ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
23 липня 2021 року м. Київ № 826/6392/18
Окружний адміністративний суд міста Києва в складі судді Донця В.А. розглянув у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії.
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (далі - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Пенсійного фонду України у виплаті йому пенсії протягом жовтня 2017 року - березня 2018 року:
- стягнути з Пенсійного фонду України на його користь кошти відшкодування шкоди, заподіяної протиправною діяльністю, а саме: інфляційні витрати і три проценти річних за період невиплати пенсії в повному обсязі протягом жовтня 2017 року - березня 2018 року у розмірі 1344,66 грн.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.05.2018 відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати судовий розгляд справи в спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), встановлено відповідачу строк для надання відзиву на позов.
Розпорядженням керівника апарату Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.06.2019 №936, у зв'язку з тимчасовим відстороненням від здійснення правосуддя судді, у провадженні якого перебувала справа № 826/6392/18, для подальшого розгляду справу № 826/6392/18 передано на повторний автоматичний розподіл справ між суддями.
Протоколом повторного автоматичного розподілу судової справи між суддями від 14.06.2019 визначено суддю для розгляду цієї справи - Донця В.А.
Ухвалою судді Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.09.2019 прийнято справу до розгляду суддею Донцем В.А. та ухвалено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на протиправну бездіяльність відповідача щодо своєчасної виплати йому пенсії у розмірі визначеної Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсії» від 03.10.2017 № 2148-VIII (далі - Закон № 2148-VIII) у період з жовтня 2017 по березень 2018 року, що свідчить про неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо забезпечення своєчасної та в повному обсязі виплати пенсії.
Відповідач правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався, що не перешкоджає її розгляду.
Дослідивши письмові докази, судом встановлено.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в місті Києві та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).
Позивач звернувся до пенсійного органу із заявою від 08.12.2017 щодо перерахунку його пенсії з 01.10.2017 у зв'язку з набранням чинності Законом № 2148-VIII.
Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України на звернення позивача листом від 02.01.2018 №8/К2180 надано відповідь, якою повідомило позивача про те, що відповідно до Закону № 2148-VIII з 01.10.2017 проведено осучаснення раніше призначених пенсій, зокрема, відповідно до Закону № 1058-IV з урахуванням середньої заробітної плати в Україні за 2014-2016 роки (3764,40 грн) та страхового стажу, один рік якого дорівнює 1%. Також, з 01.10.2017 проведено перерахунки пенсій з урахуванням одного прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність - 1452 грн. При цьому зазначило, що перерахунок пенсії позивача з 01.10.2017 не був проведений автоматизованим способом, тому спеціалісти управління індивідуально відпрацювали його пенсійну справу в частині перерахунку пенсії з 01.10.2017 відповідно до Закону № 2148-VIII. Так, пенсія позивача обчислена з урахуванням страхового стажу 59 років 10 місяців 12 днів, розмір якої з 01.10.2017 склав 14326,91 грн. При цьому, у зв'язку з обмеженням відповідно до Закону України «Про заходи щодо законодавчого обмеження реформування пенсійної системи» розмір пенсії позивача з 01.10.2017 складає 10 740 грн. Водночас, повідомлено, що пенсійна справа направлена до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві для подальшого відпрацювання.
17.02.2018 позивач звернувся до відповідача із листом, в якому просив надати інформацію щодо строків виплати йому пенсії, перерахованої з 01.10.2017 на підставі Закону № 2148-VIII у розмірі 10740 грн.
Відповідач листом від 30.03.2018 №12630/021/К-1855/1 надав відповідь на звернення позивача, в якій, з посиланням на положення частини другої статті 5 Закону №1058-IV вказав, що розмір пенсії кожного пенсіонера визначається індивідуально в залежності від набутого ним страхового стажу та отриманого заробітку, з якого сплачувались страхові внески. У зв'язку з набранням чинності Закону № 2148-VIII пенсію з 01.10.2017 обчислено у розмірі 9806,90 грн (3764 грн - середня заробітна плата по Україні за 2014-2016 роки; 4,40308 - індивідуальний коефіцієнт заробітної плати; 0,59167 - коефіцієнт страхового стажу з урахуванням кратності 1; 9806,90 - основний розмір пенсії). Розмір пенсії до виплати з 01.10.2017 становить 10740,00 грн., а з 01.01.2018 - 13 730 грн. При цьому повідомлено позивача про те, що кошти по перерахунку за період з 01.10.2017 по 31.03.2018 в сумі 31 970,76 грн будуть виплачені в квітні 2018 року.
Позивач у позовній заяві зазначає, що 09.04.2018 йому була виплачена сума перерахованої з 01.10.2017 пенсії відповідно до Закону № 2148-VIII.
Позивач вважаючи протиправною бездіяльність пенсійного органу щодо своєчасної виплати належного йому, відповідно до закону розміру пенсії, що призвело до понесення ним фінансових втрат, з посиланням на положення статті 625 Цивільного кодексу України вважає, що відповідачем прострочено виконання ним грошового зобов'язання, а тому останній зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, у зв'язку з чим звернувся з цим позовом до суду.
Вирішуючи спір, суд ураховує таке.
Згідно із частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Тобто діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб'єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними та незаконними і відповідно - підставою для притягнення таких суб'єктів до відповідальності.
Закон № 1058-IV визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Відповідно до частини першої статті 58 Закону № 1058-IV Пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов'язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені цим Законом і статутом Пенсійного фонду.
