ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
20 липня 2021 року Справа № 906/66/21
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Маціщук А.В., суддя Василишин А.Р. , суддя Олексюк Г.Є.
секретар судового засідання Шилан О.С.
за участю представників сторін:
позивача - не з'явився
відповідача - не з'явився
розглянувши апеляційну скаргу Служби безпеки України
на рішення Господарського суду Житомирської області від 20.04.2021р.
ухвалене у м.Житомирі, повний текст складено 21.04.2021р. (суддя Тимошенко О.М.)
у справі № 906/66/21
за позовом Служби безпеки України
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тусмо"
про стягнення 534 660,30 грн
Відповідно до рішення Господарського суду Житомирської області від 20.04.2021 р. у справі № 906/66/21 позов задоволено частково. Зменшено судом належні до стягнення суми пені та штрафу і відмовлено у стягненні 122266,45 грн. пені та 145063,70 грн. штрафу. Відповідно до рішення підлягає стягненню з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тусмо" на користь Служби безпеки України 122266,45 грн. пені, 145063,70 грн. штрафу, 8019,90 грн. судового збору. Розстрочено виконання рішення в частині стягнення пені та штрафу на 10 місяців шляхом стягнення до першого числа кожного наступного місяця після набранням рішенням законної сили по 12227,00 грн. пені та 14507,00 грн. штрафу до повної сплати.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Служба безпеки України звернулася до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, у якій просить рішення скасувати і прийняти нове рішення, яким позов задоволити повністю.
Служба безпеки України не згідна із рішенням суду першої інстанції в частині зменшення розміру штрафних санкцій, а також - з розстрочкою їх сплати, оскільки таке рішення, на думку скаржника, було ухвалене без фактичного з'ясування обставин справи та повного дослідження доказів в цій частині, тому не відповідає нормам статті 236 ГПК України, відповідно до якої судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Зазначає, що судом першої інстанції не взято до уваги постанову Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 р. № 6, де роз'яснено, що рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
Доводить, що не мають відношення до предмету позову СБУ висновки суду першої інстанції про відсутність зі сторони СБУ збитків завданих простроченням виконання зобов'язання.
Вважає заперечення ТОВ "ТУСМО" щодо надмірності штрафних санкцій неприпустимим, оскільки нарахування штрафних санкцій здійснювалося в порядку, визначеному ч.6 ст.232 Господарського кодексу України (не більше шести місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано) і визначені у договорі штрафні санкції є обов'язковими для застосування, оскільки відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Також позивач вважає, що надані ТОВ "ТУСМО" копії фінансових звітів неповною мірою відображають майновий стан ТОВ "ТУСМО", оскільки відповідачем не надало повного обсягу документів щодо майна останнього.
Звертає увагу, що штрафні санкції, які передбачені договором № 19/1- 50д від 13.04.2020 р., належать до доходів загального фонду Державного бюджету України (пункт 23 частини другої ст.29 Бюджетного кодексу України) і після надходження на рахунки СБУ скеровуються до Державного бюджету, тобто - стягнення штрафних санкцій не є інструментом для збагачення позивача.
Посилається на правову позиці. Верховного Суду, викладену у постанові від 10.09.2020 р. у справі № 904/4685/18, де зазначено, що за змістом ст. 233 Господарського кодексу України та ст. 551 Цивільного кодексу України господарський суд, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, яка порушила зобов'язання, повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим.
Доводить, що обґрунтування судом першої інстанції своїх висновків з посиланням на рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 р. №7-рп/2013 є безпідставним, оскільки правовідносини, щодо яких Конституційним Судом України зроблені правові висновки, відрізняються від правовідносин між СБУ та ТОВ «ТУСМО» у даній справі.
Просить врахуввти викладені доводи і скасувати рішення Господарського суду Житомирської області від 20.04.2021 у справі №906/66/21 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов Служби безпеки України у повному обсязі.
Відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю "Тусмо" подав суду відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що при вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій необхідно дослідити обставини, пов'язані із збитками кредитора, їх наявність, розмір та співвідношення розміру завданих неналежним виконанням зобов'язання збитків із розміром заявлених до стягнення штрафних санкцій.
Вказує, що позивач не здійснював передплату (авансування) за товар, що мав бути виготовлений, оплата здійснювалась за фактом поставки товару (партії товару), тому не можна стверджувати, що відповідач користувався коштами позивача, затягуючи поставку товару та таким чином завдав позивачеві збитки.
