58000, м. Чернівці, вул. О.Кобилянської, 14, тел. 55-09-34, е-mail: inbox@cv.arbitr.gov.ua
20 липня 2021 року Справа № 926/992/21
Суддя Ковальчук Т.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом
Приватного акціонерного товариства “Сентравіс Продакшн Юкрейн”, м. Нікополь Дніпропетровської області,
до Товариства з обмеженою відповідальністю “Машзавод”, м. Чернівці,
про стягнення заборгованості, пені, відсотків за користування грошовими коштами та інфляційних збитків на суму 6258243,37 грн.,
за участю секретаря судового засідання Гаврилюк І.С.,
представників сторін:
позивача - Толстик О.Б., адвокат, дов. № 19 від 25.01.2021,
відповідача - Буряк О.І., адвокат, ордер серія АТ № 1009356 від 20.04.2021,
Приватне акціонерне товариство “Сентравіс Продакшн Юкрейн”, м. Нікополь Дніпропетровської області, звернулося до Господарського суду Чернівецької області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю “Машзавод”, м. Чернівці, про стягнення заборгованості, пені, відсотків за користування грошовими коштами та інфляційних збитків на суму 6258243,37 грн.
В обгрунтування позовних вимог у позовній заяві зазначено, що на підставі договору № 6000001218 від 19.12.2018 позивач поставив відповідачеві товар, оплату якого останній здійснив не належним чином, у результаті чого виникла заборгованість у сумі 5717273,11 грн. з урахуванням курсової різниці долара США до гривні в зв'язку з визначенням ціни товару в еквіваленті до долара США відповідно до умов договору, а також нараховано пеню в сумі 171963,09 грн., 3% річних за користування чужими грошовими коштами у сумі 85888,21 грн. та інфляційні втрати в сумі 283118,96 грн.
Ухвалою від 05.04.2021 відкрито провадження у справі за правилами загального провадження за участю представників сторін, підготовче засідання призначено на 27.04.2021, сторонам встановлено строки для подання відзиву на позов та відповіді, зобов'язано сторони провести звірку взаємних розрахунків по оплаті за товар.
Ухвалою від 27.04.2021 розгляд справи в підготовчому засіданні відкладено на 18.05.2021 за клопотанням відповідача.
28.04.2021 відповідач через канцелярію суду подав відзив на позовну заяву з додатками, а 13.05.2021 подав для долучення до матеріалів справи докази часткової сплати боргу.
У відзиві відповідач заперечив проти позову в частині вимог про стягнення 1791004,31 грн. боргу, 3423,51 грн. заборгованості за порушення строків оплати (пеня - суд), 1709,45 грн. 3% річних та 283118,96 грн. інфляційних втрат, зазначив, що позивач здійснив поставку товару з недотриманням умов додаткових угод щодо вартості товару і строку поставки, відповідач, у свою чергу, здійснював часткову оплату товару, в зв'язку з чим станом на дату подачі відзиву на позов заборгованість перед позивачем складає 3926268,80 грн., пеня і 3% річних нараховані позивачем невірно без врахування здійсненого відповідачем 15.10.2020 платежу в розмірі 1000000,00 грн. Проти вимог у частині стягнення інфляційних втрат відповідач заперечив з тих підстав, що за договором вартість товару визначено еквівалентно доларам США, тому захист майнових інтересів позивача забезпечено можливістю стягнення курсової різниці відносно вартості поставленого товару. Також відповідач надав власний розрахунок сум, які, крім основного боргу, вважає такими, що підлягають задоволенню, а саме:
- за додатковою угодою № 9 від 27.02.2020: пеня в сумі 134775,13 грн. за період з 21.08.2020 по 03.03.2021, 67318,79 грн. 3% річних за цей же період та 671881,90 грн. курсової різниці;
- за додатковою угодою № 11 від 21.07.2020: пеня в сумі 33764,45 грн. за період з 15.11.20 по 03.03.2021 та 16859,97 грн. 3% річних за цей же період, всього 924600,24 грн., (а.с. 108-112).
13.05.2021 електронною поштою до суду надійшла відповідь позивача на відзив з додатками.
У відповіді на відзив позивач заперечення відповідача відхилив, зазначив, що виконав свої зобов'язання за договором з поставки товару у повному обсязі, натомість, відповідач оплату поставленого товару здійснив частково з порушенням строків, а суму боргу визначив без врахування умови щодо автоматичної зміни ціни в залежності від курсових коливань офіційного курсу НБУ гривні до долара США. Також вказав, що заперечення відповідача проти пені є неспроможними, позаяк пеня нарахована на суму боргу, визначену з урахуванням автоматичного корегування ціни товару, пов'язаного з курсовою різницею, а нарахування інфляційних втрат на суму платежу, яка визначена у гривні в еквіваленті до іноземної валюти і в подальшому на день фактичної сплати коштів не змінюється, є правомірним (а.с. 135-138).
Ухвалою від 18.05.2021 у підготовчому засіданні оголошено перерву до 01.06.2021 для подання до суду акту звірки взаємних розрахунків.
26.05.2021 позивач подав електронною поштою до суду акт звіряння розрахунків між сторонами.
Ухвалою від 01.06.2021 закрито підготовче провадження, розгляд справи в підготовчому засіданні призначено в судовому засіданні на 15.06.2021 за участю представників сторін.
15.06.2021 відповідач подав до суду два клопотання від 14.06.2021 про долучення документів до матеріалів справи та від 15.06.2021 про відкладення розгляду справи.
Ухвалою від 15.06.2021 зазначені клопотання відповідача задоволено, розгляд справи в судовому засіданні відкладено на 01.07.2021.
01.07.2021 від відповідача електронною поштою надійшло клопотання від 30.06.2021 про долучення документів до матеріалів справи - копії платіжного доручення № 1080 від 30.06.2021, та заява від 29.06.2021 про розстрочення виконання рішення суду з додатками.
У судовому засіданні 01.07.2021 суд залучив подану представником відповідача копію платіжного доручення № 1080 від 30.06.2021, заслухав вступне слово представників сторін, дослідив письмові докази у справі та оголосив перерву до 15-00 год. 13.07.2021 для подання сторонами письмових пояснень щодо алгоритму обчислення курсової різниці та коригування заборгованості.
Після оголошеної в засіданні 01.07.2021 перерви до суду надійшли:
02.07.2021 - письмові пояснення відповідача,
12.07.2021 - додаткові пояснення у справі позивача від 09.07.2021,
12.07.2021 - клопотання відповідача від 09.07.2021 про долучення документів до матеріалів справи;
- заява відповідача від 09.07.2021 про розстрочення виконання рішення суду (нова редакція);
- 13.07.2021 - заперечення позивача від 12.07.2021 на клопотання (заяву) відповідача про розстрочення виконання рішення суду.
