21 липня 2021 року справа № 580/1600/21
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кульчицького С.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) в приміщенні суду адміністративну справу ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
До Черкаського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправними дії відповідача щодо не виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 06.04.2015 по 17.07.2017;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 06.04.2015 по 17.07.2017;
- визнати протиправними дії відповідача щодо невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2016 і 2017 роки;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2016 і 2017 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що відповідачем протиправно не нараховано та не виплачено йому індексацію грошового забезпечення за період з 06.04.2015 по 17.07.2017. Позивач вказує, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці і її проведення, у зв'язку зі зростанням споживчих цін, є обов'язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи. Щодо невиплати його грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2016 і 2017 роки позивач зазначив, що вказані дії відповідача є протиправними, оскільки він має право на вказану компенсацію відповідно до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”.
Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 29.03.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі за даним позовом без повідомлення учасників справи (письмове провадження).
Від відповідача до суду надійшов 22.04.2021 відзив на позовну заяву у якому зазначено, що індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2015 по 31.12.2015 виплачено позивачу у повному обсязі. Щодо виплати позивачу індексації грошового забезпечення за 2016-2017 роки вказано, що відповідно до Порядку проведення індексації грошових доходів населення №1078 сума індексації за вказаний період становила 0, 00 грн. Відповідач зазначає, що протягом 2014-2019 років виплати компенсації за невикористані дні додаткових відпусток, в тому числі учасникам бойових дій не здійснювалися.
Дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд зазначає таке.
Позивач ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .
Згідно посвідчення серії НОМЕР_2 , виданого 25.10.2016 позивач є учасником бойових дій.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 10.07.2017 №62, позивача звільнено з військової служби відповідно до ч. 6 ст. 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” (за станом здоров'я).
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 17.07.2017 №149 позивача виключено із списків особового складу частини та усіх видів забезпечення.
Вказаним наказом питання про виплату позивачу індексації грошового забезпечення та компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій не вирішувалось
09.11.2020 позивач звернувся із заявою до відповідача про нарахування і виплату індексації грошового забезпечення за період з 06.04.2015 по 17.07.2021.
22.01.2021 позивач через свого представника звернувся до відповідача із адвокатським запитом в якому просив надати інформацію про причини не нарахування індексації грошового забезпечення за період з 06.04.2015 по 17.07.2021.
Вважаючи дії відповідача щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за період з 06.04.2015 по 17.07.2021 та компенсації за невикористані календарні дні додаткової соціальної відпустки за 2016-2017 протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає про таке.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-ХІІ (далі - Закон № 2011-ХІІ) відповідно до Конституції України визначено основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлено єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантовано військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та врегульовано відносини у цій галузі.
Відповідно до абзацу 2 частини 3 статті 9 Закону № 2011-ХІІ грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Відповідно до частини 1 статті 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 № 1282-ХІІ (далі - Закон № 1282-ХІІ) індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Приписами частини 2 статті 5 Закону № 1282-ХІІ передбачено, що підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначено Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 (далі - Порядок № 1078).
З матеріалів справи вбачається, що у період з 01.01.2016 по 28.02.2018 позивачу не нараховувалась та не виплачувалась індексація грошового забезпечення відповідно до вимог Порядку № 1078.
Відповідно до пункту 1-1 Порядку № 1078 підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Пунктом 4 Порядку № 1078 встановлено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Пунктом 5 Порядку № 1078 передбачено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу пер
Європейський суд з прав людини у рішенні від 08.11.2005 у справі «Кечко проти України» (заява №63134/00) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Також Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Крім того, Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 №8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20.03.2002 №5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).
У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей.
Суд враховує, що обов'язок розрахунку конкретних помісячних розмірів індексації доходів позивача покладається саме на роботодавця, а тому в суду відсутні можливості для встановлення факту перевищення або неперевищення розміру підвищення грошового доходу над сумою індексації та, як наслідок, позитивного значення розміру індексації з урахуванням вимог пункту 5 Порядку № 1078.
З роздавальних відомостей про виплату грошового забезпечення військовослужбовцям військової частини А 3193 №74 за квітень 2015 року, №96 за травень 2015 року, №110 за червень 2015 року, №132 за липень 2015 року, №181 за серпень 2015 року, №201 за вересень 2015 року, №214 за жовтень 2015 року, №236 за листопад 2015 року, №261 за грудень 2015 року вбачається, що позивачу нарахована індексація грошового забезпечення за період з квітня 2015 року по грудень 2015 року.
Проте, доказів на підтвердження виплати позивачу індексації грошового забезпечення за вказаний період відповідачем до суду не надано.
Надані відповідачем роздавальні відомості та відомості нарахування коштів підтверджують лише нарахування позивачу індексації грошового забезпечення за період з квітня 2015 року по грудень 2015 року, але не підтверджують їх виплату.
