Справа № 420/7589/21
13 липня 2021 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Тарасишиної О.М.,
за участю секретаря: Горбаченка Е.С.,
позивача: ОСОБА_1 ,
представника відповідача: Клюкіна А.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі в порядку загального позовного провадження позовну заяву ОСОБА_1 до Одеської обласної прокуратури про визнання протиправною бездіяльність у вигляді не звільнення з посади та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Одеської обласної прокуратури, в якій позивач просить:
визнати протиправною бездіяльність Одеської обласної прокуратури у вигляді не звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора Одеської місцевої прокуратури №2 у зв'язку з поданням заяви про звільнення з посади за власним бажанням;
визнати припиненими трудові відносини між ОСОБА_1 та Одеською обласною прокуратурою з 16.04.2021р.;
зобов'язати керівника Одеської обласної прокуратури звільнити ОСОБА_1 з посади прокурора Одеської місцевої прокуратури № 2 у зв'язку з поданням заяви про звільнення з посади за власним бажанням з 16.04.2021 р. та видати належним чином оформлену трудову книжку.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 20.02.2017 р. позивача призначено на посаду прокурора Одеської місцевої прокуратури № 3 у зв'язку з успішним проходженням конкурсу на зайняття вакантних посад (наказ прокуратури Одеської області від 20.02.2017 №313к). 01.07.2020 р. на підставі поданої позивачем заяви його переведено на посаду прокурора Одеської місцевої прокуратури № 2. На виконання вимог Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо позачергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019р. № 113-ІХ позивачем успішно пройдено атестацію. На підставі наказу Генерального прокурора України №40 від 17.02.2021р. з 15 березня припинили функціонування місцеві прокуратури та розпочали роботу окружні прокуратури. Всупереч рішенню кадрової комісії про успішне проходження атестації та початку роботи окружних прокуратур, керівником Одеської обласної прокуратури видано наказ №693к від 12.03.2021р. про визначення робочого місця прокурора Одеської місцевої прокуратури № 2 Павлова І.О. у Малиновській окружній прокуратурі м. Одеси Одеської області у зв'язку з не проходженням атестації та запропоновано обійняти посаду прокурора в Березівській окружній прокуратурі Одеської області. Починаючи з 24.03.2021р. керівником Одеської обласної прокуратури не вживались заходи щодо переведення на посаду прокурора в окружній прокуратурі або звільнення з займаної посади. 02.04.2021р. позивач звернувся до керівника Одеської обласної прокуратури із заявою про переведення на посаду прокурора Малиновської окружної прокуратури міста Одеси, а у разі неможливості переведення на вказану посаду, просив звільнити його на підставі п. 9 ч.1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру», врахувавши відмову від переведення на запропоновану посаду прокурора в Березівській окружній прокуратурі Одеської області від 14.03.2021р. В разі неможливості вчинити вищевказані дії позивач просив звільнити його з посади за власним бажанням. Заява позивача про звільнення за власним бажанням позивачем не відкликалась, відповідач безпідставно не прийняв рішення про звільнення позивача з посади.
Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 30765/21 від 14.06.2021 р.), в якому в обґрунтування правової позиції зазначено, що наказом керівника Одеської обласної прокуратури від 12.03.2021р. № 693к у зв'язку з припиненням функціонування місцевих прокуратур і початком роботи окружних прокуратур прокурору Одеської місцевої прокуратури № 2 ОСОБА_1 (поряд з іншими) тимчасово визначено робоче місце у Малиновській окружній прокуратурі м. Одеси. 18.03.2021р. позивачу повідомлено, що відповідно до положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019р. № 113-ІХ, наказів Генерального прокурора від 17.02.2021р. № 39 «Про окремі питання забезпечення початку роботи окружних прокуратур», від 17.02.2021р. № 40 «Про день початку роботи окружних прокуратур» з 15.03.2021р. припиняється функціонування місцевих прокуратур та розпочинають роботу окружні прокуратури. Позивачу запропоновано прибути до Одеської обласної прокуратури для надання згоди на переведення на запропоновану посаду в окружній прокуратурі. ОСОБА_1 прибув до кадрового підрозділу 22.03.2021р. та отримав лист з пропозицією обійняти посаду прокурора Березівської окружної прокуратури Одеської області, від якої відмовився 29.03.2021р. У подальшому, 02.04.2021, ОСОБА_1 звернувся до обласної прокуратури із заявою, в якій зазначив, що відмовляється від усіх посад, окрім посади прокурора Малиновської окружної прокуратури м. Одеси, а у разі неможливості призначення на дану посаду, просить звільнити його на підстав п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» або «звільнити з займаної посади прокурора Одеської місцевої прокуратури № 2 за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП». За результатами розгляду звернення позивача надано відповідь від 16.04.2021 № 07-763вих-21), в якій роз'яснено, що норми Кодексу законів про працю України застосовуються лише у тих правовідносинах, які не врегульовані нормами спеціального законодавства. Умови звільнення прокурорів з посад, припинення і зупинення їхніх повноважень на посаді регулюються нормами спеціального законодавства.
