23 липня 2021 року справа № 823/1823/18
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд одноособово у складі головуючого судді Бабич А.М., розглянувши в залі суду в порядку спрощеного письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Канівського міськрайонного суду Черкаської області, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Черкаській області, голови Канівського міськрайонного суду Черкаської області Русакова Григорія Степановича, третя особа Управління Держпраці в Черкаській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
На підставі постанови від 21.04.2021 Верховного Суду на новий розгляд до Черкаського окружного адміністративного суду у частині позовних вимог про стягнення на її користь середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні надійшла 29.04.2021 справа №823/1823/18 за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) (далі - позивач) до Канівського міськрайонного суду Черкаської області (19000, м.Канів, вул. Успенська, буд.22; код ЄДРПОУ 00013698) (далі - відповідач 1), Територіального управління Державної судової адміністрації України в Черкаській області (вул. Гоголя, 316, м. Черкаси, 18015; код ЄДРПОУ 26261092) (далі - відповідач 2), голови Канівського міськрайонного суду Черкаської області Русакова Григорія Степановича (вул. Успенська, 22, м. Канів, Черкаська обл., 19001) (далі - відповідач 3).
Ухвалою від 30.04.2021 суд прийняв до свого провадження адміністративну справу №823/1823/18 у вказаній частині та вирішив її розгляд здійснювати правилами спрощеного провадження.
14.05.2021 від третьої особи до суду надійшли пояснення, в яких зазначено, що виплату та нарахування остаточного розрахунку позивача при звільненні проводив відповідач 2. За результатами проведеного заходу контролю встановлено, що при звільненні позивача грошова компенсація нарахована не за всі дні щорічної відпустки, додаткової відпустки за вислугу років, додаткової відпустки, як матері яка виховує дитину без батька. Також встановлено, що виплата всіх сум проведена не в день її звільнення 05.04.2018. Остаточний розрахунок проведено 06.04.2018, чим порушено ч.ч.1, 2 ст.116 КЗпП України. Додатково зазначено, що інспекційне відвідування відповідача 2 проведено після відкриття провадження у справі №823/1823/18, предметом розгляду, за якою стали питання, що перевірялись інспектором праці в межах вказаного відвідування. Тому, враховуючи вимоги підп.4 п.13 Порядку №295 вважають, що акт від 14.05.2018 №ЧК-364/374/АВ не має достатніх ознак допустимого доказу.
17.05.2021 на адресу суду надійшла заява вх.№16989/21 позивача про уточнення позовних вимог.
03.06.2021 від відповідача 2 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити повністю у задоволенні позовних вимог. Вказує, що в день звільнення позивача, а саме 05.04.2018 здійснив нарахування належних їй виплат в сумі 107788,74грн, видав відповідне платіжне доручення від 05.04.2018 №563, яке спрямоване для оплати до Головного управління Державної казначейської служби України у Черкаській області, що підтверджується реєстром бюджетних фінансових зобов'язань розпорядників (одержувачів) бюджетних коштів від 05.04.2018 №35 з відміткою ГУДКСУ у Черкаській області. Фактично на рахунок позивача надійшли кошти 06.04.2018 в сумі 81600,15грн; 20.04.2018 - 5169,79грн, що складає загальну суму 86769,94грн. Зазначив, що при остаточному розрахунку 06.04.2018 було виплачено частину лікарняних за рахунок ФСС з ТПВ в сумі 2722,55грн. Після надходження коштів від ФСС з ТПВ позивачу перераховано на картковий рахунок 20.04.2018 в сумі 5169,79грн. Отже, у квітні 2018 року позивачу нараховано та виплачено всі належні їй кошти в повному обсязі. На підставі постанови ШААС від 16.06.2020 та наказу відповідача 1 від 26.06.2020 №51-0 «Про виплату грошової компенсації ОСОБА_1 » позивачу були виплачені кошти в сумі 17126,48грн, як компенсація за невикористану відпустку. Тому відсутні підстави для стягнення з відповідача 2 на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки до дня фактичного розрахунку з проведенням індексації цих виплат, та з розрахунку середньоденного заробітку 590,97грн, починаючи з 06.04.2018 до 11.05.2021, що становить 1130 календарних днів і складає 667796,10грн.
