23 липня 2021 рокуЛьвівСправа № 460/3395/20 пров. № А/857/9085/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ільчишин Н.В.,
суддів Коваля Р.Й., Гуляка В.В.,
розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2021 року (головуючого судді Нор У.М., ухвалене у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження в м. Рівне) у справі №460/3395/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 07.05.2020 звернувся в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області в якому просить визнати протиправними дії відповідача щодо відмови нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за втрату частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії, яка була нарахована у грудні 2012 року на суму пенсії 24405,82 грн згідно з Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за втрату частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії за період з січня 2013 року по лютий 2019 року на суму пенсії 24405,82 грн згідно з Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати».
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2021 року позов задоволено повністю.
Не погоджуючись із вказаним рішенням Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області подало апеляційну скаргу, яку обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову.
Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26.05.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2021 року у справі №460/3395/20 та ухвалою суду від 26.05.2021 призначено апеляційний розгляд в порядку письмового провадження.
Згідно із частиною 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга підлягає задоволенню частково з наступних мотивів.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що відповідно до постанови Зарічненського районного суду Рівненської області від 14.03.2011 у справі №2-а-409/11, яка набрала законної сили у вересні 2011 року, зобов'язано управління Пенсійного фонду України в Зарічненському районі Рівненської області здійснити перерахунок пенсії та виплачувати її з 17 серпня 2010 року по 17 лютого 2011 року з урахуванням виплачених сум, як інваліду третьої групи інвалідності, пов'язаною з Чорнобильською катастрофою в розмірі шести мінімальних пенсій за віком, відповідно до положень ст.54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» із розрахунку, що мінімальна пенсія за віком визначається на рівні прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність та здійснити перерахунок додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров'ю, та виплачувати її з 17 серпня 2010 року по 17 лютого 2011 року з урахуванням виплачених сум, як особі віднесеній до категорії 1 інваліду третьої групи інвалідності, пов'язаною з Чорнобильською катастрофою в розмірі 50 % мінімальних пенсій за віком, відповідно до положень ст.50 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» із розрахунку, що мінімальна пенсія за віком визначається на рівні прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
На виконання судового рішення, відповідачем нараховано суму підвищення до пенсії та додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю в розмірі 24405,82 грн., а фактичну виплату пенсії, що підтверджується випискою по картковому рахунку банку, здійснено у березні 2019 року (аркуш справи 15).
Позивач 07.10.2019 звернувся до відповідача із заявою про виплату компенсації за втрату частини доходів. Однак, відповідачем відмовлено у здійсненні нарахування та виплати такої компенсації (аркуші справи 16-17).
Вважаючи дії відповідача, що виразились у відмові нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати протиправною, позивач звернувся до суду для захисту порушеного права.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право на компенсацію втрати частини грошового доходу у зв'язку з порушенням строків виплати належних йому коштів.
Апеляційний суд не погоджується з таким висновком суду першої інстанції і надаючи правову оцінку обставинам справи та доводам апелянта, зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає КАС України, частиною першою статті 5 якого визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Частина перша статті 118 КАС України визначає, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Відповідно до частини першої статті 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з частино другою статті 122 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відтак, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що на виконання Зарічненського районного суду Рівненської області від 14.03.2011 у справі №2-а-409/11 органом Пенсійного фонду здійснено перерахунок пенсії ОСОБА_1 на суму 24405,82 грн., а фактичну виплату пенсії, що підтверджується випискою по картковому рахунку банку, здійснено у березні 2019 року (аркуш справи 15).
Таким чином, звернувшись 07.05.2020 з позовом в якому просить визнати протиправними дії відповідача щодо відмови нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за втрату частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії, яка була нарахована у грудні 2012 року на суму пенсії 24405,82 грн згідно з Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за втрату частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії за період з січня 2013 року по лютий 2019 року на суму пенсії 24405,82 грн згідно з Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», позивач пропустив шестимісячний строк звернення до суду, який встановлений частиною другою статті 122 КАС України.
Відповідно до частини третьої статті 123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Апеляційний суд наголошує на тому, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Відтак, колегія суддів наголошує на тому, що отримання позивачем листа відповідача від 08.11.2019 за №2414/02.9 у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого він повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку, оскільки такі дії позивач почав вчиняти більш ніж через 1 рік після отримання пенсії на виконання рішення суду.
Такий висновок апеляційного суду узгоджується з висновком Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у справі № 240/12017/19 щодо застосування строків звернення до адміністративного суду, викладеним у постанові від 31 березня 2021 року.
Крім того, відповідно до частини другої статті 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини (надалі також - ЄСПЛ).
Відповідно до статті 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди при розгляді справ, практику ЄСПЛ, застосовують як джерело права.
У справі ЄСПЛ «Стаббігс та інші проти Великобританії» визначено, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав.
У Рішенні «Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії» від 25 січня 2000 року Європейський суд зазначив про те, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними.
ЄСПЛ у своїх рішеннях зазначає про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення ЄСПЛ у справі «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року, заява № 28090/95, пункт 45).
Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
У пункті 53 рішення від 08 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України» ЄСПЛ зазначив, що право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням у випадку, коли доступ особи до суду обмежується або законом, або фактично таке обмеження не суперечить пунктові 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету, за умови забезпечення розумної пропорційності між використовуваними засобами та метою, яка має бути досягнута (рішення ЄСПЛ від 28 травня 1985 року у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства»).
Аналіз практики ЄСПЛ свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, внаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
Отже, на думку суду апеляційної інстанції, лише наявність об'єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо звернення до суду у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку звернення до суду з поважних причин.
Враховуючи вищенаведене, оскільки в ході розгляду справи в суді апеляційної інстанції, встановлено пропуск позивачем шестимісячного строку звернення до суду, який передбачений частиною другою статті 122 КАС України та достатніх підстав для поновлення такого строку не наведено, а тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що адміністративний позов у цій справі необхідно залишити без розгляду.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції при задоволенні позову допустив невідповідність своїх висновків обставинам справи та неправильно застосував норми процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення та залишення позову без розгляду.
Керуючись статтями 308, 311, 315, 319, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області - задовольнити частково.
Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2021 року у справі №460/3395/20 - скасувати та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов залишити без розгляду.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий суддя Н.В. Ільчишин
Судді Р.Й. Коваль
В.В. Гуляк