Ухвалою від 14.05.2021 року Одеським окружним адміністративним судом відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження.
Ухвалою від 03.06.2021 року розгляд справи відкладено.
Ухвалою від 30.06.2021р. закрито підготовче провадження і призначено справу до судового розгляду по суті на 13.07.2021 р. о 10 год. 00 хв.
У судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив їх задовольнити.
У відкритому судовому засіданні представник відповідача позовні вимоги не визнав, заперечував проти задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, суд дійшов наступного.
Наказом прокурора Одеської області № 1211к від 01.07.2020р. ОСОБА_1 призначено на посаду прокурора Одеської місцевої прокуратури № 2, звільнивши його з посади прокурора Одеської місцевої прокуратури № 3.
Згідно з рішенням одинадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) № 15 від 23.12.2020р. прокурора Одеської місцевої прокуратури № 3 Одеської області ОСОБА_1 визнано таким, що успішно пройшов атестацію.
Наказом керівника Одеської обласної прокуратури Одеської обласної прокуратури № 693к від 12.03.2021р. у зв'язку з припиненням функціонування місцевих прокуратур і початком роботи окружних прокуратур прокурору Одеської місцевої прокуратури № 2 ОСОБА_1 тимчасово визначено робоче місце у Малиновській окружній прокуратурі м.Одеси.
18.03.2021р. на електронну адресу ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) кадровим підрозділом обласної прокуратури надіслано лист (від 18.03.2021р. № 07-438вих-21), в якому, зокрема, зазначено, що відповідно до положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019р. № 113-ІХ, наказів Генерального прокурора від 17.02.2021р. № 39 «Про окремі питання забезпечення початку роботи окружних прокуратур», від 17.02.2021р. № 40 «Про день початку роботи окружних прокуратур» з 15.03.2021р. припиняється функціонування місцевих прокуратур та розпочинають роботу окружні прокуратури. Позивачу запропоновано прибути до відділу кадрової роботи та державної служби Одеської обласної прокуратури для надання згоди на переведення на запропоновану посаду в окружній прокуратурі (а.с. 6).
ОСОБА_1 прибув до кадрового підрозділу 22.03.2021 та отримав лист з пропозицією обійняти посаду прокурора Березівської окружної прокуратури Одеської області, від якої відмовився 29.03.2021р. (а.с. 13).
02.04.2021р. позивач звернувся до керівника Одеської обласної прокуратури із заявою, в якій зазначив, що відмовляється від усіх посад, окрім посади прокурора Малиновської окружної прокуратури м. Одеси, а у разі неможливості призначити на дану посаду, просив звільнити його на підставі п. 9 ч.1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру або звільнити з займаної посади прокурора Одеської місцевої прокуратури № 2 за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП.
16.04.2021р. (вих. №07-763вих-21) Одеською обласною прокуратурою за результатами розгляду вищевказаної заяви повідомлено, що умови звільнення прокурорів з посад, припинення та зупинення їх повноважень регулюються нормами спеціального законодавства, зокрема Закону України «Про прокуратуру». Статтею 51 вказаного Закону визначено підстави звільнення прокурора з посади (а.с. 11).
16.04.2021р. позивач звернувся до керівника Одеської обласної прокуратури із заявою, в якій зазначив, що 02.04.2021р. ним подано заяву про переведення до окружної прокуратури та акцентовано увагу на тому, що у разі неможливості переведення позивач просив звільнити його з посади на підставі п. 9 ч.1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» або за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП (а.с. 16).
20.04.2021р. (вих. № 07-42-21) Одеською обласною прокуратурою повідомлено, що відповідь з аналогічних питань вже надано 16.04.2021р. (вих. №07-763вих-21) (а.с. 17).
