Справа № 420/8576/21
23 липня 2021 року м. Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Токмілова Л.М., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (65107, м.Одеса, вул. Канатна, 83, код ЄДРПОУ 37607526) до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНСКАЙ» (65014, м.Одеса, вул. Успенська 2/2, код ЄДРПОУ 38643921) про стягнення адміністративно-господарських санкцій, -
24.05.2021 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНСКАЙ», в якій позивач просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНСКАЙ» на користь Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рахунок управління Державної казначейської служби України в Одеській області суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2020 році у розмірі 26600,00 грн, та пеню за порушення встановлених законодавством термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 148,96 грн.
В обґрунтування адміністративного позову позивач зазначає, що згідно «Звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів» за 2020 рік, наданому до відділення Фонду середньооблікова чисельність штатних працівників на ТОВ «ІНСКАЙ» склала 12 осіб. За правилами заокруглення, якщо після коми число 5 більше, то воно округлюється в бік збільшення. Тому, якщо підприємству потрібна 1 особа з інвалідністю, то такий норматив вважатиметься виконаним, якщо особа з інвалідністю працювала 6 повних місяців звітного року, оскільки 6 (місяців): 12 (місяців) = 0.5 = 1 особа. У відповідності з нормативом місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, відповідач повинен був створити 1 робоче місце, проте не створив жодного. Отже, на підприємстві протягом 2020 року не працювало жодної особи з інвалідністю. Таким чаном відповідно до чинного законодавства норматив робочих місць по працевлаштуванню осіб з інвалідністю протягом звітного 2020 року відповідачем не виконано. При здійсненні розрахунку адміністративно-господарських санкцій ТОВ «ІНСКАЙ» за 2020 рік, відділення Фонду керувалось Інструкцією щодо заповнення форми № 10-ПОІ поштова-річна «Звіт про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю», затвердженою Наказом Мінпраці України від 18.12.2020 року № 821 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 29 січня 2021 р. за № 115/35737.
27.05.2021 року ухвалою суду відкрито провадження по справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
18.06.2021 року представником ТОВ «ІНСКАЙ» надано до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що як добросовісний суб'єкт господарювання позивач, як роботодавець, вчинив всіх розумних заходів на виконання своїх зобов'язань згідно вимог Закону № 875 для можливості працевлаштування особи з інвалідністю. Відповідач вперше створив означене місце для працевлаштування особи з інвалідністю ще у 2017 році. У встановленому порядку у квітні 2017 року Відповідач подав до Одеського міського центру зайнятості інформацію про попит на працевлаштування особи з інвалідністю на створену Відповідачем та вакантну посаду «Агент з продажу авіаквитків». Вказане підтверджується формою звітності «Інформація про попит на робочу силу (вакансії) (форма 3-ПН) від 25.04.2017 (додається). Також, на виконання своїх обов'язків законослухняного роботодавця протягом спірного періоду 2020 року відповідач двічі подавав форму 3-ПН, а саме 28.02.2020 та 05.11.2020 (уточнену). Разом із тим, починаючи, з 2017 року та по теперішній час, у тому числі протягом всього 2020 року, жодного кандидата на дану вакантну посаду Одеським міським центром зайнятості до відповідача направлено не було. Вказані процеси повністю перебувають поза межами компетенції та впливу відповідача. На переконання відповідача, обов'язок підприємства-роботодавця щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується обов'язком підбирати та прадевлаштовувати осіб з інвалідністю на створені робочі місця а факт відсутності працевлаштування особи з інвалідністю, не є достатнім для висновку позивача про невиконання відповідачем нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю. Відповідач вжив всіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення та належного виконання приписів Закону № 875.
Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, суд зазначає наступне.
Товариство з обмеженою відповідальністю «ІНСКАЙ», згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань зареєстровано 15.04.2013 року, номер запису: 15561020000046650, види економічної діяльності: 79.12 Діяльність туристичних операторів (основний); 79.11 Діяльність туристичних агентств; 79.90 Надання інших послуг бронювання та пов'язана з цим діяльність.
09.09.2019 року ТОВ «ІНСКАЙ» подано до центру зайнятості звітність «Інформація про попит на робочу силу (вакансії) за формою 3-ПН, вакансія: агент з продажу авіаквитків про, однак центром зайнятості на підприємство не направлялися для працевлаштування особи з інвалідністю.
28.02.2020 року ТОВ «ІНСКАЙ» подано до центру зайнятості звітність «Інформація про попит на робочу силу (вакансії) за формою 3-ПН, вакансія: агент з продажу авіаквитків про, однак центром зайнятості на підприємство не направлялися для працевлаштування особи з інвалідністю.
