ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
14.07.2021 м. Івано-ФранківськСправа № 909/360/21
Господарський суд Івано-Франківської області у складі:
судді Стефанів Т. В.
секретар судового засідання Максимів Н. Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження справу
за позовом: Фізичної особи - підприємця Логучека Юліана Ернестовича
до відповідача: Фізичної особи - підприємця Волошина Миколи Степановича
про стягнення заборгованості в сумі 34018 грн 33 к., з яких: 22240 грн 00 к. борг по орендній платі, 10496 грн 70 к. неустойка в порядку ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, 1083 грн 04 к. пеня, 198 грн 59 к. 3% річних та звільнення нежитлових приміщень,
за участю:
від позивача: Ружицький В. М.
від відповідача: Малетин А. Я.
від відповідача: ОСОБА_1
від відповідача: Котик Р. В.
Під час судового розгляду справи здійснювалося фіксування судових засідань за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Рішення у даній справі ухвалено у нарадчій кімнаті за результатами оцінки поданих доказів.
Суть спору.
ФОП Логучек Ю. Е. звернувся до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до ФОП Волошина М. С. про:
- стягнення заборгованості в сумі 25761 грн 63 к., з яких: 22240 грн 00 к. борг по орендній платі, 2240 грн 00 к. неустойка в порядку ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, 1083 грн 04 к. пеня, 198 грн 59 к. 3 % річних;
- звільнення та повернення (передачу) нежитлових приміщень загальною площею 48 м кв., в тому числі торговий зал площею 29, 1 м кв., що розташовані за адресою АДРЕСА_1 .
З урахуванням заяви позивача про збільшення розміру позовних вимог позовні вимоги викладно в наступній редакції:
- стягнення заборгованості в сумі 34018 грн 33 к., з яких: 22240 грн 00 к. борг по орендній платі, 10496 грн 70 к. неустойка в порядку ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, 1083 грн 04 к. пеня, 198 грн 59 к. 3% річних;
- звільнення та повернення (передачу) нежитлових приміщень загальною площею 48 м кв., в тому числі торговий зал площею 29, 1 м кв., що розташовані за адресою АДРЕСА_1 .
Вирішення процесуальних питань під час розгляду справи.
Ухвалою від 28.04.2021 суд постановив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі, справу розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначити на 24.05.2021, встановити строки для подачі суду відзиву на позов, відповіді на відзив та заперечення.
У підготовчому засіданні 24.05.2021 оголошено перерву до 18.06.2021.
14.06.2021 до суду від позивача надійшла заява б/н від 14.06.2021 (вх. № 9568/21) про збільшення розміру позовних вимог, в якій останній збільшив розмір нарахованої неустойки до 10496 грн 70 к.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 46 ГПК України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яка була заявлена у позовній заяві. Ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір (п. 3.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").
Враховуючи наведене, суд визнав подану позивачем заяву такою, що відповідає вимогам п. 2 ч. 2 ст. 46 ГПК України, у зв'язку з чим прийшов до висновку розглядати спір з урахуванням збільшеного розміру позовних вимог, про що зазначив у протокольній ухвалі від 18.06.2021.
Крім того, протокольною ухвалою від 18.06.2021 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 13.07.2021.
13.07.2021 суд ухвалив відкласти розгляд справи по суті на 14.07.2021. Про дату та час розгляду справи сторін повідомлено телефонограмами.
Явка представників сторін в судове засідання засвідчила належне їх повідомлення про дату та час розгляду справи.
Позиції сторін.
Мотивуючи позовні вимоги позивач вказує на:
- неналежне виконання відповідачем зобов'язань щодо оплати за оренду приміщення. За порушення строків оплати за оренду майна відповідачу нараховано пеню та 3 % річних;
- факт того, що договір припинив свою дію, проте майно, що передавалось в оренду не повернуто. За порушення строків повернення майна відповідачу нараховано неустойку.
В судовому засіданні представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав, просив позов задоволити, також просив вирішити питання розподілу судового збору та витрат на правову допомогу.
