Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Харків
27 липня 2021 року № 520/8303/21
Суддя Харківського окружного адміністративного суду Рубан В.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Сахновщинської селищної ради Красноградського району Харківської області (вул. Поштова, буд. 3, смт. Сахновщина, Сахновщинський район, Харківська область, 64501, 04398301) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії ,-
Позивач, ОСОБА_1 , звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Сахновщинської селищної ради Красноградського району Харківської області, в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення № 276 -VIII від 10.03.2021 Сахновщинської селищної ради, Красноградського району Харківської області щодо відмови гр. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 інн. НОМЕР_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовним розміром 2.0000 га в с. Аполлонівка на території Сахновщинської селищної ради;
- зобов'язати Сахновщинську селищну раду Красноградського району Харківської області надати гр. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 інн. НОМЕР_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтованою площею 2 гектара для ведення особистого селянського господарства за рахунок земельної ділянки яка розташована в межах населеного пункту села Аполлонівка на території Сахновщинської селищної ради Красноградського району Харківської області згідно її заяви від 05.01.2021 року.
В обґрунтування позову зазначено, що рішення № 276 -VIII від 10.03.2021 року Сахновщинської селищної ради, Красноградського району Харківської області, яким відмовлено позивачці у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки власність для ведення особистого селянського господасртва, орієнтованою площею 2,0000 га, яка розташована в межах населеного пункту села Аполлонівка на території Сахновщинської селищної ради Красноградського району Харківської області є протиправним та таким, що винесено з порушенням норм чинного законодавства України, а тому підлягає скасуванню.
Відповідач у встановлений строк, правом подання відзиву на позовну заяву не скористався.
Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, вивчивши норми матеріального та процесуального права, якими врегульовані спірні правовідносини зазанчає наступне.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 27.04.2021 року по справі № 520/2748/21 визнано протиправною втілену у листі Сахновщинського селищного голови від 04.02.2021р. №К-14/02-11 бездіяльність Сахновщинської селищної ради Красноградського району Харківської області з приводу неприйняття за письмовим зверненням ОСОБА_1 від 05.01.2021р. стосовно надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність для ведення особистого селянського господарства земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га у межах населеного пункту с. Аполлонівка Сахновщинської селищної ради Красноградського району Харківської області рішення у порядку частини 7 статті 118 Земельного кодексу України. У решті вимог позову залишено без задоволення.
Рішенням № 276 -VIII від 10.03.2021 року Сахновщинської селищної ради, Красноградського району Харківської області, повторно розглянуто заяву ОСОБА_1 та прийнято рішення про відмовлення у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовним розміром 2.0000 га в с. Аполлонівка на території Сахновщинської селищної ради.
Як підставу для відмови у наданні дозволу на складання проекту землеустрою відповідач в рішенні зазначив, що на зазначену земельну ділянку вже надане іншій особі рішення сесії селищної ради на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства.
Позивач, вбачаючи в зазначеному порушення своїх прав, звернувся за їх захистом до суду.
Суд, надаючи оцінку спірним правовідносинам, зазначає наступне.
Суб'єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Земельним Кодексом України та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.
Відповідно до статті 12 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.
У відповідності до частини 1 статті 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Частиною 6 статті 118 ЗК України також передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).
Згідно із частини 7 вказаної статті, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 18.10.2018 у справі №806/1316/18 зазначив, що перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, який визначений ч. 7 ст. 118 ЗК України, є вичерпним. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.
Відповідно до ч.5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, відповідачем протиправно відмовлено у наданні дозволу на складання проекту землеустрою з підстав того, що на зазначену земельну ділянку вже надане іншій особі рішення сесії селищної ради на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, яка не передбачена частиною 7 статті 118 ЗК України.
Враховуючи викладене вище, а також те, що всупереч ч. 2 ст.77 КАС України відповідач не довів правомірності прийнятого ним рішення, оскаржуване рішення № 276 -VIII від 10.03.2021 Сахновщинської селищної ради, Красноградського району Харківської області є протиправним та таким, що підлягає скасуванню в судовому порядку.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача прийняти рішення про надання дозволу позивачу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства загальною площею 2,0000 га, суд зазначає наступне.
Згідно з положеннями Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта.
На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
У даній справі, повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання мотивовано відмови у його наданні, регламентовано частиною шостою статті 118 ЗК України.
Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями, а тому зазначені повноваження не є дискреційними.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 11.09.2019 у справі №819/570/18.
При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення від 15.10.2009 у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України", п. 64).
