Справа № Б-11/45-3/270-21/145 (909/611/21)
20.07.2021 м. Івано-Франківськ
Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Михайлишина В. В., секретар судового засідання Назарчук І. П., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом: ОСОБА_1
(
АДРЕСА_1 )
до: Івано-Франківського обласного державного об'єднання спиртової та
лікеро-горілчаної промисловості
(вул. Княгинин, буд. 44, м. Івано-Франківськ, 76003)
про стягнення 49 757, 76 гривень середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,
поданої в межах справи № Б-11/45-3/270-21/145 про банкрутство Івано-Франківського обласного державного об'єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості,
за участі:
позивач - ОСОБА_1 : в судове засідання не з'явився,
від відповідача - ліквідатор Седлецький Олександр Валентинович: в судове засідання не з'явився.
1. Під час судового розгляду справи здійснювалося фіксування судових засідань за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
2. Рішення у цій справі ухвалено у нарадчій кімнаті за результатами оцінки поданих доказів.
3. За результатами розгляду справи суд бере до уваги таке.
І. СУТЬ СПОРУ
4. У червні 2021 року ОСОБА_1 , в межах справи про банкрутство, звернувся до Господарського суду Івано-Франківської області із позовною заявою до Івано-Франківського обласного державного об'єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості про стягнення з Івано-Франківського обласного державного об'єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості 49 757, 76 гривень середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. До позовної заяви позивачем подано клопотання про звільнення (розстрочення або відстрочення від сплати судового збору до прийняття рішення у справі) від сплати судового збору.
ІІ. ВИРІШЕННЯ ПРОЦЕСУАЛЬНИХ ПИТАНЬ ПІД ЧАС РОЗГЛЯДУ СПРАВИ
5. Ухвалою від 25.06.2021 суд задовольнив клопотання позивача про звільнення від сплати судового збору, відстрочення або розстрочення сплати судового збору; відстрочив позивачу сплату судового збору за подання позовної заяви до суду до ухвалення рішення у справі; прийняв позовну заяву до розгляду, в межах справи № Б-11/45-3/270-21/145 про банкрутство Івано-Франківського обласного державного об'єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості; постановив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи; розгляд справи по суті призначив на 20.07.2021; встановив сторонам строк для подання заяв по суті спору, зокрема відповідачу подати суду відзив на позов і всі документи, що підтверджують заперечення проти позову, копію відзиву надіслати позивачу, докази чого подати суду.
6. 20.07.2021 за вх. № 11248/21 від ОСОБА_1 до суду поступила заява про проведення судового засідання призначеного на 20.07.2021 без його участі.
7. В судове засідання 20.07.2021 представник відповідача - ліквідатор Седлецький О. В. не з'явився.
8. Про дату, час та місце судових засідань у справі відповідач належним чином повідомлявся ухвалою суду від 25.06.2021.
9. При цьому суд звертає увагу, що відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень", усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
10. Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень", для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
11. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
12. Пунктом 1 частини 1 статті 178 Господарського процесуального кодексу України передбачене право відповідача подати суду відзив на позовну заяву і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову.
13. Статтею 251 Господарського процесуального кодексу України визначено особливості подання заяв по суті у спрощеному позовному провадженні, зокрема частиною 1 цієї статті вказано, що відзив подається протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
14. Станом на 20.07.2021 відповідач правом на подання відзиву на позов не скористався, свої пояснення стосовно позову до суду не подав.
15. Будь-яких інших заяв, клопотань або заперечень від сторін не надходило.
16. Водночас, як визначено в частині 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
17. Також суд зауважує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (стаття 202 Господарського процесуального кодексу України).
18. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 20.05.2021 у справі № 910/24368/14 та від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16.
19. Відповідно до статті 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
20. У відповідності до частини 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
21. Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.
