ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
21 липня 2021 року м. Київ № 640/6562/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Маруліної Л.О., вирішивши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом Приватного акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Львівгаз"
до Міністерства юстиції України
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,-
Приватне акціонерне товариство "Оператор газорозподільної системи "Львівгаз" (далі також - позивач, АТ "Львівгаз") звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства юстиції України (далі також - відповідач), в якому просить зобов'язати Міністерство юстиції України повторно розглянути заяву АТ "Львівгаз" від 26.12.2019 року №2/264-40.
На обґрунтування своїх позовних вимог позивачем зазначено, що подана ним заява не була розглянута Міністерством юстиції України по суті. На думку позивача, інформація про порушення судовим експертом вимог законодавства України про судову експертизу підлягала перевірці саме відповідачем, як органом державної влади, на який законодавством покладено обов'язок її перевірки та, за наявності підстав, звернення з поданням до Центральної експертно-кваліфікаційної комісії при Міністерстві юстиції України. Вважає, що всупереч частини другої статті 19 Конституції України відповідач, як орган державної влади, не діяв в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.03.2020 року повернуто позовну заяву позивачу.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25.06.2020 року ухвалу судді Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 березня 2020 року - скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.07.2020 року позовну заяву Приватного акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Львівгаз" залишено без руху, в якій встановлено строк для усунення недоліків позовної.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.07.2020 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Відповідачем через канцелярію суду 14.08.2020 року подано відзив, згідно якого зауважено, що заява позивача не містить інформації стосовно конкретних порушень вимог законодавства України про судову експертизу та методичних підходів, допущених судовим експертом Бобало Т.В. під час складання ним висновку. Відповідач вважає, що Мін'юстом у межах повноважень та правового поля надано повну, обґрунтовану та вичерпну відповідь по суті питань, порушених у заяві позивача, про що проінформовано останнього. При цьому, на думку відповідача, суд не може зобов'язати Міністерство юстиції України вчинити дії, які не передбачені чинним законодавством і які суб'єкт владних повноважень не порушував, в іншому випадку суд підмінить собою орган виконавчої влади, що суперечить конституційному принципу розподілу влади на законодавчу, виконавчу та судову.
Позивачем через канцелярію суду 26.08.2020 року подано відповідь на відзив, згідно з якою наполягає на тому, що відповідач надав відповідь не по суті звернення. Позивачем зауважено, що підставою для звернення з заявою було порушення експертом законного інтересу АТ «Львівгаз» на дотримання законодавства про судову експертиз при проведенні експертизи у справі за його участю, а відповідачем помилково кваліфіковано заяву як звернення щодо незгоди з висновком судової експертизи.
06.01.2021 року та 29.06.2021 року через канцелярію суду подано клопотання про прискорення розгляду справи.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, проаналізувавши положення чинного законодавства, судом встановлено наступне.
АТ "Львівгаз" через свого представника, який діяв на підставі довіреності, звернулося до Міністерства юстиції України із заявою від 26.12.2019 року №2/264-40 з проханням провести перевірку наведеної у цій заяві інформації та, за наявності підстав, звернутися до Центральної експертно-кваліфікаційної комісії при Міністерстві юстиції України з поданням щодо експерта Бобало Т.В.
Міністерством юстиції України АТ "Львівгаз" надано відповідь, викладену листом від 13.01.2020 року №33/187-33-20/0009.2.2, де зазначено, що усі питання щодо висновку експерта необхідно вирішувати під час розгляду справи у судовому порядку.
За наявних підстав позивач вважає, що Міністерством юстиції України подану заяву не розглянуто по суті, чим порушено права та інтереси позивача, у зв'язку з чим останній звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзив, відповідь на відзив, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.
У відповідності до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до статті 40 Конституції України, кожному гарантовано право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об'єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів регулюються Законом України "Про звернення громадян".
