Справа № 640/5876/19 Головуючий у І інстанції - Кармазін О.А.
Суддя-доповідач - Мельничук В.П.
22 липня 2021 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
Головуючого-судді: Мельничука В.П.
суддів: Лічевецького І.О., Оксененка О.М.,
при секретарі: Черніченко К.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 червня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Голови Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України Козьякова Сергія Юрійовича, Члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України Устименко Валентини Євгенівни, треті особи: Рада суддів України, Вища кваліфікаційна комісія суддів України про визнання протиправними дій та бездіяльності, визнання відсутності повноважень, -
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Голови Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України Козьякова Сергія Юрійовича, Члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України Устименко Валентини Євгенівни, треті особи: Рада суддів України, Вища кваліфікаційна комісія суддів України в якому просив:
- визнати протиправною з 29 березня 2019 року бездіяльність Голови Вищої кваліфікаційної комісії суддів України Козьякова Сергія Юрійовича щодо неналежного здійснення повноважень з організації роботи та неналежного здійснення загального керівництва Вищої кваліфікаційної комісії суддів України;
- визнати з 29.03.2019 протиправними дії Члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України Устименко Валентини Євгенівни щодо здійснення повноважень члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України;
- визнати відсутність повноважень Члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України Устименко Валентини Євгенівни з 29.03.2019 та зобов'язати Устименко Валентину Євгенівну утриматись від здійснення повноважень члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 червня 2021 року закрито провадження у справі № 640/5876/19.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
ОСОБА_1 вважає, що ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню у зв'язку з порушенням норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Відзиву сторін та інших учасників справи на апеляційну скаргу ОСОБА_1 до суду апеляційної інстанції не надходило, що не перешкоджає розгляду справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, представника Позивача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 27 червня 1996 року Указом Президента України № 482/96 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Чаплинського районного суду Херсонської області.
21 червня 2001 року Постановою Верховної Ради України № 2576-111 ОСОБА_1 обрано безстроково на посаду судді Чаплинського районного суду Херсонської області.
17 січня 2002 року Указом Президента України № 35/2002 ОСОБА_1 переведено на посаду судді Оболонського районного суду м. Києва.
09 лютого 2006 року Постановою Верховної Ради України № 3433-17 ОСОБА_1 обрано на посаду судді Апеляційного суду м. Києва.
14 грудня 2006 року Постановою Верховної Ради України № 470-7 ОСОБА_1 обрано на посаду судді Вищого адміністративного суду України.
Вища кваліфікаційна комісія суддів України 17 травня 2018 року рішенням № 85/пс-18 вирішила рекомендувати ОСОБА_1 для переведення в Донецький апеляційний адміністративний суд.
23 жовтня 2018 року Вища рада правосуддя залишила без розгляду та повернула Вищій кваліфікаційній комісії суддів України рекомендацію про переведення ОСОБА_1 , що була затверджена рішенням ВККС України від 17 травня 2018 року № 85/пс-18.
Як зазначав Позивач, на час звернення до суду, ВККС України, в тому числі і член ВККС України Устименко В.Є. , були єдиним компетентним суб'єктом вирішувати питання подальшої професійної кар'єри Позивача.
Як зазначено у позові, згідно офіційної та оприлюдненої інформації склад діючої нині ВККС України було обрано наступним чином, зокрема:
- член ВККС Козьяков С.Ю. - призначений членом ВККС України за квотою Мінюсту України 24 жовтня 2014 року, в порядку передбаченому ст. 92 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (№ 2453-71 від 07.07.2010 року, в діючій редакції на 24 жовтня 2014 року). Наказ Міністерства юстиції України № 1781/5 від 24.10.2014 року «Про призначення члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України».
- член ВККС Устименко В.Є. - призначена З'їздом суддів України від 25.09.2014 року, в порядку передбаченому ст. 92, ст. 93, ст. 123 та ст. 126 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (№ 2453-71 від 07.07. 2010 року, в діючій редакції на 25.09.2014 року). Рішення XII позачергового з'їзду суддів України від 25.09.2014 року «Про призначення членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України».
