Справа № 640/23689/19 Суддя (судді) першої інстанції: Катющенко В.П.
26 липня 2021 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Кучми А.Ю.,
суддів Аліменка В.О., Безименної Н.В.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Апарату Верховної Ради України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 березня 2021 року (м. Київ, дата складання повного тексту не зазначається) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Апарату Верховної Ради України про стягнення грошової компенсації за невикористану відпустку,-
ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду, в якому просить стягнути з Апарату Верховної Ради України на його користь грошову компенсацію за невикористану відпустку в сумі 126 726,56 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем в порушення вимог чинного законодавства при звільненні з посади помічника-консультанта народного депутата йому не виплачена грошова компенсація за невикористану щорічну основну відпустку. При цьому, посилання на відсутність бюджетних призначень на оплату праці, на думку позивача, не може бути підставою для невиконання вимог закону.
Відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що умови проходження патронатної служби помічниками-консультантами народних депутатів України є специфічними, тобто, безпосереднім роботодавцем та керівником помічника-консультанта є народний депутат України, який самостійно визначає їх кількість, посадові обов'язки, напрямки діяльності, особисто встановлює заробітну плату помічникам-консультантам, підписує табель обліку робочого часу своїх помічників-консультантів, розподіляє між ними фіксований фонд заробітної плати, премії та інше. Наголошує на тому, що трудові відносини, які виникають між народним депутатом України та помічниками-консультантами жодним чином не залежать від відповідача, а здійснення фінансового обслуговування помічників-консультантів можливе виключно в межах наявних коштів, виділених бюджетними призначеннями. Відповідно Апарат Верховної Ради України не має право брати на себе фінансові зобов'язання щодо помічників-консультантів народних депутатів України, які не передбачені Законами України про Державний бюджет України на відповідний рік. Відповідач не є тим суб'єктом владних повноважень, який би міг виконати не властиві йому повноваження у відносинах із позивачем щодо отримання ним бюджетних коштів у вигляді компенсації за невикористану відпустку при звільненні з вищезазначеної посади. Чинним законодавством України не передбачено жодного іншого джерела для здійснення будь-яких виплат помічникам-консультантам, окрім фіксованого фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 березня 2021 року адміністративний позов задоволено частково. Зобов'язано Апарат Верховної Ради України нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки за періоди роботи: помічником-консультантом народного депутата Верховної Ради України сьомого скликання ОСОБА_2 за період роботи з 01.08.2013 по 27.11.2014; помічником-консультантом народного депутата Верховної Ради України восьмого скликання ОСОБА_3 за періоди роботи з 01.12.2014 по 29.08.2019. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного з'ясування усіх фактичних обставин у справі. Апелянт вказує, що по відношенню до працівника - помічника-консультанта народного депутата України, роботодавцем є саме народний депутат України у якого така особа працювала помічником-консультантом, а відповідач лише здійснює кадрове та фінансове обслуговування таких працівників у межах загального фонду оплати праці. Крім цього, апелянт зазначає, що суд першої інстанції не врахував, що здійснення виплат помічникам-консультантам народних депутатів України здійснюється лише в межах загального фонду оплати праці, розмір якого щорічно встановлюється Верховною Радою України. Неврахування зазначеного призведе до порушення відповідачем, який є бюджетною установою, вимог Бюджетного кодексу України, оскільки розпорядники бюджетних коштів не можуть брати бюджетні зобов'язання та здійснювати платежі понад кошторисні призначення. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що Апарат Верховної Ради України не є належним відповідачем у даній справі, а підстави для нарахування та виплати позивачу спірних виплат відсутні.
Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу в якому зазначено про необґрунтованість доводів апеляційної скарги, відсутність підстав для її задоволення та відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін.
Згідно ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, розпорядженням Керівника Апарату Верховної Ради України від 01.08.2013 № 7280 зараховано ОСОБА_1 на посаду помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_2 на час його депутатських повноважень з поширенням дії Закону України «Про державну службу».
Згідно витягу з розпорядження від 26.11.2014 № 7212 «Про звільнення помічників-консультантів народних депутатів України VІІ скликання» увільнено ОСОБА_1 з 27.11.2014 з займаної посади та наказано провести виплату ОСОБА_1 компенсацію за 39,5 календарних днів невикористаної основної відпустки в межах наявної економії фонду оплати праці народного депутата України.
