Справа № 175/4306/18
Провадження № 1-кп/175/278/18
Вирок
Іменем України
26 липня 2021 року
Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючого - судді ОСОБА_1 ,
при секретареві ОСОБА_2 ,
за участю сторін: прокурора ОСОБА_3 ,
захисника ОСОБА_4 ,
обвинуваченої ОСОБА_5 ,
а також потерпілого ОСОБА_6 , його представника
ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у смт. Слобожанське кримінальне провадження № 12018040440001202 відносно
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка народилася у м. Дніпропетровськ, громадянки України, ІПН НОМЕР_1 , з вищою освітою, розлученої, офіційно непрацюючої, зареєстрованої по АДРЕСА_1 , фактично проживаючої по АДРЕСА_2 ,
обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.1 ст.121 КК України,
встановив:
07 вересня 2018 року приблизно о 05.00 годині ОСОБА_8 , маючи умисел на спричинення тілесних ушкоджень своєму брату ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , прибула за місцем проживання останнього на територію дачної ділянки АДРЕСА_3 , де, маючи при собі заздалегідь заготовлений кухонний ніж, почала чекати виходу потерпілого з будинку.
Того ж дня близько 07.00 години при виході ОСОБА_9 з будинку, вона, діючи умисно, на ґрунті довготривалих неприязних відносин, які склалися через майнові суперечки, з метою спричинення тілесних ушкоджень з силою нанесла потерпілому один удар ножем в область живота.
У результаті цих умисних дій обвинуваченої ОСОБА_10 потерпілому ОСОБА_11 було спричинене тілесне ушкодження у вигляді проникаючого колото-різаного поранення передньої черевної стінки, яке розпочинається раною на череві по центру (на відстані 102,5 см вгору від підошовної поверхні стоп по серединній лінії), далі переходить у раньовий канал, який направлений спереду назад і зверху донизу та з центру назовні, з ушкодженням по ходу шкіри, підшкірно-жирової клітковини та проникає у черевну порожнину з пошкодженням (пораненням) великого сальника, яке за своїм характером відноситься до категорії тяжких тілесних ушкоджень як небезпечних для життя в момент їх заподіяння.
У судовому засіданні ОСОБА_8 свою провину фактично не визнала і пояснила, що 07.09.2018 року рано вранці вона приїхала до брата ОСОБА_9 на дачу у с/т «Лаванда» щоб попросити придбати її сину однокімнатну квартиру у м. Дніпрі. Таке її прохання обумовлене тим, що їх покійна мати обіцяла власну двокімнатну квартиру подарувати її сину, однак ту квартиру було продано. На її крики та стукіт ОСОБА_12 не відчинив двері будинку, а коли все ж таки відчинив вхідні двері, вона почала просити останнього про розмову. Натомість брат, тримаючи в руках ніж, почав нецензурно лаятися та зачиняти вхідні двері, але вона все ж таки зайшла до будинку, де присіла та сказала, що нікуди не піде. У цей час ОСОБА_13 почав її виштовхувати з будинку та вони удвох упали. Оскільки у будинку був страшний безлад і скрізь валялися виделки, ложки та ножі, то вона навіть не зрозуміла коли в неї в руках опинився ніж. Так як вона перебувала у шоковому стані, то подробиць конфлікту не пам'ятає, однак припускає, що ніж вихопила з рук ОСОБА_9 , можливо з метою захисту. Після падіння помітила кров у ОСОБА_9 , який забрав у неї з рук ніж і почав кричати, що вона хотіла зарізати брата. Унаслідок конфлікту у неї також були тілесні ушкодження у вигляді порізу на пальці та двох синців. Визнає, що випадково поранила ОСОБА_13 , але умислу на спричинення йому тяжкого тілесного ушкодження у неї не було. У вчиненому щиросердно кається та просить не позбавляти волі, надавши можливість опікуватися дорослим сином, який є інвалідом. Цивільний позов ОСОБА_9 визнала у повному обсязі.
Її провина у вчиненні вказаного судом діяння підтверджується наступними доказами.
Показаннями потерпілого ОСОБА_6 , який у суді пояснив, що 07.09.2018 року приблизно о 06.00 годині він прокинувся у будинку АДРЕСА_3 . Відчинивши вхідні двері та ступивши ногою на поріг, щоб покликати кішок, одразу зліва побачив свою сестру ОСОБА_14 , яка напівзігнута, у руках із одягнутими рукавичками тримала кухонний ніж, який різко встромила йому в живіт. Він схопив руки сестри та почав із нею боротися, аби ніж не ввійшов глибше. ОСОБА_8 тиснула ножем у живіт, а він намагався витягти ніж із свого тіла та у цей час почав відчувати внутрішню кровотечу. Коли обвинувачена втомилася боротися, йому вдалося відібрати ніж і піти з ним у будинок, аби взяти телефон. У цей час ОСОБА_8 взяла металевий кутник і мала намір нанести йому удар, однак він ухилився. Після цього зателефонував до поліції та попросив оператора викликати швидку, оскільки від поранення може втратити свідомість. Оскільки сусід не відповідав на дзвінок, то вирішив піти до того додому. ОСОБА_8 нікуди не тікала та чекала на подвір'ї до його повернення із сусідом ОСОБА_15 і до приїзду поліції. Вважає, що сестра так вчинила через антагонізм і спадок за заповітом матері, та мала намір вбити його, за що й повинна понести покарання виключно із позбавленням волі, оскільки її не вибачив. Просив стягнути на свою користь з ОСОБА_10 25127,84 грн. матеріальної шкоди, 80000 грн. моральної шкоди та 12500 грн. витрат на юридичну допомогу.