22. За наслідком судового засідання 20.07.2021 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
ІІІ. ПОЗИЦІЯ СТОРІН
23. Позиція позивача. Обґрунтована тим, що ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з відповідачем та 29.06.2017 був звільнений з роботи. В день звільнення, в порушення статті 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), з ним не було проведено жодних розрахунків. Рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 12.02.2018 у справі № 345/2631/17 стягнуто з Івано-Франківського обласного державного об'єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості у користь ОСОБА_1 - 36 634, 11 гривень заборгованості по заробітній платі, 37 318, 32 гривень середнього заробітку за час вимушеного прогулу, 37 318, 32 гривень середнього заробітку за час затримки розрахунку, 4 016, 32 гривень компенсації за невикористану відпустку, всього 115 287, 07 гривень з відрахуванням всіх встановлених законодавством податків і платежів. Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 11.04.2019 по справі № Б-11/45-3/270-21/145 вимоги позивача були внесені до реєстру вимог кредиторів Івано-Франківського ОДОСП. Фактичний розрахунок проведено 17.02.2020. Посилаючись на приписи статті 117 КЗпП України, позивач просив суд стягнути на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 49 757, 76 гривень.
24. Позиція відповідача. Відзив на позов не подав, проти позову не заперечив.
IV. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
25. ОСОБА_1 працював в Івано-Франківському обласному державному об'єднанні спиртової та лікеро-горілчаної промисловості на посаді вантажника, варника сиропів, соків та екстрактів та 29.06.2017 був звільнений у зв'язку з ліквідацією підприємства.
26. Постановою Господарського суду Івано-Франківської області від 10.04.2017 у справі № Б-11/45-3/270-21/145 припинено процедуру розпорядження майном Івано-Франківського обласного державного об'єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості, визнано боржника банкрутом та відкрито щодо нього ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено арбітражного керуючого Седлецького О.В.
27. Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 05.07.2017 постанову Господарського суду Івано-Франківської області від 10.04.2017 скасовано. Постановою Вищого господарського суду України від 27.09.2017 постанову Львівського апеляційного господарського суду від 05.07.2017 та постанову Господарського суду Івано-Франківської області від 10.04.2017 скасовано, справу направлено до Господарського суду Івано-Франківської області на новий розгляд на стадію розпорядження майном в іншому складі суду.
28. 29.06.2017 ліквідатор Седлецький О. В. наказом № 18 звільнив позивача у числі 205 штатних працівників з роботи, на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.
29. Остаточний розрахунок, відповідно до вимог статті 116 КЗпП України, в день звільнення проведений не був.
30. ОСОБА_1 27.07.2017 звернувся до Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області з позовом до Івано-Франківського обласного державного об'єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку, компенсації за невикористану відпустку, вихідної допомоги при звільненні.
31. 12.02.2018 рішенням (заочним) Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області у справі № 345/2631/17 позов задоволено частково; визнано протиправним та скасовано наказ № 18 від 29.06.2017 арбітражного керуючого (ліквідатора банкрутства) ОСОБА_2 в частині звільнення ОСОБА_1 , поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді вантажника, варника сиропів, соків та екстрактів Івано-Франківського обласного державного об'єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості з 29.06.2017; стягнуто з Івано-Франківського обласного державного об'єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості у користь ОСОБА_1 - 36 634, 11 гривень заборгованості по заробітній платі, 37 318, 32 гривень середнього заробітку за час вимушеного прогулу, 37 318, 32 гривень середнього заробітку за час затримки розрахунку, 4 016, 32 гривень компенсації за невикористану відпустку, всього 115 287, 07 гривень з відрахуванням всіх встановлених законодавством податків і платежів. В решті позову відмовлено.
32. 08.05.2018 суд припинив процедуру розпорядження майном, визнав Івано-Франківське обласне державне об'єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості банкрутом, відкрив ліквідаційну процедуру строком на дванадцять місяців, призначив ліквідатором арбітражного керуючого Седлецького О. В.
33. Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 11.04.2019 по справі № Б-11/45-3/270-21/145 визнано грошові вимоги ОСОБА_1 до Івано-Франківського обласного державного об'єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості в розмірі 115 287, 07 гривень, як вимоги першої черги.
34. Виплата позивачу всіх належних сум відбулась 17.02.2020 (копія виписки з банківського рахунку від 20.01.2021 знаходиться в матеріалах справи № Б-11/45-3/270-21/145 - том 60, а. с. 20).
35. Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, в порядку статті 117 КЗпП України, відповідачем добровільно не виплачено, що стало причиною звернення позивача з цим позовом до суду.
V. ПОЗИЦІЯ СУДУ
Всебічно дослідивши усі обставини справи та письмові докази, з урахуванням допустимості, належності та достовірності доказів суд встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.
36. За змістом статей 4, 14 Господарського процесуального кодексу України, процесуальним законом гарантується право на звернення до господарського суду фізичним особам, які не є підприємцями, за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду. Розгляд справ господарським судом здійснюється не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог, що є реалізацією з боку суду принципу диспозитивності як однієї із засад господарського судочинства.
37. Спір у справі виник між ОСОБА_1 , як позивачем, та Івано-Франківським обласним державним об'єднанням спиртової та лікеро-горілчаної промисловості, як відповідачем, щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 49 757, 76 гривень, на підставі статей 116, 117 КЗпП України.
38. Відповідно до статті 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
39. Згідно із статтею 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
40. Суд встановив, що в порушення норм статті 116 КЗпП України, відповідач розрахунок з позивачем при звільненні 29.06.2017 не зробив. Також розрахунок з позивачем не здійснено й після винесення 12.02.2018 Калуським міськрайонним судом Івано-Франківської області рішення у справі № 345/2631/17. Такий розрахунок проведено 17.02.2020, що підтверджується випискою банківської установи з особистого рахунку позивача.
41. У разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (ч. 1 ст. 117 КЗпП України).
42. Таким чином, розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку ведеться з дати звільнення працівника по день фактичного розрахунку. При цьому суд вказує на те, що порушення процедури про банкрутство роботодавця не свідчить про відсутність його вини в невиплаті працівникові належних коштів у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду України від 02.07.2014 у справі за № 6-76 цс 14.
43. Водночас, статтею 28 Закону України "Про оплату праці" визначено, що у разі банкрутства підприємства чи ліквідації його у судовому порядку зобов'язання перед працівниками такого підприємства щодо заробітної плати, яку вони повинні одержати за працю (роботу, послуги), виконану у період, що передував банкрутству чи ліквідації підприємства, виконуються відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (з 21.10.2019 Кодекс України з процедур банкрутства).
44. Отже, Законом України "Про оплату праці", який є спеціальним, врегульовано, що зобов'язання із заробітної плати, які виникли у період, що передував банкрутству чи ліквідації підприємства, виконуються відповідно до Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ).
45. Абзацами 1 - 4 частини 1 статті 59 Кодексу України з процедур банкрутства визначено, що з дня ухвали господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури господарська діяльність банкрута завершується закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції у разі можливості її продажу, крім укладення та виконання договорів, що мають на меті захист майна банкрута або забезпечення його збереження (підтримання) у належному стані, договорів оренди майна, яке тимчасово не використовується, на період до його продажу у процедурі ліквідації тощо; строк виконання всіх грошових зобов'язань банкрута вважається таким, що настав; у банкрута не виникає жодних додаткових зобов'язань, у тому числі зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), крім витрат, безпосередньо пов'язаних із здійсненням ліквідаційної процедури.
46. Отже, після введення ліквідаційної процедури у банкрута не виникає додаткових зобов'язань, зокрема, і по виплаті середнього заробітку за час затримки розрахунку у зв'язку із тим, що господарська діяльність банкрута завершується і строк виконання всіх грошових зобов'язань банкрута вважається таким, що настав.
47. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 13.06.2018 у справі № 908/487/16 та від 20.06.2018 у справі № 5/191/10.
48. Оскільки постанова про визнання Івано-Франківського обласного державного об'єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості банкрутом винесена судом 08.05.2018, строк нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку проводиться до 08.05.2018.