Позиція відповідача мотивована тим, що:
- спір не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, оскільки договірні відносини виникли між фізичною особою-підприємцем та фізичною особою;
- квитанції про сплату коштів, які долучено позивачем не свідчать про факт їх перерахування саме за оренду приміщення за договором оренди нежитлового приміщення № 3 від 02.01.2020;
- Логучек Ю. Е. не мав права укладати договір оренди приміщення, зважаючи на те, що володів часткою майна, яке було передано в оренду - 53/100;
- договір оренди нежитлового приміщення № 3 від 02.01.2020 є фраудаторним;
- на даний час в порядку цивільного судочинства здійснюється судове провадження щодо поділу майна між Логучек Ю. Е. та ОСОБА_1 , накладено арешт на майно, а тому відсутні підстави для його повернення.
В судовому засіданні представники відповідача проти позову заперечили, просили в позові відмовити.
Фактичні обставини справи.
Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_2 - 47/100 та Логучеку Ю. Е. - 53/100 (інформаційна довідка № 206757195 від 14.04.2020).
02.01.2020 між фізичною особою Логучеком Ю. Е. (орендодавець) та фізичною особою підприємцем Волошин М. С. (орендар) укладено договір оренди нежитлового приміщення № 3.
Договір підписаний Логучеком Ю. Е. та Волошин М. С. , при цьому скріплений печатками фізичних осіб-підприємців Логучека Ю. Е. та Волошина М. С .
Як зазначено у п. 1.1, 1.2 договору з метою більш раціонального використання існуючих торговельних площ в центральній частині селища, прийнято рішення про оренду, шляхом надання орендарю права відкриття в приміщенні орендаря - кав'ярні по торгівлі кавою та кондитерськими виробами. Адреса кав'ярні: АДРЕСА_1 .
Відповідно до п. 2.1 договору орендодавець зобов'язався надати орендарю в оренду приміщення загальною площею 48 м кв. за адресою: АДРЕСА_1 , що належить орендодавцю, терміном на 1 рік, з правом вільного користування всіма службовими приміщеннями загальною площею 48 м кв., в тому числі залом 29,1 м кв.
Пунктом 2.2 договору сторони передбачили, що до обов'язків орендодавця входить не втручатися в господарську діяльність підприємця, його кредитно-фінансову і комерційну діяльність.
Згідно з п. 4.1 договору орендар зобов'язався щомісячно здійснювати обов'язкові розрахунки за оренду та надані орендодавцем послуги, обумовлені у п. 3 даного договору в сумі 2400 грн 00 к. без ПДВ.
Як стверджує позивач, в період дії договору відповідач частково сплачував кошти в якості оренди, зокрема, за липень - грудень 2020 року, про що свідчать дублікати квитанцій від 08.07.2020 на суму 2412 грн 06 к., від 21.08.2020 на суму 2412 грн 06 к., від 25.09.2020 на суму 2412 грн 06 к., від 26.10.2020 на суму 2412 грн 06 к., від 20.11.2020 на суму 2412 грн 06 к., від 22.12.2020 на суму 1800 грн 00 к., від 22.12.2020 на суму 600 грн 00 к.
Несплаченим, станом на 08.04.2021, залишився борг в сумі 22240 грн 00 к. за січень-червень 2020 року та січень-березень 2021 року.
У п. 5.2 договору сторони погодили, що у випадку несвоєчасної сплати орендної плати орендар зобов'язаний сплачувати за весь час затримки орендної плати, в межах 120 % облікової ставки НБУ, згідно вимог чинного законодавства України.
З урахуванням наведеного пункту договору відповідачу нараховано пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ в сумі 1083 грн 04 к., за період прострочення з 01.02.2020 до 21.04.2021.
За порушення виконання грошового зобов'язання, на підставі ст. 625 ЦК України відповідачу нараховано 3 % річних, що становить 198 грн 59 к., за період прострочення з 01.02.2020 до 21.04.2021.
Позивач звернувся до відповідача з пропозицією укласти додаткову угоду до договору оренди нежитлового приміщення змінивши ціну договору, а саме збільшивши її місячний розмір до 9600 грн 00 к.
Відповідач направив на адресу позивача лист від 07.11.2020 про неприйнятність пропозиції змінити умови договору в частині збільшення розміру орендної плати за договором № 15 від 02.01.2020 та констатував факт автоматичної пролонгації договору до 02.01.2022.
