Провадження №1-кс/359/1040/2021
Справа №359/6509/21
Іменем України
21 липня 2021 року м. Бориспіль
Слідчий суддя Бориспільського міськрайонного суду Київської області ОСОБА_1 , розглянувши скаргу адвоката ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 на бездіяльність дізнавача Бориспільського РУП ГУ НП в Київській області ОСОБА_4 при розгляді клопотання щодо надання інформації у кримінальному провадженні №12021116100000165 від 24.04.2021 року відкритого за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст.356 КК України,
21.07.2021 року до провадження слідчого судді Бориспільського міськрайонного суду Київської області надійшла скарга адвоката ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 на бездіяльність дізнавача Бориспільського РУП ГУ НП в Київській області ОСОБА_4 при розгляді клопотання щодо надання інформації у кримінальному провадженні №12021116100000165 від 24.04.2021 року відкритого за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст.356 КК України.
Згідно прохальної частини скарги заявник просить: визнати бездіяльність дізнавача сектора дізнання Бориспільського РУП ГУ НП в Київській області ОСОБА_4 , що полягає у не наданні інформації у кримінальному провадженні №12021116100000165 від 24.04.2021 року та зобов'язати дізнавача сектора дізнання Бориспільського РУП ГУ НП в Київській області ОСОБА_4 надати запитувану інформацію у кримінальному провадженні №12021116100000165 від 24.04.2021 року, а також направити відповідь на поштову адресу представника потерпілої.
На стадії досудового розслідування кримінального провадження контроль за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні здійснює слідчий суддя відповідно до його повноважень у порядку, передбаченому КПК України, що встановлено п. 18 ст. 3 цього Кодексу.
Згідно з ч. 3 ст. 26 КПК України слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом.
При цьому ч. 1 ст. 303 КПК України встановлено вичерпний перелік рішень, дій чи бездіяльності слідчого, дізнавача або прокурора, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування.
За змістом ч. 2 ст. 303 КПК України скарги на інші рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора не розглядаються під час досудового розслідування і можуть бути предметом розгляду під час підготовчого провадження у суді згідно з правилами статей 314-316 цього Кодексу.
Що стосується процесуальних рішень слідчого, дізнавача або прокурора, то на досудовому провадженні можуть бути оскаржені, зокрема, рішення слідчого, дізнавача, прокурора про зупинення досудового розслідування; рішення слідчого, дізнавача про закриття кримінального провадження; рішення прокурора про закриття кримінального провадження та/або провадження щодо юридичної особи; рішення прокурора, слідчого, дізнавача про відмову у визнанні потерпілим; рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача або прокурора при застосуванні заходів безпеки; рішення слідчого, дізнавача, прокурора про відмову в задоволенні клопотання про проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій; рішення слідчого, дізнавача, прокурора про зміну порядку досудового розслідування та продовження його згідно з правилами, передбаченими главою 39 цього Кодексу; рішення прокурора про відмову в задоволенні скарги на недотримання розумних строків слідчим, дізнавачем, прокурором під час досудового розслідування; повідомлення слідчого, дізнавача, прокурора про підозру після спливу одного місяця з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального проступку або двох місяців з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину, але не пізніше закриття прокурором кримінального провадження або звернення до суду із обвинувальним актом; відмова слідчого, дізнавача, прокурора в задоволенні клопотання про закриття кримінального провадження з підстав, передбачених пунктом 9-1 частини першої статті 284 цього Кодексу.
Відповідно до положень ч. 1, ч. 3 ст. 110 КПК України процесуальними рішеннями є всі рішення органів досудового розслідування, прокурора, слідчого судді, суду. Рішення слідчого, прокурора приймається у формі постанови. Постанова виноситься у випадках, передбачених цим Кодексом, а також коли слідчий, прокурор визнає це за необхідне.
