20 липня 2021 року
м. Київ
Справа № 909/1240/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Білоуса В.В. - головуючого, Васьковського О.В., Огородніка К. М.
за участю секретаря судового засідання - Кондратюк Л.М.;
за участю представників:
позивача - адвоката Баранецької М.Р.,
відповідача - адвоката Вацовської М.М.
третьої особи - адвоката Когутенко М.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції з використанням системи відеоконференцзв'язку "EasyCon" касаційні скарги Акціонерного товариства "Укртрансгаз", Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
на постанову Західного апеляційного господарського суду
від 21.04.2021
у складі колегії суддів: Желіка М.Б., Орищин Г.В., Мирутенка О.Л.
та на рішення господарського суду Івано-Франківської області
від 06.10.2020
у складі судді: Михайлишина В.В.
у справі № 909/1240/19
за позовом Акціонерного товариства "Укртрансгаз"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Станіславська теплоенергетична компанія"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
про зобов'язання повернути безпідставно набуте майно та стягнути 80 953 445,64 грн
в межах справи № 909/1240/19 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Станіславська теплоенергетична компанія", -
Акціонерне товариство "Укртрансгаз" звернулось до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Станіславська теплоенергетична компанія" про зобов'язання повернути безпідставно набуте майно та стягнення 80 953 445, 64 гривень.
Позовні вимоги мотивовані тим, що у жовтні місяці 2016 року, березні місяці 2017 року та за період січня - квітня місяців 2018 року відповідач, не маючи постачальника відповідних обсягів природного газу, безпідставно набув з газотранспортної системи 12 114,173 тиc. куб. м. (80 953 445, 64 гривень) природного газу, власником якого є позивач, а тому, на підставі положень статті 1212 Цивільного кодексу України, має повернути безпідставно одержане майно та сплатити його вартість.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог з огляду на їх необґрунтованість та безпідставність.
04.11.2019 до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача було залучено Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - АТ "НАК "Нафтогаз України") .
Короткий зміст оскаржуваних рішень суду першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 06.10.2020, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 21.04.2021 у справі № 909/1240/19 в позові АТ "Укртрансгаз" до ТОВ "Станіславська теплоенергетична компанія", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - АТ "НАК "Нафтогаз України", про зобов'язання повернути безпідставно набуте майно та стягнення 80 953 445, 64 грн відмовлено.
Суди попередніх інстанцій дійшли висновків про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, оскільки у спірний період природний газ фактично був спожитий відповідачем на підставі укладених з третьою особою договорів постачання природного газу, в обсязі, який не перевищує обумовлений договорами, а договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них положень статей 1212 та 1213 Цивільного кодексу України, на які посилається позивач. Крім того, пред'явлення позивачем у позові разом двох альтернативних вимог до відповідача: про зобов'язання повернути безпідставно набуте майно та про стягнення вартості такого майна не відповідає вимогам статті 1213 Цивільного кодексу України, а задоволення вимог в повному обсязі призведе до подвійного стягнення з відповідача боргу, що не допускається.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Не погоджуючись з прийнятою постановою, АТ "Укртрансгаз" подано касаційну скаргу, в якій скаржник просить оскаржувані постанову та рішення скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції АТ "НАК "Нафтогаз України" подано касаційну скаргу, в якій скаржник просить оскаржувані постанову та рішення скасувати в частині відмови АТ "Укртрансгаз" у стягненні 80 953 445,64 грн вартості безпідставно набутого майна та прийняти в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги AT "Укртрансгаз" про стягнення з ТОВ "Станіславська теплоенергетична компанія" 80 953 445,64 грн; відшкодувати НАК "Нафтогаз України" понесені судові витрати за рахунок ТОВ "Станіславська теплоенергетична компанія".
Ухвалою Верховного Суду від 17.06.2021 відкрито касаційне провадження у справі № 909/1240/19 за касаційною скаргою АТ "Укртрансгаз" 28.05.2021 № 1001ВИХ-4045 на постанову Західного апеляційного господарського суду від 21.04.2021 року та на рішення господарського суду Івано-Франківської області від 06.10.2020; призначено розгляд касаційної скарги Акціонерного товариства "Укртрансгаз" на 20.07.2021 року о 10:15 у приміщенні Касаційного господарського суду за адресою: м. Київ, вул. О. Копиленка, 6 в залі судових засідань № 330.
Ухвалою Верховного Суду від 19.07.2021 поновлено АТ "НАК "Нафтогаз України" строк на касаційне оскарження постанови Західного апеляційного господарського суду від 21.04.2021 та на рішення господарського суду Івано-Франківської області від 06.10.2020 у справі №909/1240/19; відкрито касаційне провадження у справі №909/1240/19 за касаційною скаргою АТ "НАК "Нафтогаз України" на постанову Західного апеляційного господарського суду від 21.04.2021 та на рішення господарського суду Івано-Франківської області від 06.10.2020; об'єднано в одне касаційне провадження касаційні провадження за касаційною скаргою АТ "Укртрансгаз" та за касаційною скаргою АТ "НАК "Нафтогаз України" на постанову Західного апеляційного господарського суду від 21.04.2021 та на рішення господарського суду Івано-Франківської області від 06.10.2020 у справі №909/1240/19; призначено розгляд касаційної скарги АТ "НАК "Нафтогаз України" на 20.07.2021 року о 10:15 у приміщенні Касаційного господарського суду за адресою: м. Київ, вул. О. Копиленка, 6 в залі судових засідань № 330.