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, ч. 2 ст. 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Зазначені критерії є вимогами для суб'єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчиняє дії чи допускає бездіяльність.
Таким чином, суд з'ясовує, чи використане повноваження, надане суб'єкту владних повноважень, з належною метою; обґрунтовано, тобто вчинено через вмотивовані дії; безсторонньо, тобто без проявлення неупередженості до особи, стосовно якої вчиняється дія; добросовісно, тобто щиро, правдиво, чесно; розсудливо, тобто доцільно з точки зору законів логіки і загальноприйнятих моральних стандартів; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, тобто з рівним ставленням до осіб; пропорційно та адекватно; досягнення розумного балансу між публічними інтересами та інтересами конкретної особи.
Положеннями ч.2 ст.38 Конституції України передбачено, що громадянам гарантовано рівне право доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.
Згідно ч.1 ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Частиною шостою зазначеної статті Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Відповідно до статті 222 КЗпП України особливості розгляду трудових спорів суддів, прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини, встановлюється законодавством.
За загальним правилом, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Аналогічна правова позиція неодноразово висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 31.01.2018 у справі № 803/31/16, від 30.07.2019 у справі № 804/406/16, від 08.08.2019 у справі № 813/150/16.
Законом України «Про прокуратуру» від 14.10.2014р. № 1697-VII визначаються правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також система прокуратури України.
Відповідно до ст. 4 Закону України «Про прокуратуру» організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Так, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 11 Закону України «Про прокуратуру», керівник обласної прокуратури призначає на посади та звільняє з посад прокурорів обласних та окружних прокуратур у встановленому цим Законом порядку.
Відповідно до п.9 ч.1 ст.51 Закону України від 14.10.2014 №1697-VII «Про прокуратуру»(далі - Закон № 1697-VII) прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Згідно п. 7 ч.1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» прокурор звільняється з посади у разі подання заяви про звільнення з посади за власним бажанням.
Відповідно до ч.1 ст. 58 Закону України «Про прокуратуру» прокурор незалежно від мотивів має право подати заяву про звільнення з посади за власним бажанням у будь-який час свого перебування на посаді.
За приписами ч.2 ст. 58 Закону України «Про прокуратуру» заява про звільнення з посади за власним бажанням подається особі, уповноваженій цим Законом приймати рішення про звільнення прокурора.
Прокурор продовжує здійснювати свої повноваження до прийняття рішення про його звільнення (ч.3 ст. 58 Закону України «Про прокуратуру»).
Суд зазначає, що пропозиція (ініціатива) щодо звільнення прокурора за п. 7 ч.1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» проявляється у вигляді у подання заяви про звільнення з посади за власним бажанням.
Суд зазначає, що позивач 02.04.2021р. з дотриманням приписів ст. 58 Закону України «Про прокуратуру» особисто звернувся до керівника Одеської обласної прокуратури із заявою, в якій зазначив, що відмовляється від усіх посад, окрім посади прокурора Малиновської окружної прокуратури м. Одеси, а у разі неможливості призначити на дану посаду, просив, зокрема, звільнити його на підставі з займаної посади прокурора Одеської місцевої прокуратури № 2 за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП.
Посилання позивача у заяві від 02.04.2021 р. про звільнення з посади за власним бажанням на приписи ст. 38 КЗпП жодним чином не змінює суті самої заяви та зафіксованого у ній волевиявлення позивача про звільнення з посади за власним бажанням та, в свою чергу, не звільняє відповідача від обов'язку прийняти рішення про звільнення прокурора за наслідком подання такої заяви.
Таким чином, позивач подав відповідачу заяву про звільнення з посади за власним бажанням, яка не була реалізована протиправно з незалежних від позивача причин. Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду при прийнятті постанови від 20.05.2020 р. у справі № 800/133/15 (П/9901/349/18).
Окрім того, суд не погоджується з твердженням відповідача про неможливість звільнення позивача з посади у зв'язку з відкритими дисциплінарним провадженням, оскільки позивач, як зазначалося раніше, звернувся з заявою про звільнення 02.04.2021 року, натомість дисциплінарна справа за підписом керівника Одеської обласної прокуратури датована 02.06.2021 року, на підставі якої Офісо Генеральної прокуратори 15.06.2021 року на підставі рішення № 07/3/2-380 дс-75дп-21 відкрито дисциплінарне провадження.