Представник відповідача адвокат Буряк О.І. в судове засідання 13.07.2021 не з'явилася, по телефону повідомила секретаря судового засідання Гаврилюк І.С. про погіршення самопочуття та необхідність звернутися до лікаря, в зв'язку з чим вона не зможе прийняти участь у розгляді справи.
У судовому засіданні 13.07.2021 представник позивача не заперечувала щодо відкладення розгляду справи на нетривалий час у зв'язку з неявкою представника відповідача, з урахуванням чого ухвалою від 13.07.2021 розгляд справи відкладено на 20.07.2021.
У судовому засіданні 20.07.2021 суд продовжив розгляд справи, заслухав додаткові пояснення представників сторін, розглянув додатково подані документи, провів судові дебати та вирішив справу по суті з виходом у нарадчу кімнату.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив задовольнити позов, пояснив, що відповідачем несвоєчасно проведено оплату поставленого товару, в зв'язку з чим, враховуючи, що укладеним між сторонами договором передбачено автоматичне корегування ціни товару на курсову різницю, позивачем правильно визначено розмір заборгованості на дату проведення часткової оплати та на дату звернення з позовом до суду в сумі, що зазначена у позовній заяві, а також правомірно нараховано пеню і передбачені статтею 625 ЦК України компенсаційні платежі на суму боргу, що включає курсову різницю.
Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги визнав частково за виключенням сум заборгованості, пені і компенсаційних платежів, зазначених у відзиві на позов, просив врахувати здійснені відповідачем під час розгляду справи платежі в рахунок погашення боргу.
Представник відповідача також просив розстрочити виконання рішення суду на один рік, посилаючись на втрату клієнтів через негативну економічну ситуацію та війну і погіршення показників господарської діяльності, через що товариство було змушене скоротити робочий тиждень та не має можливості виконати судового рішення одразу. Разом з тим, доводив представник відповідача, ТОВ “Машзавод” визнає заборгованість перед позивачем і здійснює її часткове погашення, має пакет замовлень на 2021 рік, за рахунок якого зможе поступово виконати рішення суду, збитки позивача компенсовані курсовою різницею, пенею і процентами річних, що в сукупності надає підстави для розстрочення виконання судового рішення.
Представник позивача проти розстрочення виконання рішення заперечив, зазначив, що надані відповідачем докази та документи про його майновий стан не свідчать про наявність обставин, які унеможливлюють виконання рішення, при цьому, підлягають врахуванню майнові інтереси ПрАТ “Сентравіс Продакш Юкрейн”, яке також перебуває в складному фінансовому становищі, зазнало негативних наслідків від втрати контрагентів - споживачів його продукції, та було змушене скоротити чисельність працівників.
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини справи, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, що регулює спірні правовідносини між сторонами, суд встановив наступне.
19 грудня 2018 року між Приватним акціонерним товариством “Сентравіс Продакшн Юкрейн” (Постачальник) і Товариством з обмеженою відповідальністю “Машзавод” (Покупець) було укладено договір № 6000001218, на умовах якого позивач зобов'язався поставити відповідачеві трубну продукцію (Товар), у кількості та номенклатурі, наведених у специфікаціях, що відповідають додатковим угодам, які є невід'ємною частиною цього договору (а.с. 9-11).
Згідно з пунктом 2.1 договору № 6000001218 від 19.12.2018 (далі - Договір поставки) сторони домовилися, що ціна Товару визначається в специфікаціях відповідних додаткових угод, які є невід'ємною частиною Договору.
Сторони встановлюють ціну Товару і розміри платежів у гривні і визначають їх грошовий еквівалент у доларах США, який зазначається в додаткових угодах до Договору, надалі - еквівалент.
Сторони погодили, що ціна Товару і розмір відповідного платежу змінюються автоматично прямо пропорційно зміні офіційного курсу НБУ UAN/USD на дату оплати - якщо такий курс змінився більш ніж на 5% в будь-який бік. При цьому, внесення змін у даний Договір у письмовій формі відносно змін ціни/розміру платежів згідно даного пункту не є обов'язковим, але, по факту зміни ціни/розміру платежів згідно даного пункту сторони мають право підписати двосторонній документ, який зафіксує зміни, що відбулися.
Під такою оплати розуміється як безпосередньо дата оплати, так і дата подання відповідного позову, якщо Покупець не здійснив оплату вчасно.
Під курсом розуміється і застосовується офіційний курс НБУ на день оплати Товару. Якщо з якихось причин на день оплати Товару офіційний курс НБУ не було оприлюднено, то застосовується курс продажу долара США на міжбанку, вказаному на сайті http://minfin.com.ua/ (далі - Курс для обох випадків).
Відповідно до пункту 2.2 Договору поставки зобов'язання з оплати виконується в грошовій одиниці України - гривні. Загальна сума Договору поставки визначається як сума специфікацій усіх його додаткових угод і орієнтовно складає 100000000,00 грн. (пункт 2.3).
За пунктом 3.1 Договору поставки строки і порядок розрахунків обумовлюються сторонами додатково у відповідних додаткових угодах.
Відповідно до пунктів 4.1-4.5 Договору поставки:
- постачання Товару може відбуватися партіями, в сортаменті і кількості відповідно до додаткових угод,
- під партією Товару розуміється весь перелік Товару, поіменований у відповідній видатковій накладній,
- строк поставки Товару вказується у відповідній додатковій угоді,
- про готовність партії Товару до відвантаження Постачальник повідомляє Покупця шляхом надіслання відповідного повідомлення електронною поштою або іншим погодженим способом,
- умови поставки Товару - ЕХW м. Нікополь (по ІНКОТЕРМС-2010, публікація МТП № 715), автомобільним транспортом Покупця, якщо інше не обумовлено відповідною додатковою угодою,
- приймання-передача Товару відбувається за кількістю - згідно накладних, а по якості - згідно сертифіката якості заводу-виробника.
Пунктом 6.2 Договору поставки передбачено, що у випадку порушення строку оплати партії Товару Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі 0,1%, але не більше облікової ставки НБУ, що діяла у період прострочення, від несплаченої суми за кожний день прострочення платежу.