09.06.2021 ухвалою суд повернув без розгляду заяву (вх. від 17.05.2021 №16989/21) позивача про уточнення позовних вимог.
09.06.2021 позивач подала до суду відповідь на відзив (вх.№20869/21), в якій заявила клопотання про витребування у відповідача 2 довідку про середньоденний заробіток її, як судді, для обчислення середнього заробітку за весь час затримки до дня фактичної виплати. Просила повністю задовольнити позов про стягнення середнього заробітку за весь час затримки до дня фактичної виплати. В обгрунтування зазначила, що її середньоденний заробіток становив 660,19грн. Середній заробіток за весь час затримки до дня фактичного розрахунку становить: з 06.04.2018 до 07.06.2021 за 1157 календарних днів * 660,19грн = 763849,53грн.
11.06.2021 позивач подала до Шостого апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу на ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 09.06.2021.
17.06.2021 до суду від Шостого апеляційного адміністративного суду супровідним листом вх.№22057/21 надійшли матеріали апеляційної скарги позивача для надсилання її разом із справою №823/1823/18 до апеляційної інстанції.
Ухвалою від 18.06.2021 суд зупинив провадження у справі до часу повернення матеріалів судової справи №823/1823/18 до Черкаського окружного адміністративного суду.
13.07.2021 матеріали адміністративної справи №823/1823/18 супровідним листом вх.№25693/21 повернулись до Черкаського окружного адміністративного суду та передані судді Бабич А.М.
Ухвалою від 14.07.2021 суд поновив провадження в адміністративній справі №823/1823/18 і продовжив судовий розгляд справи.
Всі документи, що надійшли від учасників, суд долучив до матеріалів адміністративної справи, як докази.
Оскільки обґрунтованих клопотань від учасників спору про розгляд справи у судовому засіданні з їх повідомленням та викликом суду не надійшло, зважаючи на відсутність необхідності призначити у справі експертизу або викликати та допитати свідків, суд дійшов висновку розглянути справу без виклику сторін у судове засідання за наявними письмовими доказами.
Оцінивши доводи сторін, дослідивши письмові докази, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.
Суд установив, що указом Президента України від 15.02.2007 №113/2007 позивача призначено на посаду судді Канівського міськрайонного суду Черкаської області та постановою Верховної Ради України від 23.02.2012 №4455-VI її обрано на посаду судді Канівського міськрайонного суду Черкаської області безстроково.
Довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААА №538817 підтверджується, що позивачу 17.03.2017 встановлено ІІ групу інвалідності.
28.12.2017 Вищою радою правосуддя прийнято рішення №4313/0/15-7 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Канівського міськрайонного суду Черкаської області на підставі п. 3 ч. 6 ст. 126 Конституції України».
Наказом голови Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 05.04.2018 №13-о «Про відрахування зі штату Канівського міськрайонного суду судді ОСОБА_1» відраховано позивача зі штату Канівського міськрайонного суду Черкаської області у зв'язку зі звільненням згідно п. 3 ч. 6 ст. 126 Конституції України та наказано виплатити їй грошову компенсацію за невикористану частину щорічної відпустки за період роботи з 16.02.2009 по 28.12.2017, яка складає 185 календарних днів.
06.04.2018 до вказаного наказу внесено зміни наказом №14-о, згідно якого п. 2 наказу від 05.04.2018 №13-о викладено у новій редакції та наказано виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористану частину щорічної відпустки за період роботи з 16.02.2009 до 28.12.2017, яка складає 160 календарних днів.
