вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"23" липня 2021 р. Справа№ 910/20767/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Євсікова О.О.
суддів: Попікової О.В.
Корсака В.А.
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження
без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу
Державного підприємства "Національна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Атоменергокомплект" Державного підприємства "Національна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"
на рішення Господарського суду міста Києва від 20.04.2021
у справі № 910/20767/20 (суддя Борисенко І.І.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Манго-Груп"
до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"
про стягнення 41499,93 грн,
Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.04.2021 позов задоволено повністю: стягнуто з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Манго-Груп" 7.875,00 грн 3% річних, 33.624,41 грн інфляційних втрат та 2.102,00 судового збору.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що наявними у справі належними письмовими доказами є доведеним факт прострочення виконання відповідачем зобов'язань за договором, а тому з відповідача підлягають стягненню 3% річних та інфляційні втрати. Оскільки 3% річних, нараховані на підставі ст. 625 ЦК України, не є штрафними санкціями, передбаченими главою 26 ГК України, то підстави для їх зменшення, за висновком місцевого суду відсутні.
Не погодившись із прийнятим судовим рішенням, ДП "НАЕК "Енергоатом" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить рішення місцевого суду скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.05.2021 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Євсіков О.О., судді Корсак В.А., Попікова О.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 31.05.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства "Національна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Атоменергокомплект" Державного підприємства "Національна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.04.2021 у справі № 910/20767/20; розгляд апеляційної скарги вирішено здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання).
Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що місцевий суд не надав належної оцінки тому, що:
- відповідач повністю сплатив на рахунок позивача грошові кошти у за поставку нафтопродуктів, а тому нарахування 3% річних є безпідставним;
- прострочення терміну оплати нафтопродуктів не завдало жодних збитків позивачу, не вплинуло на його господарську діяльність, газ було оплачено у повному обсязі, а тому застосована до відповідача відповідальність є надмірним тягарем для нього та буде виступати засобом збагачення позивача;
- інфляційні витрати можуть нараховуватися та стягуватися лише у випадку існування заборгованості повний календарний місяць.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач проти задоволення апеляційної скарги заперечив, зазначив, що рішення місцевого суду прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права і просив залишити вказане рішення без змін.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Як підтверджується матеріалами справи та встановлено місцевим судом, 27.11.2018 між позивачем (постачальником) та відповідачем (покупцем) був укладений договір поставки № 53-129-01-18-01653 (далі - договір).
Відповідно до п. 1.1 договору постачальник зобов'язується поставити світлі нафтопродукти виробництва ВАТ "Мозирський НПЗ" для потреб ВП "Хмельницька АЕС", ДП "НАЕК "Енергоатом", а покупець прийняти та оплатити продукцію на умовах договору.
Згідно з умовами п. 3.1 договору сума договору складає 3.432.567,60 грн.
Відповідно до п. 10.1 договору термін його дії встановлений з моменту підписання договору сторонами і до 01.06.2019, а в частині оплати за поставлену продукцію - до повного виконання зобов'язань.
17.12.2018 позивач поставив відповідачу продукцію згідно з умовами договору на суму 3.362.442,00 грн.
Факт поставки підтверджується наявними у матеріалах справи актами приймання-передачі ТМЦ №№ 4204, 4205, 4206, 4207, 4208 від 17.12.2018.
Відповідно до умов п. 4.2 договору оплата поставленої продукції за специфікацією здійснюється покупцем за кожну партію, що поставляється, протягом 10 робочих днів від дати підписання акта приймання-передачі поставленої продукції.
Враховуючи дату поставки продукції - 17.12.2018, останнім днем її оплати є 02.01.2019.
Відповідач оплатив одержану продукцію у повному обсязі. Частина продукції вартістю 2.944.836,00 грн була оплачена 31.01.2019, а інша частина вартістю 417.605,40 грн - 04.02.2019, тобто з пропуском строків, встановлених договором.
Наведене підтверджується наявною у матеріалах справи довідкою АТ "Перший український міжнародний банк" № КІЕ-07.8/1509 від 20.05.2019 за період з 01.01.2018 по 16.05.2019 та поясненнями позивача.
Всупереч ст. 74 ГПК України доказів оплати одержаної продукції у передбачені договором строки суду не надано.
