Справа № 640/4574/20 Суддя (судді) першої інстанції: Добрівська Н.А.
26 липня 2021 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого-судді Лічевецького І.О., суддів - Мельничука В.П., Оксененка О.М., за участю секретаря - Рейтаровської О.С., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Міністерства освіти і науки України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 квітня 2021 року в справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства освіти і науки України, третя особа - Державне підприємство Міністерства освіти і науки України "Інформаційно-іміджевий центр" про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з адміністративним позовом до Міністерства освіти і науки України (далі - МОН України, відповідач) про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії, в якому просив:
- визнати протиправними дії МОН України щодо невизнання документа про вищу освіту - Диплому спеціаліста НОМЕР_1 від 05.07.2019, виданого ОСОБА_1 . Воронезьким державним медичним університетом імені М.Н. Бурденко;
- зобов'язати МОН України визнати документ про вищу освіту Диплом спеціаліста НОМЕР_1 від 05.07.2019, виданий ОСОБА_1 . Воронезьким державним медичним університетом ім. М.Н. Бурденко та видати відповідне свідоцтво про визнання Диплому спеціаліста НОМЕР_1 від 05.07.2019, виданого ОСОБА_1 . Воронезьким державним медичним університетом імені М.Н. Бурденко.
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що надав усі необхідні документи для проведення процедури визнання в Україні іноземного освітнього документа про вищу освіту, однак відповідачем було безпідставно відмовлено у визнанні цього документа. У зв'язку з чим позивач уважає зазначені дії відповідача незаконними та такими, що порушують його права.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.04.2021 адміністративний позов задоволено. Визнано протиправними дії МОН України щодо невизнання документа про вищу освіту - диплома спеціаліста № НОМЕР_1 , виданого Федеральною державною бюджетною освітньою установою вищої освіти «Воронезький державний медичний університет імені М.Н. Бурденко» 05.07.2019 ОСОБА_1 . Зобов'язано МОН України прийняти рішення про визнання диплома спеціаліста № НОМЕР_1 , виданого Федеральною державною бюджетною освітньою установою вищої освіти «Воронезький державний медичний університет імені М. Н. Бурденко» 05.07.2019 ОСОБА_1 та на підставі такого рішення видати ОСОБА_1 відповідне свідоцтво.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, МОН України подано апеляційну скаргу, в якій скаржник просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити.
На думку апелянта суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення неповно з'ясував обставини справи і порушив норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Відповідач, зокрема зазначає, що в рамках проведення процедури визнання документа про освіту, виданого навчальним закладам іншої держави, ДП «Інформаційно-іміджевий центр» направлено запит до «Воронезького державного медичного університету імені М.Н. Бурденка» щодо підтвердження факту видачі документа про освіту, факту навчання власника освітнього документа, з проханням повідомити період навчання та на підставі яких документів про навчання (атестат, диплом, академічна довідка, довідка про навчання) було зараховано ОСОБА_1 «Воронезького державного медичного університету імені М.Н. Бурденко».
У листі від 31.07.2019 №18/219 Федеральна державна бюджетна освітня установа вищої освіти «Воронезький державний медичний університет імені М.Н. Бурденка», серед іншого повідомила, що ОСОБА_1 навчався у вказаному навчальному закладі на комерційно-договірній основі з 01.09.2018 до 30.06.2019. ОСОБА_1 зарахований 01.09.2018 до контингенту студентів 6 курсу за спеціальністю 31.05.01 «лікувальна справа» у порядку переведення із Кримського федерального університету імені В.І. Вернадського на підставі довідки про період навчання №МА001240 від 10.09.2018, виданої Кримським федеральним університетом імені В.І. Вернадського.
Згідно з даними Єдиної державної електронної бази з питань освіти (ЄДЕБО) з 01.09.2012 позивачем здійснювалося навчання у Кримському державному медичному університеті імені С.І. Георгіївського. Статус здобувача освіти в ЄДЕБО в зазначеному закладі вищої освіти України було змінено 27.08.2015. За даними відкритих джерел 04.08.2014 відповідно до розпорядження уряду Російської Федерації за №1465-р від 04.08.2014 вказаний заклад вищої освіти України увійшов до складу нелегітимної установи, яка видає себе за заклад вищої освіти - федерального державного автономного освітнього закладу «Кримський федеральний університет імені В.І. Вернадського».
