12 липня 2021 року
м. Київ
Справа № 908/792/20
Судді Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду Баранця О. М.
у справі № 908/792/20
за касаційною скаргою
Комунального підприємства «Тепловодоканал» Енергодарської міської ради
на рішення Господарського суду Запорізької області
у складі судді Федорової О.В.
від 15.09.2020
та на постанову Центрального апеляційного господарського суду
у складі колегії суддів: Чус О.В., Кузнецова І.Л., Кощеєв І.М.
від 11.03.2021
у справі за позовом Комунального підприємства «Тепловодоканал» Енергодарської міської ради
до Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу Запорізька атомна електрична станція
про стягнення грошових коштів
У березні 2020 року Комунальне підприємство «Тепловодоканал» Енергодарської міської ради звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовом до Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Запорізька атомна електрична станція» про стягнення заборгованості за безоблікове водокористування у розмірі 702 238,16 грн.
Позов обґрунтовано самовільним приєднанням (підключенням) відповідачем до системи водопроводу та споживання води за адресою будівельне містечко № 1 по вул. Козацька без наявності договору, як то передбачено приписами чинного законодавства. Позивач, враховуючи Правила користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27.06.2008 №190, Законом України «Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення», Законом України «Про житлово-комунальні послуги» здійснив розрахунок заборгованості за безоблікове водокористування по об'єкту будівельне містечко № 1 по вулиці Козацька за період з травня 2019 року по жовтень 2019 року включно у розмірі 702 238,16 грн. Правовою підставою позову визначено положення статей 509, 525, 526, 629 Цивільного кодексу України та статей 193, 218 Господарського кодексу України.
Господарський суд Запорізької області рішенням від 15.09.2020, яке залишено без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 11.03.2021 у справі № 908/792/20, відмовив комунальному підприємству «Тепловодоканал» Енергодарської міської ради у задоволенні позову до державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Запорізька атомна електрична станція» про стягнення заборгованості за безоблікове водокористування у розмірі 702 238,16 грн.
Рішення судів обґрунтовано наявністю підписаного між сторонами договору № ВП-134 від 07.11.2019 на надання послуг централізованого водопостачання, у зв'язку з чим суд дійшов до висновку про недоведеність позивачем факту безоблікового водокористування з боку відповідача в період з травня 2019 року по 25 жовтня 2019 року.
Щодо самовільного приєднання відповідача до систем централізованого комунального водопостачання, то суди попередніх інстанцій встановили, що між відповідачем та Комунальним підприємством «Підприємство комунальної власності» Енергодарської міської ради, яке з 01.06.2013 було виконавцем житлово-комунальних послуг в м. Енергодарі, був укладений договір №ВС-399 від 25.06.2013 про надання послуг з централізованого водопостачання умовами якого було узгоджено місце надання послуг, в тому числі містечко будівельників №1 (п. 2.9 договору).
На виконання цього договору відповідачем на вказаному об'єкті був встановлений та введений в експлуатацію обліковий прилад, оформлений журнал 00.УБ.ЖР.43-278 обліку водоспоживання (водовідведення) засобами вимірювальної техніки за формою ПОД-11.
Енергодарською міською радою прийнято рішення № 21 від 24.07.2018 «Про створення комунального підприємства «Тепловодоканал» Енергодарської міської ради. 27.11.2018 Енергодарською міською радою прийнято рішення № 3 про передачу комунального майна з балансу Комунальним підприємством «Підприємство комунальної власності» на баланс Комунального підприємства «Тепловодоканал», згідно з додатком № 1 якого передане, зокрема і спірне майно.
Приєднання відповідача до систем комунального централізованого водопостачання на об'єкті «Будівельне містечко № 1» залишилося незмінним.
Таким чином, відповідач у відповідності до норм чинного законодавства та умов договору, які були чинні на той час, приєднаний до системи централізованого комунального водопостачання на об'єкті «будівельне містечко №1», яке залишилось незмінним на час укладення договору № ВП-134 від 07.11.2019 на надання послуг централізованого водопостачання.