05.11.2020 року ТОВ «ІНСКАЙ» подано до центру зайнятості звітність «Інформація про попит на робочу силу (вакансії) за формою 3-ПН, вакансія: агент з продажу авіаквитків про, однак центром зайнятості на підприємство не направлялися для працевлаштування особи з інвалідністю.
02.02.2021 року ТОВ «ІНСКАЙ» подано до Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2020 рік за формою №10-ПОІ, згідно з яким, в графі середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу зазначено - 12 осіб, в графі: Середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність облікового складу в рядку 02 зазначено прочерк, а в графі: «Кількість осіб з інвалідністю - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст..19 ЗУ «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» № 875-XII від 21.03.1991 року» в рядку 03 зазначено 1 особа (а.с.5).
Одеським обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів здійснено розрахунок адміністративно-господарських санкцій за 2020 звітний рік від 16.02.2021 року відповідно до якого сума адміністративно-господарських санкцій складає 26600,00 грн. (а.с.6). Вказаний розрахунок надіслано на адресу відповідача.
Позивач вважає, що норматив робочих місць по працевлаштуванню осіб з інвалідністю протягом звітного 2020 року відповідачем не виконано.
Згідно з частиною 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами є Закон України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» № 875-XII від 21.03.1991 року (далі - Закон № 875-XII).
Відповідно до ст. 19 Закону № 875-XII для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
За змістом частин 2 та 3 ст. 19 Закону № 875 підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю; самостійно здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.
Частинами 9 та 10 ст. 19 Закону № 875 передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, в яких за основним місцем роботи працює 8 і більше осіб, реєструються у відповідних відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням і щороку подають цим відділенням звіт про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, а у разі незабезпечення виконання нормативів робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, неподання Фонду соціального захисту інвалідів звіту про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю несуть відповідальність у встановленому законом порядку.
Постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 року №70 затверджено порядок подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування (далі - Порядок №70).
Відповідно до цього Порядку Звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінсоцполітики за погодженням з Держстатом.
Наказом Мінсоцполітики від 27.08.2020 року № 591 (далі - Наказ №591) затверджено, форму звітності № 10-ПОІ (річна) «Звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю» та Інструкцію щодо її заповнення, які введено в дію починаючи зі звіту за 2020 рік.
Наказом Мінсоцполітики від 18.12.2020 року № 821 (далі - Наказ №821) внесено зміни до форми звітності № 10-ПОІ (річна) «Звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю» та Інструкції щодо її заповнення, які діють з 12 лютого 2021 року (Офіційний вісник України від 12.02.2021-№ 11).
Відповідно до ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.
Згідно з ч. 11 ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» норматив робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, порядок його встановлення визначаються виключно цим Законом. Якщо іншими законами встановлюються нормативи робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, або порядок їх встановлення, відмінні від зазначених у цьому Законі, застосовуються положення цього Закону.
Таким чином, на законодавчому рівні визначено єдиний для всіх роботодавців норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та порядок його обчислення.
Відповідно до ч.1 ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю.
Частиною 4 ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону.
Згідно ч. 9 ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» спори", що виникають із правовідносин за статтями 19 і 20 цього Закону, вирішуються Фондом соціального захисту інвалідів або в судовому порядку.
Отже, враховуючи приписи ст.ст. 18, 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» щодо забезпечення реалізації прав осіб з інвалідністю на працевлаштування на роботодавця законодавством покладено наступні зобов'язання: виділення та створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальних робочих місць; створення для осіб з інвалідністю умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації; забезпечення інших соціально-економічних гарантій, передбачених чинним законодавством; надання державній службі зайнятості інформації необхідної для організації працевлаштування осіб з інвалідністю; звітування Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України; самостійний розрахунок кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу; самостійне здійснення працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робота місць; сплата адміністративно-господарських санкцій та пені (у разі невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю).
Вимоги до особливостей організації робочого місця для осіб з інвалідністю передбачено у ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні». Суб'єкти господарювання, які працевлаштовують осіб з інвалідністю, зобов'язані створювати для них робочі місця, у тому числі і спеціальні робочі місця з урахуванням індивідуальних програм реабілітації. Це означає, що осіб з інвалідністю можна приймати як на звичайні робочі місця, так і на спеціальні (якщо це необхідно внаслідок захворювання такої особи з інвалідністю і рекомендації МСЕК).