Засіб юридичного захисту має бути «ефективним» в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення від 18.12.1996 у справі «Аксой проти Туреччини» (Aksoy v. Turkey), п. 95).
При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (рішення від 24.07.2012 у справі «Джорджевич проти Хорватії», п. 101; рішення від 06.11.1980 у справі «Ван Остервійк проти Бельгії», п.п. 36-40). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.
Відповідно до частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. При цьому за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).
Питання ефективності правового захисту аналізувалося у рішеннях національних судів. Зокрема, у рішенні від 16.09.2015 у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України дійшов висновку, що рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Верховний Суд у своїй практиці неодноразово покликався на те, що «ефективний засіб правового захисту» у розумінні ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає зазначеній нормі Конвенції. (Постанова Великої палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №826/14016/16 СМ, від 11.02.2019 у справі № 2а-204/12 ).
З огляду на необхідність обрання найбільш ефективного способу захисту порушеного права, суд відзначає наступне.
Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
За приписами вказаної правової норми слідує, що у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Такий підхід, встановлений процесуальним законодавством, є прийнятним не тільки при розгляді вимог про протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень, але і у випадку розгляду вимог про зобов'язання вчинити дії після скасування його адміністративного акту.
Позивач вже звертався до суду з позовною заявою щодо незаконної відмови відповідача у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 27.04.2021 року по справі № 520/2748/21 визнано протиправною втілену у листі Сахновщинського селищного голови від 04.02.2021р. №К-14/02-11 бездіяльність Сахновщинської селищної ради Красноградського району Харківської області з приводу неприйняття за письмовим зверненням ОСОБА_1 від 05.01.2021р. стосовно надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність для ведення особистого селянського господарства земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га у межах населеного пункту с. Аполлонівка Сахновщинської селищної ради Красноградського району Харківської області рішення у порядку частини 7 статті 118 Земельного кодексу України.
Відповідач в межах даної справи повторно розглянув заяву позивачки та протиправно відмовив у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою для відведення земельної ділянки.
Суд зазнає, що відповідно до статті 118 Земельного кодексу України відповідач зобов'язаний або надати дозвіл позивачу на розроблення проекту землеустрою, або відмовити у наданні такого дозволу, але на законних підставах.
Відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою можуть бути неодноразовими. Враховуючи, що позивач звернувся до відповідача зі всіма необхідними документами, в даному випадку необхідним та ефективним способом захисту позивача у спірних відносинах є зобов'язання відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтованою площею 2,000 га.
Вказана правова позиція узгоджується з висновками викладеними в постанові Верховного Суду від 24.10.2019 року по справі № 0840/3112/18.
Посилання відповідача в своєму рішенні про неможливість надання позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,000 га, з огляду на те, що на вищевказану земельну ділянку вже наданий дозвіл на розроблення проекту землеустрою третій особі, суд вважає необґрунтованими, оскільки отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність, що фактично вказує про відсутність обтяжень земельної ділянки у такому випадку, згідно приписів ст. ст. 117, 118 Земельного кодексу України. Тобто, позивач та інші особи мають рівне право розробити проект землеустрою, подальше затвердження якого відбувається із кінцевим визначенням особи, що отримає право власності або користування (оренду) на земельну ділянку.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 27.03.2018 у справі № 463/3375/15-а.
Таким чином, суд доходить висновку, що в цій частині позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом зобов'язання Сахновщинську селищну раду Красноградського району Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 , та за результатами її розгляду прийняти рішення про надання їй дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтованою площею 2 гектара для ведення особистого селянського господарства, яка розташована в межах населеного пункту села Аполлонівка на території Сахновщинської селищної ради Красноградського району Харківської області.
Отже, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Розподіл судових витрат здійснити у відповідності до ст. 139 КАС України.
Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Сахновщинської селищної ради Красноградського району Харківської області (вул. Поштова, буд. 3, смт. Сахновщина, Сахновщинський район, Харківська область, 64501, 04398301) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення № 276 -VIII від 10.03.2021 року Сахновщинської селищної ради, Красноградського району Харківської області щодо відмови гр. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 інн. НОМЕР_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовним розміром 2.0000 га, яка розташована в с. Аполлонівка на території Сахновщинської селищної ради.
Зобов'язання Сахновщинську селищну раду Красноградського району Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 05.01.2021р., та за результатами її розгляду прийняти рішення про надання їй дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтованою площею 2.0000 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована в межах населеного пункту села Аполлонівка на території Сахновщинської селищної ради Красноградського району Харківської області.
В іншій частині позовні вимоги залишити без задоволення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Рубан В.В.