П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
27 липня 2021 р.м.ОдесаСправа № 540/76/21
Головуючий в 1 інстанції: Попов В.Ф.
Дата і місце ухвалення 01.04.2021р., м. Херсон
Дата і місце ухвалення 23.04.2021р., м. Херсон
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Бойка А.В.,
суддів: Федусика А.Г,
Єщенка О.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційні скарги Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі та фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2021 року та додаткове рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2021 року по справі за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі про скасування вимоги від 06.11.2020 р. № Ф-14259-13 про стягнення боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску, -
В січні 2021 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулась до Херсонського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі, в якому просила суд скасувати вимогу №Ф-14259-13 від 06.11.2020 року про сплату боргу (недоїмки), винесену Головним управлінням ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі про сплату заборгованості з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (єдиний внесок, ЄСВ) в сумі 4217,18 грн як фізичною особою-підприємцем.
Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 01.04.2021 року позов задоволено.
Додатковим рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 23.04.2021 року частково задоволено заяву фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення. Стягнуто з Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі за рахунок бюджетних асигнувань судові витрати на професійну правничу допомогу у сумі 4000,00 грн. на користь ФОП ОСОБА_1 .
Не погоджуючись з рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 01.04.2021 року, Головне управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі подало апеляційну скаргу, обґрунтовану посиланням на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
В поданій апеляційній скарзі апелянт посилався на те, що судом першої інстанції не було взято до уваги те, що самозайняті особи сплачують єдиний соціальний внесок за періоди, в яких вони були платниками єдиного податку, незалежно від того, отримували вони дохід чи ні. Апелянт зазначив, що відповідно до інформації, яка міститься в базі даних ІС «Податковий блок», ФОП ОСОБА_1 знаходиться на обліку в податкових органах з 23.06.2020 року та по теперішній час перебуває на спрощеній системі оподаткування 3 групи.
Податковий орган вказував на те, що вимога сформована на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника та до суми недоїмки увійшли розрахункові суми єдиного внеску за 2 квартал 2020 року у розмірі 1039,06 грн. (червень), за 3 квартал 2020 року - 3178,12 грн. (за липень, серпень та вересень).
Апелянт посилався на те, що суд першої інстанції не надав оцінку доводам та доказам Головного управління стосовно того, що ФОП ОСОБА_1 подавала до контролюючого органу звітність з єдиного податку, відповідно до якої зазначала обсяг доходу за звітний період в сумі 26400 грн., що підтверджується податковою декларацією платника єдиного внеску за 2020 рік.
Апелянт вважає, що оскільки позивач здійснює підприємницьку діяльність вона повинна сплачувати єдиний внесок.
Враховуючи зазначене апелянт просить скасувати рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2021 року та прийняти нове про відмову у задоволенні позовних вимог.
В свою чергу ФОП ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу на додаткове рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2021 року, вважаючи, що при його постановленні судом першої інстанції порушено норми процесуального права.
Апелянт не погодилась з висновком суду першої інстанції стосовно зменшення заявленої нею до відшкодування суми витрат на правничу допомогу та зазначила, що суд має право зменшити розмір витрат на правничу допомогу лише за клопотанням другої сторони. В даному випадку, на думку апелянта, відповідного клопотання відповідач не подавав, а заперечення щодо суми витрат на правничу допомогу, викладені у відзиві, не могли бути прийняті судом першої інстанції до уваги. Також апелянт вважає, що відповідачем не доведено наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу.
Апелянт в свою чергу вважає, що нею надано всі належні докази у підтвердження понесених витрат та обґрунтовано співмірність заявленої суми наданим послугам.
З огляду на викладене апелянт просить скасувати додаткове рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 23.04.2021 року в частині відмови у стягненні витрат на правничу допомогу та стягнути на її користь витрати на правничу допомогу адвоката (без урахування додаткового рішення від 23.04.2021 року) 13100 грн. Крім того апелянт просить стягнути на її користь з відповідача витрати на правничу допомогу адвоката за підготовку апеляційної скарги в сумі 4000 грн.
Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження на підставі п.3 ч.1 ст.311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційних скарг, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах апеляційних скарг, вивчивши матеріали справи колегія суддів дійшла наступного:
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа-підприємець, номер запису: 24990000000059506, вид діяльності 69.10 Діяльність у сфері права (основний) та перебуває на обліку Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі як платник податків та ЄСВ з 23.06.2020 року. Вказана інформація підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та не спростовується сторонами у справі.
