ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
26 липня 2021 року м. ОдесаСправа № 916/3562/20
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Принцевської Н.М.;
суддів: Діброви Г.І., Ярош А.І.;
(Південно-західний апеляційний господарський суд, м. Одеса, проспект Шевченка,29)
Секретар судового засідання: Соловйова Д.В.;
За участі представників сторін:
від Товариства з обмеженою відповідальністю „ТРОФІМОВА 2019” - Костир А.О., довіреність № 1, від 12.04.21;
від Товариства з обмеженою відповідальністю „ОРГАНІК ГРЕЙН” - Самсонюк Я.О., ордер серія ВК № 1025460, від 14.07.21;
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „ТРОФІМОВА 2019”
на рішення Господарського суду Одеської області від 30.03.2021
по справі №916/3562/20
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „ОРГАНІК ГРЕЙН”
до Товариства з обмеженою відповідальністю „ТРОФІМОВА 2019”
про стягнення 1 180 132,74 грн.,
(суддя першої інстанції:Демешин О.А., дата та місце ухвалення рішення: 30.03.2021, Господарський суд Одеської області, м. Одеса, просп.Шевченка, 29)
14.12.2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю „ОРГАНІК ГРЕЙН” (далі - ТОВ «ОРГАНІК ГРЕЙН») звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю „ТРОФІМОВА 2019” (далі - ТОВ «ТРОФІМОВА 2019) про стягнення заборгованості згідно Специфікації №1 від 21.07.2020 року до Договору поставки №21.07.20-35/2 від 21.07.2020 року у розмірі 1 180 132,74 гривень заборгованості, що складається з: суми основної заборгованості у розмірі 919 408,00 гривень; пені від суми простроченого або неналежно здійсненого платежу у розмірі подвійної облікової ставки НБУ у розмірі 35 152,32 гривень; 3% річних у розмірі 8788,00 гривень; 3% за кожен місяць від простроченої суми, за весь період прострочення у розмірі 96 719,93 гривень; скориговану вартість товару у розмірі 120 064,49 гривень.
Позовні вимоги ґрунтуються на неналежному виконанні відповідачем укладеного між сторонами справи Договору поставки від 21.07.2020 року №21.07.20-35/2.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 30.03.2021 по даній справі позов задоволено, стягнуто з ТОВ „ТРОФІМОВА 2019” на користь ТОВ „ОРГАНІК ГРЕЙН”: 919 408 гривень боргу; 35 152 гривні 32 коп. пені; 8788 гривень сплати 3% річних; 96 719 гривень 93 коп. процентів за користування чужими грошовими коштами; 120 064 гривні 49 коп. скоригованої вартості товару та 17 701 гривень 10 коп. судового збору.
В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції зазначив, що позивачем доведено належними та допустимими доказами існування заборгованості відповідача за поставлений товар на суму 919 408,00 гривень.
Крім того, місцевий господарський суд зазначив, що позивачем у відповідності до вимог чинного законодавства та умов договору нараховано пеню, відсотки за користування чужими грошовими коштами та сплату 3% річних на підставі ч.2 ст.625 ЦК України за прострочення грошового зобов'язання - які підлягає стягненню з відповідача. Їх розміри, відповідно, становлять: 35 152 гривні 32 коп. - пеня; 8788 гривень - сплата 3% річних; 96719 гривень 93 коп. - проценти за користування чужими грошовими коштами.
Також позивачем було вірно здійснено розрахунок скоригованої вартості товару, керуючись пунктами 3.6, 3.7 Договору на дату складання та підписання позовної заяви, тобто станом на 03 грудня 2020 року. Суд зазначив, що розмір скоригованої вартості Товару, який підлягає до стягнення з відповідача, становить 120 064 гривні 49 коп.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ТОВ «ТРОФІМОВА 2019» звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Одеської області від 30.03.2021 по справі №916/3562/20 скасувати та прийняти нове - про відмову в задоволенні позовних вимог.
