ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ
21 липня 2021 року м. ОдесаСправа № 915/264/21
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Аленіна О.Ю.
суддів: Лавриненко Л.В., Мишкіної М.А.
секретар судового засідання: Герасименко Ю.С.
За участю представників учасників справи:
від ДП "НАЕК "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Южноукраїнська АЕС" ДП "НАЕК "Енергоатом" - Берестовенко О.М., само представництво
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” в особі Відокремленого підрозділу “Южноукраїнська АЕС” Державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом”
на рішення Господарського суду Миколаївської області від 24.05.2021
по справі №915/264/21
за позовом Приватного підприємства “МІРСБАКС”
до Державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” в особі Відокремленого підрозділу “Южноукраїнська АЕС” Державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом”
про стягнення 547 103, 51 грн
У березні 2021 Приватне підприємство “МІРСБАКС” (далі - ПП “МІРСБАКС”) звернулось до Господарського суду Миколаївської області із позовом в якому просило стягнути з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Южноукраїнська атомна електрична станція" (далі - ДП "НАЕК "Енергоатом") 537 212, 90 грн - заборгованості за договором та 10 288, 00 грн - три проценти річних.
В обґрунтування заявлених позовних вимог ПП “МІРСБАКС” посилається на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором постачання товару.
Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 24.05.2021 позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 537 212,90 грн заборгованості за договором та 9 870, 46 грн три проценти річних.
В мотивах оскаржуваного рішення суд першої інстанції щодо вимоги про стягнення трьох процентів річних зазначив, що враховуючи порушення відповідачем умов договору в частині своєчасної та в повному обсязі оплати за поставлений товар, позивачем нараховано три проценти річних в сумі 9 890, 61 грн за період з 18.07.2020 року по 26.02.2021 року, виходячи з суми боргу 537 212, 90 грн, однак, перевіривши розрахунок трьох процентів річних, судом встановлено, що при їх нарахуванні позивачем допущено арифметичні помилки, а саме не враховано, що у 2020 року 366 днів (високосний рік). У зв'язку з цим судом першої інстанції здійснено перерахунок розміру трьох процентів річних та встановлено, що він становить 9 870, 46 грн, а тому позовні вимоги в цій частині задоволено частково.
Не погодившись із даним рішенням до Південно-західного апеляційного господарського суду звернулось ДП "НАЕК "Енергоатом" з апеляційною скаргою в якій просить частково скасувати рішення Господарського суду Миколаївської області від 24.05.2021 по справі №915/264/21, та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення трьох процентів річних у розмірі 9 870, 46 грн.
Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм процесуального права та не повним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з наступних підстав.
Так, за твердженням скаржника, він надав свої доводи та докази наявної фінансової кризи, яка виникла не з вини відповідача, а в наслідок введення нової моделі енергетичного ринку у червні 2019та покладення на відповідача постановою Кабінету міністрів виконання спеціальних обов'язків (ПСО) для забезпечення загальносуспільних інтересів. За умовами ПСО, як стверджує апелянт, ДП "НАЕК "Енергоатом" мала продавати ДП «Гарантований покупець» за фіксованою, не рентабельною ціною електричну енергію. Зазначений напрям продажу є основним джерелом надходження грошових коштів для відповідача, та не дає можливість фінансово повноцінно здійснювати господарську діяльність . Також, за твердженням скаржника, з початку 2020 існує суттєва заборгованість ДП «Гарантований покупець» перед ДП "НАЕК "Енергоатом".
ДП "НАЕК "Енергоатом" стверджує, що вимушене брати кредитні кошти, для своєчасної оплати праці своїм працівникам, а також своїм контрагентам за договорами.
Також, апелянт наголошує, що суттєво вплинуло на фінансову ситуацію те, що в період терміну дії укладеного між сторонами договору, на території України на підставі постанови Кабінету Міністрів України введено карантин, що на переконання апелянта свідчать про настання форс-мажорних обставин.
Крім того, ДП "НАЕК "Енергоатом", посилаючись на Указ Президента України від 22.09.2020 року №406/2020 “Про невідкладні заходи щодо стабілізації ситуації в енергетичній сфері та подальшого розвитку ядерної енергетики”, зазначає, що у відповідності до вимог ст. 614 ЦК України, вина останнього у порушенні ним господарського зобов'язання відсутня.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.06.2021 відкрито апеляційне провадження у справі №915/264/21 за апеляційною скаргою ДП "НАЕК "Енергоатом" на рішення Господарського суду Миколаївської області від 24.05.2021 та призначено справу до розгляду на 21.07.2021.
