ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
28.04.2021Справа № 910/20843/20
Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., при секретарі судового засідання Стеренчук М.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРЕЙНСВАРД" вул. Івана Федорова буд.32 літ. А., 3-поверх, м. Київ, 03038
до Акціонерного товариства "Українська залізниця" вулиця Єжи Гедройця, будинок 5, м. Київ, 03150
про стягнення 29 617,20 грн.
представники сторін:
від позивача: Накоп'юк Я.В. - ордер № 1002411 від 16.12.2020 року;
від відповідача: Косик С.І. - ордер № 661308 від 04.02.2021 року;
Товариство з обмеженою відповідальністю "Грейнсвард" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Акціонерного товариства "Українська залізниця" 29 617,20 грн. безпідставно набутих коштів.
В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві позивач посилається безпідставне та протиправне нарахування відповідачем та списання в односторонньому порядку з особового рахунку позивача збору за зберігання вантажу під час накопичення маршрутного поїзда у вказаній сумі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.01.2021 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/20843/20, приймаючи до уваги характер спірних правовідносин та предмет доказування судом на підставі ч.1 ст. 247 ГПК України постановлено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи; встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали та для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо така буде подана) - протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив, а також зобов'язано позивача надати докази по справі.
Засобами електронного зв'язку 05.02.2020 року від позивача надійшли до суду:
- заява б/н від 05.02.2021 року на виконання вимог ухвали суду від 29.01.2021 року;
- клопотання б/н від 05.02.2021 року про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін.
Документи судом долучені до матеріалів справи.
Від позивача 09.02.2021 року через канцелярію суду надійшов відзив № ИХ09/0402/1 від 04.02.2021 року, в якому відповідач заперечує проти позовних вимог та зазначає про правомірність нарахування позивачеві на підставі п. 9 Правил зберігання вантажів та п.п.2.1 п.2 розділу ІІІ Збірника тарифів збору за користування вагонами та збору за зберігання вантажів на станції Кролевець.
Відзив судом долучено до матеріалів справи.
Також від позивача 16.02.2021 року через канцелярію суду надійшла відповідь на відзив б/н від 12.02.2021 року, в якій позивач не погоджується з доводами відповідача та просить суд задовольнити позовну заяву. Відповідь на відзив судом долучена до матеріалів справи.
Окрім цього 02.03.2021 року від позивача засобами електронного зв'язку надійшло клопотання б/н від 02.03.2021 року про долучення додаткових доказів до матеріалів справи.
Судом доведено до відома, що 02.03.2021 року через канцелярію суду від відповідача 02.04.2021 року надійшли заперечення на відповідь на відзив № НХ09/2502/1 від 25.02.2021 року, в яких відповідач не погоджується з доводами позивача та зазначає про необхідність застосування додаткових зборів, встановлених Збірником тарифів у випадку затримки вагонів з вини замовника. Заперечення судом долучені до матеріалів справи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.03.2021 року приймаючи до уваги подані сторонами заяви по суті спору, докази та клопотання позивача, з огляду на характер спірних правовідносин, заявлені позивачем вимоги та предмет доказування у даній справі, з метою надання сторонам можливості реалізувати принцип змагальності, рівності всіх учасників процесу перед законом та судом, забезпечення участі представників у судовому засіданні та надання додаткових доказів в обґрунтування вимог та заперечень, а також з метою всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи, оцінки та дослідження доказів, суд дійшов до висновку про можливість задоволення клопотання позивача та здійснення розгляду справи № 910/20843/20 в спрощеному позовному провадженні в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, призначивши судове засідання з розгляду справи по суті на 15.04.2021 року.
Від представника відповідача засобами електронного зв'язку 19.03.2021 року надійшло клопотання № НХ09/1903 від 14.03.2021 року про проведення засідання, призначеного на 15.04.2021 року в режимі відеоконференції у приміщення Господарського суду Одеської області.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.03.2021 року клопотання представника відповідача задоволено та ухвалено проводити судове засідання у справі № 910/20843/20, призначене на 15.04.2021 року, в режимі відеоконференції, забезпечення проведення якої доручено Господарському суду Одеської області.
У судовому засіданні 15.04.2021 року представником позивача подано клопотання б/н від 15.04.2021 року про долучення документів до матеріалів справи, яке судом задоволено, документи до матеріалів справи долучені.
В судовому засіданні з розгляду справи по суті 15.04.2021 року судом протокольно оголошено перерву до 28.04.2021 року.
Від представника позивача засобами електронного зв'язку 19.04.2021 року надійшло клопотання б/н від 17.04.2021 року про проведення засідання, призначеного на 28.04.2021 року в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів через сервіс «ЕasyCon».
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.04.2021 року клопотання представника позивача задоволено та ухвалено проводити судове засідання у справі № 910/20843/20, призначене на 28.04.2021 року, в режимі відеоконференції за допомогою додатку ЕasyCon.
Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, позивачем та відповідачем на час розгляду справи 28.04.2021 року суду не надано.
В судові засідання з розгляду справи по суті 15.04.2021 року та 28.04.2021 року з'явились уповноважені представники позивача та відповідача.
В судових засіданнях з розгляду справи по суті 15.04.2021 року та 28.04.2021 року представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив суд їх задовольнити.
Представник відповідача в судових засіданнях 15.04.2021 року та 28.04.2021 року проти задоволення позовних вимог заперечував з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.
