ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
22.07.2021Справа № 910/8885/21
Господарський суд міста Києва у складі судді Турчина С. О., розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали господарської справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МАРКС.КАПІТАЛ"
до Моторного (транспортного) страхового бюро України
про стягнення 8408,29 грн
Без повідомлення (виклику) учасників справи
Товариство з обмеженою відповідальністю "МАРКС.КАПІТАЛ" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Моторного (транспортного) страхового бюро України про стягнення 8408,29 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на підставі договору про надання фінансових послуг факторингу №5/31-07/2016 від 31.07.2016 та з огляду на положення підпункту п.41.1. ст.41 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у позивача виникло право звернення до Моторно (транспортне) страхового бюро України про стягнення заборгованості за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності у розмірі 47632,68 грн, з яких: 31379,51 грн - розмір завданого збитку, 1650,65 грн - 3 % річних, 6757,64 грн - інфляційних втрат, 7844,88 грн - пені. Оскільки відповідачем було частково виконано зобов'язання перед позивачем на суму 31379,51 грн, позивач звернувся до суду із позовом про стягнення з відповідача 8408,29 грн, з яких: 1650,65 грн - 3 % річних, 6757,64 грн - інфляційні втрати.
Господарський суд міста Києва ухвалою від 07.06.2021 прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі №910/8885/21, розгляд справи постановив здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).
29.06.2021 через канцелярію суду від відповідача надійшов відзив на позов. Відповідач проти позову заперечив, посилаючись на те, що позивачу на підставі заяви від 05.09.2019 та наданих документів було відшкодовано шкоду в повному обсязі. За доводами відповідача, нараховані позивачем інфляційні втрати та 3% річних згідно із ч.5 ст.45 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" є повністю погашеними; МТСБУ не є правонаступником ПрАТ "СК "УКРАЇНА", а тому на відповідача не може бути покладено зобов'язань ПрАТ "СК "УКРАЇНА"; відповідач не порушував строків виплати страхового відшкодування перед позивачем.
Також відповідачем заявлено про застосування строку позовної давності до заявлених позивачем вимог.
07.07.2021 через канцелярію суду від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій позивач стверджує, що МТСБУ набуває зобов'язань за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності не лише в розмірі заподіяної шкоди, але й з урахуванням 3% річних, інфляційних втрат та пені. Також позивачем наведено пояснення щодо нарахувань 3% річних та інфляційних втрат.
08.07.2021 через канцелярію суду від позивача надійшли письмові пояснення щодо первинного кредитора та зазначено, що у додатку №1 від 23.04.2018 до уточнення до заяви про грошові вимоги ТОВ "МАРКС.КАПІТАЛ" від 27.03.2018 була допущена технічна помилка, та помилково зазначено первинного кредитора " ОСОБА_1 " замість " ОСОБА_2 ".
16.07.2021 через канцелярію суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, у якому відповідач зазначає, що з дати настання страхового випадку починається загальний строк позовної давності, який з урахуванням зупинення на підставі п.2 ч.1 ст.263 ЦК України, закінчився 04.02.2019, а спеціальний строк позовної давності закінчився 22.06.2020.
Згідно із частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши надані документи та матеріали, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд
Згідно із матеріали справи 04.02.2016 по бул. І.Лепсе,38 в м.Києві, відбулася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортних засобів: автомобіля "Daewoo Lanos" реєстраційний номер НОМЕР_1 та автомобіля "Mazda" реєстраційний номер НОМЕР_2 .
У відповідності до постанови Солом'янського районного суду міста Києва від 23.03.2016 у справі №760/3037/16-п вищевказана дорожньо-транспортна пригода відбулась внаслідок порушення водієм автомобіля "Daewoo Lanos" реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_3 , вимог п.п.2.3. б), 10.3. ПДР України.
Постановою Солом'янського районного суду міста Києва від 23.03.2016 у справі №760/3037/16-п ОСОБА_3 притягнуто до адміністративної відповідальності згідно із ч.4 ст.124 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення.