Судами попередніх інстанцій не прийнято доводи позивача про наявність іншого договору між сторонами, а саме договору № ВП-1/37-121-08-20-09081 від 29.01.2020, умови якого застосовуються з 01.01.2020 (п. 10.2 договору), оскільки на думку судів попередніх інстанцій дані обставини не спростовують факт укладання та існування між сторонами договору №ВП-134 від 07.11.2019.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду постановою від 12.07.2021 у справі № 908/792/20 касаційну скаргу Комунального підприємства «Тепловодоканал» Енергодарської міської ради залишив без задоволення. Рішення Господарського суду Запорізької області від 15.09.2020 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 11.03.2021 у справі № 908/792/20 залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції обґрунтована тим, що судами попередніх інстанцій встановлено факт укладення між Комунальним підприємством «Тепловодоканал» та Державним підприємством «НАЕК «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу Запорізька атомна електрична станція договору № ВП-134 від 07.11.2019 на надання послуг з централізованого водопостачання, який є чинним, а тому твердження позивача про самовільне користування відокремленим підрозділом Запорізька атомна електрична станція системами централізованого комунального водопостачання у період з травня 2019 року по 25 жовтня 2019 року свого підтвердження не знайшли.
Суддя Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду Баранець О.М. не погоджується з вищевказаною постановою з огляду на таке.
Спір у справі стосується стягнення з відповідача грошових коштів у сумі 702 238,16 грн за безоблікове водокористування в розумінні пункту 3.2 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України №190 від 27.06.2008, у зв'язку з відсутністю за доводами позивача договору на постачання води по об'єкту відповідача «Будмайданчик №1», у той час як відповідач наполягає, що водокористування на спірному об'єкті здійснювалось на підставі укладеного між сторонами договору № ВП-134 від 07.11.2019 про приєднання відповідача до систем комунального централізованого водопостачання на об'єкт «Будмістечко № 1».
Таким чином для вирішення питання про підставність здійснених позивачем нарахувань за безоблікове водокористування попередньо підлягало встановленню існування між сторонами договірних відносин щодо надання послуг водопостачання у спірний період.
Спірні правовідносини регулюються Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Господарським процесуальним кодексом України, Законом України «Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення» (в редакції на час виникнення спірних взаємовідносин), Правилами користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затвердженими наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України 27.06.2008 № 190 (надалі Правила № 190).
Правові, економічні та організаційні засади функціонування системи питного водопостачання, спрямовані на гарантоване забезпечення населення якісною та безпечною для здоров'я людини питною водою, врегульовано у Законі України «Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення».
Відповідно до статті 1 Закону України «Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення» питне водопостачання - діяльність, пов'язана з виробництвом, транспортуванням та постачанням питної води споживачам питної води, охороною джерел та систем питного водопостачання.
Відповідно до статті 19 Закону України «Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення» послуги з централізованого питного водопостачання надаються споживачам підприємством питного водопостачання з урахуванням вимог Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» на підставі договору з: підприємствами, установами, організаціями, що безпосередньо користуються централізованим питним водопостачанням та/або централізованим водовідведенням; підприємствами, установами або організаціями, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких перебуває житловий фонд і до обов'язків яких належить надання споживачам послуг з питного водопостачання та/або централізованого водовідведення; об'єднаннями співвласників багатоквартирних будинків, житлово-будівельними кооперативами та іншими об'єднаннями власників житла, яким передано право управління багатоквартирними будинками та забезпечення надання послуг з водопостачання та/або централізованого водовідведення водовідведення на підставі укладених ними договорів; власниками будинків, що перебувають у приватній власності; індивідуальними і колективними споживачами житлово-комунальних послуг, визначеними Законом України «Про житлово-комунальні послуги».
Договір про надання послуг з питного водопостачання та/або водовідведення укладається безпосередньо між підприємством питного водопостачання та/або водовідведення або уповноваженою ним юридичною чи фізичною особою і споживачем, визначеним у частині першій цієї статті.
Порядок надання споживачам послуг з питного водопостачання та/або водовідведення встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства.