Із даних автоматизованої системи Черкаського окружного адміністративного суду «Діловодство» суд встановив, що на його розгляді знаходилася адміністративна справа №823/1823/18 за позовом між тими ж сторонами, в якому з урахуванням заяв про уточнення, доповнення та збільшення позовних вимог позивач просила:
визнати незаконними дії відповідача 2 щодо ненадання невикористаної відпустки позивачу перед звільненням;
визнати незаконними дії відповідача 2 щодо ненадання щорічної основної відпустки ОСОБА_1 за період роботи з 29.12.2017 по 05.04.2018 та щорічні додаткові відпустки за період роботи з 29.04.2017 по 05.04.2018, а саме: щорічної додаткової відпустки за вислугу років, яка становить 15 (п'ятнадцять) календарних днів та щорічної додаткової відпустки як матері, яка виховує дитину без батька, яка становить 10 (десять) календарних днів;
зобов'язати відповідача 2 нарахувати та надати щорічну основну відпустку позивачу за період роботи з 29.12.2017 по 05.04.2018 та щорічні додаткові відпустки за період роботи з 29.04.2017 по 05.04.2018, а саме: щорічну додаткову відпустку за вислугу років, яка становить 15 календарних днів та щорічну додаткову відпустку як матері, яка виховує дитину без батька, яка становить 10 календарних днів;
визнати незаконними дії відповідача 3 щодо невчасного проведення остаточного розрахунку з позивачем при звільненні;
зобов'язати відповідача 3 нарахувати та здійснити виплату позивачу середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, з проведенням індексації цих виплат та з розрахунку середньоденного заробітку 590грн 97коп, починаючи з 06.04.2018 до день фактичного розрахунку;
стягнути з відповідача 3 середній заробіток за весь час затримки з 06.04.2018 до 21.02.2020, що становить 687 календарних днів та складає 405996 грн 39 коп.;
стягнути з відповідача 3 суму недоплачених відпускних коштів, яка становить 18320грн 07коп, а також 8496грн 93коп коштів за листком непрацездатності від 02.04.2018, а всього 26817грн.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 26 березня 2020 року позовну заяву задоволено частково. Визнано протиправними дії голови Канівського міськрайонного суду Черкаської області Русакова Григорія Степановича щодо не надання ОСОБА_1 невикористаної відпустки перед звільненням. Визнано протиправними дії голови Канівського міськрайонного суду Черкаської області Русакова Григорія Степановича щодо ненадання щорічної основної відпустки ОСОБА_1 за період роботи з 29.12.2017 по 05.04.2018 та щорічних додаткових відпусток за період роботи з 29.12.2017 по 05.04.2018, а саме: щорічної додаткової відпустки за вислугу років, яка становить 15 (п'ятнадцять) календарних днів та щорічної додаткової відпустки як матері, яка виховує дитину без батька, яка становить 10 (десять) календарних днів. зобов'язано голову Канівського міськрайонного суду Черкаської області Русакова Григорія Степановича нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану щорічну додаткову відпустку за вислугу років за період роботи з 29.12.2017 по 05.04.2018, яка становить 15 (п'ятнадцять) календарних днів та грошову компенсацію за невикористану щорічну додаткову відпустку, як матері, яка виховує дитину без батька, за період роботи з 29.12.2017 по 05.04.2018, яка становить 10 (десять) календарних днів. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 червня 2020 року у справі №823/1823/18 апеляційну скаргу позивача задоволено частково, рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 26 березня 2020 року - змінено, викладено четвертий абзац резолютивної частини рішення у редакції:
«Зобов'язати Канівський міськрайонний суд Черкаської області видати наказ про виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за період роботи з 29.12.2017 по 05.04.2018, щорічну додаткову відпустку за вислугу років за період роботи з 29.12.2017 по 05.04.2018, яка становить 15 (п'ятнадцять) календарних днів та грошову компенсацію за невикористану щорічну додаткову відпустку, як матері, яка виховує дитину без батька, за період роботи з 29.12.2017 по 05.04.2018, яка становить 10 (десять) календарних днів».
В іншій частині рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 26 березня 2020 року залишене без змін.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21 квітня 2021 року касаційну скаргу позивача задоволено частково. Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 26 березня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 червня 2020 року у справі №823/1823/18 у частині позовних вимог про стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні скасовано, а справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. В решті судові рішення залишено без змін.
Верховний Суд надаючи оцінку спірним правовідносинам серед іншого зазначив:
«…68. Матеріали справи не містять, а судами не було з'ясовано розмір середньоденного заробітку для обчислення суми середнього заробітку, не визначено період, за який слід розрахувати середній заробіток відповідно до вимог статті 116 КЗпП України, не встановлений ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, співмірність вірогідного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених ним до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
69.Суд касаційної інстанції відповідно до частини другої статті 341 КАС України позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази».