Під час судового засідання від 21.07.2021 представник апелянта підтримав вимоги за апеляційною скаргою та наполягав на її задоволенні.
Відповідно до ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет їх юридичної оцінки господарським судом Миколаївської області та проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Як вбачається з наявних матеріалів справи, 21.04.2020 року між ДП "НАЕК "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Южноукраїнська АЕС" ДП "НАЕК "Енергоатом" та ПП “МІРСБАКС” (постачальник) було укладено договір на постачання товару №53-123-01-20-06346.
Відповідно до п. 1.1 договору постачальник зобов'язується передати покупцю, а покупець приймає на себе зобов'язання прийняти і сплатити товар - код СРV 14720000-4 по ДК 021:2015 - Алюміній, нікель, скандій, титан і ванадій (Стрічка алюмінієва), (далі товар), у кількості, асортименті і цінам, зазначеним у специфікації № 1 (Додаток до договору № 1), що є невід'ємною частиною цього договору.
Згідно з п. 1.3 договору місцем виконання цього договору є місто Южноукраїнськ.
Пунктом 2.1 договору визначено що загальна вартість товару є твердою та складає: разом 474 999, 00 грн. без ПДВ; крім того ПДВ 20 %: 94 999,80 грн. Всього з ПДВ: 569 998, 80 грн.
За умовами п. 2.2 договору за даним договором оплата відбувається на протязі 45 робочих днів після постачання ТМЦ згідно специфікації № 1 (Додаток до договору № 1) та виконання постачальником умов п. 3.2, 5.1 цього Договору. Пеня за несвоєчасну оплату не нараховується.
У відповідності до п. 3.1 договору постачання здійснюється на протязі 90 днів з дати публікації договору в системі ProZorro, але не пізніше 30.06.2020, на умовах DDP м. Южноукраїнськ, Миколаївська область, Южноукраїнське відділення ВП “Складське господарство” відповідно до Правил Інкотермс-2010, з обов'язковою присутністю представника постачальника.
Згідно з п. 3.2 договору з товаром постачальник надає покупцю: видаткову накладну (в трьох примірниках) з відображенням коду товару згідно з УКТ ЗЕД по-позиційно (для платників ПДВ); електронну податкову накладну, оформлену та зареєстровану в ЄРПН у встановленому чинним законодавством порядку в електронній формі з дотриманням вимог законів України “Про електронні документи та електронний документообіг” та “Про довірчі послуги” у строки, визначені для реєстрації податкової накладної в ЄРПН; документ, який підтверджує якість товару (паспорт, сертифікат, тощо - оригінали або копія завірена печаткою постачальника).
Пунктом 3.3 договору визначено, що датою постачання є дата отримання товару на складі вантажоодержувача з відміткою в накладній на відвантаження товару.
Відповідно до п. 5.1 договору приймання товару по кількості і якості здійснюється відповідно до інструкцій П-6 "Про порядок приймання продукції по кількості" і П-7 "Про порядок приймання продукції по якості", СОУ НАЕК 038:2017 "Управління закупівлями продукції. Організація вхідного контролю продукції АЕС".
За умовами п. 9.5 договору усі додатки, підписані обома сторонами, є невід'ємною частиною даного договору
У відповідності до п. 11.1.1 договору покупець зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати за поставлені товари.
Згідно з п. 11.1.2 договору покупець зобов'язаний приймати поставлені товари згідно розділу 5.
Пунктом 11.3.1 договору визначено, що постачальник зобов'язаний забезпечити постачання товарів у строки, встановлені цим договором.
У п. 11.4.1 договору сторонами визначено, що постачальник має право своєчасно та в повному обсязі отримувати плату за поставлені товари.
Пунктами 12.1., 12.2., 12.3. договору визначено, що договір вступає в силу з моменту підпису обома сторонами та скріплення печаткою. Дія терміну цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 12.1 цього договору, та закінчується 31.12.2021 року. Закінчення терміну дії цього договору не звільняє сторін від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії терміну цього договору, та виконання діючих зобов'язань.
До договору сторонами складено Специфікацію № 1 (Додаток № 1 до договору), якою сторони погодили найменування, технічні характеристики товару, виробника, кількість та ціну. Ціна товару погоджена сторонами на загальну суму 569 998, 80 грн з ПДВ.
