Справа № 600/716/21-а
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Маренич Ігор Володимирович
Суддя-доповідач - Капустинський М.М.
27 липня 2021 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Капустинського М.М.
суддів: Смілянця Е. С. Сапальової Т.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Чернівецької міської ради на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 20 травня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Чернівецької міської ради про визнання протиправним і скасування рішення,
в лютому 2021 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Чернівецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Чернівецької міської ради, у якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення 86 сесії VII скликання Чернівецької міської ради від 08.12.2020 р. №2532;
- зобов'язати Чернівецьку міську раду (далі - відповідач) надати ОСОБА_1 , як учаснику бойових дій, дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтованою площею 0,05 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), за адресою АДРЕСА_1 , між земельними ділянками кадастрові номери 7310136600:36:002:0171 та 7310136600:36:002:1015;
- зобов'язати Чернівецьку міську раду подати звіт про виконання рішення суду протягом одного місяця з дня набрання рішенням законної сили.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що звернувся із заявою до департаменту містобудівного комплексу за земельних відносин Чернівецької міської ради, про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтованою площею 0,05 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована за адресою ( АДРЕСА_1 , кадастрові номера 7310136600:36:002:0171 та 7310136600:36:002:1015. До заяви, крім документів, що посвідчують особу та його статус учасника бойових дій, додано викопіювання з кадастрової карти з бажаним місцем розташування земельної ділянки та викопіювання з Публічної кадастрової карти з бажаним місцем розташування. Звертав увагу суду на те, що на неодноразові запити позивача повідомлено, що матеріали направлені на розгляд до Координаційного центру з питань соціальної та психологічної підтримки учасників антитерористичної операції при виконавчому комітеті Чернівецької міської ради.
Через 7 місяців після подання заяви, 08.12.2020 року Чернівецька міська рада рішенням 86 сесії Чернівецької міської ради VII скликання за №2532 відмовила останньому, як учаснику бойових дій, у наданні дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення вищезазначеної земельної ділянки на підставі Порядку розгляду звернень учасників антитерористичної операції, операції Об'єднаних сил на сході України та сімей загиблих учасників антитерористичної операції щодо виділення земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва в м. Чернівцях, затвердженого рішенням міської ради VII скликання від 06.11.2018 року №1505, зі змінами від 08.11.2019 р. №1963 та протоколу засідання Координаційного центру з питань соціальної та психологічної підтримки учасників антитерористичної операції при виконавчому комітеті Чернівецької міської ради від 25.06.2020 року №49 (у списку учасників АТО з 18.01.2016 року за №1231 (порядковий номер 344).
Позивач вважає оскаржуване рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню з огляду на те, що підстава для відмови відповідачем у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою відсутня в переліку підстав, визначених статтею 118 ЗК України.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача прийняти рішення за заявою позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,05 га, згідно з графічними матеріалами, поданими в якості додатку до клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою зазначив, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду.
Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 20 травня 2021 року позов задоволено.
Не погодившись з рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального права, неповне з'ясування обставин справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову. В апеляційній скарзі апелянт посилається на те, що увідповідності до протоколу №19 від 25.06.2020 р. Кординаційний центр вирішив відмовити позивачу у виділенні земельної ділянки, оскільки вказана земельна ділянка не знаходиться в межах 500 метрів від місця реєстрації заявника. Враховуючи зазначене, прийняття міською радою рішення про надання позивачу земельної ділянки для індивідуального житлового будівництва є несправедливим по відношенню до всіх інших учасників АТО, які дотримуються спільно прийнятих рішень та отримають земельні ділянки у визначених масивах. У зв'язку з вищезазначеним просив відмовити в задоволенні позовних вимог.
Заслухавши, суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши доводи апеляційної скарги наявними в матеріалах справи письмовими доказами, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим 15.08.2016 року, посвідчення безтермінове (а.с.13).
29.05.2020 р. позивач звернувся з заявою до Департаменту містобудівного комплексу та земельних відносин Чернівецької міської ради, про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтованою площею 0,05 га для будівництва, яка розташована поряд з вулицею Винниченка кадастрові номера 7310136600:36:002:0171 та 7310136600:36:002:1015 разом з графічними матеріалами (а.с. 14-16).