Відповідно до статті 240 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 28.04.2021 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши в судових засіданнях пояснення уповноважених представників сторін, Господарський суд міста Києва, -
Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Як зазначається позивачем в позовній заяві та встановлено судом за матеріалами справи, 07 лютого 2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ГРЕЙНСВАРД» (замовник за договором, позивач у справі) та Публічним акціонерним товариством «Українська залізниця» (відповідач у справі, перевізник за договором) укладено Договір № 07153/ПЗ-2018 про надання послуг (далі - Договір), предметом якого є здійснення перевезення вантажів, надання вантажного вагону для перевезення, та інших послуг, пов'язаних з організацією перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученнях (експорт, імпорт) у вагонах перевізника, вагонах залізниць інших держав та/або вагонах замовника і проведення розрахунків за ці послуги.
Розділами 2 - 12 Договору сторони узгодили права та обов'язки сторін, вартість послуг, порядок проведення розрахунків, відповідальність сторін, додаткові умови, строк дії Договору тощо.
Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.
Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору, є строком дії останнього.
Пунктом 12.1 Договору визначено, що Договір вступає в силу з моменту одностороннього підписання замовником договору в електронному вигляді з накладенням ЕЦП в АС «Месплан» або АС «Клієнт УЗ», або вчинення замовником будь-якої дії на виконання цього договору і діє з 20.02.2018 до 31.12.2018.
Якщо жодна зі сторін письмово за один місць до закінчення дії договору не звернеться до іншої сторони з пропозицією про його припинення, то цей Договір діє до надходження такої пропозиції і здійснення всіх розрахунків за виконані перевезення та надані послуги.
Вказаний Договір підписано представниками перевізника та замовника та засвідчено печатками сторін.
Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором перевезення, що регулюється нормами глави 64 Цивільного кодексу України та глави 32 Господарського кодексу України.
Статтею 908 Цивільного кодексу України, яка кореспондується зі ст. 306 Господарського кодексу України встановлено, що загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Відповідно до п. 1.2. Договору № 07153/ПЗ-2018 від 07.02.2018 перевезення - послуга, в процесі надання якої перевізник зобов'язаний доставити довірений замовником вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а замовник зобов'язується оплатити послуги у передбаченому цим договором порядку. Перевезення оформлюється залізничною накладною відповідно до цього договору, Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 року № 457 із змінами та доповненнями (далі - Статут), Збірника Тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов'язані з ними послуги, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 26.03.2009 року № 317, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.04.2009 року за № 340/16356 (далі - Збірник тарифів), Правил перевезення вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 09.12.2002 № 873, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.12.2009 за № 1030/7318, Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення (далі - УМВС), Конвенції про міжнародні залізничні перевезення (далі - КОТІФ) відповідно.
Згідно з частиною 1 статті 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Частиною 5 статті 307 Господарського кодексу України встановлено, що умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями встановлюються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.
Зокрема, загальні умови перевезення вантажів залізничним транспортом регулюються Законом України «Про транспорт», Законом України «Про залізничний транспорт», Статутом залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 року № 457, та іншими актами законодавства України, в т.ч. Правилами оформлення перевізних документів, затвердженими наказом Міністерства транспорту України № 644 від 21.11.2000 року, Правилами складання актів, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 28.05.2002 року за № 34, Правилами приймання вантажів до перевезення, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 року за №861/5082, Правилами видачі вантажів, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 року за №862/5083.
У відповідності до частини 2 статті 3 Закону України "Про залізничний транспорт" нормативні документи, що визначають порядок і умови перевезень, користування засобами залізничного транспорту загального користування, безпеки руху, охорони праці, забезпечення громадського порядку, перетину залізничних колій іншими видами транспорту і комунікаціями, пожежної безпеки, санітарні норми та правила на залізничному транспорті України є обов'язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.
Згідно із пунктом 2 Статуту останній визначає обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. Статутом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під'їзних колій, а також взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту.
Дія Статуту поширюється на перевезення залізничним транспортом вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, у тому числі на перевезення вантажів, навантаження і розвантаження яких відбувається на залізничних під'їзних коліях незалежно від форм власності, які не належать до залізничного транспорту загального користування (пункт 3 Статуту).
За приписами частини 1 статті 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення.
За змістом частини 2 статті 307 Господарського кодексу України та частини 2 статті 909 Цивільного кодексу України договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.
У відповідності до частини 3 статті 909 Цивільного кодексу України укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).
Статтею 6 Статуту залізниць України визначено, що накладна - це основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил перевезення вантажів, і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої особи-одержувача і супроводжує вантаж до місця призначення. Накладна одночасно є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення.
Згідно п. 1.3 Договору надання послуг за цим Договором може підтверджуватись залізничною накладною, накопичувальною карткою, зведеною відомістю та іншими документами.
Згідно пунктів 22, 23 Статуту за договором залізничного перевезення вантажу залізниця зобов'язується доставити ввірений їй вантажовідправником вантаж у пункт призначення в зазначений термін і видати його одержувачу, а відправник зобов'язується сплатити за перевезення встановлену плату. Відправники повинні надати станції навантаження на кожне відправлення вантажу заповнену накладну (комплект перевізних документів). Станція призначення видає накладну одержувачу разом з вантажем.
Оформлення накладної має здійснюватися у відповідності до Правил оформлення перевізних документів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 року № 644 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 року за № 863/5084, згідно з пунктом 1.1 яких на кожне відправлення вантажу, порожніх власних, орендованих вагонів та контейнерів відправник надає станції відправлення перевізний документ (накладну) за формою, наведеною у додатку 1 до цих Правил. У разі пред'явлення до перевезення вантажу груповою відправкою або маршрутом відправник додає до накладної відомість вагонів (додаток 2 до цих Правил) або відомість вагонів і контейнерів, що перевозяться маршрутом (групою) за накладною (додаток 4 до Правил перевезення вантажів в універсальних контейнерах, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 20.08.2001 року № 542, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 10.09.2001 року за № 798/5989). У відповідності до цих Правил накладна може оформлятися і надаватися в електронному вигляді (із накладенням електронного цифрового підпису (далі - ЕЦП)). Електронний перевізний документ та його паперова версія мають однакову юридичну силу.
Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення, де видається одержувачу разом з вантажем. Накладна у паперовому вигляді є відображенням її електронної копії, яка обов'язково надається на станцію відправлення одночасно з накладною у паперовому вигляді.
Відповідно до п. 8.1 Договору сторони домовились про використання електронного документообігу.
Згідно п. 2.3.2 Договору перевізник зобов'язаний приймати до перевезення вантажі у вагонах (контейнерах) замовника або перевізника, надавати вагони (контейнери) перевізника для навантаження вантажів згідно із затвердженими планами і заявками замовника згідно з інформацією АС «Месплан», доставляти вантаж до станції призначення та видавати його одержувачу, надавати додаткові послуги, пов'язані з перевезенням вантажів, перелік яких зазначено в додатках до цього договору.
Судом за матеріалами справи встановлено, що на станції Кролевець Південно-Західної залізниці за залізничною накладною № 32754442 від 13.11.2021 року відповідачем від вантажовідправника ТОВ «Грейснсвард» прийнято до перевезення на станцію Миколаїв -Вантажний Одеської залізниці, одержувач Товариство з обмеженою відповідальністю «Грінтур-Екс», 50 вагонів - зерновозів, вантаж - насіння соняшника, перевезення на особливих умовах.
У свою чергу суд констатує, що зауважень щодо кількості та змісту вантажу, а також правильності відомостей, зазначених у залізничній накладній на станції відправлення та під час перевезення від залізниці не находило, отже, за висновками суду, на станції відправлення вантаж прийнятий останньою до перевезення без зауважень та заперечень.
У зв'язку з викладеним суд приходить до висновку, що наявністю залізничної накладної, як форми договору перевезення вантажів встановлено факт укладення між позивачем як замовником та відповідачем як перевізником, яким виконуються доручення позивача щодо перевезення вантажів залізничним транспортом, договірних зобов'язань зобов'язань щодо приймання, транспортування (перевезення) вантажу та видачі його у пункті призначення.
Пунктом 63 Статуту встановлено, що перевезення вантажів на особливих умовах здійснюються за окремими договорами. При цьому сторони вправі передбачати у договорах додаткову відповідальність за виконання зобов'язань щодо перевезень вантажів.
Так, 30 вересня 2019 року згідно відповідної заяви про приєднання (акцепт) між позивачем як замовником та відповідачем як перевізником було укладено Договір про перевезення вантажів на особливих умовах - за розкладом руху маршрутних поїздів в редакції договору від 26.09.2019 року.
Відповідно до Інформаційного повідомлення про укладення Договору про перевезення вантажів на особливих умовах - за розкладом руху маршрутних поїздів, відповідному договору присвоєно № 07153/ПЗ-2018-О, умови якого оприлюднено на веб-сторінці httр://uz-cargo.com/contractprojects.html (далі - Договір РРМП).
В подальшому Договір РРМП був викладений в редакції № 2 від 10.11.2019 року (далі - Договір РРМП в редакції № 2).
Пунктом 1.3 Договору РРМП в редакції № 2 встановлено, що редакція № 2 Договору РРМП набуває чинності: з 01.11.2019 в частині п. 3.1 - 3.4, 3.6 Договору щодо замовлення послуг на грудень 2019 року та з 10.11.2019 в частині розд. 4 Договору щодо плати за надання послуг відповідно до ч. 3 ст. 631 Цивільного кодексу України; в решті умов - з 01.12.2019 відповідно до умов розд. «Порядок укладення, внесення змін та припинення договору» Договору.
Таким чином, до 01.12.2019 року підлягають застосуванню умови Договору РРМП в редакції 26.09.2019 року, за винятком п. 3.1 - 3.4, 3.6 (щодо замовлення послуг на грудень 2019 року) та розд. 4 (щодо плати за надання послуг) Договору РРМП в редакції № 2.
Так, відповідно до п. 1.1 Договору РРМП (в редакції від 26.09.2019 року) перевізник надає замовнику послуги з організації перевезень маршрутами за погодженими сторонами розкладами руху вантажних маршрутних поїздів.
В частині не урегульованій цим договором, сторони керуються укладеними між ними договорами про надання послуг з здійснення перевезення вантажів, надання вантажного вагону для перевезення, та інших послуг, пов'язаних з організацією перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученнях (експорт, імпорт) у вагонах перевізника, вагонах залізниць інших держав та/або вагонах замовника і проведення розрахунків за ці послуги (далі - Основний договір про надання послуг) (п. 1.2. Договору РРМП (в редакції від 26.09.2019 року)).
При цьому в розділі 2 Договору РРМП (в редакції від 26.09.2019 року) сторони визначили поняття:
розклад руху маршрутних поїздів (далі - РРМП) - встановлені перевізником: напрямки перевезення маршрутних поїздів (станції відправлення та прибуття за РРМП); дати та/ або періодичність руху поїздів по кожному з напрямків; час відправлення та прибуття маршрутних поїздів на станції, номера поїздів;
маршрутний поїзд - вантажний поїзд, сформований замовником з навантажених та/або порожніх вагонів, який відповідає ваговій нормі та/або кількості вагонів у поїзді, що встановлені перевізником і не може бути менше 44 вагонів, та прямує без переробки на одну станцію призначення або розформування. Маршрутний поїзд може бути оформлено до перевезення як маршрутна відправка одним перевізним документом або як повагонні, групові відправки декількома перевізними документами.
