Єдиний унікальний № 314/1579/21 Головуючий в 1 інст. ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/807/1116/21 Доповідач в 2 інст. ОСОБА_2
Категорія: ст. 81 КК України
21 липня 2021 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду в складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
при секретарі ОСОБА_5 ,
за участі прокурора ОСОБА_6 ,
засудженого ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції),
захисника засудженого - адвоката ОСОБА_8 ,
розглянувши в апеляційному порядку у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Запорізького апеляційного суду провадження за апеляційною скаргою захисника засудженого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 на ухвалу Вільнянського районного суду Запорізької області від 6 травня 2021 року, якою відмовлено у задоволенні клопотання захисника засудженого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 про застосування до нього умовно-дострокового звільнення від відбування покарання, -
Як вбачається з матеріалів провадження, 14 квітня 2021 року до Вільнянського районного суду Запорізької області надійшло клопотання захисника засудженого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 про застосування до нього умовно-дострокового звільнення від відбування покарання.
Своє рішення про відмову у задоволенні клопотання про умовно-дострокове звільнення засудженого ОСОБА_7 від відбування покарання суд першої інстанції мотивував тим, що засуджений за період відбування покарання має 8 стягнень, заохочень не має, на виробництві установи не працевлаштований, що свідчить про відсутність стабільної позитивної та активної поведінки протягом всього часу відбування покарання, у зв'язку з чим, ОСОБА_7 своєю поведінкою та ставленням до праці не довів свого виправлення та перевиховання.
В апеляційній скарзі захисник засудженого - адвокат ОСОБА_8 просить ухвалу суду скасувати та застосувати до ОСОБА_9 умовно-дострокове звільнення від відбування покарання.
В обґрунтування своїх вимог зазначає, що ОСОБА_7 характеризується посередньо, усі стягнення були накладені на нього у зв'язку з упередженим ставленням адміністрації колонії, під час відбування в колонії він працював, його поведінка свідчить про позитивні зміни в особистості, є постійною та самокерованою.
Також суд першої інстанції проігнорував доводи про стійкі соціальні зв'язки засудженого, який має 3 дітей, до свого ув'язнення постійно допомагав колишній дружині матеріально утримувати дітей, у період з 2016 по 2019 роки проживав у цивільному шлюбі з ОСОБА_10 та її неповнолітньою дитиною з інвалідністю, яким також допомагав матеріально.
У випадку умовно-дострокового звільнення ОСОБА_7 хоче працевлаштуватись, отримувати зарплату та допомагати усім своїм дітям.
Крім того, він вину у скоєнні злочину визнав, щиро розкаюється, вважає призначене покарання справедливим.
Звертає увагу, що адміністрація колонії не пропонувала ОСОБА_7 працевлаштуватись, тому відповідні доводи представника колонії не відповідають дійсності.
Заслухавши доповідь судді по справі, засудженого та його захисника, які підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити, прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, перевіривши матеріали провадження, обговоривши доводи, наведені в апеляційний скарзі та провівши судові дебати, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів провадження, ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Запоріжжя, громадянин України, українець, маючий середню освіту, не одружений, не працюючий, проживаючий за адресою: АДРЕСА_1 , відбуває покарання в Державній установі «Кам'янська виправна колонія (№ 101)» за вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 25 квітня 2019 року, яким він визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України та засуджений до покарання у вигляді 3 років позбавлення волі (а.с. 64-65).
Цим же вироком ОСОБА_7 було зараховано у строк відбування покарання строк перебування під вартою з дня затримання по день набрання вироком законної сили, з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.
Таким чином, на час звернення з клопотанням до суду першої інстанції, відбута частина строку призначеного ОСОБА_7 покарання становила більше 2/3 строку, призначеного судом за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, яке відноситься до категорії умисних тяжких злочинів.
Разом з тим, у відповідності до ч. 2 ст. 81 КК України, умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване, якщо засуджений сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення.