06.11.2020 року відповідачем відносно позивачки складено вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф - 14259-13 у сумі 4217,18 грн з ЄСВ станом на 31.10.2020 року.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) сформована на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника та включає:
- розрахункову суму єдиного внеску за 2 квартал 2020 року у розмірі 1039,06 грн, (червень);
- розрахункову суму єдиного внеску за 3 квартал 2020 року у розмірі 3178,12 грн (2078,12 грн за липень, серпень 2020 року, 1100 грн за вересень).
Судом встановлено, що вказані суми нараховані виходячи із того, що єдиний внесок для всіх платників єдиного внеску встановлено у розмірі 22 відсотки до бази нарахування єдиного внеску (ч. 5 ст. 8 Закону № 2464-VI). Законом України "Про державний бюджет на 2020 рік" розмір мінімальної заробітної плати у місячному розмірі: з 1 січня - 4723 гривні, з 1 вересня - 5000 гривень. Таким чином у 2020 році мінімальний страховий внесок становить: з 1 січня по 31 серпня 4723 х 22% = 1039,06 грн; з 1 вересня по 31 грудня 5000 х 22% = 1100 гривень.
Не погодившись з вказаною вимого про сплату боргу (недоїмки), позивач оскаржила її до суду першої інстанції, посилаючи на те, що у період за який виставлено вимогу, вона була найманим працівником, а тому згідно висновків Верховного Суду, викладених за наслідком розгляду аналогічних спорів, не повинна сплачувати єдиний внесок, оскільки за неї це здійснив роботодавець.
З наданих позивачем доказів встановлено, що ОСОБА_1 з 01.10.2019 року працює у Комунальній установі «Херсонського обласного центру фізичного здоров'я населення «Спорт для всіх» Херсонської обласної ради на посаді головного бухгалтера. За період з 01.06.2020 р. по 31.10.2020 р. Комунальною установою «Херсонського обласного центру фізичного здоров'я населення «Спорт для всіх» Херсонської обласної ради (код ЄДРПОУ 26473115) нараховано позивачу заробітну плату у сумі 24458,00 грн, у тому числі за: - червень 2020 року (заробітна плата - 4723,00 грн, 22% ЄСВ - 1039,06 грн); - липень 2020 року (заробітна плата - 4723,00 грн, 22% ЄСВ - 1039,06 грн); - серпень 2020 року (заробітна плата - 5012,00 грн, 22% ЄСВ - 1102,64 грн); - вересень 2020 року (заробітна плата - 5000,00 грн, 22% ЄСВ - 1100,00 грн); - жовтень 2020 року (заробітна плата - 5000,00 грн, 22% ЄСВ - 1100,00 грн).
Всього за вищевказаний період нараховано заробітної плати 24458,00 грн, ЄСВ - 5380,76 грн.
Сплата із заробітної плати позивачки ЄСВ у сумі 5380,76 грн. підтверджується довідкою Комунальної установи «Херсонського обласного центру фізичного здоров'я населення «Спорт для всіх» Херсонської обласної ради від 23.11.2020 року та відомостями з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Також судом встановлено, що відповідно до відомостей з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування за жовтень 2020 року Суворовською районною у м. Херсоні територіальною виборчою комісією Херсонської області також сплачено ЄСВ на загальнообов'язкове державне соціальне страхування ОСОБА_1 за 16 днів.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення господарської діяльності або незалежної професійної діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано.
Суд першої інстанції вказав, що особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.
Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI, призведе до подвійної сплати ЄСВ (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 05.03.2020 року справа № 824/509/19-а.
Проаналізувавши надані позивачкою докази суд дійшов висновку, що в розумінні Закону № 2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за неї в період, за який винесена оскаржувана вимога, нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов'язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачкою ще і як фізичною особою-підприємцем, відомостей про провадження якою господарської діяльності відповідачем не надані.
Колегія суддів не може погодитись з вказаними висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне:
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку встановлено нормами Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010р. №2464-VI (далі - Закон №2464-VI).
