ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
21.07.2021Справа № 910/6295/21
Господарський суд міста Києва у складі судді Васильченко Т.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи №910/6295/21
За позовом Національного наукового центру «Інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса» Міністерства юстиції України
до Державної фіскальної служби України
про стягнення 97983,60 грн
Без повідомлення (виклику) учасників справи
Національний науковий центр «Інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса» Міністерства юстиції України (далі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Державної фіскальної служби України (далі - відповідач) про стягнення 97983,60 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між позивачем та відповідачем було укладено договір на проведення експертних досліджень №38 від 08.05.2018, на виконання умов якого позивачем було надано послуги з проведення експертних досліджень, проте відповідач своє зобов'язання щодо оплати наданих послуг не виконав, у зв'язку з чим позивач просить стягнути з Державної фіскальної служби України заборгованість за надані послуги у розмірі 97983,60 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.05.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №910/6295/21 та, оскільки справа малозначна і було відсутнє клопотання про розгляд справи з повідомленням сторін, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними матеріалами.
10.06.2021 через відділ діловодства суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач позовні вимоги не визнає та вказує про відсутність у нього обов'язку оплатити послуги, у зв'язку з неякісно проведеним експертним дослідженням, оскільки позивачем при його проведенні та визначені кошторисної вартості будівельно-монтажних робіт враховано ціни 2016 року, тоді як мала б бути визначена ціна на рівні 2015 року, адже термін дії договору №121 визначений до 30.06.2016. Відтак, враховуючи неповноту проведеного дослідження, відповідач направив виконавцю мотивовану відмову від прийняття висновку з наданням додаткового терміну на його опрацювання, втім позивач так і не усунув допущені недоліки у висновку.
29.06.2021 через відділ діловодства суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій заперечує проти доводів позивача та зауважує на тому, що укладеним між сторонами договором на проведення експертних досліджень №38 від 08.05.2018 не конкретизовано дату, станом на яку необхідно було застосовувати ціни для проведення експертного дослідження, а тому при її проведенні була застосована кошторисна вартість у цінах станом на 2016 рік, а не 2015 року, які, на переконання відповідача, мали бути використані. При цьому, наголошує на тому, що укладений договір передбачає виключно два варіанти дій сторін під час приймання-передачі наданих послуг і це або підписання сторонами акту приймання-передачі наданих послуг, або направлення замовником виконавцю мотивованої відмови від підписання акту приймання-передачі наданих послуг. Відтак, підписання відповідачем акту приймання-передачі наданих послуг свідчить про належне виконання позивачем своїх зобов'язань і виникнення у відповідача обов'язку їх оплатити.
У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, Господарський суд міста Києва, -
08.05.2018 між Харківським науково-дослідним інститутом судових експертиз ім. заслуженого професора М.С. Бокаріуса Міністерства юстиції України (перейменовано на Національний науковий центр «Інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса» Міністерства юстиції України) (далі - виконавець) та Державною фіскальною службою України (далі - замовник) укладено договір з проведення експертного дослідження №38 (далі - договір), за умовами пункту 1.1 якого замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов'язання виконати у повному обсязі та у визначені строки, вказані нижче послуги та надати у відповідності до умов даного договору послуги з проведення експертного дослідження об'єкта, що зазначений в п. 1.2 цього договору (далі - послуги).
Пункт 1.2 договору визначає об'єкт проведення експертного дослідження - незавершене будівництво (реконструкція автомобільного пункту пропуску "Дяківці" Чернівецької області) 1 черга, що розташований в Чернівецькій області України.