Згідно з пунктом 10.1 строк дії Договору визначено з моменту його підписання Сторонами до 31 грудня 2019 року, додатковою угодою № 6 від 07.10.2019 строк дії Договору поставки продовжено до 31 грудня 2020 року, додатковою угодою № 13 від 14.12.2020 - до 31 грудня 2021 року (а.с. 12, 15).
Упродовж дії Договору поставки сторони укладали і виконували додаткові угоди до нього щодо постачання партій Товару, зокрема:
1) № 9 від 27.02.2020 (далі - додаткова угода № 9) на поставку продукції - безшовні нержавіючі труби по АSТМ А789, марка сталі S31803, у кількості 12,260 тн на загальну суму 4435668,00 грн., що по курсу 24,649000 грн. за 1 дол. США еквівалентно 179953,26 доларів США.
Порядок оплати - 100% вартості Товару протягом 30 календарних днів з дати відвантаження Товару (пункт 3.1 додаткової угоди).
Ціна Товару і розмір відповідного платежу змінюється автоматично прямо пропорційно зміні офіційного курсу НБУ UAN/USD на дату оплати, якщо такий курс змінився більш ніж на 10% в будь-якій бік (пункт 3.2 додаткової угоди).
Строк готовності Товару до відвантаження/постачання - до 31 травня 2020 включно (пункт 4 додаткової угоди) (а.с. 13).
За вказаною додатковою угодою позивач виставив відповідачеві рахунок № 2406 від 20.07.2020 на оплату 4435668,00 грн. та по накладній № 2441 від 22.07.2020 поставив ТОВ “Машзавод” товар - безшовні нержавіючі труби по АSТМ А789 в кількості 13,616 тон (у позовній заяві помилково 12,260 т - суд) на суму 4926268,80 грн., які прийняті відповідачем без будь-яких заперечень (а.с. 16-19);
2) № 11 від 21.07.2020 (далі - додаткова угода № 11) на поставку продукції - безшовні холоднодеформовані нержавіючі труби по ГОСТ 9941-81, марка сталі 10Х17Н13М2Т, у кількості 7,407 тн на загальну суму 2122139,94 грн., що по курсу 27,601100 грн. за 1 дол. США еквівалентно 76886,06 доларів США.
Порядок оплати - 100% вартості Товару протягом 30 календарних днів з дати відвантаження Товару (пункт 3.1 додаткової угоди).
Ціна Товару і розмір відповідного платежу змінюється автоматично прямо пропорційно зміні офіційного курсу НБУ UAN/USD на дату оплати, якщо такий курс змінився більш ніж на 10% в будь-якій бік (пункт 3.2 додаткової угоди).
Строк готовності Товару до відвантаження/постачання 18 грудня 2020 (пункт 4 додаткової угоди)
Покупець зобов'язується вивезти Товар з території Постачальника протягом 10 календарних днів з дати повідомлення Постачальника про готовність Товару до відвантаження (пункт 5 додаткової угоди) (а.с. 14).
За цією додатковою угодою позивач виставив рахунок № 3473 від 15.10.2020 на оплату на суму 2122139,94 грн. і по двох накладних № 3486 від 16.10.2020 та № 3520 від 21.10.2020 поставив ТОВ “Машзавод” товар - труби безшовні холодно- і теплодеформовані з корозійностійкої сталі ГОСТ 9941-81, марка сталі 10Х17Н13М2Т, відповідно у кількості 6,684 тн на суму 1913962,06 грн. та 0,642 тн на суму 185336,33 грн., всього по цих двох накладних 7,326 тн труб на загальну суму 2099298,39 грн. (а.с. 20-24).
Загалом по вказаних трьох накладних позивач поставив відповідачеві товар на загальну суму 7025567,19 грн.
Оплату товару відповідач здійснював наступним чином:
1) по додатковій угоді № 9 (рахунок № 2406 від 20.07.2020, накладна № 2441 від 22.07.2020):
- 1000000,00 грн. до звернення позивача з позовом до господарського суду (платіжне доручення № 1697 від 15.10.2020, а.с. 27, 120);
- 1150000,00 грн. під час розгляду справи (платіжні доручення № 817 від 11.05.2021 на суму 500000,00 грн., № 996 від 14.06.2021 на суму 50000,00 грн., № 1080 від 30.06.2021 на суму 500000,00 грн., № 1095 від 05.07.2021 на суму 100000,00 грн., а.с. 132, 174 на звороті, 188 на звороті, 216).
2) по додатковій угоді № 11 (рахунок № 3473 від 15.10.2020, накладні № 3486 від 16.10.2020, № 3520 від 21.10.2020):
- 1000000,00 грн. до звернення позивача з позовом до господарського суду (платіжні доручення № 158 від 02.02.2021 на суму 500000,00 грн., № 287 від 17.02.2021 на суму 500000,00 грн., а.с. 118);
- 1099298,39 грн. під час розгляду справи (платіжне доручення № 513 від 23.03.2021, а.с. 119).
Вирішуючи спір, суд застосовує такі норми чинного законодавства України.
За змістом частин першої та другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Правовідносини між сторонами у справі виникли на підставі укладеного між ними Договору поставки, за яким у сторін виникли взаємні права та обов'язки.
Відповідно до частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються зі статтею 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених Господарським кодексом, іншими законами або договором.
Грошовим є зобов'язання, за яким боржник зобов'язується сплатити кредитору певну суму грошових коштів.
Згідно зі статтею 524 Цивільного кодексу України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Відповідно до частини першої статті 533 Цивільного кодексу України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.
Гривня є законним платіжним засобом на території України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (стаття 192 Цивільного кодексу України).
Отже, гривня як національна валюта вважається єдиним законним платіжним засобом на території України.
Разом з тим, частина друга статті 533 Цивільного кодексу України допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.
У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається у гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не передбачений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Згідно з частиною першою статті 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої та другої статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.
Стаття 610 Цивільного кодексу України передбачає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з частиною першою статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
За статтею 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 ЦК України).
Статтею 230 Господарського кодексу України визначено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
За змістом частини 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Досліджені у справі докази - Договір поставки, додаткові угоди до нього, рахунки на оплату, накладні, довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей, свідчать про те, що обов'язок з поставки товару був виконаний позивачем, що визнається відповідачем.
У свою чергу відповідач свій обов'язок з оплати отриманого товару належним чином не виконав, зокрема, порушив строки оплати, встановлені додатковими угодами № 9 та № 11, у зв'язку з чим виникла заборгованість, за стягненням якої позивач звернуся до господарського суду.