Відповідно до частин першої, другої ст. 92 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року № 2453-VI (далі - Закон № 2453-VI), вища кваліфікаційна комісія суддів України діє у складі одинадцяти членів, які є громадянами України, мають вищу юридичну освіту і стаж роботи у галузі права не менше двадцяти років. До складу Комісії входять:
1) шість суддів, які призначаються з'їздом суддів України;
2) дві особи, які призначаються з'їздом представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ;
3) одна особа, яка призначається Міністром юстиції України;
4) одна особа, яка призначається Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини;
5) одна особа, яка призначається Головою Державної судової адміністрації України.
Строк повноважень члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України становить шість років з дня набуття повноважень.
Згідно з пп. 1 п. 5 прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року № 192-VIII, який набрав чинності 28 березня 2015 року, після набрання чинності цим Законом члени Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, призначені з'їздом суддів України до набрання чинності цим Законом, здійснюють свої повноваження протягом чотирьох років з дня набрання чинності цим Законом.
30 вересня 2016 року набрав чинності Закон України «Про судоустрій та статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VШ (далі - Закон № 1402-VШ) відповідно до пункту 2 прикінцевих та перехідних положень якого визнано таким, що втратив чинність з дня набрання чинності цим Законом Закон України «Про судоустрій та статус суддів» № 2453-VI від 07 липня 2010 року.
Пунктом 1 частини 1 статті 97 Закону № 1402-VШ передбачено припинення повноваження члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у разі закінчення строку, на який його обрано (призначено).
Пунктом 26 прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402-VШ визначено, що Члени Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, обрані (призначені) на посади до набрання чинності цим Законом, продовжують виконувати свої повноваження до закінчення строку, на який їх обрано (призначено).
Отже, на думку Позивача, Закон України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VІІІ від 02.06.2016 року не продовжує строк повноважень членів ВККС України, а навпаки, зазначає, що члени ВККС України здійснюють свої повноваження лише до того строку, який їм був встановлений раніше. Таким чином, повноваження члена ВККС України Устименко В.Є. слід вважати припиненими, оскільки закінчився строк її повноважень, який був визначений Законом № 2453-VI, з врахуванням Закону № 192-VІІІ.
Вважаючи, що не організувавши роботу Комісії та не здійснивши загальне керівництво нею, Голова ВККС Козьяков С.М. вчинив протиправну бездіяльність, Позивач звернувся до адміністративного суду з даним адміністративним позовом.
Розглядаючи такий спір та закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що у зв'язку з прийняттям Верховною Радою України Закону України від 16 жовтня 2019 року № 193-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» повноваження членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України припинені, тому підстави та предмет позову не створюють значення «юридичного спору», у зв'язку з чим на дані відносини не поширюється юрисдикція судів взагалі, з чим не погоджується колегія суддів в повній мірі, з огляду на наступне.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
За приписами ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема:
1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження;
2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;
3) спорах між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень;
4) спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів;
5) за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом;
6) спорах щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму;
7) спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації;
8) спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності;
9) спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов'язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб;
10) спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб;
11) спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони», за винятком спорів, пов'язаних із укладенням договору з переможцем переговорної процедури закупівлі, а також зміною, розірванням і виконанням договорів про закупівлю;
12) спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України «Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень»;
13) спорах щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років».
14) спорах із суб'єктами владних повноважень з приводу проведення аналізу ефективності здійснення державно-приватного партнерства;
15) спорах, що виникають у зв'язку з оголошенням, проведенням та/або визначенням результатів конкурсу з визначення приватного партнера та концесійного конкурсу.
Згідно з частиною 3 статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення.
07 листопада 2019 року Верховною Радою України прийнято Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» від 16 жовтня 2019 року № 193-ІХ, пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень якого визначено, що з дня набрання чинності цим Законом повноваження членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України припиняються, а керівник секретаріату Вищої кваліфікаційної комісії суддів України призначається за результатами конкурсу з урахуванням вимог закону.