Врахувавши зазначене, суд, отримавши справу на новий розгляд у вказаній частині, врахував.
Довідкою відповідача 2 від 17.06.2021 №04-1252/21 підтверджується, що позивачу при відрахуванні зі штату у квітні 2018 року нараховано та виплачено заробітну плату:
лікарняні перші 5 днів за березень 2018 року в сумі 3268,05 грн, з урахуванням податку з доходів за березень 2018 року в сумі 1843,41грн;
лікарняні за рахунок соцстраху за березень 2018 року в сумі 8496,93грн, з урахуванням податку з доходів за квітень 2018 року в сумі 17558,56грн;
лікарняні за рахунок соцстраху за квітень 2018 року в сумі 1307,22грн, з урахуванням військового збору за квітень 2018 року в сумі 1616,83грн;
суддівська винагорода під час відпустки за березень 2018 року (коригування відпустки у зв'язку з лікарняним) в сумі - 1523,81грн, міжрозрахункова виплата за березень 2018 року (лікарняний лист за рахунок ФСС з ТВП) в сумі 2722,55грн за платіжним дорученням від 17.04.2018 №687;
компенсація відпустки 160 календарних днів (згідно з наказом відповідача 1 від 05.04.2018 №13-о, від 06.04.2018 №14-о) в сумі 94556,14грн, аванс за квітень 2018 року (у вказану виплату увійшли: лікарняний лист за перші 5 днів, компенсація відпустки, суддівська винагорода за квітень та частина лікарняних за квітень за рахунок ФСС з ТВП) в сумі 78877,60грн за платіжним дорученням від 05.04.2018 №563;
суддівська винагорода під час відпустки за квітень 2018 року в сумі - 1684,21грн, міжрозрахункова виплата за квітень 2018 року (лікарняний лист за рахунок ФСС з ТВП) в сумі 5169,79грн за платіжним дорученням від 19.04.2018 №751. Разом 107788,74грн. Зазначено, що частина лікарняних за рахунок ФСС з ТПВ за квітень 2018 року в сумі 2722,55грн оплачена разом із компенсацією за невикористану відпустку 06.04.2018 (платіжне доручення від 05.04.2018 №563 на загальну суму 81600,15 грн), лікарняні за рахунок ФСС з ТВП в сумі 5169,79грн, оплачені 19.04.2018 (платіжне доручення від 19.04.2018 №751).
Випискою по надходженням за картковим рахунком № НОМЕР_2 позивача за період з 01.03.2018 до 31.05.2018 підтверджується зарахування заробітної плати:
06.04.2018 в сумі 81600,15грн;
19.04.2018 в сумі 2722,55грн;
20.04.2018 в сумі 5169,79грн.
Платіжним дорученням від 06.07.2020 №1650 підтверджується перерахування відповідачем 2 коштів компенсації відпустки за 04.2018 на виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 16.06.2020 у справі №823/1823/18, список 4 від 06.07.2020 на загальну суму 17126,48грн.
Довідкою відповідача 2 від 21.07.2021 №04-1419/21 підтверджується, що середньоденний заробіток позивача за останні два повні місяці перед її звільненням становить 769,81грн.
Вважаючи не обґрунтованою затримку у виплаті вказаних коштів, позивач звернулася в суд зі вказаним вище позовом.
Надаючи оцінку спірним обставинам, суд врахував ч.2 ст.19 Конституції України, якою встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1 ст.126 Конституції України визначено, що незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України. Вплив на суддю у будь-який спосіб забороняється.
Підставою для звільнення судді є, зокрема, подання заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням (п.4 ч.5 ст.126 Конституції України).
Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд на час виникнення заявлених спірних правовідносин визначає Закон України від 20.06.2020 №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон №1402-VIII).
