Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Харків
26 липня 2021 року Справа №520/7075/21
Харківський окружний адміністративний суд у складі судді Ніколаєвої О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_2 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_2 ) 23.04.2021 звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру в Харківській області (далі по тексту - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправною відмову відповідача у формі наказу від 26.03.2021 №1498-СГ «Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою», яким позивачу відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0000 га, розташованої за межами населених пунктів на території Малоданилівської селищної ради Дергачівського району Харківської області.
- зобов'язати відповідача надати позивачу дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0000 га, розташованої за межами населених пунктів на території Малоданилівської селищної ради Дергачівського району Харківської області.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем безпідставно відмовлено у наданні їй дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтованою площею 2,0000 га, розташованої за межами населених пунктів на території Малоданилівської селищної ради Дергачівського району Харківської області, оскільки за відсутності визначених законом підстав для відмови у наданні дозволу закріплених у статті 118 Земельного кодексу України, відповідач склав спірний наказ про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою.
Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано на розгляд судді Ніколаєвій О.В.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 29.04.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі №520/7075/21 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Цією ж ухвалою відповідачу надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення копії ухвали про відкриття провадження у справі.
Відповідачем 20.05.2021 (відповідно до відмітки служби діловодства суду) надано відзив на позовну заяву, згідно якого просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі посилаючись на те, що позовні вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що ґрунтуються на його помилкових висновках. При цьому вказав, що оскаржуваний наказ відповідача є таким, що прийнятий правомірно та з урахуванням усіх норм діючого законодавства.
У період з 29.06.2021 по 23.07.2021 суддя перебувала у відпустці.
Розглянувши подані документи і матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Харківський окружний адміністративний суд встановив наступне.
Судом встановлено, що позивач через свого представника 25.02.2021 звернулась до відповідача із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою для одержання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 2,0000 га, розташованої за межами населених пунктів на території Малоданилівської селищної ради Балаклійського району Харківської області.
Крім того, у заяві вказав, що правом на безоплатну передачу земельних ділянок із земель державної чи комунальної власності у межах норм, встановлених статтею 121 Земельного кодексу України, позивач не скористався. До заяви було додано: викопіювання з кадастрової карти/плану, на якому зазначено місце розташування земельної ділянки, копія довідки про якість ґрунтів земельної ділянки, копія листа про результати перевірки земельної ділянки, копія паспорту та коду заявника, копія довіреності представника заявника.
За результатами розгляду заяви позивача 26.03.2021 відповідачем прийнято наказ №1498-СГ, яким відмовлено позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0000 га, розташованої за межами населених пунктів на території Малоданилівської селищної ради Дергачівського району Харківської області, посилаючись на те, що на зазначену земельну ділянку на підставі розпорядження голови Харківської обласної державної адміністрації від 19.05.2011 №268 надано дозвіл на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок іншим особам.
Не погоджуючись з такою відомою відповідача, вважаючи її протиправною, позивач звернулася до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.
Повноваження відповідних органів виконавчої влади щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування встановлені статтями 118, 122, 123 Земельного кодексу України.
Відповідно до частини шостої статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.
До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Суд зазначає, що відповідачем при підготовці відповіді не надано оцінки поданим на розгляд документам позивача.
Згідно з положеннями частини сьомої статті 118 Земельного Кодексу України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Суд зазначає, що у спірних правовідносинах підставою для відмови позивачу у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою зазначено, що на вказану земельну ділянку видано розпорядження голови Харківської обласної державної адміністрації від 19.05.2011 №268, яким надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок іншим особам.
Спростовуючи доводи відповідача про те, що відносно запланованої позивачем до відведення земельної ділянки відповідачем надано дозвіл на розробку проекту землеустрою іншій особі, суд зазначає, що відповідно до статті 123 Земельного кодексу України передача земельних ділянок в користування передбачає проходження певної процедури з виготовлення проекту землеустрою (або технічної документації у разі надання у користування земельної ділянки, межі якої встановлені в натурі (на місцевості), без зміни її цільового призначення), його погодження компетентними органами тощо, що в подальшому є підставою для прийняття відповідного рішення органом місцевого самоврядування з цього питання.
Водночас згідно із приписами статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. При цьому документи, що посвідчують право на земельну ділянку, визначені у статті 126 Земельного кодексу України.
Аналіз положень статей 116, 118 Земельного кодексу України дає підстави стверджувати, що правові наслідки отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не є тотожними наслідкам передачі вказаної земельної ділянки у власність, що фактично вказує про відсутність обтяжень земельної ділянки у такому випадку.