АТ "Укртрансгаз", мотивуючи підстави для касаційного оскарження судових рішень у цій справі посилається на положення пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України, зазначивши зокрема наступне:
- судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосовано висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 22.06.2018 у справі №904/5621/17, від 21,03.2018 у справі №911/656/17, від 14.05.2018 у справі №926/680/17 у постановах від 22.06.2018 у справі №904/5621/17 щодо обов'язку AT "НАК Нафтогаз України" постачати природний газ виробникам теплової енергії для виробництва теплової енергії в силу нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, не стосуються правовідносин щодо безпідставного набуття майна Відповідачем у даній справі, відтак скаржник просить суд касаційної інстанції відступити від наведених висновків Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду викладених у постановах;
- не можна покладати на третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, будь-які матеріально-правові обов'язки, а також установлювати чи захищати їх права, тобто винести рішення або ухвалу суду про права чи обов'язки цих третіх осіб (аналогічного висновку дійшла і Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25.06.2019 по справі №910/17792/17);
- сама лише наявність укладеного(их) між сторонами договору(ів) не є достатньою підставою для віднесення до договірних будь-яких правовідносин. Для визнання відповідних зобов'язань між сторонами договірними необхідним є встановлення факту їх виникнення саме на підставі умов та на виконання відповідного договору (аналогічний правовий висновок містить Постанова Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 20.12.2018 у справі №920/169/18);
- з посиланням на ч. 4 ст. 236 ГПК України, якою передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, скаржник посилається на такі постанови Верховного Суду: від 10.06.2020 у справі № 904/4018/19, від 18.05.2020 у справі №826/16697/17 (адміністративне провадження №К/9901/24935/19, №К/9901/26486/19), від 26.06.2018 справа № 803/1362/16; від 28.04.2020 справа № 826/15568/16), від 10.04.2020 справа № 808/954/17, від 06.03.2020 справа №803/13/16); в постанові Верховного Суду України у постанові від 12.09.2017 справа № 826/10933/14;
- висновки судів першої та апеляційної інстанцій стосовно відбору природного газу Відповідачем у спірний період нібито за договором постачання природного газу не відповідає дійсним обставинам справи та не підтверджується жодними належними та допустимими доказами. При цьому, суди попередніх інстанцій не врахували, що у Відповідача відсутні акти приймання - передачі природного газу, що свідчить про недоведеність та відсутність факту отримання природного газу від AT «НАК «Нафтогаз України»;
- здійснений Відповідачем відбір природного газу в з ресурсу Позивача за відсутності у Відповідача постачальника природного газу за спірний період та будь-яких договірних відносин з Позивачем, вказує на наявність умов, що є правовою підставою для застосування ст. 1212 ЦК України, а суди першої та апеляційної інстанцій неврахували, що без підтверджених обсягів для потреб Відповідача на відповідний календарний період останній не має права використовувати (споживати) природний газ, власником якого є Позивач, та хибно не застосували наслідки кондиційного зобов'язання, що, як наслідок, призвело до прийняття необґрунтованих рішень;
- суди попередні інстанцій неправильно застосували норми ст. ст. 1212, 1213 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), та ст. 14, 202, 316, 319, 334, 509, 626, 714, 1212, 1213 ЦК України, п. п. 14.1.36, 14.1.202 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України (надалі - ПК України); а також порушили норми процесуального права: ст. ст. 76-79 ГПК України.