Апелянт зазначає, що рішення місцевого господарського суду прийнято з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. На думку скаржника, обставини справи не з'ясовані повно, об'єктивно, а поверхнево без вивчення конкретних фактів та документальних доказів, а тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню.
Так апелянт звертає увагу, що ним у відзиві на позовну заяву зазначено, що на момент підписання Договору поставки були відсутні повноваження на вчниенння правочину, а отже не додержано вимог, встановлених ст.230 Цивільного кодексу України, так як на момент подання позовної заяви позивачем не додано належним чином засвідчених документів, що підтверджують повноваження директора ТОВ «Органік Грейн».
Крім того, заявник апеляційної скарги зазначає, що неправомірним є висновок суду першої інстанції про те, що скаржник повинен сплатити скориговану вартість вже оплаченого товару станом на 03.12.2020, адже це є безпідставним повторним коригуванням сплаченої раніше скаржником частини боргу.
Також відповідач в апеляційній скарзі не погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що п.3.9 Договору розповсюджує свою дію також на вже сплачену частину товару та відповідно для індексації (коригування) вартості товару, датою або днем оплати буде вважатися дата складання та підписання постачальником позовної заяви до суду, а не дата безпосередньої оплати. Апелянт вважає, що даний пункт договору може використовуватися лише для індексації (коригування) вартості неоплаченого товару.
На думку заявника апеляційної скарги суд першої інстанції неправильно застосував норми ст.ст.625 та 536 Цивільного кодексу України і дійшов невірного висновку про задоволення вимог позивача про стягнення 96719,93 процентів за користування чужими грошовими коштами. ТОВ «ТОФІМОВА 2019» зазначає, що визначена п.9.4. Договору поставки №21.07.20-35/2 від 21.07.2020 методика нарахування процентів за незаконне користування чужими коштами - 3% за кожен місяць від простроченої суми, за весь період прострочення, суперечить нормам матеріального права, тому не може бути застосована.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.05.2021 відкрито апеляційне провадження по справі №916/3562/20 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю „ТРОФІМОВА 2019” на рішення Господарського суду Одеської області від 30.03.2021.
01.06.2021 до Південно-західного апеляційного господарського суду від ТОВ „ОРГАНІК ГРЕЙН” надійшов відзив на апеляційну скаргу ТОВ „ТРОФІМОВА 2019” на рішення Господарського суду Одеської області від 30.03.2021 по справі №916/3562/20, в якому позивач заперечує проти доводів апеляційної скарги, просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.06.2021 розгляд справи №916/3562/20 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю „ТРОФІМОВА 2019” на рішення Господарського суду Одеської області від 30.03.2021 призначено на 26.07.2021 року о 12-00 год. у приміщенні Південно-західного апеляційного господарського суду.
15.07.2021 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю „ОРГАНІК ГРЕЙН” про участь в судовому засіданні по справі №916/3562/20 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю „ТРОФІМОВА 2019” на рішення Господарського суду Одеської області від 30.03.2021 призначеного на 26.07.2021 року о 12-00 год. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.07.2021 задоволено клопотання ТОВ „ОРГАНІК ГРЕЙН” про проведення судового засідання в режимі відеоконференції по справі №916/3562/20 поза межами приміщення суду.
В судове засідання, яке відбулось в режимі відеоконференції, з'явились представники сторін, які підтримали доводи та вимоги, викладені ними письмово. Представник апелянта підтримав доводи апеляційної скарги, наполягав на скасуванні рішення суду першої інстанції, представник позивача заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 21.07.2020 року між позивачем (Постачальник) та відповідачем (Покупець) було укладено Договір поставки №21.07.20-35/2.
