Справа № 600/2573/20-а
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Маренич І.В.
Суддя-доповідач - Сапальова Т.В.
27 липня 2021 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Сапальової Т.В.
суддів: Смілянця Е. С. Капустинського М.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 22 січня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Служби Безпеки України в Чернівецькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
в листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Чернівецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління Служби Безпеки України в Чернівецькій області про визнання протиправною бездіяльності Управління Служби Безпеки України в Чернівецькій області щодо непроведення своєчасного повного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 з військової служби; стягнення з Управління Служби Безпеки України в Чернівецькій області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби в сумі 469385,55 грн.
Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 22 січня 2021 року позов задоволено частково; визнано протиправною бездіяльність Управління Служби Безпеки України в Чернівецькій області щодо непроведення з ОСОБА_1 своєчасного повного розрахунку при звільненні з військової служби; стягнуто з Управління Служби Безпеки України в Чернівецькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби в сумі 32856,98 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з прийнятим рішенням в частині відмовлених позовних вимог, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в цій частині та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначає про те, що суд першої інстанції не врахував той факт, що окрім грошової компенсації за додаткову відпустку як учаснику бойових дій відповідач несвоєчасно виплатив йому одноразову грошову допомогу при звільненні та грошову компенсацію за неоотримане речове майно. Крім того, апелянт стверджує, що суд першої інстанції неправильно застосував принцип справедливості та співмірності і безпідставно значно зменшив суму середнього заробітку, яка підлягає стягненню.
Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу заперечив проти її доводів і зазначив, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач проходив військову службу в органах Служби безпеки України, з якої був звільнений 03.08.2018 та виключений зі списків особового складу Управління Служби безпеки України в Чернівецькій області з 06.09.2018.
28.11.2018 Управління Служби безпеки України в Чернівецькій області провело ОСОБА_1 виплату грошової компенсацію за неотримане речове майно (а.с.22).
07.02.2019 Управління Служби безпеки України в Чернівецькій області виплатило позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби (а.с.23).
Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 19.11.2020 у справі 600/1372/20-а, яке набрало законної сили, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено повністю; визнано протиправною бездіяльність Управління Служби безпеки України в Чернівецькій області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані 56 календарних днів щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017 і 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 06 вересня 2018 року; зобов'язано Управління Служби безпеки України в Чернівецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані 56 календарних днів щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017 і 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 06 вересня 2018 року.
На виконання вказаного рішення суду 27.11.2020 ОСОБА_1 виплачено компенсацію за невикористану відпустку у сумі 32908,50 грн, що підтверджується видатковим касовим ордером від 27.11.2020 (а.с.24).
Вважаючи, що Управлінням Служби безпеки України в Чернівецькій області допущено протиправну бездіяльність щодо непроведення своєчасного повного розрахунку при звільненні з військової служби, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом у даній справі.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач провів повний розрахунок з позивачем після його звільнення зі служби поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України, тому позивач має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.
Відмовляючи в задоволенні позову в іншій частині, суд першої інстанції виходив з того, що сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача з військової служби значно перевищує суму виплаченої компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки учаснику бойових дій. Крім того, позивач протягом тривалого часу не звертався до суду з позовом про виплату указаної компенсації, тому з урахуванням принципу співмірності середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу у розмірі 32856,98 грн.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті заявлених позовних вимог, виходячи з наступного.
Абз.3 п.14 ст.10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Згідно з ч.3 ст.24 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 р. № 2232-ХІІ закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Відповідно до абз.1 п.242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджене Указом Президента від 10 грудня 2008 року №1153/2008 (далі - Положення в редакції чинній на момент звільнення позивача з військової служби) після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.
Абз. 3 п.242 Положення передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Таким чином, належні до виплати суми, в тому числі одноразова грошова допомога при звільненні, грошова компенсація за неоотримане речове майно та грошова компенсація за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, повинні бути виплачені на день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини.
Законодавством України про проходження військової служби не врегульовано відповідальність роботодавця за порушення строків виплати належних військовослужбовцю сум та порядок компенсації часу затримки розрахунку при звільненні.
Водночас, такий порядок встановлений Кодексом законів про працю України.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Таким чином, трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.
Враховуючи вищенаведене, оскільки спеціальним законодавством не встановлено відповідальності роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про застосування до спірних правовідносин норм КЗпП України.
Аналогічний правовий висновок міститься в постановах Верховного Суду від 31.10.2019 у справі №2340/4192/18 та від 20.05.2020 у справі № 816/1640/17.
Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до ч.1 ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Згідно з ч.1 ст.117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Як встановлено судом першої інстанції та не заперечується учасниками справи, позивача виключено зі списків особового складу Управління Служби безпеки України в Чернівецькій області з 06.09.2018.
Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 19.11.2020 у справі 600/1372/20-а встановлено, що в порушення вимог п.14 ст.10-1 Закону №2011-XII відповідач не виплатив ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017 і 2018 роки.