08.12.2020 рішенням 86 сесії Чернівецької міської ради VII скликання за №2532 відмовлено позивачеві як учаснику бойових дій, у наданні дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 0,05 га, у власність за рахунок земель запасу міста для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд у АДРЕСА_1 код 02.01, кадастрові номери 7310136600:36:002:0171 та 7310136600:36:002:1015 на підставі Порядку розгляду звернень учасників антитерористичної операції, операції Об'єднаних сил на сході України та сімей загиблих учасників антитерористичної операції щодо виділення земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва в м.Чернівцях, затвердженого рішенням міської ради VII скликання від 06.11.2018 року №1505, та протоколу засідання координаційного центру з питань соціальної та психологічної підтримки учасників антитерористичної операції при виконавчому комітеті Чернівецької міської ради від 25.06.2020 року №49 (у списку учасників АТО з 18.01.2016 року за №1231 (порядковий номер 344). (а.с. 17)
Вважаючи вказане рішення протиправним позивач звернувся до суду з вказаним позовом.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог.
Розглядаючи питання про законність та обґрунтованість судового рішення, яким позов задоволено, суд апеляційної інстанції враховує наступне.
Згідно з положеннями статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Законом, який регулює земельні правовідносини, є Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 року № 2768-III (далі - ЗК України), а також прийняті відповідно до Конституції України та цього Кодексу нормативно-правові акти.
Відповідно до пункту "а" частини 3 статті 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.
Згідно з положеннями пункту "б" частини першої статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.
Положеннями ч.ч. 1-3 статті 116 ЗК України регламентовано, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться (окрім іншого) у разі: одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Відповідно до положень пункту г статті 121 ЗК України передбачено норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам. Зокрема, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара. Підставою для набуття прав на земельну ділянку є відповідне рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.
Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами України визначено у статті 118 ЗК України.
Частиною 6 статті 118 ЗК України визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідно до положень частини 7 статті 118 ЗК України визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Частинами 10, 11 статті 118 ЗК України встановлено, що відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду. У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку.
Так, ухвалення рішення суб'єктом владних повноважень є результатом певної правової процедури, яка йому передує. Тобто, відповідно до статті 118 ЗК України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянам передбачає визначену земельно-правову процедуру, яка включає такі послідовні стадії:
1) подання громадянином клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо отримання земельної ділянки у власність;
2) отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (або мотивовану відмову у його наданні);
3) після розроблення проекту землеустрою такий проект погоджується, зокрема з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин у відповідності до приписів статті 186-1 ЗК України;
4) здійснення державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі;
5) подання громадянином погодженого проекту землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, про що, в свою чергу, такий орган у двотижневий строк, зобов'язаний прийняти відповідне рішення.
З огляду на зазначене слідує, що всі дії відповідних суб'єктів земельно-правової процедури є взаємопов'язаними, послідовними і спрямовані на досягнення результату у вигляді отримання земельної ділянки у власність.
Визначена законом процедура є способом дій відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування у відповідь на звернення громадян щодо того чи іншого "земельного" питання. У призмі вимог частини другої статті 19 Конституції України дотримання відповідним органом встановленої законом процедури є обов'язковим.
Так, ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, які наведені вище.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 10.12.2013р. у справі №21-358а13, постановах Верховного Суду від 27.02.2018р. у справі №545/808/17 та від 05.03.2019р. у справі №2040/6320/18, що відповідно до частини 5 статті 242 КАС України суд враховує при виборі та застосування норм права.
ЗК України в даних правовідносинах є спеціальним законом і повноваження, якими наділений орган місцевого самоврядування щодо земельних питань повинні випливати виключно з відповідних норм цього кодексу, оскільки повноваження суб'єкта владних повноважень, як зазначалось вище визначаються нормами статті 122 ЗК України. При цьому, Земельний Кодекс України не визначає додатковий обсяг повноважень, прямо встановлених в ньому, або ж можливість власного встановлення таких обмежень, як то прийняття органом місцевого самоврядування підзаконних нормативних актів локальної дії, які не передбачені нормами ЗК України, в тому числі і Порядку розгляду звернень учасників АТО, чи іншої соціальної групи населення певної території.