При цьому, сумлінна поведінка полягає у зразковому дотриманні вимог режиму, участі у самодіяльних організаціях засуджених, беззаперечному виконанні законних вказівок і розпоряджень адміністрації органів кримінально-виконавчої системи, відсутності порушень дисципліни. Це поведінка, на яку повинні орієнтуватися інші особи, які відбувають покарання.
При застосуванні умовно-дострокового звільнення від відбування покарання повинні враховуватися поведінка засудженого за весь період відбування ним покарання, а також дані про його попередні судимості та відшкодування матеріальних збитків.
Умовно-дострокове звільнення особи від відбування покарання повинно сприяти досягненню мети, передбаченої ст. 50 КК України - виправленню засудженого і запобіганню вчиненню нових злочинів.
Згідно з роз'ясненнями постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 року № 2 «Про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміну не відбутої частини покарання більш м'яким», рішення про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання можливе лише після повного і всебічного вивчення даних про особу засудженого та доведеності того, що засуджений сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення. При цьому, суд має ретельно з'ясувати ставлення засудженого до вчиненого злочину, праці, додержання ним вимог режиму, участь у самодіяльних організаціях засуджених виправної установи, а також його наміри щодо залучення до суспільно корисної праці.
Висновок суду про виправлення засудженого повинен базуватися на врахуванні даних про його поведінку в цілому та відношенню до праці за весь період знаходження у виправних установах, а не за час, що безпосередньо передує розгляду подання.
Суд не може не врахувати, що примірна поведінка - це не тільки пасивна форма поводження засудженого, що полягає в утриманні від порушення режиму відбування покарання, а й активна форма поведінки, котра за своєю суттю є намаганням своєю діяльністю виправити вину за скоєне кримінальне правопорушення.
З матеріалів провадження вбачається, що ОСОБА_7 у місцях позбавлення волі знаходиться з 11 січня 2019 року (а.с. 56).
Під час тримання у Державній установі «Київський слідчий ізолятор» з 11 січня 2019 року по 4 вересня 2019 року характеризувався посередньо, стягнень та заохочень не мав.
У Державній установі «Білоцерківська виправна колонія (№ 35)» відбував покарання з 4 вересня 2019 року по 14 грудня 2020 року, за період відбування покарання характеризувався негативно, мав ряд стягнень, заохочень не мав.
У Державній установі «Кам'янська виправна колонія (№ 101)» відбуває покарання з 14 грудня 2020 року, за період відбування покарання характеризується посередньо, стягнень та заохочень не має.
При апеляційному розгляді встановлено, що під час відбування покарання засуджений ОСОБА_7 у цілому характеризується негативно.
Так, згідно наявних у матеріалах провадження характеристики та довідки від 28 квітня 2021 року, засуджений ОСОБА_7 на виробництві установи не працевлаштований. У взаємовідносинах з іншими засудженими неконфліктний. За характером нецілеспрямований, легковажний. Дотримується правомірних та ввічливих взаємовідносин з персоналом. Намагається утримувати спальне місце та приліжкову тумбочку у чистоті та порядку, має охайний зовнішній вигляд. Не виконує передбачені законом вимоги персоналу установи. Не виконує роботи з самообслуговування, не має достатній рівень необхідних навичок. Не приймає участь у роботах з благоустрою колонії та прилеглої до неї території, а також до поліпшення житлово-побутових умов засуджених. Не допускає порушень вимог пожежної безпеки і безпеки праці. Не бере участь у реалізації програм диференційованого виховного впливу. Не прагне до підвищення наявного загальноосвітнього рівня, але займається самоосвітою. Не бере участь у роботі самодіяльних організації, не проявляє соціальну корисну активність в організації їх роботи (а.с. 56, 59).
Разом з тим, як вбачається з цієї ж характеристики, засудженому ОСОБА_7 5 лютого 2020 року комісією установи було відмовлено у застосуванні заохочувальної норми, передбаченої ст. 101 КВК України; 22 липня 2020 року відмовлено у застосуванні заохочувальної норми, передбаченої ст. 82 КК України; 15 січня 2021 року відмовлено у застосуванні заохочувальної норми, передбаченої ст. 81 КК України (а.с. 56).