Розпорядженням Керівника Апарату Верховної Ради України від 25.12.2014 № 8849 зараховано ОСОБА_1 з 01.12.2014 на посаду помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_3 на час його депутатських повноважень з поширенням дії Закону України «Про державну службу» зі збереженням раніше присвоєного 7 рангу державного службовця.
Розпорядженням Керівника Апарату Верховної Ради України від 04.07.2016 № 2333-к переведено ОСОБА_1 на посаду помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_3 на час його депутатських повноважень без поширення дії Закону України «Про державну службу» (патронатна служба).
Згідно витягу з розпорядження від 27.08.2019 № 1305-к «Про звільнення помічників-консультантів народних депутатів України восьмого скликання Верховної Ради України» звільнено ОСОБА_1 з 29.08.2019 з займаної посади та наказано провести виплату ОСОБА_1 компенсацію за 128,5 календарних днів невикористаної основної відпустки в межах наявної економії фонду оплати праці народного депутата України.
У жовтні 2019 року позивач звернувся до відповідача з заявою, у якій просив виплатити компенсацію за невикористану відпустку.
Листом від 08.11.2019 № 15/26-1949 (210215) відповідач повідомив позивача про неможливість здійснити нарахування та виплату компенсації за невикористану відпустку. Зазначив, що Апарат Верховної Ради України здійснює кадрове та фінансове обслуговування помічників-консультантів за поданням народного депутата України. Всі виплати помічникам-консультантам здійснюється тільки у межах загального фонду, який встановлюється народному депутату України для оплати праці помічників-консультантів. На момент звільнення (станом на 27.11.2014 та 29.08.2019) економія фонду оплати праці помічників-консультантів народних депутатів України ОСОБА_2 та ОСОБА_3 була відсутня.
Позивач, не погоджуючись із відмовою відповідача, звернувся до суду з даним адміністративним позовом з метою захисту свого порушеного права.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивача прийнято на посаду та звільнено з посади помічника-консультанта народного депутата України розпорядженнями Апарату Верховної Ради України, тобто позивач перебував у трудових відносинах саме з Апаратом Верховної Ради України, а не з народними депутатами України Верховної Ради України. Відтак, виплата грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку при звільненні з посади помічника-консультанта народного депутата України відноситься до видатків Апарату Верховної Ради України у межах кошторису витрат на реалізацію повноважень Верховної Ради України.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Умови діяльності та особливості регулювання трудових відносин, оплата праці помічника-консультанта народного депутата України, визначені Законом України «Про статус народного депутата України» від 17 листопада 1992 року №2790-XII (далі - Закон № 2790-XII) та Положенням про помічника-консультанта народного депутата України, затвердженим постановою Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року № 379/95-ВР (далі - Положення).
Згідно з ч. 1 ст. 34 Закону № 2790-XII народний депутат України може мати до тридцяти одного помічника-консультанта, правовий статус і умови діяльності яких визначаються цим Законом, іншими законами та прийнятим, відповідно до них, Положенням про помічника-консультанта народного депутата України, яке затверджується Верховною Радою України.
Відповідно до ч. 3 ст. 34 Закону № 2790-XII визначено, що помічники-консультанти народного депутата працюють за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах.
Колегія суддів звертає увагу на те, що помічники-консультанти народного депутата перебувають у штаті державних підприємств, установ, організацій або за заявою народного депутата прикріплюються для кадрового та фінансового обслуговування до виконавчих комітетів відповідного органу місцевого самоврядування, а у містах Києві та Севастополі до секретаріатів міських рад.
Помічники-консультанти народного депутата, які працюють у місті Києві за строковим трудовим договором на постійній основі, можуть прикріплюватися для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України.
Помічник-консультант народного депутата звільняється з попереднього місця роботи в порядку переведення в зазначений у його заяві і поданні народного депутата строк.
Народний депутат самостійно визначає кількість помічників-консультантів, які працюють за строковим трудовим договором на постійній основі, за сумісництвом і на громадських засадах у межах загального фонду, який встановлюється йому для оплати праці помічників-консультантів постановою Верховної Ради України, здійснює їх підбір, розподіляє обов'язки між ними та здійснює особисто розподіл місячного фонду заробітної плати помічників-консультантів.
Частиною 3 ст. 1.1 Положення № 379/95 про помічника-консультанта народного депутата України, передбачено, що помічник-консультант народного депутата України працює за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах.
