Справа № 420/1888/20
26 липня 2021 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Іванова Е.А., розглянувши у порядку письмового провадження в приміщенні суду в м. Одесі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Одеської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язати вчинити певні дії,-
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Одеської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення відповідача №5673-VII від 06.02.2020 року в частині відмови позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою для одержання безоплатно у власність земельної ділянки кадастровий номер 5110136900:35:001:0007 для « 02.01 Для будівництва і обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)» орієнтованою площею 0,094 га, за адресою: АДРЕСА_1 ; зобов'язання відповідача надати дозвіл на розроблення документації із землеустрою для одержання безоплатно у власність вищезазначеної земельної ділянки.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що з метою реалізації свого права на отримання земельної ділянки у власність, ОСОБА_1 , звернулася до Одеської міської ради з клопотанням про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою для одержання безоплатно у власність земельної ділянки для "02.01 Для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) "орієнтовною площею 0.094га (кадастровий номер 5110136900:35:001:0007), яка розташована на території Територіальної громади міста Одеси: ( АДРЕСА_1 ) з зазначенням бажаного (орієнтованого) місця розташування земельної ділянки, копією паспорта та ІПН. В подальшому, на сесії Одеської міської ради 06.02.2020 року наведене клопотання позивача було розглянуто та Рішенням Одеської міської ради №5673-VII від 06.02.2020 року було відмовлено у наданні дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення вказаної земельної ділянки у зв'язку з тим, що наведена земельна ділянка не відповідає ст. 118 ЗК України та відповідному зонінгу. Зона установ відпочинку та туризму КВТ. Будівництво індивідуальних житлових та дачних будинків не передбачено.
Як зазначено у позові, земельна ділянка знаходиться в межах категорії земель: «Землі житлової та громадської забудови». Наведений факт, на думку позивача, підтверджується Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, а також Витягом з ДЗК від 02.03.2020 року. Згідно наведеного витягу, земельна ділянка розміщена в Категорії земель: «Землі житлової та громадської забудови» з цільовим призначенням «В.02.01 Для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)». Тобто земельній ділянці наданий відповідний статус для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що означає можливість позивача в подальшому використати її за цільовим призначенням. Відповідно до наведених витягів не зареєстровані відомості про обмеження у використанні земельної ділянки, встановлені Порядком ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 17.10.2012 № 1051.
У позові позивач зазначає, що відповідно до наданого витягу державна реєстрація земельної ділянки відбулася в 2008 році. Генеральний план м. Одеса затверджений рішенням Одеської міської ради від 25.03.2015 року, а план зонування території м. Одеси було затверджено рішенням Одеської міської ради від 19.10.2016 року.
Враховуючи вищевикладене та посилаючись на положення ч.7 ст.118 Земельного кодексу України, позивач вважає, що саме по собі розташування/існування сформованої та виділеної земельної ділянки не може вважатися порушенням містобудівної документації (плану зонування території), так як виділення та формування земельної ділянки було раніше ніж прийнятий план зонування території і не може бути належною підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землевідводу відповідно до ч. 7 ст. 118 ЗК України.
Також, у позові зазначено, що посилання відповідача на невідповідність розташування земельної ділянки плану зонування території є помилковим, оскільки автоматична зміна категорії земель у разі прийняття плану зонування території - не передбачена законодавством.