Дослідивши умови Договору поставки і додаткових угод № 9 і № 11 щодо ціни товару та порядку її оплати, суд встановив, що ціна товару визначена сторонами в національній валюті України - гривні, в еквіваленті іноземної валюти (долара США) по курсу на дату укладення відповідної додаткової угоди.
Згідно умов пункту 3 додаткових угод № 9 і № 11 ціна товару і розмір відповідного платежу змінюється автоматично прямо пропорційно зміні офіційного курсу НБУ UAN/USD на дату оплати - якщо такий курс змінився більш ніж на 10% в будь-який бік. Під датою оплати розуміється як безпосередньо дата оплати, так і дата подання відповідного позову, якщо Покупець не здійснив оплату вчасно.
Це означає, що у разі зміни курсу більш ніж на 10% покупець (відповідач) повинен сплатити постачальнику (позивачу) ціну товару в гривнях по курсу гривні до долара США на день оплати, яка буде еквівалентна обумовленій у відповідній додатковій угоді сумі в доларах США, що визначена по курсу, вказаному в додатковій угоді.
Різниця між вартістю поставленого товару в гривнях в еквіваленті до долара США по курсу на дату укладення додаткової угоди і його вартістю в гривнях в еквіваленті до долара США по курсу на день проведення платежу (звернення з позовом до суду) і буде курсовою різницею.
Саме сума курсової різниці (доплати), визначена на дату платежу, визначає усю (остаточну) суму грошових коштів, що підлягає сплаті відповідно до договору.
Отже остаточна ціна товару формується з урахуванням розміру курсової різниці, визначеної станом на дату здійснення оплати за товар, що узгоджується з положеннями статей 533 Цивільного кодексу України, з принципом свободи договору та нормою статті 632 Цивільного кодексу України щодо встановлення ціни в договорі за домовленістю сторін.
Слід зазначити, що відповідач проти стягнення курсової різниці не заперечує, проте зазначає про її надмірне нарахування позивачем.
Згідно матеріалів справи в зв'язку зі збільшенням більш ніж на 10% курсу НБУ UAN/USD на дату здійснення відповідачем першого платежу в рахунок оплати товару за накладною № 2441 від 22.07.2020 (додаткова угода № 9) позивач визначив курсову різницю по курсу валют на 15.10.2020 у сумі 148785,02 грн. та на дату складання позову 03.03.2021 у сумі 542921,70 грн. за формулою:
сума платежу
скорегована сума = _ _ _ _ _ _ _ _ _ х (курс на дату платежу - курс на дату підписання додаткової угоди)
курс на дату платежу
(таблиця Розрахунок курсових різниць в позовній заяві, а.с. 212). Всього курсова різниця за підрахунками позивача складає 691706,72 грн. (148785,02 грн. + 542921,70 грн.).
Відповідач у письмових поясненнях від 02.07.2021 обчислив курсову різницю на дату оплати 15.10.2020 у сумі 148784,95 грн. та на дату 03.03.2021 у сумі 476969,42 грн., що загалом вкладає 625754,37 грн., за формулою КР = СГО х (К2-К1), де КР - сума курсових різниць, СГО - сума господарської операції (монетарної статті), К1 - курс НБУ на дату виникнення монетарної статті, К2 - курс НБУ на дату визначення курсової різниці (на дату розрахунків чи подання позовної заяви) (Монетарні статті - статті балансу про грошові кошти, а також про такі активи й зобов'язання, які будуть отримані чи сплачені у фіксованій (або визначеній) сумі грошей чи їх еквівалентів (п. 4 П(С)БО 21) - суд) (а.с. 205-209).
Різниця між сумами курсової різниці, обчисленими позивачем і відповідачем, виникла через те, що позивач здійснив коригування на курс валют заборгованості в сумі 4075053,82 грн. станом на 15.10.2020, яка включала курсову різницю 148785,02 грн. (4926268,80 грн. - 1000000,00 грн. + 148785,02 грн.), а відповідач визначав курсову різницю на заборгованість в розмірі 3926268,80 грн. без врахування курсової різниці в сумі 148785,02 грн. (4926268,80 грн. - 1000000,00 грн.).
Проаналізувавши зазначені розрахунки, суд доходить висновку, що і позивачем, і відповідачем сума курсової різниці визначена помилково.
У зв'язку з тим, що 15.10.2020 відповідачем здійснено частковий платіж у сумі 1000000,00 грн., решта платежу з оплати вартості товару за накладною № 2441 від 22.07.2020 в еквіваленті гривні до долара США на дату звернення позивача з позовом до суду (03.03.2021) має визначатися шляхом віднімання еквіваленту гривневого платежу в доларах США по курсу на дату укладення додаткової угоди від еквіваленту гривневого платежу в доларах США по курсу на день проведення платежу та множення різниці в доларах США на курс гривні до долара США на дату платежу, тому курсова різниця на 15.10.2020:
(1000000,00 грн. : 24,6490 грн./дол.) - (1000000,00 грн. : 28,3164 грн./дол.) = 5254,38 дол.
По курсу на 15.10.2020: 5254,38 дол. х 28,3164 грн./дол. = 148785,12 грн. (курсова різниця).
Як видно, обчислена судом сума курсової різниці на 10 копійок більша від суми, що визначена позивачем, що можна пояснити округленням дробових чисел.
Враховуючи засади диспозитивності господарського судочинства, закріплені в статті 14 Господарського процесуального кодексу України, та норму частини 2 статті 237 ГПК, згідно якої при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог, суд приймає як обгрунтовану курсову різницю в сумі 148785,02 грн. згідно з розрахунком позивача.
У подальшому визначення курсової різниці на дату звернення з позовом до суду має визначатися в еквіваленті гривні до долара США від залишку платежу в еквіваленті до долара США згідно з накладною № 2441 від 22.07.2020, інакше при обчисленні позивачем курсової різниці на заборгованість в гривнях, в яку включено попередню курсову різницю, має місце зайве нарахування суми, на яку збільшується належний до сплати покупцем платіж.
Так, згідно з додатковою угодою № 9 еквівалент вартості товару в доларах США по курсу на 27.02.2020 складає 179953,26 дол. США.
По накладній № 2441 від 22.07.2020 позивач поставив товар на суму 4926268,80 грн., що по курсу на дату укладення додаткової угоди № 9 складає 199856,74 дол. США.
За умовами додаткової угоди № 9 відповідач має сплатити вартість товару в гривнях в сумі, що еквівалентна саме 199856,74 дол. США.