Показаннями свідка ОСОБА_16 , яка в судовому засіданні повідомила, що у вересні 2018 року приблизно о 06.00-07.00 годині вона почула стукіт по воротях. Визирнувши у вікно на другому поверсі, побачила сусіда ОСОБА_9 , який тримався однією рукою за живіт і просив про допомогу. Оскільки у той час у будинку вона знаходилася удвох з дитиною, то зателефонувала ОСОБА_15 , котрий у неї працює, та попросила допомогти ОСОБА_13 . Коли ОСОБА_12 зайшов до її двору, то повідомив, що на нього напала його сестра, яка ножем ударила в живіт. Останній був закривавлений та мав рану в області живота. Попросив, аби вона дозволила ОСОБА_15 піти з ним назустріч поліції та швидкої допомоги. Приблизно через годину на вулиці вона побачила обвинувачену, яку запитала чи не потрібна допомога.
Показаннями свідка ОСОБА_17 , який в судовому засіданні пояснив, що вранці йому зателефонувала ОСОБА_18 та попросила вийти до хвіртки, де він побачив її та ОСОБА_9 , які розмовляли. Окривавлений ОСОБА_13 прикривав рану рукою та говорив, що його підрізали, а тому викликав швидку і поліцію. Оскільки ОСОБА_11 потрібно було зібратися до лікарню, то він за проханням пішов додому до потерпілого, де у кімнаті будинку на кріслі сиділа обвинувачена, яка була спокійна та не проявляла агресії. Доки ОСОБА_13 збирався, ОСОБА_8 підвелася та почала готувати чай чи каву, запропонувавши потерпілому, після чого знову сіла у крісло, в якому сиділа до приїзду поліції. Він у цей час спілкувався по телефону з працівниками поліції та швидкої допомоги, яким пояснював маршрут проїзду. Увечері того ж дня його та ОСОБА_19 допитали працівники поліції.
Показаннями свідка ОСОБА_20 , який в судовому засіданні повідомив, що 07.09.2018 року приблизно о 06.00-07.00 годині його запросили у якості понятого під час огляду місця події на дачній ділянці у с/т «Лаванда». Працівник поліції чоловічої статі показав йому невеликий ніж з плямами та плями на дверях.
Матеріалами кримінального провадження № 12018040440001202, а саме:
- рапортами старшого інспектора - чергового Дніпровського РВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_21 від 07.09.2018 року, зареєстрованими 07.09.2018 року у журналі єдиного обліку заяв і повідомлень про вчиненні кримінальні правопорушення та інші події під № 14740 і № 14741, із яких убачається, що зі служби 102 надійшло повідомлення про те, що 07.09.2018 року о 06.15 годині по АДРЕСА_3 сестра поранила ножем заявника. На місце події виїхали швидка та СРПП. Суд вважає, що у цих рапортах допущені описки у написанні їх дати складання - 06.09.2018 року замість 07.09.2018 року, оскільки подія мала місце 07.09.2018 року, що не впливає на їх допустимість як доказів (а.к.п.6,7);
- рапортом оперуповноваженого СКП Дніпровського РВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_22 від 07.09.2018 року, з якого убачається, що за фактом спричинення тілесних ушкоджень жінкою ОСОБА_23 своєму брату ОСОБА_24 по вул. Прибережній, буд. АДРЕСА_3 , було установлено та затримано ОСОБА_5 . Суд вважає, що у цьому рапорті допущена описка у написанні імені потерпілого - ОСОБА_25 замість ОСОБА_13 , що не впливає на його допустимість як доказу (а.к.п.8);
- довідками стаціонарного та приймального відділення КЗ «Дніпропетровська шоста міська клінічна лікарня» ДОР від 07.09.2018 року, відповідно до яких цього дня в лікарню доставлений ОСОБА_12 із колотим пораненням живота (а.к.п.15-17);
- протоколом огляду від 07.09.2018 року та фото-таблицею до нього, з яких убачається, що у присутності понятих оглянута приналежна ОСОБА_11 чоловіча сорочка, по центру якої ближче до правого боку наявний отвір (приблизно) наскрізний неправильної форми розмірами 35х35 мм… У нижній частині, ближче праворуч, чисельні плями підсохлої речовини червоного кольору. Аналогічні плями знаходяться в центральній частині сорочки на такому ж рівні та на обох рукавах сорочки (а.к.п.28-30,37);
