14.07.2021 Справа №607/16806/19
Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області
в складі головуючого судді Грицай К.М.,
за участю секретаря судового засідання Стус К.І.
представника позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в м. Тернополі в порядку загального позовного провадження клопотання представника відповідача про передання справи на розгляд компетентному суду Королівства Бельгії у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визначення місця проживання дітей з матір'ю, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору орган опіки і піклування виконавчого комітету Тернопільської міської ради, Служба у справах неповнолітніх та дітей Тернопільської міської ради, Головне територіальне управління юстиції у Тернопільській області, -
В провадженні Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визначення місця проживання дітей з матір'ю, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору орган опіки і піклування виконавчого комітету Тернопільської міської ради, Служба у справах неповнолітніх та дітей Тернопільської міської ради, Головне територіальне управління юстиції у Тернопільській області.
Представник відповідача в підготовчому судовому засідання подала заяву про передання даної цивільної справи на розгляд компетентному суду Королівства Бельгії у зв'язку із непідсудністю Тернопільському міськрайонному суду.
Свою заяву обґрунтовує наступними обставинами. Вважає, що при постановленні Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області ухвали від 07.10.2019 р. про відкриття провадження №2/607/3327/2019 в цивільній справі №607/16806/19 було порушено вимоги цивільного процесуального законодавства України та Закону України «Про міжнародне приватне право» від 23.06.2005 р., оскільки дана цивільна справа за позовом громадянки України ОСОБА_3 до громадянина Бельгії, Європейського ОСОБА_5 про визначення місця проживання дітей не підсудна Тернопільському міськрайонному суду Тернопільської області.
Вказує, що згідно із преамбулою Закону України «Про міжнародне приватне право», даний закон встановлює порядок урегулювання приватноправових відносин, які хоча б через один із своїх елементів пов'язані з одним або кількома правопорядками, іншими, ніж український правопорядок.
Статтею 1 Закону України від 23.06.2005 р. №2709-ІV визначено поняття «іноземного елементу» як ознаки, яка характеризує приватноправові відносини та виявляється в одній або кількох з таких форм: хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою; об'єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави; юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави; «колізійної норми» як норми, що визначає право якої держави підлягає застосуванню до правовідносин з іноземним елементом та «обходу закону» -застосування до правовідносин з іноземним елементом права іншого, ніж право, передбачене відповідним законодавством.
Відповідно до ст. 4 Закону України від 23.06.2005 р. №2709-ІV право, що підлягає застосуванню до приватноправових відносин з іноземним елементом, визначається згідно з колізійними нормами та іншими положеннями колізійного права цього Закону, інших законів, міжнародних договорів України. Якщо неможливо визначити право, що підлягає застосуванню, застосовується право, яке має більш тісний зв'язок із приватноправовими відносинами. Правила цього Закону про визначення права, що підлягає застосуванню судом, поширюються на інші органи, які мають повноваження вирішувати питання про право, що підлягає застосуванню.
Згідно із ч.ч. 1,2 ст. 16 Закону України від 23.06.2005 р. №2709-ІУ особистим законом фізичної особи вважається право держави, громадянином якої вона є. Якщо фізична особа є громадянином двох або більше держав, її особистим законом вважається право тієї з держав, з якою особа має найбільш тісний зв'язок, зокрема, має місце проживання або займається основною діяльністю.
У відповідності до ст. 66 Закону України від 23.06.2005 р. права та обов'язки батьків і дітей визначаються особистим законом дитини або правом, яке має тісний зв'язок із відповідними відносинами і якщо воно є більш сприятливим для дитини.
Як вбачається з ст. 10 Закону України від 23.06.2005 р. №2709-IV правочин та інші дії учасників приватноправових відносин, спрямовані на підпорядкування цих відносин праву іншому, ніж те, що визначається згідно із цим Законом, в обхід його положень, є нікчемними. У цьому разі застосовується право, яке підлягає застосуванню відповідно до норм цього Закону.