Згідно з пунктом 2.1 договору виконавець зобов'язується надати у відповідності до умов даного договору послуги з проведення експертного дослідження, а саме: контрольних обмірів фактично виконаних будівельних робіт з визначенням об'ємів та вартості виконаних робіт відповідно до договору між Державною фіскальною службою України та Товариством з обмеженою відповідальністю "Холдингова компанія "Енергомонтажвентиляція" №121 від 10.07.2015 про "Реконструкцію автомобільного пункту пропуску "Дяківці" Чернівецької області" І черга (далі - договір №121) з урахуванням змін внесених додатковими угодами №1 від 23.10.2015, №2 від 31.12.2015, №3 від 05.02.2016 строк дії якого закінчився, з одночасним визначенням технічного стану будівель та споруд; з урахуванням залишку невиконаних робіт, відповідно до документації (додаток №1 до цього договору), скоригованої проектно-кошторисної документації (додаток №2 до цього договору), додаткових робіт з будівництва, визначити скориговану вартість робіт та витрат по об'єкту, який при коригуванні проекту будівництва підлягає перезатвердженню.
За надані послуги замовник сплачує виконавцю кошти у сумі 97983,60 грн. Розрахунки за договором здійснюються в національній валюті України у безготівковій формі шляхом перерахування замовником відповідних грошових сум на рахунок виконавця (пункти 3.1 та 3.4 договору).
Пункт 3.5 договору визначає, що підставою для розрахунків є підписаний представниками замовника та виконавця акт приймання -передачі послуг .
Замовник протягом десяти банківських днів з дня надходження коштів з Державного бюджету України на реєстраційний рахунок замовника зобов'язується у відповідності з підписаним сторонами актом приймання-передачі послуг здійснити на користь виконавця оплату у розмірі 100% вартості наданих послуг за договором (пункт 3.6 договору).
Умовами пункту 4.1 договору визначено, що строк надання послуги виконавцем визначається календарним планом надання послуг (додаток №5 до цього договору), який є невід'ємною його частиною.
Додатком №5 до договору сторонами визначено календарний план надання послуги, а саме проведення експертного дослідження у період з 16.04.2018 по 16.05.2018.
Розділом 5 сторони погодили порядок здачі-приймання послуг за договором.
Так, умовами пункту 5.1 договору визначено, що по завершенню надання послуг за договором виконавець протягом одного робочого дня з дня завершення надає замовнику:
- два примірники висновку експертного дослідження на паперовому носії та одну електронну версію скорегованої кошторисної документації на програмному комплексі, що співставляється з ПК АВК-5 проведення експертного дослідження в повній формі, оформленого відповідно до норм чинних нормативно-правових актів;
- два примірники акта приймання-передачі послуг з проведення експертного дослідження, підписаних виконавцем.
Замовник після отримання від виконавця висновку експертного дослідження, акту приймання-передачі послуг (додаток № 6 до цього договору) повинен протягом 15 днів підписати та направити виконавцю акт приймання-передачі послуг або мотивовану відмову. У разі мотивованої відмови замовника сторонами складається двосторонній акт з переліком необхідних доопрацювань і термінів виконання.
Відповідно до пункту 6.2 договору в разі порушення виконавцем термінів надання передбачених календарним планом надання послуг (додаток №5 до договору), або надання їх не в повному обсязі виконавець сплачує штрафні санкції визначені частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України.
Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2018, а в частині розрахунків - до повного виконання. Умови даного договору застосовуються до відносин, що виникли між сторонами з 16.04.2018 (пункт 4.2 договору).
Сторонами не оспорювалася правомірність зазначеного договору, а тому в силу встановленої в статті 204 Цивільного кодексу України презумпції правомірності правочину, цей договір з проведення експертного дослідження є дійсним, а його положення беруться судом до уваги при розгляді спору.
Підтвердженням від 15.08.2018 замовник зазначив про готовність здійснити оплату після виконання виконавцем своїх зобов'язань передбачених пунктами 2.1.1, 2.1.2, 5.1.1 та 5.1.2 договору.
Як встановлено судом на підставі наявних в матеріалах справи доказів, на виконання умов даного договору, позивач передав, а відповідач прийняв послуги з експертного дослідження вартістю 97983,60 грн, що підтверджується актом приймання-передачі послуг від 30.10.2018, який підписаний уповноваженими особами сторін та скріплений печатками.