- протоколом огляду від 07.09.2018 року та фото-таблицею до нього, з яких убачається, що ОСОБА_8 у присутності понятих добровільно видала речі, в яких вона була одягнена під час заподіяння тілесних ушкоджень ОСОБА_11 , а саме кофту темно-синього кольору та штани темно-синього кольору з візерунками, на яких маються плями темно-бурого кольору, схожі на кров. Крім того, були відібрані зрізи нігтьових пластин і змиви з обох рук ОСОБА_10 (а.к.п.31-36);
- висновком експерта № 3385е від 10-24 жовтня 2018 року зі схематичним зображенням, відповідно до яких у ОСОБА_9 виявлене тілесне ушкодження у вигляді проникаючого колото-різаного поранення передньої черевної стінки, яке розпочинається раною на череві по центру (на відстані 102,5 см вгору від підошовної поверхні стоп по серединній лінії), далі переходить у раньовий канал, який направлений спереду назад та зверху донизу та з центру назовні, з ушкодженням по ходу шкіри, підшкірно-жирової клітковини та проникає у черевну порожнину з пошкодженням (пораненням) великого сальника, яке за своїм характером відноситься до тяжкого тілесного ушкодження як небезпечного для життя в момент заподіяння. Вказане тілесне ушкодження спричинене від дії твердого предмету, який володіє колюче-ріжучими властивостями та діяв у область черева. Враховуючи характер і локалізацію виявленого тілесного ушкодження, ступінь ознак його загоєння, а також дані медичної документації можливо вказати, що воно могло утворитися незадовго до надходження на стаціонарне лікування, тобто можливо і в термін, на який зазначає обстежений і слідчий у клопотанні (а.к.п.85-88);
- висновком експерта № 3406е від 24-25 жовтня 2018 року, відповідно до якого локалізація та характер виявленого у ОСОБА_9 тілесного ушкодження не суперечить механізму його утворення, на який вказав потерпілий в ході проведення слідчого експерименту за його участю (а.к.п.95-96);
- протоколом проведення слідчого експерименту від 23.10.2018 року і відеозаписом цієї слідчої дії, відповідно до яких потерпілий ОСОБА_12 на території бюро СМЕ у присутності понятих і спеціаліста СМЕ розповів і на статисті показав, яким чином ОСОБА_8 спричинила йому ножове поранення. Під час судового розгляду кримінального провадження вказаний відеозапис переглянутий у судовому засіданні за участю учасників провадження (а.к.п.97-100а);
- висновком експерта № 925/Н від 25-31 жовтня 2018 року, відповідно до якого за висновками експертів № 1063 і № 1062 від 18.10.2018 року кров потерпілого ОСОБА_9 належить до групи 0 з ізогемаглютинінами анти-А та анти-В ізосерологічної системи АВ0, а кров обвинуваченої ОСОБА_10 - до групи А з ізогемаглютиніном анти-В тієї ж ізосерологічної системи. На штанях (об'єкти №№ 1-3) та кофті (об'єкти №№ 4-12) встановлена наявність крові людини. В сліді крові на кофті (об'єкт № 5) виявлений антиген Н, що не виключає можливості утворення його за рахунок крові групи 0 з ізогемаглютинінами анти-А та анти-В, тобто не виключається можливість походження від ОСОБА_9 , для крові якого антиген Н є основним групоспецифічним фактором. Не виключається можливість походження слідів крові (об'єкти №№ 1-4,6-12) від ОСОБА_10 , крові якої властиві виявлені в цих слідах антигени А і Н, а також - можливість присутності в цих слідах, в якості домішки, крові ОСОБА_9 , крові якого властивий виявлений антиген Н (нумерація аркушів відсутня, між а.к.п.126 і 127);
- протоколом проведення слідчих експериментів від 26.10.2018 року і відеозаписами цих слідчих дій, відповідно до яких потерпілий ОСОБА_12 у присутності представника та обвинувачена ОСОБА_8 у присутності захисника на території домоволодіння АДРЕСА_3 розповіли про обставини конфлікту, який мав місце 07.09.2018 року. Під час судового розгляду кримінального провадження вказані відеозаписи переглянуті за участю учасників провадження у судовому засіданні (а.к.п.158-161а,163-166а);
- речовими доказами, вилученими при огляді місця події та речами ОСОБА_9 і ОСОБА_10 зі слідами крові (а.к.п.38).
Оцінивши зазначені докази, суд приходить до висновку про їх належність, допустимість і достовірність. Наведені докази повністю узгоджуються між собою і у своїй сукупності є достатніми для прийняття рішення про винуватість обвинуваченої. Порушень вимог закону щодо відкриття доказів стороні захисту, суд не вбачає.
Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) у п.65 рішенні по справі «Коробов проти України» зазначив, що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту.
Суд, дотримуючись принципів змагальності сторін, свободи в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, дотримуючись принципу диспозитивності, а саме, діючи в межах своїх повноважень та компетенції, вирішуючи лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створивши необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків, безпосередньо дослідивши надані сторонами докази, дійшов висновку про повну доведеність вини обвинуваченої ОСОБА_10 у вчинені злочину за обставин, викладених у обвинувальному акті від 31 жовтня 2018 року, і її умисні дії кваліфікує за ч.1 ст.121 КК України як умисне тяжке тілесне ушкодження, небезпечне для життя потерпілого в момент заподіяння.
Доводи ОСОБА_10 про те, що вона не мала умислу спричинити тілесне ушкодження ОСОБА_14 , суд розцінює як спосіб захисту від обвинувачення з метою пом'якшення покарання, оскільки ці доводи не узгоджуються з дослідженими письмовими доказами та з послідовними показаннями потерпілого, сумніву щодо достовірності яких у суду немає.
Обов'язковою ознакою складу злочину, передбаченого ст.121 КК України, є наявність вини особи у формі прямого чи непрямого умислу на спричинення потерпілому тяжких тілесних ушкоджень. Тобто особа повинна передбачати суспільно небезпечні наслідки своїх дій і бажати їх настання (прямий умисел) або ж хоча і не бажати, але свідомо припускати можливість настання цих наслідків (непрямий умисел). При цьому питання про умисел вирішується виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховуючи спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки.
Так, умисне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження з об'єктивної сторони характеризується протиправним посяганням на здоров'я іншої людини, шкідливими наслідками, що настали для здоров'я потерпілого, у вигляді спричинення тілесних ушкоджень, встановлення причинного зв'язку між зазначеним діянням та наслідками.
Кримінальна відповідальність за необережне тілесне ушкодження (ст.128 КК України) настає за наявності таких самих елементів об'єктивної сторони, як і складу злочину, передбаченого ст.121 КК, за умови, якщо були заподіяні тяжкі тілесні ушкодження, а за суб'єктивною стороною цей злочин проявляється в необережній формі вини у виді злочинної самовпевненості або злочинної недбалості.
Розмежування умисного заподіяння тяжких тілесних ушкоджень (ч.1 ст.121 КК України) і необережного заподіяння тяжких тілесних ушкоджень (ст.128 КК України) здійснюється як за об'єктивною, так і суб'єктивною сторонами цих злочинів. Окрім того, при визначенні ступеня тяжкості заподіяних тілесних ушкоджень за способом вчинення діяння враховуються локалізація, характер, механізм утворення травм і ушкоджень, які можуть бути визнані тяжкими, в тому числі й небезпечними для життя в момент заподіяння, а зміст і характер інтелектуального та вольового критеріїв вини у зазначених злочинах з матеріальним складом обумовлюються усвідомленням особою характеру вчиненого злочинного діяння, передбаченням його негативних наслідків і ставленням до них.
Із фактичних обставин даного кримінального провадження встановлено, що ОСОБА_8 , обурившись поведінкою ОСОБА_9 , зокрема, діями останнього щодо розпорядження спадковим майном померлої матері, узяла ніж і умисно нанесла удар ножем потерпілому, свідомо влучивши у живіт, тобто у ділянку життєво важливих органів. Дії ОСОБА_10 носили умисний, активний та раптовий характер щодо потерпілого.
За даними висновку судово-медичної експертизи № 3406е від 24-25 жовтня 2018 року, у потерпілого виявлено тілесне ушкодження - проникаюче колото-різане поранення передньої черевної стінки. За своїм характером це ушкодження відноситься до тяжких тілесних ушкоджень за критерієм небезпеки для життя та механізм його утворення не суперечить механізму, на який вказував потерпілий в ході проведення слідчого експерименту за його участю.
Факт спричинення тілесного ушкодження ножем не заперечувала у судовому засіданні обвинувачена.
Наносячи удар саме ножем, ОСОБА_8 достеменно усвідомлювала суспільно-небезпечний характер своїх дій і передбачала, що внаслідок такої її поведінки буде заподіяно шкоду здоров'ю потерпілого. Водночас, наносячи удар вона не конкретизувала у своїй свідомості, яку ж саме шкоду здоров'ю (тяжкість тілесних ушкоджень) буде фактично заподіяно нею ОСОБА_26 . Тобто, суд вважає, що у даному випадку, обвинувачена діяла із невизначеним (неконкретизованим) умислом, за якого особа хоча і бажає спричинити або свідомо припускає спричинення шкоди здоров'ю потерпілого, але при цьому не конкретизує точними межами у своїй свідомості тяжкість цієї шкоди.
