Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"26" липня 2021 р.м. ХарківСправа № 922/1686/21
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Ємельянової О.О.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Фізичної особи-підприємця Дзюби В'ячеслава Сергійовича, АДРЕСА_1
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Телеком Україна», 61085, м. Харків, вул. Поздовжня, буд. 2 3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "ДА-ЛОГІСТІК", 61052, Харківська обл., м. Харків, вул. Коцарська, буд. 3
простягнення 18 855, 00 грн.
без виклику учасників справи
Фізична особа-підприємець Дзюба В'ячеслав Сергійович звернувся до Господарського суду Харківської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Телеком Україна" про визнання неправомірними дії та стягнення завданих збитків у розмірі 18 855, 00 грн. Також до стягнення заявлені судові витрати у розмірі 2 270, 00 грн.
Як вбачається із позовної заяви, позивачем у якості 3-ї особи зазначено Товариство з обмеженою відповідальністю "ДА-ЛОГІСТІК".
Ухвалою суду від 11.05.2021 року позовну заяву фізичної особи-підприємця Дзюби В'ячеслава Сергійовича (вх. № 1686/21 від 05.05.2021) залишено без руху.
19.05.2021 року від позивача через канцелярію надійшла уточнена позовна заява (вх. № 11468) про відшкодування збитків в порядку регресу. У якій останній, просить суд, прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі, стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Телеком Україна" матеріальні збитки у розмірі виплаченого адміністративного штрафу у сумі 18 855,00 грн. та суму сплаченого судового збору у розмірі 2 270, 00 грн. Також надав письмові пояснення на виконання вимог ухвали суду в частині обґрунтування залучення 3-ї особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "ДА-ЛОГІСТІК".
Ухвалою суду від 24.05.2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 922/1686/21. Розгляд справи № 922/1686/21 прзначено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами. Залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "ДА-ЛОГІСТІК". Встановлено третій особі, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, строк на подачу пояснень по суті спору протягом трьох днів з дня вручення копії даної ухвали у справі. Встановлено відповідачу 15 (п'ятнадцятиденний) строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву. Встановлено позивачу строк для подання відповіді на відзив - протягом 5 днів з дня отримання відзиву на позов. Роз'яснено сторонам, що у випадку неподання відповідачем відзиву, а також не подання позивачем відповіді на відзив у строки встановлені цією ухвалою розгляд справи буде відбуватися за наявними матеріалами в межах строків встановлених статтею 248 Господарського процесуального кодексу України.
11.06.2021 року від відповідача через канцелярію суду надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 13718).
Відповідно до вимог частини 2 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, відзив підписується відповідачем або його представником.
При цьому, підпис - це графічне накреслення, що позначає виконавця підпису та наноситься ним з метою посвідчення. А із урахуванням частини 8 статті 6 Господарського процесуального кодексу України заява може містити електронний цифровий підпис прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис".
Відповідачем в порушення вищезазначених вимог Господарського процесуального кодексу України, до відзив (вх. № 13718 від 11.06.2021 року) підписано директором Лисяк М.О. за допомогою факсиміле, що не відповідає вимогам Господарського процесуального кодексу України.
Крім того, додані до відзиву на позовну заяву копії документів засвідчені неналежним чином, а саме за допомогою факсиміле, та відсутні посада, прізвище та дата такого завіряння, що не відповідає вимогам статті 91 Господарського процесуального кодексу України.
З огляду на вищевикладене, відзив (вх. № 13718 від 11.06.2021 року) та додані до нього документи суд не приймає до розгляду.
18.06.2021 року від позивача через канцелярію суду надійшла відповідь на позовну заяву (вх. № 14527) у якій останній просить суд позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. При цьому в обґрунтування наданої відповіді на відзив, позивачем зазначає, що у спірних правовідносинах посилається саме на Конвенцію про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (КДМПВ) яка підлягає до застосуванню.
Згідно вимог статті 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
При цьому, будь-яких клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідно до вимог статті 252 Господарського процесуального кодексу України від учасників справи не надходило.
Разом з тим, за висновками суду, в матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у справі матеріалами.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали та надані докази, суд встановив наступне.
Як зазначає позивач, 17.12.2020 року між Фізичною особою-підприємцем Дзюба В'ячеславом Сергійовичем (позивач, перевізник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ДА-ЛОГІСТІК" (експедитор, 3-я особа) було укладено разовий договір - заявку № 255 на здійснення перевезення вантажу у міжнародному сполученні (а.с. 13).