У той же час загальний порядок укладення договорів врегульований положеннями статей 205, 207, 638-644 Цивільного кодексу України та статті 181 Господарського кодексу України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).
З аналізу наведених норм слідує, що за загальним правилом договір є укладеним у випадку повного і безумовного прийняття (акцепту) однією стороною пропозиції іншої сторони про укладення договору (оферти).
У той же час статтею 643 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у пропозиції укласти договір вказаний строк для відповіді, договір є укладеним, коли особа, яка зробила пропозицію, одержала відповідь про прийняття пропозиції протягом цього строку.
Відповідно до положень частини другої статті 644 Цивільного кодексу України, якщо пропозицію укласти договір, в якій не вказаний строк для відповіді, зроблено у письмовій формі, договір є укладеним, коли особа, яка зробила пропозицію, одержала відповідь протягом строку, встановленого актом цивільного законодавства, а якщо цей строк не встановлений, - протягом нормально необхідного для цього часу.
Статтею 645 Цивільного кодексу України встановлено, якщо відповідь про прийняття пропозиції укласти договір одержано із запізненням, особа, яка зробила пропозицію, звільняється від відповідних зобов'язань (частина 1). Якщо відповідь про прийняття пропозиції укласти договір було відправлено своєчасно, але одержано із запізненням, особа, яка зробила пропозицію укласти договір, звільняється від відповідних зобов'язань, якщо вона негайно повідомила особу, якій було направлено пропозицію, про одержання відповіді із запізненням. Відповідь, одержана із запізненням, є новою пропозицією (частина 2). За згодою особи, яка зробила пропозицію, договір може вважатись укладеним незалежно від того, що відповідь про прийняття пропозиції укласти договір було відправлено та (або) одержано із запізненням (частина 3).
Частиною 2 статті 642 Цивільного кодексу України також передбачено, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
Загальний порядок укладання господарських договорів міститься в статті 181 Господарського кодексу України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин), згідно з якою:
1. Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
2. Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках.
3. Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору.
4. За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.
5. Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони.
6. У разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути підтверджена у письмовій формі (протоколом узгодження розбіжностей, листами, телеграмами, телетайпограмами тощо).
7. Якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого на державному замовленні або такого, укладення якого є обов'язковим для сторін на підставі закону, або сторона - виконавець за договором, що в установленому порядку визнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг), яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у зазначений двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими.
8. У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.
Отже, при укладенні договорів про приєднання споживачів до систем комунального централізованого водопостачання має дотримуватися загальний порядок укладання господарських договорів, передбачений положеннями статей 205, 207, 638-645 Цивільного кодексу України та статті 181 Господарського кодексу України.
Місцевий господарський суд, з доводами якого погодився суд апеляційної інстанції, та підтримав суд касаційної інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, обґрунтовували свої висновки тим, що матеріалами справи підтверджено наявність укладеного між сторонами договору № ВП-134 від 07.11.2019 на надання послуг централізованого водопостачання, у зв'язку з чим суди дійшли висновку про недоведеність позивачем факту безоблікового водокористування з боку відповідача в період з травня 2019 року по 25 жовтня 2019 року.
При цьому виконання сторонами вимог статей 205, 207, 638-645 Цивільного кодексу України та статті 181 Господарського кодексу України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) та як наслідок встановлення факту укладення договору № ВП-134 від 07.11.2019, судами попередніх інстанцій не досліджувалось.
Більш того, суди попередніх інстанцій, надавши перевагу доводам відповідача, що він супровідним листом № 43/27124 від 12.12.2019 повернув позивачу один примірник узгодженого договору №ВП-134 від 07.11.2019, підписаний ним 10.12.2019, про приєднання відповідача до систем комунального централізованого водопостачання на об'єкт «Будмістечко № 1», а тому між сторонами існує підписаний та скріплений печатками сторін договір, не спростували доводів позивача, що договір №ВП-134 від 07.11.2019 між сторонами взагалі не був укладений, оскільки надісланий відповідачем супровідним листом № 43/27124 від 12.12.2019 примірник договору не відповідав оригінальному варіанту договору, що надсилався відповідачу для узгодження, при цьому протокол розбіжностей до договору відповідачем не додавався.
