ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
23.07.2021Справа № 910/5742/21
Суддя Господарського суду міста Києва Нечай О.В., розглянувши без виклику сторін (без проведення судового засідання) у спрощеному позовному провадженні матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Український папір" (Україна, 04073, м. Київ, вул. Куренівська, буд. 2-Б; ідентифікаційний код: 25394112)
до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (Україна, 01032, м. Київ, вул. Назарівська, буд. 3; ідентифікаційний код: 24584661)
про стягнення 998 329,73 грн
Товариство з обмеженою відповідальністю "Український папір" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (далі - відповідач) про стягнення 998 329,73 грн, з яких 982 608,00 грн заборгованості, 9 826,08 грн інфляційних втрат та 5 895,65 грн 3% річних.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за Договором поставки № 16851/53-124-01-20-12644 від 22.10.2020.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.04.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу визнано судом малозначною, постановлено розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) та серед іншого встановлено сторонам строки для подання ними відповідних заяв по суті справи.
Будь-яких заперечень від відповідача проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до суду не надходило.
18.05.2021 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач проти позову заперечує та зазначає, що оплата за поставлений позивачем товар не була проведена вчасно у зв'язку із запровадженням з 01.07.2019 нового ринку електричної енергії в Україні, внаслідок чого станом на 01.03.2021 прострочена заборгованість ДП "Гарантований покупець", ДП "Енергоринок", ПрАТ "НЕК "Укренерго" перед відповідачем становить 22 481,5 млн грн. Крім того, як зазначає відповідач, позивачем було неправильно обраховано інфляційні втрати та 3% річних, неправомірно здійснено їх нарахування на суму ПДВ, що включена до вартості товару.
Позивач своїм правом на подання відповіді на відзив у встановлений судом строк не скористався.
12.07.2021 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про визначення судом в рішенні розрахунку 3 % річних в порядку статті 238 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої позивач просить визначити в судовому рішенні правило, за яким остаточну суму 3 % річних проводитиме орган (особа), що здійснює примусове виконання рішення суду до моменту виконання його відповідачем.
Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Частиною 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті
22.10.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Український папір" (далі - постачальник, позивач) та Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (далі - покупець, відповідач) було укладено Договір поставки № 16851/53-124-01-20-12644 (далі - Договір), відповідно до пунктів 1.1, 1.2 якого постачальник зобов'язується поставити і передати у власність покупцю товар, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити товар згідно з найменуванням, асортиментом, виробником, кількістю, ціною та по коду УКТ ЗЕД товару, які зазначаються в Специфікації № 1 (Додаток № 1 до Договору), та є невід'ємною частиною Договору. Предметом поставки за цим Договором є товар: код ДК 30230000-0 (Комп'ютерна техніка).
У пунктах 3.1, 3.2 Договору сторони погодили строк поставки товару - протягом 60 календарних днів з дати укладення Договору. Поставка товару здійснюється транспортом і за рахунок постачальника на умовах DРР на складі вантажоотримувача за адресою: 30100, вул. Енергетиків, 36, м. Нетішин, Хмельницька обл., Хмельницьке відділення ВП "Складське господарство".
Згідно з п. 4.1 Договору ціна товару становить: 818 840,00 грн, крім того ПДВ 20 % - 163 768,00 грн, всього: 982 608,00 грн.
Пунктом 5.1 Договору передбачено, що оплату за поставлений товар покупець здійснює шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом 45 календарних днів з дати поставки товару на склад вантажоотримувача, за умови відповідності поставленого товару вимогам Договору щодо його кількості та якості.
За умовами пунктів 6.2, 6.3 Договору перехід права власності на товар відбувається з дати поставки товару на склад вантажоотримувача за умови відповідності поставленого товару вимогам Договору. Датою поставки товару вважається дата підписання вантажоодержувачем видаткової накладної.
Відповідно до п. 12.1 Договір вважається укладеним і набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками і діє до повного виконання зобов'язань сторонами.
У Додатку № 1 до Договору сторони погодили Специфікацію № 1, відповідно до якої вартість товару разом з ПДВ становить 982 608,00 грн.
Як зазначає позивач, на виконання умов Договору, ним було поставлено відповідачу товар вартістю 982 608,00 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи належним чином засвідченою копією видаткової накладної № ЖК-02000197 від 10.12.2020.
Товар за вказаною видатковою накладною був прийнятий відповідачем, про що свідчить підпис його представника та відтиск печатки відповідача у зазначеній накладній.