Отже у період з 2014 - 2018 років позивач навчався у нелегітимній установі, що також підтверджується документами наданими ним до позовної заяви.
Відповідач звертає увагу, що позивач вступив до Кримського державного медичного університету імені С.І. Георгіївського на підставі атестата про повну загальну середню освіту № НОМЕР_2 від 12.05.2018, виданого Нікітським навчально-виховним комплексом Масандрівської селищної ради. Однак після відрахування з установи, яка здійснює незаконну діяльність на тимчасово окупованій території України - «Кримського федерального університету імені В.І. Вернадського» відбулося переведення до Воронезького державного медичного університету імені М.Н. Бурденко» з метою зарахування на 6 курс для продовження навчання, яке здійснювалося на підставі нелегітимного документа - довідки про період навчання.
Апелянт посилається на положення статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режимна тимчасово окупованій території України» згідно з якими будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.
Отже, у ході перевірки було встановлено, що у період з 2014-2018 навчання позивача здійснювалося на базі навчального закладу, який нелегітимно здійснює свою діяльність на тимчасово окупованій території України.
Ураховуючи зазначене, довідка про періоди навчання №МА001240 від 10.09.2018, видана Кримським федеральним університетом імені В.І. Вернадського є документом про попередню освіту, який не надає його власнику відповідних академічних прав.
Додатково апелянт зазначає, що оскаржувана позивачем відмова у визнанні документа про освіту не призвела до порушення його прав, оскільки необхідність проходження процедури визнання в Україні документа про освіту, виданого навчальним закладом іншої держави не є обов'язковою та залишається на розсуд роботодавця відповідно до вимог чинного законодавства.
Таким чином, приймаючи рішення про відмову у визнанні іноземного документа про освіту, відповідач діяв правомірно.
Водночас суд першої інстанції під час розгляду цієї справи зазначеного не врахував, що на думку апелянта призвело до ухвалення незаконного та необґрунтованого рішення, яке підлягає скасуванню.
Подане відповідачем 12.07.2021 р. доповнення до апеляційної скарги суд до уваги не безе, оскільки відповідно до частини 1 статті 303 КАС України особа, яка подала апеляційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на апеляційне оскарження, обґрунтувавши необхідність таких змін чи доповнень.
Відповідно до статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі -КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом попередньої інстанції норм процесуального права, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що 05.07.2019 позивач закінчив навчання у Воронезькому державному медичному університеті ім. М.Н. Бурденко, про що отримав відповідний диплом спеціаліста № НОМЕР_1 .
У серпні 2019 року з метою працевлаштування та здійснення професійної діяльності в Україні позивач звернувся до відповідача за визнанням диплому, здобутого у Воронезькому державному медичному університеті імені М.Н. Бурденко.
24 вересня 2019 року Директоратом стратегічного планування та європейської інтеграції Міністерства освіти і науки України складено Інформацію щодо процедури визнання в Україні іноземного документа про освіту №2.4.2/230-19, згідно якої прийнято рішення про відмову у визнані диплому про освіту - диплому спеціаліста № НОМЕР_1 , реєстр №19, виданого 05.07.2019 ОСОБА_1 Воронезьким державним медичним університетом імені М. Н. Бурденко (м. Воронеж, Російська Федерація).
В якості підстави для прийняття такого рішення визначено:
« - Порядок визнання здобутих в іноземних вищих навчальних закладах ступенів вищої освіти (Наказ Міністерства освіти і науки України від 05.05.2015 №504, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 27 травня 2015 р. за №614/27059);
- Закон України від 15 квітня 2014 року №1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (із змінами та доповненнями);
- Лист від 31.07.2019 р. №18/219 Воронезького державного медичного університету ім. М.Н. Бурденко».