Позаяк, відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань за укладеним договором, оплату наданих послуг не здійснив, у зв'язку з чим виникла заборгованість у розмірі 97983,60 грн.
01.08.2019 позивач звернувся до відповідача з претензією №832/4-6/19 про виконанням ним належним чином зобов'язань, в тому числі, за договором №38 та перерахувати наявну заборгованість. Однак, відповідач так і не здійснив оплату наданих послуг, що і стало підставою звернення до суду.
В свою чергу, відповідач заперечуючи проти позовних вимог вказує про допущення позивачем недоліків при проведенні експертного дослідження, про що ним зроблено відповідне зауваження при підписанні акту приймання-передачі послуг від 30.10.2018, а тому враховуючи неякісне надання послуг, у відповідача відсутній обов'язок щодо їх оплати.
Оцінивши подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до такого висновку.
Стаття 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначає, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статей 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.
Зобов'язання, в силу вимог статей 526, 525 Цивільного кодексу України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься і у ст. 193 Господарського кодексу України.
Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором надання послуг, а відповідно до частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно ч. 1 ст. 902 Цивільного кодексу України, виконавець повинен надати послугу особисто, а замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України).
Положенням ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Пунктом 3.6 договору сторони визначили, що замовник протягом десяти банківських днів з дня надходження коштів з Державного бюджету України на реєстраційний рахунок замовника зобов'язується у відповідності з підписаним сторонами актом приймання-передачі послуг здійснити на користь виконавця оплату у розмірі 100% вартості наданих послуг за договором. Підставою для розрахунків є підписаний представниками замовника та виконавця акт приймання -передачі послуг (п. 3.5 договору) .
Як встановлено судом, на виконання умов даного договору за актом приймання-передачі від 30.10.2018, який підписаний уповноваженими особами сторін та скріплений печатками, позивач передав, а відповідач прийняв обумовлені послуги.
Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України та змісту пунктів 3.5, 3.6 договору, строк виконання відповідачем грошового зобов'язання з оплати наданих послуг за договором на момент розгляду справи настав.
Втім, як встановлено судом, відповідач, у встановлені строки, оплату наданих послуг належним чином не здійснив.
При цьому судом враховано, що договір з проведення експертного дослідження є платним, і обов'язку виконавця виконати певну роботу кореспондується обов'язок замовника цю роботу прийняти та оплатити. Таким чином, обов'язок відповідача як замовника по договору оплатити отримані послуги виникає згідно з положеннями закону та умовами договору. Суд не приймає до уваги умови договору, якими порядок розрахунків за договором поставлений в залежність від наявності бюджетного фінансування замовника, оскільки відсутність бюджетних коштів не виправдовує бездіяльність замовника і не є підставою для звільнення від обов'язку оплатити отримані послуги, про що вказано в рішеннях Європейського суду з прав людини у справі «Бакалов проти України» від 30.11.2004 та у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» від 18.10.2005, які в силу приписів ч. 4 ст. 11 ГПК України є джерелом права.
Згідно з частини 1 статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями. Отже, відповідач, як юридична особа, самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями за договором, і така відповідальність не може ставитися у залежність від дій чи бездіяльності будь-яких третіх осіб, в тому числі і органів державного казначейства. Між сторонами виникли господарські відносини, а приписи Господарського кодексу України не передбачають привілейованого становища суб'єктів господарювання, які фінансуються за рахунок бюджету.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмета; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці.
Порушенням зобов'язання, у відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
З урахуванням вищевикладеного, враховуючи, що факт надання позивачем відповідачеві обумовлених договором послуг та факт порушення відповідачем своїх зобов'язань в частині своєчасної оплати отриманих послуг у встановлений договором строк, підтверджений матеріалами справи та не спростований відповідачем, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог в частині стягнення боргу в розмірі 97983,60 грн.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 08.07.2021 у справі №904/10052/17, від 01.07.2021 у справі №910/4690/20 та від 29.06.2021 у справі №916/292/17.
