ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
23.07.2021Справа № 915/501/21
Суддя Господарського суду міста Києва Морозов С.М. розглянувши без повідомлення сторін у спрощеному позовному провадженні справу
За позовом Фізичної особи-підприємця Маркова Валерія Миколайовича, Миколаївська область, Снігурівський район, с. Широке
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Спільне Українсько-Білоруське підприємство "Белавтодор-Україна", м. Київ
про стягнення 90 075,83 грн,
15.04.2021 року Фізична особа-підприємець Марков Валерій Миколайович (позивач) звернулась до Господарського суду Миколаївської області із позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Спільне Українсько-Білоруське підприємство "Белавтодор-Україна" (відповідач) суми боргу в розмірі 81 330,00 грн, суми пені в розмірі 3 848,80 грн, суми 3% річних в розмірі 939,36 грн, суми інфляційних втрат в розмірі 3 957,67 грн, у зв'язку з невиконанням відповідачем умов Договору перевезення вантажу №010917/05/11-2020 від 09.11.2020 року в частині розрахунку за здійснені позивачем перевезення.
Ухвалою від 20.04.2021 року матеріали позовної заяви Фізичної особи-підприємця Маркова Валерія Миколайовича до Товариства з обмеженою відповідальністю "Спільне Українсько-Білоруське підприємство "Белавтодор-Україна" про стягнення заборгованості було передано до Господарського суду міста Києва.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу №915/501/21 передано на розгляд судді Морозову С.М.
Згідно з п. 1 ч. 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.
Відповідно до ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються що малозначні справи.
Частиною 1 ст. 250 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.03.2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у ній матеріалами.
З метою повідомлення відповідача про розгляд даної справи та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, судом рекомендованим листом з повідомленнями про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 04060, м. Київ, вул. Ризька, будинок 73-Г, офіс 7, направлялась ухвала суду від 24.05.2021 року.
Відповідач, згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №0105477722420 отримав ухвалу суду від 24.05.2021 про відкриття провадження у справі 27.05.2021.
Відповідно до положень ч.ч. 1, 4 ст. 116 Господарського процесуального кодексу України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.
Згідно з ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є:
1) день вручення судового рішення під розписку;
2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи;
3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;
4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;
5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі (ч. 8 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України).
Тобто, з урахуванням викладених норм та дати отримання ухвали суду відповідачем, строк для подачі останнім відзиву на позовну заяву встановлено судом до 11.06.2021 року (включно).
09.06.2020 засобами поштового зв'язку відповідачем до суду було направлено відзив на позовну заяву (відзив судом отримано 10.06.2021 року), в якому ним зазначено, що відповідач є неналежним в даній справі, оскільки за змістом укладеного Договору замовником є не відповідач, а Договір про спільну діяльність від 17.07.2017 року №Б/Н, в якому ТОВ «Белавтодор-Україна» є лише уповноваженою стороною на здійснення організаційно-управлінських повноважень. Окрім того, відповідачем зазначено, що суму основного боргу в розмірі 81 330,60 грн сплачено згідно платіжного доручення №834 від 31.05.2021 року. Також відповідачем вказано, що у зв'язку з відсутністю в матеріалах справи доказів виставлення виконавцем рахунку на оплату порушено порядок проведення платежів за Договором, а тому у відповідача відсутній обов'язок по сплаті штрафних санкцій.
22.06.2020 року від позивача до суду надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено, що відповідач в даній справі визначений вірно і твердження відповідача є хибними, а нараховані штрафні санкції підлягають стягненню з відповідача.
До відповіді на відзив позивачем додано заяву про зменшення розміру позовних вимог та заявлено до стягнення з відповідача суму пені в розмірі 3 848,80 грн, суму 3% річних в розмірі 939,36 грн та суму інфляційних втрат в розмірі 3 957,67 грн.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого чудового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
Відповідно до ст. 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
З огляду на вкладене, враховуючи заяву позивача, суд приймає до розгляду подану заяву про зменшення розміру позовних вимог.
