23 липня 2021 рокуЛьвівСправа № 380/2316/20 пров. № А/857/7820/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ільчишин Н.В.,
суддів Коваля Р.Й., Гуляка В.В.,
розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2021 року (головуючого судді Гавдика З.В., ухвалене за правилами спрощеного позовного провадження в письмовому провадженні в м. Львів повний текст рішення складено 15.02.2021) у справі №380/2316/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним і скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення відповідача про відмову в призначенні їй пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про пенсійне забезпечення», зобов'язати відповідача зарахувати їй до трудового стажу період роботи згідно трудової книжки з 05.03.1992 року по 09.02.2006 року на посаді завідуючої складом у Комерційному монтажно-будівельному підприємстві «Монтажник», що дає право на призначення пенсії за віком, за заявою від 03.05.2019 року та призначити пенсію за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про пенсійне забезпечення», зобов'язати управління Пенсійного фонду України в Городоцькому районі призначити їй пенсію за віком не з дати виникнення права на пенсію - а з дня звернення з заявою за пенсією 03.05.2019 року.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2021 року відмовлено в задоволенні позову.
Не погоджуючись із вказаним рішенням ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, яку обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позов повністю. Вказує, що основним документом, який підтверджує трудовий стаж роботи, є трудова книжка, та в її трудовій книжці зазначено про те, що вона працювала в період з 1998 року по 2006 рік в Комерційному монтажно-будівельному підприємстві «Монтажник», також вона подала Довідку про період роботи з 1998 року по 2006 року, Довідки про заробітну плату за період з 1992 року по 2000 року. Записи про роботу у трудовій книжці позивачки під №14, №16, містять чітку дату прийому на роботу, чітку дату звільнення з роботи, номери наказів та їх дати, посади на яких працювала позивачка, підпис уповноваженої особи та відбиток печатки підприємства. Із копії трудової книжки позивачки не вбачається суттєвих виправлень щодо спірних періодів роботи, а відповідач не зазначив, які саме виправлення наявні у записах трудової книжки позивачки щодо періоду роботи 05.03.1992 року по 09.02.2006 року в Комерційному монтажно-будівельному підприємстві «Монтажник», також обов'язок сплати страхових внесків лежить на роботодавцеві.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач заперечує проти її задоволення посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів і просить оскаржувану ухвалу суду залишити без змін, вважаючи її законною та обґрунтованою.
Відповідно до статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги
Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26.05.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2021 року у справі №380/2316/20 та ухвалою суду від 26.05.2021 призначено апеляційний розгляд в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що 03.05.2019 ОСОБА_1 звернулася із заявою до відділу з питань перерахунку пенсій №13 Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, у якій просила призначити їй пенсію за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Розглянувши заяву позивача, відділ з питань перерахунку пенсій №13 Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області 02.10.2019 року прийняв рішення про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 , зазначивши, що до страхового стажу не враховано період роботи згідно трудової книжки з 05.03.1992 по 09.02.2006 в Комерційно-монтажному будівельному підприємстві з наступних підстав: Наказ на прийом містить виправлення, копію наказу не представлено, довідка про період роботи не містить підстави видачі. Індивідуальні відомості про застраховану особу (ІНДАНІ) в реєстрі застрахованих осіб за період роботи з 1998 по 2006 в Комерційно-монтажному будівельному підприємстві «Монтажник» відсутні. Довідки про заробітну плату за період з 1992 по 2000 рік не містять номеру та дати видачі, суми заробітку, які зазначені в цих довідках, викликають сумнів. В акті перевірки зазначено, що співставлення запису в трудовій книжці ОСОБА_1 з первинними документами неможливо, тому що оригінали наказів на прийняття та звільнення відсутні, додаткових (інших) документів, за період що перевірявся, немає. З урахуванням вищенаведеного, страховий стаж становить 16 років 2 місяців 8 днів, немає необхідності 26 років страхового стажу, права на пенсію за віком відповідно до ст. 26 Закону немає.
Вважаючи протиправними дії органу Пенсійного фонду щодо не призначення пенсії позивач звернулася до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв'язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, в межах доводів та вимог апеляційної скарги колегія суддів апеляційного суду виходить з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі та в межах повноважень у спосіб, що передбачений, як Конституцією, так і Законами України.
Стаття 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначає умови призначення пенсії за віком, згідно якої особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Також, згідно статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.
