вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"08" липня 2021 р. Справа№ 910/6092/18
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко О.В.
суддів: Дикунської С.Я.
Станіка С.Р.
за участю секретаря судового засідання Рудь Н.В.
за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 08.07.2021
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Волиньгаз Збут» на рішення Господарського суду міста Києва від 23.02.2021 (повний текст рішення складено 09.03.2021)
у справі №910/6092/18 (суддя Ващенко Т.М.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Волиньгаз Збут»
до Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»
про визнання недійсним договору в частині
Короткий зміст позовних вимог
Товариство з обмеженою відповідальністю «Волиньгаз Збут» (далі - ТОВ «Волиньгаз Збут», позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (далі - АТ «НАК «Нафтогаз України», відповідач) про визнання з 12.04.2017 недійсним абзаців 3, 6-8 п. 6.1 договору купівлі-продажу природного газу від 12.04.2017 №17-202-Н, укладеного між позивачем та відповідачем.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що оспорювані умови договору суперечать постанові Кабінету Міністрів України №20 від 11.01.2005 та наказу Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, Міністерства фінансів України. №493/688 від 03.08.2015.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення
Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.02.2021 у позові відмовлено повністю.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не доведено наявності обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочину (частини правочину). Суд першої інстанції зазначив, що спірний договір, в тому числі і в частині оспорюваного пункту, був укладений на підставі примірного договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, який рекомендувався органом управління суб'єктам господарювання для використання його положень при укладанні ними договорів, що не протирічить вимогам чинного законодавства.
Також місцевим господарським судом враховано те, що ТОВ «Волиньгаз Збут» в повному обсязі виконано умови спірного договору та сплачено весь обсяг поставленого відповідачем газу, тобто позивачем здійснено ряд дій, які свідчать про схвалення спірного договору, а відповідно і прийняття на себе зобов'язання щодо порядку та умов проведення розрахунків та відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору, які позивач просить визнати недійсними. Суд дійшов висновку про те, що договір купівлі-продажу природного газу від 12.04.2017 №17-202-Н, в тому числі і в спірній частині, був спрямований на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним, воля обох сторін договору відповідала зовнішньому її прояву, що виключає можливість вважати договір в цій частині таким, що не відповідає загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зазначеним у частині 5 статті 203 Цивільного кодексу України.
При цьому суд першої інстанції зазначив також, що позивачем належним чином не обґрунтовано і не доведено, в чому саме полягає суперечливість спірних пунктів договору постанові Кабінету Міністрів України №20 від 11.01.2005 та наказу Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, Міністерства фінансів України. №493/688 від 03.08.2015.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «Волиньгаз Збут» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 23.02.2021 у справі №910/602/18 скасувати, та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
В апеляційній скарзі відповідач стверджує, що положення абзаців 3, 6-8 п. 6.1 договору мають бути визнані недійсними, оскільки вони суперечать п. 1, п. 7 постанови Кабінету Міністрів України №20 від 11.01.2005 та пп. 1.1, 1.3, 2.5 наказу Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, Міністерства фінансів України. №493/688 від 03.08.2015.
Позивач вважає, що судом першої інстанції не було враховано положень ч. 3 ст. 6 Цивільного кодексу України, згідно з яким сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Скаржник зазначає, що обов'язковість постанови Кабінету Міністрів №20 від 11.01.2005 та наказу Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, Міністерства фінансів України №493/688 від 03.08.2015 випливає з їх змісту, оскільки вони містять імперативні норми, які встановлюють порядок розрахунків за природний газ, а спірні положення договору купівлі-продажу природного газу від 12.04.2017 №17-202-Н їм не відповідають.
У відзиві на апеляційну скаргу АТ «НАК «Нафтогаз України» вважає доводи апеляційної скарги безпідставними, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін. Відповідач вказує, що позивачем було вчинено дії, які свідчать про схвалення договору, зокрема прийнято поставлений природний газ, підписано акти приймання-передачі природного газу, здійснено оплату прийнятого від відповідача природного газу. За твердженнями відповідача, спірний договір не суперечить ні положенням статті 203 Цивільного кодексу України, ні іншим вимогам чинного законодавства, а твердження позивача про часткову недійсність пункту 6.1. договору є безпідставними.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями апеляційну скаргу у справі №910/6092/18 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Іоннікова І.А., судді: Тарасенко К.В., Разіна Т.І.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 31.03.2021 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/6092/18 та відкладено розгляд питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду апеляційної скарги або залишення апеляційної скарги без руху до надходження до Північного апеляційного господарського суду матеріалів справи №910/6092/18.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.04.2021 задоволено заяву судді Іоннікової І.А. про самовідвід від розгляду справи №910/6092/18. Матеріали справи №910/6092/18 передано на повторний автоматизований розподіл відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України.