Продовжує, що весь замовлений позивачем обсяг товару було поставлено відповідачем протягом строку дії договору із незначним простроченням добровільно без будь-яких спонукань чи судових процесів, що також свідчить на користь відсутності збитків у позивача. Позивач не довів, що поніс витрати для відновлення свого порушеного права та не зазнав упущеної вигоди.
З посиланням на правові позиції, викладені у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 р. у справі № 917/1068/17, від 22.01.2019 р. у справі № 908/868/18, від 13.05.2019 р. у справі № 904/4071/18, від 22.04.2019 р. у справі № 925/1549/17, від 30.05.2019 р. у справі № 916/2268/18, від 04.06.2019 р. у справі № 904/3551/18 доводить, що зменшення розміру заявленої до стягнення пені є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у коленому конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені. Таким чином, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.
Стверджує, що у рішенні суду першої інстанції враховано всі обставин справи у сукупності, зокрема - ступінь виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін. Пояснює також, що розмір заявлених до стягнення штрафних санкцій більш ніж в десять разів перевищує розмір чистого прибутку, одержаного ТОВ «ТУСМО» від договору.
Пояснює, що укладаючи договір № 19/1-50д від 13.04.2020 р., ТОВ «ТУСМО» виходило з того, що 24.04.2020 р. карантин буде завершено та буде знято всі обмеження, в тому числі і обмеження щодо транспортного сполучення, що дозволить працівникам підприємства виготовити та поставити продукцію у визначений договором термін до 19.06.2020 р. (включно). Продовжує, що вже після підписання договору Кабінетом Міністрів України Постановою від 22.04.2020 р. №291 «Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України» було внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 р. №211 шляхом продовження карантину до 11.05.2020 р., а на позачерговому засіданні Уряду було прийнято постанову Кабінету Міністрів України №343 від 04.05.2020 р. «Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України», якою було продовжено карантин та всі обмеження щодо транспортного сполучення до 22 травня 2020 року.
Отже, карантин та пов'язані з ним транспортні обмеження, що тривали до 22.05.2020 р. протягом 40 днів, унеможливили прибуття на робочі місця необхідної кількості працівників ТОВ «ТУСМО» та фактично унеможливили виготовлення та постачання товару в період з 13.04.2020 р. до 22.05.2020 р. ТОВ «ТУСМО» одержало Висновок про виникнення і існування документально підтверджених об'єктивних обставин №ЧК-240 від 24.06.2020 р. регіональної торгово-промислової палати, який підтверджує існування обставин, на які посилається відповідач.
Просить враховувати наведене і відмовити у задоволенні апеляційної скарги повністю, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
В судове засідання представники сторін не з'явились; були повідомлені судом про дату, час та місце розгляду справи в установленому порядку, що підтверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень /а.с. 78-79 у т.2/.
Служба безпеки України подала суду клопотання про відкладення судового засідання у зв'язку із перебуванням юриста у щорічній відпустці /а.с. 74-77 у т.2/.
Колегія суддів апеляційної відхиляє клопотання позивача про відкладення розгляду справи, враховуючи таке.
Переглядаючи справу в суді апеляційної інстанції за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження, колегія суддів керується нормами ст.270 ГПК України. Відповідно до ч.12 ст.270 ГПК України неявка учасників справи, повідомлених в установленому порядку про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Відповідно до ухвали про призначення розгляду справи в судовому засіданні суд не визнавав явку представників сторін обов'язковою. Колегія суддів звертає увагу, що коло представників в господарському судовому процесі не обмежене нормами чинного законодавства, і представництво юридичних осіб забезпечується згідно з нормами пар.2 гл.4 ГПК України.
Доводи та правова позиція позивача викладена в апеляційній скарзі та не змінена ним. Зважаючи, що судом вжито необхідних заходів для завчасного повідомлення сторін про дату, час і місце розгляду справи, нові докази суду апеляційної інстанції не надавались, колегія суддів дійшла висновку, що наявні у справі матеріали є достатніми для постановлення обґрунтованого рішення, тому є можливим розгляд апеляційної скарги без участі представників сторін за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного судового рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено наступне.