29 червня 2018 року рішенням Франкомовного суду Першої інстанції м. Брюсселя у позачерговому судовому засіданні 102-ї палати суду у справах Сім'ї (номер реєстру 18Д7758) було постановлено, що батьківські права стосовно спільних дітей ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , управління їх майном виконуватимуться виключно батьком ОСОБА_8 . Вказаним рішенням Франкомовного суду Першої інстанції м. Брюсселя від 27.06.2018 р. (номер реєстру 18Д7758) також постановлено визначити основним і єдиним місцем проживання спільних дітей ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 житло батька ОСОБА_9 ( ОСОБА_10 ). Вказане судове рішення Франкомовного суду Першої інстанції м. Брюсселя від 27.06.2018 р. (номер реєстру 18/17758) було оскаржене в апеляційному порядку ОСОБА_3 до Апеляційного суду Брюсселя.
Постановою Апеляційного суду Брюсселя від 13.02.2019 р. в складі Палати №45 у справах Сім'ї (номер реєстру №2019Д293) ОСОБА_3 відмовлено у задоволенні її апеляційної скарги, а рішення Франкомовного суду Першої інстанції м. Брюсселя від 27.06.2018 р. (номер реєстру 18Д7758) залишене без змін та набрало законної сили.
Отже, рішенням Франкомовного суду Першої інстанції м. Брюсселя від 27.06.2018 р. (номер реестру 18Д7758), залишеним без змін Постановою Апеляційного суду Брюсселя від 13.02.2019 р. в складі Палати №45 у справах Сім'ї (номер реєстру №2019Д293) було фактично позбавлено ОСОБА_3 батьківських прав щодо дітей ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та визначено основне і єдине місцем проживання дітей ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з їх батьком ОСОБА_8 ( ОСОБА_10 ).
Таким чином, вказаними судовими рішеннями компетентного іноземного суду, що набрали законної сили, було встановлено єдине законне місце проживання дітей ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з їх батьком відповідачем ОСОБА_8 , і, таким чином, визначено, що до вказаних правовідносин з визначення місця проживання дітей підлягає застосуванню саме право держави Королівства Бельгії, а вирішення вказаного спору належить до юрисдикції компетентного суду Королівства Бельгії.
Як вбачається з поданих відповідачем суду доказів, а саме паспорта відповідача ОСОБА_4 номер НОМЕР_1 , карти Ф ОСОБА_3 на право проживання на території Бельгії від 22.05.2012 p., довідки про місце проживання і громадянство ОСОБА_9 від 10.10.2018 p., довідки про склад сім'ї станом на 10.10.2018 p., довідки про місце проживання ОСОБА_3 в державі Бельгії від 10.10.2018 p., довідки про місце проживання ОСОБА_11 від 10.10.2018 p., довідки про місце проживання ОСОБА_12 від 10.10.2018 p., листів про виплату державою Бельгією допомоги по догляду за дитиною ОСОБА_3 на підставі наявності професійної діяльності в Бельгії від 11.10.2018 p., формуляру запису ОСОБА_6 в дитячий садок TUTTI FRUTTI у 2016-2017 pp., довідки про обов'язкове медичне страхування ОСОБА_13 від 11.10.2018 p., довідки про обов'язкове медичне страхування ОСОБА_12 від 12.10.2018 p., довідки про обов'язкове медичне страхування ОСОБА_11 від 12.10.2018 p., вбачається, що відповідач ОСОБА_14 та неповнолітні діти ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є громадянами та резидентами Королівства Бельгії, а позивач ОСОБА_3 має зареєстроване постійне місце проживання в м. Брюссель Королівства Бельгії.
Відтак, у відповідності до ч.ч. 1, 2 ст. 16 Закону України від 23.06.2005 р. №2709-IV особистим законом відповідача ОСОБА_9 та неповнолітніх дітей ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є право держави Королівства Бельгії і саме компетентний суд Королівства Бельгії уповноважений на вирішення даної справи.