07.07.2021 року від відповідача до суду надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких зазначено, що скріплення підписом директора ТОВ «Белавтодор-Україна» Настенка Ю.А. не є доказом того, що відповідач є стороною Договору, оскільки замовником є Договір про спільну діяльність від 17.07.2017 року №Б/Н - уповноважена особа Товариство з обмеженою відповідальністю "Спільне Українсько-Білоруське підприємство "Белавтодор-Україна" 40023039. Окрім того, платником в платіжному документі по сплаті основної суми боргу є саме є Дог. про С/Д від 17.07.2017 №Б/Н, а не ТОВ «Белавтодор-Україна», як окрема юридична особа.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва, -
09.11.2020 року між позивачем (перевізник) та відповідачем (замовник) був укладений Договір перевезення вантажу №05/11-2020 (надалі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого перевізник зобов'язується надати послуги з перевезення ввіреного йому замовником вантажу (надалі - вантаж) автомобільним транспортом і видати вантаж уповноваженій на його одержання замовником особі, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити надані послуги.
В примітках до Договору зазначено, що у зв'язку з укладенням даного Договору уповноваженою в Договорі про спільну діяльність в будівництві від 17.07.2017 року, що здійснює організаційно-управлінські повноваження, задля дотримання правильності оформлення документів бухгалтерського та податкового обліку, а також іншої виконавчої документації по даному Договору, найменування замовника буде вказано відповідно Довідці (форма №34-ОПП) про взяття на облік платника податків, відомості щодо якого не підлягають включенню до Єдиного державного реєстру від 26.02.2019 року №1926590200247, а саме: Договір про спільну діяльність від 17.07.2017 №Б/Н - уповноважена особа Товариство з обмеженою відповідальністю "Спільне Українсько-Білоруське підприємство "Белавтодор-Україна" 40023039.
Таким чином, Товариство з обмеженою відповідальністю "Спільне Українсько-Білоруське підприємство "Белавтодор-Україна" діє як уповноважена особа за Договором про спільну діяльність від 17.07.2017 б/н з індивідуальним податковим номером: 100006740.
Перевізник здійснює перевезення вантажів, наданий замовником, на підставі транспортної заявки, надалі - заявка, товарно-транспортних накладних та/або актів здачі-прийняття робіт (надання послуг). Замовник сприяє здійсненню перевезень вантажів і своєчасно оплачує послуги, які виконує перевізник. (п. 1.2. Договору).
Розрахунки за надані послуги здійснюються в безготівковому порядку шляхом банківського переказу з рахунку замовника на рахунок перевізника протягом 7 робочих днів з дати погодження перевізником заявки замовника. (п. 4.4. Договору).
Договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2020 року, але в будь-якому випадку, до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим Договором. Закінчення строку цього Договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього Договору (п.п. 9.1., 9.2. Договору).
Як зазначає позивач, ним на виконання умов Договору було надано відповідачу послуги з перевезення вантажу на загальну суму в розмірі 202 630,60 грн згідно наступних документів:
- акт надання послуг №001 від 16.11.2020 року на суму 41 300,00 грн (рахунок №005 від 17.11.2020 року);
- акт надання послуг №002 від 23.11.2020 року на суму 33 609,90 грн (рахунок №006 від 23.11.2020 року);
- акт надання послуг №004 від 25.11.2020 року на суму 2 100,00 грн (рахунок №008 від 25.11.2020 року);
- акт надання послуг №005 від 25.11.2020 року на суму 4 898,00 грн (рахунок №009 від 25.11.2020 року);
- акт надання послуг №006 від 27.11.2020 року на суму 24 780,00 грн (рахунок №010 від 27.11.2020 року);
- акт надання послуг №007 від 30.11.2020 року на суму 35 280,00 грн (рахунок №011 від 30.11.2020 року);
- акт надання послуг №008 від 07.12.2020 року на суму 17 640,00 грн (рахунок №012 від 07.12.2020 року);
- акт надання послуг №009 від 11.12.2020 року на суму 29 400,00 грн (рахунок №013 від 11.12.2020 року);
- акт надання послуг №010 від 16.12.2020 року на суму 5 880,00 грн (рахунок №014 від 16.12.2020 року);
- акт надання послуг №011 від 16.12.2020 року на суму 6 112,50 грн (рахунок №015 від 16.12.2020 року);
- акт надання послуг №012 від 18.12.2020 року на суму 1 630,20 грн (рахунок №016 від 18.12.2020 року).