Нормативно обґрунтовуючи власні доводи положеннями ст.14, ч.2 ст.19 Конституції України, ст.5, ст.19, ч.1 ст.20, ст.38, ст.39, п. «б» ч.1 ст.81, ч.1 ст.116, ст.118 Земельного кодексу України, ст.1, ст.50 Закону України «Про землеустрій», позивач вказує, що зміна цільового призначення земельних ділянок (тобто переведення земельної ділянки з однієї категорії, визначеної ч.1 ст.19 ЗК в іншу) здійснюється за проектами землеустрою та з дотриманням відповідної процедури. На думку позивача, наявність Плану зонування території не може автоматично змінювати ані цільового використання земельної ділянки, ані «категорію земель» на яких розміщена раніше сформована земельна ділянка. Законодавством не передбачено такої автоматичної зміни. Натомість Земельним кодексом України встановлений відповідний порядок, який передбачає обов'язкову наявність проекту землевідводу для зміни цільового призначення або «категорії земель» на яких розташована земельна ділянка, а також рішення органу виконавчої влади
З посиланням на положення ч.4 ст.83 Земельного кодексу України, позивач вказує, що Земельни кодексом України встановлений вичерпний перелік випадків, коли забороняється передача земельних ділянок у приватну власність. Земельні ділянки стосовно яких позивач просив надати дозвіл на розробку проекту землеустрою не відноситься до жодної з категорій земель, які визначені вищевказаною нормою. Позивач вважає, що відповідачем відмовлено у задоволенні клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з підстав, які не передбачені законодавством. Також, у позові вказано, що аналізуючи оскаржене рішення на предмет його правомірності у контексті статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, таке рішення, не було законним, оскільки не ґрунтувалось на підставах, визначених чинним національним законодавство, є таким, що прийнято з порушенням принципу «Доброго урядування».
Як зазначено у позові, план зонування території визначає умови використання, вимоги до забудови окремих територій (функціональних зоні населеного пункту та не може бути підставою для відмови в наданні дозволу на розробку проекту землевідводу, відповідно до ст. 118 ЗУ України. Відомості щодо цільового призначення земельної ділянки, відображаються у державному земельному кадастрі, а не генеральному плані населеного пункту, зонінгу, який, в силу приписів ч. 2 статті 16 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», розробляється з урахуванням його даних. Підставу відмови у наданні дозволу у зв'язку з порушенням зонінгу м. Одеси, позивач вважає протиправною.
Позивач вказує, що план зонування території є містобудівною документацією, яка регулює планування, забудову та інше використання територій розробляється з метою визначення умов та обмежень, саме при використанні території згідно її цільовим призначенням. На думку позивача, оскаржувана підстава відмови у наданні дозволу є передчасною, так як позивач не використовує відповідну земельну ділянку та звернувся до відповідача лише з метою отримання такого права разом з правом власності. Крім того, наведена земельна ділянка вже сформована та виділена на місцевості. Позивач вважає, що така підстава для відмови можлива лише у випадку, якщо земельна ділянка не сформована на місцевості і заінтересована особа звернулася з проханням виділити земельну ділянку на місцевості з таким цільовим призначенням, яке не відповідає зонінгу.
У позові також зазначено, що на думку позивача відмова з підстав того, що будівництво житлових та дачних будинків не передбачено - є передчасною, оскільки позивач звернувся з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, а не за наданням дозволу на будівництво житлового будинку на земельній ділянці.
Враховуючи зазначене, позивач вважає таке рішення відповідача протиправним, таким що не відповідає' дійсності, є на думку позивача, передчасним, а отже підлягає скасуванню.
02.04.2020 року на адресу суду від відповідача надійшов відзив на адміністративний позов, з якого вбачається, що відповідач позов не визнає та зазначає, що відповідно до плану зонування території (зонінгу) м. Одеси, затвердженого рішенням Одеської міської ради від 19.10.2016 року № 1316-УІІ, зазначена земельна ділянка розташована в межах зони установ відпочинку та туризму - КВТ, яка призначена для розміщення пансіонатів, курортних готелів, туристичних баз, оздоровчих таборів, кемпінгів, об'єктів обслуговування, ландшафтних парків. В свою чергу, відповідного Рішення про розробку детального плану території, у межі якої входить земельна ділянка із вказаним кадастровим номером, Одеською міською радою не приймалось. Відтак, з урахуванням висновку департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради, зважаючи на невідповідність розміщення вказаної позивачем земельної ділянки вимогам містобудівної документації, департаментом комунальної власності Одеської міської ради підготовлено проект рішення Одеської міської ради про відмову у наданні дозволу ОСОБА_1 , за результатами розгляду якого на пленарному засіданні сесії Одеської міської ради, що відбулося 06.02.2020 року, прийнято відповідне рішення.