АТ "НАК "Нафтогаз України", мотивуючи підстави для касаційного оскарження судових рішень у цій справі посилається на положення пункту пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, зазначивши зокрема наступне:
- судом апеляційної інстанції застосовано положення розпорядження Кабінету Міністрів України №742-р від 05.10.2016 «Про деякі питання опалювального сезону 2016/17 року» та надано оцінку правомірності дій НАК «Нафтогаз України» при виконанні умов договорів постачання природного газу без врахування висновків Верховного Суду у справах №904/5621/17, №904/2092/17, №904/5094/17, №925/1477/17, згідно яких вирішення питання правомірності або неправомірності ненадання НАК «Нафтогаз України» номінацій, повинні вирішуватися між споживачем та «НАК «Нафтогаз України» в окремому позові. НАК «Нафтогаз України» повинно виступати позивачем або відповідачем у такому спорі, а не третьою особою;
- передумовою поставки природного газу споживачу є наявність укладеного з постачальником договору та виділення номінацій (підтвердженого обсягу газу на відповідний період); споживання газу поза межами договору є грубим порушенням вимог чинного законодавства. Суди попередніх інстанцій неправильно застосували положення Закону України «Про ринок природного газу», положення Постанови Кабінету Міністрів України № 758 від 01.10.2015, положення Кодексу ГТС та дійшли неправильних висновків про те, що лише сама наявність укладених договорів про постачання природного газу та обов'язку видати номінації свідчать про те, що НАК «Нафтогаз України» поставлявся природний газ Відповідачу у спірний період;
- наявність укладеного між сторонами договору не є достатньою підставою для віднесення до договірних будь-яких правовідносин. Для визнання відповідних зобов'язань між сторонами договірними необхідним є встановлення факту їх виникнення саме на підставі умов та на виконання відповідного договору. Аналогічний висновок містить і постанова Верховного Суду від 20.12.2018, справа № 920/169/18;
- суди не застосували правову позицію викладену у постановах Верховного Суду від 18.05.2020 у справі №826/16697/17 (адміністративне провадження №К/9901/24935/19, №К/9901/16486/19); від 12.09.2017 у справі №826/10933/14, від 26.06.2018 у справі №803/1362/16; від 28.04.2020 у справі №826/15568/16, від 10.04.2020 у справі №808/954/17, від 06.03.2020 усправі №803/13/16;
- судами не досліджено фактичних обставин справи, а саме - відсутності підтвердженого з боку Третьої особи обсягу природного газу для Відповідача у спірний період, відсутності актів приймання-передачі природного газу, а також не надано правової оцінки наслідків не виділення підтвердженого обсягу газу та доказам, які підтверджують непостачання Третьою особою Відповідачу спірних обсягів газу; порушення що судами попередніх інстанцій вимог ч. 5 ст. 236, ст. 238 ГПК Україн призвело до залишення ключових обставин справи без належної уваги та як наслідок до прийняття необґрунтованих рішень.
У судовому засіданні 20.07.2021 представники скаржників підтримали касаційні скарги.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
У судовому засіданні 20.07.2021 представник відповідача заперечувала проти касаційних скарг.
Розгляд клопотань Верховним Судом
У судовому засіданні 20.07.2021 представник відповідача заявила усне клопотання про відкладення розгляду касаційних скарг та поновлення строку для подання відзиву на касаційні скарги, мотивуючи тим, що не встигла ознайомитись з матеріалами справи.
Представники позивача та третьої особи щодо вказаного клопотання покладалися на розсуд суду.
Колегія суддів, розглянувши вказане клопотання дійшла висновку про відмову в його задоволенні з огляду на наступне.
Частиною 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Відповідно до частини 1 статті 216 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених частиною другою статті 202 цього Кодексу.
Згідно частини 2 статті 202 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.
За змістом статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Відповідно до частини 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.
Сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження, та зобов'язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами (рішення Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України").
Отже, з моменту відкриття касаційного провадження у даній справі від 17.06.2021 та її оприлюднення в ЄДРСР 18.06.2021, щодо касаційної скарги Акціонерного товариства "Укртрансгаз", відповідач мав достатньо часу для забезпечення належного представництва інтересів в суді касаційної інстанції та для реалізації передбаченого чинним процесуальним законом права на подання відзиву на касаційну скаргу.
Окрім того, відповідно до пункту 7 частини 1 статті 129 Конституції України однією із засад здійснення судочинства встановлено розумні строки розгляду справи судом.
Згідно статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, учасником якої є Україна, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейським судом з прав людини у справах проти України.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції"). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення ЄСПЛ від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").
З огляду на викладене, Суд відмовляє в задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду касаційних скарг.
Позиція Верховного Суду
Дослідивши доводи касаційних скарг та матеріали справи, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі з огляду на таке.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.
Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб'єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.
Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.
При цьому, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").
У рішенні ЄСПЛ від 02.03.1987 у справі "Monnell and Morris v. the United Kingdom" (§ 56) зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них.
Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем особливостей щодо доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб.
08.02.2020 набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-XI "Про внесення змін до ГПК України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким, зокрема, змінено підстави касаційного оскарження судових рішень.
Цим Законом від 15.01.2020 № 460-XI законодавець звузив критерії допустимості, які дозволяють звернутися до Верховного Суду з касаційною скаргою, встановивши конкретні випадки, в яких рішення судів першої та апеляційної інстанцій можуть бути оскаржені в касаційному порядку.
Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
З огляду на межі розгляду справи судом касаційної інстанції визначені частиною другою статті 300 ГПК України, колегією суддів відхиляються доводи заявників касаційних скарг щодо невідповідності висновків судів про договірний характер правовідносин щодо відбору природного газу відповідачем обставинам справи, не дослідження судами фактичних обставин справи, неповне з'ясування судами обставин, що мають значення для справи та недоведеності таких обставин, виходу судами попередніх інстанцій за межі доказування у даній справі, оскільки вони фактично зводяться до заперечення встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи з одночасним тлумаченням стороною власного їх викладення та в цілому до заперечення результату розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій.
Доводи скаржників про неправильне застосування статей застосували статей 14, 202, 316, 319, 334, 509, 626, 714, 1212, 1213 ЦК України, п. п. 14.1.36, 14.1.202 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України (надалі - ПК України); а також положень статей 76-79 ГПК України по суті зводяться до заперечення встановлених судами фактичних обставин справи, з одночасним тлумаченням скаржниками власної оцінки доказів та в цілому заперечення результату розгляду справи апеляційним (місцевим) господарськими судами.