За умовами п.п. 1.1, 2.1, 2.2. даного Договору Постачальник зобов'язався передати (поставити) Покупцеві у його власність продукцію виробничо-технічного характеру (товар), а Покупець зобов'язався прийняти товар та оплатити його. Найменування, асортимент та кількість товару, що поставляється по даному Договору, визначається сукупністю всього товару, що передається Постачальником у власність Покупцеві, за усіма специфікаціями, протягом всього строку дії Договору.
Відповідно до п. 3.2. Договору протягом строку дії цього Договору, грошові зобов'язання Покупця існують та підлягають сплаті в гривні. Оскільки товар має імпортну складову, сторони, у специфікаціях визначають еквівалент ціни товару в іноземній валюті (долар США чи Євро), у відповідності до курсу продажу іноземної валюти відносно гривні, склався на Міжбанківському валютному ринку України на дату, що передує даті підписання
специфікації.
Також, пунктом 3.6. Договору поставки №21.07.20-35/2 від 21.07.2020 року передбачено, що у разі зміни курсу іноземної валюти на Міжбанківському валютному ринку України, Покупець, у день здійснення оплати за товар, зобов'язаний самостійно визначити суму в гривнях, яку він повинен сплатити Постачальнику, як скориговану вартість Товару, відповідно до вказаної в цьому договорі формули.
Пунктом 3.7. Договору встановлено, що у випадку порушення покупцем строків та порядку оплати товару, встановлених договором, постачальник з першого дня порушення набуває право в односторонньому порядку скоригувати вартість товару, відповідно до умов пункту 3.6. Договору, та вимагати від покупця негайної повної оплати за весь товар, а покупець повинен негайно виконати вказану вимогу постачальника. У випадку прострочення покупцем оплати за товар, коригування вартості товару, що буде оплачений з простроченням, здійснюється лише у разі збільшення курсу продажу іноземної валюти на Міжбанківському валютному ринку України, на дату оплати. У випадку зниження курсу, валютний еквівалент вартості товару, що буде оплачений з простроченням, розраховується по курсу на момент укладення специфікації до Договору.
Відповідно до пункту 3.9. Договору Сторони визначили, що у випадку, якщо покупцем не будуть виконані грошові зобов'язання за цим Договором у повному обсязі або частково і Постачальником буде подано позов до суду, сторони узгодили, що для індексації (коригування) вартості товару, відповідно до умов п.3.6. Договору, датою або днем оплати, буде вважатися дата складання та підписання постачальником позовної заяви до суду, відповідної юрисдикції, у якій покупець буде виступати відповідачем. При цьому, коригування вартості товару здійснюється з врахуванням умов п.3.7.Договору.
За умовами вищезазначеного договору та на виконання Специфікації №1 від 21.07.2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю “ОРГАНІК ГРЕЙН” виконало обов'язок щодо поставки товару, що підтверджується видатковими накладними №ОГ-06/08004 від 06.08.2020 року, №ОГ-11/08003 від 11.08.2020 року, №ОГ-12/08003 від 12.08.2020 року, №ОГ- 13/08003 від 13.08.2020 року.
Так, на виконання умов Договору було укладено Специфікацію №1 від 21.07.2020 року, за умовами якої Позивач здійснює поставку Товару, загальною вартістю 1 419 408,00 гривень, що у відповідності до умов Договору є еквівалентом - 45 000,00 євро.
Пунктом 2 вказаної Специфікації встановлено, що загальна вартість товару 1 419 408,00 (один мільйон чотириста дев'ятнадцять тисяч чотириста вісім гривень 00 копійок), у тому числі ПДВ 20 % - 236 568,00 грн (двісті тридцять шість тисяч п'ятсот шістдесят вісім гривень 00 копійок) гривень, що у відповідності до умов Договору є еквівалентом - 45 000,00 євро (сорок п'ять тисяч євро 00 євроцентів) євро, у т.ч. ПДВ 20 % - 7 500 євро (сім тисяч п'ятсот євро 00 євроцентів) євро.
