Справа № 463/10290/19 Головуючий у 1 інстанції: Грицко Р.Р.
Провадження № 22-ц/811/1032/21 Доповідач в 2-й інстанції: Приколота Т. І.
15 липня 2021 року м.Львів
Справа № 463/10290/19
Провадження № 22ц/811/1032/21
Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого- Приколоти Т.І.,
суддів: Мікуш Ю.Р., Савуляка Р.В.
секретар Іванова О.О.
з участю: Михальської-Гибрик І.М.,
Кулеби М.П., Якібчука П.П.
розглянув апеляційну скаргу Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради на рішення Личаківського районного суду м.Львова, ухвалене у м. Львові 3 лютого 2021 року у складі судді Грицка Р.Р., усправі за позовом Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , з участю третьої особи: Львівської міської ради, про виселення, -
встановив:
3 грудня 2019 року Личаківська районна адміністрація Львівської міської ради звернулася з цим позовом. В обґрунтування позову посилається на те, що квартира АДРЕСА_1 належить до комунальної власності та складається з однієї житлової кімнати площею 14,44 кв.м. Її основним квартиронаймачем була ОСОБА_3 на підставі рішення № 437 від 15 листопада 1983 року, виданого Виконавчим комітетом Червоноармійської районної ради народних депутатів м.Львова Львівської області. Вказує, що крім неї у квартирі був зареєстрований ОСОБА_4 , як опікун основного квартиронаймача. ОСОБА_4 зареєстрував у квартирі своїх синів (відповідачів). ОСОБА_4 знятий з реєстрації 3 жовтня 2017 року у зв'язку із смертю. Вважає, що відповідачі та їхній батько не набули самостійного права на квартиру. Просить виселити відповідачів із спірної квартири без надання іншого житлового приміщення.
Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 3 лютого 2021 року в позові відмовлено.
Рішення суду оскаржує Личаківська районна адміністрація Львівської міської ради.Зазначає, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права. Просить рішення суду скасувати та постановити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на доводи позовної заяви.
2 червня 2021 року ОСОБА_2 подав відзив на апеляційну скаргу, у якому посилається на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції. Просить залишити апеляційну скаргу без задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, учасників справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.
Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
На підставі ч. 3 ст. 12, ст.ст. 76-81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; а також питання щодо розподілу судових витрат, допуску рішення до негайного виконання, скасування заходів забезпечення позову.
Встановлено, що відповідно до рішення Червоноармійської районної ради народних депутатів м.Львова № 437 від 15 листопада 1983 року з ОСОБА_3 укладено договір найму житлових приміщень - кімнату площею 14,44 кв.м на АДРЕСА_1 .
Рішенням цієї ради № 387 від 14 червня 1988 року над ОСОБА_3 , яка була особою похилого віку, призначено піклувальника ( ОСОБА_4 ) - батька відповідачів. Місцем піклування визначено: АДРЕСА_1 .
Встановлено, що ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
З довідки з місця проживання про склад сім'ї і реєстрації вбачається, що ОСОБА_4 був зареєстрований у спірній квартирі з 19 липня 1988 року та знятий з реєстрації 3 жовтня 2017 року у зв'язку із смертю. ОСОБА_3 знята з реєстрації ІНФОРМАЦІЯ_2 (померла). Відповідач ОСОБА_1 зареєстрований у квартирі з 26 січня 1999 року, ОСОБА_2 - з 1 жовтня 1988 року.
З акту ЛКП «Господар» від 28 січня 2020 року вбачається, що відповідачі фактично проживають у спірній квартирі.
У матеріалах справи наявна копія заяви ОСОБА_3 від 17 серпня 1988 року до Червоноармійської районної ради народних депутатифв про переоформлення особового рахунку на спірну квартиру на ОСОБА_4 та копія заяви ОСОБА_3 від 12 грудня 1988 року до ЖЕД 506 м.Львова, з якої вбачається, що вона вела спільне господарство з ОСОБА_4 .
Відповідно до копії розрахункової книжки за 1988 - 1989 роки, квитанції про оплату житлово-комунальних послуг спочатку видавали на ім'я ОСОБА_3 , в подальшому - на ім'я ОСОБА_4 . Розрахункова книжка 1992 - 1993 років видана на ім'я ОСОБА_4
10 червня 1988 року на ім'я начальника Червоноармійського РВ м.Львова ОСОБА_4 подав заяву про реєстрацію його у спірній квартирі на постійній основі, а не як тимчасового мешканця.
Реєстрація ОСОБА_4 у спірній квартирі проведена на постійній основі, оскільки після смерті ОСОБА_3 у 1999 році, ОСОБА_4 знятий з реєстрації 3 жовтня 2017 року (більше як за 17 років після смерті основного квартиронаймача).
Відповідачі вселились у спірну квартиру неповнолітніми.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач не довів, що відповідачі мають статус членів сім'ї піднаймача чи тимчасових мешканців, оскільки не надав доказів того, що з ними або з їхнім батьком ОСОБА_4 укладався договір піднайму. Суду не надано доказів того, що відповідачі чи їх батько вселялись до спірної квартири як тимчасові мешканці. Відповідно до статті 98 ЖК УРСР саме з дозволу наймача має відбуватись таке вселення. Судом встановлено, що відповідачі зареєстровані в спірній квартирі, а відтак, незалежно від підстав їхньої реєстрації, вони не можуть вважатись такими, що самоправно зайняли жиле приміщення.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з урахуванням наступного.
Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Згідно із статтею 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.
Стеттею 9 ЖК УРСР визначено, що ніхто не може бути виселений із займаного приміщення або обмежений у праві користування ним інакше як на підставах і в порядку, передбаченому законом.
Відповідно до частин першої і другої статті 61, статей 64, 65 ЖК УРСР користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем громадянином, на ім'я якого видано ордер.
Стеттею 65 цього Кодексу передбачено, що наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно.
Особи, які вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.
Право користування жилим приміщенням нарівні з наймачем виникає у тих осіб, які вселилися в якості членів сім'ї наймача в установленому законом порядку.
Окремою категорією осіб, які також мають право користування житловим приміщенням, є піднаймачі та тимчасові мешканці.
Відповідно до частини 3 статті 78 ЖК УРСР наймач вправі здати жиле приміщення в піднайом або поселити в нього тимчасових жильців на умовах і в порядку, передбачених статтями 91-99 цього Кодексу.
Згідно із статтею 91 ЖК УРСР наймач жилого приміщення вправі за згодою членів сім'ї, які проживають разом з ним, і за згодою наймодавця здавати в піднайом жиле приміщення у випадках і в порядку, встановлюваних цим Кодексом.
Наймач може здати в піднайом частину жилого приміщення, а в разі тимчасового виїзду - все приміщення. Жиле приміщення здається в піднайом без зазначення строку або на визначений строк, у тому числі на період збереження цього приміщення за тимчасово відсутнім наймачем.
Договір піднайму укладається в письмовій формі з наступною реєстрацією у житлово-експлуатаційній організації.
Відповідно до статті 92 ЖК УРСР договором піднайму може бути передбачено, що разом з піднаймачем у надаване йому жиле приміщення вселяються і члени його сім'ї. Подальше вселення піднаймачем членів сім'ї допускається лише за згодою наймодавця, наймача та інших осіб, зазначених у частинах першій і третій статті 91 цього Кодексу.
Наймодавцем є виконавчі комітети районних, міських, районних у містах Рад народних депутатів на території району, міста, району в місті здійснюють управління житловим фондом місцевих Рад, які здійснюють контроль за використанням і схоронністю житлового фонду, приймають рішення про надання жилих приміщень у будинках житлового фонду місцевої Ради, видають ордери на жилі приміщення (стаття 15 ЖК УРСР).
Відповідно до частини 2 статті 99 ЖК УРСР у разі припинення дії договору найму жилого приміщення одночасно припиняється і дія договору піднайму. Піднаймач і члени його сім'ї, а також тимчасові жильці зобов'язані негайно звільнити займане жиле приміщення. У разі відмови вони підлягають виселенню в судовому порядку. Виселення провадиться без надання іншого жилого приміщення.
Виселенню без надання іншого жилого приміщення підлягають виключно піднаймачі та члени його сім'ї, або ж тимчасові жильці.
Відповідно до статті129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.
Відповідно до частини 1 статті 65 ЖК УРСР для вселення до батьків їх неповнолітніх дітей не вимагається згоди наймача та членів його сім'ї.
Згідно із статтею 109 ЖК УРСР виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду (частини перша, друга цієї статті).
Відповідно до частини 3 статті 116 ЖК УРСР осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення. Такими, що самоправно зайняли жиле приміщення, вважаються особи, які вселилися у це приміщення самовільно без будь-яких підстав, а саме без відповідного рішення про надання їм цього приміщення та відповідно ордера на житлове приміщення. Виселення цих осіб пов'язане з відсутністю у них будь-яких підстав для зайняття жилої площі.
Є встановленим, що спірна квартира складається з 1 кімнати площею 14,44 кв,м, має загальну площу 14,44 кв.м. Іншим житлом відповідачі не забезпечені. Їхнє виселення із спірної квартири без забезпечення іншим житлом не можна вважати співмірним з інтересами демократичного суспільства щодо звільнення цього житла.
У рішенні по справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» Європейський суд з прав людини вказав на недопустимість порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо порушення права заявників на житло у зв'язку з виселенням, пункту 1 статті 6, оскільки національні суди не проаналізували належним чином їхні основні аргументи, статті 1 Першого протоколу щодо порушення їхніх майнових прав.
У цьому рішенні Європейський суд встановив порушення статті 8 Конвенції, оскільки заявники були позбавлені адекватних процесуальних гарантій у процесі прийняття рішення щодо їхнього права на житло з огляду на те, що суди не надали адекватного обґрунтування для відхилення аргументів заявників стосовно застосування відповідного законодавства та не здійснили оцінку виселення в контексті пропорційності застосування такого заходу.
З урахуванням конституційних та конвенційних гарантій громадян на житло, на підставі встановленого, колегія суддів прийшла до висновку, що оскаржуване рішення відповідає закону та засадам цивільного судочинства, зокрема, пропорційності, є справедливим, ухвалене з дотриманням принципу верховенства права. Суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про відмову у задоволенні позову.
З висновками суду першої інстанції належить погодитися, оскільки ним правильно визначено характер спірних правовідносин та встановлено дійсні обставини справи. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду. Підстави для скасування рішення суду відсутні.
Керуючись ст. 367, п.1 ч.1 ст.374, ст.ст. 375, 381-384, 388-391 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради залишити без задоволення.
Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 3 лютого 2021 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено і підписано 20 липня 2021 року.
Головуючий
Судді