ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
23.07.2021Справа № 910/18483/20
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Літвінової М.Є.
розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали справи
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "ЛембергМіт"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгове підприємство Гермес"
про стягнення 626901,15 грн
Без повідомлення (виклику) учасників справи.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "ЛембергМіт" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгове підприємство Гермес" (далі - відповідач) про стягнення 626901,15 грн., з яких: 612492,51 грн основний борг, 6626,97 грн пеня, 1656,74 грн 3% річних та інфляційні втрати у розмірі 6124,93 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем порушено умови договору поставки №02/20 від 08.01.2020 в частині своєчасної оплати поставленого позивачем товару, у зв'язку з чим останній просить стягнути основний борг, пеню, 3% річних та інфляційні втрати.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.11.2020 судом відкрито провадження у справі №910/18483/20; вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи; встановлено відповідачу строки для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали та для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо такі будуть подані) - протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив, а позивачу строк для подання відповіді на відзив - протягом п'яти днів з дня отримання відзиву на позов.
Частиною 5 ст.176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому ст.242 цього Кодексу, та з додержанням вимог ч.4 ст.120 цього Кодексу.
Відповідно до ч.11 ст.242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Нормами ч.4 ст.89 Цивільного кодексу України передбачено, що відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.
За приписами ч.1 ст.7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.
Так, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи, ухвала від 30.11.2020 про відкриття провадження у справі була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №0105477550688 зазначена ухвала вручена відповідачу 30.06.2021.
Однак, відзиву на позов відповідачем не подано.
Згідно з ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений ч.1 ст.251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.11.2020 не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України.
У ч.8 ст.252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з ч.4 ст.240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
08.01.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "ЛембергМіт" (далі - постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгове підприємство Гермес" (покупець) було укладено договір поставки №02/20 (договір) відповідно до умов якого постачальник, на умовах, передбачених даним договором, зобов'язується передати товар у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти та своєчасно оплатити переданий товар за цінами, обумовленими сторонами у видатковій накладній. Товар постачається партіями. Асортимент та кількість кожної партії товару визначається у видатковій накладній (п.п.2.1, 3.1).
Датою отримання товару вважається фактична дата отримання товару покупцем. Перехід права власності на товар відбувається після передачі партії товару на складі покупця та підписання представником покупця відповідної видаткової та товаро-транспортної накладних в пункті поставки товару, зазначеному в п.4.3 договору. Ризик випадкової втрати чи псування товару несе покупець з моменту отримання товару в пункті поставки товару, визначеному в п.4.3 договору. Поставка вважається завершеною у момент передачі партії товару покупцеві у власність і засвідчується видатковою та товарно-транспортною накладними, підписаними уповноваженими представниками сторін і необхідними товаросупровідними документами (п.п.4.3, 4.4, 4.8 договору).
Відповідно до п.п.5.2, 5.3, 5.4 договору оплата кожної отриманої покупцем партії товару здійснюється ним в безготівковій формі, шляхом перерахування коштів покупцем на розрахунковий рахунок постачальника у термін не більше 10 (десяти) календарних днів з дати здійснення поставки постачальником, вказаної у видатковій накладній постачальника. Датою оплати товару вважається день зарахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника. Сума даного договору складає суму всіх видаткових накладних за якими покупець отримає товар на всьому протязі дії даного договору.
У випадку якщо покупець у термін, зазначений у пункті 5.2 даного договору не оплатив або оплатив не в повному обсязі отриманий товар, він зобов'язаний сплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості простроченої суми за кожен календарний день прострочення платежу. Крім відповідальності, передбаченої п.7.1 договору, покупець, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 (три) проценти річних від простроченої суми (п.п.7.1, 7.2 договору).
Цей договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31 грудня 2020 року в частині поставки, а в частині оплати - до повного виконання зобов'язань по даному договору. У разі, якщо за 10 (десять) календарних днів до закінчення терміну дії жодна із сторін не виявить бажання про розірвання договору, він вважається пролонгованим на кожний наступний рік на тих же умовах. Кількість пролонгацій сторонами не обмежується (п.12.1 договору).
На виконання умов укладеного між сторонами договору позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 645668,07 грн, що підтверджується видатковими накладними №3907 від 30.09.2020 на суму 376542,91 грн, №3991 від 01.10.2020 на суму 125901,49 грн, №3947 від 30.09.2020 на суму 143223,67 грн та відповідними товарно-транспортними накладними.
Як стверджує позивач у позовній заяві, відповідачем було сплачено за поставлений товар 33175,56 грн.
13.11.2020 позивач звернувся до відповідача із вимогою про оплату заборгованості.
Спір у справі виник внаслідок невиконання відповідачем обов'язку щодо оплати поставленого позивачем товару у визначений договором строк, внаслідок чого останній звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача основного боргу, інфляційних втрат, 3% річних та пені.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ч.1 ст.14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 129 Конституції України унормовано, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч.ч.1-4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
За приписами ст.86 Господарського процесуального кодексу України Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України).
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст.79 Господарського процесуального кодексу України).
Будь-які подані учасниками процесу докази підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.
За правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки.
Згідно ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Частиною 1 ст.662 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу (ч.1 ст.691 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України унормовано, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається; зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Дана норма кореспондується з приписами ст.193 Господарського кодексу України.
Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.
Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Як свідчать матеріали справи, позивач свій обов'язок щодо передачі відповідачу товару, загальна вартість якого склала 645668,07 грн, виконав належним чином, однак відповідач, всупереч п.5.2 укладеного між контрагентами правочину, за поставлений позивачем товар у строки, погоджені між сторонами оплатив частково, внаслідок чого у Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгове підприємство Гермес" виникла заборгованість на суму 612492,51 грн. Строк виконання відповідачем обов'язку з оплати товару є таким, що настав. Доказів оплати зазначеної заборгованості матеріали справи не містять, а відповідачем суду не надано.
Відтак за висновками суду, позовні вимоги про стягнення з відповідача 612492,51 грн основного боргу є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо вимог про стягнення з відповідача пені у розмірі 6626,97 грн за загальний період прострочення з 12.10.2020 по 13.11.2020 суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст.610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.
Частиною 1 ст.216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
За приписами ст.230 Господарського кодексу України визначено, що порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно з ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 ст.548 Цивільного кодексу України унормовано, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Згідно зі ст.1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
За змістом п.7.1 договору передбачено, що у випадку якщо покупець у термін, зазначений у пункті 5.2 даного договору не оплатив або оплатив не в повному обсязі отриманий товар, він зобов'язаний сплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості простроченої суми за кожен календарний день прострочення платежу.
Як встановлено судом, відповідачем у встановлений строк свого обов'язку за договором зі сплати за поставлений позивачем товар не виконано, чим допущено прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням зобов'язання, і він вважається таким, що прострочив, а тому позивачем правомірно заявлено вимогу про стягнення пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від неоплаченої суми за кожен день прострочення платежу.
Проте, при здійснені нарахування пені позивачем не було враховано приписів ст.253 та ч.5 ст.254 Цивільного кодексу України під час визначення дати, з якої відповідач є таким, що прострочив виконання своїх зобов'язань з оплати за поставлений товар.
Суд здійснив власний розрахунок пені (із врахуванням наведених вище приписів чинного законодавства України) та дійшов висновку, що стягненню з відповідача підлягає пеня на суму 6426,15 грн за загальний період прострочення з 13.10.2020 по 13.11.2020. В іншій частині зазначені позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Щодо позовних вимог про стягнення 3% річних на суму 1656,74 грн за період з 12.10.2020 по 13.11.2020 та 6124,93 грн інфляційних втрат за жовтень 2020 року суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Оскільки судом встановлено факт прострочення виконання відповідачем зобов'язання по оплаті товару, поставленого позивачем, то вимоги останнього про стягнення з відповідача 3% річних є законними та обґрунтованими.
Однак суд не погоджується із визначеним позивачем періодом нарахування 3% річних та зазначає, що позивачем не було враховано приписи ст.253 та ч.5 ст.254 Цивільного кодексу України під час визначення дати, з якої відповідач є таким, що прострочив виконання своїх зобов'язань з оплати за поставлений товар.
За розрахунком суду, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 3% річних на суму 1606,54 грн за загальний період прострочення з 13.10.2020 по 13.11.2020.
Як вже вказувалось судом, інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Суд, здійснивши перерахунок заявлених до стягнення інфляційних втрат, дійшов висновку про правомірність стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 6124,93 грн за розрахунком позивача.
За таких обставин, враховуючи всі наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, суд дійшов висновку щодо часткового задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "ЛембергМіт" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгове підприємство Гермес".
Згідно положень п.2 ч.1 ст.129 Господарського процесуального кодексу України, приймаючи до уваги висновки суду про часткове задоволення позовних вимог, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст.129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "ЛембергМіт" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгове підприємство Гермес" задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгове підприємство Гермес" (02091, місто Київ, вул.Тростянецька, будинок 6 Г, ідентифікаційний код 42642782) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "ЛембергМіт" (80463, Львівська обл., Кам'янка-Бузький р-н, село Старий Яричів, вул.Галицька, будинок 143, ідентифікаційний код 42059638) 612492 (шістсот дванадцять тисяч чотириста дев'яносто дві) грн 51 коп основного боргу, 3% річних у розмірі 1606 (одна тисяча шістсот шість) грн 54 коп., інфляційні втрати на суму 6124 (шість тисяч сто двадцять чотири) грн 93 коп., 6426 (шість тисяч чотириста двадцять шість) грн 15 коп. пені та судовий збір у розмірі 9399 (дев'ять тисяч триста дев'яносто дев'ять) грн 75 коп.
3. Видати наказ позивачу після набрання рішенням суду законної сили.
4. В задоволенні позовних вимог в іншій частині відмовити.
5. Відповідно до ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
6. Відповідно до ч.1 ст.256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
7. Згідно з п.п.17.5. п.17 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через господарський суд міста Києва за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Повне рішення складено 23.07.2021.
Суддя М.Є.Літвінова