Згідно разового договору - заявки № 255 від 17.12.2020 року та міжнародної автомобільної накладної (CMR) серія А № 460035, позивачем було здійснено перевезення вантажу у міжнародному сполученні з місцем завантаження: м. Лозова, Харківська обл. та місцем розвантаження: с. Н. Таволжанка, РФ (а.с. 14).
Відповідно до міжнародної автомобільної накладної (CMR) серія А № 460035 відправником вантажу є Товариство з обмеженою відповідальністю "Телеком Україна" (відповідач).
Також зазначає, що на місці завантаження представником перевізника (позивача) було прийнято від вантажовідправника належний до перевезення вантаж, розміщений на 30 дерев'яних піддонах, запакований в гофрований картон та стрейч - плівку. Прийом вантажу від відправника представником перевізника здійснювався за кількістю місць.
За твердженнями позивача, після прийому вантажу, фактична кількість місць відповідача зазначених у вантажній накладній (CMR) серія А № 460035 - 30 шт. Крім того, в CMR також додатково була зазначена загальна вага вантажу - 5 568 кг (а.с. 14).
В ході здійснення перевезення, 26.12.2020 року при проходженні митного контролю та митного огляду у пункті пропуск Гоптівка (Україна) - Нехотєєвка (РФ), Білгородською митницею, РФ, співробітниками митниці було виявлено розбіжність ваги брутто товару, зазначеної у CMR та фактичною в 366 кг.
За результатами огляду та зважування співробітниками Білгородської митниці, РВ було складено акт митного огляду № 10101120/261220/000867 від 26.12.2020 року у якому зазначено, що фактична вага брутто складає 5934 кг. Вага брутто, зазначена в CMR - 5568 кг. Розбіжність між вагою брутто, зазначеною у накладній та фактичною складає 366 кг (а.с. 15).
Як зазначає позивач, за результатами зважування співробітниками Білгородської митниці РФ було складено матеріали про правопорушення, передбачене частиною 3 статті 16.1 КоАП РФ та винесено постанову про притягнення позивача до відповідальності у вигляді адміністративного штрафу розміром 50 000 рос. рублів (а.с. 16-24).
За твердженнями позивача, про зазначене останній неодноразово у телефонному режимі повідомляв Товариство з обмеженою відповідальністю "ДА-ЛОГІСТІК". Також було направлено лист - вимогу відповідачу з інформацією про виявлене порушення співробітниками Білгородської митниці РФ та про притягнення позивача до відповідальності у вигляді сплати штрафу (а.с. 27-29).
Вищезазначений лист було залишено без відповіді та задоволення, у зв'язку із чим, позивачем 04.03.2021 року було сплачено адміністративний штраф у розмірі 50 000 російських рублів, що в еквіваленті за розрахунком позивача складає суму у розмірі 18 855, 00 грн.(а.с. 26)
Оскільки позивачем при здійсненні перевезення, у результаті неправомірних дій відповідача, понесені збитків у вигляді штрафу у розмірі 18 855, 00 грн. (50 000 російських рублі) за невірно зазначену масу вантажу в міжнародній автомобільній накладній, позивачем із посиланням на норми Цивільного процесуального кодексу України та Конвенцію про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (КДМПВ) звернувся із відповідним позовом до суду.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить із наступного.
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Згідно вимог статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом;
Частиною 1 статті 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться;
Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін);
Згідно пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Згідно частин 1, 2, 4 статті 909 Цивільного кодексу України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату; укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами); законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору перевезення вантажу;
Частиною 1 статті 917 Цивільного кодексу України визначено, що перевізник зобов'язаний надати транспортні засоби під завантаження у строк, встановлений договором. Відправник вантажу має право відмовитися від наданого транспортного засобу, якщо він є непридатним для перевезення цього вантажу;
Відповідно до частини 1 статті 919 Цивільного кодексу України перевізник зобов'язаний доставити вантаж, пасажира, багаж, пошту до пункту призначення у строк, встановлений договором, якщо інший строк не встановлений транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них, а в разі відсутності таких строків - у розумний строк;
Статтею 920 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).