Зважаючи на узагальнення підстав для відмови позивачу у визнанні диплома, адвокат останнього звернувся із адвокатським запитом №02-31/19 від 09.12.2019 і отримав від Національного інформаційного центру академічної мобільності ДП «Інформаційно-іміджевий центр» відповідь від 17.12.2019 за №20.4.2/571.
У цій відповіді повідомлялось, що відповідно до аналізу архівних матеріалів щодо звернень громадян та завершених справ про визнання в Україні іноземних документів про освіту, ОСОБА_1 17.07.2019 звернувся до Міністерства освіти і науки України із заявою на проведення процедури визнання його іноземного освітнього документа, а саме: диплома спеціаліста № НОМЕР_1 , реєстр №19, виданого Воронезьким державним медичним університетом імені М. Н. Бурденко (м. Воронеж, Російська Федерація). Міністерством освіти і науки України було проведено процедуру визнання вищезазначеного документа про освіту. У ході процедури визнання прийнято рішення про відмову у визнанні такого документа на підставі: підпункту 13 пункту 2 розділу VI Порядку визнання здобутих в іноземних навчальних закладах ступенів вищої освіти, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України «Деякі питання визнання в Україні іноземних документів про освіту» від 05.05.2015 №504, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.05.2015 за №614/27059; частин 2 та 3 статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 №1207-VII; листа від 31.07.2019 №18/219 Воронезького державного медичного університету імені М.Н. Бурденко.
Так, згідно наявних в матеріалах справи доказів, 23.07.2019 ДП «Інформаційно-іміджевий центр» направило запит до Воронезького державного медичного університету імені М. Н Бурденко (м. Воронеж, Російська Федерація) за №20.4.2-ND-10524-19/NZ-12612- 19/СВ щодо підтвердження факту видачі документа про освіту, факту навчання власника освітнього документа, з проханням повідомити період навчання та на підставі яких документів про навчання (атестат, диплом, академічна довідка, довідка про навчання) було зараховано на навчання ОСОБА_1 до Воронезького державного медичного університету імені М. Н. Бурденко.
У відповідь на вказаний запит Федеральна державна бюджетна освітня установа вищої освіти «Воронезький державний медичний університет імені М. Н. Бурденка» у листі від 31.07.2019 за №18/219 повідомила, що ОСОБА_1 навчався у Воронезькому державному медичному університеті імені М. Н. Бурденка на комерційно-договірній основі з 01.09.2018 до 30.06.2019. Зарахований 01.09.2018 до контингенту студентів 6 курсу за спеціальністю 31.05.01 «лікувальна справа» у порядку переведення із Кримського федерального університету імені В.І. Вернадського (наказ №511-СИ від 31.08.2018), відрахований 30.06.2019 у зв'язку з закінченням навчання. ОСОБА_1 був зарахований до Воронезького державного медичного університету імені М. Н. Бурденка на підставі довідки про період навчання №МА001240 від 10.09.2018, виданої Кримським федеральним університетом імені В. І. Вернадського.
При цьому, ДП «Інформаційно-іміджевий центр» на підставі даних Єдиної державної електронної бази з питань освіти (ЄДЕБО) встановлено, що з 01.09.2012 позивачем здійснювалась навчання у Кримському державному медичному університеті імені С. І. Георгіївського. Статус здобувача освіти в ЄДЕБО в зазначеному закладі вищої освіти України було змінено 27.08.2015. За даними відкритих джерел 04.08.2014 відповідно до розпорядження Уряду Російської Федерації за №1465-р від 04.08.2014 зазначений заклад вищої освіти України увійшов до складу нелегітимної установи, яка видає себе за заклад вищої освіти, - федерального державного автономного освітнього закладу «Кримський федеральний університет імені В.І. Вернадського».
Позивач, уважаючи дії відповідача щодо відмови у визнанні документа про освіту протиправними, звернувся до суду з адміністративним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не надано достатніх і беззаперечних доказів правомірності прийняття свого рішення. До такого висновку суд першої інстанції дійшов, зазначаючи, що диплом спеціаліста виданий навчальним закладом Російської Федерації, який позивач просив визнати в Україні, був виданий на підставі попереднього документа про освіту - атестата про повну загальну середню освіту № КР 42688844 від 12.05.2018, виданого Нікітським навчально-виховним комплексом Масандрівської селищної ради, а тому посилання відповідача на положення Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режимна тимчасово окупованій території України» є безпідставними.
