м. Вінниця
14 липня 2021 р. Справа № 120/2083/21-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Заброцької Людмили Олександрівни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання вчинити дії, -
До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з адміністративним позовом до Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради (далі - відповідач) про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання вчинити дії.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що у 2020 році відповідач виплатив йому щорічну разову грошову допомогу до 5 травня, як учаснику бойових дій, у розмірі меншому ніж п'ять мінімальних пенсій за віком, як передбачено Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". Позивач вважає протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати йому вказаної грошової допомоги в належному розмірі, у зв'язку із чим звернувся з цим позовом до суду.
Ухвалою суду відкрито провадження в адміністративній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, за наявними у справі матеріалами; встановлено сторонам строк для подання заяв по суті справи.
У встановлений судом строк відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що Департамент соціальної політики Вінницької міської ради заперечує проти задоволення позовних вимог та вважає їх безпідставними і необґрунтованими. Зокрема, відзив аргументований тим, що виплата щорічної разової грошової допомоги у 2020 році здійснювалась позивачу відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань" від 19 лютого 2020 року №112, якою встановлений чіткий розмір допомоги до 5 травня для певних категорій. Водночас, стаття 48 Бюджетного кодексу України прямо забороняє розпорядникам бюджетних коштів здійснювати будь - які виплати за рахунок бюджетних коштів у розмірі іншому ніж той, що передбачений відповідними бюджетними асигнуваннями. За наведених обставин, на думку відповідача, відсутні підстави для здійснення доплати позивачу разової грошової допомоги до 05 травня за 2020 рік.
Відповідь на відзив позивачем не подано.
Суд, з"ясувавши доводи сторін, викладені в заявах по суті справи, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності, встановив, що позивач є учасником бойових дій та має право на пільги, передбачені Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", що підтверджується наявним в матеріалах справи посвідченням серії НОМЕР_1 від 11.09.2015.
Не погоджуючись із розміром отриманої у 2020 році разової грошової допомоги до 5-го травня, як учаснику бойових дій, позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив здійснити йому доплату відповідної допомоги у відповідності до ч. 5 статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Листом від 01.02.2021 відповідач відмовив у здійсненні перерахунку та виплати позивачу спірної допомоги у зазначеному розмірі, посилаючись на те, що її виплата проводиться в межах виділених фінансових ресурсів.
Не погоджуючись із такою відмовою, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
надаючи оцінку спірним правовідносинам та визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходить із наступного.
Правовий статус ветеранів війни визначає Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" № 3551-XII від 22 жовтня 1993 року (далі - Закон № 3551-XII).
Відповідно до статті 12 частини 5 Закону України №3551-XII (в редакції Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 25 грудня 1998 року №367-XIV) щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Підпунктом "б" підпункту 1 пункту 20 розділу II "Внесення змін до деяких законодавчих актів України" Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" № 107-VI від 28 грудня 2007 року (набрав чинності 01 січня 2008 року) статтю 12 частину 5 Закону України № 3551-XII викладено у такій редакції: "Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України".
Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10рп/2008 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, положення підпункту "б" підпункту 1 пункту 20 розділу II "Внесення змін до деяких законодавчих актів України" Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" № 107-VI від 28 грудня 2007 року.
В подальшому Законом України від 28 грудня 2014 року № 79-VІІІ "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" (набрав чинності 01 січня 2015 року) розділ VІ "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, яким встановлено, що норми і положення, зокрема статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
На виконання зазначених приписів Бюджетного кодексу України з метою забезпечення виплати разової грошової допомоги ветеранам війни, особам, на яких поширюється дія Законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань", Кабінетом Міністрів України щороку приймалися відповідні постанови щодо окремого бюджетного року, а саме: № 147 від 31 березня 2015 року, № 141 від 02 березня 2016 року, № 233 від 05 квітня 2017 року, № 170 від 14 березня 2018 року, № 237 від 20 березня 2019 року та № 112 від 19 лютого 2020 року, якими визначався, зокрема, розмір та порядок виплати разової грошової допомоги учасникам бойових дій.