Пунктом 6.1 договору передбачено, що кожна сторона має право порушити питання про дострокове розірвання договору попереджуючи в письмовій формі сторону, не менше як за один календарний місяць.
02.04.2021 позивач звернувся до відповідача з претензією-повідомленням, в якій повідомив про відмову від договору, у зв'язку з тим, що орендарем не вносилась орендна плата впродовж трьох місяців підряд. У претензії просив погасити борг та повернути орендовані приміщення.
Претензія-повідомлення отримана відповідачем 08.04.2021.
09.04.2021 позивач повторно звернувся до відповідача з претензією-повідомленням, в якій просив повернути орендовані приміщення, сплати борг по оренді та неустойку за користування річчю за час прострочення, сплатити штрафні санкції у вигляді пені та 3 % річних за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань щодо сплати орендної плати.
Претензія-повідомлення отримана відповідачем 14.04.2021.
Відповідач кошти не оплатив, приміщення не повернув.
Враховуючи той факт, що договір припинив свою дію, а відповідач не повернув орендовані приміщення, позивач, в порядку ч. 2 ст. 785 ЦК України нарахував відповідачу 10496 грн 70 к. неустойки за період з 09.04.2021 до 14.06.2021.
На даний час орендна плата, пеня, 3 % річних та неустойка за прострочення майна відповідачем не сплачені, майно позивачу не повернуто.
Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.
Щодо підсудність даної справи господарському суду.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Відповідно до ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Згідно ч. 1 ст. 128 ГК України громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до ст. 58 цього Кодексу.
Господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці (п. 1 ч. 1 ст. 20 ГПК України).
В даному випадку договірні відносини між сторонами виникли в ході здійснення ними підприємницької діяльності, а укладення договору було спрямоване на отримання доходу від здійснення такої діяльності. Договір засвідчений печатками обох сторін, як фізичних осіб-підприємців. Відсутність у договорі вказівки на статус Логучека Ю. Е. як на підприємця суд розцінює як допущення описки.
За наведених обставин, суд вважає, що позивач обґрунтовано визначив належність спору до господарської юрисдикції відповідно до суб'єктного складу та змісту правовідносин сторін як таких, що виникли з господарського договору, зобов'язання за яким у відповідача як ФОП не припинилися.
Щодо суті заявлених вимог.
Згідно зі ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 ст. 180 ГК України передбачено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода (ч. 2 ст. 180 ГК України).
Відповідно до ч. 3 та 7 ст. 180 ГК України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. На зобов'язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.
Частиною 1 ст. 283 ГК України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності (ч. 1 ст. 286 ГК України). Строки внесення орендної плати визначаються в договорі (ч. 4 ст. 286 ГК України).
Частиною 1 ст. 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Укладаючи договір оренди нежитлового приміщення № 3 від 02.01.2020 сторонами було досягнуто згоди з усіх його істотних умов.
08.04.2021 договір розірвано, у зв'язку з відмовою позивача від договору (підстава - протягом трьох місяців підряд орендар не вносив плату за оренду).
На дату припинення дії договору борг відповідача по орендних платежах становив 22240 грн 00 к. за період: січень-червень 2020 року та січень-березень 2021 року.
Відповідач не виконав свого обов'язку щодо проведення оплати за оренду в повному обсязі, у визначені договором строки.
Позивач звертався до відповідача з претензіями-повідомленнями про сплату боргу, однак такі були залишені без належного реагування останнім.
В судовому засіданні представники відповідача заперечили той факт, що квитанції про сплату оренди за період липень - грудень 2020 року, що містяться в матеріалах справи стосуються договору оренди нежитлового приміщення № 3 від 02.01.2020, оскільки платником виступала ОСОБА_1 та у графі призначенні платежу не вказано дату та номер договору, на виконання якого здійснювалися платежі.
Разом з тим, суд не бере до уваги такі заперечення, оскільки у графі призначення платежу вказано, що кошти перераховано, як орендну плату ФОП Волошин М. С. , при цьому відповідачем не доведено, що між сторонами існували інші орендні відносини, з урахуванням яких могли здійснюватись відповідні проплати.