Пунктом 3 даної Специфікації встановлено, що Покупець оплачує вартість товару наступним чином: оплата товару в розмірі 100% загальної вартості товару здійснюється до 31.08.2020 року.
Згідно з пунктом 5 даної Специфікації товар повинен бути поставлений покупцю у строк до 10.08.2020 року.
Відповідач, в порушення умов Договору та вищезазначеної Специфікації, здійснив часткову оплату: у розмірі 425000,00 гривень та у розмірі 75 000,00 гривень.
У зв'язку з несплатою відповідачем коштів за поставлений товар у встановлений договором строк, позивач звернувся до Господарського суду Одеської області з відповідними позовними вимогами.
Оцінюючи правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального права, перевіривши дотримання судом норм процесуального законодавства, в контексті встановлених обставин, апеляційний суд дійшов наступних висновків.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частина 1 ст. 202 Цивільного кодексу України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
При цьому за правилами ст. 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Частиною 1 ст. 174 Господарського кодексу України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно з ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.
Стаття 628 Цивільного кодексу України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно зі ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін в силу положень ч.2 ст.598 цього Кодексу допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
В свою чергу, відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
У відповідності до ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:
1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;
2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару; покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу; у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами; якщо покупець відмовився прийняти та оплатити товар, продавець має право за своїм вибором вимагати оплати товару або відмовитися від договору купівлі-продажу.
В силу ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Дослідивши надані сторонами докази, суд зазначає про доведення позивачем факту поставки товару, визначеного договором та специфікацєю та часткової оплати відповідачем отриманого товару на суму 525 000 грн.
Судовою колегією Південно-західного апеляційного господарського суду не приймаються до уваги доводи відповідача щодо особи, яка підписала договір, оскільки, по-перше: дійсність договору не є предметом дослідження в рамках даної справи, по-друге: договір з боку позивача підписано уповноваженим представником по довіреності Жосу В.М.
Крім того, враховуючи наедені обставини, а також матеріали справи, судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду, що позивачем доведено належними та допустимими доказами існування заборгованості відповідача за поставлений товар на суму 919 408,00 гривень, у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Стосовно заявленої позивачем до стягнення скоригованої суми боргу, судова колегія зазначає наступне.
Так, враховуючи визначений п. 3.6. обов'язок покупця у разі зміни курсу іноземної валюти у день здійснення оплати за товар самостійно визначити суму в гривнях, яку підлягає сплаті, а також пояснення відповідача щодо часткової оплати поставленого товару з урахуванням положень означеного пункту договору, суд зазначає, що сума боргу виражена у Євро після часткової оплати відповідачем поставленого товару становить 29 915,825 Євро.
Вказана сума була розрахована судом шляхом здійснення елементарного математичного підрахунку наступним чином: 40 500 Євро (погоджена сторонами вартість товару у Євро) - 12 838,095 Євро (еквівалент здійсненого відповідачем платежу у сумі 425 000 грн по курсу станом на 11.09.2020 за 1 Євро 33.1046 грн), 2246,080 Євро (еквівалент здійсненого відповідачем платежу у сумі 75 000 по курсу станом на 06.11.2020 за 1 Євро 33.3915 грн) = 29 915,825 Євро.
При цьому курс Євро судом було взято на дату, що передувала даті оплати, оскільки саме такий порядок було погоджено сторонами у п. 3.6. договору.