Отже, відповідач вказує на наявність законодавчо закріпленої підстави для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою у разі невідповідності бажаної заявником земельної ділянки вимогам містобудівної документації, відтак, рішення Одеської міської ради прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб, встановлений законодавством.
07.04.2020 року позивач подав до суду відповідь на відзив, в якому зазначив про безпідставність та необгрунтованість доводів відповідача наведених у відзиві на позов.
Ухвалою суду від 10.03.2020 року суд відкрив позовне провадження в адміністративній справі та вирішив справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням сторін.
Ухвалою суду від 08.04.2020 року вирішено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження та зупинено провадження по справі до завершення обмежувальних протиепідемічних заходів.
Ухвалою суду без виходу до нарадчої кімнати від 26.05.2021 року провадження у справі поновлено.
Ухвалою суду від 26.05.2021 року закрито підготовче провадження у справі №420/1888/20 та призначено справу до розгляду по суті.
У судове засідання сторони не прибули, від представника відповідача надійшла заява про розгляд справи за його відсутності в порядку письмового провадження.
Дослідивши адміністративний позов, відзив відповідача, письмові пояснення, інші письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному і об'єктивному дослідженні, проаналізувавши положення чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, суд доходить висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом під час розгляду справи встановлено наступне.
Так, з метою реалізації свого права на отримання земельної ділянки у власність, ОСОБА_1 , звернулась до Одеської міської ради з клопотанням у відповідності до вимог статей 116, 118, 121 та 122 Земельного кодексу України про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою для одержання безоплатно у власність земельної ділянки для "02.01 Для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) "орієнтовною площею 0.094га (кадастровий номер 5110136900:35:001:0007), яка розташована на території Територіальної громади міста Одеси: ( АДРЕСА_1 ) з зазначенням бажаного (орієнтованого) місця розташування земельної ділянки, копією паспорта та ІПН.
Рішенням Одеської міської ради №5673-УІІ від 06.02.2020 року було відмовлено ОСОБА_1 , у наданні дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки 5110136900:35:001:0007 у зв'язку з тим, що наведена земельна ділянки не відповідає ст. 118 ЗК України. Не відповідає зонінгу. Зона установ відпочинку та туризму КВТ. Будівництво індивідуальних житлових та дачних будинків не передбачено.
Вирішуючи спір, що виник між сторонами, суд виходить з наступного.
Частиною 2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
За змістом статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Згідно з частиною 2 статті 4 Земельного кодексу України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.
Відповідно до пункту «а» частини першої статті 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад.
Згідно ст. 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
Частиною 1 статті 38 Земельного кодексу України передбачено, що до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування.
Згідно з ст.40 Земельного кодексу України громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом. Понад норму безоплатної передачі громадяни можуть набувати у власність земельні ділянки для зазначених потреб за цивільно-правовими угодами.
Пунктом "б" ч.1 ст.81 Земельного кодексу України визначено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.
Згідно п. "г" ч.1 ст.121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара;.
Відповідно до пункту 34 частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин.
За змістом статті 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.
Повноваження відповідних органів виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність встановлені статтями 118, 122 ЗК України.
Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами визначений ст. 118 Земельного кодексу України.
Відповідно до п. 6, 7, 8 ст. 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.
У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.
Таким чином, Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні такого дозволу, який розширеному тлумаченню не підлягає, а саме, невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 10 грудня 2013 року у справі №21-358а13 та в постановах Верховного Суду від 27 лютого 2018 року у справі №545/808/17, від 05 березня 2019 року у справі №360/2334/17.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не заперечується конституційне право позивача щодо безоплатної передачі земельної ділянки із земель комунальної власності для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).