Отже, вимоги про стягнення основного боргу за оренду нежитлового приміщення підлягають задоволенню.
Стосовно вимог про стягнення пені слід зазначити таке.
Умовами договору, зокрема п. 5.2 передбачено право орендодавця на нарахування пені за прострочення терміну сплати орендної плати у розмірі 120 % облікової ставки НБУ, за весь час затримки орендної плати.
Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Приписами ст. 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що розмір пені, передбачений ст. 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Суд, здійснивши перевірку розрахунку пені, зазначає, що позивачем за основу для нарахування взято суми основного боргу, які не відповідають дійсності.
Тому суд самостійно здійснив перерахунок пені та встановив, що стягненню підлягає пеня в сумі 1022 грн 78 к., за період прострочення з 01.02.2020 до 21.04.2021. В іншій частині заявленої вимоги про стягнення пені слід відмовити.
Щодо стягнення 3 % річних суд зазначає таке.
Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суд, здійснивши перерахунок 3 % річних, визнає його арифметично вірним, стягненню підлягають 3 % річних в сумі 198 грн 59 к., за період прострочення з 01.02.2020 до 21.04.2021.
Стосовно вимоги про повернення майна та стягнення неустойки, слід зазначити таке.
У разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі (ч. 2 ст. 785 ЦК України).
Суд визнає, що договір оренди нежитлового приміщення № 3 від 02.01.2020 припинив свою дію 08.04.2021, враховуючи таке.
Відповідно до ст. 782 ЦК України наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за найм речі протягом трьох місяців підряд. У разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.
Наймач - відповідач не здійснював орендні платежі впродовж трьох місяців підряд, як наслідок позивач звернувся до нього з повідомленням про відмову від договору найму, яке останній отримав 08.04.2021. Наведене підтверджують матеріали справи.
На момент ухвалення рішення майно орендарем не повернуто.
Отже, вимога про повернення майна є обґрунтованою, відповідно такою, що підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 2 ст. 785 ЦК України, якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
Враховуючи, що договір оренди нежитлового приміщення № 3 від 02.01.2020 припинив свою дію 08.04.2021, неустойку слід розраховувати з 09.04.2021 до 14.06.2021.
За розрахунком суду неустойка за вказаний вище період прострочення повернення речі становить 10496 грн 70 к., що є ідентичною тій, яку просить стягнути позивач.
За таких обставин, у справі наявні достатні правові підстави для визнання позовних вимог щодо повернення майна, стягнення орендних платежів, пені, 3 % річних та неустойки обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.
Суд вважає за доцільне зазначити, що обставини, на які посилаються представники відповідача про поділ спільного майна Логучека Ю. Е. та ОСОБА_1 не потребують дослідження та оцінки, оскільки не входять до предмета доказування у даній справі.
Суд констатує факт того, що договір оренди нежитлового приміщення № 3 від 02.01.2020 не визнано судом недійсним, будь-яких дій з боку відповідача з даного приводу не було ініційовано. Тому доводи відповідача про відсутність права позивача на укладення договору та передачі в оренду майна (100 %), володіючи при цьому лише певною часткою майна не підлягає дослідженню. Разом з тим, виконання договору обома сторонами лише підтвердили факт його визнання відповідачем.
Не підтвердженим є посилання відповідача на те, що договір оренди нежитлового приміщення № 3 від 02.01.2020 є фраудаторним, оскільки матеріали справи не містять доказів, що договір оренди вчинений на шкоду кредиторам.
Висновок суду.
Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За змістом ч. 1 ст. 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.
Водночас, як зазначає Європейський суд з прав людини у рішенні від 05.02.2009 у справі "Олюджіч проти Хорватії", навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов'язаний мотивувати свої дії та рішення. Принцип справедливості, закріплений у ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення Європейського суду з прав людини від 03.07.2014 у справі "Мала проти України", від 07.10.2010 у справі "Богатова проти України").
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та органів, що вирішують спори, має бути належним чином викладено підстави, на яких вони ґрунтуються. Обсяг цього обов'язку щодо обґрунтовування рішення може бути різним залежно від характеру самого рішення і має визначатись з урахуванням обставин відповідної справи (рішення Європейського суду з прав людини від 03.07.2014 у справі "Мала проти України"). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення Європейського суду з прав людини від 27.09.2001 у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії").