На виконання вказаного рішення суду 27.11.2020 ОСОБА_1 виплачено компенсацію за невикористану відпустку у сумі 32908,50 грн, що підтверджується видатковим касовим ордером від 27.11.2020 (а.с.24).
В той же час після ухвалення судового рішення роботодавець не звільняється від обов'язку виплатити середній заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Так, у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила про те, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 Кодексу законів про працю України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Переглядаючи в касаційному поряку справу № 520/80/20, спірні правовідносини у якій виникли з аналогічних підстав, Верховний Суд у постанові від 15 жовтня 2020 року з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду у справі № 821/1083/17 дійшов висновку про те, що вимога позивача про визнання протиправною бездіяльності щодо не нарахування та невиплати позивачу середнього заробітку (середнього грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні (виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій), починаючи з моменту виключення зі списків особового складу та всіх видів забезпечення по день фактичного розрахунку є такою, що підлягає задоволенню.
Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач провів остаточний розрахунок із ОСОБА_1 з порушенням встановлених чинним законодавством строків, тому позивач має право на виплату середнього заробітку за весь час затримки остаточного розрахунку згідно зі ст.117 КЗпП України.
В той же час позивач оскаржує висновки суду першої інстанції щодо зменшення розміру відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги позивача в цій частині, колегія суддів виходить з наступного.
З урахуванням положень Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 суд першої інстанції обґрунтовано визначив розмір середньоденного грошового забезпечення (середнього заробітку) позивача перед його звільненням з військової служби - 577,35 грн (35796,20 грн / 62 дні).
Період затримки розрахунку при звільненні тривав з 07.09.2018 по 27.11.2020, що складає 813 календарних дні.
Отже, суд першої інстанції правильно обчислив, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні позивача з військової служби складає 469385,55 грн (577,35 грн х 813 к.д.).
У постановах від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц та від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, зважаючи на конкретні обставини справи з урахуванням вказаних вище критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Надаючи оцінку обставинам, встановленим під час розгляду даної справи, колегія суддів враховує наступне.
Згідно з довідкою Управління Служби безпеки України в Чернівецькій області від 14.07.2020 №21/420 (а.с.22) грошову компенсацію за неотримане речове майно у розмірі 51807,88 грн виплачено ОСОБА_1 28.11.2018, тобто через 83 дні після його виключення зі списків особового складу.
Відповідно до довідки Управління Служби безпеки України в Чернівецькій області від 14.07.2020 №21/421 (а.с.23) одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби розмірі 255629,61 грн виплачено позивачу 07.02.2019, тобто через 154 дні після виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу.
В той же час після виплати вказаних вище сум позивач не звертався до відповідача із заявою про виплату середнього заробітку відповідно до ст.117 КЗпП України, а також до 2020 року не ініціював спір щодо сум, які належали йому до виплати при звільненні з військової служби.
Відповідно до рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 19.11.2020 у справі №600/1372/20-а судом встановлено, що позивач звернувся до Управління Служби безпеки України в Чернівецькій області із заявою про нарахування та виплату йому грошової компенсації за невикористану у 2015-2018 роках додаткову відпустку 03.07.2020.
У зв'язку з отриманням відмови, оформленої листом №75/Н-2,3,4/351 від 14.07.2020 року, 04.09.2020 ОСОБА_1 звернувся до Чернівецького окружного адміністративного суду з позовом у справі №600/1372/20-а.
Водночас, позивач не обґрунтовує та не надає доказів неможливості звернення до відповідача щодо виплати належних йому сум грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки до 03.07.2020.
Отже, тривалість затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 за період з 07.02.2019 по 03.07.2020 (тобто 513 календарних днів від загального періоду затримки розрахунку при звільненні у 813 календарних днів) виникла не з вини відповідача
При цьому після ухвалення рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 19.11.2020 у справі №600/1372/20-а відповідач провів виплату присудженої ОСОБА_1 компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, 27.11.2020, тобто без необґрунтованих зволікань.
Таким чином, враховуючи дії позивача і відповідача у спірних правовідносинах, а також підстави, з яких виникла затримка остаточного розрахунку з позивачем тривалістю у 813 календарних днів, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає стягненню з відповідача.
Крім того, оскільки дата остаточного розрахунку - 27.11.2020 пов'язана саме з виплатою компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, при обчисленні істотності частки невиплаченої суми суд першої інстанції обґрунтовано врахував компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 32908,50 грн.
З урахуванням вищенаведеного та правових висновків Верховного Суду у постановах від 18 липня 2018 року у справі № 825/325/16, від 04 квітня 2018 року у справі №524/1714/16-а, від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, від 30 жовтня 2019 року у справі № 806/2473/18, від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для зменшення розміру відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, та стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 32856,98 грн грн.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини, та повністю спростовуються встановленими у справі обставинами.
Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі вищевикладеного колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 22 січня 2021 року слід залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 22 січня 2021 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття відповідно до ч.1 ст.325 КАС України та може бути оскаржена в касаційному порядку з підстав, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Згідно з ч.1 ст. 329 КАС України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головуючий Сапальова Т.В.
Судді Смілянець Е. С. Капустинський М.М.