Суд критично оцінює посилання відповідача на те, що сума індексації грошового забезпечення за 2016-2017 роки відповідно до Порядку проведення індексації грошових доходів населення №1078 становила 0, 00 грн, оскільки на підтвержження вказаних доводів відповідачем не надано жодних належних та допустимих доказів.
Враховуючи викладене, суд вважає позовні вимоги в цій частині обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення в повному обсязі.
Щодо позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльності щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2016-2017 роки та зобов'язання нарахувати та виплатити компенсацію, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, то суд зазначає таке.
Відповідно до частини 1 статті 4 Закон України «Про відпустки» від 05.11.1996 №504/96-ВР (далі - Закон №504/96-ВР) установлюються такі види щорічних відпусток основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Статтею 16-2 Закону №504/96-ВР передбачено учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
На підставі пункту 12 частини 1 статті 12 Закону України від 22.10.1993 № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон № 3551-ХІІ) учасникам бойових дій надається право на використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки зі збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Абзацом 3 пункту 14 статті 10-1 Закону України від 20.12.1991 № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ) передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у законах України від 21.10.1993 № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та від 06.12.1991 № 1932-XII «Про оборону України» (далі - Закони № 3543-XII та № 1932-XII відповідно).
За визначенням статті 1 Закону № 3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Статтею 1 Закону № 1932-XII визначено особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Указом Президента України від 17.03.2014 № 303/2014 «Про часткову мобілізацію», затвердженим законом України від 17.03.2014 №1126-VI, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.
Отже, спірні правовідносини щодо отримання грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, у зв'язку зі звільненням позивача, виникли в особливий період.
Згідно з частиною 3 статті 219 Кодексу адміністративного судочинства України суд враховує правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи № 620/4218/18. Правова позиція Верховного Суду полягає у тому, шо в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової. Однак Законом № 2011-XII не передбачено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки.
Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права.
Відповідно до пунктів 3, 6 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 0706.2018 №260, у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Розрахунок грошового забезпечення за дні додаткової відпустки здійснюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою.
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки.
Тому суд дійшов висновку, що на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу відповідачем протиправно не проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за 2016-2017 роки.
Таким чином, позовна вимога про визнання протиправною бездіяльності щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2016-2017 роки та зобов'язання її нарахувати і виплатити, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
З урахуванням наведеного, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства України та оцінки наявних у матеріалах справи доказів в сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є такими, що підлягають до повного задоволення.
Судові витрати зі сплати судового збору розподілу не підлягають, оскільки позивач звільнений від його сплати на підставі п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України “Про судовий збір”.
Щодо стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.
Згідно частини 2 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Частиною 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Таким чином, Кодексом адміністративного судочинства України передбачені витрати на правничу допомогу адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу.
Згідно частини 7 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано договір про надання правової допомоги №б/н від 22.02.2021, детальний опис робіт (наданих послуг) до договору №б/н від 22.02.2021, квитанція до прибуткового касового ордеру №12 від 19.03.2021 про сплату за надання правничої допомоги коштів на загальну суму 1500, 00 грн.
Згідно детального опису робіт (наданих послуг) до договору №б/н від 22.02.2021 позивачу адвокатом Топором А. І. надано наступну правову допомогу:
- підготовка позовної заяви про визнання протиправними та зобов'язання вчинити певні дії у сумі 1500, 00 грн.
Витрати на правничу допомогу підлягають частковому задоволенню, з огляду на наступне.
Частиною 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідач щодо стягнення професійної правничої допомоги заперечив, зазначивши, що позовна заява складена без вивчення обставин справи, до позову додані матеріали, що не стосуються предмету спору. Вказав, що позивач не потребує професійної правничої допомоги, оскільки має достатні знання з права. За вказаних обставин просив у відшкодуванні професійної правничої допомоги відмовити.
Щодо стягнення витрат на правничу допомогу за підготовку та подання позовної заяви суд зазначає, що справа №580/1600/21 відноситься до справ незначної складності, на підтвердження обставин щодо предмету доказування позивачем надано незначну кількість письмових доказів, аналогічна правова позиція щодо спірних правовідносин викладена у постанові Верховного Суду від 19.06.2019 у справі №825/1987/17.
З урахуванням викладеного та підтверджених доказами понесених витрат, суд дійшов висновку, що 1000 грн, є справедливим, розумним, пропорційним та обґрунтованим розміром відшкодування витрат на правничу допомогу.
Отже, судові витрати на правничу допомогу у сумі 1000 грн підлягають стягненню з бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст. 2, 6, 9, 14, 72, 76-79, 90, 139, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 06 квітня 2015 року по 17 липня 2017 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) індексацію грошового забезпечення за період з 06 квітня 2015 року по 17 липня 2017 року з урахуванням раніше виплачених сум.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2016-2017 роки.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2016-2017 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) витрати на професійну правничу допомогу у сумі 1000 (одна тисяча) гривень 00 копійок.
Копію рішення направити учасникам справи.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суду у строк, встановлений статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України. У разі застосування судом частини третьої статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя С.О. Кульчицький