13.04.2020 р. Службою безпеки України/покупець/позивач та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТУСМО"/продавець/відповідач укладений договір №19/1-50д про закупівлю товарів за державні кошти /а.с. 7 у т.1/. Згідно з п. 1.1. договором продавець зобов'язався у 2020 році у терміни, порядку та на умовах, визначених цим договором, поставити та передати у власність покупцю індивідуальне обмундирування, код ДЕК 021:2015 - 35810000-5 (польова форма одягу) 2 лоти : №1 - костюм польовий камуфльований літній (військова уніформа, код ДК 021:2015-35811300-5); лот №2 - Куртка костюма утеплювача, вид 2 (Військова уніформа, код ДК 021:2015- 35811300-5 в кількості та по ціні, відповідно до специфікації (Додаток І) та технічної специфікації (Додаток 2), які є невід'ємними частинами даного договору, а покупець зобов'язався прийняти товар та сплатити його на умовах, визначених договором.
Відповідно до п.3.2 ціна договору складає 4144677,00грн.
Відповідно до п. 5.1. договору строк (термін) поставки (передачі) продавцем товару покупцю визначений в період від 13.04.2020 р. до 19.06.2020 р. включно.
Товар вважається поставленим (переданим) продавцем та прийнятим покупцем по кількості відповідно до видаткової накладної(п.5.15 договору).
Відповідно до п.7.1 договору у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'зань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством та договором.
У п.7.3 сторони погодили, що за порушення строку поставки (передачі) товару покупця продавець сплачує покупцю 0,1 % вартості товару, з якого допущено прострочення поставки, за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 днів продавець додатково сплачує штраф у розмірі 7 % вказаної вартості товару.
Відповідно до п.п.9.1, 9.3, 9.6 договору сторони звільняються від відповідальності за часткове чи повне невиконання обов'язків за цим договором, якщо воно трапилось внаслідок виникнення обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин). Форс-мажорними обставинами визнаються такі обставини: пожежі, повені, землетруси, епідемії, аварії на транспорті, диверсії, війна, військові дії рішення органів влади, тощо. Належним доказом обставин, зазначених у пунктам 9.1-9.3 цього договору та строку їх дій служать довідки, які видаються торгово-промисловою палатою України чи уповноваженими органами державної влади на місцях (за місцем форс-мажорних обставин).
Згідно п.9.5 договору сторона, яка підпала під дію форс-мажорних обставин і виявилася, внаслідок цього, нездатною виконувати обов'язки за договором, повинна терміново, не пізніше 2 днів з моменту їх настання, у письмовій формі повідомити іншу сторону. Несвоєчасне, більше 2 днів, повідомлення про форс-мажорні обставини позбавляє відповідну сторону права посилатися на них для виправдання.
Договір підписаний та скріплений печатками сторін.
Матеріалами справи підтверджено, що поставка товару відбулася з 28.07.2020 р. по 21.09.2020 р., доказами чого є підписані сторонами видаткові накладні /а.с.13-22 у т.1/, і така обставина не заперечується сторонами.
Позивачем на адресу відповідача були направлені претензії від 26.06.2020 р. №19/1-2651, від 24.07.2020 р. №19/1-3068 та від 29.09.2020 р. №19/1-4160 з вимогою сплатити штрафні санкції у розмірі 534660,30 грн. у зв'язку з неналежним виконанням продавцем умов договору щодо порушення строків поставки товару /а.с.36-41 у т.1/. Претензії залишені відповідачем без реагування.
Поставка товарів з порушенням строків стала підставою для звернення позивача до суду з позовом про стягнення 244532,91грн. пені, 290127,39 грн. штрафу.
Отже, на умовах договору про закупівлю товарів за державні кошти №19/1-50д від 13.04.2020 р. між сторонами відбулись правовідносини з поставки, які регулюються нормами пар.1-3 гл.54 Цивільного кодексу України та гл.30 Господарського кодексу України. За договором поставки продавець, який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ст. 11, 14 ЦК України, ч.1 ст.144 ГК України підставами виникнення прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Відповідно до ст. 629 ЦК України, ст.193 ГК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з ст. 526 Цивільного кодексу України, норми якої кореспондується зі ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Оскільки несвоєчасне виконання зобов'язання має місце, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, з яким погоджується колегія суддів, що стягнення з відповідача 534660,30 грн., з яких: 244532,91 грн. пені, обрахованої у розмірі 0,1% від вартості товару за період прострочення поставки з 20.06.2021 р. до 20.09.2021 р., та 290127,39 грн. штрафу у розмірі 7% вартості товару, з якого допущено прострочення поставки понад 30 днів, - відповідає умовам п.7.3 договору та нормам ст.ст.230-232 ГК України.