Отже, Верховний Суд розглядає доводи касаційних скарг тільки в частині наявності правових підстав, передбачених пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України та пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України.
Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України та на які посилаються скаржники, колегія суддів зазначає наступне.
АТ "НАК "Нафтогаз України" у своїй касаційній скарзі посилається на те, що судом апеляційної інстанції застосовано положення розпорядження Кабінету Міністрів України №742-р від 05.10.2016 "Про деякі питання опалювального сезону 2016/17 року" та надано оцінку правомірності дій НАК "Нафтогаз України" при виконанні умов договорів постачання природного газу без врахування висновків Верховного Суду у справах №904/5621/17, №904/2092/17, №904/5094/17, №925/1477/17, згідно яких вирішення питання правомірності або неправомірності ненадання НАК "Нафтогаз України" номінацій, повинні вирішуватися між споживачем та "НАК "Нафтогаз України" в окремому позові, а НАК "Нафтогаз України" повинно виступати позивачем або відповідачем у такому спорі, а не третьою особою.
АТ "Укртрансгаз" та АТ "НАК "Нафтогаз" в касаційних скаргах вказують на те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків Верховного Суду викладених у постановах від 10.06.2020 у справі № 904/4018/19, від 20.12.2018 у справі № 920/169/18.
АТ "НАК "Нафтогаз" вказує на те, що в оскаржених судових рішеннях суди не застосували правову позицію викладену у постановах Верховного Суду від 18.05.2020 у справі № 826/16697/17 (адміністративне провадження №К/9901/24935/19, №К/9901/16486/19); від 12.09.2017 у справі № 826/10933/14, від 26.06.2018 у справі № 803/1362/16; від 28.04.2020 у справі № 826/15568/16, від 10.04.2020 у справі № 808/954/17, від 06.03.2020 у справі № 803/13/16.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Щодо подібності правовідносин судова колегія звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі №910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб'єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов'язки сторін спору) та об'єкт (предмет).
Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому, зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27.03.2018 №910/17999/16; пункт 38 постанови від 25.04.2018 №925/3/17, пункт 40 постанов від 25.04.2018 № 910/24257/16). Такі ж висновки були викладені і в постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі №910/8956/15 та від 13.09.2017 у справі № 923/682/16.
Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі №910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі №757/31606/15-ц).
Щодо посилання АТ "НАК "Нафтогаз України" у своїй касаційній скарзі на те, що судом апеляційної інстанції застосовано положення розпорядження Кабінету Міністрів України №742-р від 05.10.2016 "Про деякі питання опалювального сезону 2016/17 року" та надано оцінку правомірності дій НАК "Нафтогаз України" при виконанні умов договорів постачання природного газу без врахування висновків Верховного Суду у справах №904/5621/17, №904/2092/17, №904/5094/17, №925/1477/17 колегія суддів вважає необґрунтованими з огляду на наступне.
За змістом постанови Верховного Суду від 22.06.2018 у справі № 904/5621/17 розглянуто позовні вимоги споживача до оператора газорозподільної системи про зобов'язання відновити газопостачання, обґрунтовані посиланням на неправомірність дій відповідача з огляду те, що між позивачем та третьою особою (постачальником природного газу) існують договірні відносини з визначенням обсягу постачання природного газу.
Висновок суду (у справі № 904/5621/17) про неправомірність дій третьої особи-1 щодо невидачі номінацій підлягає виключенню з мотивувальної частини постанови як такий, що є передчасним, оскільки дослідження обставин в цій частині може бути здійснено у межах окремого позову та не впливає на оцінку правомірності дій відповідача з відключення природного газу на об'єктах позивача…" стосується оцінки обставин конкретної справи (№ 904/5621/17) за не подібних до справи (№ 909/1240/19) предмета спору, підстав позову і змісту позовних вимог, отже і за суттєво відмінного від цієї справи предмету доказування, який згідно з частиною другою статті 76 ГПК України складають обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Аналогічно і у справі № 904/5094/17 (постанова Верховного Суду від 04.04.2018) предметом розгляду були вимоги споживача до оператора газорозподільної системи про зобов'язання відповідача відновити газопостачання позивачу, що обумовлює суттєву відмінність предмету доказування у цій справі від справи, що переглядається (№ (№ 909/1240/19), де оператор газотранспортної системи заявив кондикційний позов до споживача природного газу.
Отже, такі висновки Верховного Суду за результатами оцінки змісту предмета доказування у справах № 904/5621/17 та № 904/5094/17 не є релевантними висновками щодо застосування норм права у подібних правовідносинах для цілей обґрунтування підстав касаційного оскарження у даній справі (№909/1240/19).
У справі № 904/2092/17, наведеній скаржником у касаційній скарзі, суди розглядали позов про визнання протиправними дії з направлення повідомлень/актів про припинення газопостачання та вимоги відновити газопостачання, що припинене з підстав відсутності підтвердженої номінації на природний газ у заявленому періоді. Правові висновки в зазначеній справі сформовано судом з огляду, в тому числі, на Порядок пооб'єктового припинення (обмеження) газопостачання споживачам (крім населення), затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.12.2006 № 1687.