Визнання в Україні іноземних документів про вищу освіту здійснюється відповідно до Конвенції про визнання кваліфікації з вищої освіти в Європейському регіоні, ратифікованої Законом України Про ратифікацію Конвенції про визнання кваліфікацій з вищої освіти в Європейському регіоні №1273-XIV від 03.12.1999 та міжнародних угод про взаємне визнання та еквівалентність документів про освіту і вчені звання.
За змістом статті 5 Розділу 6 Конвенції передбачено, що кожна сторона може зумовити визнання кваліфікації з вищої освіти, присуджених іноземними закладами освіти, які функціонують на її території, конкретними вимогами національного законодавства або окремими угодами, укладеними зі стороною, якій належать такі заклади.
Суспільні відносини, що виникають у процесі реалізації конституційного права людини на освіту, прав та обов'язків фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у реалізації цього права, а також визначає компетенцію державних органів та органів місцевого самоврядування у сфері освіти регулюються Законом України від 05.09.2017 №2145-VIII «Про освіту» (далі - Закон №2145-VIII).
Частиною третьою статті 82 Закону №2145-VIII установлено, що центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки проводить роботу, пов'язану із встановленням еквівалентності атестатів і дипломів міжнародним визнанням навчальних курсів, кваліфікацій, вчених звань і наукових ступенів, крім випадків, передбачених спеціальними законами.
Відповідно до пункту 17 частини першої статті 13 Закону України «Про вищу освіту» центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки затверджує за погодженням із Національним агентством із забезпечення якості вищої освіти порядок визнання здобутих в іноземних закладах вищої освіти ступенів вищої освіти та наукових ступенів і проводить процедуру їх визнання, крім випадків, передбачених цим Законом.
Для визнання освітніх документів, виданих закладами освіти Російської Федерації, застосовується Угода між Кабінетом Міністрів України і Урядом Російської Федерації про взаємне визнання та еквівалентність документів про освіту і вчені звання від 26.05.2000 (далі - Угода).
Статтею 13 Угоди встановлено, що ця Угода розповсюджується на документи державного зразка про освіту і вчені звання, що видаються на території держав Сторін, а також на документи державного зразка, що видаються установами освіти кожної із Сторін, що розташовані на території інших держав.
Відповідно до статті 5 Угоди, академічна довідка, що видається вищими навчальними закладами України I і II рівнів акредитації та документ про освіту, який відображає обсяг і зміст отриманої освіти, що видається в Російській Федерації особам, які вступили на навчання по професійно-навчальним програмам середньої професійної освіти, але не завершили з різних причин повний курс навчання, дають право продовжувати навчання у вищих навчальних закладах України I і II рівнів акредитації і середніх спеціальних навчальних закладах Російської Федерації.
При цьому, згідно із положеннями статті 8 Угоди, диплом про одержання не менш ніж 5-річної вищої освіти очної форми навчання, що видається вищими навчальними закладами України III та IV рівнів акредитації, і свідчить про присвоєння випускнику відповідної кваліфікації спеціаліста, і диплом про вищу професійну освіту, що видається вищими навчальними закладами Російської Федерації, і свідчить про присудження випускнику кваліфікації спеціаліста, визнаються на території України і Російської Федерації еквівалентними при продовженні освіти, у тому числі в аспірантурі, і при влаштуванні на роботу відповідно до вказаних у них спеціальності і кваліфікації.
Процедура визнання в Україні здобутих в іноземних вищих навчальних закладах ступенів вищої освіти визначена Порядком визнання здобутих в іноземних вищих навчальних закладах ступенів вищої освіти, затвердженим наказом Міністерства освіти і науки України від 05.05.2015 №504 (далі - Порядок №504).
