Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"13" липня 2021 р.м. ХарківСправа № 922/1065/21
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Смірнової О.В.
при секретарі судового засідання Деньковичі А.Й.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Керівника Київської окружної прокуратури м. Харкова
до 1. Харківської міської ради, м. Харків , 2. Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, м. Харків , 3. Фізичної особи-підприємця Ковтун Олени Миколаївни, м. Харків
про визнання незаконним та скасування рішення, визнання договору купівлі-продажу нежитлових будівель зобов'язання повернення нежитлових приміщень
за участю представників:
прокурора - Размєтаєва А.С., посвідчення №061513 від 24.03.2021 року;
відповідача 1 - Цуварева О.Ф., самопредставництво;
відповідача 2 - Цуварева О.Ф., самопредставництво;
відповідача 3 - Рижкова І.П., ордер № 1039568 від 16.04.2021 року,
Керівник Київської окружної прокуратури м. Харкова звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Харківської міської ради, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, ФО-П Ковтун О.М., в якій просить суд:
1. Визнати незаконним та скасувати пункт 29 додатку до рішення 14 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 20.09.2017 року №757/17;
2. Визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 02.11.2017 року № 5510-В-С, укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та фізичною особою - підприємцем Ковтун Оленою Миколаївною, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Саутенко Н.В. і зареєстрований в реєстрі за № 3981;
3. Зобов'язати фізичну особу - підприємця Ковтун Олену Миколаївну (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) повернути Харківській міській об'єднаній територіальній громаді в особі Харківської міської ради (код ЄДРПОУ 4059243) нежитлові приміщення 1-го поверху № 1,2,3,4 загальною площею 35,4 кв.м. в житловому будинку літ. "А-2", розташованому за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом складання акту приймання-передачі.
Судові витрати зі сплати судового збору прокурор просить покласти на відповідачів.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 05.04.2021 року було прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 12.04.2021 року на 10:30 год.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 12.04.2021 року продовжено строк проведення підготовчого провадження до 05.07.2021 року, підготовче засідання відкладено на 01.06.2021 року на 12:15 год.
23.04.2021 року відповідач 1 подав відзив (вх.№ 9298), в якому проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що твердження прокурора про те, що спірне рішення Харківської міської ради незаконне та підлягає скасування є необґрунтованим та таким, що не підтверджене жодним належним доказом у справі. Також зазначає, що відповідно до пункту 5.6. договору, орендар який належно виконує свої обов'язки, у разі продажу майна, що передано в оренду, має переважне право перед іншими особами на його викуп. На думку відповідача 1, при прийнятті оскаржуваного рішення Харківська міська рада діяла в межах своїх повноважень, відповідно до законів України. Відповідач 1 вважає, що ним було дотримано спосіб та порядок приватизації, встановлений законом. Щодо відсутності правових підстав визнання договору купівлі - продажу нежитлових приміщень недійсним відповідач 1 зазначає, що у даному випадку, сторони уклали договір купівлі-продажу при їх вільному волевиявленні та вчинили дії, які свідчать про прийняття їх до виконання, тобто дії сторін спрямовані на реальне настання правових наслідків, а їх внутрішня воля відповідала зовнішньому її прояву, тому посилання прокурора на те, що спірні правочини не відповідають статті 203 Цивільного кодексу України не підтверджені належними та допустимим доказами. Також, у позовній заяві не зазначено, чим саме та чиї права порушено при укладанні спірного договору купівлі - продажу. Відповідач 1 також зазначає про необґрунтованість та не доведеність підстав представництва інтересів у суді прокурором.
29.04.2021 року відповідач 3 подав відзив (вх.№ 9868), в якому зазначив, що ініціатива щодо обрання способу приватизації спірних приміщень належала відповідачу 2, а відповідач 1 своїм рішенням від 20.09.2017 року обрав такий спосіб приватизації спірних приміщень як викуп, при цьому відповідачем 1 дотримано спосіб прийняття оскаржуваного рішення, оскільки рішення прийнято на черговій сесії ради, дана сесія є правомочною, вказане питання було включено в порядок денний сесії, проводилась доповідь і обговорення проекту рішення, голосування і за його результатами більшістю голосів присутніх депутатів, рішення було прийнято. Також, на думку відповідача 3 норми ч. 1 ст. 289 ГК України та ч. 2 ст. 777 ЦК України в спірних правовідносинах мають перевагу перед абз. 1 ч. 1 ст. 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)". Крім того, відповідач 3 зауважив, що він мав всі підстави вважати, що відповідачі 2,3 діяли в межах їх компетенції. Відповідач 3 також вважає, що правовий висновок Верховного Суду щодо застосування положень законодавства в сфері приватизації державного та комунального майна, викладений в постанові від 22.01.2021 року у справі № 922/623/20, не підлягає застосуванню до спірних правовідносин.
31.05.2021 року відповідач 2 подав заяву про застосування позовної давності (вх.№ 12572) та відзив (вх.№12573), в якому проти позовних вимог заперечував, посилаючись на дотримання сторонами законів України, як під час прийняття спірного рішення Харківської міської ради, так і під час укладення спірного договору.