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до статті 2 Закону №2464-VI, його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Пунктами 4, 5 частини першої статті 4 Закону № 2464-VІ передбачено, що платниками єдиного внеску є також: фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується
для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Частинами 4 та 5 Закону №2464-VI визначено, що єдиний внесок нараховується на суми, зазначені в частинах першій і другій цієї статті, не зменшені на суму відрахувань податків, інших обов'язкових платежів, що відповідно до закону сплачуються із зазначених сум, та на суми утримань, що здійснюються відповідно до закону або за договорами позики, придбання товарів та виплат на інші цілі за дорученням отримувача.
Єдиний внесок нараховується на суми, зазначені в частинах першій і другій цієї статті, незалежно від джерел їх фінансування, форми, порядку, місця виплати та використання, а також від того, чи виплачені такі суми фактично після їх нарахування до сплати.
Відповідно до ч. 4 ст. 5 Закону №2464-VI обов'язки платників єдиного внеску виникають у осіб, зазначених в абзацах четвертому, шостому та сьомому пункту 1, пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - з початку провадження відповідної діяльності.
Пунктом 4 статті 4 Закону №2464-VI встановлено, що особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 року № 449, для платників, зазначених у підпункті 3 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, які обрали спрощену систему оподаткування, єдиний внесок встановлюється у розмірі 22 відсотків на суму, що визначається такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Колегія суддів звертає увагу на те, що Верховний Суд у справах щодо скасування вимог контролюючого органу про сплату боргу (недоїмки) неодноразово висловлював правову позицію, згідно якої особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником) така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, й мета законодавчого запровадження збору єдиного внеску досягається саме за рахунок його сплати роботодавцем.
Верховний Суд вказував на те, що інше тлумачення правових норм, якими врегульована сплата єдиного внеску особами, що перебувають на обліку в органах ДФС як фізичні особи-підприємці, однак, підприємницьку діяльність не здійснюють і доходи від неї не отримують, та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
В свою чергу, обов'язковою умовою, з якою Верховний Суд пов'язує звільнення особи від обов'язку сплати ЄСВ під час одночасного перебування у трудових відносинах з роботодавцем, є факт не отримання такою особою-підприємцем доходу та не провадження нею господарської діяльності.
В даному випадку відповідачем надано до суду докази провадження ФОП ОСОБА_1 у спірному періоді господарської діяльності та отримання нею доходу. Так, контролюючим органом до суду надано копію податкової декларації платника єдиного податку-фізичної особи-підприємця за 2020 рік, згідно якої позивачем у 2020 році отримано дохід у розмірі 26400 грн.
Слід зазначити, що необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного внеску. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування.
В даному випадку позивач, отримавши дохід від провадження господарської діяльності єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не сплатила, у зв'язку з чим у неї і виникла недоїмка з ЄСВ, з метою стягненням якої контролюючий орган і виніс оскаржувану вимогу.
Колегія суддів вважає, що за умови отримання позивачем доходу від провадження господарської діяльності, перебування позивача у трудових відносинах в якості найманого працівника не звільняє її від обов'язку сплачувати ЄСВ як фізичною особою-підприємцем, яка обрала спрощену систему оподаткування.
Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про протиправність вимогу №Ф-14259-13 від 06.11.2020 року про сплату боргу (недоїмки), винесену Головним управлінням ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі про сплату заборгованості з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (єдиний внесок, ЄСВ) в сумі 4217,18 грн як фізичною особою-підприємцем.
Відповідно до ст. 317 КАС України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.
Враховуючи встановлення судом першої інстанції недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, а також невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції, відповідно до ст.317 КАС України, підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення - про відмову у задоволенні позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З огляду на те, що за наслідком апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , додаткове рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 23.04.2021 року про стягненняз Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі за рахунок бюджетних асигнувань судові витрат на професійну правничу допомогу у сумі 4000,00 грн (чотири тисячі гривень) на користь ФОП ОСОБА_1 також підлягає скасуванню.
Керуючись ст.ст. 308, 311, п.2 ч.1 ст.315, ст.ст. 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд апеляційної інстанції, -
Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі задовольнити.
Рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2021 року та додаткове рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2021 року скасувати.
Прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі про скасування вимоги від 06.11.2020 р. № Ф-14259-13 про стягнення боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску.
Постанова набирає законної сили з дати її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення апеляційного суду, або з дня вручення учаснику справи повного судового рішення.
Суддя-доповідач: А.В. Бойко
Суддя: А.Г. Федусик
Суддя: О.А. Шевчук