Своєю чергою, звернення ОСОБА_3 з даною позовною заявою є умисною спробою вчинення обходу закону в розумінні ст.ст. 1, 10 Закону України від 23.06.2005 p. №2709-IV, відтак є нікчемним.
Згідно із ст.31, 497 Цивільного процесуального кодексу України від 18.03.2004 p. №1618-IV (з відповідними змінами та доповненнями в редакції, чинній з 13.08.2020 p.), далі - ЦПК України, підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом визначається ЦПК України, законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
На основі викладеного, оскільки рішенням Франкомовного суду Першої інстанції м. Брюсселя від 27.06.2018 р. (номер реєстру 18Д7758), залишеним без змін Постановою Апеляційного суду Брюсселя від 13.02.2019 р. в складі Палати №45 у справах Сім'ї (номер реєстру №2019Д293) було позбавлено ОСОБА_3 батьківських прав щодо дітей ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , встановлено основне і єдине місце проживання дітей ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з їх батьком ОСОБА_15 ( ОСОБА_16 ), і у такий спосіб визначено право Королівства Бельгії як особистий закон неповнолітніх дітей, дана цивільна справа не належить до компетенції Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області та підсудна Компетентному суду Королівства Бельгії.
Водночас, ОСОБА_3 злочинно викрала та утримує синів, понад два роки позбавляє відповідача можливості будь-якого спілкування з дітьми, протиправно умисно ухиляється від виконання остаточного судового рішення Франкомовного суду Першої інстанції м. Брюсселя від 27.06.2018 р. (номер реєстру 18/17758) та постанови Апеляційного суду Брюсселя від 13.02.2019 р. (номер реєстру №2019/1293), якими її позбавлено батьківських прав щодо дітей ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , і визначено основне і єдине місцем проживання дітей з їх батьком ОСОБА_8 .
У зв'язку з наведеним вище, в позивачки ОСОБА_3 були відсутні будь-які належні достатні правові підстави для звернення з даним цивільним позовом про визначення місця проживання дітей з нею.
До правовідносин щодо визначення місця проживання громадян і резидентів ОСОБА_17 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з встановленим судовими рішеннями їх місцем проживання з відповідачем на території Бельгії, підлягає застосуванню право держави Королівства Бельгії, а вирішення даної справи має здійснюватися компетентним судом Королівства Бельгії.
Відкриття провадження в цивільній справі №607/16806/19 та судовий розгляд Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області вказує на обхід закону та порушує вимоги Закону України «Про міжнародне приватне право» від 23.06.2005 р. №2709-П/, ст.8 Договору про взаєморозуміння та співробітництво між Україною та Королівством Бельгія, Французькою спільнотою Бельгії, Фламандською спільнотою Бельгії, Німецькомовною спільнотою Бельгії, Валлонським регіоном Бельгії, Фламандським регіоном Бельгії, регіоном Брюссель - столиця Бельгії від 23.04.1997 р., ратифікованого Законом України від 17.11.1999 р. № 1231-ХІУ.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. (ратифікованої Законом України від 17.07.1997 р. №475/97-ВР, з відповідними змінами та доповненням, в редакції від 02.10.2013 р.), далі - ЄКГШ, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. За наведених обставин просить задовольнити заяву.
Позивач та представник позивача в судовому засіданні щодо задоволення заяви заперечили, вказавши, що рішення Франкомовного суду Першої інстанції Брюсселя було ухвалено за позовною заявою батька ОСОБА_4 таносить тимчасовий характер, крім того, Тернопільським апеляційним судом було у позові Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області в інтересах ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про забезпечення повернення дітей до Королівства Бельгія відмовлено. Позивач із дітьми на законних підставах проживають на території України, є громадянами України, тому позивач ОСОБА_3 звернулась до належного суду із даним позовом.
Представник третьої особи Головного територіального управління юстиції у Тернопільській областіподав заяву про розгляд справи за їх відсутності.
