Справа № 526/597/21
Провадж.№ 2/481/196/2021
іменем У К Р А Ї Н И
26.07.2021 рокуНовобузький районний суд Миколаївської області
в складі: головуючої судді Уманської О.В.,
за участю секретаря Кузьміної Н.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду м.Новий Буг, Миколаївської області, в порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики,
Встановив :
16 березня 2021 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Гадяцького районного суду Полтавської області з позовом до відповідачки ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики в сумі 11000,00 грн.
Ухвалою судді від 08.04.2021 року цивільну справу № 526/597/21 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики передано на розгляд за підсудністю до Новобузького районного суду Миколаївської області
Свої вимоги позивач ОСОБА_1 мотивує тим, що 10.02.2019 року він надав у борг відповідачці ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 11000,00грн. з кінцевим строком повернення до 01.05.2019 року, що підтверджується відповідною розпискою. Однак, у встановлений строк відповідачка свої зобов'язання у добровільному порядку не виконала, більш того, повідомила, що для повернення боргу вона коштів не має і перестала відповідати на телефонні дзвінки позивача.
У зв'язку з викладеним, позивач ОСОБА_1 просив стягнути з відповідачки ОСОБА_2 на його користь 11000,00 грн. боргу та судові витрати.
Ухвалою Новобузького районного суду Миколаївської області від 06.05.2021 року справа прийнята до розгляду, провадження відкрито та призначена справа до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.
Позивач ОСОБА_1 в судові засідання не з'являється, надає до суду заяви про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримує у повному обсязі. У заяві від 26.07.2021 року не заперечував проти заочного розгляду справи.
Відповідачка ОСОБА_2 у визначений строк відзив до суду не направила, у судові засідання призначені на 26.05.2021року, 17.06.2021 року, 08.07.2021 року та 26.07.2021року не з'являлась, хоча про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, тому, у відповідності до ст.ст. 280, 281 ЦПК України, за заявою позивача суд ухвалив провести заочний розгляд справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.
Виходячи з викладеного, суд вбачає за можливе розглянути справу по суті за відсутності, належним чином повідомленої про час та місце розгляду справи, позивачки.
При цьому, оскільки в судове засідання сторони не з'явились, суд відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, проводить слухання справи без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписуючого технічного засобу.
Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до висновку, що позов слід задовольнити з таких підстав.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).
Відповідно до статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно частини 1, 3 статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
За положенням статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено у ході розгляду справи по суті, 10.02.2019 року позивач ОСОБА_1 надав відповідачці ОСОБА_2 у борг грошові кошти у розмірі 11000,00 грн. Вказаний борг відповідачка зобов'язалася повернути до 01.05.2019 року (а. с. 18).
До визначеного сторонами кінцевого строку, тобто до 01.05.2019 року, боргові зобов'язання щодо повернення боргу відповідачка ОСОБА_2 не виконала, тому 15.03.2021 року позивач ОСОБА_1 був змушений звернутися за захистом своїх прав та законних інтересів до суду та просив стягнути з відповідачки на його користь суму боргу у розмірі 11000,00 грн.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Частина 2 ст. 1047 ЦК України допускає пред'явлення на підтвердження укладення договору позики та його умов розписки позичальника або іншого документа, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної суми грошей або кількості речей.
Так, з аналізу ст.ст. 510, 545, 1046, 1047 ЦК України вбачається, що розписка є борговим документом та може бути надана позикодавцем для підтвердження перед ним невиконаного зобов'язання за договором позики.
Виходячи з положень ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Згідно з ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Позичальник, як передбачено ст. 1049 ЦК України, зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до правового висновку Верховного Суду України 18.09.2013 року у справі №6-63цс13, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
Аналогічні по суті висновки містяться й у постановах Верховного Суду України від 11.11.2015 року у справі №6-1967цс15, від 08.06.2016 року у справі №6-1103цс16, 18.09.2013 року №6-63цс13, від 24.02.2016 року №6-50цс16 та вказівки в постанові ВСУ від 26.09.2018 року у справі №483/1953/16-ц, які відповідно до ст.417 ЦПК України є обов'язковими для застосування іншими судами загальної юрисдикції таких норм права.
Відповідно до вказаних висновків Верховного Суду України, досліджуючи договори позики чи боргові розписки, суди повинні також виявляти справжню правову природу укладеного договору незалежно від найменування документа і, зважаючи на встановлені результати, робити відповідні правові висновки.
Розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг із зобов'язанням її повернення та дати отримання коштів.
Суд вважає, що розписка від 10.02.2019 року, що міститься у матеріалах справи, є належним письмовим доказом укладення між позивачем ОСОБА_1 та відповідачкою ОСОБА_2 договору позики в указаній в ній сумі. Вона підтверджує як його укладення, так і умови договору, суму позики, дату отримання коштів в борг, зобов'язання їх повернення у визначену в ній дату; а також засвідчує отримання відповідачем (боржником) від кредитора (позивача) вказаної грошової суми. Розписка також підтверджує право позивачки вимагати від відповідачки повернення суми боргу, і обов'язок відповідачки виплатити позивачці зазначену суму боргу.
Статтею 545 ЦК України визначено, що прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.
Із аналізу вищевикладених норм слідує, що наявність оригіналу боргової розписки у позивача свідчить про те, що боргове зобов'язання не виконане.
Так, згідно з ч. 3 ст. 12, ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд вважає, що у справі що розглядається обов'язок доказування покладається на позивача, що ним у повній мірі і зроблено. Матеріали справи містять належні та допустимі докази наявності існуючого та невиконаного боргового зобов'язання між сторонами.
З огляду на вищевикладене, суд вбачає всі підстави для задоволення позовних вимог та стягнення з відповідачки ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 суми боргу у розмірі 11000,00 грн.
Також підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення з відповідачки судових витрат по справі в розмірі 908,00 грн., так як стягнення вказаних витрат передбачено ст. 141 ЦПК України.
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 12, 81, 263, 264, 265, 280, 281, 282, 283 ЦПК України, суд
Ухвалив :
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики , задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , 11000 (одинадцять тисяч) грн. 00 коп. боргу.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , 908 (дев'ятсот вісім ) грн. 00 коп. в рахунок відшкодування сплаченого судового збору.
Заочне рішення може бути переглянуте районним судом при поданні відповідачем письмової заяви про перегляд заочного рішення протягом 30 днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Заочне рішення суду може бути оскаржене позивачем до Миколаївського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня проголошення рішення .
Заочне рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, заяви про перегляд заочного рішення, якщо апеляційну скаргу, заяву про перегляд заочного рішення не буде подано.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце реєстрації: та фактичного проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; місце фактичного проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Повний текст рішення виготовлений 26.07.2021 року.
Суддя О.В.Уманська