Розпорядженням керівника апарату суду №09.1-07/231/21 від 12.04.2021 відповідно до підпункту 2.3.50. пункту 2.3. Положення про автоматизовану систему документообігу суду, призначено повторний автоматизований розподіл даної справи.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.04.2021 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Волиньгаз Збут» на рішення Господарського суду міста Києва від 23.02.2021 у справі №910/6092/18 передано на розгляд наступному складу колегії суддів: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Дикунська С.Я., Станік С.Р.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.04.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Волиньгаз Збут» на рішення Господарського суду міста Києва від 23.02.2021, розгляд справи призначено на 27.05.2021.
У зв'язку з перебуванням судді Станіка С.Р. 27.05.2021 у відпустці, протоколом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 25.05.2021 у справі №910/6092/18 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Дикунська С.Я., Шаптала Є.Ю.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.05.2021 справу №910/6092/18 прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Дикунська С.Я., Шаптала Є.Ю., розгляд справи призначено на 08.07.2021.
У зв'язку з перебуванням судді Шаптали Є.Ю. 08.07.2021 у відпустці, протоколом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 08.07.2021 у справі №910/6092/18 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Дикунська С.Я., Станік С.Р.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.07.2021 справу прийнято до провадження у визначеній колегії суддів.
Позиції учасників справи та явка представників сторін у судове засідання
В судове засідання 08.07.2021 з'явився представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Волиньгаз Збут», який просив суд оскаржуване рішення скасувати та постановити в апеляційному порядку нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Представник АТ «НАК «Нафтогаз України» в судовому засіданні 08.07.2021 проти задоволення апеляційної скарги заперечив з підстав, наведених у відзиві, просив суд у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - залишити без змін.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Як підтверджується наявними матеріалами справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 12.04.2017 між Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Волиньгаз Збут» (покупець) укладено договір купівлі-продажу природного газу № 17-202-Н, відповідно до п. 1.1 якого продавець зобов'язується передати покупцеві у 2017 році природний газ, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити його на умовах договору.
Відповідно до п. 1.2. договору природний газ, що передається за цим договором, використовується покупцем виключно для постачання побутовим споживачам.
Пунктом 6.1 договору сторони передбачили, що оплата за природний газ здійснюється покупцем виключно коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом місяця купівлі-продажу природного газу.
Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ, крім фактично переданого природного газу, визначеного абзацом третім цього пункту, здійснюється до 25 числа (включно) місяця, що настає за місяцем купівлі-продажу газу.
Остаточний розрахунок з оплати вартості придбаного природного газу на суму наданих побутовим споживачам пільг, субсидій та компенсацій проводиться за процедурою, визначеною Порядком перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11 січня 2005 р. № 20 (Офіційний вісник України, 2005 р., № 2, ст. 88) і має бути здійснений протягом 90 днів з 1 числа місяця, що настає за місяцем купівлі-продажу природного газу. У разі, якщо продавець протягом 5 робочих днів з дати надходження спільного протокольного рішення не підпише його, зазначений строк оплати вартості природного газу продовжується на кількість днів, що дорівнює кількості днів які перевищують цей 5 денний строк.
Вартість фактично переданого газу, яка підлягає сплаті грошовими коштами за процедурою, передбаченою абзацом третім цього пункту, визначається на підставі актів звіряння розрахунків (в тому числі, коригуючих актів) за відповідний місяць, підписаних покупцем та розпорядником коштів місцевого бюджету, оригінали яких надаються покупцем продавцеві до 25 числа (включно) місяця, що настає за місяцем купівлі-продажу природного газу.
У разі не надання покупцем продавцеві до 25 числа (включно) передбачених в абзаці четвертому цього пункту актів звіряння розрахунків за відповідний місяць, остаточний розрахунок за весь фактично переданий у відповідному місяці купівлі-продажу природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, що настає за місяцем купівлі-продажу газу.