Відповідно до підпункту 2 пункту 1 розділу ІІ Порядку №504, процедура визнання в Україні Документів здійснюється такими компетентними органами МОН - з метою працевлаштування та/або продовження навчання власника Документа на території України. Рішенням МОН підтверджується право власника Документа на продовження навчання та/або працевлаштування в Україні, про що видається Свідоцтво.
Пунктом 2 розділу V Порядку №504 визначено, що процедура визнання Документа, окрім випадків, зазначених у пункті 3 цього розділу, складається з: 1) перевірки автентичності Документа та додатка до нього; 2) підтвердження статусу освітньої установи та/або Програми, за результатами якої виданий Документ; 3) оцінки кваліфікації або періоду навчання, зазначеної(го) в Документі, та встановлення еквівалентності освітньому або освітньо-професійному ступеню в Україні, академічних та/або професійних прав.
З врахуванням вищевикладеного колегія суддів зазначає, що визнання документа про вищу освіту, здобуту за кордоном, можливе у разі відповідності такого документу Порядку визнання здобутих в іноземних вищих навчальних закладах ступенів вищої освіти, затвердженим наказом Міністерства освіти і науки України від 05.05.2015 №504.
За приписами пункту 4 розділу V Порядку №504, перевірка автентичності здійснюється одним із таких способів: 1) перевірка наявності штампа Apostille , якщо у країні походження Документа він підтверджує автентичність документа, та перевірка реквізитів апостиля у відповідному реєстрі у разі наявності; 2) перевірка у реєстрі документів про освіту, якщо такий реєстр запроваджено країною походження Документа або освітньою установою, що його видала; 3) направлення запиту щодо додаткових відомостей про автентичність видачі поданих документів до відповідних офіційних органів та/або освітніх установ інших держав.
Якщо в країні походження Документа офіційно затверджений стандарт оформлення документів про освіту, здійснюється аналіз на відповідність такому стандарту поданого Документа.
Відповідно до положень розділу VI Порядку №504, ступені вищої освіти, присуджені освітніми установами, мають визнаватися компетентними органами, якщо немає суттєвої різниці між іноземною кваліфікацією, визнання якої запитує Заявник, та відповідною кваліфікацією в Україні, за винятком випадків, зазначених у пункті 2 цього розділу.
Компетентний орган на підставі висновку приймає одне з таких рішень, яке оформлюється в установленому законодавством порядку: про визнання Документа, на підставі якого Заявнику видається Свідоцтво; про відмову у визнанні поданого Документа, про що Заявнику направляється відповідне повідомлення із зазначенням підстав прийняття такого рішення.
Відповідно до пункту 2 розділу VI Порядку №504, рішення про відмову у визнанні поданого Документа приймається у разі, якщо: 1) документи видані освітніми установами, які не є офіційно визнаними в системі освіти держави, в якій вони функціонують; 2) документи видані філіями освітніх установ, якщо такі філії не є офіційно визнаними в системі освіти держави, на території якої вони провадять освітню діяльність цієї філії, якщо це передбачено законодавством іноземної країни; 3) документи не містять інформації про здобуття їх власником ступеня вищої освіти, фахову спеціалізацію або професійну перепідготовку, а також про періоди навчання, за якими йому надаються академічні та/або професійні права (продовження навчання та/або працевлаштування за фахом); 4) документи неправомірно видані освітньою установою іншої держави; 5) документи не є автентичними; 6) документи видані за результатами навчання за період, що становить менше ніж один академічний рік навчання; 7) документи видані за результатами навчання, під час якого загальна набрана кількість навчальних кредитів становить менше ніж 30 кредитів Європейської кредитної транспортно-накопичувальної системи (ЄКТС) (або їх еквіваленту кількість академічних годин); 8) документи не відповідають офіційно затвердженому стандарту оформлення документів про освіту, якщо такий стандарт прийнятий у державі, в якій функціонує освітня установа; 9) документи видані в результаті навчання за Програмою, яка не може бути співвіднесена з жодним ступенем вищої освіти, фаховою спеціалізацію, напрямом підготовки (спеціальності, кваліфікації) системи освіти України; 10) документи не визнаються в державі, якій належить освітня установа; 11) документи не містять повної інформації щодо змісту навчальної програми, що унеможливлює встановлення еквівалентності присвоєних за цими документами ступеню вищої освіти, фахової спеціалізації або професійної перепідготовки у системі освіти України; 12) встановлено, що документ про освіту одержаний на підставі неавтентичного документа про попередню освіту; 13) встановлено, що документ про освіту одержаний на підставі документа про попередню освіту, який не надавав його власнику відповідних академічних прав (якщо інше не передбачено законодавством країни походження документа про освіту).