Європейський суд з прав людини зазначив, що, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
За приписами ст. 76, 77, 78, 79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до норм ГПК України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.
Відповідно до п. 4 ч. 3 ст.129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.
За змістом ст. 13 ГПК України встановлений такий принцип господарського судочинства як змагальність сторін, згідно з яким судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Тобто, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності своєї правової позиції. Викладене вимагає від сторін ініціативи та активності в реалізації їхніх процесуальних прав.
В контексті наведеного позов слід задоволити частково.
Судові витрати.
Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи часткове задоволення позову судовий збір в сумі 4535 грн 91 к. слід стягнути з відповідача, 4 грн 09 к. залишити за позивачем.
З урахуванням вимог ч. 1 ст. 124 ГПК України у позовній заяві позивач зазначив попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він очікує понести у зв'язку із розглядом справи, а саме - 10000 грн 00 к.
В судовому засіданні 14.07.2021 позивач просив стягнути вказану вище суму витрат на правову допомогу. На підтвердження вимог подав ордер серії ІФ № 105268 на надання правової допомоги від 24.05.2021, договір про надання правничої допомоги від 19.04.2021, угоду від 20.04.2021 про внесення змін до договору про надання правничої допомоги від 19.04.2021, акт виконаних робіт від 14.07.2021.
Суд, вирішуючи питання розподілу витрат на правову допомогу зазначає таке.
В ч. 4 ст. 126 ГПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 ГПК України).
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 ГПК України).
Судом установлено, що між підприємцем Логучеком Ю. Е. (замовник) та адвокатом Ружницьким В. М. (виконавець) укладено договір про надання правничої допомоги від 19.04.2021, згідно умов якого виконавець зобов'язався надати замовнику юридичні послуги, а замовник зобов'язався оплатити такі послуги.
Згідно з п. 1.2 договору виконавець надає такі юридичні послуги: надання консультацій, підготовка та написання запитів, написання процесуальних документів, заяв, клопотань, позовних заяв, скарг, апеляційних, касаційних скарг, заперечень, тощо, представництво інтересів замовника у всіх підприємствах, установах, організаціях, судах всіх інстанцій, в т.ч. у справах про притягнення до адміністративної відповідальності. А також: знайомитися з матеріалами справи, отримувати з них витяги, одержувати копії рішень, ухвал, постанов і інших документів, що є у справі, брати участь у судових засіданнях; заявляти клопотання і відводи; давати усні та письмові пояснення, доводи та заперечення; подавати докази, брати участь у дослідженні доказів; висловлювати свою думку з питань, які виникають під час розгляду справи, задавати питання іншим особам, які беруть участь у справі, свідкам, експертам, спеціалістам, перекладачам; подавати заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб; знайомитися з технічним записом, журналом судового засідання, протоколом про вчинення окремої процесуальної дії і подавати письмові зауваження до них;
- вчиняти від імені замовника всі процесуальні дії, в тому числі подачі позовних заяв, заяв в порядку окремого провадження, повної або часткової відмови від позовних вимог, визнання позову, зміни предмета позову, укладення мирової угоди, передачі повноважень іншій особі (передоручення), оскарження рішення суду, подачі виконавчого листа до стягнення, одержання присудженого, поверненого майна або грошей;
- до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог;
- визнати позов повністю або частково.
За виконання робіт визначених у даному договорі замовник сплачує виконавцю кошти, розмір яких визначається за взаємною згодою сторін на підставі акту виконаних робіт (п. 3.1 договору).