Крім того, на підтвердження виконання взятих на себе зобов'язань за Договором, позивачем надано товарно-транспортну накладну № ЖК-02000197 від 10.12.2020 з відміткою вантажоотримувача (відповідача) про отримання товару та податкову накладну від 10.12.2020 № 3400010 з квитанцією про її реєстрацію в Єдиному реєстрі податкових накладних.
За твердженнями позивача, відповідач, в порушення умов Договору, поставлений товар не оплатив, у зв'язку з чим позивачем було направлено відповідачу претензію №2-25.03.2021 від 25.03.2021 про сплату заборгованості, в тому числі й за Договором (докази направлення вказаної претензії та отримання відповідачем містяться в матеріалах справи), яка була залишена відповідачем без задоволення.
З огляду на те, що відповідач не розрахувався з позивачем за поставлений товар, позивач звернувся до суду з цим позовом та просить стягнути з відповідача на свою користь 982 608,00 грн заборгованості, 9 826,08 грн інфляційних втрат та 5 895,65 грн 3% річних.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Укладений між сторонами Договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні норм статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків, та за своєю правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно зі статтею 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Суд встановив факт поставки позивачем товару за Договором вартістю 982 608,00 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи належним чином засвідченою копією видаткової накладної № ЖК-02000197 від 10.12.2020, та факт прийняття товару відповідачем, про що свідчать підпис його представника та відтиск печатки відповідача у зазначеній накладній.
Вищевказана видаткова накладна відповідає вимогам статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", будь-які істотні недоліки у ній відсутні, відтак суд приймає зазначену накладну як належний доказ на підтвердження поставки товару позивачем та його прийняття відповідачем.
Відповідно до ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.
За приписами частин 1, 2 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
З огляду на положення пункту 5.1 Договору, зобов'язання відповідача з оплати поставленого позивачем товару мало бути виконане протягом 45 календарних днів з дати поставки товару на склад відповідача.
Приймаючи до уваги умови укладеного сторонами Договору, строк виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань за Договором є таким, що настав.
Згідно з частинами 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.
Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Заборгованість відповідача за Договором у розмірі 982 608,00 грн також підтверджується наявним у матеріалах справи підписаним обома сторонами та скріпленим їхніми печатками Актом № 16 звірки взаємних розрахунків за період: 2020 рік.
Враховуючи ту обставину, що інформація, яка відображена у вказаному акті звірки взаєморозрахунків, підтверджена первинним документом і акт звірки взаємних розрахунків містить підписи уповноважених осіб та відтиски печаток сторін, суд приймає Акт № 16 звірки взаємних розрахунків за період: 2020 рік як належний доказ на підтвердження визнання відповідачем заборгованості за Договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
Між сторонами у справі виникли майнові відносини, які засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (ч. 1 ст. 1 Цивільного кодексу України), що регулюються актами цивільного законодавства України.
Згідно з ч. 1 ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
З огляду на вищенаведене, посилання відповідача у відзиві на те, що оплата за поставлений позивачем товар не була проведена вчасно у зв'язку із запровадженням з 01.07.2019 нового ринку електричної енергії в Україні, що призвело до виникнення заборгованості перед відповідачем, не можуть слугувати підставою для невиконання своїх грошових зобов'язань за Договором.
Оскільки невиконання грошового зобов'язання відповідачем за Договором підтверджується матеріалами справи, доказів оплати заборгованості відповідач не надав, позовна вимога про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 982 608,00 грн визнається судом обґрунтованою.
Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 9 826,08 грн інфляційних втрат та 5 895,65 грн 3% річних.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, наданих у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997, відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.
Необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція). Якщо прострочення відповідачем виконання зобов'язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 918/631/19 та постанові Верховного Суду від 10.07.2019 у справі № 910/21564/16.
З наданих позивачем розрахунків інфляційних втрат і 3 % річних вбачається, що ним було нараховано інфляційні втрати та 3 % річних за період з 26.01.2021 по 08.04.2021, тобто позивачем, у відповідності до п. 5.1 Договору та статей 253, 254 Цивільного кодексу України, було правомірно визначено період прострочення відповідачем грошового зобов'язання за Договором.
Судом перевірено розрахунки інфляційних втрат і 3 % річних за заявлений позивачем період їх нарахування та встановлено, що розрахований позивачем розмір інфляційних втрат не перевищує розміру, розрахованого судом, відтак інфляційні втрати підлягають до стягнення з відповідача в заявленому позивачем розмірі, у свою чергу, розрахунок 3 % річних є арифметично вірним.
