19 липня 2021 року справа № 580/2929/21
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Рідзеля О.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в залі суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
13.05.2021 у Черкаський окружний адміністративний суд надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) подав до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому просить:
визнати протиправними дії відповідача щодо невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 до 01.03.2018;
зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 до 01.03.2018;
визнати протиправними дії відповідача щодо невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2017-2018 роки;
зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2017-2018 роки, виходячи із грошового забезпечення станом на час звільнення зі служби.
Позов мотивовано тим, що відповідач протиправно не виплатив йому при звільненні компенсацію за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки за вказаний період, як учаснику бойових дій та індексацію грошового забезпечення. Тому просив задовольнити позов.
Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 18.05.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
15.06.2021 від відповідача суду надійшов відзив на позов, в якому просить у його задоволенні відмовити. Вказано, що у зазначений період бюджетні асигнування для виплати індексації грошового забезпечення на надавались, а порядок її виплати за минулий час відсутній. Посилається на роз'яснення МО України від 26.03.2018 №248/1485 та Департаменту фінансів МО України від 08.08.2017 №13700/з та №78/0/66-17 Також зазначає, що під час проходження служби в особливий період у позивача було відсутнє право на використання додаткової відпустки. Отже, підстави для грошової компенсації за таку відпустку відсутні.
Оскільки клопотань від учасників спору про розгляд справи у судовому засіданні з їх викликом суду не надходили, зважаючи на відсутність необхідності призначити у справі експертизу або викликати та допитати свідків, суд дійшов висновку розглянути справу без виклику сторін у судове засідання за наявними письмовими доказами.
Оцінивши доводи сторін, дослідивши письмові докази, суд встановив таке.
Наказом відповідача від 19.11.2018 №258 позивача звільнено з військової служби та виключено зі списків особового складу і знято з усіх видів забезпечення. Також доручено провести розрахунок. Вказаним наказом виплату грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, та індексацію грошового забезпечення не передбачено.
На звернення позивача від 20.04.2021 щодо виплати вказаної компенсації та індексації грошового забезпечення, відповідач листом від 05.05.2021 №690/125 повідомив про відсутність підстав для їх виплати.
Не погоджуючись із такою відмовою, позивач звернувся в суд з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним обставинам суд врахував таке.
Відповідно до ч.1 ст.4 Закон України від 05 листопада 1996 року №504/96-ВР “Про відпустки” (далі - Закон №504/96-ВР) установлюються такі види щорічних відпусток основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Стаття 16-2 Закону №504/96-ВР передбачає додаткову відпустку окремим категоріям громадян та постраждалим учасникам Революції Гідності.
Так, учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, особам, реабілітованим відповідно до Закону України “Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років”, із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно з ч.1 ст.5 Закону України від 22 жовтня 1993 року №3551-XII “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” (далі - Закон №3551-XII) учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
На підставі п.12 ч.1 ст.12 Закон №3551-XII учасникам бойових дій (статті 5, 6) надається право на використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки зі збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Відповідно до частин 8, 14, 17-19 ст.10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-XII “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” (далі - Закон №2011-XII) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України “Про відпустки”. Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України “Про відпустки” або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
В особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
У разі ненадання військовослужбовцям щорічних основних відпусток у зв'язку з настанням періодів, передбачених пунктами 17 і 18 цієї статті, такі відпустки надаються у наступному році. У такому разі дозволяється за бажанням військовослужбовців об'єднувати щорічні основні відпустки за два роки, але при цьому загальна тривалість об'єднаної відпустки не може перевищувати 90 календарних днів”.
Ст.1 Закону України від 21.10.1993 №3543-ХІІ “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” (далі - Закон №3543-ХІІ) визначено поняття особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Указом Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 “Про часткову мобілізацію”, затвердженим законом України від 17 березня 2014 року №1126-VI, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.
Отже, спірні правовідносини щодо отримання грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки у зв'язку зі звільненням позивача виникли в особливий період.
В особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема, додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч.1 ст.12 Закону №3551-XII, припиняється.
Відповідно до ч.8 ст.10-1 Закону №2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України “Про відпустки”. Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
Отже, підстави та порядок надання додаткової відпустки особам, які мають статус учасника бойових дій, передбачені Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”.
Так, відповідно до ч.14 ст.10-1 Закону №2011-XII у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, зокрема, військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Для вирішення спору суд врахував викладені у рішенні від 16.05.2019 висновки Верховного Суду (далі - ВС) за результатами розгляду зразкової справи №620/4218/18, в якій надавалась оцінка бездіяльності військової частини щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації при звільнені за невикористані календарні дні додаткової відпустки учаснику бойових дій за 2015-2018 роки. Це рішення залишене без змін постановою Великої Палати Верховного Суду (далі - ВП ВС) від 21.08.2019.