Наявними матеріалами справи підтверджується, що позивачем на виконання умов договору було поставлено відповідачу товар в повному обсязі на загальну 569 998, 80 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи видатковою накладною № 9 від 05.05.2020 року (дата отримання товару на складі вантажоодержувача (дата вхідного контролю) - 05.05.2020), та не заперечується відповідачем. Підставою поставки товару у видатковій накладній зазначено договір на постачання товару № 53-123-01-20-06346 від 21.04.2020. Видаткова накладна підписана сторонами, скріплена печаткою постачальника та печаткою ВП "Складське господарство" ДП НАЕК "Енергоатом" Южноукраїнське відділення.
На виконання умов п. 3.2 договору позивачем подано та зареєстровано податкову накладну № 15 від 05.05.2020 року на суму 569 998, 80 грн. Відповідно до квитанції податкову накладну № 15 від 05.05.2020 року зареєстровано в ЄРПН 13.05.2020 року.
З урахуванням наведеного, граничним строком оплати товару є 17.07.2020 року (включно), а з 18.07.2020 року боржник є таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання.
Наявними матеріалами справи підтверджується, що зобов'язання з оплати за поставлений товар по видатковій накладній № 9 від 05.05.2020 за договором № 53-123-01-20-06346 від 21.04.2020 на загальну суму 32 785, 90 грн було припинено заліком зустрічних вимог на підставі ст. 601 ЦК України, що підтверджується заявами позивача про припинення зобов'язань заліком зустрічних однорідних вимог, а саме заява від 12.08.2020 вих. № 128 на суму 9 931, 27 грн, заява від 14.09.2020 № 21 на суму 3 417, 22 грн, заява від 16.10.2020 вих. № 24 на суму 3 650, 02 грн, заява від 13.11.2020 № 29 на суму 3 252, 11 грн, заява від 22.12.2020 № 30 на суму 4 212, 60 грн, заява від 18.01.2021 № 01 на суму 4 302, 70 грн, заява від 16.02.2021 № 12 на суму 4 019, 98 грн.
Припинення зобов'язання з оплати за поставлений товар по видатковій накладній № 9 від 05.05.2020 за договором № 53-123-01-20-06346 від 21.04.2020 на загальну суму 32 785,90 грн заліком зустрічних вимог на підставі ст. 601 ЦК України на підставі вищевказаних заяв не заперечується сторонами.
Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем становить 537 212, 90 грн (569 998, 80 грн - 32 785, 90 грн).
Заборгованість відповідача перед позивачем у сумі 537 212,90 грн також підтверджується довідкою №75 про взаєморозрахунки між ВП “Южноукраїнська АЕС” ДП “НАЕК “Енергоатом” та ПП “МІРСБАКС” за період з 01.04.2020 по 09.03.2021.
У зв'язку з не проведенням відповідачем оплати за поставлений товар, позивачем направлено на адресу відповідача претензію №003 від 20.01.2021, в якій позивач вимагав перерахувати заборгованість в розмірі 541 232, 88 грн. Факт направлення 21.01.2021 претензії підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, описом вкладення, фіскальним чеком та поштовою накладною. Факт отримання 22.01.2021 претензії підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.
Однак, відповідачем відповіді на вищевказану претензію суду надано не було та вимоги викладені у ній не задоволено.
Оскільки відповідачем не було виконано взяті на себе зобов'язання в частині повної та своєчасної оплати за отриманий товар, це стало підставою для звернення позивача до суду з позовом про стягнення основної суми заборгованості у розмірі 537 212, 90 грн та 10 288, 00 грн трьох процентів річних.
Колегія суддів зазначає, що відповідачем рішення Господарського суду Миколаївської області від 24.05.2021 оскаржується лише в частині задоволення судом першої інстанції вказаної вище суми трьох процентів річних, а тому суд апеляційної інстанції відповідно до вимог ст. 269 ГПК України переглядає оскаржуване рішення лише в цій частині.
В силу ст.124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до ч. 1 та ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у ст. 11 Цивільного кодексу України. За приписами ч. 2 цієї ж статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
За положеннями ст. 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою ст. 16 Цивільного кодексу України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов'язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. За приписами процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб'єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес, яке у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Зазначені висновки висвітлені в абзаці 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 року № 3-рп/2003.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. До господарського суду вправі звернутись кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється, тобто має значення лише суб'єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За змістом ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно з ч. 1 ст. 175 Господарського Кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов'язана сторона має право відмовитися від виконання зобов'язання у разі неналежного виконання другою стороною обов'язків, що є необхідною умовою виконання.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.
Статтями 525, 526 і 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до положень ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).
Згідно з ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).