Надання вказаних послуг підтверджується також товарно-транспортними накладними: №24 від 05.12.2020 року, №25 від 06.12.2020 року, №26 від 07.12.2020 року, №22 від 01.12.2020 року, №27 від 08.12.2020 року, №28 від 09.12.2020 року, №29 від 10.12.2020 року, №30 від 11.12.2020 року, №31 від 14.12.2020 року, №32 від 15.12.2020 року, №1 від 10.11.2020 року, №2 від 11.11.2020 року, №3 від 12.11.2020 року, №4 від 13.11.2020 року, №5 від 14.11.2020 року, №6 від 15.11.2020 року, №7 від 16.11.2020 року, №227409 від 16.11.2020 року, №8 від 17.11.2020 року, №9 від 18.11.2020 року, №10 від 19.11.2020 року, №220332 від 19.11.2020 року, №11 від 20.11.2020 року, №12 від 21.11.2020 року, №13 від 22.11.2020 року, №14 від 23.11.2020 року, №220330 від 23.1414.2020 року, №220331 від 24.11.2020 року, №15 від 24.11.2020 року, №16 від 25.11.2020 року, №17 від 26.11.2020 року, №18 від 27.11.2020 року, №19 від 28.11.2020 року, №20 від 29.11.2020 року, №21 від 30.11.2020 року.
01.03.2021 року позивачем було направлено відповідачу лист, яким вимагав здійснити погашення існуючої заборгованості.
Відповідачем здійснено часткове погашення суми заборгованості на суму в розмірі 111 330,60 грн
Звертаючись до суду позивачем зазначено, що суму основного боргу в розмірі 81 330,60 грн відповідачем не оплачено, у зв'язку з чим, позивач просить їх стягнути в судовому порядку та здійснює нарахування суми пені в розмірі 3 848,80 грн, суми 3% річних в розмірі 939,36 грн та суми інфляційних втрат в розмірі 3 957,67 грн.
Під час перебування справи в провадженні відповідачем подано докази сплати позивачу основної суми заборгованості в розмірі 81 330,60 грн, у зв'язку з чим позивачем уточнено заявлений до стягнення розмір позовних вимог та заявлено до стягнення суму пені в розмірі 3 848,80 грн, суму 3% річних в розмірі 939,36 грн та суму інфляційних втрат в розмірі 3 957,67 грн.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ст. ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією із підстав виникнення зобов'язань та обов'язковим для виконання сторонами.
За своєю правовою природою укладений між сторонами Договір є договором послуг.
Статтею 901 ЦК України закріплено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії, або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Відповідно до ст. 905 ЦК України строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.
Як встановлено вище, на підставі Договору позивачем було надано відповідачу послуги на загальну суму в розмірі 202 630,60 грн, що підтверджується зазначеними вище первинними доказами.
Відповідачем, в свою чергу, здійснено часткову оплату вказаних послуг на суму в розмірі 111 330,60 грн за період з 18.11.2020 року по 04.03.2021 року, що підтверджується наявними в матеріалах справи виписками по рахунку позивача.
Залишок суми вартості послуг в розмірі 81 330,60 грн відповідачем здійснено 31.05.2021 року згідно платіжного доручення №834.
Заперечення відповідача щодо того, що він є неналежною стороною в даній справі повністю спростовуються матеріалами справи.
Так, зі змісту ч. 1 ст. 45 та ч. 2 ст. 4 ГПК України вбачається, що сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.
У ст. 80 Цивільного кодексу України вказано, що юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.
Так, відповідачем у даній справі є юридична особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Спільне Українсько-Білоруське підприємство "Белавтодор-Україна", яке зареєстроване в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та має код 40023039, по суті відповідач вказує, що зобов'язаною за Договором стороною є Договір про спільну діяльність від 17.07.2017 року №Б/Н - уповноважена особа Товариство з обмеженою відповідальністю "Спільне Українсько-Білоруське підприємство "Белавтодор-Україна" 40023039.