Відповідно до звіту №2847 про оцінку з визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу, складеного 11.02.2016, було проведено огляд пошкодженого автомобіля "Mazda" реєстраційний номер НОМЕР_2 та визначено вартість матеріального збитку завданого в результаті ДТП, що становить 34645,62 грн.
За доводами позивача 01.03.2016 ОСОБА_2 (власник автомобіля "Mazda" реєстраційний номер НОМЕР_2 ) подала до ПрАТ "СК "УКРАЇНА" заяву про страхове відшкодування.
08.07.2016 між ОСОБА_2 та ФОП Шиян Д.С. було укладено договір відступлення права вимоги (цесія) виплати страхового відшкодування, на підставі якого ОСОБА_2 відступив ФОП Шиян Д.С. права вимоги в зобов'язаннях, що виникли із вищевказаного ДТП, у тому числі одержання грошового відшкодування нанесеної майнової шкоди від винної особи, страхової компанії або від МТСБУ.
31.07.2016 між ФОП Шиян (клієн) та ТОВ "МАРКС.КАПІТАЛ" (фактор) було укладено Договір про надання фінансових послуг факторингу № 5/31-07/2016.
Відповідно до п.1.1 договору в порядку та на умовах, визначених цим договором, клієнт передає фактору, а фактор приймає і зобов'язується оплатити клієнтові усі права вимоги за грошовими зобов'язаннями, що виникли у клієнта з договорів відступлення права вимоги (цесії) виплати страхового відшкодування відповідно до Додатку №1 до цього договору, зокрема, з договору відступлення права вимоги від 31.07.2016.
В силу цього договору фактор займає місце клієнта (як кредитора) в зобов'язаннях, що виникли із вищезазначеного договору відносно усіх прав клієнта, у тому числі права одержання від боржника сум основного боргу, відсотків, неустойок у повному обсязі (п.1.2 договору).
Пунктом 1.4. договору передбачено, що зобов'язаною особою (боржником) є ОСОБА_3 (п. 4 Додатку №1 до договору); страхова компанія Приватне акціонерне товариство "СК "УКРАЇНА"; Моторне (транспортне) страхове бюро України у порядку, передбаченому Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що починаючи з 31.07.2016 кредитором у договірному зобов'язанні за страховою подією 04.02.2016, яке виникло в результаті ДТП, є ТОВ "МАРКС.КАПІТАЛ".
Однак, Приватне акціонерне товариство "СК "УКРАЇНА", порушуючи умови договору страхування (полісу), не здійснило виплату грошового зобов'язання.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.03.2018 було відкрито провадження у справі №910/842/18 про банкрутство Приватного акціонерного товариства "СТРАХОВА КОМПАНІЯ "УКРАЇНА".
30.03.2018 Товариство з обмеженою відповідальністю "МАРКС.КАПІТАЛ" звернулось до Господарського суду міста Києва із заявою про грошові вимоги до Приватного акціонерного товариства "СК "УКРАЇНА", в тому числі за зобов'язанням яке виникло за страховою подією 04.02.2016.
24.04.2018 ТОВ "МАРКС.КАПІТАЛ" було подано уточнення до заяви про грошові вимоги до ПрАТ "СК "УКРАЇНА" у справі №910/842/18, у тому числі за зобов'язанням яке виникло за страховою подією 04.02.2016. Уточнення стосувалися детального розрахунку заборгованості ПрАТ "СК "УКРАЇНА" перед ТОВ "МАРКС.КАПІТАЛ".
Судом враховано, що у додатку №1 від 23.04.2018 до уточнення до заяви про грошові вимоги ТОВ "МАРКС.КАПІТАЛ" від 27.03.2018 було помилково зазначено первинного кредитора " ОСОБА_1 " замість " ОСОБА_2 ". Однак, враховуючи, що у заяві про грошові вимоги до ПрАТ "СК "УКРАЇНА" були зазначені договори, за якими позивачем набуто право вимоги, у тому числі за страховою подією 04.02.2016, судом прийнято до уваги пояснення позивача щодо допущеної в уточненнях помилки в частині зазначення первинного кредитора.