Прокурор подав відповіді на відзиви: відповідача 3 (вх.№12760 від 01.06.2021 року), відповідача 1 (вх.№12759 від 01.06.2021 року) та відповідача 2 (вх.№13434 від 08.06.2021 року), в яких зазначив, що посилання відповідачів на пункт 5.6. договору оренди, не може застосовуватись у даній ситуації, оскільки сама процедура викупу орендарем повинна була здійснюватися відповідно до Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)". Також прокурор зазначає, що відповідно до абзацу 1 частин 1 статті 18-2 Закону, приватизація об'єктів групи А здійснюється з урахуванням таких особливостей: у разі прийняття рішення про приватизацію орендованого державного майна (будівлі, споруди, нежитлового приміщення) орендар одержує право на викуп такого майна, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованою майна, яке неможливо відокремити віз відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання для цілей оренди майна. Та зазначає, що відповідач 3 жодних поліпшень орендованого майна за період перебування цього об'єкту у нього в оренді не здійснив. Щодо доводів відповідача 1 в частині правових підстав визнання договору купівлі-продажу нежитлових приміщень недійсним прокурор зазначає, що предметом договору купівлі-продажу нежитлових приміщень є нерухоме майно комунальної форми власності, щодо якого обрано незаконний спосіб приватизації, що суперечить інтересам держави та територіальної громаді, оскільки спірне майно приватизоване без проведення його конкурсного продажу.
01.06.2021 року відповідач 3 подав заяву про застосування позовної давності (вх.№12808).
У судовому засіданні 01.06.2021 року оголошено перерву до 08.06.2021 року.
08.06.2021 року прокурор подав заперечення на заяву відповідача 2 про застосування позовної давності (вх.№ 13436) та заперечення на заяву відповідача 2 про залишення позову без розгляду (вх.№ 13435).
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 08.06.2021 року підготовче засідання відкладено на 15.06.2021 року на 12:45 год.
09.06.2021 року відповідач 3 подав заперечення на відповідь на відзив (вх.№13560), в яких зазначив, що неможливо обвинувачувати ФО-П Ковтун О.М. в тому, що вона свідомо вчиняла протиправні дії як сама, так і в співучасті з першим та другим відповідачами. Вона мала всі підстави вважати, що як Управління, так і Харківська міська рада діяли в межах компетенції, тому є очевидним, що вилучення спірного майна у ФО-П Ковтун О.М., тим більше з урахуванням здійснених нею невід'ємних поліпшень, є недотриманням "справедливого балансу", порушенням принципу "належного урядування", а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню практика ЄСПЛ.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 15.06.2021 року закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 06.07.2021 року на 10:30 год.
Протокольною ухвалою від 06.07.2021 року судове засідання відкладено на 13.07.2021 року.
Прокурор у судовому засіданні 13.07.2021 року підтримав позов та відповіді на відзиви, просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Представники відповідачів у судовому засіданні 13.07.2021 року підтримали свої відзиви, просили у задоволенні позову відмовити.
Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення прокурора та представників сторін, оцінивши надані ними докази, суд установив такі обставини.
На підставі договору оренди №4671 від 26.03.2003 року та додаткових угод до нього (надалі - Договір), укладених між Управлінням комунального майна та фізичною особою підприємцем Ковтун Оленою Миколаївною, у останньої в оренді перебували нежитлові приміщення 1-го поверху № 1-:-4 загальною площею 35,4 кв.м. в житловому будинку літ. “А-2”, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 .
26.03.2003 року сторонами складено Акт приймання-передачі спірних приміщень, відповідно до якого ФО-П Ковтун О.М. прийняла в орендне користування вищевказані нежитлові приміщення.
Згідно з п. 4.7. додаткової угоди №4 від 13.06.2014 року до Договору змінювати стан орендованого майна орендар зобов'язаний виключно за письмовою згодою орендодавця.
Відповідно до п. 4.8. Договору орендар зобов'язаний здійснювати поточний ремонт за письмовою згодою орендодавця. За свій рахунок здійснювати капітальний ремонт за письмовою згодою орендодавця при наявності узгодженої проектно-кошторисної документації та дозволу, отриманого відповідно з діючим законодавством.
Згідно з п. 5.3. Договору орендар має право за письмовою згодою орендодавця вносити зміни до складу орендованого майна, провадити невід'ємні поліпшення, які необхідні для здійснення господарської діяльності, що зумовлює підвищення його вартості. Якщо невід'ємні поліпшення майна зроблені за згодою орендодавця, орендар має право на відшкодування вартості необхідних витрат або зарахування їх вартості тільки у разі придбання об'єкта оренди у власність.
Відповідно до п. 5.6. Договору орендар, який належно виконує свої обов'язки, у разі продажу майна, що передане в оренду, має переважне право перед іншими особами на його викуп.
16.05.2017 року ФО-П Ковтун О.М. звернулась до Управління комунального майна з листом (вх. №7155 від 16.05.2017 року), у якому просила дозволити приватизацію спірних приміщень без визначення способу приватизації.
При цьому до вказаного листа не було долучено жодних документів, які б надавали право на таку приватизацію.