Представники третіх осіб орган опіки і піклування виконавчого комітету Тернопільської міської ради та Служби у справах неповнолітніх та дітей Тернопільської міської ради в судове засідання не з'явились, хоча про дату, час а місце розгляду справи були повідомлені належним чином.
Суд, розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши зібрані докази прийшов до наступних висновків.
Ухвалою суду від 07 жовтня 2019 року було відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визначення місця проживання дітей з матір'ю.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14 березня 2019 р. в цивільній справі №607/14601/18, яке набрало законної сили, розірвано шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_8 ( ОСОБА_10 ), зареєстрований 27 травня 2011 р.(1682/2011) у ОСОБА_18 (місце одруження ОСОБА_19 ), ОСОБА_20 .
29 червня 2018 року рішенням Франкомовного суду Першої інстанції Брюсселя у позачерговому судовому засіданні 102-ї палати суду у справах Сім'ї (номер реєстру 18/17758) було постановлено, що батьківські права стосовно спільних дітей ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , управління їх майном виконуватимуться виключно батьком ОСОБА_8 ( ОСОБА_10 ). Вказаним рішенням Франкомовного суду Першої інстанції м. Брюсселя від 27.06.2018 р. (номер реєстру 18/17758) також постановлено визначити основним і єдиним місцем проживання спільних дітей ОСОБА_21 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 житло батька ОСОБА_9 ( ОСОБА_10 ).
Вказане судове рішення Франкомовного суду Першої інстанції м. Брюсселя від 27.06.2018 р. (номер реєстру 18/17758) було оскаржене в апеляційному порядку ОСОБА_3 до Апеляційного суду Брюсселя. Постановою Апеляційного суду Брюсселя від 13.02.2019 р. в складі Палати №45 у справах Сім'ї (номер реєстру №2019/1293) ОСОБА_3 відмовлено у задоволенні її апеляційної скарги, а рішення Франкомовного суду Першої інстанції м. Брюсселя від 27.06.2018 р. (номер реєстру 18/17758) залишене без змін та набрало законної сили.
Відповідач в обґрунтування своєї заяви зсилається на те, що до вказаних правовідносин з визначення місця проживання дітей підлягає застосуванню саме право держави Королівства Бельгії та визначено право Королівства Бельгії як особистий закон неповнолітніх дітей, тому дана цивільна справа не належить до компетенції Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області.
Відповідно до статті 497 ЦПК України підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Статтями 75, 76 Закону України «Про міжнародне приватне право» визначено, що підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі. Суди України можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у випадках, перелік яких наведений в ч.1 ст. 76 зазначеного Закону та не є вичерпним.
Пунктом 12 частини першої статті 76 Закону України «Про міжнародне приватне право» передбачено, що суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом в інших випадках, визначених законом України та міжнародним договором України.
Відповідно до статті 9 Конституції України та статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України», чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Україна є учасницею Гаазької конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року (далі - Гаазька конвенція 1980 року) на підставі Закону України про приєднання до конвенції від 11 січня 2016 року № 3303-IV та Гаазької конвенції про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей 1996 року на підставі Закону України про приєднання до конвенції від 14 вересня 2006 року № 136-V (далі - Гаазька конвенція про батьківську відповідальність 1996 року).
Метою Гаазької конвенції 1980 року є забезпечення негайного повернення дітей, незаконно переміщених до будь-якої з Договірних держав або утримуваних у будь-якій із Договірних держав, та забезпечення того, щоб права на опіку і на доступ, передбачені законодавством однієї Договірної держави, ефективно дотримувалися в інших Договірних державах.
Питання набуття, здійснення, припинення чи обмеження батьківської відповідальності, а також її делегування, права опіки, в тому числі права стосовно піклування про особу дитини та, зокрема, право визначати місце проживання дитини, а також права на спілкування, у тому числі право брати дитину на обмежений період у місце інше, ніж звичайне місце проживання дитини, охоплюються предметною сферою застосування Гаазької конвенції про батьківську відповідальність 1996 року.
