Справа № 826/15957/18 Суддя (судді) першої інстанції: Клименчук Н.М.
26 липня 2021 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Кучми А.Ю.,
суддів Аліменка В.О., Безименної Н.В.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 листопада 2020 року (м. Київ, дата складання повного тексту не зазначається) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-
ОСОБА_1 звернулася з позовом до суду, в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 13.04.2018 №2406312-1305-2659.
В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено, що позивач зареєстрована фізичною особою-підприємцем та використовує у власній господарській діяльності нежитлове приміщення. У зв'язку із цим, відповідно до положень статті 297 Податкового кодексу України, позивач звільнена від сплати земельного податку. Однак, відповідачем всупереч наведеної норми протиправно нараховано земельний податок оскаржуваним податковим повідомлення-рішенням.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 листопада 2020 року адміністративний позов задоволено.
Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.
Апеляційну скаргу обґрунтовано правомірністю прийнятого відповідачем рішення. Зазначено, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного з'ясування усіх обставин у справі. Наголошує, що позивач набула право власності на нежитлову будівлю у 2003 році, тобто до зміни правового регулювання п.287.6 ст.287 Податкового кодексу України (01.01.2015), тому у позивача виник обов'язок зі сплати податку за земельну ділянку, саме з моменту набуття права власності на такий об'єкт нерухомого майна і такий обов'язок продовжує існувати не зважаючи на зміну правового регулювання п.287.6 ст.287 Податкового кодексу України з 01.01.2015.
Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу в якому зазначено про необґрунтованість доводів апеляційної скарги, відсутність підстав для її задоволення та відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін.
Згідно ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 20.02.2002 позивача зареєстровано як фізичну особу-підприємця.
Згідно зі витягом з Реєстру платників єдиного податку від 09.06.2016 №11444/Я/26-59-13-02-31 позивач є платником єдиного податку та перебуває на 3 групі оподаткування.
Позивачу на праві власності належить вбудоване нежиле приміщення в будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 68,80 кв.м., що становить 4/100 частини від площі нежилих приміщень, що підтверджується договором дарування нежилого приміщення від 24.01.2003, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Короткевич Н.П.
Головним управлінням ДФС у м. Києві прийнято податкове повідомлення-рішення від 13.04.2018 №2406312-1305-2659, яким визначено суму грошового зобов'язання із земельного податку на суму 13 318,23 грн.
Не погоджуючись із вказаним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся із даним позовом до суду.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що для реалізації податковим органом повноважень щодо нарахування земельного податку фізичним особам законодавством встановлено порядок та способи отримання необхідних відомостей для здійснення відповідних розрахунків, зокрема щодо площі земельної ділянки, нормативно-грошової оцінки, коефіцієнтів з використанням відомостей з Державного земельного кадастру. При цьому, суд зазначив, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано суду належних та достатніх доказів, які б свідчили про обґрунтованість здійсненого розрахунку земельного податку, нарахованого позивачу, згідно з оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням, у відповідності до вимог законодавства.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України, він, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), використання землі є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
За змістом пп. 14.1.72 та 14.1.73 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України), земельний податок - це обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.
Відповідно до п. 269.1 ст. 269 ПК України, платниками податку є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв), землекористувачі.
Пунктом 270.1 ст. 270 ПК України визначено, що об'єктами оподаткування є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; земельні частки (паї), які перебувають у власності.
В силу п. 287.1 ст. 287 ПК України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.
Згідно із п. 287.6 ст. 287 ПК України при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.
Власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно (п. 287.8 ст. 287 Податкового кодексу України).
Частинами 1, 2 ст. 120 ЗК України встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Згідно з ст. ст. 125, 126 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Аналогічним чином перехід права власності на земельну ділянку до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, унормовують положення статті 377 Цивільного кодексу України, згідно з якими до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).
Аналіз зазначених норм права дає можливість визначити, хто саме є платником земельного податку, що є об'єктом оподаткування, з якого моменту виникає (набувається, переходить) обов'язок сплати цього податку, подію (явище), з якою припиняється його сплата, умови та підстави сплати цього платежу у разі вчинення правочинів із земельною ділянкою чи будівлею (її частиною), які на ній розташовані.
Так, у розумінні положень підпунктів 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14, підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1, пункту 269.2 статті 269, підпунктів 270.1.1, 270.1.2 пункту 270.1 статті 270, пункту 287.7 статті 287 ПК України платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов'язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права.