З постанови Верховного Суду у справі № 925/1477/17 вбачається, що постанову хоча і прийнято за матеріально-правового обґрунтування схожого з даною справою, але справа № 925/1477/17 та справа, що зараз розглядається Верховним Судом є різними за суб'єктним складом та встановленими судами обставинами справи. Крім того, справу № 925/1477/17 Верховним Судом направлено на новий розгляд до суду першої інстанції, що не означає остаточного вирішення справи, а, отже, й остаточного формування правового висновку у справі.
Слід також зазначити, що за результатами нового розгляду справи фактично - доказова база в ній може істотно змінитися, адже й сам новий розгляд став наслідком недостатнього дослідження судами обставин і доказів у справі, а така зміна, у свою чергу, вплине на правові висновки у справі
Отже, зі змісту наведених скаржником постанов № 904/2092/17, № 925/1477/17, Суд не вбачає, що наведені в них висновки Верховного Суду стосуються застосування норм права у правовідносинах, які є подібними до правовідносин у справі, що розглядається Верховним Судом для цілей обґрунтування підстав касаційного оскарження у даній справі (№909/1240/19).
Звертаючись до аргументів скаржників про застосування судами норми права без урахування висновків Верховного Суду викладених, зокрема, у постанові від 20.12.2018 у справі № 920/169/18, Суд зазначає, що у вказаній справі позовні вимоги мотивовані тим, що спірні грошові кошти перераховані Відповідачці помилково із посиланням у графі призначення платежу відповідного платіжного доручення на договір, який між сторонами не укладався, чого не мало місця у цій справі, що переглядається.
Також у вказаному рішенні у справі № 920/169/18 зроблено висновок, що сплата однією стороною грошових коштів другій стороні поза межами платежів, передбачених договором чи договорами, зокрема переплата понад визначену в договорі (договорах) суму, не може бути визнана такою, що здійснена на підставі відповідного договору.
Однак, подібний висновок не може бути застосовано при розгляді цієї справи, оскільки обставин переплати суми за зобов'язаннями, як і відсутності договірних відносин у цій справі не встановлено.
Крім того, справу № 920/169/18 передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва з огляду на те, що суди попередніх інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а також не було надано належної оцінки доводам учасників справи.
У справі № 910/17792/17 предмет, підстави позову, суб'єктний склад сторін і відповідно матеріально правове обґрунтування є відмінним від справи, що розглядається Верховним Судом. Крім того, справу № 910/17792/17 Верховним Судом направлено на новий розгляд до суду першої інстанції, що не означає остаточного вирішення справи, отже, й остаточного формування правового висновку у справі.
Направлення справи на новий розгляд за наведених підстав виключає вирішення спору по суті заявлених вимог, а, отже, й не означає остаточне формування правового висновку Верховного Суду у такій справі та в судових рішеннях з них.
Аналогічного висновку Суд дійшов стосовно посилання АТ «НАК «Нафтогаз України» як на приклад неоднакової правозастосовної практики на постанову Верховного Суду від 10.06.2020 у справі № 904/4018/19 з огляду на передачу справи № 904/4018/19 за рішенням Верховного Суду на новий розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області з підстав допущення судами попередніх інстанцій неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Посилання скаржників на висновок Верховного Суду, викладений у постанові Верховного Суду від 18.05.2020 у справі № 826/16697/17 колегія суддів вважає необґрунтованим з огляду на такі обставини.
Як вбачається зі змісту зазначеної постанови, позивачем у наведеній справі є АТ "НАК "Нафтогаз України", відповідачем - Офіс великих платників податків ДПС, а предметом позову є оскарження податкового повідомлення-рішення. Отже, суб'єктний склад, правовідносини та правове регулювання таких відносин є відмінним від наявних у даній справі.
У постанові Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду також зазначив, що "саме по собі ігнорування (невиконання) НАК "Нафтогаз України" визначеного обов'язку із видачі номінацій та поставки газу, що призвело до невиконання господарського зобов'язання саме постачальником, може мати наслідком притягнення такої особи до відповідальності відповідно до положень статті 59 Закону №329-VIII, а також відшкодування збитків згідно з приписами статті 216 ГК України. Водночас, такі обставини не є тотожними фактичному руху матеріального активу, з яким ПК України і пов'язує реальність господарської операції як підстави для відображення відповідних зобов'язань в податковому обліку платника податків".
Враховуючи правову позицію, наведену у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2018 у справі №305/1180/15-ц (абзац 18), від 19.06.2018 у справі №922/2383/16 (пункт 5.5), від 12.12.2018 у справі №2-3007/11 (абзац 20), від 16.01.2019 у справі №757/31606/15-ц (абзац 18) щодо подібності правовідносин (про яку йдеться в статті 287 ГПК України), правовідносини у наведеній справі та у справі, що переглядається, не є подібними через неподібність предметів позовів, підстав позовів та правового регулювання спірних правовідносин.