З матеріалів справи встановлено, що 29.05.2020 року позивач звернувся до департаменту містобудівного комплексу та земельних відносин Чернівецької міської ради із заявою, в якій просив надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд орієнтовною площею 0,05 га за рахунок земель запасу міста. Разом із заявою, як додатки, позивачем було подано: копію паспорта громадянина України та копію ідентифікаційного коду; копію посвідчення про статус учасника бойових дій, графічний матеріал, на якому зазначено бажане місце розташування земельної ділянки (викопіювання з Публічної кадастрової карти).
Відповідно до матеріалів справи слідує, що цільове призначення земельної ділянки, відносно якої подано заяву про передачу її у власність, відповідає містобудівній документації, затвердженої у місті Чернівцях, що власне і не заперечувалось учасниками справи.
Водночас, відмовляючи позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтованою площею 0,05 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), однією з підстав відповідач зазначив те, що отримання земельної ділянки повинно відбуватись в порядку черговості, та за згодою координаційного центру з питань соціальної та психологічної підтримки учасників АТО при виконавчому комітеті Чернівецької міської ради.
На місцевому рівні, Чернівецькою міською радою в питаннях виділення земельних ділянок учасникам антитерористичної операції, операції Об'єднаних сил на сході України та сімей загиблих учасників антитерористичної операції прийнято рішення від 06.11.2018р. №1505, яким затверджено Порядок розгляду звернень учасників АТО, ООС на сході України та сімей загиблих учасників АТО щодо виділення земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва в м. Чернівцях (надалі - Порядок).
Вказаний Порядок призначений для використання уповноваженими органами департаменту містобудівного комплексу та земельних відносин та іншими суб'єктами при розгляді звернень пільгової категорії громадян щодо надання дозволів на складання проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок.
Правовою підставою відмови позивачеві щодо надання дозволу на розроблення проекту по відведенню земельної ділянки є вказаний Порядок. та протокол засідання Координаційного центру з питань соціальної та психологічної підтримки учасників антитерористичної операції при виконавчому комітеті Чернівецької міської ради від 25.06.2020 року №49 (у списку учасників АТО з 18.01.2016 року за №1231 (порядковий номер 344). Крім того, відповідач зазначив, що прийнявши би рішення про надання земельної ділянки позивачу, вказане рішення було б несправедливим по відношенню до всіх інших учасників АТО, а також послався на те, що земельна ділянка знаходиться поза межами 500 метрів від місця реєстрації позивача.
Згідно з положеннями пункту 1 Правил, департаментом містобудівного комплексу та земельних відносин міської ради здійснюється окремий облік індивідуальних забудовників відповідно до дати реєстрації заяв учасників антитерористичної операції, операції Об'єднаних сил на сході України та сімей загиблих учасників антитерористичної операції.
У відповідності до п. 5 Порядку передбачено, що департамент містобудівного комплексу та земельних відносин міської ради при підготовці проектів рішень враховував рекомендації координаційного центру з питань соціальної та психологічної підтримки учасників антитерористичної операції при виконавчому комітеті Чернівецької міської ради щодо першочерговості виділення земельних ділянок учасникам антитерористичної операції та операції Об'єднаних сил на сході України, які отримали поранення, мають інвалідність, мають бойові державні нагороди та членам сімей загиблих учасників антитерористичної операції.
Як було зазначено вище, відповідно до протоколу засідання координаційного центру з питань соціальної та психологічної підтримки учасників антитерористичної операції №49 вирішено, відмовити позивачу у виділенні земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку адресою по АДРЕСА_1 , між ділянками з кадастровими номерами 7310136600:36:002:0171 та 7310136600:36:002:1015, оскільки вона не знаходиться в межах 500 метрів від місця реєстрації позивача.
Чернівецька міська рада відмовляючи позивачу в задоволені заяви, керувалась висновком координаційної ради (протокол №49), як органу, який законодавчо не передбачений, як орган державної влади чи структурний підрозділ органу місцевого самоврядування, так само як і не наділений повноваженнями бути учасником земельних правовідносин "розглядати земельні питання", а тому суд відхиляє аргументи відповідача в цій частині.