У подальшому, Харківською міською радою прийнято відповідне рішення, яким дозволено приватизувати вказаний об'єкт нерухомого майна шляхом викупу (п. 29 додатку до рішення 14 сесії Харківської міської ради 7 скликання “Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова” від 20.09.2017 №757/17).
На виконання вказаного рішення до Управління комунального майна ФО-П Ковтун О.М. подано заяву про приватизацію від 26.09.2017 року № 3486.
У подальшому, 26.09.2017 року ФО-П Ковтун О.М. звернулась до Управління комунального майна з листом (вх. №14169 від 26.09.2017 року), у якому просила доручити суб'єкту оціночної діяльності фізичній особі-підприємцю Прокоп'євій І.Б. оцінку для приватизації вказаного майна.
На виконання вказаного листа Управління комунального майна звернулось до суб'єкта оціночної діяльності Прокоп'євої І.Б. (лист від 27.09.2017 року № 14761) з пропозицією провести оцінку вказаних нежитлових приміщень на підставі договору з ФО-П Ковтун О.М.
Як наслідок, ФО-П Прокоп'євою І.Б. складено звіт про незалежну оцінку нерухомого майна, затверджений Управлінням комунального майна 17.10.2017 року, відповідно до якого вартість спірного майна, станом на 30.09.2017 року, складала 75 857 грн., а разом з ПДВ - 91 028,40 грн.
Вивченням вказаного звіту встановлено, що будь-які відомості про те, що проводились ремонтні роботи у спірних нежитлових приміщеннях, в тому числі невід'ємні поліпшення, відсутні.
02.11.2017 року між ФО-П Ковтун О.М. та Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради укладено договір купівлі-продажу № 5510-В-С, відповідно до якого відповідач 3 приватизувала вказані нежитлові приміщення за 75 857 грн. без ПДВ (91 028,40 грн. з ПДВ).
22.11.2017 року складено акт прийому-передачі № 5510-В-С, який засвідчив факт передачі за вищевказаним договором купівлі-продажу нежитлових приміщень 1-го поверху № 1,2,3,4 загальною площею 35,4 кв.м. в житловому будинку літ. “А-2”, розташованому за адресою: м. Харків, вул. Конторська, 27 та факт сплати коштів у повному обсязі за цим договором.
Звертаючись із даним позовом до суду, прокурор зазначає, що Харківська міська рада незаконно обрала спосіб приватизації оспорюваного майна шляхом викупу орендарем спірних приміщень. Останній має право прийняти рішення про продаж нерухомого майна, що перебуває у власності територіальної громади, а уповноважений нею орган приватизації, а саме Управління комунального майна, має укласти відповідний договір купівлі-продажу, як правило, за результатами проведення аукціону або конкурсу (конкурсний продаж). У виключних випадках такий продаж може бути проведений шляхом викупу, а саме в даному випадку продаж шляхом викупу орендарем об'єктів, які вже перебувають у нього в оренді, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання для цілей оренди майна.
Прокурор також зазначає, що орендарем до органу приватизації не подавались документи про невід'ємні поліпшення, здійснені за час його оренди, під час приватизації. Прокурор вважає, що обраний спосіб приватизації є незаконним, та суперечить інтересам держави та територіальної громади.
Надаючи правову кваліфікацію доказам які надані сторонами та викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 2 статті19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 3 статті 24 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” визначено, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України. Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед територіальною громадою, державою, юридичними і фізичними особами у відповідності до статті 74 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”.
Відповідно до статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування України" (далі-Закон) сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Вказані органи діють за принципом розподілу повноважень у порядку і межах, визначених цим та іншими законами.
Статтею 1 Закону України "Про місцеве самоврядування України" встановлено, що право комунальної власності - право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.
Згідно статті 25 Закону України "Про місцеве самоврядування України" сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.
Відповідно до пункту 30 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування України" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: прийняття рішень щодо відчуження відповідно до закону комунального майна; затвердження місцевих програм приватизації, а також переліку об'єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації; визначення доцільності, порядку та умов приватизації об'єктів права комунальної власності; вирішення питань про придбання в установленому законом порядку приватизованого майна, про включення до об'єктів комунальної власності майна, відчуженого у процесі приватизації, договір купівлі-продажу якого в установленому порядку розірвано або визнано недійсним, про надання у концесію об'єктів права комунальної власності, про створення, ліквідацію, реорганізацію та перепрофілювання підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідної територіальної громади.
Статтею 29 Закону України "Про місцеве самоврядування України" визначено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать: управління в межах, визначених радою, майном, що належить до комунальної власності відповідних територіальних громад; підготовка і внесення на розгляд ради пропозицій щодо порядку та умов відчуження комунального майна, проектів місцевих програм приватизації та переліку об'єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації; організація виконання цих програм; підготовки і внесення на розгляд ради пропозицій щодо визначення сфер господарської діяльності та переліку об'єктів, які можуть надаватися у концесію; подання раді письмових звітів про хід та результати відчуження комунального майна.
Згідно зі статтею 59 Закону України "Про місцеве самоврядування України" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим законом.
Відповідно до статті 327 Цивільного кодексу України у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді.
У відповідності до статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування України" територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини.
Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.
