ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
23.07.2021Справа № 910/5261/21
Суддя Господарського суду міста Києва Нечай О.В., розглянувши без виклику сторін (без проведення судового засідання) у спрощеному позовному провадженні матеріали справи
за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" (Україна, 03150, м. Київ, вул. Єжи Ґедройця, буд. 5; ідентифікаційний код: 40075815) в особі Регіональної філії "Львівська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (Україна, 79007, Львівська обл., м. Львів, вул. Гоголя, буд. 1; ідентифікаційний код ВП: 40081195)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-технічне підприємство "Трансінвест" (Україна, 04114, м. Київ, вул. Пріорська, буд. 21; ідентифікаційний код: 39270330)
про стягнення 36 036,00 грн
Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Львівська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-технічне підприємство "Трансінвест" (далі - відповідач) про стягнення штрафу в розмірі 36 036,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за Договором поставки № Л/НХ-2092/НЮ від 26.02.2020.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.04.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) та серед іншого встановлено сторонам строки для подання ними відповідних заяв по суті справи.
20.04.2021 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач проти позову заперечує та зазначає, що позивачем не надано суду доказів на підтвердження отримання відповідачем заявки на поставку товару. Крім того, як зазначає відповідач, сторонами було погоджено поставку товару протягом 15 днів, але не пізніше 31.12.2020, проте умовами Договору поставки № Л/НХ-2092/НЮ від 26.02.2020 не визначено від якої дати або події відраховуються вказані 15 днів, відтак, на думку відповідача, поставка товару не пізніше 31.12.2020 вважається належним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за вказаним договором.
Позивач своїм правом на подання відповіді на відзив у встановлений судом строк не скористався.
14.05.2021 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшла заява про розподіл судових витрат.
Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Частиною 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті
26.02.2020 між Акціонерним товариством "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Львівська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - покупець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-технічне підприємство "Трансінвест" (далі - постачальник, відповідач) було укладено Договір поставки № Л/НХ-2092/НЮ (далі - Договір), згідно з пунктами 1.1 - 1.3 якого постачальник зобов'язується у 2020 році поставити покупцеві товар, зазначений в Специфікації № 1 (Додаток № 1 до Договору), а покупець - прийняти і оплатити такий товар. Найменування (номенклатура, асортимент) товару: запасні частини до тепловозів ЧМЕ Код ДК 021:2015 - 34630000-2 (частини залізничних або трамвайних локомотивів чи рейкового рухомого складу; обладнання для контролю залізничного руху). Кількість товару: 30 шт. (визначається в Специфікації № 1 (Додаток № 1 до Договору)).
За умовами пунктів 3.1, 3.2 Договору ціна товару визначається цим Договором і приймається сторонами в національній валюті України - гривні. Постачання товару здійснюється за цінами, передбаченими в Специфікації № 1 (Додаток № 1 до Договору). Ціна Договору на момент його підписання становить 360 360,00 грн, в тому числі ПДВ 20 % - 60 060,00 грн.
У пункті 5.1 Договору сторони погодили, що постачальник здійснює поставку товару на умовах DAP за правилами "Інкотермс-2010", за реквізитами, зазначеними в заявці покупця (реквізити виробничого структурного підрозділу Регіональної філії "Львівська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця").
Відповідно до п. 5.2 Договору поставка товару проводиться партіями протягом не більше 15 днів тільки на підставі поданої письмової рознарядки/заявки покупця, яка вважається дозволом на поставку та є підтвердженням готовності покупця до приймання продукції, але не пізніше 31.12.2020.
Згідно з пунктами 5.3, 5.4 Договору відправлення заявки покупцем здійснюється з електронної адреси покупця (nh-mtz@railway.lviv.ua) на електронну адресу постачальника ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ). Місце поставки товару: (НХ) Служба організації та проведення закупівель - код філії 937, 79025, м. Львів, вул. Широка, 2.
Пунктом 5.5 Договору передбачено, що датою поставки товару вважається дата підписання сторонами акту приймання-передачі товару.
Відповідно до п. 7.2 Договору за прострочення поставки товару постачальник сплачує покупцю штраф у розмірі 20 % від вартості непоставленого товару.
Згідно з п. 10.1 Договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2020, а в частині розрахунків - до повного виконання зобов'язань.
У Специфікації № 1 (Додаток № 1 до Договору) сторони погодили найменування товару, технічні характеристики, кількість товару та його ціну.
Як зазначає позивач, 09.06.2020 на електронну адресу відповідача, зазначену в п. 5.3 Договору ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), ним було надіслано заявку № НХ Льв-1/3237 від 09.06.2020 про поставку товару за Договором, на підтвердження чого позивачем надано роздруківку листа з електронної пошти.
Звертаючись до суду з цим позовом, позивач посилається на ту обставину, що оскільки ним було направлено відповідачу заявку № НХ Льв-1/3237 від 09.06.2020 про поставку товару за Договором, відповідач мав здійснити поставку товару в строк до 24.06.2020, проте відповідачем було неналежним чином виконано договірні зобов'язання та не здійснено поставку товару у встановлений Договором строк, у зв'язку з чим позивач, на підставі пункту 7.2 Договору, нарахував та заявив до стягнення з відповідача штраф у розмірі 36 036,00 грн.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Укладений між сторонами Договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків, та за своєю правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
За змістом статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Договір, відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з частинами 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.
Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).
Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
За приписами ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з частинами 1, 2 статті 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
З огляду на принцип змагальності сторін, розподіл обов'язку доказування та подання доказів, на позивача покладається обов'язок довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог.