Отже, ТОВ "МАРКС.КАПІТАЛ" у заяві про грошові вимоги до Приватного акціонерного товариства "СК "УКРАЇНА" просило визнати грошові вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "МАРКС.КАПІТАЛ" до Приватного акціонерного товариства "СТРАХОВА КОМПАНІЯ "УКРАЇНА" та включити грошові вимоги до реєстру вимог кредиторів у розмірі 14268524,30 грн (у редакції уточнень), в тому числі за страховою подією 04.02.2016 у сумі 47632,68 грн, а саме: 31379,51 грн - розмір завданого збитку, 1650,65 грн - 3 % річних, 6757,64 грн - інфляційних втрат, 7844,88 грн - пені.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.06.2018 у справі №910/842/18 позивач визнаний кредитором Приватного акціонерного товариства "СТРАХОВА КОМПАНІЯ "УКРАЇНА".
Грошові вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "МАРКС.КАПІТАЛ" до Приватного акціонерного товариства "СК "УКРАЇНА" у зобов'язанні були визнані в повному обсязі та внесені до реєстру кредиторів згідно ухвали Господарського суду м.Києва від 15.06.2018 у справі №910/842/18.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.07.2019 у справі №910/842/18 затверджено звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс, постановлено ліквідувати ПрАТ "СТРАХОВА КОМПАНІЯ "УКРАЇНА" у зв'язку з неможливістю останнього виконати свої зобов'язання перед кредиторами, а також встановлено, що вимоги кредиторів, які визнані судом та включені до реєстру вимог кредиторів, не задоволені, у зв'язку з тим, що ліквідатором не виявлено достатньо майнових активів, що підлягають включенню до ліквідаційної маси для погашення кредиторських вимог
У зв'язку з ліквідацією ПрАТ "СТРАХОВА КОМПАНІЯ "УКРАЇНА" позивач звернувся до відповідача із заявою від 05.09.2019 про виплату відшкодування в загальній сумі 47632,68 грн, що складається із суми страхового відшкодування, сум 3 % річних, інфляційних втрат та пені.
01.10.2019 відповідачем було частково виконано зобов'язання за страховою подією 04.02.2016, здійснено виплату страхового відшкодування у розмірі 31379,51 грн, що підтверджується випискою по рахунку позивача.
Посилаючись на невиконання відповідачем зобов'язання у повному обсязі позивач звернувся до суду з позовними вимогами про стягнення 8408,29 грн, з яких: 1650,65 грн - 3% річних, 6757,64 грн - інфляційні втрати.
Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з наступних підстав.
Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч.4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 23.05.2018 по справі №910/9823/17.
Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо.
Преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи. Вказану правову позицію викладено у постанові від 03.07.2018 Великої палати Верховного Суду по справі №917/1345/17.
При цьому суд зазначає, що преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також рішеннями Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України" та від 28.10.1999 у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (див. рішення Суду у справах Христов проти України, no. 24465/04, від 19.02.2009, Пономарьов проти України, no. 3236/03, від 03.04.2008).
Таким чином, розмір грошової вимоги, а саме: 31379,51 грн - розмір завданого збитку, 1650,65 грн - 3 % річних, 6757,64 грн - інфляційних втрат, 7844,88 грн - пені та обґрунтованість такої вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "МАРКС.КАПІТАЛ" до Приватного акціонерного товариства "СТРАХОВА КОМПАНІЯ "УКРАЇНА" встановлені у справі про банкрутство, мають преюдиціальне значення і не потребують повторного доказування у даній справі.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" банкрутство - це визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність за допомогою процедур санації та мирової угоди і погасити встановлені у порядку, визначеному цим законом, грошові вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.
