Справа № 420/9932/21
22 липня 2021 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Глуханчука О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
14 червня 2021 року до суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради, у якому позивач просить суд:
визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у виплаті щорічної разової допомоги ветерану війни-інваліду війни 2-ї групи ОСОБА_1 в 2021 році в повному розмірі: 14152,00 грн. - (8) восьми мінімальних пенсій за віком, яка дорівнюється прожитковому мінімуму для непрацездатних осіб відповідно до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”;
зобов'язати відповідача з 01.01.2021 року провести перерахунок ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, як ветерану війни-інваліду війни 2-ї групи в розмірі: 14152, 00 грн. (8) восьми мінімальних пенсій за віком, яка дорівнюється прожитковому мінімуму для непрацездатних осіб, враховуючи щорічну зміну розміру мінімальної пенсії за віком;
стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 несплачену суму за щорічну разову грошову допомогу ветеранам війни за 2021 рік до 5 травня згідно ст.13 частини 5 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” в розмірі: 10246, 00 грн.;
розглядати адміністративний позов у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив про те, що він - ОСОБА_1 має статус особи з інвалідністю внаслідок війни другої групи та перебуває на обліку в Департаменті праці та соціальної політики Одеської міської ради.
Як зазначає позивач, у квітні 2021 року йому виплачено щорічну разову грошову допомогу до 05 травня за 2021 рік у розмірі 3906, 00 грн., відповідно до постанови КМУ від 08.04.2021 року № 325.
Однак, позивач вважає, що розмір виплаченої йому разової щорічної грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік не відповідає нормам чинного законодавства, що діяли на момент виплати допомоги, а саме відповідач не врахував рішення Конституційного Суду України №3-р/2020 від 27.02.2020 року, яким визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI “Прикінцеві та перехідні положення” Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення ст.ст.12, 13, 14, 15 та 16 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Таким чином, з 27.02.2020 застосовуються положення ст.13 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” в редакції Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 25.12.1998 №367-XIV, а саме: “Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком”.
На підставі викладеного, позивач вважає, що має право на отримання до 5 травня разової грошової допомоги, передбаченої ст.13 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком.
З метою захисту своїх прав та законних інтересів на соціальний захист, гарантованих конституційними нормами, позивач звернувся до Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради із заявою про здійснення перерахунку та виплати йому щорічної разової грошової допомоги до 5 травня у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, згідно рішення Конституційного Суду України №3-р/2020 від 27.02.2020 року. Однак, позитивної відповіді не отримав, оскільки відповідач листом від 07.06.2021 року відмовив позивачу у задоволенні його заяви.
Не погоджуючись з відмовою відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалою суду від 22 червня 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення сторін, відповідно до ст. 263 КАС України.
13 липня 2021 року відповідачем через канцелярію суду подано відзив на позовну заяву.
Відповідно до відзиву, відповідач проти задоволення позову заперечує, з позовними вимогами не погоджується, з огляду на наступне.
Так, відповідач зазначив, що виплата разової щорічної грошової допомоги до 5 травня у 2021 році позивачу - ОСОБА_1 , як особі з інвалідністю другої групи внаслідок війни, була здійснена відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 08.04.2021 року №325 «Деякі питання виплати разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» у розмірі 3906,00 грн.
Відповідач зауважив, що вказані положення є чинними та не визнані Конституційним судом України неконституційними.
Посилаючись на положення ч. 2 ст. 19 Конституції України, відповідач також зазначив, що у 2021 році у Департаменту не було правових підстав для нарахування щорічної разової грошової допомоги учасникам бойових дій до 5 травня у розмірах інших, ніж встановлено Урядом.
Враховуючи те, що спірна допомога за 2021 рік нарахована та виплачена позивачу в розмірі 3906,00 гривень відповідно до вищевказаних положень законодавства, відповідач вважає, що підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
Також, відповідач у відзиві на позовну заяву зазначив, що ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов'язання відповідача стягнути разову грошову допомогу, оскільки згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України “Про гарантії держави щодо виконання судових рішень” Держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є, зокрема, орган місцевого самоврядування.