Покупець зберігає за собою право надати акт звіряння розрахунків, передбачений в абзаці четвертому цього пункту до закінчення 90 (дев'яностого) дня, що відраховується з 1 числа місяця, що настає за місяцем в якому була здійснена купівля-продаж природного газу. При цьому, у випадку, якщо покупець надасть продавцеві, передбачений абзацом четвертим цього пункту, акт звіряння пізніше 25 числа (включно) місяця, що настає за місяцем купівлі-продажу природного газу але до закінчення 90 днів, що відраховуються з 1 числа місяця, що настає за місяцем купівлі-продажу природного газу, то розрахунок за придбаний покупцем газ, в частині суми зазначеної в такому акті звіряння, буде здійснюватись в порядку, передбаченому абзацом третім цього пункту але з такими особливостями. З дати надання продавцеві покупцем зазначеного вище акту звіряння, припиняється нарахування продавцем неустойки, 3% річних, а також інфляційних збитків на суму, зазначену в такому акті звіряння, на період з дати надання акту звіряння продавцеві і до закінчення 90 днів що відраховуються з 1 числа місяця, що настає за місяцем купівлі-продажу природного газу. Остаточний розрахунок за придбаний покупцем природний газ в частині, що підлягає оплаті за процедурою, передбаченою Порядком перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 січня 2005 р. № 20 (Офіційний вісник України, 2005 p., № 2, ст. 88), має бути здійснений до закінчення 90 (дев'яностого) дня що відраховується з 1 числа місяця, що настає за місяцем в якому була здійснена купівля-продаж природного газу, за виключенням випадків, коли продавець протягом 5 робочих днів з дати надходження спільного протокольного рішення не підпише його то зазначений строк оплати вартості природного газу продовжується на кількість днів, що дорівнює кількості днів які перевищують цей 5 денний строк.
Покупець може ініціювати проведення розрахунку за придбаний природний газ за процедурою передбаченою Порядком перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 січня 2005 р. № 20 і після спливу 90 денного строку, передбаченого абзацом 3 цього пункту.
Сторони погодили, що підписання спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 січня 2005 р. № 20 не змінює строків та умов розрахунків за цим договором, за виключенням випадків, коли продавець протягом 5 робочих днів з дати надходження спільного протокольного рішення не підпише його то зазначений строк оплати вартості природного газу продовжується на кількість днів, що дорівнює кількості днів які перевищують цей 5 денний строк.
Пунктом 6.2 договору визначено, що оплата за природний газ здійснюється з поточного рахунка із спеціальним режимом використання покупця на поточний рахунок із спеціальним режимом використання продавця кожного банківського дня розрахункового місяця згідно з нормативами розподілу коштів, затвердженими відповідною постановою НКРЕКП.
У разі невиконання покупцем п. 6.1 договору він зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню в розмірі облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день його прострочення (п. 7.2 договору).
Договір підписаний сторонами з протоколом розбіжностей, яким було узгоджено спірні умови пунктів 2.1, 11.1 та прийнято їх в редакції продавця.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Згідно із ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.
Згідно з ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
В апеляційній скарзі відповідач стверджує, що положення абзаців 3, 6-8 п. 6.1 спірного договору мають бути визнані недійсними, оскільки вони суперечать п. 1, п. 7 постанови Кабінету Міністрів України №20 від 11.01.2005 та пп. 1.1, 1.3, 2.5 наказу Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, Міністерства фінансів України №493/688 від 03.08.2015. Разом з тим, зі змісту апеляційної скарги неможливо встановити, на підставі чого позивачем зроблені такі твердження, оскільки апеляційна скарга не містить відповідних обґрунтувань. Позивачем в апеляційній скарзі лише наведено цитування спірних положень договору та цитування положень законодавства, яким, на його думку, спірні положення договору не відповідають. З урахуванням наведеного, судова колегія погоджується з висновками місцевого господарського суду про те, що позивачем належним чином не обґрунтовано і не доведено, в чому саме полягає суперечливість спірних пунктів договору постанові Кабінету Міністрів України №20 від 11.01.2005 та наказу Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, Міністерства фінансів України. №493/688 від 03.08.2015.
Крім того, колегія суддів апеляційного господарського суду звертає увагу на те, що Верховним Судом у справах №910/9094/18 та №910/10721/18 вже розглядалося питання щодо визнання пункту 6.1 договорів, укладених між ТОВ «Херсонрегіонгаз» та АТ «НАК «Нафтогаз України» і ТОВ «Сумигаз Збут» і АТ «НАК «Нафтогаз України», зміст якого є аналогічним зі змістом пункту 6.1 спірного договору. Під час розгляду справи Верховний Суд дійшов наступних висновків.
За приписами ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.
Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
За змістом частини 1 статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі статтею 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 і 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно з ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Згідно зі статтею 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків та, у разі задоволення позовних вимог, зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
При цьому невідповідність правочину актам законодавства як підстава його недійсності повинна ґрунтуватися на повно та достовірно встановлених судами обставинах справи про порушення певним правочином (чи його частиною) імперативного припису законодавства; саме по собі відступлення сторонами від положення законодавства, регулювання їх іншим чином не свідчить про суперечність змісту правочину цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Таким чином, для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов'язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.
Верховним Судом підтверджено, що зміст укладених сторонами договорів відповідає положенням пункту 20 розділу «Порядок та умови проведення розрахунків» Примірного договору.
Порядком перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 №20 (втратила чинність з 08.11.2017) передбачено, що він визначає механізм перерахування субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг тепло-водопостачання і водовідведення, квартирної плати (утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), вивезення побутового сміття та рідких нечистот за рахунок надходження до загального фонду державного бюджету рентної плати за користування надрами для видобування природного газу та газового конденсату і податку на додану вартість, що сплачується Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» та ПАТ «Укртрансгаз», а також за рахунок надходження до загального фонду державного бюджету від погашення податкового боргу, в тому числі реструктуризованого або розстроченого (відстроченого) з податку на додану вартість, що сплачується виробниками електроенергії і вугледобувними підприємствами.
З Порядку вбачається, що відшкодування коштів на пільги, субсидії здійснюється з Державного бюджету України за спеціальною процедурою. При цьому, такі кошти не є коштами суб'єкта господарювання, а безпосередньо перераховуються на рахунок, в даному випадку - ПАТ «Нафтогаз України».
Аналогічні положення вміщені у Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України №256 від 04.03.2002.
Таким чином, грошові зобов'язання між сторонами договору в частині, яку держава компенсує за рахунок коштів державного бюджету, регулюються відповідними нормами законодавства, застосування та чинність яких не залежить від того, чи передбачили сторони у договорі відповідні умови.
В той же час, сторонами було підтверджено та не оспорено те, що товариством у повному обсязі виконано умови договору та сплачено весь обсяг поставленого відповідачем газу.
Наведене свідчить про прийняття позивачем умов договору та подальше його схвалення шляхом повного виконання умов договору щодо оплати.
На підставі наведеного, Верховний Суд у справах №910/9094/18 та №910/10721/18, обставини яких є аналогічними з обставинами у цій справі, дійшов висновку про те, що пункт 6.1 договору купівлі-продажу природного газу не суперечить актам цивільного законодавства, а виконання умов зазначеного договору шляхом прийняття природного газу, здійснення оплати за отриманий товар на умовах, визначених цим договором, свідчить про погодження та прийняття сторонами усіх умов оспорюваного договору.
Враховуючи наведене, оскільки пункт 6.1. спірного договору є аналогічним за змістом з п. 6.1 договору, укладеного між ТОВ «Херсонрегіонгаз» та АТ «НАК «Нафтогаз України» від 06.04.2017 №17/252-Н та з п. 6.1. договору, укладеного між ТОВ «Сумигаз Збут» та АТ «НАК «Нафтогаз України» від 28.10.2016 № 16-445-Н, та Верховним Судом визнано цей пункт таким, що відповідає вимогам чинного законодавства, зокрема постанови Кабінету Міністрів України №20 від 11.01.2005 та наказу Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, Міністерства фінансів України №493/688 від 03.08.2015, колегія суддів апеляційного господарського суду не вбачає підстав для задоволення вимог апеляційної скарги.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).
Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд визнає, що доводи скаржника викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, оскаржуване рішення ухвалено з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, а також з дотриманням норм процесуального та матеріального права, у зв'язку з чим суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування оскаржуваного рішення Господарського суду міста Києва від 23.02.2021 у справі №910/6092/18, за наведених скаржником доводів апеляційної скарги.
Розподіл судових витрат
Згідно із ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника - Товариство з обмеженою відповідальністю «Волиньгаз Збут».
Керуючись ст.ст. 129, 232-241, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Волиньгаз Збут» на рішення Господарського суду міста Києва від 23.02.2021 у справі №910/6092/18 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 23.02.2021 у справі №910/6092/18 залишити без змін.
3. Судові витрати (судовий збір) за розгляд апеляційної скарги покладаються на Товариство з обмеженою відповідальністю «Волиньгаз Збут».
4. Матеріали справи №910/6092/18 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст підписано після виходу судді з відпустки 26.07.2021.
Головуючий суддя О.В. Тищенко
Судді С.Я. Дикунська
С.Р. Станік