Відтак, відповідач штучно створює умови та не звільняє позивача, чим порушує гарантовані Конституцією України, зокрема передбачені ст. 22, 43 Конституцією України права. При цьому, ОСОБА_1 на даний час не виконує функцій покладених на прокуратуру, заробітної плати не отримує.
Відповідно до ст.8 Конституції України, ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України та частини першої статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 року, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини (далі по тексту також ЄСПЛ).
Згідно з частинами першою та другою ст. 19 Закону України "Про міжнародні договори України" №1906-IV від 29.06.2004 р. (із змінами та доповненнями), чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
Відповідно до Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Протоколу № 1 та протоколів №№ 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" Україна повністю визнає обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.
Статтею 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
ЄСПЛ визнає звільнення працівника з роботи, у тому числі з посад публічної служби безпосередньо пов'язано з правом на повагу до приватного життя.
За сталою практикою Європейського Суду, приватне життя "охоплює право особи формувати та розвивати відносини з іншими людьми, включаючи відносини професійного чи ділового характеру" (див. п. 25 "C. проти Бельгії" від 07 серпня 1996 року (Reports 1996)). Стаття 8 Конвенції "захищає право на розвиток особистості та право формувати і розвивати відносини з іншими людьми та навколишнім світом" (див. п. 61 рішення Суду у справі "Pretty проти Сполученого Королівства" (справа № 2346/02, ECHR 2002)). Поняття "приватне життя" не виключає в принципі діяльність професійного чи ділового характеру. Адже саме у діловому житті більшість людей мають неабияку можливість розвивати відносини із зовнішнім світом (див. п. 29 рішення Суду у справі "Niemietz проти Німеччини" від 16 грудня 1992 року). Таким чином, обмеження, встановлені щодо доступу до професії, були визнані такими, що впливають на "приватне життя" (див. п. 47 рішення Суду у справі "Sidabras and Dћiautas проти Латвії" (справи № 55480/00 та № 59330/00, ECHR 2004) і п.п. 22-25 рішення Суду у справі "Bigaeva проти Греції" від 28 травня 2009 року (справа 26713/05)). Крім того, зазначалося, що звільнення з посади становило втручання у право на повагу до приватного життя (див. п.п. 43-48 рішення Суду у справі "Ozpinar проти Туреччини" від 19 жовтня 2010 року (справа № 20999/04)).
Отже, виходячи з викладеного, неприйнняття рішення про звільнення прокурора за наслідком подання відповідної заяви про звільнення з посади за власним бажанням становило втручання держави у його приватне життя і оцінюється судом крізь призму дотримання нею наступних критеріїв: 1) чи здійснювалося таке втручання на підставі закону, тобто чи мало втручання правове підґрунтя у національному законодавстві; 2) чи мало втручання у здійснення права легітимну мету; 3) чи є таке втручання необхідним у демократичному суспільстві.
За усталеною практикою Європейського Суду з прав людини, втручання вважатиметься "необхідним у демократичному суспільстві" для досягнення законної мети, якщо воно відповідає "нагальній суспільній необхідності", та, зокрема, якщо воно є пропорційним переслідуваній законній меті. Хоча саме національні органи влади здійснюють початкову оцінку необхідності втручання, остаточна оцінка щодо відповідності та достатності наведених підстав для втручання, залишається предметом вивчення Суду на відповідність вимогам Конвенції (див., наприклад, рішення у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" [ВП] (Chapman v. the United Kingdom) [GC], заява № 27238/95, пункт 90, ЄСПЛ 2001).
За приписами ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Як встановлено ч. 1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 р. у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31.07.2003 р. у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Отже, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
Згідно Рішення ЄСПЛ по справі «Рисовський проти України» (Rysovskyyv. Ukraine) від 20.10.2011 року (заява № 29979/04), принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість.
Обираючи спосіб захисту порушеного права, суд зважує на його ефективність з точки зору статті 13 "Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод" та враховує положення "Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень", прийняті Комітетом Міністрів 11.03.1980, а саме суд не може підміняти державний орган рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
За приписами ч.2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Фактично, необхідною передумовою застосування ч. 2 ст. 9 КАС України є саме порушення прав позивача та необхідність захисту порушеного права шляхом його відновлення.
Отже, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного суб'єктами владних повноважень, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення.
Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Враховуючи наведені приписи чинного законодавства та встановлені обставини, з метою ефективного захисту прав позивача, суд дійшов висновку, що належним та достатнім способом захисту буде визнання протиправною бездіяльності Одеської обласної прокуратури у вигляді не звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора Одеської місцевої прокуратури №2 у зв'язку з поданням заяви про звільнення з посади за власним бажанням; зобов'язати керівника Одеської обласної прокуратури звільнити ОСОБА_1 з посади прокурора Одеської місцевої прокуратури № 2 у зв'язку з поданням заяви про звільнення з посади за власним бажанням з 16.04.2021 р.
Заявляючи вимоги про визнання припиненими трудові відносини між ОСОБА_1 та Одеською обласною прокуратурою з 16.04.2021р., позивач не обґрунтував правових підстав для звернення до суду з такими вимогами з посиланням на приписи чинного законодавства.
Суд наголошує, що захист прав здійснюється у разі їх порушення. З цього слідує, що під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав позивача, адже без цього не можна виконати завдання судочинства. Якщо позивач не довів факту порушення особисто своїх прав, то навіть у разі, якщо дії суб'єкта владних повноважень є протиправними, підстав для задоволення позову немає. Звернення до суду є способом захисту порушених суб'єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.
Об'єктом судового захисту є права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Для розкриття цих категорій необхідно звернути увагу на Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 ЦПК України (справа про охоронюваний закономінтерес) від 01 грудня 2004 року №18-рп/2004 (справа N 1-10/2004). Системний аналіз, який проведено Конституційним Судом України, свідчить, що поняття "охоронюваний законом інтерес" у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" має один і той же зміст.
Також, Конституційний Суд, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції, в рішенні від 14.12.11 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
З урахуванням наведених вище міркувань Конституційний Суд України вирішив, що поняття "охоронюваний законом інтерес" треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.
Суд вважає за необхідне наголосити на тому, що відповідно до приписів ч.1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У постанові Верховного Суду від 08.02.2018р. у справі № 800/191/17 зазначено, що адміністративне судочинство спрямоване на захист порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин; задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин. При зверненні до суду позивачу необхідно обирати такий спосіб захисту, який би міг відновити його становище та захистити порушене, на його думку право. Застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення. З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних відносин (предмет та підстави позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб, зокрема встановити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Відсутність порушеного права або неправильний спосіб захисту встановлюються при розгляді справи по суті і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Вимоги позивача про зобов'язання керівника Одеської обласної прокуратури видати належним чином оформлену трудову книжку є передчасними та не підлягають задоволенню, оскільки у вказаній частині право позивача ще не порушено.
Підсумовуючи зазначене суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправною бездіяльність Одеської обласної прокуратури у вигляді не звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора Одеської місцевої прокуратури №2 у зв'язку з поданням заяви про звільнення з посади за власним бажанням; зобов'язання керівника Одеської обласної прокуратури звільнити ОСОБА_1 з посади прокурора Одеської місцевої прокуратури № 2 у зв'язку з поданням заяви про звільнення з посади за власним бажанням з 16.04.2021 року.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Відповідно до ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи висновок суду про часткове задоволення позовних вимог, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для стягнення з відповідача судового збору у розмірі 454,00 грн.
Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, КАС України, суд,-
Позовну заяву ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Одеської обласної прокуратури (місцезнаходження: 65026, м. Одеса, вул. Пушкінська, 3; код ЄДРПОУ 03528552) про визнання протиправною бездіяльність у вигляді не звільнення з посади та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Одеської обласної прокуратури у вигляді не звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора Одеської місцевої прокуратури №2 у зв'язку з поданням заяви про звільнення з посади за власним бажанням.
Зобов'язати керівника Одеської обласної прокуратури звільнити ОСОБА_1 з посади прокурора Одеської місцевої прокуратури № 2 у зв'язку з поданням заяви про звільнення з посади за власним бажанням з 16.04.2021 року.
Стягнути з Одеської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 03528552) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) судові витрати у розмірі 454,00 грн. (чотириста п'ятдесят чотири гривні 00 коп.).
В решті позовних вимог, - відмовити.
Рішення може бути оскаржено безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів в порядку приписів ст. 295 КАС України.
Рішення набирає законної сили згідно з приписами ст. 255 КАС України.
Пунктом 15.5 розділу VII «Перехідні положення» КАС України від 03 жовтня 2017 року визначено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи зберігаються порядок подачі апеляційних скарг та направлення їх до суду апеляційної інстанції, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року.
Повний текст рішення виготовлено та підписано 22.07.2021р.
Суддя О.М. Тарасишина