Наведені обставини в сукупності з даними про локалізацію і характер утворення тілесного ушкодження свідчать про те, що обвинувачена, застосувавши ніж проти беззбройного потерпілого, який цього не очікував і не спроможний був захищатися, розраховувала на особливу вразливу дію застосованого знаряддя злочину та такі можливі наслідки, як поранення брата, від чого його здоров'ю буде спричинено шкоду. У такому випадку вона має відповідати за той результат своїх дій (завдану шкоду), який фактично було заподіяно, тобто за умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень.
Зазначені обставини вказують на наявність у діях ОСОБА_10 складу злочину, передбаченого ст.121 КК України, що виключають можливість кваліфікації цього діяння за ознаками необережного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження.
На підтвердження версії ОСОБА_10 про те, що ніж тримав у раках сам ОСОБА_12 , і про те, що поранення потерпілому вона спричинила випадково при падінні, вихопивши з рук потерпілого знаряддя злочину, стороною захисту будь-яких об'єктивних доказів суду не надано та не заявлено будь-яких клопотань.
Поєднання обставин, обстановки та умов, за яких було вчинено злочин (зокрема, довготривалі неприязні стосунки з потерпілим через спадок) на переконання суду виключає необережне тяжке тілесне ушкодження та не свідчить про перебування ОСОБА_10 у стані необхідної оборони чи у стані фізіологічного афекту.
З огляду на викладені обставини справи, суд не вбачає підстав для перекваліфікації дій ОСОБА_10 з ч.1 ст.121 на ст.128 КК України, на чому фактично наголошували захисник і обвинувачена у судових дебатах і останньому слові.
Разом з цим, судом установлено, що під час досудового розслідування було допущено ряд порушень вимог КПК України, що потягло недопустимість окремих доказів.
Так, 07 вересня 2018 року за участю понятих ОСОБА_20 і ОСОБА_17 проведено огляд території домоволодіння АДРЕСА_3 , під час якого виявлені та вилучені сліди речовини бурого кольору на вхідних дверях, у кімнаті будинку ніж з нашаруванням речовини бурого кольору та чисельні плями речовини бурого кольору на підлозі у коридорі (а.к.п.23-27).
У своєму письмовому клопотанні від 03.01.2020 року прокурор, як на доказ вини ОСОБА_10 у вчиненні інкримінованого їй злочину, посилався на цей протокол слідчих дій з фото-таблицями до нього (а.к.п.23-27).
За приписом ст.86 КПК України доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.
Недопустимий доказ не може бути використаний при прийняті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухвалені судового рішення.
Згідно з ч.1 ст.87 КПК України недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.
Частиною 7 статті 223 КПК України передбачено, що … обшук або огляд житла чи іншого володіння особи, обшук особи здійснюються з обов'язковою участю не менше двох понятих незалежно від застосування технічних засобів фіксування відповідної слідчої (розшукової) дії. Понятими не можуть бути потерпілий, родичі підозрюваного, обвинуваченого і потерпілого, працівники правоохоронних органів, а також особи, заінтересовані в результатах кримінального провадження….
Однак, ці вимоги закону належним чином виконані слідчим не були.
Під час допиту в суді свідок ОСОБА_17 повідомив, що приблизно через 10 хвилин, дочекавшись приїзду працівників поліції, він пішов з ділянки ОСОБА_27 . Обставин підписання протоколу огляду не пам'ятає, однак участі у цій процесуальній дії в якості понятого однозначно не приймав. Свідок ОСОБА_20 у суді також пояснив, що фактично понятим не був, осіб у будинку не бачив, оскільки знаходився тільки біля вхідних дверей, а ОСОБА_14 у суді побачив вперше. Протокол йому не зачитували та він підписав документ не читаючи щоб його не доставляли до поліції.
З огляду на це і виходячи з вимог ч.2 ст.86, ч.1 ст.89 КПК України, суд визнає протокол огляду місця події від 07.09.2018 року (а.к.п.24-27) недопустимим доказом, а тому виключає його з доказової бази обвинувачення і не посилається на нього у вироку.
З метою підтвердження дотримання вимог КПК України під час вищевказаного огляду, стороною обвинувачення заявлялося клопотання про допит у якості свідка слідчої ОСОБА_28 . Суд це клопотання задовольнив і сприяв стороні обвинувачення в реалізації виконання вимог ч.3 ст.23 КПК України шляхом неодноразового оголошення перерв у судовому провадженні. Однак, свідка так і не було допитано через виїзд за кордон, а тому прокурор відмовилася від її допиту.
Разом із цим суд звертає увагу, що показання, які б могла надати свідок ОСОБА_28 , є такими, що надаються посадовою особою, яка брала безпосередню участь у проведенні слідчої дії у даному кримінальному провадженні, а отже, є заінтересованою у повідомленні про належне виконання нею службових обов'язків, а тому не зміг би взяти їх до уваги.