Суд апеляційної інстанції, здійснивши розрахунок коригування, зазначає , що останній відповідно до умов п.3.6. Договору поставки №21.07.20-35/2 від 21.07.2020 здійснюється за наступною формулою:
«X2=X1*Y2/Y1», де:
-X1 - вартість/частина вартості товару у гривнях, зазначена у відповідній специфікації,
-Y1 - курс продажу іноземної валюти до гривні, що склався на Міжбанківському валютному ринку України на дату, що передує даті підписання Специфікації,
-Y2 - курс продажу іноземної валюти до гривні, що склався на Міжбанківському валютному ринку України на дату, що передує даті оплати,
-X2 - кінцева вартість неоплаченої частини товару у гривнях:
--Сплачена 14.09.2020 частина 425000,00 грн.* 33,1046 (курс продажу валюти на дату, що передує даті оплати - 11.09.2020)/31,5424 (курс продажу валюти на дату, що передує даті підписання Специфікації, на 20.07.2020): 446048,96 - 425000,00 = 21048,96 (замість 35949,78 грн. заявлених до стягнення);
Сплачена 09.11.2020 частина 75000,00*33,3915 (курс продажу іноземної валюти на дату, що передує даті оплати - 06.11.2020)/31,5424 (курс продажу валюти на дату, що передує даті підписання Специфікації, на 20.07.2020): 79396,70 - 75000,00 = 4396,70 (замість 6344,08 грн. заявлених до стягнення).
Судова колегія також погоджується з доводами апелянта в частині того, що скаржник не повинен оплачувати скориговану вартість вже оплаченого товару станом на 03.12.2020, оскільки це є безпідставним повторним коригуванням сплаченої раніше скаржником частини боргу.
Крім того, визначаючи еквівалент суми у розмірі 29 915,825 Євро, суд враховує погоджений сторонами порядок коригування вартості товару у разі подання постачальником позову до суду внаслідок невиконання грошового зобов'язання, водночас зазначає, що позов датований 03.12.2020, тоді як фактично направлений був 09.12.2020.
Згідно інформації, опублікованої за посиланням: http://minfin.com.ua/currency/mb/ , курс Євро станом на 09.12.2020 становив за 1 Євро 34.0010, тоді які станом на 02.12.2020 курс становив за 1 Євро 34.2105.
Враховуючи, що фактично позивач не позбавлений можливості поставити на позові будь-яку дату, яка є найбільш вигідною для нього, суд вважає, що правильним та справедливим є застосування в даному випадку курсу Євро станом на дату, що передує направленню засобами поштового зв'язку позовної заяви до суду та відповідачу, тобто 09.12.2020.
Таким чином, скоригована вартість залишку неоплаченого товару становить - залишок боргу 919408,00*34,0010 (курс проаджу іноземної валюти на дату, що передує даті пред'явлення позову - 09.12.2020)/31,5424 (курс продажу валюти на дату, що передує даті підписання Специфікації, на 20.07.2020): 991072,06 - 919408,00 = 71664,06 (замість 77770,63 заявлених до стягення позивачем).
З огляду на вищевикладене, судова колегія Південно-західного апеляційного господарського суду зазначає, що рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача 120 064 гривні 49 коп. скоригованої вартості товару підлягає частковому скасуванню, а сума скоригованої вартості товару, яка підлягає стягненню, становить 97109,72 грн.
Стосовно висновку місцевого господарського суду в частині стягнення пені та 3% річних, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Частиною 1 ст. 229 Господарського кодексу України встановлено, що учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.
Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Статтею 1 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Стаття 3 вказаного Закону зазначає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Статтею 536 Цивільного кодексу України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Згідно з пунктом 9.2. Договору встановлено, що у випадку порушення термінів та умов оплати товару, покупець сплачує пеню від суми простроченого або неналежного здійсненого платежу у розмірі подвійної облікової ставки НБУ. що діє у період, за який сплачується пеня, за кожний день прострочення.
Пунктом 9.6. Договору встановлено, що нарахування пені за прострочення виконання грошових зобов'язань здійснюється до повного розрахунку.
Також, пунктом 9.4. Договору встановлено, що за порушення грошових зобов'язань по оплаті за товар, покупець сплачує на користь постачальника проценти за користування чужими грошовими коштами в розмірі 3% за кожен місяць від простроченої суми, за весь період прострочення.