Колегія суддів зауважує, що абзацом 3 статті 3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", передбачено вільний вибір місця проживання чи перебування - право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, на вибір адміністративно-територіальної одиниці, де вони бажають проживати чи перебувати.
Згідно з положеннями статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Вільний вибір місця проживання в Україні гарантується статтею 33 Конституції України і закріплений Загальною декларацією прав людини, Міжнародним пактом про громадянські та політичні права, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод і протоколами до неї, іншими міжнародними договорами України.
Системний аналіз вищезазначених положень дозволяє дойти висновку, що позивач наділений правом на вільний вибір адміністративно-територіальної одиниці, де він хоче проживати і, здійснюючи такий вибір, має рівні права і свободи, що й мешканці цієї адміністративно-територіальної одиниці, у тому числі, на отримання земельної ділянки у власність.
Відповідно до абзацу 1 пункту 14 частини 1 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" учасникам бойових дій надана пільга із першочергового відведення земельних ділянок в тому числі і для індивідуального житлового будівництва.
Пунктом 34 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин віднесено до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад.
Згідно із підпунктом 2 пункту "а" частини 1 статті 34 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать: вирішення відповідно до законодавства питань про подання допомоги інвалідам, ветеранам війни та праці, сім'ям загиблих (померлих або визнаних такими, що пропали безвісти) військовослужбовців, а також військовослужбовців, звільнених у запас (крім військовослужбовців строкової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу) або відставку, інвалідам з дитинства, багатодітним сім'ям у будівництві індивідуальних жилих будинків, проведенні капітального ремонту житла, у придбанні будівельних матеріалів; відведення зазначеним особам у першочерговому порядку земельних ділянок для індивідуального будівництва, садівництва та городництва.
Таким чином, позивач, як учасник бойових дій, має першочергове право на відведення йому земельної ділянки для індивідуального житлового будівництва та наділений правом на вільний вибір адміністративно-територіальної одиниці, в даному випадку земельної ділянки.
Колегія суддів зауважує, що в оскаржуваному рішенні міської ради про відмову, Чернівецькою міською радою не наведено жодної з підстав, передбачених частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України. Відповідач у спірних правовідносинах прийняв рішення, яке є необґрунтованим, тобто прийняте без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення та не розсудливе.
Згідно з положеннями частини 1 статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 року № 280/97-ВР (далі - Закон №280/97-ВР) сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Повноваження відповідних органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування встановлені статтями 118, 122, 123 Земельного кодексу України, статтями 26, 33, 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".
Відповідно до пункту 34 частини 1статті 26 Закону № 280/97-ВР передбачено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, як вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.
Статтею 59 Закону № 280/97-ВР визначено, що рішення місцевої ради приймаються у формі відповідних рішень, прийнятих на сесії місцевої ради та рішень виконавчого комітету.
Отже, спірне рішення вважається прийнятим у передбаченій законом формі (належним чином оформленим) та органом, до повноважень якого законом віднесено вирішення цього питання.
Крім того, колегія суддів зазначає, що у відповідності до ч. 7 ст.118 ЗК України встановлено місячний строк розгляду клопотання особи щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Частиною 5 статті 46 Закон № 280/97-ВР визначено, що сесія ради скликається в міру необхідності, але не менше одного разу на квартал, а з питань відведення земельних ділянок та надання документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності - не рідше ніж один раз на місяць.
Системний аналіз норм чинного законодавства України дозволяє зробити висновок, що суб'єкта владних повноважень відсутнє право змінювати встановлений законом режим (періодичність) проведення сесій рад не менше одного разу на місяць у випадку надходження на розгляд до ради документів з питань відведення земельних ділянок (зокрема, клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, проекту землеустрою на погодження або затвердження, тощо). Оскільки останні являються частинами єдиного процесу відведення земельних ділянок, а тому охоплюються терміном "питання відведення земельних ділянок".
Таким чином слідує, що відповідачем допущено порушення місячного строку розгляду клопотання позивача, беручи до уваги, що позивач звернувся з відповідним клопотанням 29.05.2020 р., а оскаржуване рішення винесено 08.12.2020 р., що суперечить критеріям ст. 2 КАС України, в частині розумних строків розгляду клопотань.