Якщо певна фізична чи юридична особа набула право власності на будівлю або його частину, що розташовані на орендованій земельній ділянці, то до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. Відповідно з моменту набуття права власності на об'єкт нерухомого майна, обов'язок зі сплати податку за земельну ділянку, на якій розміщений такий об'єкт, покладається на особу, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 31 січня 2018 року (справа №825/308/17), від 19 червня 2018 року (справа №822/2696/17), від 17 грудня 2019 року (справа № 804/4739/16), від 27 січня 2020 року (справа №804/886/18).
Суд першої інстанції вірно вказав, що позивачем до матеріалів справи не надано доказів використання земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 у власній господарській діяльності.
При цьому, факт реєстрації позивача як фізичної особи-підприємця не є беззаперечним доказом використання спірної земельної ділянки у власній господарській діяльності.
Зазначені обставини не були спростовані під час апеляційного перегляду справи.
Як свідчать матеріали справи, податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 13.04.2018 №2406312-1305-2659, згідно з яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з земельного податку з фізичних осіб за 2018 рік на суму 13 318,23 грн.
За твердженнями відповідача, підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення було використано договір дарування нерухомого майна від 24.01.2003, витяг Головного управління земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації з технічної документації №Ю-21933/2008 №470 про нормативну грошову оцінку земельної ділянки (кадастровий №82:013:037).
Так, у відповідності до пункту 286.1 статті 286 Податкового кодексу України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.
Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, у сфері будівництва, щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 286.5 статті 286 цього Кодексу встановлено, що нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному статтею 58 цього Кодексу.
Статтею 289 Податкового кодексу України встановлено, що для визначення розміру податку використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, здійснює управління у сфері оцінки земель та земельних ділянок.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оцінку земель» № 1378-IV нормативна грошова оцінка земельних ділянок - капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений за встановленими і затвердженими нормативами.
Згідно з частиною другою статті 20 Закону № 1378-IV дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.
Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин (частина третя статті 23 Закону № 1378-IV).
Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності та земельних відносин, а також у сфері Державного земельного кадастру (п. 1 Положення № 15).
Частиною першою статті 193 ЗК України передбачено, що Державний земельний кадастр - це єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах кордонів України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.
Призначенням державного земельного кадастру є забезпечення необхідною інформацією органів державної влади та органів місцевого самоврядування, заінтересованих підприємств, установ і організацій, а також громадян з метою регулювання земельних відносин, раціонального використання та охорони земель, визначення розміру плати за землю і цінності земель у складі природних ресурсів, контролю за використанням і охороною земель, економічного та екологічного обґрунтування бізнес-планів та проектів землеустрою (ст. 194 ЗК України).
Згідно з ч. 1 ст. 20 Закону України «Про Державний земельний кадастр» № 3613-VI відомості Державного земельного кадастру є офіційними.
Відповідно до частини першої статті 15 Закону № 3613-VI до Державного земельного кадастру включаються такі відомості про земельні ділянки: кадастровий номер; місце розташування; опис меж; площа; міри ліній по периметру; координати поворотних точок меж; дані про прив'язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі; дані про якісний стан земель та про бонітування ґрунтів; відомості про інші об'єкти Державного земельного кадастру, до яких територіально (повністю або частково) входить земельна ділянка; цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель); склад угідь із зазначенням контурів будівель і споруд, їх назв; відомості про обмеження у використанні земельних ділянок; відомості про частину земельної ділянки, на яку поширюється дія сервітуту, договору суборенди земельної ділянки; нормативна грошова оцінка; інформація про документацію із землеустрою та оцінки земель щодо земельної ділянки та інші документи, на підставі яких встановлено відомості про земельну ділянку.
Відомості з Державного земельного кадастру надаються державними кадастровими реєстраторами у формі: витягів з Державного земельного кадастру про об'єкт Державного земельного кадастру; довідок, що містять узагальнену інформацію про землі (території), за формою, встановленою Порядком ведення Державного земельного кадастру; викопіювань з картографічної основи Державного земельного кадастру, кадастрової карти (плану); копій документів, що створюються під час ведення Державного земельного кадастру (частина перша статті 38 Закону № 3613-VI).
Для здійснення повноважень, визначених законом, органи державної влади та органи місцевого самоврядування користуються відомостями і документами Державного земельного кадастру щодо земель та земельних ділянок, розташованих на відповідній території, на безоплатній основі (частина третя статті 38 Закону № 3613-VI).
Системний аналіз викладених правових норм дозволяє стверджувати, що платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов'язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права.
Разом з тим, контролюючий орган уповноважений здійснювати нарахування фізичним особам податкових зобов'язань із земельного податку на підставі даних Державного земельного кадастру щодо площі земельної ділянки, її нормативної грошової оцінки з урахуванням коефіцієнтів індексації, а також рішення сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад щодо ставок земельного податку.