В той же час в порядку п. 7 ч. 1 ст. 303 КПК України підлягає оскарженню під час досудового розслідування процесуальне рішення прокурора, слідчого у формі постанови про відмову в задоволенні клопотання про проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій.
Із наведеної норми, що узгоджується із роз'ясненнями, що містяться у п. 6 листа Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ № 9-49/0/4-17 від 12.01.2017 «Узагальнення про практику розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування» вбачається, що п. 7 ч. 1 ст. 303 КПК передбачене право на оскарження рішення про відмову в задоволенні клопотання про проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій, а не будь-яких процесуальних дій, для проведення яких учасник кримінального провадження вносив клопотання слідчому.
Відповідно до ст. 223 КПК України слідчі (розшукові) дії є діями, спрямованими на отримання (збирання) доказів або перевірку вже отриманих доказів у конкретному кримінальному провадженні.
Згідно зі ст.ст. 223-245 КПК України до слідчих (розшукових дій) процесуальний закон відносить: допит, пред'явлення особи для впізнання, пред'явлення речей для впізнання, пред'явлення трупа для впізнання, обшук, огляд, слідчий експеримент, освідування особи, отримання зразків для експертизи, залучення експерта.
Види негласних слідчих (розшукових) дій та порядок їх проведення регламентовані Главою 21 КПК України.
Відповідно до ч. 3 ст. 93 КПК сторона захисту, потерпілий має право збирати докази в тому числі й шляхом ініціювання проведення слідчих (розшукових) дій, що сприяє захисту прав та законних інтересів сторони захисту у кримінальному провадженні та забезпечує дотримання вимог такої загальної засади кримінального провадження, як змагальність, відповідно до якої сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених КПК (ч. 2 ст. 22 КПК України).
За змістом ст. 220 КПК України клопотання сторони захисту, потерпілого і його представника чи законного представника, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, про виконання будь-яких процесуальних дій та у випадках, установлених цим Кодексом, іншої особи, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування, або її представника слідчий, прокурор зобов'язані розглянути в строк не більше трьох днів з моменту подання і задовольнити їх за наявності відповідних підстав.
Про результати розгляду клопотання повідомляється особа, яка заявила клопотання. Про повну або часткову відмову в задоволенні клопотання виноситься вмотивована постанова.
При цьому варто зважати на те, що відповідна бездіяльність може бути зумовлена не лише невчиненням процесуальної дії в межах встановлених зазначеною нормою строків, а й неналежним розглядом клопотання, зокрема, залишенням його без процесуального реагування або неналежним на нього процесуальним реагуванням.
Таким чином, необхідно враховувати, що якщо особа звернулась із клопотанням про проведення слідчої (розшукової) дії, однак воно залишилось без реагування або без належного реагування (наприклад, не було розглянуте або було розглянуте в частині) слідчого, то в такому випадку правомірним є оскарження такої бездіяльності відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 303 КПК. Однак, якщо клопотання розглянуто, а в його задоволенні було відмовлено, то така відмова є предметом оскарження винятково відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 303 КПК. (розділ 1.3 Узагальнення ВССУ «Про практику розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування»).
Згідно ч.5 ст. 115 КПК України, при обчисленні строків днями та місяцями не береться до уваги той день, від якого починається строк, за винятком строків тримання під вартою, проведення стаціонарної психіатричної експертизи, до яких зараховується неробочий час та які обчислюються з моменту фактичного затримання, взяття під варту чи поміщення до відповідного медичного закладу.
Також, ч.7 ст. 115 КПК України визначено, що при обчисленні процесуального строку в нього включаються вихідні і святкові дні, а при обчисленні строку годинами - і неробочий час. Якщо закінчення строку, який обчислюється днями або місяцями, припадає на неробочий день, останнім днем цього строку вважається наступний за ним робочий день, за винятком обчислення строків тримання під вартою та перебування в медичному закладі під час проведення стаціонарної психіатричної експертизи.
