27 липня 2021 року Чернігів Справа № 620/7912/21
Чернігівський окружний адміністративний суд під головуванням судді Лобана Д.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (без повідомлення сторін) клопотання Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про закриття провадження у справі № 620/7912/21 за позовом ОСОБА_1 до Київського міського голови Кличка Віталія Володимировича, виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: Київська міська рада, комунальна служба перевезень виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити певні дії,
Департамент транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) звернувся до суду із заявою про закриття провадження у справі, мотивуючи її тим, що діяльність керівників комунальних підприємств, установ, організацій не є публічною службою у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши вказане клопотання, суд не знаходить підстав для його задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України, суд закриває провадження у справі, зокрема, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Пунктом 2 ч. 1 ст. 4 КАС визначено, що публічно-правовий спір - це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона с суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Вирішуючи питання про віднесення норми до публічного права, а спору до публічно-правового, суд враховує загальнотеоретичні та законодавчі критерії. Зокрема, за змістом пункту 1 частини 1 статті 3 КАС України, у публічно-правовому спорі, як правило, хоча б однією стороною є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.
Суд звертає увагу на те, що даний спір має ознаки публічно-правового за умов, як наявності серед суб'єктів спору публічного органу та посадової особи, так і у зв'язку із здійснення ним ними у цих відносинах владних управлінських функцій.
Для цілей і завдань адміністративного судочинства владну управлінську функцію необхідно розуміти як діяльність чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень з виконання покладених на них Конституцією чи законами України завдань.
Суд зазначає, що позивач звертається до відповідачів, серед іншого, із позовними вимогами про визнання незаконним та скасувати розпорядження Київського міського голови В.В. Кличка від 24.06.2021 № 535 «Про звільнення ОСОБА_1 » та розпорядження Київського міського голови В.В. Кличка від 24.06.2021 № 536 «Про виконання обов'язків начальника Комунальної служби перевезень виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).
Суд зазначає, що в даному випадку мають місце саме публічно-правові відносини між сторонами даного спору, так як виникли вони саме з приводу, як зазначено вище, протиправних, на думку позивача, індивідуальних актів відповідачів, які порушують права та законні інтереси позивача.
Ухвалою суду від 09.07.2021, яка набрала законної сили, при розгляді іншої адміністративної справи № 640/18799/21, у якій брали участь ті самі особи, було відкрито провадження, тобто згідно вимог п. 1 ч. 1 ст. 171 КАС України, була визначена підсудність справи саме адміністративному судочинству.
Отже, при використанні свого права на зміну територіальної підсудності, передбаченого ч. 1 ст. 25 КАС України, позивач мав право на законні очікування, що предметна юрисдикція цього ж позову не зміниться, оскільки відповідно ч. 4 ст. 78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи, стосовно якої встановлено ці обставини.
Більш того, згідно вимог ч. 1 ст. 30 КАС України, спори між адміністративними судами щодо підсудності не допускаються.
До того ж, суд враховує висновки постанови Великої Палати Верховного Суду від 06.05.2020 у справі № 826/24892/15, у якій зазначено, що будь-який спір може бути вирішений в порядку адміністративного судочинства, якщо в іншому порядку це вже зробити не можливо.
При цьому, ВП ВС зазначає, що у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплене «право на суд» разом із правом на «доступ до суду».