У такому випадку, враховуючи платіж 15.10.2020 у сумі 1000000,00 грн. (еквівалент 35315,22 дол. США по курсу на 15.10.2020), залишок платежу в доларах США становитиме 164541,52 дол. США, що еквівалентно 4596138,28 грн. по курсу гривні до долара на 03.03.2021 (164541,52 дол. США х 27,9330 грн./дол.) (розрахунок суду, а.с. 242).
Отже, з урахуванням курсової різниці заборгованість відповідача по оплаті за товар по накладній № 2441 від 22.07.2020 складає 4596138,28 грн., а не 4617974,72 грн. як визначив позивач у позовні заяві. Таким чином, позивач зайво нарахував 21836,44 грн. курсової різниці (4617974,72 грн. - 4596138,28 грн.), а відповідач занизив суму курсової різниці.
При цьому, суд звертає увагу на арифметичну помилку в сумі 0,80 грн. у розрахунках позивача при обчисленні загальної суми основного боргу за позовною заявою:
так, борг на 03.03.2021 у розмірі 4075053,82 грн. і курсова різниця 542921,70 грн. по додатковій угоді № 9 та заборгованість по додатковій угоді № 11 у розмірі 1099298,39 грн. сумарно складають 5717273,91 грн., а не 5717273,11 грн., як визначено позивачем у позовній заяві.
Враховуючи наведене, а також, що курсова різниця на заборгованість за додатковою угодою № 11 позивачем не нараховувалася, суд доходить висновку, що на дату звернення позивача з позовом до господарського суду заборгованість відповідача складала 5695436,67 грн., у тому числі:
4596138,28 грн. (з урахуванням курсової різниці) по додатковій угоді № 9 та
1099298,39 грн. по додатковій угоді № 11.
У ході розгляду справи відповідач повністю сплатив заборгованість у сумі 1099298,39 грн. за додатковою угодою № 11 та частково - на суму 1150000,00 грн., за додатковою угодою № 9, у результаті чого на дату вирішення справи судом борг відповідача перед позивачем складає 3446138,28 грн.
У відзиві на позов відповідач письмово та усно в судовому засіданні його представник вказували, що позивач у порушення пункту 4 додаткової угоди № 9 поставив товар пізніше визначеної дати поставки та на суму, що більша, ніж обумовлено даною додатковою угодою, однак заперечення проти позову цими обставинами ТОВ “Машзавод” не обґрунтовував.
У зв'язку з цим суд зазначає, що відповідно до частини статті 669 Цивільного кодексу України кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні, а частинами 2, 3 статті 670 цього Кодексу передбачено, якщо продавець передав покупцеві більшу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець зобов'язаний повідомити про це продавця. Якщо в розумний строк після одержання такого повідомлення продавець не розпорядиться товаром, покупець має право прийняти весь товар, якщо інше не встановлено договором. Якщо покупець прийняв більшу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, він зобов'язаний оплатити додатково прийнятий товар за ціною, встановленою для товару, прийнятого відповідно до договору, якщо інша ціна не встановлена за домовленістю сторін.
Отже, оскільки відповідач прийняв усю кількість товару за накладною № 2441 від 22.07.2020, він зобов'язаний оплатити його вартість позивачеві на умовах Договору поставки та додаткових угод до нього.
Будь-яких доводів чи доказів, що саме порушення позивачем строку поставки товару по додатковій угоді № 9 (як прострочення кредитора) призвело до збільшення вартості товару за рахунок курсової різниці, відповідач не подав.
Відтак, наведені твердження відповідача не впливають на висновки суду щодо розміру заборгованості ТОВ “Машзавод” перед ПрАТ “Сентравіс Продакш Юкрейн”.
Стосовно позовних вимог про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат суд дійшов наступних висновків.
Згідно з пунктом 6.2 Договору поставки у випадку порушення строку оплати партії Товару Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі 0,1%, але не більше облікової ставки НБУ, що діяла у період прострочення, від несплаченої суми за кожний день прострочення платежу.
Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Частиною 6 статті 231 ГК України унормовано, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором, а згідно з частиною 6 статті 232 цього Кодексу нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Позивач просить стягнути з відповідача пеню на загальну суму 171963,09 грн., у тому числі:
- по додатковій угоді № 9 (накладна № 2441 від 22.07.2020): 138199,22 грн. за період з 21.08.2020 по 03.03.2021,
- по додатковій угоді № 11:
по накладній № 3486 від 16.10.2020 у сумі 30595,38 грн. за період з 15.11.2020 по 03.03.2021;
по накладній № 3520 від 21.10.2020 у сумі 3168,49 грн. за період з 20.11.2020 по 03.30.2021 (розрахунок позивача, а.с. 6-7).
Перевіривши розрахунок позивача, суд встановив, що нарахування пені на заборгованість за додатковою угодою № 9 виконано без обмеження періоду нарахування шістьма місяцями з дня, коли зобов'язання мало бути виконано, при цьому, Договір поставки іншого положення не містить.
Відтак, суд здійснив перерахунок пені за допомогою калькулятора інформаційно-довідкової програми IPLEX і визначив її у сумі 131357,77 грн. на заборгованість у розмірі 4075053,82 грн. за період з 21.08.2020 по 21.02.2021 по додатковій угоді № 9 (розрахунок суду, а.с. 242-244).
Пеня на заборгованість за додатковою угодою № 11 по накладній № 3486 від 16.10.2020 згідно розрахунку суду склала 30554,97 грн., а по накладній № 3520 від 21.10.2020 - 3165,00 грн. (розрахунок суду, а.с. 242-244).
Як зазначалося, відповідно до статті 625 ГПК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши виконаний позивачем розрахунок 3% річних на загальну суму 85888,21 грн. (69028,23 грн. за додатковою угодою № 9 за період з 21.08.2020 по 03.03.2021 та 16859,98 грн. за додатковою угодою № 11 з 15.11.2020 по 03.03.2021), суд встановив, що вказана сума обчислена правильно (розрахунок позивача, а.с. 7, розрахунок суду, а.с. 242-244).
Суд відхиляє доводи відповідача, що пеня і 3% річних повинні нараховуватися на заборгованість в сумі 3926268,80 грн. з 15.10.2020 без врахування курсової різниці, оскільки це суперечить змісту Договору поставки і додаткових угод №№ 9 і 11 до нього, відповідно до яких ціна товару автоматично змінюється на курсову різницю у разі зміни курсу гривні до долара США більш ніж на 10% на дату платежу. У зв'язку з цим на 15.10.2020 розмір боргу за додатковою угодою № 9 у гривнях становив 4075053,82 грн., як правильно визначив позивач.