В той же час, суд зазначає, що визначена законом процедура є способом дій відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування у відповідь на звернення громадян щодо того чи іншого "земельного" питання. У світлі вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України дотримання відповідним органом встановленої законом процедури є обов'язковим.
Як встановлено судом, відповідач посилається на невідповідність заяви позивача ст.118 Земельного кодексу України, не відповідність зонінгу, на те, що місце розташування земельної ділянки знаходиться в зоні установ відпочинку та туризму КВТ, а також те, що будівництво індивідуальних житлових та дачних будинків не передбачено.
Суд зазначає, що відповідно до п.9 ч.1 ст.1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» план зонування території (зонінг) - містобудівна документація, що визначає умови та обмеження використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон.
Відповідно до ч. 1 та ч. 4 ст. 16 вказаного Закону планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них. Затвердження оновленої містобудівної документації на місцевому рівні здійснюється згідно із статтями 17, 18 та 19 цього Закону.
Так, відповідно до ст. 1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»:
- генеральний план населеного пункту - містобудівна документація, що визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту;
- план зонування території (зонінг) - містобудівна документація, що визначає умови та обмеження використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон;
- детальний план території - містобудівна документація, що визначає планувальну організацію та розвиток території.
Частиною 1 статті 17 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» передбачено, що генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту.
У складі генерального плану населеного пункту може розроблятися план зонування території цього населеного пункту. План зонування території може розроблятися і як окрема містобудівна документація після затвердження генерального плану.
Згідно з ч.1 ст.18 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» план зонування території розробляється на основі генерального плану населеного пункту (у його складі або як окремий документ) з метою визначення умов та обмежень використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон. План зонування території розробляється з метою створення сприятливих умов для життєдіяльності людини, забезпечення захисту територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, запобігання надмірній концентрації населення і об'єктів виробництва, зниження рівня забруднення навколишнього природного середовища, охорони та використання територій з особливим статусом, у тому числі ландшафтів, об'єктів історико-культурної спадщини, а також земель сільськогосподарського призначення і лісів.
Відповідно до ч.2 ст.18 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» план зонування території встановлює функціональне призначення, вимоги до забудови окремих територій (функціональних зон) населеного пункту, їх ландшафтної організації.
Згідно з положеннями п.4.7 ДСТУ-НББ.1.1-12:2011 «Настанова про склад та зміст плану зонування території (зонінг)» основним документом зонінгу є схема зонування, яка розробляється в цифровій формі у місцевій системі координат, прив'язаній до державної системи координат, що дозволяє формувати її електронне зображення або отримувати її аналоговий документ на паперових носіях необхідного масштабу. На схемі зонування територія населеного пункту поділяється на територіальні зони, для кожної з яких встановлюється містобудівний регламент, яким визначаються види дозволеного (переважні та супутні) використання. Зонінг розробляється на основі генерального плану населеного пункту, плану земельно-господарського устрою та містобудівного кадастру.
Крім того, згідно зі ст.19 вказаного Закону детальний план у межах населеного пункту уточнює положення генерального плану населеного пункту та визначає планувальну організацію і розвиток частини території.
Детальний план розробляється з метою визначення планувальної організації І функціонального призначення, просторової композиції і параметрів забудови та ландшафтної організації кварталу, мікрорайону, іншої частини території населеного пункту, призначених для комплексної забудови чи реконструкції, та підлягає стратегічній екологічній оцінці.