Позивачем, у відповідності до вимог чинного законодавства та умов договору, нараховано пеню, відсотки за користування чужими грошовими коштами та сплату 3% річних на підставі ч.2 ст.625 ЦК України за прострочення по грошовому зобов'язанню - які підлягають стягненню з відповідача. Їх розміри, відповідно, становлять: 35 152 гривні 32 коп. - пеня; 8788 гривень - сплата 3% річних.
Перевіривши розрахунок 3% річних та пені, судова колегія зазначає про їх правильність, у зв'язку з чим рішення в цій частині слід залишити без змін.
Стосовно доводів апелянта та висновків суду в частині задоволення судом першої інстанції вимог позивача про стягнення процентів за користування чужими коштами в розмірі 3% за кожен місяць користування від простроченої суми, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Згідно з ч. 3 ст. 692 Цивільного кодексу України, у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.
Отже, у договорі може бути передбачена умова для боржника у вигляді плати за користування чужими коштами, розмір якої у вигляді процентів може визначатися у договорі.
Підставами для застосування до сторін правовідносин ст. 536 Цивільного кодексу України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством.
Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України конкретизовано передбачений ст.ст. 536, 693 цього Кодексу обов'язок покупця сплачувати встановлений договором або законом розмір процентів за незаконне користування чужими грошовими коштами з визначенням додаткового зобов'язання боржника на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України надано можливість визначення розміру процентів саме у річних, а не у будь-який інший спосіб, обумовлений у договорі.
Системний аналіз ч. 2 ст. 536, ч. 2 ст. 625, ст. 627 Цивільного кодексу України дає змогу суду дійти висновку, що законодавцем не обмежено право сторін визначити у договорі розмір процентів за неправомірне користування чужими коштами. Однак, диспозитивний характер цих норм у цілому обмежується положенням ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, яка зазначає про стягнення 3% річних, що має наслідком визначення таких процентів саме у річних, а не у будь-який інший спосіб обчислення процентів за умовами договору.
Отже, законодавцем передбачено, що договором може бути встановлено інший розмір процентів річних, а не інший спосіб їх обчислення (зокрема, в розмірі певного проценту за кожний день прострочення).
Вказане відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Об'єднаної палати Верховного Суду від 05.06.2020 у справі № 922/3578/18 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.07.2020 у справі № 910/14180/18, від 14.01.2019 у справі № 910/3777/18, від 11.10.2018 у справі № 911/3847/17.
Верховним Судом України у постановах від 01.07.2017 у справі № 3-32гс14 та від 24.12.2013 у справі № 3-37гс13 було визначено порядок нарахування відсотків за користування чужими грошовими коштами відповідно до ст.ст. 536, 625 ЦК України, відповідно до якого зі змісту цих статей випливає, що договором може бути встановлено інший розмір процентів річних, а не інший спосіб їх обчислення.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про відсутність у даному випадку правових підстав для стягнення з відповідача 96 719 гривень 93 коп. за користування чужими грошовими коштами, оскільки вказана сума, з огляду на спосіб її обчислення, не є річними нарахуваннями у розумінні ст 625 Цивільного кодексу України, у зв'язку з чим рішення місцевого господарського суду в цій частині підлягає скасуванню, з прийняттям нового - про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення 96 719 гривень 93 коп. за користування чужими грошовими коштами. При цьому, судова колегія враховує, що позивачем заявлено до стягнення 3% річних у сумі 8788 гривень.
Стосовно заявленого в апеляційній скарзі відповідачем клопотання про зменшення розміру пені до 5000,00 грн., судова колегія Південно-західного апеляційного господарського суду зазначає наступне.
Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Згідно з ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
У цілях забезпечення принципу рівності сторін (ст.7 Господарського процесуального кодексу України) відносно вирішення судом питання про зменшення суми стягуваної пені, з урахуванням змагальності (ст.13 Господарського процесуального кодексу України) та диспозитивності (ст.14 Господарського процесуального кодексу України) судового процесу, порядок надання відповідних аргументів та доказів у їх підтвердження врегульовано процесуальним законодавством.