В силу положень частини першої та другої статті 41 вказаного Закону задоволення вимог кредиторів боржника забезпечує ліквідатор у встановленому цим Законом порядку. Ліквідатор з дня свого призначення здійснює, зокрема такі повноваження: приймає до свого відання майно боржника, забезпечує його збереження; виконує функції з управління та розпорядження майном банкрута; проводить інвентаризацію та оцінку майна банкрута; аналізує фінансове становище банкрута; виконує повноваження керівника (органів управління) банкрута; очолює ліквідаційну комісію та формує ліквідаційну масу; пред'являє до третіх осіб вимоги щодо повернення банкруту сум дебіторської заборгованості; має право отримувати кредит для виплати вихідної допомоги працівникам, що звільняються внаслідок ліквідації банкрута, який відшкодовується згідно з цим Законом позачергово за рахунок коштів, одержаних від продажу майна банкрута; з дня визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури повідомляє працівників банкрута про звільнення та здійснює його відповідно до законодавства України про працю. Виплата вихідної допомоги звільненим працівникам банкрута провадиться ліквідатором у першу чергу за рахунок коштів, одержаних від продажу майна банкрута, або отриманого для цієї мети кредиту; заявляє в установленому порядку заперечення щодо заявлених до боржника вимог поточних кредиторів за зобов'язаннями, які виникли під час провадження у справі про банкрутство і є неоплаченими; подає до суду заяви про визнання недійсними правочинів (договорів) боржника; вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб; передає в установленому порядку на зберігання документи банкрута, які відповідно до нормативно-правових документів підлягають обов'язковому зберіганню, на строк не менше п'яти років з дати визнання особи банкрутом; продає майно банкрута для задоволення вимог, внесених до реєстру вимог кредиторів, у порядку, передбаченому цим Законом.
За приписами частин першої-третьої статті 46 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" після завершення всіх розрахунків з кредиторами ліквідатор подає до господарського суду звіт та ліквідаційний баланс, до якого, зокрема, додаються: відомості за результатами інвентаризації майна боржника та перелік ліквідаційної маси; реєстр вимог кредиторів з даними про розміри погашених вимог кредиторів. Якщо ліквідатор не виявив майнових активів, що підлягають включенню до складу ліквідаційної маси, він зобов'язаний подати господарському суду ліквідаційний баланс, який засвідчує відсутність у банкрута майна. Якщо за результатами ліквідаційної процедури після задоволення вимог кредиторів не залишилося майна, господарський суд виносить ухвалу про ліквідацію юридичної особи - банкрута.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.07.2019 у справі №910/842/18 затверджено звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс, ліквідовано банкрута - Приватне акціонерне товариство "СТРАХОВА КОМПАНІЯ "УКРАЇНА" та закрито провадження у справі.
Вказаною ухвалою встановлено, що вимоги кредиторів, які визнані судом та включені до реєстру вимог кредиторів, не задоволені, у зв'язку з тим, що ліквідатором не виявлено достатньо майнових активів, що підлягають включенню до ліквідаційної маси для погашення кредиторських вимог.
З урахуванням наведеного, суд вважає доведеним факт недостатності коштів та майна страховика - учасника Моторного (транспортного) страхового бюро України для задоволення вимог його кредиторів.
Отже, станом на момент звернення позивача із даним позовом до суду, його визнано кредитором ПрАТ "СТРАХОВА КОМПАНІЯ "УКРАЇНА" - банкрута із грошовими вимогами, в тому числі, у розмірі 47632,68 грн, а саме: 31379,51 грн - розмір завданого збитку, 1650,65 грн - 3 % річних, 6757,64 грн - інфляційних втрат, 7844,88 грн - пені, проте, під час провадження у справі про банкрутство у ПрАТ "СТРАХОВА КОМПАНІЯ "УКРАЇНА" не виявлено майна або інших активів, за рахунок яких могли бути задоволені вимоги позивача.
Судом встановлено, що позивач звернувся до МТСБУ із заявою про виплату відшкодування в сумі 47632,68 грн, у тому числі завданого збитку, 3 % річних, інфляційних втрат та пені.