Крім того, за змістом наведених у касаційних скаргах посилань на правові позиції суду касаційної інстанції, а саме постанови Верховного Суду України від 12.09.2017 у справі № 826/10933/14 (за позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень), постанов Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 803/1362/16 (за позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень), від 28.04.2020 у справі № 826/15568/16 (за позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень), від 10.04.2020 у справі № 808/954/17 (за позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень), від 06.03.2020 у справі № 803/13/16 (за позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень) убачається, що вказані постанови є відмінними від справи, що розглядається, з суб'єктним складом, предметом спору та правовим регулюванням таких відносин.
Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Щодо підстави для касаційного оскарження судових рішень у цій справі, а саме положення пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України, колегія суддів зазначає наступне.
Зокрема, АТ "Укртрансгаз" у касаційній скарзі просить суд касаційної інстанції відступити від висновків Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду викладених у постановах від 22.06.2018 у справі №904/5621/17, від 21.03.2018 у справі №911/656/17, від 14.05.2018 у справі № 926/680/17, оскільки такі не стосуються правових підстав набуття Відповідачем майна, що належить Позивачу, а стосується лише застосування норм щодо обов'язків з постачання природного газу AT «НАК «Нафтогаз України», що є третьою особою яка не заявляє самостійних вимог на предмет' спору, у даній справі.
Колегія суддів зазначає, що не дивлячись на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові і здійснює послання на правові висновки у справі (№904/5621/17) (про те, що на підставі Розпорядження №742-р від 05.10.2016 "Про деякі питання опалювального сезону 2016/17 року", яке відповідно до ст. 117 Конституції України є обов'язковим до виконання, на НАК "Нафтогаз України" покладено обов'язок видати номінації теплогенеруючим і теплопостачальним організаціям, ще на початку опалювального сезону), колегія суддів надаючи оцінку аргументам касаційної скарги AT "НАК "Нафтогаз України" щодо неврахування судами попередніх інстанцій цієї правової позиції Верховного Суду у справі № 904/5621/17, дійшла висновку, що такі висновки Верховного Суду за результатами оцінки змісту предмета доказування у справі № 904/5621/17 не є релевантними висновками щодо застосування норм права у подібних правовідносинах для цілей обґрунтування підстав касаційного оскарження у даній справі (№909/1240/19).
Водночас, скаржник вважає за необхідне відступити від висновків Верховного Суду у постановах від 21.03.2018 у справі №911/656/17, від 14.05.2018 у справі № 926/680/17 щодо обов'язку AT "НАК Нафтогаз України" постачати природний газ виробникам теплової енергії для виробництва теплової енергії в силу нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, не стосуються правовідносин щодо безпідставного набуття Відповідачем майна, що належить Позивачу, а стосується лише застосування норм щодо обов'язків з постачання природного газу AT "НАК "Нафтогаз України", що є третьою особою яка не заявляє самостійних вимог на предмет' спору, у даній справі.
Відповідно до статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Судом апеляційної інстанції встановлено наступні обставини:
- постачальником спожитого відповідачем у спірних періодах природного газу у загальній кількості 12 114,173 тис. куб. м. в обсязі, який не перевищує обумовлений договорами, необхідно вважати АТ «НАК «Нафтогаз України» на підставі укладених між АТ НАК «Нафтогаз України» та ТзОВ «Станіславська теплоенергетична компанія» договорів постачання природного газу;
- так, у спірний період відповідач здійснив відбір 12 114,173 тис.куб.м. природного газу з газотранспортної системи, що позивач підтверджує доданими до позовної заяви звітами (алокаціями) про поділ фактичного обсягу (об'єму) природного газу, відібраного з точки виходу ПАТ «Івано-Франківськгаз», між замовниками послуги транспортування (постачальниками) за жовтень 2016 року, березень 2017 року та січень-квітень місяців 2018 року, інформацією про надходження по точках входу та розподіл по точках виходу обсягів природного газу, віднесених на операторів газорозподільчих мереж, із зазначенням обсягів небалансу за 2016 рік, за 2017 рік, звітами по точках входу/виходу замовника послуг транспортування (оператора газорозподільних систем за січень, лютий, березень, квітень 2018 року, довідкою про списання газу на балансування за 01.01.2016-30.06.2018.
- між позивачем та відповідачем у спірний період було укладено договір транспортування природного газу магістральними трубопроводами від 01.10.2016 №1608000116, відповідно до пункту 1.1. якого газотранспортне підприємство зобов'язалося надати послуги з транспортування магістральними трубопроводами природного газу замовника від пунктів приймання - передачі газу в магістральні трубопроводи до пунктів призначення - газорозподільних станцій, а замовник зобов'язався внести плату за надані послуги з транспортування природного газу магістральними трубопроводами в розмірі, у строки та порядку, передбачені умовами договору.
- 12.01.2016 відповідач підписав заяву-приєднання №094212417КАТ016 до умов договору розподілу природного газу (для споживача, що не є побутовим). Заява подана оператору газорозподільних систем ПАТ «Івано-Франківськгаз» для приєднання до Типового договору розподілу природного газу, затвердженого постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2498.