Як вбачається із матеріалів справи, 17.12.2020 року між позивачем та 3-ю особою було підписано заяву № 255 на організацію перевезення вантажу. Відповідно до вищезазначеної заявки, вантажовідправником 3 відповідача. Також погоджено дату завантаження (18.12.2020 року) та дату розвантаження (21.12.2020 року) та адресу розвантаження Росія, Нова Таволжанка, Білгородська обл., вул. Кірова, буд. 11, оф. 1 (а.с. 13).
Згідно з міжнародною товарно-транспортною накладною CMR від 18.12.2020 року А № 460035 вантаж було завантажено 18.12.2020 року. Згідно даних міжнародної товарно - транспортної накладної маса вантажу складала брутто 5 568, 00 кг (а.с. 14).
Відповідно до акту митного огляду № 10101120/261220/000867 в результаті митного огляду було встановлено невідповідність зазначеної маси вантажу, брутто товару більше на 366 кг., вказаної маси у CMR № 460035 від 18.12.2020 року (а.с. 15-22)
Листом від 19.01.2021 року за № 43-19/644 направленого Білгородською митницею РФ на адресу позивача повідомлено, що відповідно до постанови у справі про адміністративне правопорушення від 31.12.2020 року № 10101000-1612/2020, яку винесено по відношенню до фізичної особи-підприємця Дзюба В.С., строк добровільної сплати суми адміністративного штрафу у розмірі 50 000, 00 руб. спливає 12.03.2021 року (а.с. 24-25).
Позивачем 04.03.2021 року було сплачено суму штрафу у розмірі 50 000, 00 руб. відповідно до квитанції від 04.03.2021 року (а.с. 26 - 26 зворот).
Відповідно до абзацу 39 статті 1 Закону України «Про автомобільний транспорт» міжнародні перевезення пасажирів і вантажів - перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом з перетином державного кордону.
Частиною 1 статті 53 Закону України «Про автомобільний транспорт» визначено, що організацію міжнародних перевезень пасажирів і вантажів здійснюють перевізники відповідно до міжнародних договорів України з питань міжнародних автомобільних перевезень.
Статтею 19 Закону України «Про міжнародні договори України» визначено, що чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства; - якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
За приписами статті 9 Конституції України та статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
Законом України «Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів» закріплено, що Україна приєдналася до зазначеної Конвенції, а згідно з листом Міністерства закордонних справ України від 16.05.2007 року № 72/14-612/1-1559 «Щодо набуття чинності міжнародними договорами» ця Конвенція набрала чинності для України 17.05.2007 року.
З аналізу вищевикладеного слідує, що між сторонами виникли правовідносини з міжнародного перевезення вантажу автомобільним транспортом, у яких позивач виступав перевізником, а тому на спірні правовідносини поширюються дія Конвенції, положення якої мають пріоритет у застосуванні порівняно з іншими актами законодавства України.
Відповідно до статті 1 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів ця Конвенція застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.
Статтею 4 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів визначено, що договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної. Відсутність, неправильність чи утрата вантажної накладної не впливають на існування та чинність договору перевезення, до якого й у цьому випадку застосовуються положення цієї Конвенції.
Згідно вимог частини 1 статті 5 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів вантажна накладна складається в трьох оригінальних примірниках, підписаних відправником і перевізником. Ці підписи можуть бути надруковані чи замінені печатками відправника і перевізника, якщо це допускається законодавством країни, в якій складена вантажна накладна. Перший примірник передається відправнику, другий супроводжує вантаж, а третій залишається у перевізника.
Статтею 6 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів встановлено, що вантажна накладна містить такі дані: a) дата і місце складання вантажної накладної; b) ім'я та адреса відправника; c) ім'я та адреса перевізника; d) місце і дата прийняття вантажу до перевезення і передбачене місце його доставки; e) ім'я та адреса одержувача; f) прийняте позначення характеру вантажу і спосіб його упакування та, у випадку перевезення небезпечних вантажів, їх загальновизнане позначення; g) кількість вантажних місць, їх спеціальне маркування і нумерація місць; h) вага вантажу брутто чи виражена в інших одиницях виміру кількість вантажу; i) платежі, пов'язані з перевезенням (провізна плата, додаткові платежі, митні збори, а також інші платежі, що стягуються з моменту укладання договору до доставки вантажу); j) інструкції, необхідні для виконання митних та інших формальностей; к) заява про те, що перевезення здійснюється, незалежно від будь-яких умов, згідно положень дійсної Конвенції. У випадку потреби, вантажна накладна повинна також містити наступні дані: a) заява про те, що перевантаження забороняється; b) платежі, які відправник зобов'язується сплатити; c) сума платежу, що підлягає сплаті при доставці; d) декларована вартість вантажу і сума додаткової цінності його для відправника; e) інструкції відправника перевізнику відносно страхування вантажу; f) погоджений термін, протягом якого повинно бути виконано перевезення; g) перелік документів, переданих перевізнику. Сторони можуть внести у вантажну накладну будь-яку іншу інформацію, яку вони вважають корисною.