Крім того, згідно довідки начальника відділення СПС від 28 квітня 2021 року, на ОСОБА_7 під час відбування покарання було накладено 7 стягнень у вигляді 2 суворих доган та 5 поміщень до ДІЗО, а жодного заохочення він не має (а.с. 57).
Відсутність будь-яких заохочень за весь період перебування в місцях позбавлення волі з 11 січня 2019 року, а також вказані вище стягнення, їх вид та кількість, які хоча на час звернення з цим клопотанням до суду були погашені, але факт їх накладення свідчить про відсутність стабільно позитивної сумлінної поведінки засудженого протягом всього часу відбування покарання.
Колегія суддів зазначає, що під сумлінним ставленням до праці засудженого слід розуміти участь у суспільно-корисній роботі, добросовісне виконання трудових обов'язків, використання форм і методів отримання доходів, які допустимі з точки зору не лише індивідуальних, а й суспільних інтересів (сплата податків, обов'язкових платежів, тощо), підвищення кількісних і якісних показників у роботі, бережливе ставлення до обладнання та інструментів, додержання правил охорони праці та техніки безпеки.
Так, з довідки про працевлаштування та довідки про нарахування та утримання заробітної плати засудженого вбачається, що ОСОБА_7 за період з 14 грудня 2020 року по 31 березня 2021 року взагалі не працював, що не може свідчити про його сумлінне ставлення до праці (а.с. 60, 62).
Враховуючи поведінку засудженого за весь період відбування покарання, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що засуджений ОСОБА_7 не довів свого виправлення.
Даний висновок суду ґрунтується на досліджених в процесі судового розгляду матеріалах особової справи засудженого.
Зазначена у відповіді начальника Державної установи «Білоцерківська виправна колонія (№ 35)» № 159/44-21/22 від 15 січня 2021 року (а.с. 13) інформація про трудову діяльність ОСОБА_7 за періоди з 7 жовтня 2019 року по 17 жовтня 2019 року та з 24 лютого 2020 року по 8 квітня 2020 року, підтверджує те, що сукупна трудова діяльність ОСОБА_7 складає 55 днів, і вказаний термін працевлаштування не може свідчити про його сумлінне ставлення до праці.
Доводи апеляційної скарги з приводу того, що ОСОБА_7 вину у скоєнні злочину визнав, щиро розкаюється, вважає призначене покарання справедливим, має 3 дітей, до свого ув'язнення постійно допомагав колишній дружині матеріально утримувати дітей, проживав у цивільному шлюбі з ОСОБА_10 та її неповнолітньою дитиною з інвалідністю, яким також допомагав матеріально, після звільнення з місць позбавлення волі має намір працевлаштуватись, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки вони не є тими підставами, які дають засудженому право на умовно-дострокове звільнення від відбування покарання.
Також в апеляційній скарзі не наведені, а в судовому засіданні суду апеляційної інстанції не надані докази на підтвердження будь-якого упередженого ставлення до ОСОБА_7 з боку адміністрації виправної колонії.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки судом першої інстанції було враховано всі обставини при вирішенні питання про можливість звільнення ОСОБА_7 умовно-достроково.
На підставі вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини по справі та надавши їм належну оцінку, прийшов до обґрунтованого висновку, що засуджений ОСОБА_7 не довів свого виправлення та перевиховання і не підлягає умовно-достроковому звільненню від відбування покарання, тому судова колегія вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а ухвала суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.
На підставі зазначеного, керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, ст. 81 КК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 залишити без задоволення.
Ухвалу Вільнянського районного суду Запорізької області від 6 травня 2021 року, якою відмовлено у задоволенні клопотання захисника засудженого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 про застосування до ОСОБА_7 умовно-дострокового звільнення від відбування покарання, залишити без змін.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту оголошення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4
Дата документу Справа № 314/1579/21