ВС у вказаному рішенні вказав, що норми Закону №3551-XII не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.
ВП ВС у пунктах 31, 32 вищевказаної постанови також зазначила, що Законом №2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби. Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону №3551-XII, пунктом 8 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ, статтею 16-2 Закону №504/96-ВР.
Відповідно до п.3, 6 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260, у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Розрахунок грошового забезпечення за час надання щорічної основної відпустки з подальшим виключенням зі списків особового складу та грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою.
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст.16-2 Закону № 504/96-ВР та п.12 ч.1 ст.12 Закону № 3551-ХІІ (п.34 постанови ВП ВС від 21.08.2019).
Частиною 3 ст.291 КАС України встановлено, що при ухваленні рішення у типовій справі, що відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Тому суд дійшов висновку, що на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п.12 ч.1 ст.12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” за період 2017-2018 роки.
Отже, відповідні доводи позивача суд вважає обґрунтованими, а позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню.
Щодо індексації грошового забезпечення, суд зазначає таке.
Відповідно до ч.ч.1-3 ст.9 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” (далі - Закон №2011-ХІІ) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Індексація грошових доходів населення відповідно до ч.1 ст.1 Закону України від 03.07.1991 №1283-ХІІ “Про індексацію грошових доходів населення” (далі - Закон №1283-ХІІ) - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
На підставі ч.1 ст.2 Закону №1283-ХІІ індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).
Згідно з ч.1 ст.4 Закону №1283-ХІІ індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) затверджений Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок №1078), згідно з п.2 якого індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців.
Пунктом 6 вказаного Порядку передбачено, що виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, зокрема, підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
Отже, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці. Проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язком для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Відповідачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів того, що у бюджеті відповідного рівня, з якого відбувається фінансування, кошти на індексацію грошового забезпечення відсутні.
Тому невиконання обов'язку з нарахування індексації на грошове забезпечення військовослужбовця в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка, свідчить про недотримання вимог Закону.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 08 листопада 2005 року у справі “Кечко проти України” (заява №63134/00) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Також Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань. Такого ж висновку дотримується судова практика Верховного Суду (відповідний висновок у постанові Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі №825/874/17, який підлягає безумовному врахуванню судами нижчих інстанцій на підставі ч.5 ст.242 КАС України).
Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20.03.2002 № 5- рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).
У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.
Відсутність законодавчого механізму для нарахування та виплати індексації за періоди, в яких була відсутня фінансова можливість такої виплати, не є підставою для позбавлення особи права на отримання коштів (мирне володіння його майном), виплата яких передбачена законом.
Будь-які доручення та листи не можуть скасовувати дію чинних законів, оскільки не є нормативно-правовими актами.
Суд врахував, що постановою КМУ від 07.11.2007 №1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" затверджено схеми посадових окладів військовослужбовців.
Відповідно до інформації, яка розміщена на офіційному веб-сайті Держстату України, у березні місяці 2008 року величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації у 103 відсотка та складала 103,8 відсотки.
Отже, грошове забезпечення військовослужбовців підлягало індексації з цього періоду.
Згідно з постановою КМУ від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", яка набрала законної сили з 01.03.2018, затверджено нову тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців, внаслідок чого збільшилось грошове забезпечення всіх категорій службовців.
Отже, з березня 2018 року змінився базовий місяць для нарахування індексації позивача. Якщо у спірному періоді у календарному місяці величина індексу споживчих цін не перевищила поріг індексації у 103 відсотка, за такий місяць індексація не нараховується.
Тому не нарахування та невиплата відповідачем позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 до 28.02.2018 включно є протиправною бездіяльністю.
Для повного захисту прав позивача наявні підстави зазнати протиправною бездіяльність щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за вказаний період.
Отже, позовні вимоги підлягають задоволенню.
Зважаючи, що позивач звільнений від сплати судового збору і не надав доказів його сплати, відсутні підстави для його розподілу.
Керуючись ст. 6, 9, 14, 241-246, 255, 295, 370 КАС України, суд
1. Позов ОСОБА_1 - задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2017-2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, та індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 до 28.02.2018 включно.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2017-2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 до 28.02.2018 включно.
2. Судові витрати розподілу не підлягають.
3. Копію рішення направити учасникам справи.
4. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного його тексту.
Суддя О.А. Рідзель