Відповідач, посилаючись на норми статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України, просив суд першої інстанції зменшити розмір належної до стягнення неустойки на 90% та розстрочити виконання рішення на 1 рік шляхом встановлення щомісячної сплати рівними частинами.
Суд першої інстанції зменшив належну до стягнення суму штрафних санкцій на 50% та розстрочив виконання рішення на 10 місяців, врахувавши такі обставини у справі: незначне порушення строків поставки товару в умовах запровадження в країні карантину, а також те, що поставка виконана добросовісно у повному обсязі, матеріали справи не містять доказів заподіяння збитків позивачу внаслідок прострочення поставки з боку відповідача. Судом враховано також, що позивачем нараховано значну суму штрафних санкцій, які залежать від ціни договору, яка також є значною, і стягнення нарахованих санкцій призведе до погіршення важкого фінансового стану відповідача.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для зменшення розміру пені та штрафу на 50 % та розстрочення виконання рішення, оскільки такі висновки відповідають нормам ст.233 ГК України, ч. 3 статті 551 ЦК України та конкретним обставинам справи, які мають істотне значення.
Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. При цьому штраф можна застосовувати і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею, і у такому разі не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.
Відповідно до норм ч.1 статті 233 ГК України та ч.3 ст.551 ЦК України суд має право зменшити розмір штрафних санкцій, якщо належні до сплати санкції є надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу; якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Норми Цивільного кодексу визначають також, що суд має право зменшувати неустойку у випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.
При цьому, зменшення розміру належних до стягнення штрафних санкцій є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Колегія суддів вважає, що вирішуючи питання про зменшення розміру штрафних санкцій відповідно до наведених норм суд, першої інстанції правомірно скористався своїм правом і об'єктивно оцінив конкретні обставини справі.
Колегія суддів звертає увагу, що матеріали справи не містять і позивачем в порядку ст..ст.74, 76-78 ГПК України не надано доказів щодо виникнення у позивача збитків внаслідок прострочення поставки.
Як зазначено вище, поставка товару виконана з 28.07.2020 р. по 21.09.2020 р.
Тобто - відповідач допустив незначне порушення строків поставки товару в умовах запровадження в країні карантину, при цьому здійснив поставку у повному обсязі відповідно до умов договору. Також судом враховано, що договір не передбачав попередньої оплати, тобто позивач не зазнав збитків в зв'язку з користуванням відповідачем коштами позивача.
Судом враховано при цьому, що Постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 р. «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», з метою попередження розповсюдження захворюваності на всій території України установлено карантин до 03.04.2020 р.
Постановою Кабінету Міністрів України № 215 від 16.03.2020 р. «Про внесення змін до постанови КМУ від 11.03.2020 р. №211» було «заборонено з 12 год. 00 хв. 18.03.2020 р. до 03.04.2020 р. регулярні та нерегулярні перевезення пасажирів автомобільним транспортом у приміському, міжміському, внутрішньообласному і міжобласному сполученні ... перевезення пасажирів залізничним транспортом в усіх видах внутрішнього сполучення (приміському, міському, регіональному та дальньому)».
Постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 р. №239 «Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України» було внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 р. №211 шляхом продовження карантину до 24.04.2020 р.
Відповідач пояснив, що готуючи документи для участі у процедурі закупівель та завантажуючи їх в електронну систему закупівель ТОВ «ТУСМО» не знало і не могло знати про те, що в майбутньому буде введено карантин та встановлено транспортні обмеження в період дії договору, що утруднить працівникам підприємства доїзд до підприємства.
Колегія суддів погоджується з обґрунтованим висновком суду першої інстанції, що за відсутності збитків внаслідок незначного прострочення поставки нараховані штрафні санкції у загальній сумі 534660,3 грн. є значною сумою для ТОВ "ТУСМО", враховуючи, що відповідно до довідки про чистий прибуток № 42 від 05.02.2021 р. сума прибутку за договором поставки складає 61402 грн., тобто - розмір заявлених до стягнення штрафних санкцій значно перевищує розмір чистого прибутку одержаного ТОВ «ТУСМО» за договором /а.с.135 у т.1/; сума наявних грошових коштів ТОВ «ТУСМО» на рахунках у банківських установах складає 142938,61 грн./а.с.136-140 у т.1/; на час розгляду справи у суді першої інстанції ТОВ «ТУСМО» мало заборгованість перед контрагентами за сировину у розмірі 1987921,83 грн./141-143 у т.1/ та заборгованість перед контрагентами за надані послуги у розмірі 2221122,07 грн. /а.с.144-145 у т.1/.