Інфляційні втрати позивач просить стягнути з відповідача в сумі 283118,96 грн., у тому числі:
241268,77 грн. по додатковій угоді № 9 (накладна № 2441 від 22.07.2020) за період вересень 2020-січень 2021 та
по додатковій угоді № 11 по накладній № 3486 від 16.10.2020 у сумі 67754,26 грн. за період листопад 2020-січень 2021 і по накладній 3520 від 21.10.2020 у сумі 4095,93 грн. за період грудень 2020-січень 2021 (розрахунок позивача, а.с. 7-8).
Відповідач проти нарахування інфляційних втрат заперечував з тих підстав, що сума платежу за товар визначена в еквіваленті до долара США, отже, позивач не зазнав збитків у зв'язку із знеціненням грошової одиниці України - гривні.
Указані заперечення беруться до уваги судом у частині, що стосується інфляційних нарахувань на заборгованість за додатковою угодою № 9.
Так, згідно сталої правової позиції Верховного Суду (постанови від 11 жовтня 2018 року у справі № 905/192/18, від 29 січня 2019 року у справі № 910/11249/17) інфляційні нарахування на суму боргу та три проценти річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів та в отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
За змістом статті 1 Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.
Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.
Отже індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає.
З огляду на викладене норми частини другої статті 625 Цивільного кодексу України щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов'язання, визначеного у гривнях.
У разі порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені у гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, передбачені частиною другої статті 625 Цивільного кодексу України інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти.
Верховний Суд також зазначає, якщо за умовами договору сума платежу, визначена в іноземній валюті, перераховується у гривню і в подальшому на день фактичної сплати коштів згідно з таким перерахунком не змінюється, тобто залишається гривневою, то з моменту перерахунку у разі прострочення виконання зобов'язання зі сплати перерахованої (остаточної) суми договору боржник відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України зобов'язаний на вимогу кредитора сплатити борг з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення виконання цього зобов'язання (зі сплати перерахованої (остаточної) суми договору), оскільки у такому разі матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів за сумою донарахування (курсової різниці), що визначається лише у гривні та у подальшому не коригується, не покриваються за рахунок донарахування вартості товару з урахуванням курсової різниці.
Таким чином, оскільки заборгованість за додатковою угодою № 9 перерахована позивачем за курсом іноземної валюти - долара США, станом на день звернення з позовом до господарського суду (03.03.2021) і саме на вказану дату визначена в твердій гривневій сумі, його втрати від знецінення валюти України за період, що передує зверненню до суду, відновлені еквівалентом долара США.
У зв'язку з цим відсутні підстави для нарахування інфляційних втрат у сумі 241268,77 грн. за обраний позивачем період з вересня 2020 по січень 2021, а їх стягнення за своїм змістом є подвійною відповідальністю за невиконання зобов'язання, що суперечить нормам чинного законодавства.
Нарахування індексу інфляції на заборгованість за додатковою угодою № 9 можливе за наступний період у разі її несплати відповідачем уже як сталої гривневої суми, визначеної судовим рішенням, якщо вона не зазнаватиме коригування на курсову різницю в майбутньому.
Заборгованість за додатковою угодою № 11 визначена в гривнях і не коригувалася на курсову різницю, отже, в цьому випадку позивач має право на нарахування інфляційних втрат і його доводи в цій частині враховуються судом.
Разом з тим, при застосуванні індексу інфляції на заборгованість у господарських процесах врахуванню підлягають деякі особливості, які, як встановлено судом, позивач залишив поза увагою.
Так, постановою Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань” передбачено, що індекс інфляції визначається починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж. Це означає, що в господарському процесі, на відміну від цивільного процесу, незалежно від числа виникнення заборгованості індекс інфляції буде застосовуватися тільки з наступного місяця.
Також найменший період визначення індексу інфляції становить місяць, а тому прострочення платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат. Отже, сукупний індекс інфляції не враховує неповний місяць (зокрема про таке вказано у постановах ВГСУ від 27.10.2010 № 6/92-38, від 19.01.2011 № 4/54-10-1818, від 15.02.2012 № 5021/1596/2011, від 10.07.2013 № 5002-33/4081-2012).
Відтак, судом здійснено розрахунок інфляційних втрат на заборгованість за додатковою угодою № 11 з урахуванням наведених вище особливостей з використанням калькулятора інформаційно-довідкової програми IPLEX та визначено інфляційні втрати за додатковою угодою № 11:
1) по накладній № 3486 від 16.10.2020 у сумі 42331,10 грн. за період грудень 2020-січень 2021 проти 67754,26 грн., нарахованих позивачем за період листопад 2020-січень 2021;
2) по накладній № 3520 від 21.10.2020 у сумі 4099,08 грн. за період грудень 2020-січень 2021 проти 4095,93 грн., обчислених позивачем за період грудень 2020-січень 2021 (розрахунок суду, а.с. 242-244).
Загальна сума інфляційних втрат, що підлягають стягненню, складає 46427,03 грн. (42331,10 грн. + 4095,93 грн.).
Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Статтею 74 ГПК України унормовано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. (статті 76, 77 ГПК України).
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За результатами розгляду справи, оцінивши зібрані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів у відповідності до статті 86 ГПК України, суд доходить висновку, що позов підлягає частковому задоволенню на суму 3743531,26 грн., у тому числі:
- 3446138,28 грн. основного боргу з урахуванням курсової різниці (по накладній № 2441, додаткова угода № 9);
- 165077,74 грн. пені (131357,77 грн. за додатковою угодою № 9 + 33719,97 грн. за додатковою угодою № 11);
- 85888,21 грн. 3% річних (69028,23 грн. за додатковою угодою № 9 та 16859,98 грн. за додатковою угодою № 11);
- 46427,03 грн. інфляційних втрат (за додатковою угодою № 11).
При цьому, суд не використовує в якості доказу у справі складений сторонами станом на 15.04.2021 акт звіряння розрахунків, оскільки суми заборгованості за даними позивача та відповідача є різними, тому при визначенні розміру боргу до стягнення суд використовував первинні документи про проведені господарські операції з поставки товару і його оплати, а також опубліковані на сайті http://minfin.com.ua курси гривні до долара США станом на дати укладення додаткових угод, їх виконання сторонами та звернення позивача з позовом до господарського суду (а.с. 161, 239-241).
У частині вимог про стягнення основного боргу в сумі 2249298,39 грн., який відповідач сплатив у ході вирішення спору, провадження у справі належить закрити за відсутністю предмета спору по пункту 2 частини1 статті 231 ГПК України.