Як установлено під час розгляду цієї справи ОСОБА_1 навчався у Федеральній державній бюджетній освітній установі вищої освіти «Воронезький державний медичний університет імені М.Н. Бурденко» на комерційно-договірній основі з 01.09.2018 до 30.06.2019. Водночас ОСОБА_1 зарахований до цього навчального закладу 01.09.2018 до контингенту студентів 6 курсу за спеціальністю 31.05.01 «лікувальна справа» у порядку переведення із Кримського федерального університету імені В.І. Вернадського на підставі довідки про період навчання №МА001240 від 10.09.2018, виданої Кримським федеральним університетом імені В.І. Вернадського.
Отже, фактичною підставою для зарахування позивача до вищого навчального закладу, яким видано диплом спеціаліста була довідка період навчання №МА001240 від 10.09.2018, видана Кримським федеральним університетом імені В.І. Вернадського.
Поряд з цим, колегія суддів звертає увагу, що атестат про середню освіту є лише документом, який підтверджує факт отримання повної загальної середньої освіти, дає право на вступ до вищих навчальних закладів і не може бути підставою для зарахування особи на 6 курс вищого навчального закладу. У цьому випадку підставою для зарахування позивача до контингенту студентів 6 курсу «Воронезького державного медичного університету імені М.Н. Бурденко» слугувала саме довідка про період навчання №МА001240 від 10.09.2018, видана Кримським федеральним університетом імені В.І. Вернадського.
З огляду на зазначене, помилковими є висновки суду першої інстанції стосовно того, що попереднім документом про освіту на підставі якого позивача було зараховано до Воронезького державного медичного університету імені М.Н. Бурденко» є атестат про середню освіту.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 46 Закону України від 01.07.2014 №1556-VII «Про вищу освіту» (далі - Закон №1556-VII) підставами для відрахування здобувача вищої освіти є переведення до іншого навчального закладу.
Особа, відрахована з закладу вищої освіти до завершення навчання за освітньою програмою, отримує академічну довідку, що містить інформацію про результати навчання, назви дисциплін, отримані оцінки і здобуту кількість кредитів ЄКТС. Зразок академічної довідки встановлюється центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки (частина перша статті 46 Закону№1556-VII.
Тобто, у випадку відрахування особи з вищого навчального закладу у зв'язку із її переведенням, такій особі видається академічна довідка, яка повинна містити інформацію про результати навчання за період навчання до відрахування, і така довідка є підставою для зарахування до іншого навчального закладу.
Під час розгляду цієї справи установлено, що позивач до 2018 року навчався у Кримському федеральному університеті імені В.І. Вернадського та був відрахований у зв'язку переведенням до іншого навчального закладу. 01.09.2018 позивач зарахований до контингенту студентів 6 курсу Воронезького державного медичного університету ім. М.Н. Бурденко на підставі довідки про період навчання №МА001240 від 10.09.2018, виданої Кримським федеральним університетом імені В.І. Вернадського, яка, з огляду на зміст інформації, яку вона містить фактично є академічною довідкою.
Як убачається з матеріалів справи, в якості підстави для відмови позивачу у визнанні диплома спеціаліста НОМЕР_1 від 05.07.2019, виданого ОСОБА_1 Воронезьким державним медичним університетом ім. М.Н. Бурденко МОН України вказало пункт 13 статті 2 розділу VI Порядку №504 та частини другу та третю статті 9 Закону від 15.04.2014 №1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режимна тимчасово окупованій території України».