Згідно із матеріалів справи 01.10.2019 на підставі ст.41 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" відповідач виплатив позивачу страхове відшкодування у розмірі 31379,51 грн.
Стаття 625 ЦК України встановлює відповідальність за порушення грошового зобов'язання.
Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом викладених норм правовідношення, в якому страховик, у разі настання страхового випадку, зобов'язаний здійснити страхову виплату, є грошовим зобов'язанням, на суму якого у разі прострочення його виконання страховиком нараховуються суми, передбачені законом і договором страхування (зокрема, 3% річних, інфляційні втрати) (Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30.01.2018 у справі № 910/17993/15 та від 01.06.2016 у справі № 910/22034/15).
Правовідносини за договором страхування в процедурі ліквідації страховика і після її завершення врегульовані Законами України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
За загальним правилом, викладеним в пункті 3 статті 20 Закону України "Про страхування", при настанні страхового випадку страховик зобов'язаний здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк. Страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування або законом.
Норми статті 87 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (відповідно до приписів якого здійснювалось провадження у справі № 910/842/18 про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна") не регулюють наслідки незадоволення вимог кредиторів в процедурі банкрутства страховика через недостатність у нього майна, а норма частини п'ятої статті 45 зазначеного закону встановлює, що вимоги, не задоволені за недостатністю майна, вважаються погашеними.
Натомість, спеціальні норми Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" встановлюють виняток з цього правила щодо страховиків та визначають порядок задоволення вимог кредиторів страховика, що не були задоволені у процедурі банкрутства страховика, через недостатність майна страховика.
Так, відповідно до пункту 20.3 статті 20 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі ліквідації страховика за рішенням визначених законом органів обов'язки за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності виконує ліквідаційна комісія. Обов'язки страховика за такими договорами, для виконання яких у страховика, що ліквідується, недостатньо коштів та/або майна, приймає на себе МТСБУ. Виконання обов'язків у повному обсязі гарантується коштами відповідного централізованого страхового резервного фонду МТСБУ на умовах, визначених цим законом.
Підпунктом "ґ" пункту 41.1. статті 41 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим законом, у разі її заподіяння, у разі недостатності коштів та майна страховика - учасника МТСБУ, що визнаний банкрутом та/або ліквідований, для виконання його зобов'язань за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
За змістом викладених норм, що регулюють правила переходу від ліквідованого страховика до МТСБУ обов'язків за договором страхування, МТСБУ виконує обов'язки цього страховика відповідно до умов договору страхування в повному обсязі.
При цьому преамбула статті 41 Закону - щодо відшкодування МТСБУ шкоди на умовах, визначених Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не може тлумачитись без взаємозв'язку із положеннями підпункту "ґ" пункту 41.1. цієї статті та із положеннями пункту 20.3 статті 20 цього закону, пункту 3 статті 20 Закону України "Про страхування". Зазначені нормативні акти в цілому та наведені норми, зокрема, не передбачають винятків із загального правила про майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені) та відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України - сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми.
Оскільки спірні відносини виникли з договірних відносин, і позивач продовжує реалізовувати їх в межах договірних зобов'язань, має місце винятково договірний характер обов'язку чи то страховика, чи то МТСБУ щодо відшкодування шкоди потерпілому, а не передбачена статтею 1166 Цивільного кодексу України, позадоговірна (деліктна) відповідальність за завдану майнову шкоду.
Отже, в даному випадку, на підставі норм п. 20.3 ст. 20 та ст. 41 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" має місце перехід обов'язків до МТСБУ за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності ліквідованого страховика.
При цьому, МТСБУ не звільняється від обов'язку сплачувати за страховика, що допустив прострочення виплати суми страхового відшкодування, передбачені законом (частина друга статті 625 Цивільного кодексу України та пункт 36.5 статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів") суми 3 % річних, інфляційних втрат та пені, нарахованих за прострочення ліквідованим страховиком виплати суми страхового відшкодування, оскільки ці нарахування в силу закону є невід'ємною/складовою частиною боргу зі сплати страхового відшкодування за договором страхування.