Доводи відповідача стосовно того, що позивачем було неправильно обраховано інфляційні втрати та 3 % річних судом відхиляються як необґрунтовані, оскільки відповідачем не зазначено в чому саме полягає неправильність здійснених позивачем розрахунків, як і не надано суду свого контррозрахунку заявлених позивачем сум.
Враховуючи ту обставину, що в п. 4.1 Договору сторони погодили ціну Договору, виходячи з вартості товару, з урахуванням ПДВ, суд вважає безпідставними доводи відповідача про неправомірність нарахування позивачем інфляційних втрат і 3 % річних на суму ПДВ, що включена до вартості товару.
Згідно з ч. 10 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.
Отже, зазначення в рішенні про нарахування відсотків річних є правом суду, а не його обов'язком.
Виходячи із диспозитивності та пропорційності у господарському судочинстві, суд не вбачає правових підстав для зазначення в рішенні про нарахування 3 % річних до моменту виконання рішення відповідачем, з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.
Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідачем належними доказами обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог, не спростовано.
З огляду на вищевикладене, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено обґрунтованість заявленого позову, відтак до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають 982 608,00 грн заборгованості, 9 826,08 грн інфляційних втрат та 5 895,65 грн 3% річних.
Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.
Відповідно до частин 1, 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Витрати по сплаті судового збору в розмірі 14 974,95 грн, відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача, оскільки позов підлягає задоволенню.
Щодо витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 4 000,00 грн суд зазначає наступне.
Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Водночас, за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
На підтвердження понесених витрат на правову допомогу адвоката позивачем надано Договір № 07/УП/21 про надання правової (правничої) допомоги від 07.04.2021, рахунок-фактуру № 05/УП/21 від 07.04.2021 на суму 4 000,00 грн, Акт № 01/УП/21-07 приймання-передачі наданих юридичних послуг від 08.04.2021 на суму 4 000,00 грн, Детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом Омельченком О.М., та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги від 08.04.2021 та платіжне доручення №307585992 від 07.04.2021 на суму 4 000,00 грн.
Відповідач, в свою чергу, заперечує проти стягнення витрат на професійну правничу допомогу адвоката та зазначає, що заявлений позивачем розмір вказаних витрат не є співмірним із складністю справи та виконаним адвокатом обсягом робіт.
Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію стосовно того, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд, з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Правові висновки щодо підтвердження витрат, пов'язаних з оплатою професійної правничої допомоги, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 у справі №826/1216/16 (провадження №11-562ас18), у додатковій постанові від 19 лютого 2020 у справі №755/9215/15-ц (провадження №14-382цс19), в постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14 листопада 2018 у справі №753/15687/15-ц, від 26 вересня 2018 у справі № 753/15683/15, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 червня 2019 у справі № 910/3929/18 та інших.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України"). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспівмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим, суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.
Відповідно до положень статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Дослідивши наявні в матеріалах справи Акт № 01/УП/21-07 приймання-передачі наданих юридичних послуг від 08.04.2021 на суму 4 000,00 грн, а також Детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом Омельченком О.М., та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги від 08.04.2021, суд дійшов висновку, що витрати позивача на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 4 000,00 грн є співмірними із ціною позову, складністю справи та виконаним адвокатом обсягом робіт (наданих послуг), стягнення адвокатських витрат у зазначеній позивачем сумі відповідатиме критеріям розумності, необхідності, співмірності, справедливості, відтак вказані витрати, відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, також покладаються на відповідача.
Керуючись статтями 129, 236, 237, 238, 240, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (Україна, 01032, м. Київ, вул. Назарівська, буд. 3; ідентифікаційний код: 24584661) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Український папір" (Україна, 04073, м. Київ, вул. Куренівська, буд. 2-Б; ідентифікаційний код: 25394112) 982 608 (дев'ятсот вісімдесят дві тисячі шістсот вісім) грн 00 коп. заборгованості, 9 826 (дев'ять тисяч вісімсот двадцять шість) грн 08 коп. інфляційних втрат, 5 895 (п'ять тисяч вісімсот дев'яносто п'ять) грн 65 коп. 3 % річних, 14 974 (чотирнадцять тисяч дев'ятсот сімдесят чотири) грн 95 коп. судового збору та 4 000 (чотири тисячі) грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу адвоката.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи подається у порядку та строк, визначені статтями 254, 256 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено 23.07.2021
Суддя О.В. Нечай