Виконання зобов'язання боржником, вжиті ним заходи до врегулювання та його майновий стан, дозволяють суду в даному випадку дійти висновку, що такі обставини заслуговують на увагу і зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
При цьому колегія суддів звертає увагу, що штрафні санкції - це фінансові санкції, спрямовані на спонукання сторони, винної у порушенні зобов'язання, до його виконання та дотримання договірної дисципліни в подальшому, тому зменшення розміру штрафних санкцій на 50% до суми 122266,45 грн. пені та 145063,70 грн. штрафу за наведених обставин є оптимальним балансом інтересів сторін у спорі з урахуванням мети застосування фінансових санкцій.
Підсумовуючи наведене вище, колегія суддів дійшла висновку, що Господарський суд Житомирської області правомірно зменшив розмір належних до сплати штрафних санкцій, скориставшись таким правом відповідно до норм ст.233 ГК України та ст.551 ЦК України та об'єктивно оцінюючи обставини в їх сукупності.
Також колегія суддів вважає, що суд першої інстанції в межах повноважень передбачених ст.ст.239, 331 ГПК України та з урахуванням обставин справи вирішив питання про розстрочення виконання рішення.
Відповідно до частин 1, 5 ст. 331 ГПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом) Ї встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.
Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови. Згідно із частинами 3, 4 ст. 331 ГПК України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору; матеріальний стан; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. Розстрочення означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Питання про розстрочення виконання рішення суду повинно вирішуватися з урахуванням балансу інтересів сторін, слугувати досягненню мети виконання судового рішення з максимальним дотриманням співмірності негативних наслідків для боржника з інтересом кредитора, а тому повинні досліджуватися та оцінюватися доводи і заперечення як позивача, так і відповідача. Розстрочення виконання судового рішення не повинно сприяти ухиленню від його виконання та впливати на фінансовий стан позивача.
Наведене відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 18.02.2020 р. у справі № 922/2191/19 та від 16.01.2020 р. у справі № 910/1820/19, і колегія суддів відповідно до ст. ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», ч.4 ст. 236 ГПК України враховує такі висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.
Отже, суд першої інстанції правомірно розстрочив виконання рішення, реалізувавши таке право суду після оцінки обставин справи, наведених учасниками справи, наданих ними обґрунтувань та дослідження доказів. Враховано при цьому, що позивач ні в суді першої інстанції, ні в апеляційній скарзі не довів, що розстрочення виконання судового рішення впливатиме на фінансовий стан позивача. Навпаки - позивач в апеляційній скарзі доводив, що штрафні санкції, які передбачені договором № 19/1- 50д від 13.04.2020 р., належать до доходів загального фонду Державного бюджету України (пункт 23 частини другої ст.29 Бюджетного кодексу України) і після надходження на рахунки СБУ скеровуються до Державного бюджету, тобто - стягнення штрафних санкцій не буде доходом позивача.
Натомість сам факт стягнення штрафних санкцій з відповідача відповідатиме їх правовому призначенню, тоді як застосуване розстрочення виконання рішення унеможливить непомірність фінансового тягара на відповідача з огляду на наведені вище обставини.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Господарського суду Житомирської області від 20.04.2021р. у справі № 906/66/21 ґрунтується на матеріалах справи, відповідає чинному законодавству та загальним засадам цивільного законодавства, а саме - справедливості, добросовісності, розумності. Доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих висновків суду першої інстанції, і колегія суддів не вбачає підстав для зміни чи скасування рішення за ст.277 ГПК України.
Витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на скаржника згідно з ст.129 ГПК України.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 276, 281 - 282 Господарського процесуального кодексу України, суд
Апеляційну скаргу Служби безпеки України залишити без задоволення. Рішення Господарського суду Житомирської області від 20.04.2021р. у справі № 906/66/21 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку, визначеному Господарським процесуальним кодексом України.
Матеріали справи №906/66/21 повернути Господарському суду Житомирської області.
Повний текст постанови складений 23 липня 2021 року
Головуючий суддя Маціщук А.В.
Суддя Василишин А.Р.
Суддя Олексюк Г.Є.