У решті вимог на суму 265413,72 грн., з яких:
- 21836,44 грн. основний борг (5717273,11 грн. - (3446138,28 грн. + 2249298,39 грн.), курсова різниця),
- 6885,35 грн. пеня (171963,09 грн. - 165077,74 грн.) та
- 236691,93 грн. інфляційних втрат (283118,96 грн. - 46427,03 грн.) у позові належить відмовити за необгрунтованістю.
У зв'язку з частковим задоволенням позову у відповідності до пункту 2 частини 1 статті 129 ГПК України судовий збір в сумі 93873,65 грн. підлягає покладенню на сторони пропорційно обгрунтованим позовним вимогам: 89892,44 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, 3981,21 грн. - залишається за позивачем (розрахунок суду, а.с. 242-244).
Про витрати на правову допомогу адвокатів сторони не заявляли.
У ході розгляду справи відповідач подав заяву від 29.06.2021 про розстрочення виконання рішення суду, а 09.07.2021 подав заяву про розстрочення виконання рішення суду в новій редакції.
У заяві від 09.07.2021 відповідач просить розстрочити виконання судового рішення у справі на 12 місяців, зазначаючи, що він не має можливості одразу здійснити повний розрахунок з позивачем через негативну економічну ситуацію в країні та війну, в зв'язку з чим втратив клієнтів - покупців Російської Федерації і Республіки Білорусь. Унаслідок цього, вказано у заяві відповідача, показники діяльності Товариства за 2020 рік у порівнянні з 2018-2019 роками значно знизилися і воно не може здійснювати господарську діяльність у звичному режимі та було змушено скоротити робочий час до 20 годинного робочого тижня, що свідчить про наявність виняткових (особливих) та непереборних обставин, які істотно ускладнюють виконання Товариством договірних зобов'язань. Відповідач зазначає у заяві, що фінансова ситуація, в якій перебуває ТОВ “Машзавод”, унеможливлює виконання судового рішення одразу, а розстрочення його виконання надасть Товариству змогу здійснювати господарську діяльність, виплачувати заробітну плату працівникам, сплачувати податки та виконати судове рішення в повному обсязі шляхом, який є найбільш реальним та можливим для відповідача з огляду на його фінансовий стан та джерела надходження коштів.
До заяв про розстрочення виконання рішення відповідачем додано:
- довідку № 11/49-Т від 14.06.2021 з розшифровкою (таблички №№ 1, 2), згідно якої показники реалізації продукції Товариства впали в 2019 році до обсягу 147512000,00 грн. проти 274197000,00 грн. у 2018 році, а в 2020 році знизилися до 109809180,00 грн., при цьому, ТОВ “Машзавод” на 23.03.2021 має пакет замовлень на суму 79562024,78 грн. (табличка № 3), що надасть йому можливість поступово погасити заборгованість перед позивачем;
- довідку № 11/54-Т від 30.06.2021 і наказ № 49/6 від 10.06.2021 про скорочення з метою погашення заборгованості перед контрагентами витрат Товариства шляхом скорочення робочого часу працівників з 40 годинного робочого тижня на 20 годинний робочий тиждень;
- баланс ТОВ “Машзавод” та звіт про фінансові результати станом на 31.03.2021, згідно яких за результатами першого кварталу 2021 року відповідач має незначний ріст чистого фінансового результату прибутку: 148,00 тис. грн. проти 115 тис. грн. попереднього звітного періоду (а.с. 189-191, 192-194).
Позивач проти надання відстрочки виконання рішення заперечував, подав заперечення від 12.07.2021, в яких зазначив, що баланс та звіт про фінансові результати відповідача показують, що ТОВ “Машзавод” здійснює виробничу діяльність у звичному режимі і не має збитків, неповний робочий тиждень ним встановлено тимчасово з 01.07.2020 на 4 місяці, отже, на даний час цей період вже минув і відповідач не може на нього посилатися. У свою чергу, вказано у запереченнях, у позивача відбулися зміни щодо чисельності працівників, пов'язані із суттєвим зменшенням замовлень, несвоєчасним виконанням фінансових зобов'язань контрагентами та впровадженням карантину, а невиконання ТОВ “Машзавод” зобов'язання з оплати товару, незначне погашення заборгованості після початку розгляду справи та фактичне відстрочення виконання зобов'язань за договором на строк біля одного року надає підстави для висновку, що невиконання фінансових зобов'язань відповідачем спричинило для позивача, який є одним із містоутворюючих підприємств у регіоні, збитки та низку інших негативних наслідків у господарській діяльності у 2020 році, що також має бути враховано судом (а.с. 225-226).
Позивачем надано довідку від 12.07.2021 про середньооблікову штатну чисельність працівників за 2020 рік: на початок звітного періоду - 1750 люд., на кінець звітного періоду - 1402 люд., баланс і звіт про фінансові результати за 2020 рік, які показують прибутковість діяльності ПрАТ “Сентравіс Продакшн Юкрейн” (а.с. 228-233).
Вирішуючи питання про наявність підстав для розстрочення виконання рішення, суд виходить з наступного.
За змістом частини 6 статті 238 ГПК України під час вирішення справи у разі необхідності у резолютивній частині рішення вказується про, зокрема, надання відстрочки або розстрочки виконання рішення.
Питання про розстрочення виконання рішення вирішується судом за правилами, викладеними у статті 331 ГПК України, відповідно до частини 1 якої за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.
Згідно з частинами 3, 4 статті 331 ГПК України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує:
1) ступінь вини відповідача у виникненні спору;
2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан;
3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Відповідно до частини 5 цієї статті ГПК України розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.
Верховний Суд у постанові від 27.02.2019 у справі № 796/43/2018 зазначив, що при вирішенні питання щодо можливості відстрочення чи розстрочення виконання рішення, суд повинен враховувати майнові інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини кожної сторони у виникненні спору та інші обставини. Матеріальний стан боржника не є безумовною підставою для розстрочення чи відстрочення виконання рішення суду і підлягає оцінці у сукупності з іншими фактичними обставинами.
Отже, в основу ухвали про надання розстрочки або відстрочки виконання рішення суду має бути покладений обґрунтований висновок про наявність обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення.
Оскільки Господарський процесуальний кодекс України не визначає переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання, то суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини, за правилами норм Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 ГПК України).
Згідно з частиною 1 статті 76 Господарського процесуального кодексу України, визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Оцінивши додані до заяви відповідача про розстрочення виконання рішення докази, суд зазначає про відсутність документів, які б свідчили про відсутність грошових коштів на рахунках ТОВ “Машзавод”, чи припинення ним господарської діяльності, що унеможливлювало би виконання рішення суду.