При цьому, судом встановлено, що юридична особа у правовідносинах, які виникли з позивачем за Договором перевезення вантажу №05/11-2020 від 09.11.2020 діє за умовами Договору про спільну діяльність в будівництві від 17.07.2017 (укладено між ТОВ «Спільне Українсько-Білоруське підприємство «Белавтодор-Україна» та Відкритими акціонерними товариствами «Дорожно-строительный трест №2, г. Гомель», «Дорожно-строительный трест №4, г. Брест» та «Дорожно-строительный трест №6») як уповноважена особа з індивідуальним податковим номером 100006740.
З наведеного слідує, що сторонами Договору про спільну діяльність в будівництві від 17.07.2017, у відповідності до ст. 1138 ЦК України, є ТОВ «Спільне Українсько-Білоруське підприємство «Белавтодор-Україна» та Відкрите акціонерне товариство «Дорожно-строительный трест №2, г. Гомель», «Дорожно-строительный трест №4, г. Брест» та «Дорожно-строительный трест №6».
Якщо договір простого товариства пов'язаний із здійсненням його учасниками підприємницької діяльності, учасники відповідають солідарно за всіма спільними зобов'язаннями незалежно від підстав їх виникнення (ст. 1138 ЦК України).
Цей Договір про спільну діяльність в будівництві від 17.07.2017 за своєю правовою природою є договором про спільну діяльність та за своєю суттю являється договором простого товариства, відтак зобов'язання має виконуватись за рахунок майна (активів) спільної діяльності вказаного Договору.
При цьому, трактування відповідачем його статусу у даній справі не відповідає вимогам ГПК України, адже відповідачем у справі не може бути «Договір…», а лише окремо визначена юридична особа.
Тобто, Суд зауважує, що доцільніше зазначити, що відповідачем у даній справі є Товариство з обмеженою відповідальністю "Спільне Українсько-Білоруське підприємство "Белавтодор-Україна" ідентифікаційний код 40023039 (яке діє як уповноважена особа за Договором про спільну діяльність від 17.07.2017 б/н з індивідуальним податковим номером: 100006740), оскільки заміна сторони відповідача в даному випадку є безпідставною та такою, що не відповідає суті укладеного між сторонами правочину.
Судом також встановлено, що відповідач у встановлений п. 4.4. Договору строк свого обов'язку по перерахуванню коштів в повному обсязі не виконав, здійснивши погашення суми боргу з порушення цього строку, допустивши таким чином прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням зобов'язання (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.
Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.
У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
За змістом ст. ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
За приписами ст. 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Необхідно зазначити, що такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір передбачено ст. 549 ЦК України, ч. 6 ст. 231 ГК України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та ч. 6 ст. 232 ГК України.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
В той же час згідно з нормою ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до статті 343 ГК України, платники і одержувачі коштів здійснюють контроль за своєчасним проведенням розрахунків та розглядають претензії, що виникли, без участі установ банку. Платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. У разі затримки зарахування грошових надходжень на рахунок клієнта банки сплачують на користь одержувачів грошових коштів пеню у розмірі, що передбачається угодою про проведення касово-розрахункових операцій, а за відсутності угоди про розмір пені - в розмірі, встановленому законом. Платник зобов'язаний самостійно нараховувати пеню на прострочену суму платежу і давати банку доручення про її перерахування з наявних на рахунку платника коштів.
Судом перевірено наведений у матеріалах справи розрахунок суми пені і визнано його обґрунтованим та таким, що відповідає зазначеним вище нормам, а тому до стягнення з відповідача підлягає сума пені в розмірі 3 848,80 грн.
Також, позивачем заявлено до стягнення з відповідача суму 3% річних у сумі 939,36 грн та суму інфляційних втрат у сумі 3 957,67 грн.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).
Згідно п. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням інфляційних втрат, трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (п. 2 ст. 625 ЦК України).