Так, у відповідності до ч.ч. 3, 4 ст.80 Господарського процесуального кодексу України відповідач повинен подати суду докази разом з поданням відзиву, якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
Стаття 194 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує суд вирішувати спір на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, проте ст.119 цього Кодексу передбачає можливість поновлення процесуального строку на здійснення відповідних процесуальних дій (крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення) за відповідним клопотанням сторони, що кореспондується в розглядуваному випадку з п.4 ч.2 ст.202 Кодексу.
Згідно з ч. 8 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Судова колегія звертає увагу, що будь-яких клопотань відповідача щодо зменшення розміру штрафних санкцій відповідачем до суду першої інстанції не заявлялось.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що за час перебування справи у суді першої інстанції, відповідачем не було сформульовано заперечення проти задоволення позовних вимог в частині стягнення пені з мотивів необхідності її зменшення - відповідне клопотання відповідачем не було подано до місцевого господарського суду.
Крім того, відповідно до ч.1, 3 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
За таких обставин, судова колегія зазначає, що відповідач (представник відповідача) був обізнаний про перебування у провадженні Господарського суду Одеської області даної справи та не був позбавлений можливості звернутись до суду першої інстанції з відповідним клопотанням про зменшення штрафних санкцій.
Враховуючи вищевикладене, з огляду на те, що клопотання про зменшення пені до місцевого господарського суду відповідачем не заявлялось, судова колегія Південно-західного апеляційного господарського суду зазначає про необхідність залишення вказаного клопотання апелянта без розгляду.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.275 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Згідно з ч.1 ст.277 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає частковому скасуванню з прийняттям нового рішення про часткове задоволення позовних вимог в частині стягення з відповідача 97109 грн. 72 коп. скоригованої вартості товару та відмову в задоволенні позовних вимог про про стягнення 96 719 гривень 93 коп. за користування чужими грошовими коштами, в іншій частині рішення Господарського суду Херсонської області від 02.10.2020 по справі №923/377/20 слід залишити без змін.
Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 129, 255, 269, 270, 273, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу, суд -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „ТРОФІМОВА 2019” на рішення Господарського суду Одеської області від 30.03.2021 по справі №916/3562/20 задовольнити частково.
Рішення Господарського суду Одеської області від 30.03.2021 по справі №916/3562/20 скасувати частково.
Викласти резолютивну рішення Господарського суду Одеської області від 30.03.2021 по справі №916/3562/20 в наступній редакції:
« 1. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „ТРОФІМОВА 2019” (код - 432125415211; 67840, Одеська обл., Овідіопольський р-н, с. Молодіжне, вул. Новоселів, буд. 1-А, корп. 1, прим. 4) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „ОРГАНІК ГРЕЙН” (код - 39282278; 04073, м. Київ, проспект Степана Бандери, 9, корп. 1В, офіс № 1-210): 919 408 гривень боргу; 35 152 гривні 32 коп. пені; 8788 гривень сплати 3% річних; 97109 грн. 72 коп. скоригованої вартості товару та 15906 грн. 86 коп. судового збору.
2. В іншій частині позовних вимог - відмовити.»
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „ОРГАНІК ГРЕЙН” (код - 39282278; 04073, м. Київ, проспект Степана Бандери, 9, корп. 1В, офіс № 1-210) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „ТРОФІМОВА 2019” (код - 432125415211; 67840, Одеська обл., Овідіопольський р-н, с. Молодіжне, вул. Новоселів, буд. 1-А, корп. 1, прим. 4) судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 2708,40 грн.
Доручити Господарському суду Одеської області видати відповідні накази.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбаченими ст.ст. 288, 289 ГПК України.
Повний текст постанови складено та підписано 27.07.2021 року.
Головуючий суддя Н.М. Принцевська
Судді: Г.І. Діброва
А.І. Ярош