Детальний план території визначає: 1) принципи планувально-просторової організації забудови; 2) червоні лінії та лінії регулювання забудови; 3) функціональне призначення, режим та параметри забудови однієї чи декількох земельних ділянок, розподіл територій згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами; 4) містобудівні умови та обмеження (у разі відсутності плану зонування території) або уточнення містобудівних умов та обмежень згідно із планом зонування території; 5) потребу в підприємствах і закладах обслуговування населення, місце їх розташування; 6) доцільність, обсяги, послідовність реконструкції забудови; 7) черговість та обсяги інженерної підготовки території; 8) систему інженерних мереж; 9)порядок організації транспортного і пішохідного руху; 10) порядок комплексного благоустрою та озеленення, потребу у формуванні екомережі; 11) межі прибережних захисних смуг і пляжних зон водних об'єктів (у разі відсутності плану зонування території).
Детальний план території складається із графічних і текстових матеріалів.
Склад, зміст, порядок розроблення та затвердження детального плану території визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування.
Внесення змін до детального плану території допускається за умови їх відповідності генеральному плану населеного пункту та плану зонування території.
Рішенням Одеської міської ради від 15.03.2015 року №6489-VІ було затверджено Генеральний план м. Одеси.
Згідно з генеральним планом м. Одеси, затвердженим рішенням Одеської міської ради від 25.03.2015 року № 6489-VІ, земельна ділянка із кадастровим номером 5110136900:35:001:0007 зазначена як озеленена територія загального користування.
Рішенням Одеської міської ради від 19.10.2016 року №1316-VII було затверджено план зонування території (зонінг) м. Одеси, яке було оприлюднено на офіційному сайті Одеської міської ради.
Як вбачається із роздруківки плану зонування території (зонінгу) м.Одеси в межах 13 станції В.Фонтану (а.с. 102), земельна ділянка, яку просив надати позивач у безоплатну власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), знаходиться в межах зони КВТ- зони установ відпочинку та туризму, яка призначена для розміщення пансіонатів, курортних готелів, туристичних баз, оздоровчих таборів, кемпінгів, об'єктів обслуговування, ландшафтних парків.
Суд вказує на те, що зонінг фактично становить собою планувальний поділ території міста на певні території з визначенням переліку дозволених (переважних та супутніх) об'єктів забудови, що забезпечує реалізацію довгострокової стратегії комплексного розвитку міста з урахуванням всіх його потреб та стримує хаотичну забудову.
Таким чином, відведення земельної ділянки з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, в межах даної зони не передбачено.
Отже, згідно з генеральним планом м. Одеси, затвердженим рішенням Одеської міської ради від 25.03.2015 року № 6489-VІ, планом зонування території (зонінгу) м.Одеси, затвердженого рішенням Одеської міської ради від 19.10.2016 року №1316-VII, земельна ділянка із кадастровим номером 5110136900:35:001:0007 не відноситься до земель житлової забудови.
Разом з цим, суд зазначає, що згідно з ч. 1, 3, 4, 9 ст. 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про землеустрій» цільове призначення земельної ділянки - використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.
Згідно з ч.1 ст.20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.
Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.
Судом встановлено, що в провадженні Господарського суду Одеської області перебувала справа №30-3/103-10-4206 за позовом заступника прокурора м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради до приватного підприємства „КАЛІПСО-2007”, Управління Держкомзему у місті Одеса.
Рішенням місцевого господарського суду від 08.08.2011 р. позов задоволено частково - витребувано від Приватного підприємства "КАЛІПСО-2007” на користь Одеської міської ради земельну ділянку площею 940 кв. м, яка розташована за адресою: м. Одеса, Набережна 13-ї ст. В.Фонтану, визнано недійсним Державний акт Серія ЯЖ № 474092 на право власності на вказану земельну ділянку. Предметом спору у вказаній справі було витребування від ПП “КАЛІПСО-2007” на користь Одеської міської ради земельної ділянки площею 940 кв. м., яка розташована за адресою м. Одеса, набережна 13-ї станції Великого Фонтану, визнання недійсним та скасування державного акту на право власності на вказану земельну ділянку, виданого 20.10.2008р. ПП “КАЛІПСО-2007” та зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та постійного користування землею за № 0208505000502 та зобов'язання Управління держкомзему у м. Одесі скасувати реєстрацію права власності ПП „КАЛІПСО-2007” на вказану земельну ділянку. У зазначеному рішенні вказано, що Одеська міська рада не розглядала питання та не приймала рішення щодо передачі земельної ділянки площею 0, 0940 га, яка знаходиться за адресою: Одеська область, м. Одеса, набережна 13 ст. Великого Фонтану, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд. Враховуючи, що відповідно до чинного законодавства України право розпорядження землями територіальної громади м. Одеси є виключною компетенцією Одеської міської ради, відтак визнано недійним державний акт Серія ЯЖ № 474092 на право власності на земельну ділянку площею 0, 0940 га, яка знаходиться за адресою: Одеська область, м. Одеса, набережна 13 ст. Великого Фонтану, що був виданий ПП „КАЛІПСО-2007”.