У зазначеному аспекті слід зазначити, що за результатом оцінки наданих сторонами доказів, цілком вірогідним є факт належного виконання позивачем свого обов'язку щодо надання послуг відповідно до умов укладеного договору та отримання їх відповідачем.
Позаяк, відповідач під час розгляду справи не надав суду належних, допустимих та більш вірогідних доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги в повному обсязі.
При цьому суд відхиляє доводи відповідача про відсутність у нього обов'язку оплати отримані послуги на підставі того, що у вказаному акті приймання-передачі послуг від 30.10.2018 ним викладено зауваження на якість наданих послуг.
Так, як вже зазначалось, у пункті 5.3 договору сторони погодили, що замовник після отримання від виконавця висновку експертного дослідження, акту приймання-передачі послуг повинен протягом 15 днів підписати та направити виконавцю акт приймання-передачі послуг або мотивовану відмову. У разі мотивованої відмови замовника сторонами складається двосторонній акт з переліком необхідних доопрацювань і термінів виконання.
Відтак, умовами договору сторони передбачили наявність у замовника права або підписати акт приймання-передачі послуг або надати мотивовану відмову, за якою, в свою чергу, має бути складений між сторонами двосторонній акт з переліком необхідних доопрацювань і термінів виконання.
Тоді як, відповідач, вказуючи на допущені позивачем неточності при проведенні експертного дослідження, складеного двостороннього акту з переліком необхідних доопрацювань і термінів виконання суду не надає.
Водночас суд не приймає до уваги як належний і допустимий доказ надану відповідачем мотивовану відмову від 07.06.2018 на виконання умов договору №38 з наданням нового терміну для доопрацювання позивачем висновку експертного дослідження від 15.05.2018, оскільки жодних доказів направлення її чи вручення позивачу не надано. До того ж, сама по собі її наявність без погодженого двостороннього акту не є підставою для звільнення відповідача від обов'язку оплатити отримані послуги за умовами договору, при цьому, акт приймання-передачі послуг підписаний сторонами 30.10.2018, тоді як відмова датована 07.06.2018, що передує майже на 5 місяців підписанню акту.
Безпідставними є і доводи відповідача про те, що він звільняється від оплати послуг у зв'язку з неналежним, на його думку, виконанням позивачем своїх зобов'язань щодо якості наданих послуг, оскільки ні умовами договору, ні чинним законодавством не передбачено такої підстави для звільнення від оплати прийнятих за актом послуг, в той же час за умовами пункту 6.2 договору та статті 906 Цивільного кодексу України може бути підставою для притягнення виконавця до встановленої договором та законом відповідальності.
Водночас, суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд дає вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Приймаючи до уваги наведене вище у сукупності, з урахуванням вимог, заперечень, пояснень та міркувань щодо предмету спору, викладених сторонами у своїх заявах по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, враховуючи положення статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-80, 129, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги Національного наукового центру «Інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса» Міністерства юстиції України до Державної фіскальної служби України про стягнення 97983,60 грн задовольнити.
2. Стягнути з Державної фіскальної служби України (04053, м. Київ, площа Львівська, буд. 8; ідентифікаційний код 39292197) на користь Національного наукового центру «Інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса» Міністерства юстиції України (61177, м. Харків, вул. Золочівська, 8а; ідентифікаційний код 02883133) борг у розмірі 97983 (дев'яносто сім тисяч дев'ятсот вісімдесят три) грн 60 коп. та судовий збір у розмірі 2270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн 00 коп.
3. Видати наказ позивачу після набрання рішенням суду законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України може бути оскаржено до апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 21.07.2021.
Суддя Т.В. Васильченко