Відповідно до ч. 4 ст. 304 КПК України, слідчий суддя відмовляє у відкритті провадження лише у разі, якщо скарга подана на рішення, дію чи бездіяльність слідчого, прокурора, що не підлягають оскарженню.
Відповідно до ст. 55 Конституції України права та свободи людини і громадянина захищаються судом, при цьому кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
В офіційному тлумаченні частини другої статті 55 Конституції України, викладеному в рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011, зазначено, що реалізація конституційного права на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб забезпечується в порядку, визначеному процесуальним законом.
Здійснення у порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законом, судового контролю за додержанням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженню належить до повноважень слідчого судді.
У свою чергу, в рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Звольський та Звольська проти Чешської Республіки» (Zvolsky and Zvolska v. the Czech Republic, заява № 46129/99, п. 46, Европейського суду з прав людини 2002 - ІХ вказано, що тлумачення національного законодавства, зокрема, процесуальних правил, що застосовуються у судовому провадженніздійснюється судами.
При цьому, відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі "Іванов проти України "(Ivanov v. Ukraine), № 15007/02, пп. 74 - 75, рішення від 07 грудня 2006 року) сумлінність за ініціювання слідчих дій або відмову у кримінально - правовому переслідуванні особи повністю покладається на державу.
Так, відповідно рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom) від 28 травня 1985 року, п. 57, Series A, № 93, право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням.
У справі «Preda and Dardari v. Italy (1999) Суд вказав, що метою цієї норми є запобігання використанню принципів, на яких ґрунтується Конвенція, щоб здійснювати будь - яку діяльність, спрямовану на скасування прав і свобод, визнаних цією Конвенцією.
Судом також враховано, що Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух.
З цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду з прав людини у справах « Осман проти Сполученого королівства» від 28 жовтня 1998 року та « Круз проти Польщі » від 19 червня 2001 року.
У вказаних Рішеннях зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.
У зв'язку з наведеним, вказані висновки суду не є порушенням права на справедливий судовий захист та не можуть вважатися обмеженням права доступу до суду.
Відповідно до п. 1.3 Узагальнення ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування» - слідчі судді не повинні розглядати по суті скарги, зумовлені бездіяльністю, оскарження якої ст. 303 КПК не передбачено. Враховуючи вимоги ст. 304 КПК, в разі надходження на розгляд таких скарг слідчим суддям необхідно відмовляти у відкритті провадження, а не в їх задоволенні, оцінюючи їх обґрунтованість.
Зі змісту поданої скарги вбачається, що до дізнавача сектора дізнання Бориспільського РУП ГУ НП в Київській області ОСОБА_4 14.07.2021 року надійшло клопотання представника потерпілого-адвоката ОСОБА_2 про надання інформації у кримінальному провадженні №12021116100000165 від 24.04.2021 року.
Разом з тим, в своєму клопотанні представник потерпілого-адвокат ОСОБА_2 не ініціює перед органом досудового розслідування проведення будь-яких процесуальних або слідчих дій, а лише просить надати інформацію про хід та стан досудового розслідування.
Таким чином, слідчий суддя приходить до висновку, що скарга адвоката ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 не може бути предметом розгляду у порядку оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування, оскільки вимоги скарги не є предметом розгляду відповідно до ст. 303 КПК та не належать до предмета оскарження відповідно до положень п. 1 ч. 1 ст. 303 КПК
На підставі викладеного і керуючись ст. ст.303, 304 КПК України, слідчий суддя
Відмовити у відкритті провадження за скаргою адвоката ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 на бездіяльність дізнавача Бориспільського РУП ГУ НП в Київській області ОСОБА_4 при розгляді клопотання щодо надання інформації у кримінальному провадженні №12021116100000165 від 24.04.2021 року відкритого за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст.356 КК України.
Ухвала слідчого судді може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня отримання даної ухвали.
Слідчий суддя ОСОБА_1