Вища кваліфікаційна комісія суддів України протягом двох місяців з дня формування її нового складу завершує процедуру добору кандидатів на посаду судді місцевого суду, оголошеного рішенням Комісії від 3 квітня 2017 року № 28/зп-17. Інші процедури, які були розпочаті Вищою кваліфікаційною комісією суддів України відповідно до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" до набрання чинності цим Законом, продовжуються новим складом Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, утвореної відповідно до цього Закону.
Отже, з 07 листопада 2019 року повноваження членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України припинено.
Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Право на звернення до суду (в контексті права на судовий захист) охоплює широке поле різноманітних категорій, стосується як інституційних та організаційних аспектів, так і особливостей здійснення окремих судових процедур.
У Кодексі адміністративного судочинства України конституційне право на звернення до суду конкретизоване в частині першій статті 5, згідно з якою кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті.
Обов'язковою умовою надання правового захисту є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Право на захист має особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність.
Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.
Як вбачається з матеріалів справи, Позивач звернувся до суду 02 квітня 2019 року, тобто до того, як повноваження членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України було припинено.
Предметом спору у даній справі є, зокрема визнання протиправної з 29 березня 2019 року бездіяльності Голови Вищої кваліфікаційної комісії суддів України Козьякова Сергія Юрійовича щодо неналежного здійснення повноважень з організації роботи та неналежного здійснення загального керівництва Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та визнання з 29.03.2019 протиправними дій Члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України Устименко Валентини Євгенівни щодо здійснення повноважень члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.
Так, під час спірного періоду на розгляді зазначених членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України перебувало питання переведення Позивача до іншого суду, які неодноразово включали до свого порядку денного дане питання, а саме: 26.04.2019 року, 11.06.2019 року, 02.08.2019 року, 27.09.2019 року, тобто в спірний період вчиняли дії, які на думку Позивача були за межами їх повноважень та впливали на суб'єктивні права та інтереси Позивача.
Отже, права ОСОБА_1 є порушеними та такими, що підлягають судовому захисту в суді, оскільки є втручанням у права Позивача щодо вирішення його подальшої кар'єри.
Частинами 1 та 2 ст. 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Зазначене узгоджується з пунктом 1 статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року правом особи на доступ до суду, що, зокрема, включає такий аспект, як право на розгляд справи судом із «повною юрисдикцією», тобто судом, що має достатні та ефективні повноваження щодо: повторної (після адміністративного органу) оцінки доказів; встановлення обставин, які були підставою для прийняття оскарженого адміністративного рішення; належного поновлення прав особи за результатами розгляду справи по суті (пункт 70 рішення Європейського суду з прав людини від 28.06.1990 у справі "Обермейєр проти Австрії"; пункт 155 рішення Європейського суду з прав людини від 04.03.2014 у справі "Гранд Стівенс проти Італії").
Таким чином, факт прийняття Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» від 16 жовтня 2019 року № 193-ІХ, міг бути врахований лише для визначення періоду протиправних дій/бездіяльності (з урахуванням законодавчих змін з 29.03.2019 року по 07.11.2019 року), однак це не є підставою для закриття провадження у справі.
Закриваючи ж провадження у справі суд першої інстанції фактично позбавив Позивача права на судовий захист порушених на його думку прав у спірний період.
У зв'язку з вищевикладеним, колегія суддів вважає передчасним висновок суду першої інстанції про закриття провадження у даній справі, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про необхідність скасування ухвали суду першої інстанції із направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Колегією суддів враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Зі змісту ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно та всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ч. 3 ст. 312 КАС України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.
Згідно п. 4 ч. 1 ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при вирішенні питання закриття провадження у справі неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, що призвели до неправильного вирішення питання щодо неможливості розгляду по суті такої позовної заяви адміністративним судом, у зв'язку з чим вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити - ухвалу суду першої інстанції скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись ст.ст. 241, 242, 243, 308, 310, 320, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 червня 2021 року - скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий-суддя: В.П. Мельничук
Судді: І.О. Лічевецький
О.М. Оксененко
Повний текст складено 23.07.2021 року.