справа № 489/3957/20 провадження №2/489/421/21
Іменем України
26 липня 2021 року м. Миколаїв
Ленінський районний суд міста Миколаєва у складі:
головуючого судді Коваленка І.В.,
секретар судового засідання Сухно А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Миколаєва в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Автокредит Плюс» про стягнення коштів,
встановив:
У серпні 2020 року позивач, через свого представника - адвоката Таганцова Б.А., звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з відповідача на його користь грошові кошти в сумі 149192,00 грн. та судові витрати.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що між ним та ТОВ «Автокредит Плюс» 16.08.2017 було підписано договір про приєднання до публічного договору №АBH0A!00000035 у вигляді заяви про приєднання до публічного договору фінансового лізингу на умовах, визначених публічним договором про надання фінансового лізингу, що розміщений на офіційному веб-сайті www.planetavto.cоm.ua, згідно якого лізингоодержувачу в лізинг передається автомобіль RENAULT MASTER, державний номер НОМЕР_1 , 2007 року випуску.
За умовами додатку №2 до договору, лізингоодержувач вносить перший платіж на суму 49 560 грн. та наступні платежі згідно графіку, відповідно до якого позивач загалом вніс кошти на суму 149 192 грн.
05.04.2020 повідомленням про подію «Дефолт» відповідач повідомив про одностороннє розірвання вказаного договору у разі несплати позивачем заборгованості за договором лізингу.
Після порушення позивачем в період карантину сплати періодичних платежів відповідач вилучив автомобіль у позивача, що підтверджується актом приймання-передачі предмету лізингу від 06.04.2020. Позивач звернувся з приводу вилучення автомобіля невстановленою особою до ГУПН у Миколаївській області, проте листом від 06.07.2020 його повідомлено про відсутність в діях відповідача складу злочину.
Вважає, що договір лізингу від 16.08.2017 є нікчемним, оскільки нотаріально не посвідчений, що передбачено умовами договору найму транспортного засобу, які поширюються відповідно до стаття 628 ЦК України на договір лізингу. Окрім цього, в договорі лізингу виключені та обмежені права лізингоодержувача у разі неналежного виконання ним своїх обов'язків щодо передачі предмета лізингу, натомість розширені права лізингодавця, а тому такий не відповідає вимогам Закону України «Про захист прав споживачів». У зв'язку із цим, на підставі статті 215 ЦК України, позивач просить стягнути з відповідача кошти в сумі 149192,00 грн. та понесені судові витрати.
16.12.2020 ТОВ «Автокредит Плюс» надало відзив на позовну заяву в якому, посилаючись на безпідставність позовних вимог, просило відмовити у задоволенні позову. Вказало, що складовою лізингового платежу є плата за користування предметом лізингу, а тому в період з 01.09.2017 по 28.04.2020 позивач мав сплатити 67963,02 грн. за користування автомобілем. Крім того, у зв'язку з порушенням умов виконання договору лізингу позивач наніс відповідачу збитки: 83026,67 грн. - за амортизацію, 16605,33 грн. - за неотриманий прибуток 20% рентабельності. Отже загальний розмір збитків без ПДВ складає 167 595,02 грн., а з ПДВ 201114,02 грн.
Тобто сума грошових коштів, які були сплачені позивачем, а саме 149192,00 грн., є меншою ніж та сума, яку він повинен був сплатити за період фактичного користування автомобілем з урахуванням нанесених збитків. Тому, при застосуванні наслідків недійсності нікчемного правочину, з ТОВ «Автокредит Плюс» не підлягають стягненню кошти, які були сплачені позивачем за користування автомобілем.
Також відповідач просив врахувати висновки та правову позицію викладену Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 23.05.2018 у справі № 14-77цс18, та в постанові Верховного Суду від 03.10.2018 у справі №288/383/15-ц, в яких зазначено, що оскільки договір є нікчемним з моменту його укладення, то фактичний користувач лізингу, який без достатньої правової підстави, за рахунок власника предмету лізингу зберіг у себе кошти, які мав би заплатити за весь час користування предметом лізингу, зобов'язаний повернути ці кошти власнику на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.
За такого, посилаючись на те, що у разі прийняття судом рішення щодо визнання договору фінансового лізингу недійсним, суд зобов'язаний застосувати двосторонню реституцію, відповідач просив відмовити у задоволенні позову.
Крім того, 16.12.2020 представник відповідача подав суду заяву про застосування до вимог позовної давності, посилаючись на те, що спірний договір є нікчемним, позивач почав виконувати його 16.08.2017, а тому останнім днем подачі позову було 17.08.2020, а позивач звернувся до суду 27.08.2020.
Ухвалою Ленінського районного суду міста Миколаєва від 01.09.2020 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження правилами та призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою від 07.04.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.