Пунктом 3.1 Договору РРМП (в редакції від 26.09.2019 року) визначено, що за відсутності необхідного замовнику РРМП, замовник надає перевізнику (до Департаменту управління рухом) заявку на розробку такого РРМП.
На основі наданої замовником заявки, перевізник затверджує РРМП не пізніше 8 робочих днів від дня отримання заявки замовника (п. 3.2 Договору РРМП (в редакції від 26.09.2019 року)).
Згідно з п. 4.3 Договору РРМП (в редакції від 26.09.2019 року) замовник забезпечує (здійснює) оформлення перевізних документів на перевезення завантажених та/або порожніх вагонів на станцію навантаження у кількості, необхідній для формування маршрутного поїзду, і відправлення маршрутного поїзду за РРМП у визначені таким РРМП терміни (строки). Замовник забезпечує (здійснює) проставляння в графі 7 перевізних документів відмітки «РРМП», а у графі «Найменування вантажу» («Наименование груза») перевізних документів - відмітку «Перевезення на особливих умовах, Договір №__ від _._.20_. З одержувачем погоджено».
Пунктом 4.5 Договору РРМП (в редакції від 26.09.2019 року) визначено, що замовник, здійснює навантаження та/ або вивантаження вагонів та передає завантажені та/або вивантажені вагони на колії загального користування у кількості, достатній для формування маршрутного поїзду, не раніше ніж за 4 години і не пізніше ніж за 3 години до часу відправлення маршрутного поїзду за РРМП.
На виконання п. 2.3.3 Договору перевізником відкрито для замовника особовий рахунок з наданням коду платника № 2829531 та присвоєно код вантажовідправника/вантажоодержувача № 8104.
Як визначено в п. 2.1.6 Договору замовник зобов'язаний оплачувати перевізнику послуги, пов'язані з організацією та перевезенням вантажів та інші надані послуги з сум внесеної передплати за кодом платника.
Наразі, вартість послуг та порядок їх оплати, визначені розділом 3 Договору.
Розмір плати за перевезення вантажу у вагонах замовник та вагонах залізниць інших держав розраховується за ставками і тарифами, які визначаються у відповідності до умов Збірника Тарифів (п.3.1 Договору).
Відповідно до п. 3.2 Договору розмір плати за перевезення вантажу у вагоні перевізника складається з: плати за перевезення навантаженого вагону перевізника, яка визначається за тарифом, визначеним у Збірнику тарифів встановленим для власного вагону перевізника; компенсації витрат на перевезення у порожньому стані вагону перевізника, яка визначається за тарифною схемою 14 Збірника тарифів за тарифну відстань перевезення вантажу, скориговану на коефіцієнт порожнього пробігу, зазначеного в додатку 3 до договору; плати за використання вагону перевізника у вантажному та порожньому рейсах за нормативний термін доставки.
Згідно пунктів 4.1- 4.3, 4.5 Договору сторони домовились, що розрахунки за цим договором здійснюються через Філію «Єдиний розрахунковий центр залізничних перевезень» ПАТ «Укрзалізниця» (далі - філія «ЄРЦ»). При цьому, оплата здійснюється у національній валюті на умовах попередньої оплати шляхом перерахування коштів на поточний рахунок із спеціальним режимом використання перевізника, з якого грошові кошти зараховуються на особовий рахунок замовника. По мірі виконання перевезень та надання послуг перевізником відображається в особовому рахунку використання замовником коштів за добу для оплати: вартості послуг за перевезення, зазначених в накладній; додаткових зборів (плату за користування вагонами (контейнерами), подавання, забирання вагонів, маневрову роботу, зберігання вантажів, інших додаткових послуг); додаткових послуг за вільними тарифами; штрафів та пені на підставі відповідних перевізних документів, накопичувальних карток, відомостей плати за користування вагонами (контейнерами).
В свою чергу розділом 4 Договору РРМП в редакції № 2 (чинний з 10.11.2019 року) встановлено такі умови плати за надання послуг:
4.1. Плата при наданні послуг з організації перевезень маршрутними поїздами за РРМП розраховується і стягується відповідно до розд. 3 основного договору про надання послуг з підвищенням розміру інфраструктурної складової плати тарифу визначеного для власного вагону (Івл) на 20 % відповідно до п. 23 розд. ІІ збірка тарифів (далі - інфраструктурна складова тарифу).
4.2. У випадку накопичення маршрутного поїзду на коліях станції, замовником до моменту оформлення перевізного документу (документів) на весь маршрутний поїзд сплачується плата за вільним тарифом "Організація перевезень і накопичення власного рухомого складу згідно з укладеними договорами", відповідно до додатку № 1 до основного договору про надання послуг, а також плата за користування вагоном, що перебуває у безпосередньому розпорядженні вантажовласника.
4.3. У випадку визначення замовником розміру ставки плати за використання вагонів перевізника більше, ніж визначено в додатку 2 до Основного договору про надання послуг, плата нараховується за ставкою, запропонованою замовником в замовленні на РРМП.
На підставі поданої позивачем заявки, відповідачем відповідно до розпорядження від 08.11.2019 року № ЦД-14/1102 було розроблено та затверджено розклад руху маршрутних поїздів, з датою відправлення 13.11.2019 року зі станції Кролевець Південно - Західної залізниці на станцію призначення Миколаїв -Вантажний Одеської залізниці.