- відповідач оплачував позивачеві послуги транспортування природного газу у спірний період, і останній такі кошти приймав без зауважень та без будь-яких повідомлень щодо несанкціонованого відбору відповідачем природного газу з газотранспортної системи. (Вказану обставину встановлено у справі №909/953/18 (постанова Верховного Суду від 12.11.2019).
- позивач вважаючи, що відповідач безпідставно спожив із газотранспортної системи природній газ у загальній кількості 12114,173 тис.куб.м., який належав йому, звернувся до суду із позовом про зобов'язання повернути в натурі безпідставно набуте майно природній газ в обсязі 12114,173 тис. куб. м., а у випадку встановлення відсутності в особи такого майна стягнути з відповідача 80 953 445,64 грн. вартості безпідставно набутого майна природного газу в обсязі 12114,173 тис. куб. м.
Отже, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що у спірний період природний газ фактично був спожитий відповідачем на підставі укладених з третьою особою договорів постачання природного газу, а тому визнав твердження апелянтів про відсутність у відповідача будь-яких підстав для відбору природного газу у спірний період безпідставним.
При цьому суд апеляційної інстанції застосувавши положення статей 1, 11, 12, 13 Закону України "Про ринок природного газу", пункту 5 глави 1, пункту 1 глави 1 розділу ХІ Кодексу газотранспортної системи у взаємозв'язку з приписами Розпорядження Кабінету Міністрів України від 05.10.2016 № 742-р "Про деякі питання опалювального сезону 2016/17 року", вказав, що цим Розпорядженням, яке є обов'язковим до виконання, на АТ "НАК "Нафтогаз України" (постачальника природного газу) покладено обов'язок видати номінації відповідачу, відповідно до договорів, які укладені між ними, та постачати природний газ виробникам теплової енергії для виробництва теплової енергії, зазначивши, що аналогічний правовий висновок також викладено у постановах Верховного від 14.05.2018 у справі № 926/680/17, від 21.03.2018 у справі №911/656/17, та у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.06.2018 у справі № 904/5621/17.
Такий висновок суду апеляційної інстанції щодо застосування положень Закону України "Про ринок природного газу", Кодексу газотранспортної та приписів Розпорядження Кабінету Міністрів України від 05.10.2016 № 742-р задля оцінки спірних правовідносин у справі, що переглядається, узгоджується з усталеною правовою позицією, викладеною Верховним Судом зокрема і у постановах на які посилався суд в оскаржуваній постанові.
Відтак, доводи скаржників про неправильне застосування судами Розпорядження КМУ від 05.10.2016 № 742-р щодо обов'язку видати номінації теплогенеруючим та теплопостачальним організаціям на період споживання газу 2016/2017 років у цій справі, касаційний суд вважає необґрунтованими та такими, що спростовуються правовою позицією, викладеною, зокрема, у постанові Верховного Суду від 21.03.2018 у справі № 911/656/17, ухваленої за подібних обставин (чинності договору між постачальником газу (третьою особою) та споживачем (відповідачем), встановлення факту незаконної відмови у видачі номінації постачальником газу). Касаційний суд не вбачає підстав для відступу від цієї правової позиції при розгляді даної справи № 909/1240/19.
Так, зокрема, у постанові у справі № 911/656/17, Верховним Судом зазначено, що згідно з Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 05.10.2016 № 742-р "Про деякі питання опалювального сезону 2016/2017" для забезпечення безперебійного постачання природного газу виробникам теплової енергії для виробництва теплової енергії для бюджетних установ, релігійних та інших організацій, надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню ПАТ "НАК "Нафтогаз України" та постачальникам природного газу до початку опалювального сезону 2016/17 року (далі - опалювальний сезон) було доручено видати номінації теплогенеруючим і теплопостачальним організаціям відповідно до договорів, які укладені з ними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.2016 № 357 "Про затвердження Примірного договору про постачання природного газу виробникам теплової енергії для виробництва теплової енергії" та з дотриманням принципу недискримінації.
За висновками Верховного Суду у цій справі, АТ "НАК "Нафтогаз України" на підставі спеціальних підзаконних нормативних актів, якими є Положення та Розпорядження Кабінету Міністрів України від 05.10.2016 № 742-р "Про деякі питання опалювального сезону 2016/17 року", було зобов'язане видати номінації теплогенеруючим і теплопостачальним організаціям відповідно до договорів, які укладені між ними та постачати природний газ виробникам теплової енергії для виробництва теплової енергії, і це є обов'язком ПАТ "НАК "Нафтогаз України", а не правом.
Виходячи з аналізу суб'єктного складу правовідносин, які досліджувались судами у справі № 911/656/17, однією з сторін у зазначених справах є АТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України".
3Водночас, як було зазначено вище, суди, надаючи правову оцінку правовідносинам, які склались між АТ "НАК "Нафтогаз України" та іншими учасниками правовідносин, встановили, що такі правовідносини підлягають регулюванню положеннями Розпорядження Кабінету Міністрів України від 05.10.2016 № 742-р "Про деякі питання опалювального сезону 2016/17 року", яким серед іншого встановлено обов'язки постачальника видати номінації та постачати природний газ виробникам теплової енергії для виробництва теплової енергії.