Відповідно до статті 5 Гаазької конвенції юрисдикція щодо застосування заходів, які спрямовані на захист дитини, належить судовим або адміністративним органам Договірної Держави звичайного місця проживання дитини; з урахуванням статті 7, у разі зміни звичайного місця проживання дитини на іншу Договірну Державу, юрисдикцію мають органи Держави нового звичайного місця проживання.
Частина перша статті 15 Гаазької конвенції визначає, що під час здійснення своєї юрисдикції органи Договірних Держав застосовують своє національне право.
Відповідно до п. 1) ч. 1 ст. 31 ЦПК України, суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо: справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.
Частинами 2 ст. 31 ЦПК України передбачено, що справа, прийнята судом до свого провадження з додержанням правил підсудності, повинна бути ним розглянута і в тому випадку, коли в процесі розгляду справи вона стала підсудною іншому суду, за винятком випадків, коли внаслідок змін у складі відповідачів справа належить до виключної підсудностііншого суду.
Статею 22 ЦПК України передбачено право сторін на передачу спору на розгляд іноземного суду. Так, частиною 1 даної статті визначено, що у випадках, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, спір, який відноситься до юрисдикції загального суду, може бути переданий за угодою сторін на вирішення суду іншої держави.
Відкриваючи провадження у справі, суд керувався тими обставинами, що до звернення з позовом про визначення місця проживання дитини, малолітні діти понад рік проживали разом із матір'ю та за наявності правових підстав для відкриття провадження в справі за місцем реєстрації та проживання позивача, оскільки малолітні діти проживають разом з позивачем в АДРЕСА_1 і дане помешкання є звичайним місцем проживання дітей.
Таким чином, у даному випадку позивач вірно подала позов до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області.
Відповідач після отримання ухвали про відкриття провадження у справі, копії позовної заяви та доданих документів правом не оскарження ухвали про відкриття провадження у справі в частині непідсудності справи Тернопільському міськрайонному суду Тернопільської області не скористався.
Тому, посилання представника позивача, що судовими рішеннями компетентного іноземного суду, що набрали законної сили, було встановлено, що правом дітей є право ОСОБА_22 та справа не підсудна Тернопільському міськрайонному суду та її повинен розглядати компетентний суд Королівства Бельгії суд вважає необґрунтованими.
Крім того, на час проведення підготовчого судового засідання представником відповідача не вказано жодних обставин на підтвердження своїх доводів щодо непідсудності даної справи Тернопільському міськрайонному суду Тернопільської області, а будь-якому іншому місцевому загальному суду як суду першої інстанції.
Суд зауважує, що статею 31 ЦПК України не передбачено підстав для передання справи на розгляд іноземного суду.
Також, відповідачем та його представником не було надано доказів щодо укладення сторонами угоди про передання спору на вирішення суду іншої держави в порядку, визначеному ст. 22 ЦПК України.
Таким чином, суд приходить до переконання, що підстави для направлення справи за підсудністю на розгляд компетентному суду Королівства Бельгії відсутні, тому клопотання представника відповідача представника відповідача ОСОБА_4 - адвоката Гедз Оксани Тарасівни не підлягає до задоволення.
Керуючись ст. 22, 23, 31, 197, 198, 260, 261, 263, 353-355, 497 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-
У задоволені клопотання представника відповідача ОСОБА_4 - адвоката Гедз Оксани Тарасівни про передання на розгляд компетентному суду Королівства Бельгії цивільної справи за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визначення місця проживання дітей з матір'ю, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору орган опіки і піклування виконавчого комітету Тернопільської міської ради, Служба у справах неповнолітніх та дітей Тернопільської міської ради, Головне територіальне управління юстиції у Тернопільській області- відмовити.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення та оскарженню не підлягає.
Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.
Повний тест ухвали суду складений 19 липня 2021 року.
Головуючий суддяК. М. Грицай