Як зазначалось судом вище, відповідачем згідно накладної № 32754442 від 13.11.2019 року було прийнято до перевезення по станції Кролевець Південно - Західної залізниці маршрутний поїзд у кількості 50 вагонів-зерновозів на особливих умовах за РРМП зі скороченим терміном доставки (закінчується 14.11.2019), про що свідчать відмітки у графах 7, 20 вказаної залізничної накладної.
Пунктом 3 Правил складання актів (стаття 129 Статуту), затверджених наказом Міністерства транспорту України від 28.05.2002 року № 334, визначено, що акти загальної форми складаються для засвідчення обставин, що виникли в процесі перевезення вантажу, багажу та вантажобагажу і можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, зокрема, затримки вагонів на станції призначення в очікуванні подачі під вивантаження (перевантаження) з причин, що залежать від одержувача, власника залізничної під'їзної колії, порту, підприємства; відмови вантажовласника від підписання: облікової картки виконання плану перевезень вантажів, накопичувальної картки, відомості плати за користування вагонами (контейнерами); в інших випадках для засвідчення обставин, які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, якщо при цьому не потрібне складання комерційного акту. Акт загальної форми підписується особами, які беруть участь у засвідченні обставин, що стали підставою для складання акта, але не менше як двома особами.
Відповідно до п. 8 Правил користування вагонами і контейнерами, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 25.02.1999 року № 113, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 15.03.1999 року за № 165/3458, у разі затримки вагонів на станції з причин, які залежать від вантажовласника, складається акт загальної форми, який підписується представниками станції і вантажовласника. В акті вказується час (у годинах та хвилинах) початку та закінчення затримки вагонів і їх номери.
Як встановлено судом за матеріалами справи, сторонами не надані суду складені на станції Кролевець Південно - Західної залізниці акти загальної форми ГУ-23 про затримку вагонів на вказаній станції на станційних коліях в очікуванні оформлення перевізного документу на маршрут, які засвідчують факт затримки вагонів, її час та причини.
Порядок визначення плати за користування вагонами і контейнерами визначений Правилами користування вагонами і контейнерами, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 25.02.1999 року №113 (далі - Правила № 113), зокрема, п. 3 Правил № 113 визначено, що облік часу користування вагонами і контейнерами та нарахування плати за користування ними проводиться на станціях відправлення та призначення за Відомістю плати за користування вагонами форми ГУ-46, яка складається на підставі Пам'яток про подавання/збирання вагонів форми ГУ-45, Повідомлення про закінчення вантажних операцій з вагонами, Актів про затримку вагонів форми ГУ-23 а, Актів загальної форми ГУ-23. Пам'ятки про видачу/приймання контейнерів, Повідомлення про закінчення вантажних операцій з вагонами оформляються в електронному або паперовому вигляді. На вимогу вантажовласника йому надається копія Пам'ятки про подавання/забирання вагонів, Пам'ятки про видачу/приймання контейнерів.
Таким чином, первинними документами, які підтверджують надання послуг за подавання й забирання вагонів та маневрову роботу є Пам'ятки про подавання/забирання вагонів, на підставі яких оформляються Відомості плати за подавання, забирання вагонів та маневрову роботу.
Приписами абзацу 1-4 п. 4 Правил № 113 встановлено, що Відомості плати за користування вагонами, контейнерами складаються на вагони, контейнери, що подаються під навантаження та вивантаження, є документами обліку часу перебування вагонів, контейнерів у пунктах навантаження та вивантаження та на під'їзних коліях і містять розрахунки платежів за користування вагонами , контейнерами.
Відомості плати за користування вагонами (контейнерами) мають підписуватись працівником станції і вантажовідправником.
Згідно абзацу 5, 6 п. 4 Правил № 113 час користування вагонами обчислюється з моменту їх передачі вантажовласникові до моменту їх фактичного прийняття від вантажовласника; час передання вагонів залізницею вантажовласнику, а також вантажовласником залізниці зазначається у Пам'ятці про подавання/забирання вагонів, яка оформляється після закінчення приймально-здавальних операцій; пам'ятка підписується відповідальною особою станції і вантажовласник.
Один примірник накопичувальної картки, відомості плати за користування вагонами та контейнерами, за подавання, забирання вагонів та маневрову роботу надається вантажовласнику (п. 2.6 Правил № 644).
Зокрема, зі змісту претензії позивача № 1302-051 від 13.02.2020 року, копія якої наявна в матеріалах справи, вбачається факт складення 12.11.2019 року пам'ятки про збирання вагонів № 363. Факт наявності вказаної картки відповідачем також не заперечувався.
Окрім цього позивачем надана копія накопичувальної картки № 14111099 від 14.11.2019 року, яка не містить підпису вантажовласника.
Після завантаження та зважування вагони збиралися на станції Кролевець для формування маршрутного поїзду в очікуванні призначення на станцію Миколаїв - Вантажний Одеської залізниці.
Як зазначено позивачем в позовній заяві, відповідачем, враховуючи обставини затримки вагонів в очікуванні формування маршрутного поїзду та оформлення перевізних документів, в порушення п. 4.2 розділу 4 Договору РРМП в редакції № 2, при розрахунку плати за надання послуг з перевезення вантажу на особливих умовах за РРМП безпідставно та протиправно по накопичувальній картці № 14111099 від 14.11.2019 року було нараховано на підставі пункту 9 Правил зберігання вантажів, затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644 збір за зберігання вантажу під час накопичення маршрутного поїзда та в односторонньому порядку стягнуто з особового рахунку позивача кошти в розмірі 29 617,20 грн. з ПДВ, що підтверджується переліком № 20191116 від 16.11.2019 року (аркуш 3).