Згідно з ч.5 ст.48 Закону №1402-VIII незалежність судді забезпечується:
1) особливим порядком його призначення, притягнення до відповідальності, звільнення та припинення повноважень;
2) недоторканністю та імунітетом судді;
3) незмінюваністю судді;
4) порядком здійснення правосуддя, визначеним процесуальним законом, таємницею ухвалення судового рішення;
5) забороною втручання у здійснення правосуддя;
6) відповідальністю за неповагу до суду чи судді;
7) окремим порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, установленим законом;
8) належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді;
9) функціонуванням органів суддівського врядування та самоврядування;
10) визначеними законом засобами забезпечення особистої безпеки судді, членів його сім'ї, майна, а також іншими засобами їх правового захисту;
11) правом судді на відставку.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.146 Закону №1402-VIII держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів відповідно до Конституції України. Забезпечення функціонування судової влади передбачає:
1) окреме визначення у Державному бюджеті України видатків на утримання судів не нижче рівня, що забезпечує можливість повного і незалежного здійснення правосуддя відповідно до закону;
2) законодавче гарантування повного і своєчасного фінансування судів;
3) гарантування достатнього рівня соціального забезпечення суддів.
Згідно з ч.1 ст.149 Закону №1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.148 Закону №1402-VIII фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України.
Відповідно до ч.4 ст.148 Закону №1402-VIII функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.
Отже, на відповідача 2 законодавством покладено обов'язок із розпорядження бюджетними коштами щодо місцевих судів.
Суд також врахував, що реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 12 грудня 2018 року справа №825/874/17.
Суд відповідно до приписів ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) враховує правовий аналіз можливості застосування ст.ст.117, 118 КЗпП України у відносинах публічної служби в постановах Верховного Суду (далі - ВС): від 01.03.2018 у справі №806/1899/17, від 31.05.2018 у справі №823/1023/16, від 26.06.2019 у справі №826/15235/16, від 29.01.2020 справа №320/6808/18, від 28.02.2020 справа №817/1427/17, від 06.03.2020 у справі №1240/2162/18, від 03.06.2020 у справі №809/366/17, - щодо подібних правовідносин із виплати компенсацій за затримку розрахунку при звільненні.
ВС зазначив, що пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Положення ст.ст.117, 118 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) поширюють дію на відносини публічної служби, якщо інше не передбачене вимогами спеціального законодавства.
Відповідно до ч.1 ст.3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні суддів не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Натомість врегульовано КЗпП України.
Згідно зі ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлена ст.117 КЗпП України, згідно з якою в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, постановах Верховного Суду від 16 липня 2020 року у справі № 400/2884/18, від 16 липня 2020 року у справі №812/1259/17, від 16 липня 2020 року у справі № 825/1540/17, від 30 квітня 2020 року у справі № 140/2006/19, від 13 серпня 2020 року у справі № 808/610/18.
Верховний Суд у постанові від 22.01.2020 у справі №620/1982/19 зазначає, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Враховуючи викладене вище, суд дійшов висновку, що станом на день звільнення позивача, а саме відрахування її зі штату Канівського міськрайонного суду Черкаської області у зв'язку зі звільненням - 05.04.2018, відповідач 3, як роботодавець позивача зобов'язаний провести з нею повний розрахунок. Однак розрахунок відбувався частково зі спливом вказаної дати.
Отже, відповідач 3 допустив бездіяльність, яка є проступком, що закінчився датою остаточної виплати позивачу спірних сум коштів, пов'язаних із перебуванням на посаді судді, та не відповідає закону з часу її звільнення до часу фактичного повного розрахунку.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 08 листопада 2005 року у справі «Кечко проти України» (заява №63134/00) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Також Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Тому доводи відповідача щодо відсутності вчасного фінансування та неможливості проведення вчасного розрахунку з позивачем під час його звільнення не обґрунтовані та не доведені.
Виплата суддівської винагороди під час відпустки за березень 2018 року в сумі 2722,55грн платіжним дорученням від 17.04.2018 №687, компенсації відпустки 160 календарних днів в сумі 81600,15грн платіжним дорученням від 05.04.2018 №563, суддівської винагороди під час відпустки за квітень 2018 року в сумі 5169,79грн платіжним дорученням від 19.04.2018 №751, не в день звільнення позивача сторонами визнана та підтверджена вказаними вище доказами (довідками та відомостями щодо перерахування позивачу коштів, що мали бути виплачені на дату її звільнення).