За доводами позивача, 09.06.2020 ним було направлено на електронну адресу відповідача, зазначену в п. 5.3 Договору ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), заявку № НХ Льв-1/3237 від 09.06.2020 про поставку товару за Договором, на підтвердження чого позивачем надано роздруківку листа з електронної пошти, відтак, відповідно до п. 5.2 Договору, відповідач мав поставити товар у строк до 24.06.2020.
З огляду на викладене, оскільки відповідач не поставив товар, вказаний у заявці, у визначений Договором строк, позивач вважає, що наявні підстави для застосування до відповідача договірної неустойки.
У свою чергу, заперечуючи проти позову, відповідач посилається на ту обставину, що позивач у встановленому процесуальним законом порядку не довів суду, що відповідачем було отримано вищевказану заявку на поставку товару за Договором.
Статтею 5 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" визначено, що електронний документ - це документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов'язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.
Відповідно до частин 1, 2 статті 6 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" електронний підпис є обов'язковим реквізитом електронного документа, що використовується для ідентифікації автора та/або підписування електронного документа іншим суб'єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.
Роздруківка електронного листування не може вважатись електронним документом (копіями електронних документів) в розумінні частини першої статті 5 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг".
Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 11.06.2019 у справі №904/2882/18, від 24.09.2019 у справі №922/1151/18, від 28.12.2019 у справі №922/788/19 та від 15.04.2021 у справі №910/8554/20.
На підставі зазначеного та з огляду на умови пункту 5.2 Договору щодо поставки товару за наявності заявки покупця, відправленої на електронну адресу постачальника, враховуючи вимоги до електронного документа, встановлені положеннями Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг", суд вважає, що матеріалами справи не підтверджується відправлення позивачем відповідачу заявки на поставку товару в електронному вигляді.
Оскільки вищевикладеним спростовуються доводи позивача щодо порушення відповідачем строку поставки товару, підстави для нарахування та стягнення з відповідача штрафних санкцій згідно з пунктом 7.2 Договору відсутні.
З доданих до відзиву документів вбачається, що відповідач, на виконання умов Договору, поставив, а позивач прийняв товар загальною вартістю 360 360,00 грн, про що свідчать підписана представниками обох сторін видаткова накладна № 153 від 23.07.2020 та товарно-транспортна накладна № Р153 від 23.07.2020, з відміткою вантажоодержувача про отримання вантажу.
Враховуючи вищенаведене, суд погоджується з доводами відповідача щодо недоведеності позивачем факту отримання від позивача електронного документу (заявки на поставку товару за Договором), відтак поставка відповідачем товару та його прийняття позивачем, відповідно до п. 5.2 Договору, у строк не пізніше 31.12.2020, є належним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за Договором.
За приписами частин 1 - 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Пункт 3 частини 1 статті 129 Конституції України пов'язує змагальність сторін зі свободою в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Змагальність сторін - це встановлена законом можливість реалізації та практична реалізація наданих їм процесуальних прав при безумовному виконанні покладених на них процесуальних обов'язків на всіх стадіях судового процесу за участю компетентного суду.
Переконливість кожного доказу доводиться у змагальній процедурі безпосередньо перед тим складом суду, який дає цьому доказу юридично значущу оцінку.
Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Підсумовуючи вищенаведене, виходячи із заявлених позивачем вимог та наявних у справі доказів, суд не знаходить правових підстав для задоволення позову.
Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.
Згідно з частинами 1, 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 270,00 грн, відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача, оскільки позов не підлягає задоволенню.
Щодо витрат відповідача на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 20 000,00 грн суд зазначає наступне.
Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Водночас, за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
На підтвердження понесених витрат на правову допомогу адвоката відповідачем надано Договір № 01-39270330-19 про надання правової допомоги від 05.08.2019; Додаток №10 від 13.04.2021 до Договору № 01-39270330-19 про надання правової допомоги від 05.08.2019; Акт надання правової допомоги (послуг) № 104 від 06.05.2021 на суму 20 000,00 грн та платіжне доручення № 366 від 11.05.2021 на суму 20 000,00 грн.
З матеріалів справи вбачається, що відповідачем було надіслано позивачу вищезазначені докази на підтвердження понесених витрат на правову допомогу адвоката.
Втім, будучи обізнаним про розгляд справи, позивач у встановленому процесуальним законом порядку клопотання про зменшення розміру витрат відповідача на професійну правничу допомогу адвоката не подав.
У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Відповідно до положень статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Судом враховано, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю; суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
У додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (провадження №14-382цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
З огляду на вищенаведене, витрати відповідача на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 20 000,00 грн, відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача, оскільки позов не підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 129, 236, 237, 238, 240, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. В позові відмовити.
2. Витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 270,00 грн покласти на позивача.
3. Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (Україна, 03150, м. Київ, вул. Єжи Ґедройця, буд. 5; ідентифікаційний код: 40075815) в особі Регіональної філії "Львівська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (Україна, 79007, Львівська обл., м. Львів, вул. Гоголя, буд. 1; ідентифікаційний код ВП: 40081195) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-технічне підприємство "Трансінвест" (Україна, 04114, м. Київ, вул. Пріорська, буд. 21; ідентифікаційний код: 39270330) витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 20 000 (двадцять тисяч) грн 00 коп.
4. Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи подається у порядку та строк, визначені статтями 254, 256 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено 23.07.2021
Суддя О.В. Нечай