Справа № 420/5191/21
21 липня 2021 року м.Одеса
У залі судових засідань №6
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
Судді Харченко Ю.В.
При секретарі Селих Є.М.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні питання щодо можливості та наявності законодавчо передбачених підстав для подальшого розгляду даної справи за правилами адміністративного судочинства України. -
У провадженні Одеського окружного адміністративного суду знаходиться справа за позовом ОСОБА_1 до Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання дій протиправними та зобов'язати вчинити певні дії.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 08.06.2021р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі №420/5191/21 за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (вул.Розумовська, 37, м.Одеса, 65091, код ЄДРПОУ 43315529) про визнання дій протиправними та зобов'язати вчинити певні дії.
Так, судом встановлено, що позивач - ОСОБА_1 у позовній заяві просить суд: - визнати дії Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) незаконними; - зобов'язати Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) закрити виконавче провадження № 48185088 по виконанню виконавчого листа № 2-685/10, постанову вiд 05.03.2019р.на підставі Постанови ВСУ від 02 грудня 2020 року по справі №2-685/10, провадження № 61-15324св19; - скасувати арешт та обтяження з усього майна, накладеного відповідно до постанови від 30.05.2019р. про арешт коштів боржника по виконанню виконавчого провадження № 48185088 по виконанню виконавчого листа № 2-685/10 від 26.02.2010 року, двох постанов вiд 06.03.2019р. про арешт усього майна боржника по виконанню виконавчого провадження № 48185088 по виконанню виконавчого листа № 2-685/10 від 26.02.2010 року; - зобов'язати Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) повернути усе вилучене у позивача майно.
Зокрема, як з'ясовано судом, 14.07.2015року державним виконавцем Другого Київського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції Ордатієм Я.І. винесено постанову №ВП 48185088 про відкриття виконавчого провадження щодо примусового виконання виконавчого листа №2-685/10, виданого 06.05.2010 року Суворовським районним судом м. Одеси про стягнення з боржника - ОСОБА_1 заборгованості у розмірі 501047,98грн. на користь ПАТ «Марфін банк».
06.03.2019року головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області Щегловою Євгенією Віталіївною, при примусовому виконанні виконавчого листа №2-685/10 виданого 06.05.2010 року Суворовським районним судом м. Одеси про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Марфін Банк» коштів у розмірі 499763, 83 грн., винесено постанову №48185088 про арешт майна боржника, якою накладено арешт на все майно боржника - ОСОБА_1 .
06.03.2019року головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області Щегловою Євгенією Віталіївною, при примусовому виконанні виконавчого листа №2-685/10 виданого 06.05.2010 року Суворовським районним судом м.Одеси про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Марфін Банк» коштів у розмірі 499763, 83 грн., винесено постанову №48185088 про арешт майна боржника, якою накладено арешт на все майно боржника - ОСОБА_1 .
06.03.2019року головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області Щегловою Євгенією Віталіївною, при примусовому виконанні виконавчого листа №2-685/10 виданого 06.05.2010 року Суворовським районним судом м.Одеси про стягнення з ОСОБА_1 на корсить ПАТ «Марфін Банк» коштів у розмірі 499763, 83 грн., винесено постанову №48185088 про арешт майна боржника, якою накладено арешт на 1/3 та 1/6 частини квартири АДРЕСА_2 , що належить боржнику - ОСОБА_1 .
30.05.2019року головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області Щегловою Євгенією Віталіївною, при примусовому виконанні виконавчого листа №2-685/10 виданого 06.05.2010 року Суворовським районним судом м.Одеси про стягнення з ОСОБА_1 на корсить ПАТ «Марфін Банк» коштів у розмірі 499763, 83 грн., винесено постанову №48185088 про арешт майна боржника, якою накладено арешт на грошові кошти, що містяться на рахунку(ах) ОСОБА_1 та всіх інших відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належать боржнику.
Так, Рішенням Конституційного Суду України №19-рп/2011 від 14 грудня 2011року у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 55 Конституції України, частини другої статті 2, пункту 2 частини третьої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, частини третьої статті 110, частини другої статті 236 Кримінально-процесуального кодексу України та конституційним поданням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ щодо офіційного тлумачення положень статей 97, 110, 234, 236 Кримінально-процесуального кодексу України, статей 3, 4, 17 Кодексу адміністративного судочинства України, в аспекті статті 55 Конституції України (справа про оскарження бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо заяв про злочини), зазначено, що конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному. Реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 20 липня 2006року у справі “Сокуренко і Стригун проти України” (заяви №№ 29458/04, 29465/04), зазначено, що відповідно до прецедентної практики Суду термін “встановленим законом” у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, “що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом” [див. рішення у справі “Занд проти Австрії” заява № 7360/76].