З метою досудового регулювання спору позивач звернувся до відповідача з претензією № 1302-051 від 13.02.2020 року про повернення безпідставно списаних коштів в сумі 29617,20 грн., нарахованих станцією Кролевець Південно - Західної залізниці як збір за зберігання вантажу під час накопичення маршрутного поїзда, що на переконання позивача є неправомірним та не відповідає умовам Договору РРМП в редакції № 2.
Проте, за результатами розгляду вказаної претензії відповідачем листом № ЦТЛ-19/207 від 15.07.2020 року в її задоволенні ТОВ «Грейнсвард» відмовлено.
Таким чином, як зазначено позивачем в позовній заяві, відповідачем було неправомірно нараховано та списано з рахунку ТОВ «Грейнсвард» плату (збір) за зберігання вантажу під час накопичення маршрутного поїзда за РРМП в загальній сумі 29617,20 грн., яка підлягає стягненню на користь позивача в судовому порядку як безпідставно набута.
За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.
У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
В свою чергу, встановлюючи фактичні обставини справи на підставі наявних в матеріалах справи доказів, суд зазначає, що у пункті 30 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи "Щодо якості судових рішень" міститься положення, згідно з яким дотримання принципів змагальності та рівності сторін є необхідними передумовами сприйняття судового рішення як належного сторонами, а також громадськістю.
Принцип змагальності необхідно розглядати як основоположний компонент концепції "справедливого судового розгляду" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції, що також включає споріднені принципи рівності сторін у процесі та принцип ефективної участі.
Пункт 4 ст. 129 Конституції України змагальність сторін прямо пов'язує зі свободою в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Наразі сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за таким підходом сама концепція змагальності втрачає сенс.
Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Таким чином обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Як зазначалось судом вище, за наслідками укладення між сторонами шляхом приєднання (акцепту) Договору про перевезення вантажів на особливих умовах - за розкладом руху маршрутних поїздів (договір РРМП), сторонами було погоджено специфічні умови перевезення вантажів, які є визначальними щодо порядку надання відповідних послуг та особливостей їх оплати.
Суд зазначає, що умовами розділу 4 Договору РРМП в редакції № 2 визначено та врегульовано спеціальні умови плати за надані послуги. Зокрема, пунктом 4.2 договору про РРМП в редакції № 2 визначено, що у випадку накопичення маршрутного поїзду на коліях станції, замовником до моменту оформлення перевізного документу (документів) на весь маршрутний поїзд сплачується плата за вільним тарифом "Організація перевезень і накопичення власного рухомого складу згідно з укладеними договорами", відповідно до додатку № 1 до основного договору про надання послуг, а також плата за користування вагоном, що перебуває у безпосередньому розпорядженні вантажовласника.
Тобто з урахуванням змісту укладеного між сторонами правочину вбачається, що наведеним пунктом Договору про РРМП в редакції № 2 чітко визначено, що у випадку накопичення маршрутного поїзду замовником до моменту оформлення перевізного документу (документів) на весь маршрутний поїзд сплачується:
- плата за вільним тарифом "Організація перевезень і накопичення власного рухомого складу згідно з укладеними договорами", відповідно до додатку № 1 до Договору;
- плата за користування вагоном, що перебуває у безпосередньому розпорядженні вантажовласника, яка розраховується згідно формули, наведеної в п.3.2.1 Договору.
При цьому ні вказаним пунктом 4.2, ні жодним іншим пунктом розділу 4 "Плата за надання послуг" договору про РРМП в редакції № 2 будь - яких інших додаткових платежів та/або зборів, в т.ч. збору за зберігання вантажу саме під час накопичення маршрутного поїзду за РРМП до моменту оформлення перевізного документу (документів) на весь маршрутний поїзд не передбачено.
Поряд із цим суд звертає увагу, що Редакція № 2 договору РРМП в частині розділу 4 Плата за надання послуг набула чинності з 10.11.2019 року, тобто враховуючи фактичні обставини надання послуг перевезення до спірного відправлення підлягають застосуванню умови п. 4.1 - 4.3 розділу 4 Договору РРМП в редакції № 2.
Також суд зазначає про безпідставність посилання відповідача на розділ 3 Договору, який визначає вартість послуг та порядок визначення розміру плати, зокрема, п.3.1, оскільки вказаний пункт стосується перевезення «у вагонах замовника та вагонах залізниць інших держав», натомість в даному випадку перевезення здійснювалося у вагонах перевізника, що підтверджується відомістю вагонів до залізничної накладної № 36769271, а тому при визначенні плати за надані послуги підлягає застосуванню п. 3.2 Договору, згідно якого плата за перевезення вантажу складається з: плати за перевезення навантаженого вагону перевізника; компенсації витрат на перевезення у порожньому стані вагону перевізника; плати за використання вагону перевізника у вантажному та порожньому рейсах.
У зв'язку з наведеним суд зазначає про відсутність у відповідача підстав для нарахування збору за зберігання вантажу під час накопичення маршрутного поїзда за РРМП.
Окрім цього судом також враховано, що відповідачем на підтвердження обставин затримки вагонів на станції з вини вантажовласника та нарахування збору за зберігання вантажу на станції Кролевець, який відображено в накопичувальній картці № 14111099, не надано копій відповідних актів загальної форми про затримку вагонів ГУ-23 які підстави для стягнення збору або інших документів, на підставі яких здійснюються платежі та відповідні складаються накопичувальні картки, оскільки наявний в матеріалах справи підписаний комерційними агентами Акт загальної форми ГУ-23 № 3423 від 15.11.2019 року, складений на станції Кролевець, тільки засвідчує обставини відмови вантажовласника ТОВ «Грейнсвард» від підписання накопичувальної картки № 14111099.