Окрім того, відповідач заперечував щодо розгляду даної справи як типової по відношенню до зразкової справи №440/2722/20, оскільки предметом розгляду Верховним Судом у зразковій справі було питання правомірності виплати разової грошової допомоги до 05 травня у 2020 році, а у даній справі предметом спору є питання правомірності виплати разової грошової допомоги до 05 травня у 2021 році.
Також, відповідач у відзиві на позовну заяву зауважив, що належним відповідачем у справі має бути Міністерство соціальної політики України, яке, відповідно до покладених на нього завдань, організовує виплату до 05 травня разової грошової допомоги ветеранам війни, особам, на яких поширюється дія Закону №3551-ХІІ.
Натомість, Департамент праці та соціальної політики Одеської міської ради не є центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення, відтак не може здійснювати зазначену виплату, відповідно до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”.
13 липня 2021 року відповідачем через канцелярію суду подано клопотання про заміну відповідача на належного, а саме Департамент праці та соціальної політики Одеської міської ради замінити на Міністерство соціальної політики України, як центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.
Ухвалою суду від 22 липня 2021 року відмовлено у задоволенні клопотання Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради про заміну відповідача на належного.
Інші заяви по суті справи учасниками справи не надавались, додаткові докази не надходили.
Розглянувши подані сторонами заяви по суті справи і докази на їх обґрунтування, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, судом встановлено наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є особою з інвалідністю війни ІІ групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни, що підтверджується безтерміновим посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим 20 серпня 2007 року УПСЗН Приморського району м. Одеси (а.с. 12).
Статтею 13 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” визначені пільги особам з інвалідністю внаслідок війни, зокрема, щодо виплати разової щорічної грошової допомоги до 05 травня особам з інвалідністю внаслідок війни.
Отже, як особа з інвалідністю внаслідок війни, позивач має право на нарахування та виплату щорічної разової грошової допомоги, що не заперечується сторонами.
Сторонами також не заперечується, що позивачу здійснена виплата разової щорічної грошової допомоги до 05 травня у 2021 році як особі з інвалідністю ІІ групи внаслідок війни, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 08.04.2021 року №325 «Деякі питання виплати разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» у розмірі 3906, грн.
Однак, позивач, не погоджуючись із розміром виплаченої йому разової щорічної грошової допомоги, 10 травня 2021 року звернувся до Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради із заявою щодо нарахування та виплати йому недоотриманої частини грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком відповідно до рішення Конституційного Суду України від 27.02.2020 року №3-р/2020 (а.с.9).
Листом від 07 червня 2021 року №03-Б-1552/3-п Департамент праці та соціальної політики Одеської міської ради надав позивачу відповідь, у якій повідомив, що згідно Бюджетного кодексу України, виплата щорічної разової грошової допомоги ветеранам війни та жертвам нацистських переслідувань здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Постановою Кабінету Міністрів України від 08.04.2021 року №325 «Деякі питання виплати разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» встановлено виплату разової грошової допомоги особам з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи у розмірі 3906, грн.
На підставі викладеного відповідач повідомив позивачу, що разова грошова допомога до 5 травня за 2021 рік була призначена та виплачена йому відповідно до чинного законодавства (а.с. 10-11).
Вважаючи своє право порушеним відмовою з боку Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради щодо нарахування та виплати гарантованої ст. 13 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Вирішуючи спірні правовідносини, надаючи юридичну кваліфікацію встановленим обставинам справи, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 24 Конституції України визначено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.
Статтею 46 Конституції України гарантовано, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
У відповідності з п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Відносини з приводу соціального захисту ветеранів війни як особливої окремої категорії громадян врегульовані, насамперед, приписами Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 № 3551-XII (надалі - Закон №3551).
01 січня 1999 року набув чинності Закон № 367-ХІV, яким статтю 13 Закону № 3551-XII доповнено частиною в такій редакції: “Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком”.
Підпунктом “б” підпункту 2 пункту 20 розділу ІІ Закону України від 28 грудня 2007 року № 107-VI “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” (далі - Закон № 107-VI) текст вказаної вище частини статті 13 Закону № 3551-XII викладено в новій редакції, відповідно до якої щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.
Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 зміни, внесені підпунктом “б” підпункту 2 пункту 20 розділу ІІ Закону № 107-VI, визнані неконституційними.
Протягом 2012-2014 років на підставі законів України про Державний бюджет України на відповідні роки норми і положення статті 13 Закону № 3551-XII застосовувалися у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону № 3551-XII фінансування витрат, пов'язаних з введенням в дію цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів.