Правильність цієї позиції узгоджується із фактом визнання у справі про банкрутство кредиторських вимог позивача до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна" як на суму страхового відшкодування, так і на спірні у цій справі суми 3 % річних, інфляційних втрат, а також узгоджується з умовами в пункті 1.2 договору про надання фінансових послуг факторингу № 5/31-07/2016 від 31.07.2016 - щодо права позивача (фактора та кредитора за договором) одержати від боржника суми основного боргу, відсотки, неустойки у повному обсязі.
Враховуючи наведене, для вирішення спору про покладення на МТСБУ (відповідно до пункту 20.3 статті 20 та підпункту "ґ" пункту 41.1. статті 41 Закону) обов'язку сплачувати за ліквідованого страховика окрім суми страхового відшкодування також 3 % річних, інфляційних втрат та пені, нарахованих в силу Закону за прострочення виплати страхового відшкодування, допущене страховиком, обставини прострочення МТСБУ виплати страхувальнику цього страхового відшкодування не входять до предмету дослідження та доказування, як такі, що не мають значення.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.07.2020 у справі №910/14293/19.
Обставини правильності розрахунків спірних сум 3% річних, інфляційних втрат, які були визнані як кредиторські вимоги у справі № 910/842/18 про банкрутство ПАТ "СК"Україна", встановлені згідно з ухвалою від 15.06.2018 у справі № 910/842/18.
За змістом ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У відповідності до ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Приписами ст.76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із ст.78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Враховуючи викладене, позовні вимоги про відшкодування 3% річних у сумі 1650,65 грн та інфляційних втрат у сумі 6757,64 грн, нарахованих за прострочення ліквідованим страховиком виплати суми страхового відшкодування є обґрунтованими та такими, що відповідають положенням чинного законодавства.
Водночас у відзиві на позовну заяву відповідач заявив про застосування строків позовної давності.
Так, можливість судового захисту суб'єктивного права особи в разі його порушення, визнання або оспорювання, серед іншого, обумовлена строком, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу - позовною давністю (стаття 256 ЦК України).
Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
За змістом ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Аналогічна позиція міститься також в постанові 14.08.2018 Верховного Суду у справі № 922/1425/17.
Відповідно до ст.262 Цивільного кодексу України заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.
Статтею 263 Цивільного кодексу України наведені підстави зупинення перебігу позовної давності, зокрема в частині першій вказаної статті зазначено, що перебіг позовної давності зупиняється у разі відстрочення виконання зобов'язання (мораторій) на підставах, встановлених законом. У разі виникнення обставин, встановлених частиною першою цієї статті, перебіг позовної давності зупиняється на весь час існування цих обставин. Від дня припинення обставин, що були підставою для зупинення перебігу позовної давності, перебіг позовної давності продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення.
Відповідно до ч.2 та ч.3 ст.264 Цивільного кодексу позовна давність переривається, зокрема, у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Як встановлено судом, предметом спору у даній справі є стягнення з відповідача кредиторських вимог за договором №АІ/5682352, внаслідок ліквідації боржника - Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна" на підставі норм п.20.3 ст.20 та ст.41 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", а саме: 3% річних та інфляційних втрат.
Вимоги позивача щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат у розумінні ст.625 Цивільного кодексу України мають похідну природу від основного грошового зобов'язання, тому до них застосовується загальний строк позовної давності у три роки.
Як вбачається зі змісту ухвали Господарського суду міста Києва від 15.06.2018 у справі №910/842/18, грошові вимоги ТОВ "МАРКС.КАПІТАЛ" до ПрАТ "СТРАХОВА КОМПАНІЯ "УКРАЇНА" у зобов'язанні, яке виникло за страховим випадком 04.02.2016, були визнані в повному обсязі, зокрема, в частині розміру страхового відшкодування, 3% річних, інфляційних втрат та внесені до реєстру кредиторів.