При цьому судом не приймаються до уваги посилання відповідача в якості заперечень проти позову на необхідність врахування позивачем вимог пункту 1.2 Договору про РРМП, згідно умов якого в частині, не врегульованій цим договором, сторони керуються укладеним між ними договором про надання послуг зі здійснення перевезення вантажів, надання вантажного вагону для перевезення вантажів та інших послуг, пов'язаних з організацією перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученні (Договір), і проведення розрахунків за ці послуги, оскільки за висновками суду в силу наведених умов п. 1.2 Договору про РРМП положення основного договору в частині, врегульованій Договором РРМП в редакції № 2, не застосовуються до спірних правовідносин сторін, позаяк такі правовідносини врегульовані Договором РРМП в редакції № 2, зокрема, п. 4.2 розділу 4 "Плата за надання послуг".
Таким чином, оскільки спірні правовідносини врегульовані Договором РРМП в редакції № 2, то не підлягає застосуванню і п. 2.1.7 Договору, на який посилається відповідач в обгрутування своїх доводів, згідно якого замовник зобов'язаний відшкодувати перевізнику витрати, пов'язані із затримкою вагонів, контейнерів і вантажів, що виникли на станціях залізниць України, зокрема, через інші причин, що не залежать від перевізника. Оплата вказаних послуг здійснюється шляхом списання сум з внесеної передоплати за кодом платника.
В свою чергу, з огляду на зміст та умови укладеного між сторонами Договору РРМП в редакції № 2, безпідставним є застосування до спірних правовідносин сторін пункту 9 Правил зберігання вантажів, затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 року № 644 (із змінами та доповненнями), на приписи якого як на підставу правомірності спірних нарахувань посилався відповідач, зазначаючи, що за зберігання на місцях загального користування та на коліях станції відправлення вантажів, завантажених у вагони (контейнери), які простоюють в очікуванні оформлення перевезення (у тому числі під митним оформленням та з інших причин, не залежних від залізниці), збір сплачується з моменту ввезення вантажу на станцію до моменту закінчення затримки.
Окрім цього в контексті вищенаведеного безпідставним є також посилання відповідача на пп. п. 2 розділу III Збірника тарифів, згідно якого передбачено нарахування збору за зберігання вантажів на місцях загального користування, в також п.п.2.1 п.2 вказаного Розділу, згідно якого після закінчення терміну безоплатного зберігання нараховується збір за кожну добу в зберіганні вантажів у вагонах, у тому числі в контейнерах, на підставі яких і було здійснене нарахування збору відповідачем.
Судом також враховані роз'яснення АТ "Укрзалізниця" № Ц-2/58/405-19 від 20.11.2019 року щодо надання послуг з організації перевезень вантажів та порожніх вагонів за узгодженим розкладом руху вантажного поїзда (РРМП), згідно п. 3.5 яких зазначено, що збір за зберігання вантажів та маневрова робота під час накопичення маршрутного поїзда не нараховується.
Суд зазначає, що наведені роз'яснення видані після прийняття станцією Кролевець вантажу до перевезення згідно залізничної накладної № 36769271 та в будь-якому разі не змінюють спірні правовідносини, проте додатково пояснюють порядок реалізації правовідносин сторін під час накопичення маршрутного поїзда, під час якого збір за зберігання вантажів не нараховується.
Враховуючи вищенаведене в сукупності, суд доходить висновку, що відповідачем у спірному випадку безпідставно нараховано позивачу плату за зберігання вантажу та стягнуто з позивача відповідного збору у розмірі 29 617,20 грн.
Предметом позову є матеріально - правова вимога про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу до відповідача, що кореспондується зі способами захисту цього права чи інтересу, передбаченими ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України.
Як встановлено судом, предметом даного позову є вимоги про стягнення з відповідача безпідставно набутих коштів в сумі 29 617,20 грн.
Суд зазначає, що загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України, які застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Виходячи зі змісту зазначеної норми можна виокремити особливості змісту та елементів кондикційного зобов'язання.
Характерною особливістю кондикційних зобов'язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов'язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов'язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так і неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов'язанні не має правового значення чи вибуло майно, з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним.
Стаття 1212 Цивільного кодексу України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав, зокрема, відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 06.08.2019 у справі № 910/5027/18, конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 ЦК України, свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України ).
За змістом частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Частина 3 статті 1212 Цивільного кодексу України поширює дію положень про безпідставне збагачення на відносини, що регулюються іншими положеннями Цивільного кодексу України, зокрема, на випадки виконання зобов'язання однією із сторін:
1) повернення виконаного за недійсним правочином;
2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;
3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;
4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Таким чином, у випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Або ж коли набуття відбулось у зв'язку з договором, але не на виконання договірних умов. Чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання коштів). Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 02.10.2013 у справі № 6-88цс13, від 02.09.2014 у справі № 910/1620/13, від 14.10.2014 у справі №922/1136/13 та від 25.02.2015 у справі № 910/1913/14, від 02.02.2016 у справі №6-3090цс15, яка підтримана Верховним Судом у постанові від 06.03.2018 по справі № 910/13814/17.
Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої, другої статті 509 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та інші правочини.
Згідно з частиною першою статті 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.
Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Отже, системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частини першої статті 1212 ЦК України дає підстави дійти для висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).
Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним.
Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, статтю 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Одним із видів врегульованих цивільним законодавством цивільних правовідносин є майнові правовідносини, які засновані на юридичній рівності. вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (ч. 1 ст. 1 ЦК України), та виникають з приводу приналежності (присвоєння) або використання різного роду матеріальних благ, які визнаються речами, роботами, послугами.
Так, у цивільному праві послуги розглядаються як окремий вид об'єктів цивільних прав (ст. 177 ЦК України), які при цьому відрізняються від інших об'єктів (речей, результатів робі, нематеріальних об'єктів тощо).
Суд звертає увагу, що відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Суд зазначає з урахуванням фактичних обставин справи, що між сторонами існують правовідносини на підставі Договору та Договору РРМП.
Наразі, доказів визнання недійсним чи розірвання Договору № 07153/ПЗ-2018 про надання послуг від 07.02.2018 року та Договору про перевезення вантажів на особливих умовах - за розкладом руху маршрутних поїздів № 07153/ПЗ-2018-О від 26.09.2019 року (в редакції № 2 від 10.11.2019 року) та/або окремих їх положень суду також не надано.
Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірних Договорів на час їх підписання та на протязі виконання з боку сторін відсутні.
Проте, як встановлено судом, у відповідача були відсутні підстави для нарахування позивачу плати за зберігання вантажу та стягнення з позивача 29 617,20 грн. відповідного збору, а отже оскільки нарахування та стягнення проведено не на підставі та на виконання діючих договорів, грошові кошти у вказаній сумі було набуто відповідачем без достатньої правової підстави, відтак вимоги позивача про стягнення з відповідача 29 617,20 грн. як безпідставно набутих коштів згідно ст. 1212 ЦК України є обґрунтованими.
В свою чергу відповідачем, у відповідності до приписів чинного процесуального закону, не спростовано належними та допустимими доказами викладені позивачем у позові обставини щодо відсутності правових підстав для стягнення з позивача спірних грошових коштів.
При цьому судом враховано висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 04.12.2019 року у справі № 917/1739/17, згідно яких саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.
Також суд зазначає, що особа здійснює свої права вільно на власний розсуд (стаття 12 Цивільного кодексу України).
До прав, які підлягають цивільно-правовому захисту, відносяться всі майнові й особисті немайнові права, які належать суб'єктам цивільного права.
Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
При цьому, під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково
Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в частині 2 цієї статті визначено способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом.
Цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За їх призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Статтею 16 даного Кодексу, яка кореспондується з положеннями статті 20 ГК України, встановлено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, згідно з яким кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового права та інтересу.
Особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачений нормою матеріального права або може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту, якщо це не заборонено законом. Якщо ж спеціальні норми не встановлюють конкретних заходів, то особа має право обрати спосіб із числа передбачених статтею 16 ЦК України з урахуванням специфіки порушеного права та характеру правопорушення.
До інших способів судового захисту цивільних прав чи інтересів можна віднести способи, які не охоплюються переліком їх у статті 16 ЦК України, що визначені окремими законами та договорами або застосування яких випливає із загальних положень про судовий захист.
Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Суд зобов'язаний з'ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 року у справі № 912/1856/16, від 14.05.2019 року у справі № 910/11511/18, від 28.05.2020 року у справі № 910/7164/19.
Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, суду належить звернути вагу на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача..
У рішенні Конституційного суду України № 18-рп/2004 від 01.12.2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.
Під способами захисту права слід розуміти заходи, прямо передбачені законом з метою припинення оспорювання або порушення суб'єктивних цивільних прав та усунення наслідків такого порушення, а у разі встановлення, що заявлені вимоги за своїм змістом не відповідають матеріально-правовим способам захисту права, суд приймає рішення про відмову у позові.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і, у разі встановлення порушеного права, з'ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.
Предметом позову у цій справі є стягнення з відповідача безпідставно набутих коштів, а саме безпідставно нарахованого та стягнутого з відповідача згідно п. 9 Правил зберігання вантажів та п.п.2.1 п.2 розділу ІІІ Збірника тарифів збору за зберігання вантажів через їх затримку на станції Кролевець Південно - західної залізниці.
Оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд дійшов висновку, що обраний позивачем спосіб захисту, а саме матеріально-правова вимога позивача про стягнення з АТ «Українська залізниця» безпідставно набутих коштів, в повній мірі дозволить відновити права та законні інтереси позивача.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (ч. 1 ст. 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», від 22 лютого 2007 року в справі «Красуля проти Росії», від 5 травня 2011 року в справі «Ільяді проти Росії», від 28 жовтня 2010 року в справі «Трофимчук проти України», від 9 грудня 1994 року в справі «Хіро Балані проти Іспанії», від 1 липня 2003 року в справі «Суомінен проти Фінляндії», від 7 червня 2008 року в справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії») свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Відповідно до пункту 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.
Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 «Про судове рішення» рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (вул. Єжи Гедройця, будинок 5, м. Київ, 03150, код ЄДРПОУ 40075815) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ГРЕЙНСВАРД" (вул.Івана Федорова буд.32 літ.А., 3-поверх, м. Київ, 03038, код ЄДРПОУ 41564379) 29 617,20 (двадцять дев'ять тисяч шістсот сімнадцять грн. 20 коп.) безпідставно набутих коштів та 2102,00 грн. (дві тисячі сто дві грн. 00 коп.) судового збору.
3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Повний текст рішення складено та підписано 26 липня 2021 року.
Суддя А.М. Селівон