49. Як вбачається з рішення від 12.02.2018 Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області у справі № 345/2631/17 ОСОБА_1 поновлено на роботі на посаді вантажника, варника сиропів, соків та екстрактів Івано-Франківського обласного державного об'єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості з 29.06.2017, стягнуто з Івано-Франківського обласного державного об'єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості у користь позивача 36 634, 11 гривень заборгованості по заробітній платі, 37 318, 32 гривень середнього заробітку за час вимушеного прогулу (з 29.06.2017 по час винесення рішення - 12.02.2018), 37 318, 32 гривень середнього заробітку за час затримки розрахунку, 4 016, 32 гривень компенсації за невикористану відпустку, всього 115 287, 07 гривень з відрахуванням всіх встановлених законодавством податків і платежів; рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць у сумі 4 292, 20 гривень з відрахуванням всіх встановлених законодавством податків і платежів, звернуто до негайного виконання; стягнуто з Івано-Франківського обласного державного об'єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості на користь Державної судової адміністрації України 2 726, 40 гривень судового збору; в решті позову відмовлено. Рішення набрало законної сили - 14.03.2018.
50. При цьому, суд звертає увагу, що частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Тобто, вказана частина статті вказує на факти, які містяться у винесених раніше судових рішеннях. Ці факти мають для суду преюдиціальний характер (обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ). Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, позаяк їх з істинністю вже встановлено у рішенні, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу.
51. Таким чином, зі змісту статті 75 Господарського процесуального кодексу України можна зробити висновок, що однією з цілей цієї норми законодавець визначив, в тому числі, і уникнення можливості різних висновків та тлумачень щодо наявних між сторонами обставин та правовідносин, що не відповідатиме принципу юридичної визначеності.
52. Принцип юридичної визначеності є істотно важливим для питання довіри до судової системи та верховенства права. Юридична визначеність вимагає дотримання принципу res judicata. Остаточні рішення судів національної системи не повинні бути предметом оскарження. Юридична визначеність також вимагає, щоб остаточні рішення судів були виконані. Відповідно до пункту 72 рішення Європейського Суду з прав людини від 25.07.2002 у справі "Совтрансавто-Холдинг" проти України" (заява N 48553/99): "Суд повторює, що відповідно до його прецедентної практики право на справедливий судовий розгляд, гарантований статтею 6 параграфа 1, повинно тлумачитися в світлі преамбули Конвенції (995_004), яка проголошує верховенство права як елемент спільної спадщини держав-учасниць. Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів." Коли рішення суду стало остаточним, воно не може бути піддано сумніву будь-яким іншим рішенням суду (справи Європейського суду з прав людини "Брумареску проти Румунії", "Салов проти України").
53. Отже, позивач згідно з рішенням від 12.02.2018 Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області у справі № 345/2631/17 поновлений на роботі на посаді вантажника, варника сиропів, соків та екстрактів Івано-Франківського обласного державного об'єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості з 29.06.2017, доказів звільнення ОСОБА_1 суду не надано.
54. Відповідно до частин 1 - 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
55. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17 та від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18.
56. Частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
57. Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
58. Зважаючи на вказані обставини, суд приходить до висновку що ОСОБА_1 слід вважати таким, що перебував у трудових відносинах з Івано-Франківським обласним державним об'єднанням спиртової та лікеро-горілчаної промисловості з 29.06.2017 по 08.05.2018.
59. Відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
60. В п. 32 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" № 9 від 06.11.1992 зазначено, що оскільки згідно зі ст. 235 КЗпП України оплаті підлягає вимушений прогул, вимоги працівника про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку підлягають задоволенню в тому разі і за той період, коли з вини власника або уповноваженого ним органу була затримана видача трудової книжки або неправильне формулювання причин звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника.
61. Як вбачається з висновків Верховного Суду щодо застосування норм права, викладених в постанові від 05.08.2020 у справі № 686/20491/18, положеннями статей 117, 235 КЗпП України передбачена відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час одного й того ж прогулу працівника задля компенсації йому втрат від неотримання зарплати чи неможливості працевлаштування. Однак за порушення трудових прав працівника при одному звільненні неможливе одночасне застосування стягнення середнього заробітку як за статтею 117 КЗпП України, так і за статтею 235 КЗпП України, тобто подвійне стягнення середнього заробітку, оскільки це буде неспівмірно з правами працюючого працівника, який отримує одну заробітну плату. Аналогічний правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду України від 18 січня 2017 року у справі № 6-2912цс16.