Наказом Міністерства праці України за №58 від 29.07.1993 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників.
Відповідно до пункту 1.1 «Загальні положення» Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Також, відповідно пункту 1 до Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постанов Кабінету Міністрів України за №637 від 12.08.1993, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Таким чином, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Однак, відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» призначення пенсії за віком здійснюється за наявності страхового стажу.
Відповідно до статті 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
До страхового стажу для обчислення розміру пенсії за віком, з якого обчислюється розмір пенсії по інвалідності або у зв'язку з втратою годувальника, крім наявного страхового стажу, зараховується також на загальних підставах відповідно період з дня встановлення інвалідності до досягнення застрахованою особою віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, та період з дня смерті годувальника до дати, коли годувальник досяг би віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
Якщо сума сплачених за відповідний місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є меншою, ніж мінімальний страховий внесок, цей період зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови здійснення в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду, відповідної доплати до суми страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, таким чином, щоб загальна сума сплачених коштів за відповідний місяць була не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
Враховуючи, що аналіз вказаних норм права, суд зазначає, що визначальною умовою для призначення пенсії за віком є страховий стаж протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Статтею 21 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» врегульовані питання персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Частиною першою статті 21 цього Закону передбачено, що персоніфікований облік у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється з метою обліку застрахованих осіб, учасників накопичувальної системи пенсійного страхування та їх ідентифікації, а також накопичення, зберігання та автоматизованої обробки інформації про облік застрахованих осіб і реалізацію ними права на страхові виплати у солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та накопичувальній системі пенсійного страхування.
Відповідно до частини 2 статті 21 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», на кожну застраховану особу відкривається персональна електронна облікова картка, якій присвоюється унікальний номер електронної облікової картки. Унікальний номер електронної облікової картки формується автоматично шляхом додавання одиниці до останнього наявного унікального номера електронної облікової картки. Порядок та строки впровадження унікальних номерів електронних облікових карток застрахованих осіб, порядок ведення персональних електронних облікових карток визначаються Пенсійним фондом.
Згідно пункту 1 частини 2 статті 22 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», відомості, що містяться в системі персоніфікованого обліку, використовуються виконавчими органами Пенсійного фонду для підтвердження участі застрахованої особи в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, обчислення страхових внесків, визначення права застрахованої особи або членів її сім'ї на отримання пенсійних виплат згідно з цим Законом, визначення розміру, перерахунку та індексації пенсійних виплат, передбачених цим Законом, надання застрахованій особі на її вимогу або у випадках, передбачених цим Законом та Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», надання страховим організаціям, що здійснюють страхування довічних пенсій, надання аудитору, який відповідно до цього Закону здійснює аудит Накопичувального фонду, обміну інформацією з централізованим банком даних з проблем інвалідності.
Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності зазначеним Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно частини 1 статті 40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 1 липня 2000 року враховується для обчислення пенсії на підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку, встановленому законодавством, а за період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.
Постановою Кабінету Міністрів України №794 від 04.06.1998 затверджено Положення про організацію персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування (далі - Положення №794), згідно пункту 1 якого, персоніфікований облік полягає в збиранні, обробленні, систематизації та зберіганні передбачених законодавством про пенсійне забезпечення відомостей про фізичних осіб, що пов'язані з визначенням права на виплати з Пенсійного фонду та їх розмір за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.
Відповідно до пункту 5 Положення №794, персоніфікований облік здійснює Пенсійний фонд та його органи на місцях (далі - уповноважений орган).
Пунктом 6 цього Положення передбачено, що уповноважений орган з додержанням вимог статті 23 Закону України «Про інформацію» має право своєчасно одержувати в установленому порядку від фізичних осіб та роботодавців відомості, передбачені пунктом 1 цієї Постанови.
Згідно пункту 7 Положення №794, уповноважений орган створює і забезпечує функціонування єдиного державного автоматизованого банку відомостей про фізичних осіб та з цією метою організовує збирання, оброблення, систематизацію і зберігання відомостей про фізичних осіб.