Згідно з ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Матеріали справи свідчать, що відповідач в обумовлені договором строки одержаний товар не оплатив, відтак допустив порушення зобов'язання.
Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або Законом.
Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи 3% річних та інфляційні витрати є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.
Беручи до уваги наведені приписи Цивільного кодексу України щодо наявності у позивача права за порушення відповідачем грошового зобов'язання вимагати сплати останнім проценти річних від простроченої суми та інфляційні втрати, перевіривши здійснений позивачем розрахунок, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача 7.875,52 грн 3% річних та 33.624,41 грн інфляційних втрат.
Доводи апелянта про те, що позивач неправильно зазначив останній день оплати за отриманий товар, апеляційний суд оцінює критично, оскільки розрахунок 3% річних та інфляційних втрат був проведений позивачем відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства, а період прострочення правильно визначений з 03.01.2019.
Також в апеляційній скарзі відповідач посилається на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 10.07.2019 у справі №910/21564/16, відповідно до якої інфляційні витрати можуть нараховуватися та стягуватися лише у випадку існування заборгованості повний календарний місяць.
З цього приводу колегія суддів відзначає, що Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду прийняв постанову від 20.11.2020 у справі №910/13071/19, в якій виклав таку правову позицію щодо нарахування та стягнення інфляційних за неповний місяць:
«Сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Зазначений спосіб розрахунку склався як усталена судова практика, його використовують всі бухгалтерські програми розрахунку інфляційних. Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не вбачає необхідності відступу від такого способу розрахунку інфляційних збитків у порядку статті 625 ЦК України, оскільки він не суперечить зазначеній нормі права та законодавству, яке застосовується при розрахунку інфляційних збитків.».
Відтак, застосуванню підлягає більш пізня правова позиція, що була висловлена Верховним Судом у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду.
Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру 3% річних до 1%, заявленого в ході розгляду справи місцевим судом, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Положенням ст. 233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Визначені наведеними нормами положення з урахуванням приписів Господарського процесуального кодексу України щодо загальних засад господарського судочинства та щодо обов'язку суду сприяти учасникам судового процесу в реалізації їхніх прав дає право суду зменшити розмір штрафних санкцій за умови, що він значно перевищує розмір завданих допущеним порушенням збитків.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 03.09.2014 №6-100цс14.
Статтею 546 Цивільного кодексу України неустойка (штраф, пеня) віднесена до переліку видів забезпечення виконання зобов'язань.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (ч. 1 ст. 549 ЦК України).
Колегія суддів відзначає, що місцевий суд дійшов вірного висновку, що 3% річних, нараховані позивачем на підставі ст. 625 ЦК України, не є штрафними санкціями, передбачених главою 26 ГК України, а тому підстави для їх зменшення судом відсутні.
Колегія суддів також відзначає, що відповідно до ч. 1 ст. 42 та ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України підприємництвом визнається самостійна, ініціативна та на власний ризик господарська діяльність, наслідки якої відповідач мав усвідомлювати при підписанні та подальшому виконанні укладеного між сторонами спору Договору.
При цьому у справі відсутні докази того, що сума, заявлена позивачем до стягнення, погіршить фінансовий стан відповідача.
Оцінюючи наявні матеріали справи, доводи відповідача, колегія суддів також вважає, що відповідач не надав місцевому суду жодних належних, допустимих та достовірних доказів в розумінні ст.ст. 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження наявності скрутного майнового становища, поважності причин неналежного виконання зобов'язань та причинних наслідків, винятковості даного випадку та невідповідності розміру штрафу наслідкам порушення.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Згідно зі ст. ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, колегія суддів вважає, що рішення місцевого прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень, викладених в поданій апеляційній скарзі, скаржник не надав суду апеляційної інстанції.
У справі, що розглядається, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції надав вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків місцевого господарського суду.
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції відповідає чинному законодавству та матеріалам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.
Згідно зі ст. 129 ГПК України витрати зі сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281 - 284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Державного підприємства "Національна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Атоменергокомплект" Державного підприємства "Національна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.04.2021 у справі №910/20767/20 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 20.04.2021 у справі №910/20767/20 залишити без змін.
3. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/20767/20.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені ст.ст. 287 - 289 ГПК України.
Головуючий суддя О.О. Євсіков
Судді О.В. Попікова
В.А. Корсак