Крім того, колегія суддів зауважує, що позивач є учасником бойових дій та приймав участь в бойових діях в на сході України, що відповідачем при прийнятті спірного рішення теж не враховано.
Так, згідно з положеннями пункту 19 частини 1 статті 6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" учасниками бойових дій визнаються військовослужбовці (резервісти, військовозобов'язані) Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, військовослужбовці військових прокуратур, особи рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, поліцейські, особи рядового, начальницького складу, військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Державної пенітенціарної служби України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення.
Відповідно до пункту 14 частини першої статті 12 вказаного Закону учасникам бойових дій (статті 5,6) надаються такі пільги, зокрема, першочергове забезпечення жилою площею осіб, які потребують поліпшення житлових умов, та першочергове відведення земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва, садівництва і городництва, першочерговий ремонт жилих будинків і квартир цих осіб та забезпечення їх паливом.
Переглядаючи правомірність прийнятого судом першої інстанції рішення щодо позовної вимоги про зобов'язання Чернівецької міської ради, щодо надання ОСОБА_1 , як учаснику бойових дій, дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтованою площею 0,05 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), за адресою АДРЕСА_1 , між земельними ділянками кадастрові номери 7310136600:36:002:0171 та 7310136600:36:002:1015, колегія суддів зазначає таке.
Спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.
Згідно з положеннями Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980р. - під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта.
На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання мотивованої відмови у його наданні, регламентовано частинами 6-7 статті 118 ЗК України.
Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.
Отже, зобов'язання прийняти рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) не є втручанням суду у дискреційні повноваження Чернівецької міської ради, а є обґрунтованим способом захисту порушеного права позивача.
В даному випадку відсутнє втручання суду у дискреційні повноваження Чернівецької міської ради з наступних підстав.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 23.05.2018р. у справі №825/602/17, від 22.12.2018р. у справі №804/1469/17, від 26.02.2019р. у справі №802/721/18-а та від 05.03.2019р. у справі №2040/6320/18.
Водночас, колегія суддів зауважує, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірність свого рішення щодо відмови позивачеві у наданні дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, відтак адміністративний позов підлягає до задоволення частково, з урахуванням наведених вище висновків щодо завданої моральної шкоди.
Щодо позовної вимоги в частині зобов'язання Чернівецької міської ради подати звіт про виконання рішення суду протягом одного місяця з дня набрання рішенням законної сили, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Згідно з положеннями частини 1 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
За наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Половина суми штрафу стягується на користь позивача, інша половина - до Державного бюджету України.
Відповідно до частини 4 статті 42 Закону № 280/97-ВР сільський, селищний, міський голова (окрім іншого): забезпечує здійснення у межах наданих законом повноважень органів виконавчої влади на відповідній території, додержання Конституції та законів України, виконання актів Президента України та відповідних органів виконавчої влади; організує в межах, визначених цим Законом, роботу відповідної ради та її виконавчого комітету; підписує рішення ради та її виконавчого комітету; скликає сесії ради, вносить пропозиції та формує порядок денний сесій ради і головує на пленарних засіданнях ради; забезпечує на відповідній території додержання законодавства щодо розгляду звернень громадян та їх об'єднань.
Згідно з нормами частини 5 статті 42 цього Закону визначено, що сільський, селищний, міський голова несе персональну відповідальність за здійснення наданих йому законом повноважень.
Враховуючи зазначені обставини та положення чинного законодавства, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо застосування до Чернівецької міської ради в особі голови цієї ради - зобов'язання, у вигляді подання (надіслання) до суду у місячний строк після набрання цим рішенням законної сили, звіт про виконання судового рішення, що сприятиме ефективному захисту порушеного права зі сторони суб'єкта владних повноважень, та є достатнім засобом відновлення порушеного права.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції та не можуть бути підставою для його скасування.
На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 315 та статті 316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Чернівецької міської ради залишити без задоволення, а рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 20 травня 2021 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий Капустинський М.М.
Судді Смілянець Е. С. Сапальова Т.В.