Згідно з частиною першою статті 1 Закону України "Про звернення громадян" громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально - економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Отже, з системного налізу вищезазначених норм права випливає, що подану позивачем заяву не може бути розглянути згідно Закону України «Про звернення громадян».
З огляду на що, твердження відповідача у відзиві про те, що на вимогу статті 20 Закону України «Про звернення громадян» було надано обґрунтовану відповідь, яка направлена заявнику, не ґрунтуються на нормах законодавства, оскільки заяву від 26.12.2019 року №2/264-40 подано від імені АТ «Львівгаз», тобто, від імені юридичної особи.
Досліджуючи зміст поданої заяви, позивачем вказано, що експерт Бобало Т.В. припустився порушень, які дають підстави для проведення перевірки наведеної у цій заяві інформації та направлення за її результатами до Центральної експертно-кваліфікаційної комісії при Міністерстві юстиції України відповідного подання. Отже, зі змісту вказаної заяви висновується, що підставою для звернення з заявою про порушення експертом законного інтересу АТ «Львівгаз» на дотримання законодавства про судову експертизу при проведенні експертизи у справі за його участі. Разом з тим, сам висновок експерта заявником не оспорюєтьтся.
Згідно заяви АТ "Львівгаз", в заяві вказано, що експертом порушено частину другу статті 107 ГПК України в частині проведення додаткової експертизи без її призначення судом. Також вказано про порушення експертом частини п'ятої статті 105 ГПК України і конкретні порушення вимог пункту 4.14 Інструкції, затвердженої наказом відповідача від 08.10.1998 року №53/5. Висновок експерта підтверджує самостійний вибір ним вихідних даних для проведення експертизи, відображених неоднозначно, що прямо заборонено пунктом 2.3. Інструкції.
Відповідно до статті 14 Закону України "Про судову експертизу" від 25.02.1994 року №4038-ХІІ (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) судовий експерт на підставах і в порядку, передбачених законодавством, може бути притягнутий до юридичної відповідальності.
Частиною третьою статті 17 Закону України "Про судову експертизу" встановлено, що порядок присвоєння кваліфікації судового експерта фахівцям чи позбавлення кваліфікації судового експерта фахівців, які не є працівниками державних спеціалізованих установ, визначається Міністерством юстиції України. З цією метою при Міністерстві юстиції України створюється Центральна експертно-кваліфікаційна комісія, яка діє відповідно до положення про неї, що затверджується Міністерством юстиції України.
Згідно з пунктом 2.4 Інструкції про порядок призначення та проведення судових експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 08.10.1998 року №53/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 26.12.2012 року №1950/5), за допущені порушення під час проведення експертизи, що не тягнуть за собою кримінальної чи адміністративної відповідальності, експерт може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності згідно з чинним законодавством.
Положенням про Центральну експертно-кваліфікаційну комісію при Міністерстві юстиції України та атестацію судових експертів, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2015 №301/5 (далі також- ЦЕЕК), зареєстровано в Міністерстві юстиції України 04.03.2015 за №249/26694 (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин, Положення №301/5), визначено:
ЦЕКК є колегіальним органом, що діє при Міністерстві юстиції України (пункту 1 Розділу ІІ);
основними завданнями ЦЕКК зокрема є розгляд питань дисциплінарної відповідальності судових експертів (підпункт 6 пункту 2 Розділу ІІ).
ЦЕКК діє у складі кваліфікаційної і дисциплінарної палат. Дисциплінарна палата ЦЕКК виконує завдання, передбачені підпунктами 5, 6 пункту 2 цього розділу (пункт 3 Розділу ІІ);
відповідно до статті 14 Закону України "Про судову експертизу" атестовані судові експерти за порушення вимог законодавства України про судову експертизу та/або методичних вимог під час проведення досліджень можуть бути притягнуті до дисциплінарної відповідальності (пунктом 1 розділу VI).