Апелянт в апеляційній скарзі зазначає, що розрахунок нормативної грошової оцінки земельної ділянки відповідачем здійснено самостійно за формулою: 54,54 кв.м. х 4290,38 х 2,0 х 1,5 х 1,433 х 1,249 х 1,06 х 1% = 13318,23 грн, де: 54,54 кв.м. - площа земельної ділянки; 4290,38 грн - базова вартість 1 кв.м. території в межах економіко - планувальної зони (відповідно до рішення Київської міської ради від 10 липня 2014 року №23/23, введено в дію з 01 липня 2015 року рішенням Київської міської ради від 10 грудня 2014 року №565/565); 2 - коефіцієнт на функціональне використання землі (відповідно до Порядку нормативної оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 05.04.2006 №388/12262); 1,5 - узагальнюючий локальний коефіцієнт згідно підпункту 2.1 пункту 2 додатку 5 до рішення Київської міської ради від 26 липня 2007 року №43/1877 «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Києва та порядку її визначення»; 1,249 - коефіцієнт індексації грошової оцінки, відповідно до листа Державного агентства земельних ресурсів України від 14 січня 2015 року №6-28-0.22-215/2-15 та статті 289 Податкового кодексу України; 1,06 - коефіцієнт індексації грошової оцінки, відповідно до листа Державного агентства земельних ресурсів України від 12.01.2017 №22-28-0.22-443/2-16 та статті 289 Податкового кодексу України; 1% - ставка податку на землю (рішення КМР від 22.12.2015 №57/57).
Разом із тим, відповідачем не надано документального підтвердження правильності здійсненого розрахунку.
За таких обставин, визначення нормативно грошової оцінки було здійснено податковим органом не у спосіб, передбачений Законом України «Про оцінку земель» та Законом України «Про Державний земельний кадастр».
Перевіряючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу на те, що нарахування земельного податку, визначеного в оскаржуваному позивачем у цій справі податковому повідомленні-рішенні, здійснено контролюючим органом без отримання даних Державного земельного кадастру, як прямо передбачено чинним законодавством.
Крім того, відповідачем долучено до матеріалів справи витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку частини земельної ділянки (кадастровий номер: 82:013:037) №Ю-21933/2008, виданого 27.05.2008 Головним управлінням земельних ресурсів Виконавчого органу Київської міської ради (КМДА).
Суд першої інстанції вірно вказав, що використання такого витягу є протиправним, оскільки відповідно до положень Закону України «Про оцінку земель» нормативна грошова оцінка земельних ділянок, розташованих у межах населених пунктів, проводиться незалежно від їх цільового призначення - не рідше ніж один раз на 5-7 років, за результатами якої складається технічна документація, а вказаний витяг виданий Головним управлінням земельних ресурсів Виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) 27.05.2008, тобто більше ніж 9 років до звітного періоду, за який здійснювалось нарахування земельного податку (2018 рік).
Крім того, нормативна грошова оцінка, зазначена у витязі з технічної документації про нормативну грошову оцінку частини земельної ділянки (кадастровий номер: 82:013:037) №Ю-21933/2008, виданому 27.05.2008 Головним управлінням земельних ресурсів Виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) становить 398275,59 грн, базова вартість 1 кв.м. землі - 1894,28 грн./кв.м.
Разом з тим, нормативна грошова оцінка, яка бралась відповідачем для розрахунку земельного податку за 2018 рік, становить 4290,38 грн./кв.м. Вказана нормативна грошова оцінка була розрахована відповідачем на підставі пункту 2 рішення Київської міської ради «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Києва та Порядку її визначення» від 26.07.2007 №43/1877.
Однак, у відповідності до наведених вище приписів законодавства, податковий орган не наділений повноваженнями щодо самостійного визначення нормативно грошової оцінки, оскільки уповноваженим на це органом є Держгеокадастр.
Доводи апелянта про те, що спірне податкове зобов'язання нараховано позивачу правильно та з дотриманням вимог законодавства, хоча й за відсутності відомостей безпосередньо з Державного земельного кадастру, апеляційний суд вважає необґрунтованими з огляду на вищезазначене.
За таких обставин колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо протиправності податкового повідомлення-рішення від 13.04.2018 №2406312-1305-2659 та наявності достатніх і необхідних правових підстав для задоволення цього позову.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду є законним і обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування не має.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 251, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -
Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 листопада 2020 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328, 329 КАС України.
Повний текст постанови виготовлено 26.07.2021.
Головуючий суддя: А.Ю. Кучма
В.О. Аліменко
Н.В. Безименна