Правові засади функціонування бюджетної системи України, її принципи, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства визначаються БК України.
Згідно із підпунктом 5 пункту 63 розділу І Закону України від 28 грудня 2014 року № 79-VIII “Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин” розділ VI “Прикінцеві та перехідні положення” БК України доповнено пунктом 26, відповідно до якого норми і положення, зокрема, статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону № 3551-XII застосовуються у порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Конституційний Суд України Рішенням від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI „Прикінцеві та перехідні положення“ Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту“ (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 45, ст. 425) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
При цьому Конституційний Суд України у пункті 2.2 мотивувальної частини вказаного Рішення, посилаючись на положення свого Рішення від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, дійшов висновку про те, що БК України не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України.
Отже, Рішенням Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 відновлено дію частини п'ятої статті 13 Закону № 3551-XII у редакції Закону від 25.12.1998 № 367-XIV, згідно з якою «Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком».
Згідно пункту 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020, окреме положення пункту 26 розділу VI „Прикінцеві та перехідні положення“ Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту“ (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 45, ст. 425) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Положеннями статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону № 3551 встановлено медичні, транспортні, телекомунікаційні, житлово-комунальні пільги, пільги в освітній галузі, сферах трудових відносин, пенсійного забезпечення, забезпечення житлом, а також одноразові та періодичні (щорічні разові) виплати для учасників бойових дій та осіб, прирівняних до них (стаття 12), осіб з інвалідністю внаслідок війни (стаття 13), учасників війни (стаття 14), осіб, на яких поширювалася чинність Закону № 3551, зокрема сімей осіб, які належали до військових формувань та військових органів колишнього Союзу РСР, та сімей осіб, які перебувають у складі військових формувань та правоохоронних органів, утворених відповідно до законів України, в тому числі осіб, які брали участь в антитерористичній операції (стаття 15), осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, а саме осіб, нагороджених орденом Героїв Небесної Сотні, Героїв Радянського Союзу, повних кавалерів ордена Слави, осіб, нагороджених чотирма і більше медалями „За відвагу“, а також Героїв Соціалістичної Праці, удостоєних цього звання за працю в період Другої світової війни (стаття 16). До того, як Законом № 79 розділ VI „Прикінцеві та перехідні положення“ Кодексу було доповнено пунктом 26, розміри таких пільг переважно визначалися Законом № 3551.
Отже, з 27 лютого 2020 року норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються без прив'язки щодо визначення розмірів вказаних одноразових та періодичних (щорічних разових) виплат для учасників бойових дій та осіб, прирівняних до них (стаття 12), осіб з інвалідністю внаслідок війни (стаття 13), учасників війни (стаття 14) Кабінетом Міністрів України.
08 квітня 2021 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №325 «Деякі питання виплати разової грошової допомоги, передбаченої Законами України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” і “Про жертви нацистських переслідувань”, якою визначені розміри виплати у 2021 році разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законами України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” і “Про жертви нацистських переслідувань”.
Зокрема, Кабінет Міністрів України у Постанові № 325 установив, що разова грошова допомога до 5 травня у 2021 році виплачується в таких розмірах: особам з інвалідністю внаслідок війни та колишнім малолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 14 років) в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, визнаним особами з інвалідністю внаслідок загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин:
I групи - 4421 гривня;
II групи - 3906 гривень;
III групи - 3391 гривня.
Проте, як вже було зазначено, з 27 лютого 2020 року на підставі Рішення Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 частина п'ятої статті 13 Закону № 3551-XII діє у редакції Закону від 25.12.1998 № 367-XIV та передбачає: «Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком».
Відповідно до положень ст. 7 КАС України, суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (ч. 1)
Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України (ч. 2).
у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України (ч. 3).
Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії (ч. 4).
Отже, виходячи із визначених у статті 7 КАС України загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, для визначення розміру разової грошової допомоги особам з інвалідністю внаслідок війни у 2021 році слід застосовувати Закон № 3551-XII, який має вищу юридичну силу ніж постанова КМУ №325, якою керувався відповідач.