Встановлені вище обставини спору свідчать, що відповідач 2 виплатив належні позивачу при звільненні (05.04.2018 - дата звільнення) грошові компенсації з пропуском строку:
компенсацію відпустки за 160 календарних днів в сумі 81600,15грн - 06.04.2018, тобто пропущено 1 день;
суддівську винагороду під час відпустки за березень 2018 року в сумі 2722,55грн - 19.04.2018, тобто пропущено 9 днів;
суддівську винагороду під час відпустки за квітень 2018 року в сумі 5169,79грн - 20.04.2018, тобто пропущено 10 днів;
компенсацію відпустки за 04.2018 на виконання вказаного вище рішення суду в сумі 17126,48грн - 06.07.2020, тобто пропущено 561 день.
Отже, остаточний розрахунок з позивачем проведений 06.07.2020.
Зважаючи на відсутність належних, допустимих і достовірних доказів відсутності вини відповідача 3 у несвоєчасному розрахунку з позивачем, право позивача на отримання на підставі вимог ст.117 КЗпП України середнього заробітку за період з 06.04.2018 до 06.07.2020 (день остаточного розрахунку з позивачем) у період затримки розрахунку доведене.
Щодо його розміру суд також урахував.
ВС у постанові від 22.01.2020 у справі №620/1982/19 акцентував увагу на тому, що відповідно до правової позиції, наведеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП і статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року №108/95-ВР «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.
Згідно з висновком Великої Палати ВС у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи:
розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором,
період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості,
а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника,
інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Відповідні висновки також викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
Суд взяв до уваги наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення, розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати, зокрема, після вирішення спору.
Згідно з п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок), для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Відповідно до п.8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Згідно з довідкою відповідача 2 від 21.07.2021 №04-1419/21 середньоденний заробіток позивача за останні два повні місяці перед її звільненням становить 769,81грн, а зазначений у відповіді на відзив позивачем середньоденний заробіток в сумі 660,19грн, не обгрунтований та не підтверджений жодним належним та достовірним доказом.
Розрахунок середнього заробітку за несвоєчасну виплату відповідачем 2 коштів у сумах:
81600,15грн - компенсація відпустки за 160 календарних днів: 769,81грн (середньоденне грошове забезпечення позивача) * 1 день (кількість днів прострочення) = 769,81грн;
2722,55грн - суддівська винагорода під час відпустки за березень 2018 року: 769,81грн (середньоденне грошове забезпечення позивача) * 9 днів (кількість днів прострочення) = 6928,29грн;
5169,79грн - суддівська винагорода під час відпустки за квітень 2018 року: 769,81грн (середньоденне грошове забезпечення позивача) * 10 днів (кількість днів прострочення) = 7698,01грн;
17126,48грн - компенсація відпустки за 04.2018 на виконання вказаного вище рішення суду: 769,81грн (середньоденне грошове забезпечення позивача) * 561 день (кількість днів прострочення) = 431863,41грн.
Вказана сума коштів є істотно більшою, аніж належна до виплати позивачу станом на день звільнення (05.04.2018).
Тому суд врахував, що судовий спір позивача з приводу виплати компенсації невикористаної відпустки під час звільнення виник на підставі її позовної заяви, поданої 05.05.2018 через місяць після її звільнення. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16.06.2020 у справі №823/1823/18 позов задоволено частково. Зобов'язано відповідача 1 видати наказ про виплату позивачу грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за період роботи з 29.12.2017 до 05.04.2018, щорічну додаткову відпустку за вислугу років за період роботи з 29.12.2017 до 05.04.2018, яка становить 15 (п'ятнадцять) календарних днів та грошову компенсацію за невикористану щорічну додаткову відпустку, як матері, яка виховує дитину без батька, за період роботи з 29.12.2017 по 05.04.2018, яка становить 10 (десять) календарних днів. Кошти виплачені згідно з платіжним дорученням від 06.07.2020 №1650 після набрання вказаним рішенням законної сили та становили 17126,48грн. Відповідач добросовісно та невідкладно виплатив вказану спірну суму коштів. Несвоєчасна виплата інших сум не мала тривалого строку.