Відповідно до пункту 2 розділу VІ "Положення про Центральну експертно-кваліфікаційну комісію при Міністерстві юстиції України та атестацію судових експертів" підставою для розгляду питань щодо дисциплінарної відповідальності судових експертів Центральної експертно-кваліфікаційної комісії є подання керівника Структурного підрозділу Мін'юсту щодо результатів перевірки про порушення судовим експертом вимог законодавства України про судову експертизу та/або методичних вимог під час проведення досліджень.
Згідно підпункту 65 пункту 3 Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 року №228, до основних завдань Міністерства юстиції України належить здійснення контролю за організацією діяльності судових експертів, які не є працівниками державних спеціалізованих установ.
Згідно із пунктом 2 розділу ІV Інструкції про особливості здійснення судово-експертної діяльності атестованими судовими експертами, що не працюють у державних спеціалізованих експертних установах, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 12.12.2011 року №3505/ (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 17.12.2019 року), контроль за дотриманням судовими експертами вимог нормативно-правових актів з питань судово-експертної діяльності здійснюється Міністерством юстиції України із залученням фахівців науково-дослідних установ судових експертиз Міністерства юстиції України шляхом проведення перевірок.
Відповідно до пункту 7 розділу ІV Інструкції підставою для проведення позапланової перевірки є доручення Міністерства юстиції України щодо перевірки фактів порушення судовими експертами вимог чинного законодавства з питань судово-експертної діяльності. Позапланова перевірка проводиться за дорученням Міністерства юстиції України в межах питань, зазначених у дорученні.
На підставі викладеного, суд погоджується з позицією позивача, що інформація про порушення судовим експертом вимог законодавства України з питань судово-експертної діяльності, підлягала перевірці саме відповідачем, як суб'єктом державної влади, на який законодавством покладено обов'язок її перевірки та, за наявності підстав, звернення з поданням до Центральної експертно-кваліфікаційної комісії при Міністерстві юстиції України.
Дослідивши зміст листа відповіді Міністерства юстиції України від 20.01.2020 року №сл-548-78001-0120 на заяву АТ "Львівгаз" від 26.12.2019 року, та аргументи відповідача, викладені у відзиві, суд приходить до висновку, що заяву позивача необґрунтовано кваліфіковано як звернення щодо незгоди з висновком судової експертизи, наведену в заяві інформацію відповідачем не перевірено, при виконанні документа всупереч вимогам Інструкції з діловодства не опрацьовано, до Центральної експертно-кваліфікаційної комісії відповідач не звернувся та не спростував у відповіді заявлену позивачем інформацію, не надано обґрунтованої відповіді на кожне поставлене заявником питання з посиланням на відповідні нормативно - правові акти, та, відповідно, не розглянуто по суті питання, з якими АТ "Львівгаз" звернулося із заявою від 26.12.2019 року №2/264-40 до Міністерства юстиції України.
При цьому, суд звертає увагу, що питання, які порушені заявником в заяві від 26.12.2019 року №2/264-40 про порушення судовим експертом вимог законодавства України з питань судово-експертної діяльності безпосередньо стосуються процедури перевірки саме Міністерством юстиції України.
Водночас, суд вказує на неправомірність твердження відповідача щодо того, що заява позивача не містить інформації щодо конкретних порушень вимог законодавства про судову експертизу та методичних підходів судовим експертом Бобало Т.В. , оскільки спростовуються змістом заяви, де є посилання на порушення експертом частини п'ятої статті 105, частини другої статті 107 Господарського кодексу України, вимог пункту 1.3, пункту 4.23 та пункту 4.14 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень.
Доводи відповідача, наведені у відзиві, що у заяві позивача не вказано яким чином Міністерством юстиції України порушено права ОСОБА_2 взагалі не ґрунтуються на матеріалах справи та не узгоджуються зі складом учасників даної справи.