Ухвалами суду від 30.03.2021 та від 09.07.2021 задоволено клопотання представника позивача - адвоката Таганцова Б.А. про проведення судового засідання в режимі відеоконференції.
У судове засідання, призначене на 13.07.2021, сторони не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
13.07.2021 від представника позивача надійшла заява про розгляд справи без їх участі
Представник відповідача в заяві від 16.12.2020 в задоволенні позову просив відмовити та розглядати справу у його відсутність.
Згідно вимог статті 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Виходячи з вимог частини п'ятої статті 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його складання.
Дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази та встановивши фактичні обставини справи, суд дійшов наступного.
Судом встановлено, що 05.08.2017 ОСОБА_1 підписав заяву про приєднання до публічного договору №АBH0A!00000035 про надання фінансового лізингу строком на 60 місяців (а.с.54).
Згідно додатку №1 до вказаного договору, 19.08.2017 ТОВ «Автокредит Плюс» передав позивачеві автомобіль RENAULT MASTER, державний номер НОМЕР_1 , 2007 року випуску (а.с.55).
На виконання пунктів 14.1.7, 14.3 договору, позивач вніс авансовий платіж в розмірі 49560,00 грн. та здійснював щомісячні платежі згідно графіку, що підтверджується квитанціями ПАТ «А-Банк» (а.с.14-31).
Таким чином, сплачена позивачем загальна сума становить 149192,00 грн.
05.04.2020 відповідач направив позивачу повідомлення про подію «Дефолт», в якому повідомив ОСОБА_1 про одностороннє розірвання вказаного договору у разі несплати позивачем заборгованості за договором лізингу (а.с.13).
06.04.2020 Актом приймання-передачі предмету лізингу на підставі події «Дефолт» № 9996730, ОСОБА_1 передав автомобіль марки RENAULT MASTER, державний номер НОМЕР_1 , 2007 року випуску, а ТОВ «Автокредит Плюс» прийняло вказаний автомобіль (а.с.10).
Статтею 203 ЦК України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, а також правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно з частини першої статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Статтею 806 ЦК України передбачено, що за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).
До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.
Відповідно до статтей 1, 2 Закону України «Про фінансовий лізинг», фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі). Відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.
Відповідно до статті 6 Закону України «Про фінансовий лізинг» договір лізингу має бути укладений у письмовій формі.
Як вбачається з матеріалів справи, у письмовій формі договір фінансового лізингу з узгодженням всіх його істотних умов між сторонами не укладався, а заява позивача про приєднання до публічного договору не може замінювати собою укладений у письмовій формі договір.
Виходячи з аналізу норм чинного законодавства за своєю правовою природою договір фінансового лізингу є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.
За загальним правилом, передбаченим частиною першою статті 799 ЦК України, договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі.
Договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.
Відповідно до частини першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою, шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
Встановивши, що публічний договір № АBH0A!00000035 про надання фінансового лізингу, між ОСОБА_1 та ТОВ «Автокредит Плюс» шляхом підписання 05.08.2017 заяви про приєднання до публічного договору №АBH0A!00000035, не було нотаріально посвідчено, суд приходить висновку, що вказаний договір є нікчемним в силу вимог статті 220 ЦК України.
Згідно з пунктів 7, 10 постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. У разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.
Зі змісту пояснень представника відповідача у відзиві та заяви про застосування строку позовної давності, встановлено, що сам відповідач не заперечує проти нікчемності договору лізингу з моменту його укладення, однак є заперечення щодо порядку розрахунку після повернення лізингодавцю предмету лізингу.
Відповідно до статті 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а у випадку неможливості такого повернення (зокрема, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі) необхідно відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
За такого, твердження відповідача про необхідність відрахування від вказаної суми плати за користування предметом лізингу прямо суперечать визначеним законом правовим наслідкам недійсності правочину (частина друга статті 216 ЦК України).
Довідка ТОВ «Автокредит Плюс» щодо розрахунку собівартості послуг з користування предметом лізингу за період з 01.09.2017 по 28.04.2020 не є належним та допустимим доказом на підтвердження цієї обставини, оскільки визначений розмір плати за користування автомобілем ґрунтується на умовах нікчемного договору (а.с.57).
Зважаючи на обов'язок саме лізингодавця ТОВ «Автокредит Плюс» забезпечити дотримання належної форми і порядку укладання договору, що не був ним виконаний, для покладення на лізингоодержувача ОСОБА_1 як на винну в розумінні частини другої статті 216 ЦК України особу обов'язку відшкодовувати лізингодавцю збитки, що могли виникнути або виникли внаслідок нікчемності договору фінансового лізингу автомобіля, правових підстав немає.