Доцільність, порядок та умови відчуження об'єктів права комунальної власності визначаються відповідною радою. Доходи від відчуження об'єктів права комунальної власності зараховуються до відповідних місцевих бюджетів і спрямовуються на фінансування заходів, передбачених бюджетами розвитку.
Майнові операції, які здійснюються органами місцевого самоврядування з об'єктами права комунальної власності, не повинні ослаблювати економічних основ місцевого самоврядування, зменшувати обсяг та погіршувати умови надання послуг населенню.
Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів. Об'єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.
Як убачається із матеріалів справи, оскаржуване рішення Харківської міської ради від 20.09.2017 року № 757/17 "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" прийнято на підставі Законів України "Про приватизацію державного майна", "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", "Про особливості приватизації об'єктів незавершеного будівництва", статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Програми приватизації та відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017-2022р.р., затвердженої рішенням 13 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 21.06.2017 року № 691/17 та статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".
Відповідно до пункту 1.1 Програми приватизації та відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017-2022 рр., затвердженої рішенням Ради від 21.06.2017 року № 691/17 (далі - Програма приватизації), її розроблено відповідно до Конституції України, Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Законів України "Про місцеве самоврядування в Україні", “Про приватизацію державного майна", “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" та інших законодавчих актів, що регулюють питання власності.
Метою приватизації є підвищення ефективності використання майна, створення конкурентного середовища, залучення інвестицій з метою забезпечення соціально-економічного розвитку міста, а також забезпечення надходження коштів від приватизації до міського бюджету (пункт 1.2 Програми приватизації).
Відповідно до пунктів 3.3, 3.4 Програми приватизації, приватизація об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова здійснюється способами, що визначаються законодавством України і цією Програмою. Викуп застосовується щодо об'єктів комунальної власності, якщо право покупця на викуп об'єкта передбачено законодавчими та нормативними актами, а також щодо тих, які не продано на аукціоні, за конкурсом.
Згідно з частиною 1 статті 5-1 Закону України "Про приватизацію державного майна", з метою раціонального та ефективного застосування способів приватизації об'єкти приватизації класифікуються за такими групами: група А - окреме індивідуально визначене майно, у тому числі разом із земельними ділянками державної власності, на яких таке майно розташовано. Окремим індивідуально визначеним майном вважається рухоме та нерухоме майно.
Частиною 2 статті 5-1 Закону України "Про приватизацію державного майна" встановлено, що об'єкти приватизації, що належать до груп А, Д і Ж, є об'єктами малої приватизації.
Згідно з частиною 2 статті 16-2 Закону України "Про приватизацію державного майна", викуп об'єктів малої приватизації здійснюється відповідно до Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".
Відповідно до статті 3 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" приватизація об'єктів малої приватизації здійснюється шляхом: викупу, продажу на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни), продажу за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону.
З моменту прийняття рішення про приватизацію об'єктів, які перебувають у комунальній власності, органами приватизації здійснюється підготовка до їх приватизації відповідно до статті 8 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", що полягає, зокрема, у встановлені ціни продажу об'єкта, що підлягає приватизації, зокрема, шляхом викупу з урахуванням результатів оцінки об'єкта, публікації інформації про об'єкти малої приватизації у відповідних інформаційних бюлетенях та місцевій пресі, а також вчинені інших дій, необхідних для підготовки об'єктів малої приватизації до продажу.
Викуп застосовується до об'єктів малої приватизації, які не продано на аукціоні, за конкурсом, а також у разі, якщо право покупця на викуп об'єкта передбачено законодавчими актами. Порядок викупу об'єкта встановлюється Фондом державного майна України (частини 1, 3 статті 11 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", приватизація об'єктів групи А здійснюється з урахуванням таких особливостей: у разі прийняття рішення про приватизацію орендованого державного майна (будівлі, споруди, нежитлового приміщення) орендар одержує право на викуп такого майна, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання для цілей оренди майна.
Порядок викупу встановлений Фондом державного майна України, на час виникнення спірних правовідносин діяв Порядок продажу об'єктів малої приватизації шляхом викупу, на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни), за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону, затверджений Фондом державного майна України від 02.04.2012 року № 439 (далі - Порядок № 439).
Згідно з пунктом 8.1 Порядку № 439, викуп об'єктів малої приватизації застосовується відповідно до пункту 3.3 розділу III та пункту 7.15 розділу VII цього Порядку щодо об'єктів малої приватизації, які не продані на аукціоні, за конкурсом, а також якщо право покупця на викуп об'єкта передбачено чинним законодавством України.
Відповідно до пункту 8.2 Порядку № 439, ціна продажу об'єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу, установлюється на підставі результатів його оцінки.
Оцінка майна, яке підлягає приватизації, провадиться відповідно до Методики оцінки майна, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 10.12.2003 року № 1891 (далі - Методика № 1891).
Згідно з абзацом 6 пункту 73 Методики № 1891 (у редакції, чинній на час прийняття оспорюваного рішення), порядок оцінки орендованого нерухомого майна (майна, що надавалося у концесію), що містить невід'ємні поліпшення, здійснені за час його оренди (концесії), під час приватизації, встановлюється Фондом державного майна. Порядком також визначається процедура ідентифікації невід'ємних поліпшень, здійснених за рахунок коштів орендаря (концесіонера).