Суд не посилається у вироку на додатковий висновок експерта № 3407е від 25.10.2018 року та протокол проведення слідчого експерименту за участю ОСОБА_10 від 23.10.2018 року, оскільки в них не розкрито механізм спричинення тілесних ушкоджень (а.к.п.106-108,109-112), а також на інші матеріали кримінального провадження, досліджені у судовому засіданні за клопотанням прокурора, оскільки вони є процесуальними документами, не доводять та не спростовують вини обвинуваченої.
Згідно ч.1 ст.337 КПК України судовий розгляд проводиться лише в межах висунутого особі обвинувачення відповідно до обвинувального акта. У зв'язку з цим суд позбавлений можливості надати правову оцінку наявності в діях ОСОБА_10 замаху на умисне вбивство, а тому в цій частині позиція потерпілого про перекваліфікацію дій обвинуваченої на більш тяжкий склад злочину не ґрунтується на законі та залишається судом поза увагою.
Аналіз усіх доказів по справі дає суду підстави для висновку про повну доведеність «поза розумним сумнівом» вини ОСОБА_10 у вчиненні умисного злочину, передбаченого ч.1 ст.121 КК України за обставин, встановлених органом досудового розслідування, та про необхідність призначення покарання, передбаченого законом.
При визначенні виду і міри покарання суд враховує характер і ступінь тяжкості вчиненого злочину, обставини справи та особу ОСОБА_10 , - раніше не судима і не притягалася до кримінальної відповідальності, позитивно характеризується за місцем реєстрації та колишнім місцем роботи, перебувала на обліку Кам'янського міського центру зайнятості як безробітна, зі слів - на даний час працює неофіційно, на обліку у лікарів нарколога і психіатра не перебуває.
Обставин, що пом'якшують чи обтяжують її покарання, суд не вбачає.
Верховний Суд у своїй постанові від 22 березня 2018 року по справі № 759/7784/15-к (провадження № 51-2607 км 18) роз'яснив, що розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.
У суді ОСОБА_8 фактично не визнала свою вину по пред'явленому обвинуваченню, заперечуючи факт умисного спричинення тяжкого тілесного ушкодження.
Крім того, у матеріалах справи відсутні докази й того, що ОСОБА_8 хоча б намагалася відшкодувати завдані збитки потерпілому.
Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду № 12 від 23.12.2005 року «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності» активним сприянням розкриттю злочину слід вважати надання особою органам дізнання або досудового слідства будь-якої допомоги в установленні невідомих їм обставин справи.
Однак, як убачається з матеріалів кримінального провадження, під час допиту 07.09.2018 року ОСОБА_10 як підозрюваної, остання на підставі ст.63 Конституції України відмовилася від надання показань, а під час слідчого експерименту 23.10.2018 року не розкривала механізм спричинення тілесного ушкодження потерпілому (а.к.п.69-70,109-112).
У зв'язку з викладеним, суд не вбачає щирого каяття ОСОБА_10 та активного сприяння розкриттю кримінального правопорушення, а тому не враховує ці обставини, як пом'якшуючі покарання, про що зазначено в обвинувальному акті.
Згідно з ч.1 і ч.2 ст.50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
За приписом ч.2 ст.65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Відповідно до п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2004 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, суди мають суворо додержуватися вимог ст.65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових кримінальних правопорушень.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини», передбачено, що при розгляді справ рішення ЄСПЛ застосовуються як джерело права.
Так, у справі «Скоппола проти Італії» від 17.09.2009 року (заява № 10249/03) зазначено, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним».
З урахуванням наведеного, обставин справи і даних про особу ОСОБА_10 , її ставлення до наслідків вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст.12 КК України відноситься до категорії тяжких злочинів і має високий ступінь суспільної небезпеки, зумовленої наслідками не лише для конкретних осіб, а й для суспільства в цілому, а також думку прокурора і потерпілого щодо виду і міри покарання, суд вважає необхідним призначити реальне покарання у виді позбавлення волі на мінімальний строк, передбачений санкцією ч.1 ст.121 КК України, вважаючи, що таке покарання буде справедливим, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченої та попередження нових кримінальних правопорушень як нею, так і іншими особами.
Підстав для призначення покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, про що у судових дебатах і останньому слові просили захисник і обвинувачена, суд не вбачає.
08 вересня 2018 року ОСОБА_29 було обрано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту строком до 06 листопада 2018 року. 27 листопада 2020 року обвинуваченій обрано запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання строком на два місяці, який на день ухвалення вироку сплинув, а тому судом це питання не вирішується (а.к.п.73,а.с.п.163-164).
Під час досудового розслідування ОСОБА_12 заявив цивільний позов від 31.10.2018 року про відшкодування завданої шкоди (а.с.п.16-25). 09.12.2018 року та 23.01.2019 року потерпілий уточнював свої позовні вимоги (а.с.п.46-49,58-72). Так, в остаточній редакції ОСОБА_12 просив стягнути з ОСОБА_10 25127,84 грн. матеріальної шкоди, 80000 грн. моральної шкоди та 12500 грн. витрат на юридичну допомогу.