Суд також вважає необґрунтованим посилання відповідача у своєму відзиві на наказ Міністерства юстиції України від 03.02.2020 року №336/5, оскільки заяву позивачем подано 26.12.2019 року, а відповідь Міністерством юстиції України надано листом від 13.01.2020 року.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що Міністерством юстиції України допущена протиправна бездіяльність, що виявилась у наданні позивачу формальної відповіді та не по суті заявлених питань, сформованих в заяві від 26.12.2019 року, що суперечить вимогам Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 року №228 та пункту 2 розділу ІV Інструкції про особливості здійснення судово-експертної діяльності атестованими судовими експертами, що не працюють у державних спеціалізованих установах, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 12.12.2011 року №3505/5, що в свою чергу вказує на невиконання відповідачем дій, які повинні були і могли бути вчинені в силу покладених на нього обов'язків, наслідком чого є негативний вплив на реалізацію прав, свобод та інтересів позивача.
Адміністративні суди, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим статтею 2 Кодексом адміністративного судочинства України (далі також - КАС України) критеріям, не втручаються у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Згідно з позицією Верховного Суду, яка сформована у постановах від 13 лютого 2018 року у справі № 361/7567/15-а, від 07 березня 2018 року у справі № 569/15527/16-а, від 20 березня 2018 року у справа № 461/2579/17, від 20 березня 2018 року у справі № 820/4554/17, від 03 квітня 2018 року у справі № 569/16681/16-а та від 12 квітня 2018 року справа № 826/8803/15, дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними); відповідно до завдань адміністративного судочинства, визначених статтею 2 КАС України, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею; завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади; принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно - дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право, тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності; перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі адміністративного судочинства; адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесенні до компетенції цього органу.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Отже, суд зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.
Згідно Рекомендацій Комітету Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень під дискреційними повноваженнями розуміються повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Отже, суд не приймає до уваги доводи відповідача про відсутність у суду повноважень зобов'язати Міністерство юстиції України повторно розглянути заяву, оскільки вони ґрунтуються на невірному тлумаченні поняття дискреційних повноважень.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог суд вважає за необхідне захистити порушене право позивача та зобов'язати Міністерство юстиції України повторно розглянути заяву АТ "Львівгаз" від 26.12.2019 року №2/264-40.
Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
В пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі Бендерський проти України від 15 листопада 2007 року, заява № 22750/02, зазначено, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися в світлі обставин кожної справи.
Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина перша статті 6 КАС України).
Верховенство права є найважливішим принципом правової держави. Змістом цього принципу є пріоритет (тобто верховенство) людини, її прав та свобод, які визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Цей принцип закріплено у статті 3 Конституції України.
Окрім того, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Як зазначено в пункті 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 року N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.
Згідно статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно з частиною першою статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що адміністративний позов підлягає задоволенню.
Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно платіжного доручення від 13.03.2020 року №3168, позивачем під час звернення з даним позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 2 102,00 грн., що підлягає стягненню на користь позивача.
Керуючись статтями 2, 6, 8, 9, 72-77, 243 - 246, 255, 257 - 263 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва -
1. Адміністративний позов Приватного акціонерного товариства "Оператор газопродільної системи "Львівгаз" задовольнити.
2. Зобов'язати Міністерство юстиції України повторно розглянути заяву АТ "Львівгаз" від 26.12.2019 року №2/264-40.
3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства юстиції України (код ЄДРПОУ 00015622) на користь Приватного акціонерного товариства "Оператор газопродільної системи "Львівгаз" (код ЄДРПОУ 03349039) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2102, 00 (дві тисячі сто дві) гривні 00 копійок.
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими статтями 293, 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
У відповідності до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відповідно до пункту 4 частини п'ятої статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України:
Позивач: Приватне акціонерне товариство "Оператор газопродільної системи "Львівгаз" (код ЄДРПОУ 03349039; адреса: 79039, м. Львів, вул. Золота, 42);
Відповідач: Міністерство юстиції України (код ЄДРПОУ 00015622; адреса: 01001, м. Київ, вул. Городецького, 13).
Повне судове рішення складено 21.07.2021 року.
Суддя Л.О. Маруліна