Наказом Фонду державного майна України від 27.02.2004 року № 377 затверджено Порядок оцінки орендованого нерухомого майна, що містить невід'ємні поліпшення, здійснені за час його оренди, під час приватизації (далі - Порядок № 377).
Пункт 2.2 Порядку № 377 визначає перелік підтверджувальних документів про здійснення орендарем поліпшень, що подаються ним до органу приватизації.
З наведеного слідує, що Харківська міська рада має право прийняти рішення про продаж об'єктів нерухомого майна, що перебувають у власності територіальної громади, а уповноважений нею орган приватизації - Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки Харківської міської ради, має право укласти відповідний договір купівлі-продажу.
При цьому, такий продаж має бути проведений шляхом аукціону або за конкурсом. У виключних випадках такий продаж може бути проведений шляхом викупу, а саме в даному випадку продаж шляхом викупу орендарем об'єкта, який перебуває у нього в оренді, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 % ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання для цілей оренди майна.
Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 08.07.2020 року у справі № 922/1969/19, а також від 07.07.2020 року у справі №922/2932/19.
Як свідчать матеріали справи, відповідачем 3 жодних поліпшень орендованого майна за період перебування об'єкту нерухомого майна у нього в оренді не здійснено, докази у підтвердження матеріали справи також не містять. Так, відповідачем 3 надано докази здійснення ремонту спірних приміщень в 2020 року, тобто вже після приватизації вказаних приміщень.
Як убачається із наявного у матеріалах справи звіту про оцінку майна, відсутні відомості про здійснення орендарем будь-яких поліпшень щодо орендованого майна.
При цьому, у звіті про оцінку майна, договорі оренди, договорі купівлі-продажу, а також в матеріалах справи, відсутні будь-які відомості про поліпшення спірного майна протягом періоду перебування об'єкту нерухомого майна у нього в оренді.
Також докази у підтвердження звернення, у відповідності до пунктів 5.2., 5.3. Договору, відповідача 3 до відповідача 1, матеріали справи не містять.
Враховуючи вищевикладене, фізичною особою-підприємцем Ковтун О.М. до органу приватизації, не подавалися документи, передбачені пункту 2.2 Порядку оцінки орендованого нерухомого майна, що містить невід'ємні поліпшення, здійснені за час її оренди, під час приватизації.
Отже, висловлені відповідачами заперечення проти задоволення позову прокурора не спростовують відсутності фактів здійснення орендарем будь-яких поліпшень орендованого майна, тим більше відсутності здійснення орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів поліпшень орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 % ринкової вартості майна.
Факт відсутності такого поліпшення відповідачами у наданих до суду документах не спростовується.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Територіальна громада міста Харкова як власник спірного об'єкта нерухомості делегує Харківській міській раді повноваження щодо здійснення права власності від її (громади) імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом.
Тобто воля територіальної громади, як власника, може виражатися лише в таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства та інтересам територіальної громади.
Таким чином, здійснення Харківською міською радою розпорядження майном не у спосіб та поза межами повноважень, передбачених законом, не може оцінюватися як вираження волі територіальної громади.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 15.03.2017 року у справі №916/2130/15.
Згідно з частиною 1 статті 21 Цивільного кодексу України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Суд зазначає, що у відносинах, які виникли між сторонами спору, не підлягає застосуванню норма ч. 2 ст. 777 Цивільного кодексу України, оскільки спірні відносини врегульовані спеціальними нормами права, які містяться в Законі України "Про приватизацію державного і комунального майна", Законі України "Про оренду державного і комунального майна", а тому посилання відповідачів на рішення Конституційного Суду України від 10.12.2009 року № 31-рп/2009 є недоречним.
З огляду на викладене вбачається, що Харківська міська рада незаконно обрала спосіб приватизації оспорюваного майна шляхом викупу орендарем. Тобто відповідне рішення міської ради є незаконним та підлягає скасуванню, а договір купівлі-продажу суперечить вимогам законодавства та може бути визнаний недійсним.
Частинами 1, 2 статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Відповідно до статей 215, 216 Цивільного кодексу України, вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності може бути пред'явлена як стороною правочину, так і іншою зацікавленою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.
Згідно з статтею 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.
Оскільки договір № 5510-В-С купівлі-продажу нежитлових приміщень, орендованих фізичною особою-підприємцем Ковтун О.М. від 02.11.2017 року укладений на виконання рішення Харківської міської ради від 20.09.2017 року №757/17 "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова", яке прийнято з порушенням спеціального законодавства щодо приватизації нежитлових приміщень, тому зміст цього договору є таким, що суперечить вимогам статей 1, 29 Закону України “Про приватизацію державного майна”, статей 11, 18-2 Закону України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)”, що, в свою чергу, свідчить по його недійсність.
На підставі вищевикладеного, позовна вимога прокурора про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 02.11.2017 року № 5510-В-С, укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та фізичною особою - підприємцем Ковтун Оленою Миколаївною, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Саутенко Н.В. і зареєстрований в реєстрі за № 3981 є обґрунтованою та такою, що підлягає до задоволення.