Пунктами 9.1-9.3 Інструкції про порядок обчислення і сплати підприємствами, установами, організаціями та громадянами збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, інших платежів, а також обліку їх надходження до Пенсійного фонду України, затвердженої постановою правління Пенсійного фонду України №16-6 від 19.10.2001 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29.11.2001 за №998/6189 (далі-Інструкція) визначено поняття організації персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
З аналізу наведених вище норм убачається, що на підставі відомостей, поданих роботодавцями і громадянами, які самостійно сплачують страхові внески, в централізованому банку даних Пенсійного фонду України на кожну застраховану особу відкривається електронна персональна облікова картка з постійним страховим номером, який відповідає персональному номеру фізичної особи з Державного реєстру фізичних осіб (ідентифікаційному номеру фізичної особи).
Персональна облікова картка застрахованої особи - документ, що централізовано зберігається у вигляді електронної таблиці Державного автоматизованого банку відомостей про застрахованих осіб у Пенсійному фонді України.
Відкривається картка після реєстрації застрахованої особи в місцевому відділі Пенсійного фонду. У цій картці накопичуються та зберігаються всі відомості про доходи, перераховані внески застрахованої особи до Пенсійного фонду, а також інші відомості (про стаж, умови праці), які необхідні для правильного призначення пенсії. Зазначені відомості доповнюються щорічно відомостями від усіх роботодавців з урахуванням випадків трудової міграції та роботи за сумісництвом.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» №2148-VIII від 03.10.2017, розділ XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» доповнено пунктом 3-1, яким встановлено, що до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії згідно зі статтею 26 цього Закону включаються періоди, зокрема з 1 липня 2000 року по 31 грудня 2017 року включно, за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску).
Системний аналіз наведеного законодавства дає підстави для висновку, що на підставі відомостей, поданих роботодавцями і громадянами, які самостійно сплачують страхові внески, в централізованому банку даних Пенсійного фонду України на кожну застраховану особу відкривається електронна персональна облікова картка з постійним страховим номером, який відповідає персональному номеру фізичної особи з Державного реєстру фізичних осіб (ідентифікаційному номеру фізичної особи).
Разом з тим, органи Пенсійного фонду України наділені компетенцією здійснювати перевірку відомостей про особу, зокрема при вирішенні питання щодо наявності правових підстав для призначення їй пенсії і реалізація такого обов'язку покликана забезпечити непорушне конституційне право кожного на пенсійне забезпечення.
У свою чергу, законодавчо визначеною умовою для врахування періоду трудової діяльності особи, яка в проміжок часу з 2000 по 2017 рік займалася підприємництвом, для його страхового стажу є сам лише факт сплати ним страхових внесків, незалежно від їх розміру.
При цьому, позивачем не надано ані до органів Пенсійного фонду України, ані до суду доказів сплати страхових внесків.
Таким чином колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що позивачкою не надано належних і підставних доказів сплати страхових внесків за спірний період роботи з 1992 року по 2006 рік в Комерційному монтажно-будівельному підприємстві «Монтажник», також наказ на прийом містить виправлення, довідка про період роботи не містить підстави видачі; індивідуальні відомості про застраховану особу (ІНДАНІ) в реєстрі застрахованих осіб за період роботи з 1998 по 2006 в Комерційному монтажно-будівельному підприємстві «Монтажник» відсутні, довідки про заробітну плату за період з 1992 по 2000 рік не містять номеру та дати видачі, суми заробітку, які зазначені в цих довідках, викликають сумнів, а в акті перевірки зазначено, що співставлення запису в трудовій книжці з первинними документами неможливо, тому що оригінали наказів на прийняття та звільнення відсутні, додаткових (інших) документів, за період що перевірявся не додано, щодо доводів апелянта про відповідальність роботодавця
Згідно з частиною 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Стаття 73 КАС України встановлює, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до статті 74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно статті 75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
А відповідно стаття 76 КАС України вказує, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи зазначені вище встановлені обставини справи, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції, який проаналізував доводи по суті справи та письмові докази, що містяться в матеріалах справи та дійшов висновку, що доводи позивача є не підтвердженими належними доказами та спростовані відповідачем, а тому відповідач, як суб'єкт владних повноважень, діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені законодавством, рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, апелянтом не подано обґрунтованих доводів на спростування зазначеного судом, а наведені в апеляційній скарзі обгрунтуванням не спростовують викладених у судовому рішенні цього суду висновків, а ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального права, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.
Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Підстав для розподілу судових витрат підставі статті 139 КАС України немає.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2021 року у справі №380/2316/20 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий суддя Н.В. Ільчишин
Судді Р.Й. Коваль
В.В. Гуляк