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. п. 3.2 п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").
Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).
При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.
Невиконання грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.
Якщо прострочення відповідачем виконання зобов'язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.
Такі висновки суду підтверджуються висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок суми 3% річних та інфляційних втрат, на предмет арифметичної правильності та відповідності вимогам закону, судом встановлено, що він здійснений вірно, а тому до стягнення з відповідача підлягає сума 3% річних в розмірі 939,36 грн та сума інфляційних втрат в розмірі 3 957,67 грн.
Згідно із ч. 2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідачем належними засобами доказування обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог не спростовано, водночас позивачем не доведено суду наявності правових підстав для покладення на відповідача відповідальності за неналежне виконання умов Договору у вигляді санкцій понад суми, визнані судом обґрунтованими.
За таких обставин, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено обґрунтованість заявленого позову, відтак до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає сума пені в розмірі 3 848,80 грн, сума 3% річних в розмірі 939,36 грн та сума інфляційних втрат в розмірі 3 957,67 грн.
Щодо вимог позивача про покладення на відповідача понесених ним витрат на оплату послуг адвоката в сумі 8 400,00 грн, суд відзначає наступне.
Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;
3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно зі ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.
Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.
Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру». Дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.
Згідно зі ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
За приписами статті 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок позивача має бути встановлено, що позов позивача не підлягає задоволенню, а також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати відповідача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Законом України „Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04, п. 269). (Аналогічна правова позиція викладена у постанові вищого господарського суду України від 22.11.2017 року у справі №914/434/17).
Відповідач заперечуючи проти покладення на нього витрат на послуги адвоката у відзиві зазначив, що позивачем не надано до матеріалів справи належним чином оформленого доказу оплати послуг адвоката.
Як встановлено судом, 24.03.2021 року між адвокатом Волковським Тимуром Олекспндровичем та позивачем (клієнт) було укладено Договір про надання правової допомоги №07/6-21, предметом якого є надання клієнту захисту, представництва інтересів та іншої правову допомоги.
24.03.2021 року між Волковським Тимуром Олекспндровичем та позивачем як клієнтом укладено Додаткову угоду №1 до Договору про надання правової допомоги №07/6-21, якою встановили, що правничий супровід складає 8 400,00 грн.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат позивачем було подано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв'язку з розглядом справи, довідку про отримання адвокатом від клієнта гонорару в розмірі 8 400,00 грн.
Заперечення відповідача щодо суми понесених позивачем витрат на послуги адвоката спростовуються матеріалами справи та не знаходять свого підтвердження фактичними обставинами справи.
Враховуючи викладене та беручи до уваги час на підготовку матеріалів до судового засідання, юридичну кваліфікацію правовідносин у справі, Суд зазначає, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт та ціною позову, а відтак з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8 400,00 грн.
Судовий збір у розмірі 2 270,00 грн, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача, у зв'язку із задоволенням позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Спільне Українсько-Білоруське підприємство "Белавтодор-Україна" (ідентифікаційний код 100006740, місцезнаходження: 04060, місто Київ, вул. Ризька, будинок 73-Г, офіс 7) (яке діє як уповноважена особа за Договором про спільну діяльність від 17.07.2017 б/н з індивідуальним податковим номером: 100006740) на користь Фізичної особи-підприємця Маркова Валерія Миколайовича (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , місцезнаходження: АДРЕСА_1 ) суму пені в розмірі 3 848,80 грн (три тисячі вісімсот сорок вісім гривень 80 копійок), суму 3% річних в розмірі 939,36 грн (дев'ятсот тридцять дев'ять гривень 36 копійок), суму інфляційних втрат в розмірі 3 957,67 (три тисячі дев'ятсот п'ятдесят сім гривень 67 копійок), суму судового збору у розмірі 2 270,00 грн (дві тисячі двісті сімдесят гривень 00 копійок) та суму витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 8 400,00 грн (вісім тисяч чотириста гривень 00 копійок).
3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.
4. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
5. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 257 та п. 17.5. розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.
Суддя С.М. Морозов