Згідно зі статтею 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
ЄСПЛ неодноразово встановлював порушення Україною Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між національними судами (див. mutatis mutandis рішення від 9 грудня 2010 року у справі «Буланов та Купчик проти України» («Bulanov and Kupchik v. Ukraine», заяви № 7714/06 та № 23654/08), у якому ЄСПЛ встановив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо відсутності у заявників доступу до суду касаційної інстанції з огляду на те, що відмова Вищого адміністративного суду України розглянути касаційні скарги заявників всупереч ухвалам Верховного Суду України не тільки позбавила заявників доступу до суду, але й зневілювала авторитет судової влади; крім того, ЄСПЛ вказав, що держава має забезпечити наявність засобів для ефективного та швидкого вирішення спорів щодо судової юрисдикції (§ 27 - 28, § 38 - 40); рішення від 1 грудня 2011 року у справі «Андрієвська проти України» («Andriyevska v. Ukraine», заява № 34036/06), у якому ЄСПЛ визнав порушення пункту 1 статті 6 Конвенції з огляду на те, що Вищий адміністративний суд України відмовив у відкритті касаційного провадження за скаргою заявниці, оскільки її справа мала цивільний, а не адміністративний характер, і тому касаційною інстанцією мав бути Верховний Суд України; натомість останній відмовив у відкритті касаційного провадження, зазначивши, що судом касаційної інстанції у справі заявниці є Вищий адміністративний суд України (§ 13 - 14, § 23, § 25 - 26); рішення від 17 січня 2013 року у справі «Мосендз проти України» («Mosendz v. Ukraine», заява № 52013/08), у якому ЄСПЛ визнав, що заявник був позбавлений ефективного національного засобу юридичного захисту, гарантованого статтею 13 Конвенції, через наявність юрисдикційних конфліктів між цивільними й адміністративними судами (§ 116, § 119, § 122 - 125); рішення від 21 грудня 2017 року у справі «Шестопалова проти України» («Shestopalova v. Ukraine», заява № 55339/07), у якому ЄСПЛ дійшов висновку, що заявниця була позбавлена права на доступ до суду всупереч пункту 1 статті 6 Конвенції, оскільки національні суди надавали їй суперечливі роз'яснення щодо юрисдикції, відповідно до якої позов заявниці мав розглядатися у судах України, а Вищий адміністративний суд України не виконав рішення Верховного Суду України щодо розгляду позову заявниці за правилами адміністративного судочинства (§ 13, § 18 - 24).
З огляду на існування юрисдикційного конфлікту Велика Палата Верховного Суду вважає, що розгляд цивільного спору у справі за позовом до Київської міської ради має завершитися за правилами адміністративного судочинства.
При цьому, в даному випадку позивач мав законні очікування, що при використанні свого права на зміну територіальної підсудності, передбаченого ч. 1 ст. 25 КАС України, предметна юрисдикція цього ж позову не зміниться. При цьому, у разі закриття провадження у справі позивач взагалі буде позбавлений права на звернення до суду у будь-якій юрисдикції, оскільки ч. 1 ст. 233 Кодексу законів про працю України у справах про звільнення встановлений місячний строк для звернення до суду з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.
В свою чергу, позивач, серед інших, заявляє позовні вимоги про поновлення його на посаді начальника служби перевезень виконавчого органу міської ради.
До того ж, публічно-правовий характер даного спору визначається тим, що вказані суб'єкти наділені владно-управлінськими повноваженнями у сфері реалізації публічного інтересу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 522/8650/18 (провадження № 14-576цс18). 6 травня 2020 ухвалою КЦС передав справу № 635/551/17 (провадження 61-8762св18) на розгляд ВП ВС, вважаючи за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеному у постановах ВП ВС. Суд зазначив, що оскільки питання призначення на посаду керівника державного навчального закладу є виключною компетенцією органу місцевого самоврядування, така справа підлягає розгляду судами адміністративної юрисдикції. Зазначене цілком узгоджується зі змістом ч.ч. 1-2 ст. 5 КАС України щодо прав звернення саме до адміністративного суду.
Виходячи з викладеного, суд дійшов висновку, що даний спір є публічно-правовим та справу належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Інші підстави, передбачені статтею 238 КАС України при розгляді поданої заяви судом не можуть бути застосовані, а відтак подане клопотання про закриття провадження у справі є безпідставним.
Керуючись статтями 238, 241-243, 248, 293, 294 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні клопотання Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про закриття провадження у справі № 620/7912/21 - відмовити.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання суддею та окремо від рішення суду не підлягає оскарженню. Заперечення на неї можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.
Повний текст ухвали суду складений 27.07.2021.
Суддя Д.В. Лобан