Як наслідок, суд вважає за необхідне також задовольнити вимогу прокурора про зобов'язання відповідача 3 повернути Харківській міській об'єднаній територіальній громаді в особі Харківської міської ради (код ЄДРПОУ 4059243) нежитлові приміщення 1-го поверху № 1,2,3,4 загальною площею 35,4 кв.м. в житловому будинку літ. "А-2", розташованому за адресою: м. Харків, вул. Конторська, 27, шляхом складання акту приймання-передачі.
Щодо заперечень відповідачів, викладених у наданих до суду відзивах на позовну заяву про недоведеність прокурором підстав представництва інтересів держави у суді, суд зазначає що останні не приймаються судом, з огляду на наступне.
Згідно з частиною 1 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", представництво прокурором інтересів держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
Частиною 3 вищевказаної статті унормовано, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Тобто, вищевказаними нормами Закону прямо передбачено право прокурора на звернення до суду в інтересах держави.
Відповідно до пункту 3 статті 131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
У рішенні від 08.04.1999 року № 3-рп/99 Конституційний Суд України визначив, що інтереси держави є оціночним поняттям, тому прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає в чому відбулось чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави, обґрунтовує необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати функції у спірних правовідносинах.
Поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах", означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, з спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження процесуальної дії (відповідні функції).
Таким чином, законодавством прямо передбачено право прокурора звертатись до суду в інтересах держави у разі нездійснення або неналежного здійснення органом місцевого самоврядування відповідних повноважень.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці зауважує, що при визначенні суспільних інтересів завдяки безпосередньому знанню суспільства та його потреб національні органи мають певну свободу розсуду, оскільки вони першими виявляють проблеми, які можуть виправдовувати позбавлення власності в інтересах суспільства, та знаходять засоби для їх вирішення.
Отже, створена Конвенцією система захисту покладає саме на національні органи влади обов'язок визначальної оцінки щодо існування проблеми суспільного значення, яка виправдовує як заходи позбавлення права власності, так і необхідність запровадження заходів з усунення несправедливості.
Положеннями Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і практики Європейського суду з прав людини забезпечено врахування принципу справедливої рівноваги між суспільними інтересами та необхідністю дотримання прав власників.
Участь прокурора у судовому процесі регламентовано статтею 53 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Звернення заступника керівника Харківської місцевої прокуратури № 3 з даним позовом до суду спрямоване саме на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання щодо відчуження майна з комунальної власності, з урахуванням принципу справедливої рівноваги між суспільними інтересами та необхідністю дотримання прав власників.
Згідно із статтею 327 Цивільного кодексу України та частиною 3 статті 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", матеріальною основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.
Статтею 7 Конституції України, в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування.
Відчуження об'єктів нерухомості з комунальної власності з порушенням вимог законодавства підриває матеріальну і фінансову основу місцевого самоврядування, що в свою чергу завдає шкоду інтересам держави.
З урахуванням того, що Харківська міська рада представляє інтереси громади міста Харкова, однак у даному випадку вона є відповідачем у справі і саме вона вчинила дії, які негативно впливають на інтереси громади, прокурор самостійно звернувся до суду з вказаним позовом.
Крім того, з огляду на висновки, викладені Європейським судом з прав людини у рішенні в справі "Трегубенко проти України" від 02.11.2004 року питання правомірності відчуження об'єктів нерухомості з комунальної власності становлять не тільки державний, а й суспільний інтерес.
Недотримання під час проведення зазначеної приватизації вимог чинного законодавства, принципів відкритості, максимальної ефективності та економії, унеможливило раціональне та ефективне використання комунального майна громади, що в свою чергу порушує матеріальні інтереси держави, а також безпосередньо порушує права та інтереси мешканців територіальної громади, утвердження і забезпечення яких є головним обов'язком держави відповідно до ст. 3 Конституції України.
З огляду на вищевикладене, враховуючи, що звернення прокурора до суду у даній справі спрямоване на дотримання встановлених Конституцією України принципів верховенства права та законності, а також задоволення суспільної потреби у дотриманні вимог чинного законодавства під час відчуження об'єктів нерухомості з комунальної власності, суд дійшов висновку про наявність у прокурора достатніх правових підстав для звернення до суду з позовом у захист інтересів держави.
Щодо посилань відповідачів на практику Європейського суду з прав людини, суд зазначає наступне.
Частиною 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику суду як джерело права.
У практиці Європейського суду з прав людини у застосуванні статті 1 Першого протоколу до Конвенції щодо втручання держави у право на мирне володіння майном (зокрема (і у тих самих) рішення у справах "Спорронг і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986 року, "Щокін проти України" від 14.10.2010 року, "Сєрков проти України" від 07.07.2011 року, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000 року, "Булвес" АД проти Болгарії” від 22.01.2009 року, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004 року, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014 року), напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті “суспільний”, “публічний” інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.
Так, втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.
Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення “суспільного”, “публічного” інтересу - втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття “суспільний інтерес” має широке значення (рішення від 23.11.2000 року в справі “Колишній король Греції та інші проти Греції”).