Зокрема, у постанові Кабінету Міністрів України "Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань" №112 від 19 лютого 2020 року (набрала чинності 25 лютого 2020 року) визначено розмір виплати разової грошової допомоги учасникам бойових дій - 1390 гривень.
Водночас, рішенням Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 у справі № 1-247/2018(3393/18) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 45, ст. 425) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
У цьому ж рішенні зазначено, що окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 45, ст. 425) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Отже, з 27 лютого 2020 року норми і положення, зокрема статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", не застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Таким чином, з 27 лютого 2020 року застосовуються положення статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" в редакції Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 25 грудня 1998 року № 367-XIV (з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10рп/2008), а саме: щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
За визначенням, наведеним у статті 1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV від 09 липня 2003 року, мінімальна пенсія - державна соціальна гарантія, розмір якої визначається цим Законом.
Відповідно до статті 28 частини 1 вказаного Закону, мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" № 294-IX від 14 листопада 2019 року встановлено у 2020 році прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність: з 1 січня 2020 року - 1638 грн.
Таким чином, розмір щорічної разової грошової допомоги учасникам бойових дій у 2020 році становить 8190 грн. (1638 грн. х 5).
Суд зауважує, що на момент нарахування і виплати позивачу одноразової грошової допомоги та на дату звернення із заявою до відповідача про доплату щорічної виплати грошової допомоги, діяла стаття 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" у редакції Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 25.12.1998 року, яка передбачала розмір допомоги до 5 травня для учасників бойових дій - 5 мінімальних пенсій за віком.
Разом із тим, оскільки разову грошову допомогу позивачу виплачено у розмірі, меншому ніж передбачено статтею 12 частиною 5 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", суд доходить висновку про порушення прав позивача на отримання такої допомоги у належному розмірі та, як наслідок, наявність підстав для задоволення даного адміністративного позову.
Аналогічні за змістом висновки щодо необхідності застосування при визначені розміру одноразової грошової допомоги до 5-го травня за 2020 рік саме положень Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", відображені в рішенні Верховного Суду від 29.09.2020 за наслідками розгляду зразкової справи №440/2722/20.
Згідно з вимогами частини третьої статті 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
У відзиві на позовну заяву представник відповідача вказує, що органи місцевого самоврядування при виконанні делегованих повноважень мають право та повноваження їх виконувати виключно в межах передбачених та виділених для цього фінансових ресурсів (бюджетних коштів). У 2020 році виплату до 5 травня разової грошової допомоги, передбаченої Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантій їх соціального захисту" проводить Міністерство соціальної політики шляхом перерахування коштів на зазначені цілі структурним підрозділам з питань соціального захисту населення обласних державних адміністрацій, які розподіляють їх між структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад відповідно до вимог пункту 47 частини 1 статті 2 Бюджетного кодексу України.
Такі доводи суд вважає необґрунтованими, оскільки відповідач визначений відповідальним органом, який зобов'язаний завершити процедуру проведення розрахунків шляхом нарахування і виплати одноразової грошової допомоги. Посилання на неможливість здійснення своїх зобов'язань через ненадходження коштів від головного розпорядника, не ґрунтується на вимогах закону та є безпідставними.
За приписами вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, про наявність підстав для задоволення даного адміністративного позову.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у цій справі, суд виходить з таких міркувань.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до ч. 1, 3, 4 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначено Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 5 липня 2012 року № 5076-VI (далі - Закон № 5076-VI).
Так, відповідно до ст. 1 цього Закону:
договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (п. 4);
інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6);
представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п. 9).
Згідно з положеннями ст. 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності є, зокрема, надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.
Частинами другою-третьою статті 134 КАС України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно зі ст. 30 Закону № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з ч. 5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 134 КАС України).
Водночас в силу вимог ч. 7 ст. 134 КАС України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Крім того, згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до ч. 7, 9 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Системний аналіз вказаних законодавчих положень дозволяє дійти висновку, що стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень підлягають компенсації документально підтверджені судові витрати, до складу яких входять, в тому числі витрати, пов'язані з оплатою професійної правничої допомоги. Склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі: сторона, яка бажає компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона має право подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги та інші документи, що свідчать про витрати сторони, пов'язані із наданням правової допомоги.