Відповідачем не надано доказів, які б підтверджували існування оформленого права власності третіх осіб на обрану позивачем для відведення земельну ділянку.
Відтак, спірний наказ відповідача про відмову в наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою прийнято без врахування обставин того, що до моменту внесення до державного земельного кадастру запису про реєстрацію речових прав на нерухоме майно за суб'єктом щодо певної земельної ділянки, остання вважається вільною та отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність.
Аналогічна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду України від 10.12.2013 №21-358а13, від 07.06.2016 №21-1391а16, постанові Верховного Суду від 27.03.2018 №463/3375/15-а.
Системний аналіз наведених правових норм дає підстави суду дійти до висновку, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 545/808/17.
Відповідачем у наказі 26.03.2021 №1498-СГ "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою" не наведено жодної з підстав, передбачених частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України, за яких позивачеві було відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства.
На підставі вищенаведеного, суд доходить висновку, що оскільки порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування, зокрема, порядок одержання дозволу на розроблення проекту землеустрою, врегульовано безпосередньо Земельним кодексом України, тому безпідставне посилання відповідача на те, що відносно запланованої позивачем до відведення земельної ділянки іншим суб'єктом владних повноважень надано дозвіл на розробку проекту землеустрою іншій особі, як підстави для відмови позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, є неправомірною.
Зазначена позиція висловлена у постанові Верховного суду України від 17.04.2018 року у справі №819/1430/17.
Відносно позовних вимог про зобов'язання відповідача надати позивачу дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, площею 2,0000 га, для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться за межами населених пунктів на території Малоданилівської селищної ради Дергачівського району Харківської області, суд зазначає наступне.
Перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, суд не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства є контроль легальності. Перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі завдання адміністративного судочинства.
Як випливає зі змісту Рекомендації №R (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої 11.03.1980 на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Отже, під дискреційним повноваженням суд розуміє таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.
Суд зауважує, що він є правозастосовуючим органом, тобто, не створюючи нових правових норм, не підміняючи собою органи виконавчої та законодавчої влади, на підставі закону у встановленому процесуальним законом порядку вирішує справи.
Згідно частини другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначається, що суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Статтею 19 Конвенції передбачено, що для забезпечення дотримання Високими Договірними Сторонами, однією з яких є Україна, їхніх зобов'язань за Конвенцією та протоколами до неї, створюється Європейський суд з прав людини. Він функціонує на постійній основі. Статтею 46 Конвенції передбачено, що Високі Договірні Сторони зобов'язуються виконувати остаточні рішення Суду в будь-яких справах, у яких вони є сторонами.
Згідно із рішеннями Європейського суду з прав людини по справах: «Класс та інші проти Німеччини» від 06.09.1978, «Фадєєва проти Росії» (Заява №55723/00), Страсбург, від 09.06.2005, «Кумпене і Мазере проти Румунії» (Заява №33348/96), Страсбург, від 17.12.2004 - завдання суду при здійсненні його контрольної функції полягає не в тому, щоб підміняти органи влади держави, тобто суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою.
Частиною 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно частини 2 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Враховуючи положення статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд для повного захисту прав, свобод та інтересів позивача, вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву позивача від 26.03.2021 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться за межами населених пунктів на території Малоданилівської селищної ради Дергачівського району Харківської області.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.09.2019 у справі №815/6094/17, від 09.01.2020 у справі № 820/4433/17.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Приписами статті 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами частин першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 Кодексу адміністративного судочинства України. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частин першої, другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Зважаючи на встановлені у справі обставини, з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення адміністративного позову.
Витрати зі сплати судового збору підлягають розподілу відповідно до частини 8 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись статтями 14, 243-246, 257-262, 293, 295, 296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Головного управління Держгеокадастру в Харківській області (вулиця Космічна, 21, поверх 8-9, місто Харків, 61145, код ЄДРПОУ: 39792822) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру в Харківській області у формі наказу від 26.03.2021 №1498-СГ «Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою», яким позивачу відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0000 га, розташованої за межами населених пунктів на території Малоданилівської селищної ради Дергачівського району Харківської області.
Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_2 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0000 га, розташованої за межами населених пунктів на території Малоданилівської селищної ради Дергачівського району Харківської області, згідно її заяви від 25.02.2021.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_2 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Харківській області судовий збір у розмірі 908,00 грн. (дев'ятсот вісім гривень 00 копійок).
Рішення набирає законної сили у порядку, передбаченому статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та підлягає оскарженню у порядку та у строки, визначені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення виготовлено 26.07.2021.
Суддя О.В. Ніколаєва