Позивач негайно листом № 1925 від 19.12.2019 повідомив відповідача про виявлене та зазначив що цей договір не має юридичної сили. Також позивачем надіслано скаргу на дії посадових осіб відповідача № 1926 від 19.12.2019, у якій також зазначено про неузгодженість змінених пунктів запропонованого позивачем проекту договору.
Однак, суди попередніх інстанцій оцінку зазначеним обставинам не надавали, наявні в матеріалах справи примірники договору № ВП-134 від 07.11.2019 (т. 1 а.с. 51-56, т.1 а.с. 164-169) на відповідність викладених в них пунктів оригінальному варіанту, який наведений позивачем, не перевіряли.
Також суди попередніх інстанцій, беззаперечно приймаючи доводи відповідача, що договір № ВП-134 від 07.11.2019 між сторонами укладений, не з'ясували яким чином це відбулося, з огляду на те, що в матеріалах справи відсутні докази, що відповідачем після 12.12.2019 надсилався позивачу підписаний та засвідчений печатками сторін примірник договору № ВП-134 від 07.11.2019 у редакції запропонованій позивачем, чи докази того, що відповідачем був наданий позивачу протокол розбіжностей до цього договору та у разі відмови позивача врахувати запропоновані відповідачем умови договору, чи звертався він до суду з позовом про визнання договору укладеним на умовах, визначених стороною тощо.
Щодо висновків судів попередніх інстанцій про відсутність вироку суду в кримінальному провадженні за фактом підробки документів (заміна сторінок в договорі № ВП-134 від 07.11.2019 на надання послуг централізованого водопостачання), то це не звільняє суд від обов'язку встановити обставини досягнення сторонами згоди по всіх істотних умовах договору для формування висновку про існування між сторонами договірних зобов'язань у спірних правовідносинах, що є визначальним для висновку чи було допущено відповідачем безоблікове водокористування по спірному об'єкту.
Також судами попередніх інстанцій підтримано доводи відповідача та без посилання на будь-які докази зроблено висновок, що при укладенні між сторонами договору № ВП-1/37-121-08-20-09081 від 29.01.2020 об'єкт «Будівельне містечко № 1» був включений помилково.
Однак, оцінка умов договору № ВП-1/37-121-08-20-09081 від 29.01.2020 знаходиться поза межами предмету спору у справі № 908/792/20, у той час як належних доказів визнання відповідних положень договору недійсними судами попередніх інстанцій не наведено.
Без оцінки судів попередніх інстанцій залишилися також наявні в матеріалах справи докази, зокрема: - лист відповідача № 43/6266 від 20.03.2020 адресований директору Комунального підприємства «Тепловодоканал» у якому відповідач просив у зв'язку з укладенням договору № ВП-1/37-121-08-20-09081 від 29.01.2020 на централізоване водопостачання, оформити та надати акт про надання послуг з водопостачання по житловому будинку № 155 та будівельному майданчику № 1 на 26 м2, а також вирішити питання відновлення подальшого водопостачання на ці об'єкти; - відповідь позивача № 938 від 24.03.2020 про відновлення послуги; - акт № 91 від 01.04.2020 про введення в експлуатацію приладу обліку; - службова записка від 29.04.2020 № 613; - акт №7/5-ВП 4.2020 про надання послуг з централізованого водопостачання за договором № ВП-1 від 29.01.2020 за квітень 2020 року (т. 2 а.с.24-29).
Вважаю, що висновки судів у цій справі щодо існування між сторонами у спірному періоді договірних відносин щодо водопостачання є передчасними та такими, що зроблені з порушенням норм процесуального права, за відсутності належного дослідження усіх наявних у матеріалах справи доказів, надання оцінки цим доказам та доводам учасників справи.
Оскільки відповідні порушення не могли бути виправлені судом касаційної інстанції в силу імперативного припису частини другої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягали скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Суддя О. Баранець