Судом встановлено, що між позивачем ОСОБА_1 (далі - Клієнт) та адвокатом Малофєєвим А.І. (далі - Адвокат) укладено Договір про надання правничої допомоги № 09/03 від 09.03.2021 (далі - Договір).
Згідно з п. 1.1. цього Договору адвокат бере на себе зобов'язання надати Клієнту правничу допомогу в адміністративній справі за позовом Клієнта до Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради (та/або до іншого відповідача) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідно до пункту 4.2 Договору Адвокат та Клієнт погодили , що гонорар за надання правничої (правової) допомоги у суді першої інстанції, пов'язаної із взятими Адвокатом зобов'язаннями за предметом цього Договору становить 4000 грн. Розмір винагороди за надання правової допомоги визначений в Договорі у вигляді фіксованої суми не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу.
Відповідно до п. 4.3 Договору після підписання Сторонами даного Договору при виконанні Адвокатом роботи (надані послуги) Клієнту надається Звіт, а також Квитанція, з метою оплати Клієнтом виконаних Адвокатом робіт (наданих послуг).
Також, до позовної заяви надано копію звіту №10/03 про виконані адвокатом роботи та копію квитанції на оплату виконаних адвокатом робіт на суму 4000 грн.
Таким чином, витрати позивача в розмірі 4000 грн. на професійну правничу допомогу адвоката дійсно мали місце та доводяться належними і допустимим доказами.
Як вже зазначалось вище, відповідно до ч. 6 ст. 134 КАС України, суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Надаючи оцінку клопотанню представника відповідача про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, суд зауважує таке.
Суд враховує, що предмет спору в цій справі не є складним, не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, обсяг і складність оформлених процесуальних документів не є значними.
Також суд бере до уваги, що ця справа має ознаки типової, а зміст позовних вимог та їх правове обґрунтування переважно засновані на висновках Верховного Суду у зразковій справі № 440/2722/20.
Відтак суд доходить висновку, що заявлений до відшкодування розмір витрат позивача на правничу допомогу є неспівмірним зі складністю справи та непропорційний предмету спору.
При цьому суд зауважує, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Однак суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02.07.2020 у справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19) та від 30.09.2020 у справі № 201/14495/16-ц.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Так, як зазначено у пунктах 268-269 рішення ЄСПЛ від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. Угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. рішення щодо справедливої сатисфакції у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece), пункт 55 з подальшими посиланнями).
Крім того, згідно з рішенням ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі "Лавентс проти Латвії" (Lavents v. Latvia), відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір і які були дійсно необхідними.
Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов'язаних з наданням правничої допомоги, необхідно виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи, оскільки надані стороною докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у заявленому розмірі.
Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 02.07.2020 у справі № 362/3912/18 та від 31.07.2020 у справі № 301/2534/16-ц.
Відтак, беручи до уваги предмет спору, складність справи, її значення для позивача та обсяг адвокатських послуг, що був необхідним для захисту інтересів позивача в суді у зв'язку з розглядом цієї справи, враховуючи клопотання відповідача про зменшення розміру витрат позивача на правничу допомогу, суд вважає, що витрати на правову допомогу, на відшкодування яких у позивача виникло право за результатами розгляду цієї справи, підлягають зменшенню.
З огляду на викладене суд доходить висновку, що на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача належить присудити витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2000 грн., що буде відповідати вимогам обгрунтованості, співмірності та розумності.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору і відповідних витрат не поніс, питання про їх розподіл не вирішується.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправними дії Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради щодо виплати ОСОБА_1 щорічної разової допомоги до 5-го травня у 2020 році в розмірі меншому, ніж п'ять мінімальних пенсій за віком.
Зобов'язати Департамент соціальної політики Вінницької міської ради нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2020 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги.
Стягнути на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2000 грн. (дві тисячі гривень) за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради державної адміністрації.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 );
Відповідач: Департамент соціальної політики Вінницької міської ради (вул. Соборна, 50, м. Вінниця, 21050, код ЄДРПОУ 38782790).
Суддя Заброцька Людмила Олександрівна