У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. <…> фраза “встановленого законом” поширюється не лише на правову основу самого існування “суду”, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, “встановленим законом”, національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця визначені ст.287 Кодексу адміністративного судочинства України.
Частиною 1 ст.287 КАС України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Частинами 1 та 2 ст.74 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII) передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Отже, імперативною нормою - частиною другою статті 74 Закону № 1404-VIII закріплено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання виконавчих документів, незалежно від того, у порядку якої юрисдикції було прийнято рішення, що є виконавчим документом.
Між тим, системний аналіз вище окреслених положень свідчить про те, що рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби можуть бути оскаржені стороною виконавчого провадження до адміністративного суду лише у разі відсутності у законі іншого порядку судового оскарження. Якщо ж законом встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, то це відповідно виключає юрисдикцію адміністративних судів у даній категорії справ.
Так, Розділом VII Цивільного процесуального кодексу України визначено судовий контроль за виконанням судових рішень, а у статтях 447-453 розкриває підстави подання та порядок розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу.
Згідно з ч.1 ст.447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Статтею 448 ЦПК України передбачено, що скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції. Про подання скарги суд повідомляє відповідний орган державної виконавчої служби, приватного виконавця не пізніше наступного дня після її надходження до суду.
Відповідно до ч.1 ст.450 ЦПК України скарга розглядається у десятиденний строк у судовому засіданні за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржуються.
Згідно ст.451 ЦПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
Таким чином, нормами ст.ст.447-453 ЦПК України встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій, бездіяльності державних та приватних виконавців у випадку, якщо сторона виконавчого провадження оскаржує їх у зв'язку із примусовим виконанням виконавчого документа, виданого на виконання рішення суду у цивільній справі.
Зокрема, судом встановлено, що позивач - ОСОБА_1 у даній справі є боржником у виконавчому провадженні, відкритому на виконання рішення у цивільній справі, а відтак, для звернення з окресленими у даній позовній заяві, вимогами, встановлений порядок, передбачений приписами Цивільного процесуального законодавства України, а саме звернення до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції, тобто у даному випадку - до Суворовського районного суду м.Одеси.
Окрім того, відповідно до ч.1 ст.287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Водночас, позовні вимоги ОСОБА_1 , полягають у визнанні дій Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) незаконними; - зобов'язанні Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) закрити виконавче провадження № 48185088 по виконанню виконавчого листа № 2-685/10, постанову вiд 05.03.2019р.на підставі Постанови ВСУ від 02 грудня 2020 року по справі №2-685/10, провадження № 61-15324св19; - скасуванні арешту та обтяження з усього майна, накладеного відповідно до постанови від 30.05.2019р. про арешт коштів боржника по виконанню виконавчого провадження № 48185088 по виконанню виконавчого листа № 2-685/10 від 26.02.2010 року, двох постанов вiд 06.03.2019р. про арешт усього майна боржника по виконанню виконавчого провадження № 48185088 по виконанню виконавчого листа № 2-685/10 від 26.02.2010 року; - зобов'язанні Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) повернути усе вилучене у позивача майно, які не відповідають тим вимогам з якими учасники виконавчого провадження мають право звертатись до адміністративного суду.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України, суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Відповідно до ч.1 ст.239 КАС України якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.
На виконання означеної законодавчої норми, суд зазначає, що даний спір має вирішуватися судом за правилами Цивільного процесуального законодавства України.
Відтак, беручи до уваги наведене, а також те, що дану справа не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, суд дійшов висновку щодо наявності законодавчо передбачених підстав для закриття провадження по справі №420/5191/21 за позовом ОСОБА_1 до Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) про визнання дій протиправними та зобов'язати вчинити певні дії, з вищеокреслених підстав.
Керуючись п.1 ч.1 ст.238, ст.ст.241-243,248,287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Закрити провадження у справі №420/5191/21 за позовом ОСОБА_1 до Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправними дій та зобов'язати вчинити певні дії.
2. Роз'яснити позивачеві, що даний спір має вирішуватися судом за правилами Цивільного процесуального законодавства України.
Ухвала суду набирає законної сили в порядку та строки, передбачені ст.256 КАС України.
Ухвала суду може бути оскаржена, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду у строки визначені статтею 295 КАС України.
Суддя Харченко Ю.В.
Закрити провадження у справі №420/5191/21 за позовом ОСОБА_1 до Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправними дій та зобов'язати вчинити певні дії.