Разом з тим, наказ від № 49/6 від 10.06.2021 “Про переведення підприємства в режим неповного робочого часу” свідчить про наявні фінансові ускладнення в господарській діяльності ТОВ “Машзавод” і прийнятий з метою погашення заборгованості перед контрагентами Товариства.
При цьому, суд звертає увагу, що в тексті наказу є явна описка про встановлення неповного робочого часу з 01.07.2020, а не з 01.07.2021, позаяк і даний наказ, і зазначений в ньому протокол профспілкового комітету, яким погоджено скорочення робочого часу, датовані червнем 2021 року.
Про погіршення стану господарської діяльності відповідача свідчать таблички № 1 і № 2 про обсяги реалізації основних видів продукції за 12 міс. 2018-2019 р.р. та за 12 міс. 2020, згідно яких показники реалізації продукції ТОВ “Машзавод” у 2020 році впали на 60% порівняно з 2018 роком та майже на 26% у порівнянні з 2019 роком.
Наведене вище свідчить про існування об'єктивних обставин, які ускладнюють виконання відповідачем рішення у даній справі.
Разом з тим, у відповідача в наявності пакет замовлень на 2021 рік, реалізація якого надає можливість поступово погасити заборгованість перед позивачем.
При цьому, суд зазначає, що неможливість виконати рішення суду не обов'язково має виражатися саме у відсутності грошових коштів та припиненні господарської діяльності як крайніх негативних наслідків функціонування суб'єкта господарювання.
Навпаки, виконання рішення суду не повинно перешкоджати здійсненню господарської діяльності відповідача.
Суд бере до уваги, що відповідач не ухиляється від виконання зобов'язання перед позивачем, частково оплачував товар до звернення ПрАТ “Сентравіс Продакшн Юкрейн” з позовом до господарського суду, а в ході розгляду справи сплатив борг на суму 2249298,39 грн., що свідчить про його добросовісність і відповідальність перед контрагентом.
Одночасно, при вирішенні питання про розстрочення виконання рішення врахуванню підлягають і майнові інтереси позивача, який також несе фінансовий тягар складної економічної ситуації в країні та не отримав належні йому за Договором поставки кошти у обумовлений строк.
У зв'язку з тим, що відстрочка та розстрочка подовжує період відновлення порушеного права стягувача при їх наданні, суди, в цілях вирішення питання про можливість їх надання, а також визначення строку продовження виконання рішення суду повинні враховувати закріплені в нормах матеріального права, і перш за все у Європейській конвенції про захист прав людини та основних свобод, що є частиною національного законодавства, допустимі межі надання відстрочки та розстрочки виконання судового рішення.
Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка та розстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого частиною першою статті 6 Конвенції, згідно з якою “кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру”, а у системному розумінні даної норми та національного закону суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах шляхом виконання судового рішення, тобто, довготривале виконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути виправдано за конкретних обставин справи та є наслідком зменшення вимог щодо розумності строку.
На державі лежить позитивне зобов'язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як у теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі “Чижов проти України”, заява № 6962/02).
Таким чином, питання про відстрочення виконання рішення суду повинно вирішуватися господарськими судами із дотриманням балансу інтересів сторін.
Відтак, за результатами розгляду заяви про розстрочення виконання рішення, проаналізувавши доводи і аргументи сторін та надані ними документи, суд доходить до висновку, що заяву ТОВ “Машзавод” про розстрочення виконання рішення суду належить задовольнити і з врахуванням майнового стану обох сторін та з метою дотримання балансу їх інтересів розстрочити виконання рішення на 6 місяців, стягуючи з відповідача визначену судом до задоволення суму боргу з пенею та компенсаційними платежами і судовий збір рівними частками на користь позивача.
На думку суду, з огляду на правову позицію Європейського суду з прав людини та обставини справи, розстрочення виконання судового рішення у цій справі на 6 місяців (з урахуванням значного розміру заборгованості) не зашкодить сутності права позивача, гарантованого частиною першою статті 6 Конвенції, та не призведе до довготривалої затримки з виконанням рішення суду, водночас забезпечить можливість ефективного виконання судового рішення відповідачем без негативних наслідків для його виробничої діяльності та не спричинить таких наслідків для позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 20, 129, п. 2 ч. 1 ст. 231, ст.ст. 237, 238 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Позовну заяву Приватного акціонерного товариства “Сентравіс Продакшн Юкрейн” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Машзавод” про стягнення заборгованості, пені, відсотків за користування грошовими коштами та інфляційних збитків на суму 6258243,37 грн. задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Машзавод” (вул. Прутська, 16, м. Чернівці, 58023, код ЄДРПОУ 30045061) на користь Приватного акціонерного товариства “Сентравіс Продакшн Юкрейн” (просп. Трубників, 56, м. Нікополь, Дніпропетровської області, 53201, код ЄДРПОУ 30926946) 3446138,28 грн. основного боргу, 165077,74 грн. пені, 85888,21 грн. 3% річних, 46427,03 грн. інфляційних втрат та 89892,44 грн. судового збору.
В цій частині виконання рішення розстрочити на шість місяців, стягуючи з Товариства з обмеженою відповідальністю “Машзавод” (вул. Прутська, 16, м. Чернівці, 58023, код ЄДРПОУ 30045061) на користь Приватного акціонерного товариства “Сентравіс Продакшн Юкрейн” (просп. Трубників, 56, м. Нікополь, Дніпропетровської області, 53201, код ЄДРПОУ 30926946) рівними частками по 638903,95 грн. щомісячно.
3. В частині вимог про стягнення боргу в сумі 2249298,39 грн. основного боргу провадження у справі закрити.
4. В частині вимог про стягнення 21836,44 грн. основного боргу, 6885,35 грн. пені та 236691,93 грн. інфляційних втрат у задоволенні позову відмовити, судовий збір у сумі 3981,21 грн. залишити за позивачем Приватним акціонерним товариством “Сентравіс Продакшн Юкрейн”.
З набранням судовим рішенням законної сили видати наказ.
Строк і порядок набрання рішенням законної сили та його оскарження.
Відповідно до статті 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (стаття 257 ГПК України).
У судовому засіданні 20.07.2021 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Повний текст підписано 22 липня 2021 року.
Суддя Т.І.Ковальчук
Інформацію по справі, що розглядається можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://cv.arbitr.gov.ua/sud5027/.