Кошти Пенсійного фонду відповідно до статті 73 згаданого Закону використовуються на виплату пенсій, передбачених цим Законом; надання соціальних послуг, передбачених цим Законом; фінансування адміністративних витрат, пов'язаних з виконанням функцій, покладених на органи Пенсійного фонду; оплату послуг з виплати та доставки пенсій; формування резерву коштів Пенсійного фонду.
Відповідно до пункту 1 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 06 квітня 2011 року № 384/2011, Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики України. Пенсійний фонд України входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики з питань пенсійного забезпечення та ведення персоніфікованого обліку надходжень від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Згідно з пунктом 1 розділу 1 Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України 22 грудня 2014 року № 28-2 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15 січня 2015 року за № 41/26486 (далі - Положення), головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - головне управління Фонду) є територіальними органами Пенсійного фонду України (далі - Фонд).
Головні управління Фонду підпорядковуються Фонду та разом з управліннями Фонду в районах, містах, районах у містах, а також об'єднаними управліннями (далі - управління Фонду) утворюють систему територіальних органів Фонду.
Пунктом 2 Положення визначено, що управління Фонду у своїй діяльності керується Конституцією а законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими нормативно-правовими актами, а також постановами правління Фонду, у тому числі цим Положенням, та наказами Фонду і головних управлінь Фонду.
Серед основних завдань управління, відповідно до пункту 3 Положення, зокрема, є: реалізація державної політики з питань пенсійного забезпечення; забезпечення ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; виконання інших завдань, визначених законом.
За змістом пункту Положення Головне управління Фонду відповідно до покладених на нього завдань організовує роботу управлінь щодо призначення (перерахунку) і виплати пенсій, щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці, допомоги на поховання та інших виплат відповідно до законодавства.
Відтак, призначення (перерахунок) та виплату пенсій із солідарної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюють органи Пенсійного фонду України. Безпосередньо призначення і виплату пенсій здійснюють управління Пенсійного фонду України у районах, містах і районах у містах, що свідчить про те, що до повноважень органів Пенсійного фонду України відноситься призначення (перерахунок) та виплата пенсій.
Водночас, підставою звернення до суду з цим позовом слугувала незгода позивача зі строком виплати пенсії у розмірі встановленому Законом № 2148-VIII. Водночас, суд звертає увагу на те, що виплаті пенсії у відповідному розмірі передує її нарахування (перерахунок).
Відповідач листом від 30.03.2018 №12630/021/К-1855/1 повідомив позивача про те, що кошти по перерахунку пенсії за період з 01.10.2017 по 31.03.2018 в сумі 31 970,76 грн будуть виплачені в квітні 2018 року, що свідчить про те, що перерахунок пенсії позивача на підставі Закону № 2148-VIII проведено пенсійним органом в березні 2018 року.
Відповідно до частини першої статті 47 Закону № 1058-IV пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Як зазначено позивачем в позовній заяві 09.04.2018 йому було виплачено кошти по перерахунку пенсії на підставі Закону № 2148-VIII за період з 01.10.2017 по 31.03.2018.
Наведе свідчить про відсутність порушень з боку суб'єкта владних повноважень щодо несвоєчасності виплати нарахованої (перерахованої) з урахуванням положень Закону № 2148-VIII пенсії позивача за період з жовтня 2017 року по березень 2018 року, а тому позовні вимоги у частині визнання протиправною бездіяльності відповідача при виплаті позивачу пенсії протягом жовтня 2017 року - березня 2018 року задоволенню не підлягають.
З приводу вимог про стягнення з відповідача на користь позивача коштів відшкодування шкоди, заподіяної протиправною бездіяльністю, а саме: інфляційних витрат і трьох процентів річних за період невиплати пенсії в повному обсязі протягом жовтня 2017 року - березня 2018 року у розмірі 1344,66 грн на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, Суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 1 Цивільного кодексу України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідальність за порушення грошового зобов'язання встановлені статтею 625 Цивільного кодексу України, якою визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно з статтею 11 цього Кодексу цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.
Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.
У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події.
Враховуючи викладене, підстави виникнення цивільних прав та обов'язків між позивачем та відповідачем відсутні, а тому між позивачем та відповідачем не існують цивільні відносини, зокрема, зобов'язального характеру.
За таких підстав, норми Цивільного кодексу України, зокрема, ті, що регулюють наслідки порушення зобов'язань, до спірних правовідносин, що виникли у зв'язку з несвоєчасністю перерахунку (виплати) пенсії, не застосовуються.
Враховуючи викладене, позовні вимоги задоволенню не підлягають в повному обсязі.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 8 статті 5 Закону України "Про судовий збір" від 08.07.2011 №3674-VI (посвідчення від 12.07.2013 серія НОМЕР_1 ), сторонами не надано інших доказів понесення судових витрат, такі витрати розподілу та присудженню не підлягають.
Керуючись статтею 246 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Судові витрати розподілу та присудженню не підлягають.
Позивач - ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ).
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві (ідентифікаційний код 42098368, місцезнаходження: 04053, місто Київ, вулиця Бульварно -Кудрявська, 16).
Відповідно до статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Згідно зі статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Підпунктом 15.5 пункту 15 Розділ VII "Перехідні положення" Закону України від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII передбачено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Суддя В.А. Донець