Нікчемність договору стосується всіх його положень, тому нікчемними є й умови договору щодо плати за користування предметом лізингу. Позиція відповідача про те, що сторони належно погодили плату за користування предметом лізингу і така плата повинна слугувати підставою для розрахунків та повинна враховуватися в них суперечить факту нікчемності правочину та по суті є неправомірною спробою надати йому легітимності в певній частині.
Посилання відповідача на правову позицію, висловлену Верховним Судом у постанові від 03.10.2018 у справі № 288/383/15-ц не можуть бути взяті до уваги в справі, що розглядається, позаяк обставини в ній істотно відмінні від тих, за яких свої висновки робив суд касаційної інстанції. Як вбачається зі змісту цієї постанови, лізингодавець пред'явив до лізингоодержувача позов про стягнення заборгованості за договором лізингу та збитків, а лізингоодержувач пред'явив до лізингодавця зустрічний позов про визнання договору недійсним та стягнення коштів. Лізингоодержувач просив визнати недійсним договір фінансового лізингу транспортного засобу та стягнути на його користь сплачені авансовий платіж, адміністративний платіж, платіж із відшкодування частини вартості об'єкта лізингу, проценти та комісії, а також відшкодувати з відповідача моральну шкоду. За обставинами справи лізингоодержувач порушив свої зобов'язання за договором, припинив сплачувати лізингові платежі, внаслідок чого лізингодавець припинив договір, за його вимогою нотаріусом був вчинений виконавчий напис про повернення об'єкта лізингу (автомобіля), відкрито виконавче провадження, однак, автомобіль залишається у володінні лізингоодержувача і місцезнаходження майна невідоме.
Саме за таких обставин Верховний Суд констатував, що попри те, що саме по собі застосування реституції внаслідок недійсності чи нікчемності правочину випливає із закону, правовідносини, що виникли з нікчемного договору фінансового лізингу, мають певні особливості, які пов'язуються з тим, що з моменту їх виникнення транспортний засіб, що належить лізингодавцю, перебуває в користуванні лізингоодержувача. За правилами двосторонньої реституції сторони зобов'язані повернути одна одній все, одержане на виконання нікчемного правочину (відповідно, об'єкт лізингу та сплачені за договором платежі).
Верховний Суд вказав також на те, що правовідносини за нікчемним договором фінансового лізингу, на підставі якого мало місце фактичне користування лізингоодержувачем транспортним засобом, за своїм змістом є кондикційними, тобто, такими, в яких відбувається приріст майна набувача без достатніх правових підстав і виникає обов'язок такого набувача повернути потерпілому це майно або відшкодувати його вартість, при цьому, вина в кондикційних зобов'язаннях не має значення (ст. 1212 ч. 1 ЦК України).
Тому оскільки договір є нікчемним з моменту його укладення, то фактичний користувач предмета лізингу, який без достатньої правової підстави за рахунок власника предмета лізингу зберіг у себе кошти, які мав заплатити за весь час користування предметом лізингу, зобов'язаний повернути ці кошти власнику на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.
Таких висновків Верховний Суд дійшов, посилаючись, крім іншого, на правову позицію, яку висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц. Водночас, в цій справі йшлося про вимогу власника земельної ділянки до особи, яка будучи власником нерухомого майна, розташованого на земельній ділянці, користувалася ділянкою без правовстановлюючих документів, не сплачувала за користування та відмовилася відшкодувати власнику збитки, про стягнення відповідних збитків.
Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи, що позивачем було виконано взяті на себе зобов'язання та відповідно до акту прийому-передачі від 06.04.2020 передано лізингоодержувачу автомобіль, а лізингоодержувач зі свого боку прийняв предмет лізингу, а отже на виконання вимог статті 216 ЦК України, ТОВ «Автокредит Плюс» повинно повернути позивачу суму грошових коштів, сплачених останнім у розмірі 149192,00 грн., тому суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Враховуючи, що позивач, у відповідності до частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів», був звільнений від сплати судового збору за подання позовної заяви, на підставі статті 141 ЦПК України з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1491,92 грн.
Керуючись статтями 4, 19, 141, 158, 263-265 ЦПК України, суд
вирішив:
Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс» про стягнення коштів задовольнити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс» на користь ОСОБА_1 кошти у сумі 149192,00 грн. (сто сорок дев'ять тисяч сто дев'яносто дві гривні 00 коп.).
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс» на користь держави судовий збір в розмірі 1491,92 грн. (однієї тисячі чотириста дев'яносто однієї гривні 92 коп.).
Апеляційна скарга на рішення суду подається через Ленінський районний суд м. Миколаєва або безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення або з дня складання повного тексту рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або про прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відомості про учасників справи:
позивач: ОСОБА_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ;
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс», місцезнаходження: м. Дніпро, пр. Праці, 2Т, код ЄДРПОУ 34410930;
Повний текст судового рішення складено 26.07.2021.
Суддя І.В.Коваленко