Угодою від 20.04.2021 про внесення змін до договору про надання правничої допомоги від 19.04.2021 сторони доповнили п. 3.1 договору пунктом 3.1.1 в такій редакції: виконавець надає (правову) допомогу по справі за його позовом до підприємця стягнення заборгованості за орендну плату згідно договору оренди нежитлового приміщення від 02.01.2020, неустойки, штрафних санкцій та зобов'язання звільнити приміщення. За надання правничої (правової) допомоги виконавцем: - в суді першої інстанції замовник сплачує виконавцю гонорар у твердій грошовій сумі в розмірі 10000 грн; - в суді апеляційної інстанції замовник сплачує виконавцю гонорар у твердій грошовій сумі в розмірі 12000 грн; - в суді касаційної інстанції замовник сплачує виконавцю гонорар у твердій грошовій сумі в розмірі 15000 грн. Розмір гонорару є фіксованим по кожній інстанції, незалежно від кількості судових засідань, складених процесуальних та/або інших документів, тощо. Розмір гонорару не на відрядження, проживання в готелі, та інші супутні витрати, що час надання правничої (правової) допомоги. Замовник сплачуй Виконавцю гонорар обумовлений у даному Договорі на підставі акту виконаних робіт, на протязі 30 днів починаючи з дня, що йде за днем ухвалення рішення по даній справі по кожній з інстанцій.
Виконавець виконав, а замовник прийняв роботи, обумовлені умовами договору на загальну суму 10000 грн 00 к., про що свідчить підписаний та скріплений печатками сторін акт виконаних робіт від 14.07.2021.
На підставі поданих представником позивача доказів суд установив, що витрати на оплату послуг адвоката позивача є співмірними із складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання надання послуг, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову.
За приписами ч. 5, 6 ст. 126 ГПК України у разі недотримання вимог ч. 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Будь-яких клопотань про зменшення розміру витрат на правову допомогу, понесених позивачем від відповідача до суду не надходило.
Разом з тим, відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 129 ГПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Отже, судові витрати позивача, пов'язані з наданням правничої допомоги в сумі 9982 грн 00 к., пропорційній розміру задоволених позовних вимог, належить покласти на відповідача. Іншу частину витрат в сумі 18 грн 00 к., що пропорційна розміру позовних вимог, в задоволенні яких відмовлено, слід залишити за позивачем.
Керуючись ст. 13, 73, 74, 86, 129, 236, 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов Фізичної особи - підприємця Логучека Юліана Ернестовича до відповідача Фізичної особи - підприємця Волошина Миколи Степановича про стягнення заборгованості в сумі 34018 грн 33 к., з яких: 22240 грн 00 к. борг по орендній платі, 10496 грн 70 к. неустойка в порядку ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, 1083 грн 04 к. пеня, 198 грн 59 к. 3% річних та звільнення нежитлових приміщень - задоволити частково.
Стягнути з Фізичної особи - підприємця Волошина Миколи Степановича ( АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь Фізичної особи - підприємця Логучека Юліана Ернестовича ( АДРЕСА_3 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) заборгованість в сумі 33958 (тридцять три тисячі дев'ятсот п'ятдесят вісім) грн 07 к., з яких: 22240 (двадцять дві тисячі двісті сорок) грн 00 к. борг по орендній платі, 10496 (десять тисяч чотириста дев'яносто шість) грн 70 к. неустойка в порядку ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, 1022 (одна тисяча двадцять дві) грн 78 к. пеня, 198 (сто дев'яносто вісім) грн 59 к. 3% річних та 4535 (чотири тисячі п'ятсот тридцять п'ять) грн 91 к. судового збору, 9982 (дев'ять тисяч дев'ятсот вісімдесят дві) грн 00 к. витрат на правову допомогу.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
В частині заявленої вимоги про стягнення пені в сумі 60 (шістдесят) грн 26 к. - в позові відмовити.
Судовий збір в сумі 4 (чотири) грн 09 к. та витрати на правову допомогу, понесену позивачем в сумі 18 (вісімнадцять) грн 00 к. залишити за останнім.
Фізичній особі - підприємцю Волошину Миколі Степановичу ( АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) звільнити нежитлові приміщення загальною площею 48 м кв., в тому числі торговий зал площею 29, 1 м кв., що розташовані за адресою АДРЕСА_1 та повернути (передати) Фізичній особі - підприємцю Логучеку Юліану Ернестовичу ( АДРЕСА_3 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) нежитлові приміщення загальною площею 48 м кв., в тому числі торговий зал площею 29, 1 м кв., що розташовані за адресою АДРЕСА_1 .
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається відповідно до п. п. 17.5 п. 17 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складений 26.07.2021.
Суддя Т. В. Стефанів