Отже, підприємства за рахунок власних коштів, у разі необхідності, створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей особи з інвалідністю, з урахуванням індивідуальних програм реабілітації.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» індивідуальна програма реабілітації - комплекс оптимальних видів, форм, обсягів, термінів реабілітаційних заходів з визначенням порядку і місця їх проведення, спрямованих на відновлення та компенсацію порушених або втрачених функцій організму і здібностей конкретної особи до виконання видів діяльності, визначених у рекомендаціях медико- соціальної експертної комісії.
Частиною 3 ст. 23 Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» визначено, що індивідуальна програма реабілітації особи з інвалідністю є обов'язковою для виконання органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, реабілітаційними закладами, підприємствами, установами, організаціями, в яких працює або перебуває особа з інвалідністю, дитина з інвалідністю, незалежно від їх відомчої підпорядкованості, типу і форми власності.
Законодавство встановлює рівні умови господарської діяльності для всіх суб'єктів господарювання в аспекті дотримання нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю та порядок його обчислення.
У ст. 1 Закону України «Про зайнятість населення» визначено, що працевлаштування - комплекс правових, економічних та організаційних заходів, спрямованих на забезпечення реалізації права особи на працю.
Згідно зі ст. 5 вказаного Закону держава гарантує у сфері зайнятості безоплатне сприяння у працевлаштуванні, обранні підходящої роботи та одержанні інформації про ситуацію на ринку праці та перспективи його розвитку.
Реалізація права на вибір місця, виду діяльності та роду занять здійснюється шляхом самостійного забезпечення особою своєї зайнятості чи звернення з метою працевлаштування до роботодавця або за сприяння центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, чи суб'єкта господарювання, який надає послуги з посередництва у працевлаштуванні. (частина 2 статті 6 Закону України «Про зайнятість населення»).
Пунктом 4 ч. 3 ст. 50 Закону України «Про зайнятість населення» передбачено, що роботодавці зобов'язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).
Порядком № 70 визначено, що інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавці подають до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця за формою, затвердженою Мінсоцполітики за погодженням із Держстатом.
Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 31.05.2013 року № 316 «Про затвердження форм звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» та Порядку її подання» затверджено форму звітності та інструкцію щодо її заповнення, де передбачено звітування по вакансіям для працевлаштування осіб з інвалідністю.
Згідно пунктів 3, 5 Загальних положень Наказу №316 форма № 3-ПН заповнюється роботодавцями та подається до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця та за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.
Отже, обов'язок підприємства зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов'язком займатися пошуком осіб з інвалідністю для працевлаштування.
Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною, зокрема, в постановах від 26 червня 2012 року по справі № 21-105а12, від 16 квітня 2013 року по справі № 21-81а13.
Отже, своєчасно та в повному обсязі надавши інформацію про попит на вакансії підприємство, фактично, вживає усіх залежних від нього передбачених законом заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.
Як встановлено судом, відповідачем протягом 2020 року подавалися звіти форми №3-ПН до центру зайнятості, що підтверджується матеріалами справи. Проте, центром зайнятості не було направлено на підприємство особи з інвалідністю для їх працевлаштування.
Тобто, відповідачем були виконані вимоги Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" щодо прийняття заходів для працевлаштування інвалідів.
Також, позивачем не надано доказів того, що у 2020 році до відповідача зверталися особи з інвалідністю для працевлаштування, однак отримали відмову у цьому.
Відповідно до ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Частиною 2 наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Зі змісту ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України вбачається, що вказана норма встановлює підстави для звільнення від відповідальності, як за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання (за що встановлено відповідальність у вигляді відшкодування збитків, штрафні санкції, або оперативно-господарські санкції), так і за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що встановлено відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій).
Отже, суб'єкт звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідач, створивши у 2020 році робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до встановленого Законом нормативу та надавши державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації їх працевлаштування, виконав свої обов'язки щодо забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування, що свідчить про відсутність у його діях складу господарського правопорушення та виключає застосування до нього адміністративно-господарських санкцій.
За встановлених обставин суд вважає, що позовні вимоги Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНСКАЙ» про стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування інвалідів у 2020 році у сумі 26600,00 грн нормативно та документально не обґрунтовані, суперечать діючому законодавству, а тому не підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч. 2 ст. 139 КАС України при задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
З огляду на те, що суб'єкт владних повноважень не поніс витрати пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз та відмову у задоволенні позову - жодні витрати не підлягають розподілу та стягненню.
Керуючись ст.ст.7, 9, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНСКАЙ» про стягнення адміністративно-господарських санкцій - відмовити.
Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст. 255 КАС України.
Рішення може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст. ст. 293, 295 КАС України.
Головуючий суддя Л.М.Токмілова
.