Критерій “пропорційності” передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. “Справедлива рівновага” передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе “індивідуальний і надмірний тягар”. При цьому з питань оцінки “пропорційності” ЄСПЛ, як і з питань наявності “суспільного”, “публічного” інтересу, визнає за державою досить широку “сферу розсуду”, за винятком випадків, коли такий “розсуд” не ґрунтується на розумних підставах.
Особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності має бути дотримана справедлива рівновага між інтересами суспільства та правами власника.
Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної особи Європейський суд з прав людини у справі “Трегубенко проти України” від 02.11.2004 року зазначив, що правильне застосування законодавства незаперечно становить суспільний інтерес.
У даному випадку вбачається недотримання відповідачем 1 та відповідачем 2 процедури розпорядження комунальною власністю вимогам законодавства.
Отже, позбавлення набувача його майна, шляхом часткового скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання спірного договору купівлі-продажу недійсним є пропорційним втручанням з боку держави, яке переслідує “суспільний” та “публічний інтерес”, ґрунтується на розумних підставах.
При цьому відповідна особа не несе “індивідуальний і надмірний тягар”, оскільки часткове скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання спірного договору купівлі-продажу недійсним є єдиним законним та справедливим способом усунення виявленого судом порушення. Правовим наслідком задоволення позову є повернення сторонами усього, що вони одержали на виконання спірного правочину, тобто фактично повернення набувачу коштів, сплачених на виконання правочину.
Відтак, у даній справі позбавлення набувача його майна, шляхом часткового скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання спірного договору купівлі-продажу недійсним є пропорційним втручанням з боку держави, а отже є законним в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
Як було вище встановлено, обраний органом місцевого самоврядування спосіб приватизації незаконним та фактично свідчить про не проведення конкурсного продажу об'єктів нерухомості, що виключає у тому числі можливість отримання за об'єкт приватизації більшої ринкової вартості. Така ситуація з не проведенням конкурсного продажу об'єктів суперечить меті, принципам та завданням приватизації щодо максимального наповнення бюджету, зазначеним у законодавстві, зокрема ст. 1 Закону України “Про приватизацію державного майна” та Програмі, що суперечить інтересам держави та територіальної громади.
Крім того, у рішенні від 10.11.2005 року Великої Палати Європейського Суду з прав людини у справі "Лейла Шахін проти Туреччини" зазначається, що згідно з практикою, закон є чинним положенням, яке застосовується з урахуванням тлумачення, яке дають йому компетентні суди.
Практика країн усталеної демократії свідчить про те, що конкретний варіант тлумачення права, використаний судом, має шанс набути певної стабільності, обов'язковості. Вважається, що це випливає із принципів однакового поводження і правопевності (правової визначеності), які є проявами принципу верховенства права. Ці принципи зобов'язують державну владу дотримуватись обраної правової позиції і не відхилятися від неї доти, доки не з'являться вагомі підстави змінити її і звернутись до іншого розуміння тієї чи іншої норми. Названі принципи певною мірою знаходять підтвердження в національному законодавстві, практиці здійснення правосуддя та роз'яснювальній діяльності вищих спеціалізованих судів. Зокрема, відповідно до частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно вимог частини 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України, обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до пункту 3 частини 4 статті 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 року Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Враховуючи вищевикладене, викладені доводи відповідачів та їх відображення у судовому рішенні, суд дійшов висновку, що зробив Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 року у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.
Суд зазначає, що викладені відповідачем 3 обставини зокрема щодо строку оренди (14 років оренди), великої кількості (починаючи з 2012 року) приватизованих об'єктів комунальної власності (785 об'єктів) та великої кількість аналогічних спорів за позовами прокурора не спростовують викладені судом висновки та не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позову.
Частинами 1, 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 42 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, що учасники справи зобов'язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (стаття 74 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З урахуванням вищевикладеного, позовні вимоги прокурора є обґрунтованими, доведеними матеріалами справи та такими, що підлягають до задоволення у повному обсязі.
Решта доводів учасників процесу, їх письмових пояснень, заперечень, поданих до матеріалів справи документів та наданих усних пояснень, заперечень представників сторін були ретельно досліджені судом, і наведених вище висновків суду не спростовують.
Щодо заяв відповідачів про застосування позовної давності, суд зазначає таке.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).
Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення ст. 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу.
Практика Європейського суду з прав людини при застосуванні положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує кожному право на звернення до суду, акцентує увагу на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції" від 16.12.1992).
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).
Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.
Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами "довідалася" та "могла довідатися" у ст. 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
Частиною 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 53 ГПК України, у разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду, прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
За змістом вказаних норм для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об'єктивна можливість цієї особи знати про такі обставини.
Суд відзначає, що у разі подання позову суб'єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб'єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об'єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 року у справі №362/44/17).
З урахуванням того, що прокурор у даній справі є самостійним позивачем, то строк звернення до суду за захистом інтересів держави необхідно обраховувати з дня, коли саме прокурору стало відомо про порушене право.
У позовній заяві прокурор посилається на те, що Харківською місцевою прокуратурою № 2 здійснюється процесуальне керівництво по кримінальному провадженню, внесеному до ЄРДР за № 42017221080000002 від 04.01.2017 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 366 КК України.