У справі, що розглядається, одним з учасників правовідносин, які виникли щодо постачання/споживання газу, також є АТ "НАК "Нафтогаз України" (постачальник), а зазначені відносини виникли у період дії положень Розпорядження Кабінету Міністрів України від 05.10.2016 №742-р "Про деякі питання опалювального сезону 2016/17 року", якими прямо встановлено обов'язок АТ "НАК "Нафтогаз України" видавати номінації, а відсутність таких номінацій прямо впливає на оцінку правовідносин, які виникають у сфері постачання газу у період дії зазначеного Розпорядження.
Отже, враховані апеляційним судом в оскаржуваній постанові висновки щодо обов'язку АТ "НАК "Нафтогаз України" на підставі Розпорядження КМУ від 05.10.2016 №742-р "Про деякі питання опалювального сезону 2016/17" видати номінації теплогенеруючим і теплопостачальним організаціям відповідно до договорів, які укладені між ними та постачати природний газ виробникам теплової енергії для виробництва теплової енергії, є релевантними для цієї справи, а також узгоджуються з висновками Верховного Суду у постанові 25.02.2020 у справі № 905/2248/18 про наявність обов'язку видавати номінації АТ "НАК "Нафтогаз України", що є однією з гарантій безперебійного постачання виробнику теплової енергії природного газу з метою виробництва теплової енергії в опалювальний сезон.
Враховуючи наведене, розглянувши доводи скаржників в частині обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні (пункт 2 частин другої статті 287 ГПК України), колегія суддів не вбачає підстав для відступлення від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.05.2018 у справі № 926/680/17, від 21.03.2018 у справі №911/656/17, та у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.06.2018 у справі № 904/5621/17.
Доводи скаржників про те, що обов'язок AT "НАК Нафтогаз України" постачати природний газ виробникам теплової енергії для виробництва теплової енергії в силу нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, не стосуються правовідносин щодо безпідставного набуття Відповідачем майна, касаційний суд вважає необґрунтованими та такими, що спростовуються правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду від 21.03.2018 у справі №911/656/17, 25.02.2020 у справі № 905/2248/18, ухвалених за подібних обставин (чинності договору між постачальником газу (третьою особою) та споживачем (відповідачем), встановлення факту незаконної відмови у видачі номінації постачальником газу). Касаційний суд не вбачає підстав для відступу від цієї правової позиції при розгляді даної справи № 909/1240/19.
Суд також зазначає, що незгода із рішенням суду попередньої інстанції не означає його незаконність, як і не може вказувати на незаконність рішення його негативні наслідки для скаржників, оскільки настання цих наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь однієї із сторін є звичайним, передбаченим господарським процесом, наслідком. Подані ж касаційні скарги фактично зводяться до спроби переконати Суд у необхідності переглянути зміст рішень, ухвалених судами першої і апеляційної інстанцій, однак Верховний Суд не може ставити під сумнів законне рішення суду лише через незгоду з ним скаржника з підстав суб'єктивного тлумачення його як незаконного.
Відповідно до пунктів 4, 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо:
- після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом;
- після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
При цьому, зазначені норми процесуального права спрямовані на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.
З огляду на викладене, враховуючи, що визначені позивачем та третьою особою підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 2, частини другої статті 287 ГПК України, не знайшли свого підтвердження.
Відтак, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку про наявність підстав для закриття провадження за касаційними скаргами:
Акціонерного товариства "Укртрансгаз" від 28.05.2021 № 1001ВИХ-4045 на постанову Західного апеляційного господарського суду від 21.04.2021 року та на рішення господарського суду Івано-Франківської області від 06.10.2020 у справі № 909/1240/19;
Акціонерного товариства "НАК "Нафтогаз України" Вих. № 14/4-298-21 від 31.05.2021 на постанову Західного апеляційного господарського суду від 21.04.2021 та рішення господарського суду Івано-Франківської області від 06.10.2020 у справі № 909/1240/19, в частині відмови Акціонерному товариству "Укртрансгаз" у стягненні 80 953 445,64 грн.
Крім того, колегія суддів зазначає про ухвалу Верховного Суду від 16.02.2021 року у справі № 911/2757/19, в якій за подібного предмета спору, підстав позову та суб'єктного складу, подібних до даної справи № 909/1240/19, суд касаційної інстанції дійшов аналогічного висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження за касаційними скаргами скаржників.
Керуючись 234, п. 4, 5 ч. 1 ст. 296 Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 15.01.2020 № 460-IX, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду,-
1. Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Укртрансгаз" від 28.05.2021 № 1001ВИХ-4045 на постанову Західного апеляційного господарського суду від 21.04.2021 року та на рішення господарського суду Івано-Франківської області від 06.10.2020 у справі № 909/1240/19.
2. Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" Вих. № 14/4-298-21 від 31.05.2021 на постанову Західного апеляційного господарського суду від 21.04.2021 та рішення господарського суду Івано-Франківської області від 06.10.2020 у справі № 909/1240/19, в частині відмови Акціонерному товариству "Укртрансгаз" у стягненні 80 953 445,64 грн.
Ухвала набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. В. Білоус
Судді О. В. Васьковський
К. М. Огороднік