Тому суд дійшов висновку, що вказані обставини дають підстави для зменшення суми коштів, для виплати позивачу в порядку ст.117 КЗпП України, зважаючи на висновки Великої Палати Верховного Суду у вказаній вище судовій справі.
Виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, співмірності ймовірних втрат позивача із-за неповного розрахунку при звільненні, обґрунтованим є стягнення з відповідача 2 відшкодування середнього заробітку пропорційно виплаченим із затримкою коштів (майнові втрати), зважаючи, що загальна сума доходу, що мала бути виплачена позивачу на день звільнення 05.04.2018 становить 106618,97 грн = 81600,15грн (компенсація відпустки за 160 календарних днів) + 2722,55грн (суддівська винагорода під час відпустки за березень 2018 року) + 5169,79грн (суддівська винагорода під час відпустки за квітень 2018 року) + 17126,48грн (компенсація відпустки за 04.2018 на виконання вказаного вище рішення суду).
1) Щодо безспірних сум коштів, що мали бути виплачені відповідачем позивачу на дату звільнення 05.04.2018:
1.1. компенсація відпустки за 160 календарних днів при звільненні, що виплачена 06.04.2018 в сумі 81600,15грн:
співвідношення (майнові втрати) становить 1,3 від загального до виплати доходу: 106618,97 грн / 81600,15грн = 1,3;
1.2. суддівська винагорода під час відпустки за березень 2018 року, що виплачена 19.04.2018 в сумі 2722,55грн:
співвідношення (майнові втрати) становить 39,17 від загального до виплати доходу: 106618,97 грн / 2722,55грн = 39,17;
1.3. суддівська винагорода під час відпустки за квітень 2018 року, що виплачена 20.04.2018 в сумі 5169,79грн:
співвідношення (майнові втрати) становить 20,63 від загального до виплати доходу: 106618,97 грн /5169,79грн = 20,63.
2) Щодо виплаченої 06.07.2020 компенсації відпустки в розмірі 17126,48грн, присудженої рішенням суду:
співвідношення (майнові втрати) присудженої судом виплати компенсації відпустки позивача становить 6,23 від загального до виплати доходу: 106618,97грн /17126,48грн = 6,23.
За порушення строків виплати коштів позивачу має бути виплачена частина середнього заробітку:
щодо прострочення в 1 день виплати компенсації відпустки за 160 календарних днів при звільненні - 769,81грн / 1,3 = 592,17грн;
щодо прострочення на 9 днів виплати суддівської винагороди під час відпустки за березень 2018 року при звільненні - 6928,29грн / 39,17 = 176,88грн;
щодо прострочення на 10 днів виплати суддівської винагороди під час відпустки за квітень 2018 року при звільненні - 7698,01грн / 20,63 = 373,15грн;
щодо прострочення на 561 день виплати компенсації відпустки на виконання вказаного вище рішення суду - 431863,41грн / 6,23 = 69319,97грн.
Отже, загальна сума коштів за порушення відповідачем 2 строку розрахунку з позивачем при звільненні становить 70462,17грн. Тому позовні вимоги обґрунтовані та задоволенню підлягають виключно у частині наявності підстав для стягнення з відповідача 2 вказаної суми. В іншому розмірі - не доведені.
Зважаючи на відсутність доказів понесення позивачем судових витрат, відсутні підстави для їх розподілу відповідно до ст.139 КАС України.
Керуючись ст.ст.2-20, 72-78, 134-139, 242-245, 255, 257-262, 295 КАС України, суд
1. Позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України в Черкаській області (вул. Гоголя, 316, м. Черкаси, 18015; код ЄДРПОУ 26261092) щодо не проведення ОСОБА_1 своєчасного повного розрахунку під час її звільнення 05.04.2018.
Стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Черкаській області (вул. Гоголя, 316, м. Черкаси, 18015; код ЄДРПОУ 26261092) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 70462,17грн (сімдесят тисяч чотириста шістдесят дві гривні сімнадцять копійок).
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити повністю.
2. Судові витрати розподілу не підлягають.
3. Копію рішення направити учасникам справи.
4. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного його тексту.
Суддя А.М. Бабич
Рішення ухвалене, складене у повному обсязі та підписане 23.07.2021.