Аналогічного висновку щодо необхідності застосування до спірних правовідносин при визначенні розміру разової грошової допомоги особам з інвалідністю внаслідок війни акту, який має вищу юридичну силу, а саме не Закон № 3551-XII, а не Постанови КМУ №112 «Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” і “Про жертви нацистських переслідувань», висловила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 січня 2021 року у зразковій справі № 440/2722/20.
Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважала, що разова грошова допомога до 5 травня у 2020 році повинна виплачуватися особам з інвалідністю внаслідок війни у розмірі, встановленому частиною п'ятою статті 13 Закону № 3551-XII у редакції Закону № 367-ХІV.
Вихідним критерієм обрахунку щорічної разової грошової допомоги до 5 травня є мінімальний розмір пенсії за віком.
За визначенням, наведеним у ст. 1 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” № 1058-IV від 09.07.2003, мінімальна пенсія - державна соціальна гарантія, розмір якої визначається цим Законом.
Відповідно до ч.1 ст. 28 вказаного Закону, мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Згідно із частиною четвертою статті 28 Закону № 1058-ІV мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений частинами першою - третьою цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.
При цьому, Закон № 1058-ІV є єдиним законодавчим актом, який визначає розмір мінімальної пенсії за віком, про що зробила висновок Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 січня 2021 року у зразковій справі № 440/2722/20.
Разом з тим держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності правового регулювання покладаються на державу.
Таким чином, при врегулюванні спірних правовідносин щодо обрахунку щорічної разової грошової допомоги до 5 травня застосуванню підлягає саме частина перша статті 28 Закону № 1058-ІV.
Статтею 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2021 рік” від 15.12.2020 № 1082-IX установлено у 2021 році прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність: з 1 січня - 1769 гривень, з 1 липня - 1854 гривні, з 1 грудня - 1934 гривні.
Отже, розмір щорічної разової грошової допомоги особам з інвалідністю ІІ групи внаслідок війни до 5 травня у 2021 році становить 14152, 00 грн. (- 1769х8).
Разова грошова допомога є доходом та власністю (матеріальним інтересом, захищеним статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Стаття 1 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, у редакції протоколів № 11 та № 14 (04.11.1950), визначає, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Згідно із частинами першою та другою статті 6 КАСУкраїни суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-VI “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) і практику ЄСПЛ як джерело права.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Суханов та Ільченко проти України” (Заяви № 68385/10 та № 71378/10) від 26.06.2014 Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).
Громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, а також в тому, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано. Тобто, набуте право не може бути скасоване чи звужене (правові позиції Конституційного Суду України в рішеннях від 22.09.2005 №5-рп/2005, від 29.06.2010 №17-рп/2010, від 22.12.2010 №23-рп/2010, від 11.10.2011 №10-рп/2011).
За змістом правової позиції ЄСПЛ у справі “Кечко проти України” (рішення від 08 листопада 2005 року) у межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти в цих виплатах, доки відповідні положення є чинними. Тобто органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Зазначена позиція також узгоджується з висновками Конституційного Суду України, викладеними у рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004, від 01 грудня 2004 року № 20-рп/2004, від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007.
Верховний Суд України у своїх рішеннях також неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат (постанови Верховного Суду України від 22 червня 2010 року у справі № 21-399во10, від 07 грудня 2012 року у справі № 21-977во10, від 03 грудня 2010 року у справі № 21-44а10).
Враховуючи викладене, суд зазначає, що у зв'язку з прийняттям Конституційним Судом України рішення від 27.02.2020 у справі 1-247/2018(3393/18) стаття 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" діє та має застосовуватись у редакції Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 25.12.1998 № 367-XIV.
Таким чином, з 27.02.2020 розмір щорічної разової грошової допомоги до 5 травня підлягає нарахуванню і виплаті у розмірі, визначеному статтею 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" у редакції Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 25.12.1998 № 367-XIV, а саме: “Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком”.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позивач має право на виплату щорічної разової грошової допомоги, як особа з інвалідністю внаслідок війни другої групи, до 5 травня у 2021 році у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком.
Проте, як встановив суд, відповідач здійснив нарахування та виплату позивачу разової грошової допомоги у розмірі 3906,00 грн. відповідно до постанови КМУ від 8 квітня 2021 р. № 325, чим порушив права позивача.