У відповідності до приписів ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Статтею 265 Господарського кодексу України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За положеннями ст. 662 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
При цьому, обов'язок відповідача оплатити товар (з огляду на приписи ст. 692 Цивільного кодексу України) виникає з моменту його прийняття, а саме, встановлюється, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товаруЧастиною 1 ст. 664 Цивільного кодексу України передбачено, що обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.
Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є фінансовими санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів (девальвації грошової одиниці України) та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ця міра відповідальності нараховуються незалежно від наявності вини боржника, оскільки передбачена законом і є частиною грошового зобов'язання боржника до моменту його припинення згідно норм матеріального права України.
Передбачене законом (ст. 625 Цивільного кодексу України) право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та не оспорюється скаржником, на виконання умов укладеного між сторонами договору поставив, а відповідач прийняв без жодних зауважень товар, який відповідачем своєчасно оплачений не був, що стало підставою для нарахування трьох процентів річних.
Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статті 625 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанова КГС ВС від 14.01.2020 року № 924/532/19).
Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов'язання, вираженого в національній валюті та трьох відсотків річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів у наслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов'язання (постанова КЦС ВС від 27.01.2021 № 337/5617/19).
Враховуючи порушення відповідачем умов договору в частині своєчасної та в повному обсязі оплати за поставлений товар, позивачем нараховано три відсотки річних у розмірі 9 890, 61 грн за період з 18.07.2020 року по 26.02.2021 року, виходячи з суми боргу 537 212, 90 грн.
Перевіривши розрахунки трьох процентів річних, які надані позивачем та здійснені судом першої інстанції, колегія суддів встановила, що розрахунок суду першої інстанції є вірним та арифметично правильним, оскільки позивач при нарахуванні суми трьох процентів річних допустив арифметичні помилки, а саме не врахував, що у 2020 було 366 днів.
Відтак, сума трьох процентів річних, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача складає 9 870, 46 грн.
Стосовно доводів апелянта про необхідність звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язань, прийнятих ним на підставі укладеного між сторонами договору, з огляду на відсутність в його діях вини у неналежному виконанні господарських зобов'язань, колегія суддів зазначає таке.
Статтею 6 і 627 Цивільного кодексу України передбачено свободу договору, що полягає в тому, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Необхідно зазначити, що свобода договору передбачає не лише право сторін вільно виявляти волю на вступ у договірні відносини, але включає також можливість визначати зміст договору, у тому числі і визначати способи забезпечення договірних зобов'язань та гарантії прав сторін. Саме така свобода обмежується рамками чинних нормативних актів, звичаїв ділового обороту, а дії сторін повинні відповідати вимогам розумності, добросовісності та справедливості.
Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб, та інших суб'єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначати умови такого договору. Однак під час укладання договору, визначаючи його умови, сторони повинні дотримуватись нормативно-правових актів.
Частиною 4 ст. 179 Господарського кодексу України зазначено, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: - вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; - примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; - типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; - договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб'єктів, коли ці суб'єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту. Тобто Господарський кодекс України також передбачає широку свободу сторін при укладенні господарських договорів, з урахуванням того, що суб'єкти господарювання є рівними за своїм правовим статусом.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України, ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України). При цьому, законодавець передбачив, що спрямування сторін договору має презюмувати безперечне виконання договірних зобов'язань.
Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.
Так, з викладеного вище договору вбачається, що сторони дійшли згоди щодо всіх істотних умов спірного договору поставки та узгодили між собою також умови щодо умов та термінів постачання товару, зокрема, документів, які надаються покупцю в момент передачі товару.
Відтак, з огляду на те, що постачальником у повному обсязі виконано свої господарські зобов'язання перед покупцем, останній у свою чергу повинен здійснити оплату у визначені договором або законом строки за отриманий товар.
Враховуючи те, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження того, що Державне підприємство “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом”, від імені якого діє відокремлений підрозділ “Южно-Українська атомна електрична станція”, м. Южноукраїнськ, у повному обсязі виконало умови щодо оплати по спірному договору поставки, позивач, у відповідності до вимог ст. 625 Цивільного кодексу України та вказаних вище норм щодо принципів свободи договору, має право вимагати від відповідача сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, оскільки такий спосіб є проявом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
В силу частини першої статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
За умовами статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що у матеріалах справи відсутні та відповідачем не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності вини останнього у простроченні виконання зобов'язань за договором, зокрема, зростання простроченої заборгованості ДП "Гарантований покупець" перед ДП "НАЕК "Енергоатом" та вжиття скаржником заходів на стягнення відповідної заборгованості у разі її наявності.