Дослідивши надані потерпілим докази на обґрунтування позову, суд приходить до наступного.
Відповідно до ч.1 ст.1166, ч.1 ст.1177 ЦК України майнова шкода, завдана злочином, відшкодовується у повному обсязі особою, яка її завдала.
Частиною 1 статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
В обґрунтування позову ОСОБА_12 зазначає, що на придбання ним ліків, продуктів харчування, бензинового мотору для велосипеда, щоб переміщатися з дому до лікарні, магазинів, поліції, суду та інше, а також на оплату проїзду було витрачено власних коштів на загальну суму 25127,84 грн., на підтвердження чого надав оригінали чеків і квитанцій (а.с.п.61-72).
Аналізуючи встановлені обставини, суд дійшов до висновку, що належних і допустимих доказів в розумінні ст.ст.77, 78 ЦПК України про те, що ОСОБА_12 поніс витрати на лікування внаслідок неправомірних дій ОСОБА_10 , суду не надано з огляду на наступне.
Так, із висновку експерта № 3385е від 10-24 жовтня 2018 року убачається, що в період 07-19 вересня 2018 року ОСОБА_12 знаходився на стаціонарному лікуванні з діагнозом колото-різане поранення живота… та йому було надано необхідну медичну допомогу.
Разом із цим, ОСОБА_30 не надано суду належних і достатніх доказів причино-наслідкового зв'язку між подією, яка сталась 07 вересня 2018 року та ліками, які він купував у період з 07 вересня 2018 року по 31 жовтня 2018 року, що ставить під обґрунтований сумнів лікування потерпілого саме від тілесного ушкодження, спричиненого обвинуваченою ОСОБА_31 , а не після будь-якої іншої події чи хвороби, яка могла статись з ОСОБА_32 вже після 07.09.2018 року.
Із роз'яснень, наданих у п.19 Постанови Пленуму Верховного суду України № 6 від 27.03.1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» (зі змінами та доповненнями) убачаться, що при вирішенні вимог про відшкодування витрат на лікування, посилене харчування та сторонній догляд судам належить виходити з того, що розмір витрат на ліки, лікування, предмети догляду за потерпілим визначається на підставі виданих лікарями рецептів, довідок або рахунків про їх вартість.
Згідно Наказу «Про затвердження Правил виписування рецептів та вимог-замовлень на лікарські засоби і вироби медичного призначення, Порядку відпуску лікарських засобів і виробів медичного призначення з аптек та їх структурних підрозділів, Інструкції про порядок зберігання, обліку та знищення рецептурних бланків та вимог-замовлень» № 360 від 19 липня 2005 року, лікарі та уповноважені медичні працівники за наявності відповідних показань у хворого, у зв'язку і випадках, передбачених чинним законодавством, зобов'язані видавати хворим рецепти на придбання медикаментів та ліків, завірені своїм підписом і особистою печаткою.
До позову долучено оригінал рецепту на ім'я ОСОБА_33 , відповідно до якого йому рекомендовано придбати препарати «Емсеф» і «Лідокаїн» і два шприца. Однак, у цьому документі не зазначено дату видачі та, всупереч вищевказаного Наказу, документ не завірений підписом і особистою печаткою лікаря.
Також ОСОБА_30 надані оригінали квитанцій на придбання ліків, які лікарем не призначалися і потерпілим не було надано суду рецептів лікаря та доказів того, що саме ці ліки потрібні були для лікування тілесного ушкодження, яке йому було спричинене ОСОБА_31 07.09.2018 року Крім того, надані ОСОБА_30 оригінали квитанцій, дати яких частково співпадають з періодом перебування на стаціонарному лікуванні, не доводять того, що лікарські засоби купувались саме ним або для лікування самого потерпілого.
Що стосується вимог ОСОБА_9 про стягнення витрат на харчування, то суд вважає, що в цій частині позову також необхідно відмовити. Харчування є фізіологічною потребою організму і не залежить від дій ОСОБА_10 , направлених на спричинення тяжкого тілесного ушкодження ОСОБА_26 . Доказів, які б підтверджували необхідність посиленого чи дієтичного харчування, суду не надано.
Кожна людина особисто обирає якість та кількість продуктів для харчування, кожен особисто прикладає зусиль для придбання таких продуктів, що закріплено ст.48 Конституцією України, згідно якої кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.
Крім того, належних і допустимих доказів того, що діяння, вчинене ОСОБА_31 , потягло за собою необхідність придбання потерпілим бензинового мотору для велосипеда вартістю 6800 грн., суду не надано, а тому підстави для віднесення відповідних витрат до майнової шкоди, завданої злочином, відсутні.