62. Беручи до уваги вказані правові висновки та встановлені факти, суд приходить до висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку з 30.06.2017 по 12.02.2018 в сумі 36 396, 88 гривень.
63. Однак, з огляду на вищезазначене, на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 13.02.2018 (наступний робочий день після стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відповідно до рішення від 12.02.2018 у справі № 345/2631/17) по 08.05.2018 (винесено постанову про визнання боржника банкрутом).
64. Проте, як вбачається з позовної заяви, предметом позовних вимог є стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку з 30.06.2017 по 08.05.2018.
65. Разом із тим суд приходить до висновку, що вказана обставина сама по собі не може бути підставою для відмови в задоволенні позову з наступних підстав.
66. Велика Палата Верховного Суду дійшла наступних висновків: "суди, з'ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини". Аналогічну правову позицію викладено і у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15, а також у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 761/6144/15-ц. Отже, саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу. Разом із тим, визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов'язаний належним чином дослідити подані стороною докази (у цьому випадку - зроблений позивачем розрахунок заборгованості), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду.
67. Враховуючи вказані вище висновки Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм права, суд самостійно застосовує норми матеріального права, предметом регулювання яких є виниклі між сторонами правовідносини.
68. При розрахунку середнього заробітку суд керується п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", згідно якого при визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівником, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (з наступними змінами і доповненнями). Цей нормативний акт не застосовується лише тоді, коли середня заробітна плата визначається для відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я, та призначення пенсії, отже стягнення середнього заробітку як за статтею 117 КЗпП України, так і за статтею 235 КЗпП України розраховується з однієї величини - середньої заробітної плати, та не виходить за межі заявлених позовних вимог.
69. З огляду на наведене, суд приходить до висновку щодо наявності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача, на підставі ч. 2 ст. 235 КЗпП України, середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 13.02.2018 по 08.05.2018.
70. Згідно до п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" встановлені статтями 228 та 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов'язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків та вирішити спір по суті.
71. Згідно із ч. 2 ст. 233 КЗпП України, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
72. Аналізуючи зміст вказаної норми закону, можна зробити висновок про те, що в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи здійснив роботодавець нарахування таких виплат.
73. Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці "Про захист заробітної плати" № 95, ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін "заробітна плата" означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано. Цьому визначенню відповідає поняття заробітної плати, передбачене у частині 1 статті 94 Кодексу і частині 1 статті 1 Закону України "Про оплату праці", як винагороди, обчисленої, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган (роботодавець) виплачує працівникові за виконану ним роботу.
74. Наведений зміст поняття заробітної плати узгоджується з одним із принципів здійснення трудових правовідносин - відплатність праці, який дістав відображення у пункті 4 частини I Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 03 травня 1996 року, ратифікованої Законом України від 14 вересня 2006 року "Про ратифікацію Європейської соціальної хартії (переглянутої)", за яким усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень. Крім обов'язку оплатити результати праці робітника, існують також інші зобов'язання роботодавця матеріального змісту. Ці зобов'язання стосуються тих витрат, які переважно спрямовані на охорону праці чи здоров'я робітника (службовця) або на забезпечення мінімально належного рівня його життя.
75. Вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати. Отже, вимога про оплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу є спором про оплату праці, тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню частина друга статті 233 КЗпП України, та стягнення таких сум не обмежуються будь-яким строком звернення працівника до суду (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23.01.2019 у справі № 569/10915/17).
76. Водночас суд керується вимогами ст. 59 Кодексу України з процедур банкрутства та ст. 38 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (яка діяла на час відкриття ліквідаційної процедури банкрута), які передбачають, що з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури строк виконання всіх грошових зобов'язань банкрута вважається таким, що настав.
77. Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України "Про оплату праці" за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.
78. Відповідно до пункту 5 розділу ІV Порядку № 100, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
79. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац 3 пункту 8 Порядку № 100).
80. Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області у рішенні від 12.02.2018 у справі № 345/2631/17 беручи до уваги суми доходу позивача згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу ПФУ провів розрахунок середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 , за яким середньоденна заробітна плата становить 230, 36 гривень. При виконанні обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку проведеного у позовній заяві, позивач також виходив з суми середньоденної заробітної вказаної в означеному рішенні Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області.
81. Звідси, середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 13.02.2018 по 08.05.2018 становить 13 360, 88 гривень (середньоденна заробітна плата 230, 36 гривень х 58 робочих дні).
82. При цьому тривалість робочого часу визначена листом Міністерства соціальної політики України від 19.10.2017 № 224/0/103-17/214 "Про надання роз'яснення (щодо норми тривалості робочого часу)".
83. Постановою у справі № 359/10023/16-ц Верховний суд виклав правову позицію щодо утримання прибуткового податку із визначених судом сум заробітку, які належать до виплати працівнику. При цьому, Верховний суд зазначив, що основні моменти стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу визначено Порядком обчислення середньої плати. Зокрема, відповідно до порядку, під час обчислення середньої заробітної плати включаються: основна зарплата, доплати і надбавки, премії, винагорода за підсумками річної роботи за вислугу років. Усі виплати включаються до розрахунку середньої заробітної плати в тому розмірі у якому їх нараховано, без виключення сум відрахувань на податки та стягнення аліментів. Верховний суд дійшов висновку, що суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час вимушеного прогулу, розраховуються без віднімання сум податків і зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку повинен нарахувати роботодавець під час виконання відповідного судового рішення. Тобто суд під час вирішення питання про призначення суми вказує суму без відрахування з неї податків і зборів. При цьому в резолютивній частині рішення обов'язково має бути зазначено, що суму зазначено без утримання податку. Стягнення і оплата прибуткового податку покладається на роботодавця, який самостійно розраховує суму податкових відрахувань і зменшує суму, призначену судом, на суму нарахованих податків.
84. Відтак, з Івано-Франківського обласного державного об'єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості на користь ОСОБА_1 підлягає до стягнення середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 13 360, 88 гривень з відрахуванням всіх встановлених законодавством податків та платежів.
85. У відповідності до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
86. При цьому суд виходить з того, що у справі "Серявін та інші проти України", Європейський суд з прав людини зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Висновок суду.
87. Відтак, здійснюючи системний аналіз положень чинного законодавства України та наведених правових позицій Верховного Суду, а також, як вбачається з встановлених судом фактичних обставин справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.
Судові витрати.
88. Згідно із частиною 1 статті 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
89. Відповідно до приписів частини 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
90. Суд, враховуючи те, що спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, судовий збір в розмірі 2 270, 00 гривень покладає на відповідача.
Керуючись статтями 73, 86, 123, 129, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов ОСОБА_1 до Івано-Франківського обласного державного об'єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості про стягнення 49 757, 76 гривень середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - задовольнити частково.
2. Стягнути з Івано-Франківського обласного державного об'єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості (вул. Княгинин, буд. 44, м. Івано-Франківськ, 76003; ідентифікаційний код: 00375409) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) - 13 360, 88 гривень (тринадцять тисяч триста шістдесят гривень вісімдесят вісім копійок) середнього заробітку за час вимушеного прогулу з відрахуванням всіх встановлених законодавством податків та платежів.
3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
4. В частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку з 30.06.2017 по 12.02.2018 в розмірі 36 396, 88 гривень - відмовити.
5. Стягнути з Івано-Франківського обласного державного об'єднання спиртової та лікеро-горілчаної промисловості (вул. Княгинин, буд. 44, м. Івано-Франківськ, 76003; ідентифікаційний код: 00375409) в дохід Державного бюджету України (отримувач коштів: ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106, код за ЄДРПОУ: 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), бюджетний рахунок: UA 908999980313111256000026001, код класифікації доходів бюджету: 22030106 (стягувач: Державна судова адміністрація України, вул. Липська, 18/5, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ: 26255795) 2 270, 00 гривень (дві тисячі двісті сімдесят гривень) судового збору.
6. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
7. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
8. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Західного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
9. Повний текст рішення складено - 23.07.2021.
Суддя В. В. Михайлишин