Посилання скаржника на факт перебування ринку електричної енергії України в кризовому стані колегією суддів оцінюються критично, адже за умовами статті 42 Господарського кодексу України підприємництво є самостійною господарською діяльністю, яка здійснюється на власний ризик, відтак сам по собі основний вид господарської діяльності відповідача у вигляді виробництва електроенергії жодним чином не свідчить про наявність правових підстав для звільнення останнього від відповідальності за порушення зобов'язань за вищенаведеним договором підряду.
Безпідставними також є посилання апелянта на указ Президента України №406/2020 від 22.09.2020 "Про невідкладні заходи щодо стабілізації ситуації в енергетичній сфері та подальшого розвитку ядерної енергетики", оскільки прострочення відповідачем зобов'язань з оплати вартості поставленого товару, передувало прийняттю зазначеного указу.
Щодо доводів скаржника про те, що в період дії укладеного між сторонами договору на території України діяв загальнодержавний карантин, що свідчить про необхідність звільнення відповідача від відповідальності за невиконання зобов'язань за даним договором з підстав наявності форс-мажорних обставин, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Згідно з статтею 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Зміст наведеної норми свідчить про те, що на особу, яка порушила зобов'язання, покладається обов'язок доведення того факту, що відповідне порушення є наслідком дії певної непереборної сили, тобто, що непереборна сила не просто існує, а безпосередньо призводить до порушення стороною свого зобов'язання (необхідність існування причинно-наслідкового зв'язку між виникненням форс-мажорних обставин та неможливістю виконання стороною своїх зобов'язань).
За умовами п.п. 7.1., 7.2. укладеного між сторонами договору сторони звільняються від відповідальності за повне або часткове невиконання своїх зобов'язань за цим договором унаслідок настання форс-мажорних обставин (обставини непереборної сили, такі як: повені, землетруси, пожежі, інші стихійні лиха, а також війни, воєнні дії), а також дій органів законодавчої, виконавчої влади і підлеглих їм органів, що вступили в силу після укладення даного договору. Якщо будь-які з таких обставин безпосередньо вплинули на виконання зобов'язань у термін, встановлений у договорі, то цей термін відсувається відповідно до часу дії відповідної обставини. Форс-мажорні обставини визнаються тільки у випадку їх виникнення в період терміну дії даного договору. Про настання і припинення форс-мажорних обставин кожна сторона зобов'язана інформувати іншу сторону протягом 10 днів. Настання форс-мажорних обставин засвідчується сертифікатом органів, у компетенцію яких входить повноваження видавати сертифікати, що підтверджують настання подій непереборної сили.
Частиною другою статті 141 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" визначено, що форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.
Відповідно до частини першої статті 141 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно.
При цьому Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)", яким доповнено частину другу статті 141 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" положенням про віднесення до форс-мажорних обставин карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, не передбачає будь-яких законодавчих змін (виключень/особливостей) щодо підтвердження існування такої обставини.
Саме такий правовий висновок Верховного Суду викладено в постанові від 01.06.2021 у справі №910/9258/20.
Таким чином, виходячи з наведених норм законодавства та умов укладеного між сторонами договору, колегія суддів наголошує на тому, що єдиним достатнім підтвердженням існування форс-мажорних обставин є відповідний сертифікат Торгово-промислової палати України або уповноважених нею регіональних торгово-промислових палат.
Між тим, Південно-західний апеляційний господарський суд зазначає, що у матеріалах справи відсутній та відповідачем до суду першої інстанції не подано сертифікату Торгово-промислової палати України або уповноважених нею регіональних торгово-промислових палат на підтвердження визнання загальнодержавного карантину, встановленого з метою запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби СOVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, форс-мажорною обставиною, яка б зумовила неможливість виконання ДП "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Южноукраїнська атомна електрична станція" ДП "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" прийнятих на себе зобов'язань за договором №53-123-01-20-06346.
Згідно з статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.
Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відтак, колегія суддів вважає, що наведені скаржником порушення допущені судом першої інстанції не знайшли свого підтвердження, а тому підстави для скасування рішення Господарського суду Миколаївської області від 24.05.2021 відсутні, що зумовлює залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення без змін.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -
Рішення Господарського суду Миколаївської області від 24.05.2021 у справі №915/264/21 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Постанова, згідно ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України.
Повний текст постанови складено та підписано 22.07.2021.
Головуючий суддя Аленін О.Ю.
Суддя Лавриненко Л.В.
Суддя Мишкіна М.А.