Згідно з положеннями ст.ст. 21 - 24 КЗпП України трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовий договір може бути укладеним, на невизначений строк; на визначений строк, який встановлюється за погодженням сторін; на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір може укладатися на будь-який строк, визначений за погодженням сторін.
При цьому, договір вважається укладеним, якщо видано наказ про призначення та фактично допущено працівника до роботи.
Отже, строковий трудовий договір це угода, яка визначає взаємні права та обов'язки сторін, основна частина яких регулюється загальним законодавством про працю, інша частина спеціальним або колективним договором, угодою сторін. У трудовому договорі воля працівника відображається у формі його письмової заяви, а воля роботодавця у формі наказу чи розпорядження про зарахування такого працівника на посаду.
Згідно зі ст. 3.1 Положення № 379/95 персональний підбір кандидатур на посаду помічника-консультанта, організацію їх роботи та розподіл місячного фонду оплати праці здійснює особисто народний депутат України, який несе відповідальність щодо правомірності своїх рішень.
При цьому, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 4.1 Положення № 379/95 розмір загального фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України встановлюється Верховною Радою України. У межах загального фонду, встановленого йому для оплати праці помічників-консультантів, народний депутат України самостійно: визначає кількість помічників-консультантів, які працюють за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах; здійснює розподіл місячного фонду заробітної плати помічників-консультантів, що не може бути нижчим за встановлену законом мінімальну заробітну плату; надає помічникам-консультантам матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань.
Частиною 5 ст. 4.4 Положення № 379/95 встановлено, що помічник-консультант народного депутата України на початку кожного календарного року попередньо погоджує з народним депутатом України дату своєї основної та додаткової відпусток, про що повідомляє Керівника Апарату Верховної Ради України або керівника виконавчого комітету відповідного органу місцевого самоврядування, а у містах Києві та Севастополі - секретаріату міської ради, до яких він прикріплений за заявою народного депутата України для кадрового та фінансового обслуговування.
Таким чином, усі виплати які виникають з трудових правовідносин, в тому числі й матеріальна допомога на оздоровлення та грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної та додаткової відпустки, здійснюються Апаратом Верховної Ради України з загального фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України, розмір якого щорічно встановлюється Верховною Радою України.
Водночас, як встановлено під час розгляду цієї справи, позивачу не виплачена у повному обсязі компенсація за невикористані дні щорічної основної відпустки у зв'язку з відсутністю економії фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України.
Відповідач в апеляційній скарзі стверджує про відсутність у нього обов'язку з виплати позивачу компенсації у зв'язку з тим, що питання пов'язані з оплатою праці помічників-консультантів народного депутата України в межах місячного фонду заробітної плати відноситься до компетенції такого депутата.
Проте, колегія суддів критично ставиться до такої позиції відповідача, оскільки ст. 34 Закону №2790-XII не передбачає виплату компенсації за рахунок коштів народних депутатів України.
Згідно з підпунктами 1 та 2 пункту 10 Положення про Апарат Верховної Ради України, затвердженого розпорядженням Голови Верховної Ради України від 25 серпня 2011 року №769, Апарат Верховної Ради України забезпечує фінансування діяльності Верховної Ради України та її Апарату відповідно до видатків, передбачених кошторисом витрат на реалізацію повноважень Верховної Ради України; здійснює в межах наявних коштів матеріально-технічне забезпечення діяльності Верховної Ради України.
Відтак, наявні підстави вважати, що видатки з виплати компенсації за невикористану основну відпустку при звільненні з посади помічника-консультанта народного депутата України, повинен нести Апарат Верховної Ради України у межах кошторису витрат на реалізацію повноважень Верховної Ради України.
З огляду на зазначені обставини, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що Апарат Верховної Ради України не є належним відповідачем у даній справі.
За правилами ч. 1 та ч. 3 ст. 4.4 Положення помічнику-консультанту народного депутата України, який працює за строковим трудовим договором на постійній основі, надається щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законодавством не передбачено інше. За наявності підстав помічнику-консультанту народного депутата України, який працює за строковим трудовим договором на постійній основі, надаються додаткові відпустки, передбачені ст. 4 Закону України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР (далі - Закон № 504/96-ВР).
Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 24 Закону України № 504/96-ВР у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
За бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією. При цьому тривалість наданої працівникові щорічної та додаткових відпусток не повинна бути менше ніж 24 календарних дні.
Наведені положення ч. ч. 1, 4 ст. 24 Закону № 504/96-ВР кореспондуються із положеннями ч. ч. 1, 4 ст. 83 КЗпП України.