Також потерпілим долучені два квитки на автобус і тролейбус на загальну суму 11 грн., у яких не зазначені дані про дату надання послуг перевезення, у зв'язку з чим визначити належність цих витрат на проїзд потерпілого до майнової шкоди, завданої злочином, неможливо.
Стягнення витрат на придбання цигарок, взуття, рушників, шампуню, корму для котів, вартість автостоянки та поповнення рахунку номеру мобільного телефону взагалі безпідставне.
Виходячи з вищезазначеного, суд прийшов до обґрунтованого висновку, що ОСОБА_30 не надано суду належних і достатніх доказів того, що йому була заподіяна матеріальна шкода у розмірі, вказаному в позові, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог в частині відшкодування матеріальної шкоди.
Його ж вимоги про відшкодування моральної шкоди у розмірі 80000 грн. підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Так, згідно з ч.1 ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої порушенням її прав.
Як роз'яснив Верховний суд у своїй Постанові від 20 лютого 2018 року по справі № 303/4076/15-к, згідно з чинним законодавством моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, у моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, у порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Окрім того, Верховний суд у своїй Постанові від 25 серпня 2020 року по справі № 372/3192/18 підкреслив, що сталою судовою практикою визначено, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно ч.4 ст.23 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Частиною 1 статті 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Виходячи із зазначених положень закону та обставин справи, характеру, глибини та тривалості душевних, емоційних, фізичних і моральних страждань, які переніс потерпілий у зв'язку з незаконними умисними діями ОСОБА_10 , яка є для нього рідною сестрою, враховуючи принципи розумності та справедливості, суд приходить до висновку, що сума у розмірі 50000 грн. компенсує завдану моральну шкоду.
Положеннями ч.1 ст.124 КПК установлено, що у разі ухвалення обвинувального вироку, суд стягує з обвинуваченого на користь потерпілого всі здійснені ним документально підтверджені процесуальні витрати.
До таких витрат відповідно до п.1 ч.1 ст.118 цього Кодексу належать витрати на правову допомогу.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Правовою підставою відшкодування витрат на правову допомогу є договір, укладений між потерпілим та адвокатом-представником, а також документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року у справі № 464/5823/17, провадження № 51-3506км19.
При визначенні суми відшкодування витрат на послуги адвоката суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п.268).
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року по справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19, прийшла до висновку про те, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, 22 вересня 2018 року між потерпілим ОСОБА_30 і адвокатом ОСОБА_7 укладено угоду про надання юридичної допомоги (а.к.с.18).
Упродовж досудового розслідування з вересня 2018 року та судового провадження цей адвокат здійснювала представництво інтересів потерпілого, який звернувся до суду із позовною вимогою про відшкодування витрат на правову допомогу у розмірі 12500 грн. На підтвердження сплати адвокату ОСОБА_34 вказаної суми, до первісного позову потерпілим долучено копію квитанції про оплату юридичної допомоги від 22.09.2018 року (а.с.п.25).
Враховуючи вищевикладене, понесені ОСОБА_30 витрати на юридичну допомогу в сумі 12500 грн. підлягають стягненню з ОСОБА_10 , оскільки ці витрати є фактичними та обґрунтованими.
Витрати на залучення експертів стороною обвинувачення не заявлялися.
Долю речових доказів суд вирішує у відповідності зі ст.100 КПК України.
Керуючись ст.ст.369, 374, 376 КПК України, суд -
ухвалив:
ОСОБА_5 визнати винуватою у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.1 ст.121 КК України та піддати кримінальному покаранню у виді позбавлення волі строком 5 (п'ять) років.
Строк покарання обчислювати з дня затримання ОСОБА_5 для виконання вироку.
Стягнути з обвинуваченої ОСОБА_5 (ІПН НОМЕР_1 ) на користь потерпілого ОСОБА_6 (ІПН невідомий) 50000 (п'ятдесят тисяч) гривень у рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, і 12500 (дванадцять тисяч п'ятсот) гривень в рахунок відшкодування витрат на правову допомогу.
У задоволенні позову ОСОБА_6 в іншій частині - відмовити.
Ніж із нашаруванням речовини бурого кольору, змиви з обох рук і зрізи нігтьових пластин ОСОБА_10 у паперових пакетах, приналежну ОСОБА_6 чоловічу сороку зі слідами речовини бурого кольору та приналежні ОСОБА_5 кофту темно-синього кольору та штани темно-синього кольору з візерунками зі слідами речовини бурого кольору, які знаходяться на зберіганні у камері схову речових доказів Дніпровського РВП ДВП (нині ВП № 8 ДРУП) ГУНП в Дніпропетровській області на підставі постанови слідчого ОСОБА_35 від 07.09.2018 року, - після набрання вироком законної сили знищити.
Копію вироку після його проголошення негайно вручити обвинуваченій і прокурору.
На вирок сторонами може бути подана апеляція до Дніпровського апеляційного суду через Дніпропетровський районний суд протягом 30 діб з моменту його проголошення.
Суддя ОСОБА_1