В подальшому, на підставі вказаного рішення господарського суду було здійснено реєстрацію права комунальної власності за територіальною громадою міста Одеси в особі Одеської міської ради на земельну ділянку (кадастровий номер 5110136900:35:001:0007) площею 0,0940 га, розташовану за адресою: м. Одеса, набережна 13 ст. Великого Фонтану.
Як стверджує відповідач, не спростовано позивачем та встановлено судом, рішення про розробку детального плану території, у межі якої входить земельна ділянка із кадастровим номером 5110136900:35:001:0007 Одеською міською радою не приймалось.
Враховуючи вищевказане, оскільки зміна цільового призначення в установленому законом порядку земельної ділянки кадастровий номер 5110136900:35:001:0007 площею 0,0940 га, розташованої за адресою: м. Одеса, набережна 13 ст. Великого Фонтану не здійснювалась, суд при вирішенні даної адміністративної справи не приймає до уваги посилання позивача на те, що земельна ділянка кадастровий номер 5110136900:35:001:0007 орієнтовною площею 0.0940 га, за адресою: АДРЕСА_1 , відноситься саме до земель з цільовим призначенням « 02.01 Для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)».
Зважаючи на вищевикладене, оскільки згідно з генеральним планом м. Одеси, затвердженим рішенням Одеської міської ради від 25.03.2015 року № 6489-VІ, земельна ділянка із кадастровим номером 5110136900:35:001:0007 зазначена як озеленена територія загального користування, враховуючи, що із роздруківки плану зонування території (зонінгу) м.Одеси в межах 13 станції В.Фонтану, земельна ділянка, яку просив надати позивач у безоплатну власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), знаходиться в межах зони КВТ- зони установ відпочинку та туризму, яка призначена для розміщення пансіонатів, курортних готелів, туристичних баз, оздоровчих таборів, кемпінгів, об'єктів обслуговування, ландшафтних парків, суд дійшов висновку, що при прийнятті спірного рішення в частині, яка є предметом розгляду у даній справі, суб'єкт владних повноважень - Одеська міська рада, діяв у межах та у відповідності до вимог чинного законодавства України.
При цьому суд не залишає поза увагою те, що дана земельна ділянка знаходиться в прибережній захисній смузі визначеною ч.2 ст.88 Водного кодексу України та фактично є пляжною зоною.
Також суд враховує, що відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом.
У п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Відповідно до ст.9 КАС України розгляд та вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч.1 ст.72 та ч.1 ст.73 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Частиною 1 ст.77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Відповідно до ч. 2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Під час перевірки правомірності оскаржуваного рішення суд керується критеріями закріпленими у ст.2 КАС України, які повною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
З огляду на вищенаведене, суд вважає що адміністративний позов ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.
Керуючись вимогами ст.ст. 2, 6-11, 241-246 КАС України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , код ІПН НОМЕР_1 ) до Одеської міської ради (65026, м. Одеса, пл. Думська, 1, код ЄДРПОУ 26597691) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язати вчинити певні дії - відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295 та п. 15-5 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Іванов Е.А.
.