Статтею 3 Закону № 504/96-ВР передбачено, що за бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки.
У разі звільнення працівника у зв'язку із закінченням строку трудового договору невикористана відпустка може за його бажанням надаватися й тоді, коли час відпустки повністю або частково перевищує строк трудового договору. У цьому випадку чинність трудового договору продовжується до закінчення відпустки.
Отже, як вірно вказав суд першої інстанції, підставою виплати помічнику-консультанту народного депутата України грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку є звільнення особи з вказаної посади.
Як раніше зазначалося, згідно витягу з розпорядження від 27.08.2019 № 1305-к «Про звільнення помічників-консультантів народних депутатів України восьмого скликання Верховної Ради України» звільнено ОСОБА_1 звільнено з займаної посади 29 серпня 2019 року у зв'язку із закінченням строку трудового договору (п. 2 ст. 36 КЗпП України) та наказано провести виплату ОСОБА_1 компенсацію за 128,5 календарних днів невикористаної основної відпустки в межах наявної економії фонду оплати праці народного депутата України.
За таких обставин, невикористані позивачем дні основної щорічної відпустки підлягають компенсації відповідачем, на фінансовому забезпеченні якого перебував позивач.
Однак, як вбачається зі змісту листа Апарату Верховної Ради України від 08.11.2019 № 15/26-1949 (210215) відповідач повідомив позивача про неможливість здійснити нарахування та виплату компенсації за невикористану відпустку у зв'язку із відсутністю на момент звільнення (29 серпня 2019 року) економії фонду оплати праці помічників-консультантів народних депутатів України ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .
Водночас, колегія суддів відхиляє доводи відповідача про відсутність бюджетних призначень на виплату спірної компенсації.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 08 листопада 2005 року у справі «Кечко проти України» (заява №63134/00) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Також Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Отже, обмежене фінансування державних органів жодним чином не впливає на наявність чи відсутність в особи права на отримання гарантованої законом виплати грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку при звільненні, у тому числі з посади помічника-консультанта народного депутата України.
Виплата роботодавцем працівнику грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку при звільненні з роботи є однією із основних державних соціальних гарантій працівників, закріпленою на законодавчому рівні нормами Закону № 504/96-ВР та КЗпП України та не може ставитись в залежність від наявності фонду оплати праці.
З огляду на наведене, колегія суддів вказує, що посилання відповідача на відсутність у Законах України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» та «Про Державний бюджет України на 2019 рік» бюджетних призначень на здійснення фінансового обслуговування помічників-консультантів народних депутатів України, як на підставу для невиплати позивачу грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку при звільненні з посади помічника-консультанта народного депутата України є безпідставним.
Нормами Закону України «Про статус народного депутата України» визначено право народного депутата України визначати порядок виплат і розмір заробітної плати помічників-консультантів, проте, не надано права позбавляти їх соціальних гарантій, що встановлені законом.
Таким чином, чинним законодавством не передбачено обмеження у виплаті компенсації за невикористану відпустку у зв'язку із відсутністю економії фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України або отримання згоди народного депутата України.
За таких обставин, колегія суддів підтримує висновок суду першої інстанції про те, що відповідач безпідставно не виплатив позивачу при звільненні грошову компенсацію за невикористані дні основної щорічної відпустки.
Колегія суддів також підтримує обраний судом першої інстанції спосіб захисту прав позивача шляхом зобов'язання Апарату Верховної Ради України нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки за періоди роботи: помічником-консультантом народного депутата Верховної Ради України сьомого скликання ОСОБА_2 за період роботи з 01.08.2013 по 27.11.2014; помічником-консультантом народного депутата Верховної Ради України восьмого скликання ОСОБА_3 за періоди роботи з 01.12.2014 по 29.08.2019.
При цьому, колегія суддів наголошує що у даному випадку відповідач не вправі діяти на власний розсуд.
В даному випадку вимоги позивача в частині визначення ним конкретної суми, що підлягає до виплати до задоволення не підлягає, оскільки спір стосується не розміру суми компенсації, а взагалі права позивача на її отримання.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду є законним і обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування не має.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 251, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -
Апеляційну скаргу Апарату Верховної Ради України - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 березня 2021 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328, 329 КАС України.
Повний текст постанови виготовлено 26.07.2021.
Головуючий суддя: А.Ю. Кучма
В.О. Аліменко
Н.В. Безименна