Що стосується заперечень відповідача щодо розгляду даної справи як типової по відношенню до зразкової справи №440/2722/20, оскільки предметом розгляду Верховним Судом у зразковій справі було питання правомірності виплати разової грошової допомоги до 05 травня у 2020 році, а у даній справі предметом спору є питання правомірності виплати разової грошової допомоги до 05 травня у 2021 році.
Суд зазначає, що рішення Верховного Суду від 29.09.2020 року у справі №440/2722/20 є зразковим для справ, у яких предметом спору є оскарження дій (бездіяльності) органу, уповноваженого здійснювати виплату разової щорічної грошової допомоги до 5 травня (Управління соціального захисту населення за місцем проживання особи та/або Центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат) щодо нарахування і виплати разової грошової допомоги до 5 травня у 2020 році у розмірі, передбаченому статтею 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Предметом спору у даній справи є оскарження дій відповідача щодо нарахування і виплати позивачу разової грошової допомоги до 5 травня у 2021 році у розмірі, меншому ніж передбачено статтею 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" у редакції Закону № 367-ХІV (інвалідам II групи - вісім мінімальних пенсій за віком).
Отже, предмет спору у даній справі є розмір разової грошової допомоги до 5 травня у 2021 році, а не 2020 році, як визначено у зразковій справі №440/2722/20.
Разом із тим, суд зазначає, що розмір разової грошової допомоги до 5 травня визначається статтею 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" у редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25.12.1998 № 367-XIV на підставі прийняття Конституційним Судом України рішення від 27.02.2020 у справі № 3-р/2020 та визнання таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI „Прикінцеві та перехідні положення“ Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту“ (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 45, ст. 425) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Отже, підставою для задоволення позовних вимог щодо нарахування і виплати позивачу разової грошової допомоги до 5 травня у 2021 році у розмірі передбаченому статтею 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", у редакції Закону від 25.12.1998 № 367-XIV, є рішення Конституційного Суду України від 27.02.2020 у справі № 3-р/2020.
Судом відхиляються твердження відповідача стосовно того, що належним способом захисту порушеного права позивача є стягнення, а також суд відмовляє у задоволенні вимоги позивача про стягнення з відповідача несплаченої суми за щорічну разову грошову допомогу ветеранам війни за 2021 рік до 5 травня у розмірі 10246, 00 грн.
Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Здійснюючи судочинство Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17.12.2004 року у справі “Педерсен і Бодсгор проти Данії” зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 02.06.2006 року у справі “Волохи проти України” (заява № 23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є “передбачуваною”, якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. “…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання”.
Тобто, під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб'єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з урахуванням принципу верховенства права.
Таким чином, враховуючи, що розрахунок суми одноразової грошової допомоги є компетенцією відповідача, саме на відповідача за наявності законних підстав покладається обов'язок нарахувати та виплатити позивачу разову грошову допомогу до 05 травня.
Суд наділений лише повноваженнями перевірити правильність такого розрахунку у контексті застосування нормативно-правових приписів, що регулюють спірні правовідносини.
Суд зазначає, що стягненню підлягають лише ті суми, які були нараховані, але не виплачені. Тому в задоволенні вимоги позивача про стягнення з відповідача 10246, 00 грн. слід відмовити.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Таким чином, враховуючи встановлені обставини справи, оцінивши докази в їх сукупності, та необхідність належного захисту порушених прав позивача, суд вважає за можливе, відповідно до ч.2 ст.9 КАС України, зобов'язати Департамент праці та соціальної політики Одеської міської ради нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2021 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги.
Саме такий спосіб захисту порушеного права позивача суд вважає ефективним.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС України).
Згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч.1 ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Беручи до уваги викладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та необхідність їх часткового задоволення.
Враховуючи, що позивач звільнений від оплати судового збору на підставі п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України “Про судовий збір”, розподіл судових витрат на його користь не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 2, 5-9, 72, 74-77, 90, 241-246, 250, 255, 263, 291, 295, 297 КАС України,
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком.
Зобов'язати Департамент праці та соціальної політики Одеської міської ради нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2021 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги.
В іншій частині позову - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Позивач - ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ; АДРЕСА_1 ).
Відповідач - Департамент праці та соціальної політики Одеської міської ради (код ЄДРПОУ 36290160; 65074, м. Одеса, вул. Косовська, 2Д).
Суддя О.В. Глуханчук