Отже, у даному випадку відповідач, при вчинені дій стосовно відмови позивачу у визнанні диплома спеціаліста, виданого Воронезьким державним медичним університетом ім. М.Н. Бурденко (Російська Федерація), посилався на обставини того, що зазначений документ про освіту було одержано на підставі документа про освіту, який відповідно до норм діючого на даний час законодавства не надавав його власнику відповідних академічних прав, а саме довідки про періоди навчання №МА001240 від 10.09.2018, виданої Кримським федеральним університетом імені В.І. Вернадського.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до положень статті 2 Закону України "Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях" правовий статус тимчасово окупованих територій у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі, а також правовий режим на зазначених територіях визначаються цим Законом, Законом України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, принципами та нормами міжнародного права.
Відповідно до статті 9 Закону України від 15.04.2014 №1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режимна тимчасово окупованій території України» державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом.
Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.
Відповідно до приписів статті 5 Угоди між Кабінетом Міністрів України і Урядом Російської Федерації про взаємне визнання та еквівалентність документів про освіту і вчені звання академічна довідка, що видається вищими навчальними закладами України I і II рівнів акредитації та документ про освіту, який відображає обсяг і зміст отриманої освіти, що видається в Російській Федерації особам, які вступили на навчання по професійно-навчальним програмам середньої професійної освіти, але не завершили з різних причин повний курс навчання, дають право продовжувати навчання у вищих навчальних закладах України I і II рівнів акредитації і середніх спеціальних навчальних закладах Російської Федерації.
Академічна довідка, що видається вищими навчальними закладами України III і IV рівнів акредитації та диплом про неповну вищу освіту, що видається в Російській Федерації, та документ про освіту, який відображає обсяг і зміст отриманої освіти, що видається в Російській Федерації особам, які вступили на навчання з професійно освітніх програм вищої освіти, але не завершили з різних причин повний курс навчання, дають право продовжувати освіту у вищих навчальних закладах України III і IV рівнів акредитації і у вищих навчальних закладах Російської Федерації.
Як було убачається з матеріалів справи, під час проходження процедури визнання іноземного документа про освіту, виданого на ім'я ОСОБА_1 , було встановлено, що довідка №МА001240 від 10.09.2018 є документом про період навчання, який не дає власнику відповідних академічних прав, оскільки була видана Кримським федеральним університетом імені В.І. Вернадського, який діє на тимчасово окупованій території України та відсутній в реєстрі суб'єктів освітньої діяльності України і не є визнаною в системі освіти України.
Таким чином, з огляду на зазнане у відповідача були відсутні підстави для прийняття рішення про визнання документа про освіту позивача, а саме диплому спеціаліста № НОМЕР_1 від 05.07.2019, виданого «Воронезьким державним медичним університетом імені М. Н. Бурденко».
Проаналізувавши наявні у матеріалах справи докази, колегія суддів пришла до висновку, що судом першої інстанції, під час розгляду справи та надання оцінки позиціям сторін, не дотримано необхідний баланс між обов'язком відповідача довести правомірність прийняття свого рішення, передбачений частиною другою статті 78 КАС України та необхідністю позивача довести обставини на які він посилається, обґрунтовуючи протиправність оскаржуваного рішення, згідно з частиною першою цієї статті.
У такому разі висновки суду першої інстанції щодо протиправності оскаржуваного рішення, та як наслідок наявності підстав для його скасування є необґрунтованими.
Відповідно до статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Водночас суд першої інстанції під час розгляду цієї справи вказаного дотримався не в повній мірі, що призвело до ухвалення незаконного та необґрунтованого рішення, яке підлягає скасуванню.
За правилами статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Відповідно до частини другої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Ураховуючи зазначене, рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог підлягає скасуванню з прийняттям постанови про відмову у задоволенні позовних вимог.
Керуючись статтями 315, 317, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу Міністерства освіти і науки України задовольнити.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 квітня 2021 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
У задоволенні позову відмовити повністю.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та в силу частини 5 статті 328 КАС України оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя І.О.Лічевецький
суддя В.П.Мельничук
суддя О.М.Оксененко