Ухвала
21 липня 2021 року
м. Київ
справа № 950/1925/20
провадження № 61-12093ск21
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Литвиненко І. В.,
розглянувши касаційну скаргу приватного акціонерного товариства «Страхова Група «ТАС» на рішення Лебединського районного суду Сумської області від 30 квітня 2021 року та постанову Сумського апеляційного суду від 30 червня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Страхова Група «ТАС» (приватне) про відшкодування шкоди, заподіяної смертю фізичної особи,
У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до АТ «СГ «ТАС» (приватне), в якому просила стягнути з відповідача 10 400 грн страхового відшкодування, як грошову компенсацію за понесені витрати на виготовлення та спорудження нагробного пам'ятника та 3 000 грн судових витрат, пов'язаних з оплатою послуг з надання професійної правничої допомоги.
Рішенням Лебединського районного суду Сумської області від 30 квітня 2021 року, яке залишено без змін постановою Сумського апеляційного суду від 30 червня 2021 року, позов ОСОБА_1 задоволено.
Стягнуто з АТ «СГ «ТАС» (приватне) на користь ОСОБА_1 10 400 грн страхового відшкодування, як грошову компенсацію за понесені витрати на виготовлення та спорудження нагробного пам'ятника, а також кошти в розмірі 3 000 грн на відшкодування судових витрат, пов'язаних з оплатою послуг з надання професійної правничої допомоги.
Стягнуто з АТ «СГ «ТАС» (приватне) на користь держави судовий збір у розмірі 840,80 грн.
16 липня 2021 року Петрук В. П. , який діє від імені ПрАТ «СГ «ТАС», за допомогою засобів поштового зв'язку звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду на рішення Лебединського районного суду Сумської області від 30 квітня 2021 року та постанову Сумського апеляційного суду від 30 червня 2021 року в указаній вище справі.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.
Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев'ята статті 19 ЦПК України).
Предметом позову є відшкодування шкоди, ціна позову у даній справі становить 10 400 грн, яка станом на 01 січня 2021 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 270 грн х 100 = 227 000 грн).
Обґрунтовуючи наявність підстав для відкриття касаційного провадження заявник покликається на підпункти «а», «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а також дана справа має виняткове значення для заявника та становить суспільний інтерес.
Посилання заявника у касаційній скарзі на те, що справа має виняткове значення для нього та становить суспільний інтерес не є достатніми для застосування пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Доводи щодо порушення судами попередніх інстанцій, внаслідок ухвалення оскаржуваних рішень, формування єдиної правозастосовчої практики не дають підстав для відкриття касаційного провадження у справі відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, оскільки заявником не наведено даних щодо фундаментального значення цього питання.
Суд зазначає, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено.
Застосування критерію малозначності у цій справі є передбачуваним, судовий спір було розглянуто судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявник не навів інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.
Наведене повністю узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини (далі - Суд) згідно з якою умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції), «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії)).
Суд вказує, що важко погодитись з тим, що Верховний Суд, у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволяло йому відфільтровувати справи, що надходять на розгляд до нього, зобов'язаний враховувати помилки, яких припустилися суди нижчої інстанції при визначенні того, чи надавати доступ до нього. Ухвалення іншого рішення могло б суттєво завадити роботі Верховного Суду і унеможливило б виконання Верховним Судом своєї особливої ролі. У практиці Суду вже підтверджувалося, що повноваження Верховного Суду визначати свою юрисдикцію не можуть обмежуватися у такий спосіб (п. 122 рішення у справі «Zubac v. Croatia» (Зубац проти Хорватії) від 05 квітня 2018 року).
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
З урахуванням наведеного, оскільки касаційну скаргу подано на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України випадків не встановлено, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.
Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 1 частини шостої, частиною дев'ятою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою приватного акціонерного товариства «Страхова Група «ТАС» на рішення Лебединського районного суду Сумської області від 30 квітня 2021 року та постанову Сумського апеляційного суду від 30 червня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Страхова Група «ТАС» (приватне) про відшкодування шкоди, заподіяної смертю фізичної особи.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подавала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: А. І. Грушицький
В. С. Висоцька
І. В. Литвиненко