Згідно вимог частини 2 статті 22 Цивільного кодексу України, збитками є:
1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Частиною 3 статті 22 Цивільного кодексу України визначено, що збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.
На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо), якщо інше не встановлено законом (*частина 4 статті 22 Цивільного кодексу України).
Згідно статті 7 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів відправник несе відповідальність за всі витрати, шкоду і збитки, заподіяні перевізнику внаслідок неточності або недостатності: a) даних, зазначених у підпунктах b), d), e), f), g), h) та j) пункту 1 статті 6; b) даних, зазначених у пункті 2 статті 6; c) будь-яких інших даних чи інструкцій, що надаються ним для складання вантажної накладної або для включення в неї таких даних.
Статтею 8 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів визначено, що приймаючи вантаж, перевізник перевіряє: a) вірність записів, зроблених у вантажній накладній щодо числа вантажних місць, а також їх маркування та нумерації місць; b) зовнішній стан вантажу і його упаковки.
Згідно частини 1 статті 9 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.
Статтею 10 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів визначено, що відправник несе відповідальність перед перевізником за збиток, заподіяний особам, устаткуванню або іншим вантажам, а також за будь-які витрати, викликані несправною упаковкою вантажу, за винятком випадків, коли дефект був очевидним або відомим перевізнику в момент прийняття вантажу, і він не зробив щодо цього застережень.
Відповідно до вимог частини 2 статті 11 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів перевізник не зобов'язаний перевіряти вірність і адекватність цих документів та інформації. Відправник несе відповідальність перед перевізником за будь-які збитки, заподіяні відсутністю, недостатністю чи невірністю таких документів та інформації, за винятком випадків незаконних дій або недбалості перевізника.
Враховуючи вищевикладене, та вимоги Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, саме відповідач як вантажовідправник несе відповідальність за відшкодування завданих позивачу збитків, у вигляді сплати штрафу на невірно зазначену масу вантажу у міжнародно товарно-транспортній накладній CMR від 18.12.2020 року А № 460035 у розмірі 50 000, 00 тис. рублів., перевага у розмірі 366 кг(а.с. 15).
Будь-яких доказів у спростування позиції позивача, відповідачем у відповідності до вимог Господарського процесуального кодексу України до суду надано не було.
Частинами 1, 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 42 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, що учасники справи зобов'язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.
Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Судом здійснено перевірку заявленої позивачем до стягнення із відповідача суми збитків у розмірі 18 855, 00 грн. та встановлено, що відповідні розрахунки здійснено вірно.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, про задоволення позовних вимог, а саме про стягнення із відповідача суми у розмірі 18 855, 00 грн.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судовий збір у даній справі покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У зв'язку із чим з відповідача підлягає до стягнення сума у розмірі 2 270,00 грн.
Керуючись, статтями 1, 4, 20, 73, 74, 76-79, 86, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Позов задовольнити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Телеком Україна» (61085, м. Харків, вул. Поздовжня, буд. 2, ЄДРПОУ 35247994) на користь Фізичної особи - підприємця Дзюба В'ячеслава Сергійовича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) матеріальні збитки у розмірі виплаченого адміністративного штрафу у сумі 18 855, 00 грн. та судовий збір у розмірі 2 270,00 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до апеляційного господарського суду, у межах апеляційного округу, протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень Кодексу.
Інформація по справі може бути одержана зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/.
Реквізити сторін:
позивач: Фізична особа-підприємець Дзюба В'ячеслав Сергійович ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 );
відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Телеком Україна» (61085, м. Харків, вул. Поздовжня, буд. 2, ЄДРПОУ 35247994);
3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "ДА-ЛОГІСТІК" (61052, Харківська обл., м. Харків, вул. Коцарська, буд. 3, ЄДРПОУ 4007818).
Повне рішення складено "26" липня 2021 р.
Суддя О.О. Ємельянова