Судом встановлено, що на підставі заяви позивача від 05.09.2019 відповідачем було сплачено 01.10.2019 лише страхове відшкодування у розмірі 31379,51 грн, інша частина зобов'язань зокрема, щодо сплати 3% річних та інфляційних втрат була залишена з боку МТСБУ без задоволення.
Початок перебігу позовної давності обчислюється за правилами статті 261 Цивільного кодексу України, частина перша якої пов'язує його з днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться у статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Аналіз положень статті 261 ЦК України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у заінтересованої сторони права на позов.
Враховуючи, що перебіг строку позовної давності розпочинається від дня, коли позивач міг довідатись про порушення свого права (у даному випадку від дати часткового задоволення відповідачем заяви позивача та відмови у виплаті сплати 3% річних, інфляційних втрат), суд дійшов висновку, що Товариство з обмеженою відповідальністю "МАРКС.КАПІТАЛ" звернулось з даним позовом (31.05.2021) у межах загального строку позовної давності.
За таких обставини, заява відповідача про її застосування строку позовної давності щодо вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат задоволенню не підлягає.
Щодо заявленої заяви відповідача про застосування строків позовної давності до пені, то суд зазначає, що позивачем у цій справі не заявлено позовних вимог про стягнення пені, а тому заява відповідача у цій частині не підлягає розгляду.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на вище наведене, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "МАРКС.КАПІТАЛ" про стягнення з Моторного (транспортного) страхового бюро України 3% річних у сумі 1650,65 грн та інфляційних втрат у сумі 6757,64 грн.
Щодо розподілу судових витрат суд виходить з наступного.
Згідно з ч.ч. 1, 3 ст.123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Частиною 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
У відповідності до ч.2 ст.126 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
За змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Судом встановлено, що на підтвердження понесення витрат на правову допомогу позивачем надано до матеріалів справи: копію договору про надання професійної правничої допомоги №96 від 01.06.2020, укладеного з Адвокатським об'єднанням "Дефендерс", додаткову угоду №1 до договору від 01.06.2020, додаток №1 до додаткової угоди Акт приймання-передачі наданої правової допомоги №198 від 19.05.2021 на суму 4600,00 грн, ордер серія АІ №1059663 від 05.10.2020.
Дослідивши подані позивачем докази, суд прийшов до висновку, що позивачем належними та достатніми доказами доведено розмір витрат на правничу допомогу по справі №910/8885/21.
При цьому, оцінюючи докази, надані позивачем, судом враховано, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Вказану правову позицію висловлено у постанові від 03.10.2019 об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду по справі №922/445/19.
Судом враховано те, що за приписами ч.6 ст.126 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідачем, у порядку ч.5 ст.126 Господарського процесуального кодексу України, заяви про зменшення суми судових витрат не подано, заперечень щодо співмірності заявлених позивачем витрат на правову допомогу не наведено.
Ураховуючи надані адвокатом послуги, ціну позову, обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, суд приходить до висновку про обґрунтованість понесених позивачем витрат на правничу допомогу адвоката у сумі 4600,00 грн
За приписами ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи (у даному випадку - витрати на правничу допомогу), у разі задоволення позову покладаються на відповідача.
З урахуванням наведеного, оскільки позовні вимоги у даній справі задоволені повністю, то з відповідача підлягають стягненню витрати позивача на оплату правничої допомоги у сумі 4600,00 грн.
Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст.129 ГПК України покладається на відповідача.
Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 240, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Моторного (транспортного) страхового бюро України (02154, місто Київ, РУСАНІВСЬКИЙ БУЛЬВАР, будинок 8, ідентифікаційний код 21647131) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "МАРКС.КАПІТАЛ" (36023, Полтавська обл., місто Полтава, ВУЛИЦЯ КОЛЕКТИВНА, будинок 10, ідентифікаційний код 37686922) 3% річних у сумі 1650,65 грн, інфляційні втрати у сумі 6757,64 грн, витрати на правову допомогу у сумі 4600,00 грн та судовий збір у сумі 2270,00 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано: 22.07.2021.
Суддя С.О. Турчин