В ході досудового розслідування на підставі ухвали слідчого судді Жовтневого районного суду м. Харкова від 06.02.2019 року у справі № 639/687/19 в Управлінні ХМР проведено вилучення ряду приватизаційних справ, в т.ч. щодо приватизації спірних приміщень ФО-П Ковтун О.М.
Оскільки прокурор не є учасником спірних правовідносин, а зміст оскаржуваного рішення Харківської міської ради (а саме висновок про проведення відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова шляхом викупу) безпосередньо не свідчить про наявність порушень прав та інтересів територіальної громади, прокурор міг довідатися про такі порушення лише після вивчення приватизаційної справи ФО-П Ковтун О.М., тобто після 06.02.2019 року.
Оскільки порушення, які свідчать про незаконність набуття ФО-П Ковтун О.М. нежитлових приміщень, прокурором виявлено лише за результатами опрацювання отриманих у ході досудового розслідування кримінального провадження №42017221080000002 доказів - приватизаційної справи, суд доходить висновку, що позовну давність прокурором не пропущено.
Доводи відповідачів щодо можливості прокурора бути обізнаним про наявність рішення Харківської міської ради у день його прийняття органом місцевого самоврядування не заслуговують на увагу, оскільки в даному випадку досліджується питання про обізнаність прокурора з наявністю порушень при проведенні процедури приватизації об'єкту комунального майна, про які можливо було дізнатися лише із відповідної погоджувальної документації, а не з самого рішення про його відчуження.
Дата відкриття кримінального провадження (04.01.2017 року), внесеного до ЄРДР за №42017221080000002, також не може бути початком перебігу позовної давності, оскільки спірне рішення було прийнято 20.09.2017 року, а спірний договір укладено 02.11.2017 року, тобто майже через рік після відкриття вказаного кримінального провадження.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Богдель проти Литви", ЄСПЛ підтримав позицію Верховного Суду Литви відносно початку перебігу строку давності, а саме - якщо справа стосувалася держави, то позовна давність починається із дня, коли відповідний орган "здобув достатні докази для того, щоб довести, що публічний інтерес було порушено".
Як зазначалося вище, необхідні для виявлення порушень норм законодавства документи прокурором отримано на підставі ухвали слідчого судді від 06.02.2019 року, тобто саме з цього часу прокурор здобув докази на підтвердження своєї правової позиції у спорі, а отже набув можливість звернутися з відповідним позовом до суду за захистом порушеного права.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Як вбачається із пункту 5 прохальної частини позовної заяви, прокурор просить суд, стягнути з відповідачів судовий бір. Згідно платіжного доручення № 612 від 19.03.2021 року останнім сплачено до суду судовий збір у розмірі 6810,00 грн.
З огляду на приписи ст.129 Господарського процесуального кодексу України та враховуючи висновки господарського суду про задоволення позову у повному обсязі, витрати зі сплати судового збору у даному разі покладаються на відповідачів.
На підставі ст.ст. 6, 8, 19, 41, 124, 129 Конституції України, ст. 3, 15 Закону України "Про приватизацію державного майна", ст. 10, 25 Закону України "Про місцеве самоврядування України", ст.203, 215, 327, 345 Цивільного кодексу України, та керуючись ст.ст. 12, 13, 73, 74, 76-79, 91, 129, 232, 233, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити.
Визнати незаконним та скасувати пункт 29 додатку до рішення 14 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 20.09.2017 року №757/17.
Визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 02.11.2017 року № 5510-В-С, укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та фізичною особою - підприємцем Ковтун Оленою Миколаївною, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Саутенко Н.В. і зареєстрований в реєстрі за № 3981.
Зобов'язати фізичну особу - підприємця Ковтун Олену Миколаївну (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) повернути Харківській міській об'єднаній територіальній громаді в особі Харківської міської ради (код ЄДРПОУ 4059243) нежитлові приміщення 1-го поверху № 1,2,3,4 загальною площею 35,4 кв.м. в житловому будинку літ. "А-2", розташованому за адресою: м. Харків, вул. Конторська, 27, шляхом складання акту приймання-передачі.
Стягнути з Харківської міської ради (61003, м.Харків, майдан Конституції, 7, код ЄДРПОУ 04059243) на користь Прокуратури Харківської області (61001, м.Харків, вул. Б.Хмельницького, 4, код ЄДРПОУ 02910108) 2270,00 грн. судового збору.
Стягнути з Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (61003, м.Харків, майдан Конституції, 16, код ЄДРПОУ 14095412) на користь Прокуратури Харківської області (61001, м.Харків, вул. Б.Хмельницького, 4, код ЄДРПОУ 02910108) 2270,00 грн. судового збору.
Стягнути з фізичної особи-підприємця Ковтун Олени Миколаївни ( АДРЕСА_2 , ідент. код. НОМЕР_1 ) на користь Прокуратури Харківської області (61001, м.Харків, вул. Б.Хмельницького, 4, код ЄДРПОУ 02910108) 2270,00 грн. судового збору.
Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судові рішення у справі набирають законної сили, відповідно до ст.ст. 241, 284 Господарського процесуального кодексу України.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Східного апеляційного господарського суду в установленому законом порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 23.07.2021 року.
Суддя О.В. Смірнова